.

Військо Донське (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1210
Скачать документ

Реферат на тему:

ВІЙСЬКО ДОНСЬКЕ

 

Іррегулярне військо Російської держави, яке розташовувалося по середній
і нижній течії р. Дону та її притоках. Оформилося в кінці 16 – на поч.
17 ст. внаслідок організаційного об’єднання низових і верхових донських
козаків (див. Донське козацтво). Роль «головного війська» перебрали на
себе низовики. Збройні сили на Дону творилися із територіального
ополчення. Кожне козацьке містечко давало однаковий відсоток чоловіків,
здатних носити зброю. Чисельність війська залежно від обставин
коливалася від 2000 до 8000. Необхідність боронитися від
турецько-татарської агресії, з одного боку, і чинити опір спробам
російської урядової адміністрації встановити повний контроль над
населенням південно-східної окраїни держави — з іншого, сприяли
оформленню не тільки військової, а й своєрідної
адміністративно-політичної організації донського козацтва. В. Д.
управлялося козацьким кругом (військовим, станичним, хутірським), на
якому обиралася старшина (уряд) і вирішувалися найважливіші питання:
війни і миру, звичаєвого права, церкви тощо. Постанови Військового Кругу
фіксувалися військовим дяком, який очолював військову канцелярію і разом
з писарями займав Станову Ізбу. Військова старшина — військовий отаман,
два осавули, два судді — обиралася щорічно і протягом річного терміну
зосереджувала у своїх руках адміністративну та військову владу.
Військовий Круг був одночасно і Народними Зборами повноправних
представників усіх населених пунктів, оскільки кожна станиця поставляла
у військо однаковий відсоток служилих козаків. Однак постанови
Військового Круга могли бути скасовані чи змінені Валовим Кругом.
Останній збирався в особливо важливих випадках, після повернення усіх
донських козаків із військових походів, і складався з осіб, спеціально
для цього вибраних населенням — «усіх рік козаками». Валовий Круг разом
з Військовим вирішував найважливіші питання, пов’язані з життєдіяльністю
мешканців земель В. Д. У зв’язку з цим після російської Смути за В. Д.
закріпився титул «Великого Війська», а грамоти з Москви адресувалися:
«Донським отаманам і козакам, і всьому Великому Війську». У Військовому
Крузі мало право брати участь усе донське козацтво. Однак з поглибленням
майнового та соціального розшарування серед донців вирішальний вплив
переходив до домовитих (заможних) козаків. Ряди бідного козацтва —
голоти поповнювалися в основному — за рахунок селян-втікачів. Із
середовища заможних козаків походила і старшина, яка пішла на компроміс
із московським урядом і дозволила використовувати В. Д. в інтересах
російської держави. До 1618 служба донців російському цареві
обмежувалася в основному супроводом послів до Туреччини, за що вони
отримували одноразову платню. З цього ж року була встановлена щорічна
видача платні за службу. Уряд посилав на Дон жалування грішми, хлібом,
сіллю, порохом, сукном, а донські козаки зобов’язувалися брати участь у
походах російської армії та охороняти південно-східні кордони Російської
імперії. 2000 донських козаків у 1623 поступили у відомство Посольського
приказу і відтоді вважалися на царській службі. Однак при цьому донці не
вважали себе підданими російського монарха і ставилися до нього тільки
як до протектора та заступника. Спроби урядової адміністрації поставити
В. Д. під свій повний контроль викликали з боку донців запеклий опір. У
1632 козаки відмовилися присягати Михайлу Федоровичу, а в 1646 і 1648 не
прийняли царської грамоти та платні. До 70-х рр. 17 ст. В. Д. повною
мірою вдавалося зберігати право на самоврядування і неофіційно — на
приймання втікачів.

У 1671, одразу після придушення повстання під проводом С. Разіна, В. Д.
вперше офіційно було приведене до присяги на вірність цареві. Так із
зміцненням самодержавної влади і розширенням державних кордонів Росії
урядова адміністрація, спираючись на верхівку заможного козацтва,
розпочала поступову, але планомірну й систематичну боротьбу за обмеження
автономії донського козацтва, а потім і за повне його підкорення
центральним органам влади. Докорінна реорганізація В. Д. почалася після
поразки селянського повстання під керівництвом О. Пугачова. Урядова
адміністрація провела «чистку» козацтва від бідноти: заборонила приймати
втікачів; постановила все некозацьке населення в межах проживання В. Д.
віднести до розряду іногородніх і поставити в нерівноправне щодо козаків
становище. Місце виборної зайняла призначувана урядом старшина, якій
надавалися офіцерські звання та дворянство. В 1775 для взірця всьому
донському козацтву з представників заможної верхівки був створений
особливий Отаманський полк, який мав подавати собою приклад відданої
служби царю і вітчизні.

У 1786 офіційно постала Земля Війська Донського як
адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії. За Донським
козацьким військом закріплювалася земля, яка передавалась у користування
козацьким станицям і безпосередньо козацьким сім’ям. У 1802 було
затверджене положення про військову службу Донського козацького війська.
Іррегулярне формування мало виставляти 80 п’ятисотенних полків, один
тисячний (під час походу) Отаманський, один лейб-гвардії козацький полк
і дві артилерійські роти. Щоб остаточно перетворити донське козацтво в
замкнутий військовий стан, російський уряд і надалі здійснював заходи
щодо регламентації внутрішнього устрою козацького війська. В 1835 були
видані положення і штати Донського іррегулярного формування, за якими
все чоловіче населення (з 18 років) зобов’язане було нести військову
службу 25 років; у військо з’являтися з обмундируванням, спорядженням,
холодною зброєю і конем, придбаними за власний кошт; за службу кожному
козакові в постійне користування виділялися 30-десятинні земельні наділи
(земля, що залишалася після розподілу, оголошувалася військовим запасом,
який призначався для задоволення потреб зростаючого населення). Офіцери
Донського козацького війська урівнювалися в правах з армійськими, а
землі отаманів і старшини оголошувалися спадковою власністю. Земля
Війська Донського в адміністративному і військовому відношенні вже з
1815 підлягала Головному штабові Військового міністерства (з 1875 —
Головному управлінню козацьких військ, з 1910 — Козацькому відділові
Головного штабу). Тепер козацьке військо очолював наказний отаман. При
ньому був військовий штаб, який, управляв справами В. Д. через отаманів
відділів (округів). Військовий Круг був скасований. У ході проведення
військових реформ Мілютіна був дозволений обмежений прийом до козацького
стану і вихід із нього; термін служби скорочувався до 20 років;
вводилися нові штати, які наближали військо до вимог буржуазної армії.
Землі В. Д. офіційно були перейменовані в Область Війська Донського
(1870-1920; включала територію сучасних Ростовської, Волгоградської
областей Російської Федерації, Луганської і частково Донецької областей
України) з адміністративним центром у Черкаську, а з 1806 — у
Новочеркаську. На 1917 Область Війська Донського (понад 12 млн. десятин)
складалася із 134 станиць і 163 селянських волостей. Населення становило
3,52 млн. чол.; з них 42,3% — козаки, 25,5% — «корінні» селяни, решта —
«інородці». Після жорсткого підпорядкування В. Д. органам центральної
влади це козацьке формування брало участь у всіх війнах і походах
російської армії 18–19 ст. В. Д. також використовувалося урядом для
придушення польських повстань 1831 і 1863–64 та революційних рухів в
Угорщині і Трансільванії в 1849. Кримська війна 1853–56 вимагала від
Донського козацького війська повної концентрації сил для відсічі ворогу,
бо на нього фактично покладалася охорона південної і південно-східної
ділянок кордону, узбережжя Азовського, Чорного і Балтійського морів. Для
участі у цій війні В. Д. виставило 84 козацькі полки і 14
кінно-артилерійських батарей. У війні з Японією (1904–05) брали участь 4
полки 4-ї Донської козацької дивізії і 2 батареї 3-го Донського
козацького артилерійського дивізіону. У ході революції 1905-07 «для
утримання порядку всередині Імперії» було мобілізоване майже все В. Д. У
роки Першої світової війни донське козацтво зазнало великих втрат (було
мобілізовано 57 полків), але одночасно здобуло собі гучну славу
хороброго і відважного воїнства. Під час Лютневої революції 1917 на Дону
виникли ради козацьких депутатів, однак вони не були підтримані
більшістю козацького населення. У ході Жовтневої революції партія
більшовиків, провівши в донських козацьких частинах велику агітаційну
роботу, зуміла залучити на свій бік частину козацьких мас. Революція і
громадянська війна розкололи донське козацтво на біле і червоне. Частина
козацтва стала під знамена генералів Каледіна, Краснова, Богаєвського,
увійшла в партизанські формування полковника Чернецова і генерала
Сидорова. У лавах Червоної армії воювали козацькі частини, з’єднання під
командуванням Будьонного, Думенка, Каширіна, Миронова та ін. Наступ
Червоної армії в кінці 1919 – на поч. 1920 привів до розгрому білих
козацьких частин і остаточного встановлення радянської влади на Дону.
Постановою ВЦВК 1920 на В. Д. поширювалося діюче в РСФРР загальне
законодавство про землеустрій і землекористування, яке поклало край
існуванню козацтва як особливого стану. Область Війська Донського в 1920
була ліквідована, і більша її частина увійшла до складу Донської
області, а в 1924 — в Північно-Кавказький край. 20. 4. 1936 ЦВК СРСР
скасував існуючі для козацтва обмеження щодо військової служби в
радянській армії. Перед війною 1941–45 із донців були сформовані
козацькі кавалерійські дивізії, а в ході війни — і козацькі
кавалерійські корпуси, які мужньо билися з ворогом. З 90-х рр. 20 ст. на
Дону пожвавився процес відродження козацьких традицій. Згідно з указами
президента РФ від 16.04.1996 і 24.04.1998 Донське козацьке військо було
офіційно визнане державною владою.

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020