.

Законодавча база державного регулювання страхової діяльності у сфері соціального страхування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
768 4054
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Законодавча база державного регулювання страхової діяльності у сфері
соціального страхування”

ПЛАН

Вступ

1. Визначення змісту страхування в законодавстві України

2. Державно-правові засади організації соціального страхування в
Україні

3. Державний нагляд за соціальною страховою діяльністю

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від
можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми
такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з
державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і
диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша
частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні
трансферти.

До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття,
пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування
системи соціального страхування в Україні – одна з найактуальніших
проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв’язання
необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих
країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня
зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави.
Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній
концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності
виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші
умови підтримання і створення додаткової зайнятості.

1. Визначення змісту страхування в законодавстві України

У кожній країні права і обов’язки сторін, що беруть участь в
страхуванні, регулюються відповідними законодавчими нормами. В Україні
юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України
від 10 травня 1993 р. “Про страхування”. Цей Декрет спрямований на
утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових
інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Зазначимо, що
дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страхування.

Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які
створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або
товариств з додатковою відповідальністю, у відповідності з Законом
України “Про господарські товариства”, з урахуванням особливостей,
передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні.
Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у
встановленому порядку одержали ліцензію.

Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у
статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків.
Предметом діяльності страховика може бути страхування, перестрахування і
фінансова діяльність, визначена Декретом “Про страхування”. Іншими
видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених
законодавством України.

Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юридичні особи та
дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування,
або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України.
Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування
третіх осіб (застрахованих осіб).

При укладанні договорів страхування страхувальники мають право
призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум
(страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового
випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія» передбачена
договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням
якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми
(страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій
третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок
якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання.

2. Державно-правові засади організації

соціального страхування в Україні

Для ринкової економіки властива свобода підприємництва, різноманітність
його форм, орієнтація всіх суб’єктів господарювання на споживача з метою
забезпечення зростання прибутку. В ринкових умовах держава безпосередньо
не втручається в діяльність підприємницьких структур, їх взаємовідносини
з партнерами й клієнтами, банками, тощо. Разом з тим державою
визначаються найважливіші правила ринкового господарювання для всіх
видів підприємницької діяльності та особливі умови для певних галузей
виробничої й невиробничої сфер. Дотриманню встановлених вимог (нерідко
досить суворих) сприяє система фінансових, податкових, митних та інших
важелів.

Ефективність ринкової економіки забезпечується гнучким і погодженим
використанням економічних та неекономічних методів управління нею. З
цією метою використовується і страхування. Воно відіграє як роль одного
з елементів такого регулювання економіки, так і саме виступає об’єктом
управління, що функціонує в межах загальних і специфічних для нього
особливостей.

Головною принциповою ознакою організації страхової діяльності на
сучасному етапі є його демонополізація. Колись єдина на страховому ринку
України організація Укрдержстрах, що діяла в системі державного
страхування СРСР, зараз не визначає повністю страхову політику. На
початку 2004 р. кількість страхових організацій, які одержали ліцензію
Укрстрахнагляду на право здійснення страхової діяльності, перевищила 640
товариств. Разом з тим Укрдержстрах, на базі якого була створена
Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, ще значно переважає
інші страхові компанії. Так, в 2003 р. її частка статутною фонду та
сформованих страхових резервів складала 34,9% до загальної суми,
надходження страхових сум та страхового відшкодування — 20,1, надходжень
страхових платежів за рік — 38,6%.

Поряд з державним страхуванням в Україні виникло і розвивається
страхування, що здійснюється акціонерними товариствами, кооперативними
та іншими організаціями. Ще не знайшло поширення взаємне страхування,
яке відіграє помітну роль в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Державна форма страхування виражає відносини між державною страховою
організацією і застрахованим. Вона може здійснюватись в умовах
абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування,
монополії держави на окремі його види, або ж при відсутності будь-якої
державної страхової монополії. На сучасному етапі спостерігається
тенденція розвитку останнього варіанту .в Україні, хоча, звичайно, і не
виключається пріоритет держави в проведенні деяких видів обов’язкового
страхування.

Основними ланками системи державного страхування є регіональні
управління державного страхування та інспекції, що входять в HACK
“Оранта”. На інспекції покладено проведення більшості видів
добровільного І обов’язкового страхування: заключення договорів, оцінка
майна, визначення і виплата страхового відшкодування і страхових сум (в
межах лімітів).

Роботу по особистому і майновому страхуванню серед населення
безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування. Їм
надано право від імені органів державного страхування заключати з
громадянами договори страхування і видавати страхові свідоцтва та
квитанції встановленого зразка за своїм підписом і печаткою інспекції.
Вказану роботу страховий агент повинен проводити на визначеній дільниці,
з оплатою його праці на комісійних засадах.

Органи державного страхування організують роботу інспекцій,
безпосередньо проводять деякі види страхування, розраховують і
затверджують крупні суми виплат страхового відшкодування, проводять
ревізії підпорядкованих підрозділів, контролюють використання коштів на
проведення заходів по попередженню загибелі, пошкодження застрахованого
майна, тощо.

Характерною ознакою державного страхування є участь в ньому багатьох
державних і громадських організацій. Вона реалізується при розробці умов
страхування, врахуванні й оцінці майна і проведенні обов’язкового
страхування, заключенні договорів добровільного майнового та особистого
страхування, визначенні причин виникнення матеріального збитку,
обставин, пов’язаних із страховими випадками, що вже відбулись.
Враховуючи, що при проведенні майнового і особистого страхування
доводиться вирішувати питання, що вимагають спеціальних знань, до роботи
страхових органів залучаються спеціалісти-експерти відповідних професій.

Державне страхування направлене на забезпечення формування і розвитку
ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні
необхідних умов для діяльності страховиків різних організаційно-правових
форм, захисту інтересів страхувальників,

Державне регулювання цих процесів повинно сприяти посиленню ролі на
страховому ринку товариств, що мають міцну фінансову й правову основу, і
разом з тим не допускати на нього спекулятивні чи фіктивні компанії, які
можуть нанести шкоду як страховій справі, так і страхувальникам.

Важливу роль в системі заходів державного регулювання страхування
відіграє реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на
проведення певних видів страхування, здійснення контролю за діяльністю
всіх страхових товариств (компаній) та їх об’єднань.

Згідно з Декретом “Про страхування”, державний нагляд за страховою
діяльністю в Україні здійснюється з метою дотримання вимог законодавства
України про страхування, ефективний розвиток страхових послуг,
запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів
страхувальників.

3. Державний нагляд за соціальною страховою діяльністю

Державний нагляд за соціальною та іншою страховою діяльністю на
території України здійснюється Комітетом у справах нагляду за страховою
діяльністю, що діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом
Міністрів України. Основними функціями вказаного Комітету є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестрахувальників);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання інших
страхових .зобов’язань перед страхувальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових
резервів;

5) розробка нормативних та методичних документів з питань страхової
діяльності;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та надання в
установленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення
законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для
страхової діяльності.

Законодавством встановлені такі права Комітету у справах нагляду за
страховою діяльністю:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену
звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан,
а також інформацію від підприємств, установ і організацій, в тому числі
банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками
законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх
звітності;

3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства про страхову
діяльність давати їм пропозиції щодо їх усунення, а у разі невиконання
пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до
ліквідації виявлених порушень або приймати рішення про відкликання
ліцензій;

4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної
реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю видає страховикам
ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Для одержання ліцензії страховик подає до Комітету

— копії установчих документів та копи свідоцтва про реєстрацію;

— довідки банків або інших кредитних установ, що підтверджують наявність
і розміри сплаченого статутного фонду;

— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної)
діяльності;

інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його
заступників.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю зобов’язаний
розглянути клопотання страховика про видачу йому ліцензії у термін, що
не перевищує 30 днів з часу одержання всіх передбачених документів.

При внесенні змін в установчий договір страховик зобов’язаний повідомити
Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю в десятиденний термін
з часу реєстрації цих змін в установленому порядку.

Під обов’язковим страхуванням мається на увазі обов’язковість внесення
відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли
необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової
допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й
державні інтереси. Йдеться про те, що обов’язкова форма страхування
стосується пріоритетних об’єктів страхового захисту. Тому соціальне
страхування, страхування житлових будівель, окремих
сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види
страхування в Україні є обов’язковими. В інших країнах обов’язкова форма
розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників
транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.

Для обов’язкової форми страхування властиві декілька принципів.

По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими
страховик зобов’язаний прийняти до страхування певні об’єкти, а
страхувальники — вносити встановлені страхові платежі. В законодавстві
встановлюється: сукупність об’єктів, що підлягають обов’язковому
страхуванню; порядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх
розмірів з наданням права регіональної їх диференціації; періодичність
внесення страхових внесків; обсяг страхової відповідальності; рівень
страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов’язки
сторін щодо дотримання умов договору страхування.

По-друге, для обов’язкової форми страхування властиве суцільне охоплення
об’єктів, які законодавством віднесені до неї. Щоб реалізувати цей
принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні
реєстрацію наявних об’єктів, перевіряють правильність нарахування
страхових платежів та своєчасність їх виплати.

По-третє, принципом обов’язкової форми страхування є розповсюдженість її
на об’єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В
його обов’язки не входить повідомляти страховий орган про появу в
господарстві нового об’єкта, що підлягає обов’язковому страхуванню. Коли
буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об’єкт буде врахований,
а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і
строками їх внесення.

По-четверте, обов’язкове страхування передбачає відповідальність
страхувальника за своєчасність і виплату страхових платежів в повному
обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги,
страхові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок
пошкодження чи загибелі застрахованих об’єктів, ще не оплачених останнім
черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті
з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати
страхових платежів зумовлює нарахування на них пені.

По-п’яте, обов’язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі
періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном.
Виключенням є ветхі об’єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони
не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до
іншого господаря, то дія договору страхування не припиняється і втрачає
силу лише в зв’язку з загибеллю майна.

По-шосте, в разі застосування обов’язкового страхування встановлюються
норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в
повній грошовій сумі на об’єкт.

Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві
принципи обов’язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм,
застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють
суворо обумовлений строк і повністю зумовлені виплатою страхового
внеску, наприклад, при обов’язковому страхуванні пасажирів.

Висновки

Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуванні
таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна
було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати
працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані
об’єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям
тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому
держава зобов’язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б
компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення
джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та
порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі
створення і функціонування системи соціального страхування.

Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних
принципах:

солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними,
здоровими і хворими, працюючими і безробітними);

обов’язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за
наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);

рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов’язань на
фінансування витрат, прав і гарантій);

державних гарантій щодо виплат із соціального страхування;

контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

В Україні система соціального страхування включає такі види:

у разі тимчасової втрати працездатності;

у разі безробіття;

медичне обслуговування;

пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств,
організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні
кошти та інші джерела.

З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного
використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких
належать Фонд соціального страхування України, Фонд сприяння зайнятості
населення та інші.

Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та
напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями є:
забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов’язкове соціальне
страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на
виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги,
встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та
оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів щодо
забезпечення виплат допомог та інших витрат тощо.

Основними джерелами Фонду є:

збір на обов’язкове соціальне страхування (крім збору на обов’язкове
соціальне страхування у разі безробіття);

надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;

добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;

інші надходження,

Збір на обов’язкове соціальне страхування є головною статтею доходної
частини Фонду соціального страхування України.

Суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні
об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації,
об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи –
суб’єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші
підрозділи суб’єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу
юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів,
територіальної громади, сплачують збір на обов’язкове соціальне
страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці.
Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей
збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці
за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.

Список використаної літератури

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища
школа, 1997.

Допомоги по соціальному страхуванню // Все про бухгалтерський облік.
–1999. –№10. –с.24

Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового
державного соціального страхування” // Финансовая консультация. –№7-8.
–с.22-23

Нове у соціальному страхуванні // Баланс агро. –2001. –№4. –с.42-50

Сакацька З. Соціальне страхування: проблема троьх дат // Бухгалтерія.
–2001. –№17/1. –с.39-43

Система державного соціального і пенсійного страхування // Вісник ПСУ.
–2001. –№27. –с.50-57

Соціальне страхування // Податки і бухгалтерський облік. –2001. –№73.
–с.53

Соціальне страхування // Финансовая консультация. –2001. –№7-8. –с.5-22

Соціальне страхування: історія і проблеми // Соціальний захист. –1999.
–№2. –с.43-52

Ставки зборів до Фонду соціального страхування // Записки бухгалтера.
–2001. –№6. –с.31

Фінанси / за ред. Опаріна В.П. –К.: Вища школа, 2000. – с.154.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К.: НІОС, 2000.
–с.398.

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020