.

Запорозька кіннота в Російсько-Турецькій війні 1768-1774 рр. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3022
Скачать документ

Реферат на тему:

ЗАПОРОЗЬКА КІННОТА В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1768-1774 рр.

В українській історіографії участь Запорозького війська в
російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. залишається малодослідженою
темою. Серед читацького загалу не сформувалась уява про місце
запорозької кінноти в бойових діях російської армії і особливості
козацької тактики цього періоду. Ряд дослідників, серед яких
О.М.Апанович, А.Ф.Кащенко й А.О.Скальковський, в різний час торкалися
теми участі Запорозького війська у подіях 1768-1774 рр. Але бойовий шлях
підрозділів Запорозького війська на театрі воєнних дій так і не був
реконструйований.

У період існування Нової Січі тактика запорожців зазнала великих змін.
Протягом російсько-турецьких війн 1736-1739 та 1768-1774 рр. Запорозьке
військо було складовою частиною російської армії. Точніше кажучи, загони
запорожців були лише додатками до російських підрозділів. На відміну від
воєнних подій XVI-XVII століть запорозька піхота діяла лише на човнах
гребної флотилії. Воєнні події 1736-1739 рр. довели, що використання
піхоти в умовах причорноморського степу і в Криму було малоефективним.
Ефективність піхоти проявлялася лише в обороні або в штурмі укріплень.
Козацька піхота в порівнянні з регулярною відставала майже на століття,
і її використання в польових умовах було недоцільним. З огляду на це в
минулому залишається використання рухомого козацького табору і батовий
стрій піхоти. В умовах причорноморських і приазовських степів російське
командування надавало перевагу діям легкої іррегулярної кінноти,
головним завданням якої був контроль над територією, яка випадала з
радіусу дії регулярної армії. Регулярна армія лише витісняла ворога з
певного району. В ході боїв російська піхота відкидала ворога вогнем, а
кіннота використовувалася для нетривалого переслідування.

Російська регулярна кіннота на той час являла собою важкий тип
кавалерії, головним призначенням якої було нанесення фронтальних ударів
у зімкнутому строю. В боротьбі проти турків і татар вона була
малоефективною через низьку маневреність. Регулярні кавалерійські
підрозділи, особливо кірасирські і карабінерні, не могли вести тривале
переслідування, розвідку, ар’єргардні бої і нести аванпостну службу.
Крім того, вершникам регулярної кінноти була заборонена стрільба з коня,
оскільки це ламало стрій [60; 627]. У бою кавалеристи мали битися з
ворогом виключно холодною зброєю [64; 36]. Недоліки важкої кінноти
компенсувалися легкою іррегулярною: пікінери, козаки, калмики, арнаути.
На відміну від інших видів кінноти головним засобом боротьби запорожців
була вогнепальна зброя. Кожен козак мав дві-три рушниці і чотири
пістолі. Крім того, запорожці мали при собі різноманітну холодну зброю,
в тому числі лук і стріли. У поході рядовий козак мав при собі двох
коней, а старшини і більше, залежно від рангу. В разі потреби запорозькі
вершники могли виконувати функції піхотинців. Таким чином,у боротьбі з
турецько-татарськими військами бойові можливості запорожців були значно
вищими за всі інші кавалерійські з’єднання російської армії.

Після оголошення султаном війни Росії, що сталося 14 жовтня 1768 р.,
Запорозьке військо було приведено в бойову готовність. Київський
генерал-губернатор граф П.О. Рум’янцев в ордері до П.Калнишевського,
даному 31 жовтня 1768 р., писав: ”Рекомендую вам, господин кошевой
атаман, всё войско своё устроить по настоящим обстоятельствам в военный
порядок тот час, чтобы готовы вы были к внезапному ополчению, яко и
выступить того ж времени, куда бы вам повелено было” [60; 19]. В
середині листопада 1768 р. від нового Київського генерал – губернатора
Ф.М.Воєйкова кошовий отаман П.Калнишевський отримав наказ, щоб в разі
нападу татар на Єлизаветградську провінцію він “удобновозможную и
самоскорейшую помощь подал, стараясь неприятелю, напав на онаго с тылу и
поставив посреди двух огней, храбрым по воинскому искусству сражением
найчувствительнейший причинил удар и тем дальновидному предприятию онаго
воспрепятствовал и к выступлению из наших границ принудил” [53; 41]. У
кінці 1768 – на початку 1769 р. сили російської армії стали
зосереджуватись на території Лівобережжя. Першу армію, яка мала діяти
проти фортеці Хотин, очолив генерал-аншеф князь О.М. Голіцин. Сили цієї
армії зосереджувалися під Києвом. Другу армію, завданням якої був захист
російських кордонів з боку Кримського ханства, очолив генерал-аншеф граф
П.О.Рум’янцев. Сили Другої армії зосереджувалися в районі Полтави і
Бахмута [75; 295]. Запорозьке військо мало входити до складу Другої
армії і діяти в межах наказів П.О. Рум’янцева [62; 466].

Бойові дії розпочалися 15 січня 1769 р. В цей день з району Каушан
100-тисячна татарська орда, очолювана ханом Крим-Гіреєм, вирушила в
похід на Україну. Вступивши на територію Новоросійської губернії і
Запорожжя, орда розділилася на три частини. Перший загін до 30 тисяч
вирушив на Бахмут, другий — до 20 тисяч — діяв на Запорожжі, а головні
сили разом з ханом оточили Єлисаветград [55; X]. 27 січня під Бахмутом
перший загін татар зазнав відчутного удару від регулярних військ і
повернув до Вовчих Вод. На Запорожжі татари розгромили деякі паланкові
залоги, забрали полон із козацьких зимівників, але укріплені пункти,
якими були редути і шанці, для татар виявилися неприступними [80; 454].
В цей час головні сили запорожців за розпорядженням П.О.Рум’янцева
перебували у складі корпусу генерал-поручика Берга і мали діяти проти
ханської орди, яка спустошувала передмістя Єлисаветграда, Черкас,
Чигирина і Ладижина. Татари не наважилися атакувати укріплені пункти, де
стояли військові гарнізони, а з наближенням корпусу М.Берга відійшли за
Буг [80; 456]. Третього лютого запорозька кіннота, очолювана
П.Калнишевським, вирушила до Перекопа з наміром відрізати від Криму
загони татар, які поверталися з-під Бахмута.

Татари відступали берегом Азовського моря і перейшли в Крим по кризі в
районі Чонгара, або Арабатської коси [55; X, 28; 296]. Довідавшись про
дії татар, П.Калнишевський “причинил неприятелю чувствительный вред в
другой стороне, обратясь с согласия всего своего общества к жилищам
татарским в урочища Янчакрак, Карай Чокрак, Маячку, Росачик и к речке
Белозерке, в которых запорожским войском все их аулы, сено и прочее без
остатку созжено, а притом отогнано скота; и что после того возвратился
он со всеми казаками благополучно в Сечь 12 числа по девятидневном
странствовании с изрядною добычею” [55; X].

У результаті татарського набігу була спустошена територія
Єлисаветградської провінції, район Бахмута, південь Правобережжя, а
також Орільська, Самарська і Протовчанська паланки Запорожжя. Швидкому
просуванню татар сприяли морози, які скували річки кригою і зробили
доступною ворогу всю місцевість. Проте успіх орди був мізерним.
Татарське військо не могло протистояти регулярним військам у відкритому
бою і було безпорадним навіть перед незначними укріпленими пунктами. Всю
весну 1769 р. хан із буджацькою і ногайською ордами простояв у Каушанах
і не наважувався на новий похід. Кримська орда під проводом
калги-султана чисельністю до 30 тисяч чоловік стояла табором перед
Перекопською лінією до кінця кампанії.[55; ХХХХ].

У квітні запорозькі човнові команди провели два пошуки під Кінбурном.
Запорозькі піхотинці, висадившись на берег, відбили і відігнали на Січ
близько 700 голів рогатої худоби і коней. ”В оба раза погоня для выручки
скота и разбития казаков от Кинбурна выслана была: в первый – 400, а в
другой – 500 ногайских татар, кои нагнав казаков до самого Днепра, в
беспрестанном преследовали сражении; но первая, потеряв до ста человек,
а вторая до полутораста убитыми, принуждены были назад возвратиться,
оставив всю добычь и пойманного Джамбулуцкой орды Булумбежскаго
бешмейскаго одабажу Джармале-башу казакам, кои ни одного человека с
своей стороны не потеряли” [53; 108]. В середині квітня запорозька
команда чисельністю в 120 вершників, зустрівшись у Чорній долині з
татарським чамбулом, який налічував більше тисячі чоловік, “с оными
сразились и, побив из них около трехсот, достальных разогнала, при чем в
добычу получено более пятисот лошадей, не потеряв со своей стороны ни
одного казака, только ранено восемь человек” [53; 108]. У кінці квітня —
на початку травня запорозькі команди проводили пошуки під Очаковом. 30
травня командувач Другої армії генерал-аншеф П.О.Рум’янцев наказав
генерал-майору Зоричу і кошовому отаману П. Калнишевському відрядити за
Буг окремі партії для розвідки ворожих намірів [55; XX].

9 червня у Кіш надійшов ордер графа П.О. Рум’янцева, за яким кошовий
отаман мав виступити з усім Запорозьким військом до фортеці св.
Єлизавети, де знаходилась головна квартира Другої армії, і розташуватися
між річками Зеленою та Жовтою, при Широкій балці, поблизу Інгульця [70;
291, 80; 456-457]. Охорона кордонів була покладена на корпус
генерал-поручика Берга. П.Калнишевський залишив на Січі при військовому
судді Івані Бурносі невеликий загін піхотинців і вирушив із військом до
головних сил Рум’янцева. При кошовому отамані зібралися 14 військових
старшин, 17 полковників, 31 полковий старшина, 36 похідних курінних
отаманів, військовий гармаш із 105 канонерами, отець-намісник січових
церков із трьома ієромонахами, військовий довбиш і 7350 козаків від 36
куренів. Артилерія цього загону складалась із восьми гармат і чотирьох
фальконетів. Військовий старшина Микола Косап був військовим обозним,
Сидір Білий — військовим осавулом, Іван Глоба — військовим писарем. На
форпостах залишилось 1260 козаків під начальством військового старшини
Андрія Порохні [80; 457-458].

Прибувши на вказане місце, загін П. Калнишевського отримав наказ іти до
Бугу і зайняти лінію від Орлика і Гарду до гирла річки Мертві Води, де
козаки мали спостерігати за діями ворога з боку Очакова. Про всі важливі
події кошовий отаман був зобов’язаний повідомляти генерал-майора 3орича
[24; арк.25]. За наказом командувача кошовий відрядив від свого загону
дві тисячні команди під проводом військових старшин Андрія Ляха та
Олексія Чорного до корпусу Зорича [24; арк.25]. В кінці червня кримська
орда, очолювана калгою-султаном, пробилася через лінію Берга на р. Конка
і вдерлася на Запорожжя. Татари спустошили села та зимівники
Кальміуської, Самарської, Протовчанської та Орільської паланок. За
допомогою корпусу начальника Української лінії генерал-поручика
Штофельна ворога було прогнано [80; 458-459]. 3апорозькі форпостні
команди не змогли вчинити серйозного опору. Андрій Порохня простояв
разом із обозом у Великому Лузі до кінця ворожого нападу [80; 459].
Після наїзду калги-султана на Запорожжя на театрі дій Другої армії
настало тимчасове затишшя.

У кінці червня до Походного Коша надійшов ордер П.О.Рум’янцева від 26
липня 1769 р., в якому говорилося: “К получению славы и добычи,
повелеваю дабы вы, господин кошевой, со всем своим войском шли в сторону
Очакова и своим образом делали поиски над самим неприятелем, которого не
щадить, отгоняли его скот и старались достать языка. Я никаковым
постановлением не связываю ваши руки, надеясь на ваше 6лагоразумие в
искусстве предводителя и храбрость войска Запорожского. Всякую
случайность не упустите и воспользуйтеся, что послужит вреду неприятеля.
Распространите свои подвиги для устрашения в степях Очаковских. О своих
действиях подавайте уведомление мне при всяком случае” [44; арк.1].

12 липня П.О.Рум’янцев наказав кошовому отаману виділити дві тисячі
вершників у корпус 3орича для пошуку в районі Бендер. У той же час
“велено кошовому запорожскому, чтобы он с войском шел к Бугу, и, став
против Гарду, посылал свои партии к стороне Очакова” [55; XX]. В
наступному ордері від 30 липня П.О. Рум’янцев наказував, щоб кошовий
влаштував засідки і поставив роз’їзди на Бузі і Гарді проти татарських
розвідувальних загонів [45; арк.1]. Крім того, Рум’янцев знову наказав
відрядити дві команди до Бендер і Балти і передати їх у розпорядження
генерал-майора 3орича [24; арк.59]. В цей час турецька армія стояла біля
Рябої Могили, а татарська орда залишалася в Каушанах [62; 469].

6 серпня ордером П.О. Рум’янцева кошовому отаману наказувалося стати в
гирлі річки Корабельної, виставити пости на Гарді до Мертвих Вод і
висилати до Очакова пошукові команди [6; арк.125]. 10 серпня від
Походного Коша до Очакова була відряджена трьохтисячна партія, очолювана
військовим суддею Павлом Головатим, при якому знаходилися 4 військових
старшини, 6 полковників і 9 полкових старшин. 12 серпня ця партія
зробила наїзд (диверсію) на татарське селище Гаджи-Гассан, що при гирлі
Березані, в 15 верстах від Очакова. П’ятисотенна команда з партії
Головатого під проводом полковників Чепіги, Колпака і Носа винищила усіх
мешканців і спалила селище, залишивши лише 15 полонених. Козаки
визволили 74 християн, захопили велику кількість худоби і майна. Павло
Головатий із загоном у 2500 козаків вирушив до Очакова. 13 серпня в
районі між Джемерлеєм і Янчокраком козаки зустрілися з чисельною
турецькою партією. В ході бою турки втратили 200 чоловік убитими і
одного яничара полоненим. Втрати запорожців становили 8 чоловік убитими
і 3 дістало поранення. Після ворожого відступу козакам дісталося 8
прапорів і велика кількість воєнних трофеїв [1; арк.364-368, 55; ХХХ,
61; 33, 75; 310]. За цей пошук партія Головатого одержала в нагороду
1000 карбованців [60; 130, 80; 462]. 29 серпня від Походного Коша в
ногайські степи була відряджена трьохтисячна команда при військовому
старшині Сафроні Чорному. Особливого успіху цей пошук не мав. Запорожці
захопили лише 5500 овець і розігнали дрібні загони татар [75; 316]. У
серпні-вересні 1769 р. російська і турецька армії почали відхід на
зимові квартири. 14 серпня командуючим Другої армії замість П.О.
Рум’янцева, який очолив Першу армію було призначено генерал-аншефа П.І.
Паніна. До 17 вересня Другу армію тимчасово очолював генерал-аншеф князь
В.М. Долгоруков [60; 119 , 80; 462]. Кампанія 1769 р. фактично була
завершена, але запорозьке військо мало наказ займати свої позиції до
кінця листопада.

5 вересня П.Калнишевський отримав наказ “Запорожское войско расположить
в Орле и вниз по Бугу до Мертвих Вод, дабы сторона от Очакова ими
прикрыта была” [1 ; арк.397].  17 вересня П. Калнишевський повідомив
генерала Зорича,що 14 вересня до Очакова була відряджена трьохтисячна
партія запорожців під командуванням військового старшини Павла
Головатого. На світанку 15 вересня “чрез небольшие запорожских казаков
партии от Очакова на неблизкое растояние достаточное число турецкой
конницы вызвали и с оного долгое время сражения баталию имели и на той
баталии одного чиновника и турков и болгар двадцати убили и в полон
взяли при сражении янычар трохи и левантов трохи” [21; арк.106].

25 вересня запорозька партія чисельністю в 3100 козаків під началом
військового старшини Андрія Носача була відряджена для розвідувального
пошуку в район між Бендерами і Хаджибеєм. У поході при Андрії Носачі
знаходилося п’ятеро військових старшин і шестеро полковників. На
військовій сходці, яка відбулася 28 вересня через хворобу Андрія Носача
козаки обрали своїм командиром полковника Семена Галицького [80; 462]. 1
жовтня неподалік від Хаджибея козаки зустріли дві сотні турків. У ході
короткого бою ворога було знищено. Серед запорожців було лише двох
поранено. У здобич козакам дісталися двоє знамен, булава, литаври,
зброя, коні і багато інших речей [75; 316]. Під Хаджібеєм партія
Галицького спалила усі татарські селища і винищила усіх, хто не встиг
своватись у фортеці. З цього походу запорожці привели до Походного Коша
(на Орлику) понад 20 000 коней, понад 1000 голів рогатої худоби, 4000
овець та 180 верблюдів [54; 37 , 55; ХХХХ , 75; 316 , 80; 463-464]. 20
жовтня 1769 р. граф П.І. Панін видав наказ по усій Другій армії, в якому
дякував усім чинам партії Галицького за вдалий пошук під Хаджибеєм. Крім
Семена Галицького особливо були відмічені військові старшини Макар
Нагай, Олексій Чорний, Сидір Білий, а також полковники Логвин
Мошенський, Антон Красовський, Яків Розколупа, Іван Яблунівський, Степан
Делех і Харко Чепіга. [80; 465]. В кінці жовтня ногайці знову напали на
Запорожжя і Бахмутську провінцію. 14 листопада на річці Вовчій команда
запорозького полковника Опанаса Колпака разом із командою донських
козаків наздогнала один із татарських загонів, який повертався з
Самарської паланки і повністю його знищила [70; 292 , 80; 466-467].

У рапорті генерал-поручика Берга до генерал-аншефа П. Паніна говориться,
що О. Колпак “более ста человек положил на месте, в том числе и самого
его предводителя Шатемир агу, так же и бывшего с ним знатного их
наездника Хозбаче называемого, что полонил он притом только одного
татарина, а добычу получил один значок, 160 лошадей, сайдаков 74, восемь
пар пистолетов, и все вьюки с харчами их и с излишним платьем, несмотря
на то, что татар было 500 человек, наших не убито ни одного, а ранено
только есаул один, хорунжий один и три казака” [55; ХХХX]. На цьому
кампанія 1769 р. для запорозької кінноти закінчилася. На зимових
форпостах під начальством головного постового командира Андрія Порохні
залишилися нести службу 2454 парокінних і 600 піших козаків [80; 468].
Решта війська по прибуттю на Січ у кінці листопада 1769 р. була
розпущена по домівках.

У 1770 р. головні сили Другої армії, які складалися з 21 тис. регулярних
військ при 197 гарматах, мали оволодіти добре укріпленою фортецею
Бендери (10 тис. гарнізону при 400 гарматах), що було головною метою
кампанії [64; 30 , 76; 271]. Перша армія під командуванням
генерал-аншефа Рум’янцева мала прикривати дії Паніна біля Бендер на
правому березі Дністра [62; 472].

У кінці березня 1770 р. за розпорядженням командувача Другої армії
генерал-аншефа П.І.Паніна запорозька кіннота мала виступити “по первой
траве в сторону Очакова” [80; 474]. Третього квітня головний загін
Запорозького війська у складі 7352 парокінних козаків, очолюваний
кошовим отаманом, вирушив до гирла річки Мертві Води (що впадає в р.Буг)
на з’єднання з п’ятитисячним загоном калмиків [56; А , 70; 293]. У кінці
квітня загін П. Калнишевського став табором у “Черталах”, тобто в місці
впадіння в Буг річок Сухої і Мечетної Чертали. На лівому березі Дніпра
залишалися 392 козаки для служби на відвідних караулах і 603 козака під
командуванням військового старшини Андрія Порохні увійшли до корпусу
генерал-поручика фон Берга [80; 474]. В цьому корпусі крім запорожців
було 2 тис. малоросійськихі 2 тис. донських козаків, 10 тис. калмиків, 1
тис. кірасирів, 787 драгунів, 782 гусари і 4500 чоловік регулярної
піхоти [76; 271]. Ці з’єднання являли собою лівобережний деташамент,
який призначався для активних дій у Західному Приазов’ї і активної
блокади Криму.

Запорозька команда Андрія Порохні призначалася для розвідувальної й
авангардної служби. Загін запорозької кінноти П. Калнишевського увійшов
до складу Очаківського деташамента генерал-майора князя О.О.
Прозоровського, завданням якого була активна блокада Очакова і Хаджибея.
Крім 7тис. запорожців під командуванням Прозоровського зосередилося 5
тис. калмиків, 4 тис. лівобережних і 3 тис. донських козаків, а також 1
тис. пікінерів [76; 271]. У травні 1770 р. до цих з’єднань були
приєднані Борисоглібський драгунський, Дніпровський пікінерний та Чорний
і Жовтий гусарські полки [64; 34 , 76; 293, 337 , 80; 475]. Крім того, у
складі корпусу були з’єднання арнаутів (греків, сербів, болгар, волохів,
молдаван і т.д., які добровільно вступали до російської армії під час
війн з Туреччиною) [81; 9]. Шостого червня граф Панін прибув з
інспекцією до корпусу Прозоровського, під час якої було особливо
відмічено “исправность” Запорозького війська і Борисоглібського
драгунського полка [56; Б]. 8 червня від корпусу Прозоровського була
відряджена запорозька партія, яка в 10 верстах від міста зустрілась з
татарським загоном. В ході короткого бою запорозька партія взяла верх
над ворогом, “наголову его побила, и взяла в плен четырех человек, в
числе коих были двое мурз” [56; Б].

12 червня князь Прозоровський, з частиною свого корпусу трьома окремими
загонами вирушив до Очакова. Перший загін очолюваний князем складався з
Борисоглібського драгунського полка, кількох сотень калмиків і одного
полка донських козаків. До другого загону увійшло 6 тис. запорожців
разом з кошовим отаманом Петром Калнишевським при якому були військові
старшини Лук’ян Великий, Олексій Чорний і Сафрон Чорний. Третій загін
очолюваний гусарським капітаном Тотовичем складався з декількох сотень
донців і призначався для розвідки і зв’язку між першими двома загонами
[56; Б , 80; 475]. З 14 по 17 червня ці загони проводили пошуки в
Очаківському степу. 18 червня біля Очакова команди Сафрона Чорного і
капітана Тотовича “напали с двух сторон у водопоя находящихсяна сенокосе
военных людей, на защищение которых выступило из крепости несколько
неприятельской конници” [56; Б , 80; 475]. В сутичці турки втратили 26
чоловік убитими. Запорожці захопили в полон 10 яничарів, 1 босняка і 3
волохів. В здобич козакам дісталися близько 5000 овець та велика
кількість рогатої худоби і коней. Очаківська кіннота кинулася за
запорожцями в погоню, але через кілька верст потрапила в засідку
влаштовану Петром Калнишевським. В ході перестрілки ворожа сторона
втратила понад 70 чоловік убитими. В полон потрапив ага на ім’я Ахмет.
3апорожці втратили чотирьох убитими, стільки ж поранено і один потрапив
в полон [56; Б , 80; 476].

19 червня Прозоровський наказав запорожцям підступити до фортеці і
виманити ворога в поле. Запорожцям це добре вдалося. З Очакова виступило
декілька тисяч сипахів і яничарів з гарматами. Козаки виманили ворога на
чималу відстань від фортеці. Загін Прозоровського, який залишався в
засідці вдарив по ворогу і спільними діями з запорозькою партією Петра
Калнишевського примусив турків відступити і зачинитися у фортеці [56; Б
, 76; 293 , 80; 476].

20 червня через одного з полоненних волохів князь Прозоровський передав
очаківському паші листа в якому вимагав здати фортецю. Паша відмовився і
передав князю, щоб той спромігсяздобути фортецю штурмом [80; 476]. Штурм
Очакова за даних умов був неможливим. В деташаменті Прозоровського було
лише два десятка легких гармат і фальконетів, а без важкої артилерії і
піхотного курпусу будь які дії були б марними. По морю Очаків мав
безперебійне постачання провіантом, боєзапасами і людськими резервами.
Неможливість взяти місто в довготривалу облогу і перервати йому зв’язок
примусили Прозоровського обмежитись лише спостереженням за очаківським
гарнізоном. 21-го червня Прозоровський залишив район Очакова і
розташував свої підрозділи на Малому Куяльнику [76; 294 , 80; 477].

8 липня, залишивши на 2 тис. калмиків спостереження за Очаковом, князь
Прозоровський із рештою свого деташамента, поділеного на три партії,
вирушив у напрямку Хаджибея. До гирла Дніпра було відряджено 3 тис.
калмиків під командуванням майора Єлагіна. 6 тис. запорожців при
кошовому отамані вирушили “по лиману до самого моря”. Третя партія під
проводом князя рухалася між двома першими, щоб у разі необхідності
підтримати ту чи іншу. До складу партії Прозоровського входили
Борисоглібський, Драгунський, Дніпровський пікінерний та Чорний і Жовтий
гусарські полки [56; В , 76; 298]. 3 9 по 11 липня ці партії спустошили
територію від Очакова до Хаджибея. “Уничтожили всех с оружием кто не
успел убежать в замок, а земские жители пленены и к поселению в
Новороссийскую губернию отправлены” [56; В]. Корпус Прозоровського
захопив до 5 тис. волохів, 222 розкольників, 153 циганів і 24 євреїв.
Крім того, у татар було відбито 10580 овець, 5065 голів рогатої худоби і
586 коней [76; 298].

12 липня усі три партії підійшли до Хаджибея і спустошили його
передмістя. З батарей фортеці і кораблів, які стояли в гавані, турки
відкрили гарматний вогонь. Запорозька артилерія зосередила вогонь по
одному з форштадтів фортеці, що дало козакам змогу оволодіти
укріпленнями даного форштадту [76; 298]. “Некоторые из гарнизона
означенного замка турки вкинулись в крепкие форштатные сего замка домы;
и отстреливаясь оборонялись до последнего отчаяния, но запорожцы,
невзирая на производимую как с сего замка, так и из судов его гавани
пушечную стрельбу, вошед в те домы приступом всех их порубили, а
форштадт зажгли” [56; В]. В цьому бою з турецької сторони було убито 20
чоловік; запорожці втратили 10 убитими і 27 козаківбуло поранено [80;
477]. Спроба Прозоровського оволодіти фортецею з ходу не вдалася.
Хаджибей мав міцні мури, значну кількість гармат і підтримку турецького
флоту. 13 липня князь наказав своїм підрозділам залишити район Хаджибея
і зайняти позицію між річками Журавкою і Тілігулом [76; 298].

У другій половині липня в Очаківсько-Хаджибейському районі бойові дії не
велися. Після Кагульської поразки і втечі армії візиря за Дунай
Буджацька і Єдисанська орди перейшли у підданство до Росії. Це значно
послабило позиції Туреччини в Північному Причорномор’ї. Гарнізони
Очакова і Хаджибея могли висилати для степових роз’їздів зовсім незначні
сили. На початку серпня запорожці, які стояли табором на р. Березань
(неподалік Очакова) відновили пошуки проти ворога. 8 серпня невелика
партія запорожців “наехала на таковую же неприятельскую и прогнав ея
получила в добычу одну малую пушку, одно знамя и взяла в полон одного
турка” [56; Ж]. В ордері графа П.І. Паніна до кошового отамана від 11
серпня 1770 р. з приводу цієї перемоги командувач відзначив хоробрість
козаків і наказав “чинить й впредь таковые над неприятелем поиски,
однако ж удержатся от оних противу татарских орд, предавшихся под
покровительство российское” [56; Ж].

 5 вересня 3 тис. партія запорожців у п’яти верстах від Очакова знищила
ворожий пікет, після чого “напав на случившихся тут ханских мужиков
обозы стала оные забирать” [56; І]. В цей час з міста виїхало близько 10
000 турків і татар, які примусили запорожців “с полученною в довольном
числе рогатого скота, верблюдов и несколько лошадей добычею ретироваться
за Янчокрак” [56; І]. Запорожці втратили убитими і полоненними 52
козаки. За свідченнями запорозьких старшин, ворог втратив “весьма много”
[56; І].

7 вересня запорожці з’єдналися з корпусом Прозоровського для походу на
Очаків. 10 вересня корпус підійшов до міста. Запорожці і донці захопили
на пасовищі велику кількість рогатої худоби, овець, верблюдів і коней.
Проти козаків із фортеці виступило 2 тис. яничарів із гарматами і 3 тис.
сипахів. У ході бою ворогу вдалося зім’яти донців, а згодом і
запорожців. Кошовий отаман відрядив їм на підтримку тисячу козаків при
військовому старшині Павлі Головатому. Згодом до місця бою поспішив і
князь Прозоровський із карабінерами, гусарами і драгунами. Але ще до
прибуття цих сил “запорожцы успели прийти в порядок и при новой атаке
совершенно разбили неприятеля, который начал поспешно отступать к
форштадту” [56; И]. До підходу Прозоровського запорожці встигли відбити
у яничар три гармати [80; 479]. Під час переслідування ворога корпусом
Прозоровського було захоплено 11 знамен, 1 булаву і велику кількість
вогнепальної зброї. З поля бою змогло втекти лише декілька турецьких
вершників. 30 яничарів потрапили в полон, решта була повністю знищена. В
корпусі Прозоровського втрати становили 47 чоловік убитими, в тому числі
шість запорожців. Велика кількість людей була поранена [29; 338 , 34;
479]. Після цього пошуку Прозоровський відвів свої війська на Буг [56;
Л].

4 жовтня з штабу Другої армії князю Прозоровському був відправлений
ордер, в якому П.І. Панін наказував “отпустить Запорожское войско в их
жилища, а с протчими ити в назначенные зимние квартиры” [56; Л]. З
наближенням холодів Калнишевський відправив до Січі під конвоєм велику
кількість возів навантажених трофеями, хворими і пораненими. 11 жовтня
запорожці залишили деташамент Прозоровського, переправилися через Буг і
вирушили на Січ, куди прибули 24 жовтня [80; 489].

У кампанії 1771 р. запорозька кіннота знову мала діяти в районі Хаджибея
і Очакова. Завданням Петра Калнишевського було прикриття правого флангу
експедиційного корпусу генерал-аншефа князя В.М. Долгорукова, який мав
оволодіти Кримським півостровом (у грудні 1770 р. через хворобу П.І.
Паніна командувачем Другої армії було призначено князя В.М. Долгорукова)
[80; 489]. Чисельність Другої армії було доведено до 48 тис. чоловік. Із
цього числа для походу в Крим виділялося 24 тисячі. Три тисячі
виділялося в диверсійний Сиваський загін генерал-майора князя Щербатова.
21 тис. легкої кінноти залишались у віданні генералів Берга і
Прозоровського [62; 491 , 77; 19]. Загін Калнишевського крім прикриття
правого флангу експедиції Долгорукова мав слідкувати за поведінкою
Ногайських і Буджацьких татар, які після переходу під російську
протекцію були переселені на територію Запорожжя, а також прикривати
комунікаційну лінію між Першою і Другою арміями. З приводу цього
активних дій проти ворога в районі Очакова і Хаджибея не передбачалося.
Чисельність запорозької кінноти становила 6 тис. вершників при 12
гарматах [70; 295 , 80; 496].

15 лютого 1771 р. від кошового отамана в штаб Другої армії надійшло
повідомлення стосовно ситуації в Криму. Петро Калнишевський повідомляв,
“что тамошний народ разделён был на двое, одни остались предаными
туркам, а другие хотели вступить с нами в союз по примеру Нагайцев и
Буджак: и что приехал в тот полуостров из Константинополя морем калга –
султан, и уверял о скором прибытии туда в помощь имеющемуся там войску
прибытии 70 000 турков” [58; Н].

26 лютого в Кіш надійшов ордер Долгорукова, в якому наказувалося, “чтоб
все запорожское войско под командою самого кошевого перешед реку Буг,
расположилось на устье Сухой Черталы, и заграждая Очаков заняло
отделёнными 1500 казаками три брода находящихся между Мертвых Вод и
Корабельною” [58; Н2]. В другій половині квітня Петро Калнишевський
виконав цей наказ. У кінці того ж місяця під Очаковом запорозька партія
“отогнала 150 лошадей, разогнав сторожей: по что из города погони за
ними не учинено” [58; Н3]. За інформацією, отримонаою від полоненого
волоха, в Очакові знаходилося до 4 тис. піхоти, 1 тис. кінноти і 1 тис.
матросів на кораблях флотилії [58; Н3]. В цей час головні сили
Прозоровського знаходились на лівому березі Дніпра. На початку травня в
штаб Другої армії від князя Прозоровського надійшов рапорт в якому
говорилося, що сили його корпусу займали пости на річках Янчокрак,
Токмак і Молочні Води. 4 травня корпус генерал-поручика Берга зайняв
позиції на річці Кальміус [58; Н4]. Головні сили деташамента
Прозоровського складали авангард експедиційного корпусу Долгорукова в
поході на Крим. Запорожці і калмики залишалися в Очаково-Хаджибейському
районі під командуванням генерал-майора Вассермана [58; Т2 , 77; 86].

У ході кампанії 1771 р. запорожці загону Калнишевського мали з ворогом
всього три незначні сутички під Очаковом і Хаджибеєм: 21 червня, 15
вересня і 9 жовтня [80; 496]. Так, наприклад, 15 вересня запорозька
партія, яку Вассерман відрядив до Очакова, “разделясь на двое выманила
оттуда несколько конницы, и вступая с ней в сражение прогнала ея под
самые пушечные вьстрелы, где вышедшая из города пехота стояла, и что в
сем случае убито турков 30, и в полон взято 10 человек, а с нашей
стороны убит один и ранено два казака” [58; Т2]. В ході кампанії козаки
захопили більше ста полонених, з яких 50 чоловік було відправлено на
Січ, а решту до штабу армії [80; 496].

У кримській експедиції Долгорукова було задіяно 500 запорозьких
вершників під командуванням полковника Орільської паланки Опанаса
Колпака, яких Петро Калнишевський відрядив до корпусу князя
Прозоровського. 21 травня Прозоровський наказав О. Колпаку провести
розвідку в Олешках і прокласти маршрут для слідування головних сил на
Перекоп. Із Кінських Вод команда Колпака вирушила до гирла річки
Білозірки, а звідти до річки Каїрки, де Колпак залишив свій обоз під
прикриттям 200 козаків, а з рештою вирушив у напрямку Перекопу [70; 296
, 80; 509].

В Олешках запорожці ворожого сліду не знайшли і за наказом
Прозоровського перейшли за річку Каланчак і далі за Сиваш, де тримали
пікет в п’яти верстах від Перекопу. Опанас Колпак повідомив князя
Прозоровського, що “неприятельских войск и следов его нигде не нашёл, и
так же что травы нигде не вытравлены и колодцы не засыпаны, как то
татары прежде делывали” [58; О2]. В кінці травня головні сили Другої
армії зосередилися на Дніпровській укріпленій лінії, звідки 9 травня
вирушили до Перекопа. Корпус Прозоровського йшов в авангарді армії [58;
О2 , 77; 56 , 80; 510]. 10 червня О. Колпак з’єднав сили свого загону і
влаштував пікети на річці Каланчак, піджидаючи підходу усієї армії. 12
червня сили Долгорукова підійшли до Перекопа і розташувалися перед
воротами в районі Орської фортеці [16; арк.1]. Того ж дня запорожці і
донці під’їжджали до перекопського валу і викликали татар на герць, але
ті зі своїх укріплень не виходили. В ніч із 12 на 13 червня за наказом
Прозоровського запорозький осавул Євстахій Кобеляк зі своїми козаками
виміряв рів перед перекопськими укріпленнями, котрий виявився шість
сажнів завширшки. Крім того, запорожці провели розвідку в районі Сиваша
і доповіли Долгорукову, що шлях через Сиваш придатний для переходу армії
в обхід ворожих укріплень. Татари зробили вилазку, але, втративши
кількох чоловік убитими, сховалися за свої укріплення. В цій сутичці
загинуло десять пікінерів, один гусар і один запорожець [33; арк.27, 80;
510-511].

У ніч із 13 на 14 червня князь В.М. Долгоруков розпочав штурм
Перекопської лінії. Свій корпус він розділив на 7 колон. Дві колони
діяли в центрі, одна на лівому фланзі і чотири на правому. Головні удари
наносилися по слабких ділянках, в той же час на добре укріплених
ділянках проводились лише демонстрації, які відволікали ворога від
напряму головного удару. Головний удар був завданий на правому фланзі,
ближче від Чорного моря. За годину до світанку російські війська
перейшли перекопський вал. Ворожа піхота зачинилася в Орській фортеці, а
кіннота разом із ханом Селім-Гіреєм відійшла на декілька верст [62; 491
, 84; 97]. Під час штурму з 13 на 14 червня запорожці знаходилися на
правому фланзі армії. На світанку, коли російські війська вдерлися на
вали, Долгоруков наказав запорожцям перейти Сиваш і провести
демонстрацію в тилу ворога [16 арк.1 , 80; 511].

14 червня 30 тис. орда Селім-Гірея повернулася до Перекопу. Назустріч
ворогу Долгоруков відрядив корпус Прозоровського, у складі якого була і
запорозька команда Опанаса Колпака. На початку бою між корпусом
Прозоровського і ордою Селім Гірея запорожці разом з донцями тримали
лівий фланг і першими атакували вороже військо. Удаючи відступ козакам
вдалося заманити татар у зону рушничного вогню росіян. Запорожці і донці
роз’їхалися в різні боки і ніби прочинили двері для входу татар
всередину регулярних військ. Росіяни відкрили по ворогу вогонь із
рушниць, а з правого флангу вдарили гармати. Після цього кіннота
Прозоровського атакувала спантеличеного ворога, який кинувся тікати
поміж соляних озер. Донці і запорожці гнали ворога до Кам’яного мосту,
що за 30 верст від Перекопа. В ході переслідування команда Колпака
знищила близько 1000 татар і багатьох захопила в полон [33; арк.27 , 61;
129 , 80; 511 , 81; 61].

15 червня капітулював гарнізон Орської фортеці [62 ; 491]. 16 червня 100
запорожців було відряджено по козловською дорогою для пошуку хороших на
воду і корм місць для армії. 17 червня вглиб півострова вирушив і корпус
Прозоровського [80; 312]. Двох запорожців було відряджено провідниками в
корпус генерал-майора Брауна, який вирушив на Козлов (Євпаторію).
Команда Колпака була відряджена через Карасубазар до Кафи (Феодосії),
куди мала прибути армія Долгорукова. Під час пошуку в Кримських горах
запорожці вступили в бій із татарами. В ході бою загинуло два козака і
двох було поранено. Запорожці здобули перемогу і захопили 30 полонених,
285 коней, 214 голів рогатої худоби і майна на суму в 2000 карбованців
[80; 512].

29 червня ще до схід сонця командаКолпака підійшла до Кафи і мала з
ворогом “достаточно сильную перестрелку”. Об 11 ранку до міста підійшов
корпус Прозоровського і примусив ворога сховатися за своїми
укріпленнями. З підходом корпусу Долгорукова російська артилерія з
зайнятих висот розпочала інтенсивний обстріл форштадтів і кораблів, які
стояли на рейді поблизу Кафи, після чого російські піхотні частини
захопили один із форштадтів [18; арк.1 , 62; 491]. Не витримавши
натиску, турки почали тікати до кораблів, але були зім’яті кіннотою
Прозоровського. 3апорожці в бою здобули три прапори і булаву. Один козак
був убитий і одного поранено [58; Р2 , 80; 513]. Після здачі фортеці
запорожці віддали прапори і булаву князю Долгорукову за його вимогою.
Крім того, командувач наказав віддати присланому до запорожців
штаб-офіцеру полонених і всю здобич, яку козаки захопили в Криму, для
повернення татарам, із якими Долгоруков хотів налагодити дружні стосунки
[80; 512-513].

З під Кафи команда Колпака була відряджена в деташамент полковника фон
Бринка, який вирушив до Кінбурна. Прибувши під Кінбурн, деташамент
розташувався на березі Дніпра напроти урочища Кизий мис, де простояв до
15 вересня. В ході сутички з ворогом, яка сталася відразу після прибуття
деташамента під Кінбурн запорожці убили двох татар, а одного взяли в
полон. 12 серпня Опанас Колпак повідомив у Кіш, що запорозькі пости
стоять за дві-три версти від фортеці, і під час роз’їздів турки марно
б’ють по козаках із гармат [80; 514]. У своїх дослідженнях А.Кащенко і
А.Скальковський стверджували, що по дорозі з Кафи до Кінбурна команда
Колпака оволоділа штурмом фортецею Арабат. Але це не відповідає
дійсності. 17 червня Сиваський диверсійний загін князя Шербатова в
районі Генчі (Генічеська) при підтримці Азовської ескадри віце-адмірала
Сенявіна висадився на Арабатській косі і 18 червня захопив фортецю
Арабат [17; арк.1 , 62; 491]. 17 червня команда Колпака, як говорилося
вище, тількино вирушила з-під Перекопа до Карасубазара разом із корпусом
Прозоровського. Таким чином, запорожці не могли навіть взяти участь у
штурмі, а не те щоб самостійно оволодіти Арабатом.

19 вересня Опанас Колпак отримав ордер князя Долгорукова в якому
наказувалося залишити в Шінгірейському шанці, що напроти Кизикермена,
200 парокінних козаків для укріплення постів протягом зими, а самому 1
жовтня з рештою загону йти на Січ. У Шінгірейському шанці з козаками
залишився полковий писар Семен Маєвський [33; арк.132]. 25 жовтня на Січ
повернувся і Петро Калнишевський зі своїми козаками, залишивши невеликі
постові команди на лінії від Гарду до гирла Інгульця [80; 515-516].

На початку кампанії 1772 р. в загоні Петра Калнишевського, який знову
вирушив до Очакова, налічувалося 5 600 козаків. 200 вершників під
проводом полковника Івана Кулика було відряджено до гирла Інгульця [80;
522]. Опанас Колпак разом із осавулом Іваном Шарим очолив 500 козаків і
вирушив до Кін6урна, по дорозі приєднавши до себе 200 козаків Семена
Маєвського, які залишалися зимувати в Шінгірейському шанці [33;
арк.146-147]. 29 травня під Очаковом запорозька партія під проводом
військових старшин Макара Нагая, Олекси Чорного і Сидора Білого мала з
ворогом баталію в ході якої було захоплено одного агу, двох байрактарів,
двох “левантів” і велику кількість різної здобичі. Запорожці втратили
двох козаків убитими, і чотирьох булопоранено [37; арк.30].

На початку червня бойові дії між Росією і Туреччиною припинилися, і
розпочалася підготовка до мирних переговорів, які мали проходити у
Фокшанах [62; 493-494]. Крім того, в Північному Причорномор’ї поширилася
епідемія чуми, і російське командування докладало великих зусиль, щоб
запобігти її поширенню. Силами Другої армії в регіоні були встановлені
карантинні заслони. Запорожці залишалися нести службу на своїх позиціях.
Кримські татари, підбурювані Портою, відмовилися підписувати трактат із
Росією, почали збирати свої сили в горах та знищувати пошти, карантини і
невеликі загони росіян. Генерал-аншеф Долгоруков направив у Крим усі
резерви Другої армії. 12 вересня О.О. Прозоровський наказав Опанасу
Колпаку залишити 300 козаків під Кінбурном, а самому з 400 вершниками
поспішати в Ак-Мечеть (Сімферополь), де князь стояв зі своїм корпусом.
Прозоровський залишив при собі 30 запорожців разом із Опанасом Колпаком,
а решту 370 при Семені Маєвському відрядив назад до Кінбурна [33;
арк.166 , 70; 297 , 80; 520].

Після закінчення перемир’я в квітні 1773 р. кошовий отаман за наказом
Долгорукова вирушив до Орловської фортеці в гирло річки Синюхи, звідки
розсилав невеликі партії до Очакова і Хаджибея. В загоні Петра
Калнишевського налічувалося 5000 козаків. Протягом кампанії під Очаковом
запорожці мали кілька невеликих зачіпок із ворогом без особливив втрат
[70; 298].Так, 30 травня запорожці під Очаковом захопили 16 турків, а 25
червня одного агу і трьох яничар [80; 525].

 Про бойові дії загону Калнишевського в період із липня по жовтень в
архіві Коша даних немає. В журналі воєнних дій Другої армії за 1773 р.
ця інформація також відсутня, оскільки Друга армія бойових дій вже не
вела, а її гарнізони лише контролювали ситуаціїю на території Кримського
ханства. Для штурму Очакова, Хаджибея і Кінбурна Долгоруков резервів не
мав. Загрози з боку цих фортець не було ніякої. Туреччина вже не мала
достатньї кількості військ, щоб за допомогою флоту зосередити в цих
фортецях значні сили. До того ж у тому районі вжене було татар, яких
російський уряд тимчасово переселив у межі Запорожжя та Новоросійської
губернії. Отже, підтримати турецький десант було нікому.

Головною причиною пасивних дій Калнишевського, напевно, був неспокій у
командах. Рядове козацтво було невдоволене втратами серед свого
товариства і затягуванням війни. Більшість козаків розорилася і не мала
змоги поправити своє матеріальне становище. Здобичі біля турецьких
фортець вже не було. В ході війни Очаково-Хаджибейський район був
обернений на попіл. Не залишилося ні населення, ні худоби. Турки не
відважувалися на дальні роз’їзди в степ, та й ні на чому було вже
виїжджати. За показаннями “язика”, захопленого козаками Опанаса Колпака
9 квітня, в Очакові перебувало 2000 піхотинців і 500 вершників, а в
Кінбурні 150, у котрих зосталося не більше 15 коней [80; 526]. Князь
Долгоруков вважав за достатнє маскування цих фортець силами запорожців.
За розрахунками Державної ради в Петербурзі Очаків, Хаджибей і Кінбурн
за умовами майбутнього мирного договору і так мали перейти до Росії.

Серед запорозьких підрозділів, які діяли в Північному Причорномор’ї в
1773 р. велику активність проявила команда Опанаса Колпака. В травні
Опанас Колпак із трьома сотнями вершників стояв біля Каланчацького
мосту, а полковий старшина Маєвський із двома сотнями біля Кінбурна [33;
арк.170]. В червні обидві команди з’єдналися і приступили до активних
бойових дій. У ніч із 25 на 26 червня команда Колпака та 60 козаків
Миргородського полку при полковнику Зайковському біля урочища Кизилляр
захопили турецький корабель, команда якого розташувалася на березі для
ночівлі [80; 526]. Під час цього пошуку Опанас Колпак із шістьма
козаками особисто провів розвідку на узбережжі Чорного моря, де і виявив
вороже судно. “Вернувшись сейчас же с собой команду и пушку взял и ночью
подошёл к ним пешо, лошади же оставил в дальности, а пушку на себе
подвезли. Высмотревши что, они уснули, а только фонарь горел, мы залпом
с ружей и с пушки по ним ударили и с первого раза ядром в судину попали.
Оные турки с робостью схватясь начали парус поднимать, по власти Божией
ветер их к берегу начал прибивать в тоже самое время, я не разсуждаючи
ничего бросился прямо в море и со мною будущие старшини и козаки,
схватились за канат и за якорь и к берегу притащили; то видячи
неприятель свою погибель, стал в воду бросатись; мы в судно вскочивши
3-х взяли, а прочих побили и потопили” [33; арк.187].

15 липня за наказом князя Долгорукова Опанас Колпак зі своєю командою і
загоном донців при полковнику Платові (який був підпорядкований Колпаку)
підійшов до Кінбурна. В ніч із 15 на 16 липня козаки непомітно
розташувалися неподалік турецьких бекетів. “А как разевелось гораздо, то
неприятели подошли сандалками для разводу бекетов и на берег стали
виходить, то в то время и мы так сильно бросились на них, что они не
могли в сандалки вхватитись, но только оттапливались водою; а моя партия
в воду вскочила пока можно было достать стреляла и колола, а языка не
можна было взять за глубокостю воды” [67; арк.187]. Турецьку кінноту
козаки прогнали до міста, а на місці ворожих бекетів Колпак розташував
свої. Зачувши стрілянину біля Кінбурна, до місця бою з Очакова підійшло
13 турецьких кораблів і з 17 по 18 липня вели по козаках безперервну
гарматну стрілянину [80; 527]. “Однако нам им, — пише в рапорті Колпак,
— вредить было неможно за кучугурами (песчаными дюнами). А как наша
пехота камышами с пушками к огню пробралась, и способ возымела на них
пушками палить, то по счастью нашему три судна их поразила, так что не
могли больше устоять и уступили в свои места” [33; арк.187].

У ніч із 15 на 16 серпня Опанас Колпак знову ходив зі своїми командами
під Кінбурн. В урочищі Кизилляр козаки розбили табір, де залишили 100
чоловік. У ніч на 16 серпня до Кизилляра прибуло 18 турецьких кораблів.
Запорожці, залишені в таборі, перед загрозою бути оточеними ворожим
десантом відійшли до головних сил Колпака, які діяли під Кінбурном.
Оцінивши ситуацію, Опанас Колпак розділив свій загін на три частини:
старшини Маєвського з правого боку, сам зліва (із пониззя лиману), а
полковника Герасима Малого (начальника низової флотилії) на човнах —
посередині. Злагоджено підійшовши до ворога всі три команди одночасно
вдарили по турецьких кораблях і табору на березі. Однак атака не
вдалася. Турецька піхота, закріпившись за кучугурами, завдала козакам
відчутних втрат. Опанас Колпак наказав кінноті спішитися і оточити
ворога з усіх боків. Гарматна і рушнична стрілянина тривала з 9 години
ранку до ночі. В ході перестрілки козаки потопили три турецькі сандали
(човни) і знищили на березі до 300 піхотинців, а 27 захопили в полон,
зпоміж яких 6уло четверо байрактарів. У команді Колпака було убито 16
запорожців і одного донця та поранено 110 запорожців і 5 донців. 17
серпня турецька ескадра відступила [80; 528].

 Як бачимо з епізодів діяльності команди в кампанії 1773 р., запорозька
кіннота вже не мала протидії з боку турецької. Турки виставляли свої
пости на узбережжі і перевозили людей на човнах під прикриттям гармат
Очаківської флотилії. Запорожці, в свою чергу, за допомогою комбінованих
дій спішеної кінноти та Дніпровської човнової команди проводили вдалі
пошуки проти ворога. Оскільки чисельність турецької кінноти значно
зменшилася, то ініціатива була на боці запорожців, які повністю
контролювали ситуацію в дорученому їм районі.

На початку кампанії 1774 р. князь Долгоруков в ордері до Петра
Калнишевського від 31 березня дав указівки, як має діяти Запорозьке
військо. 2000 вершників мали прибути до Катерининського шанця до 15
квітня “и перейдя Буг нимало замешкатся идти всем кошем чем ближе к
Очакову тем более чести” [41; арк.35]. Долгоруков наказував проводити
пошуки на Буг по два рази на тиждень, а роз’їзди до Очакова щоденно.
Запорозька піхота мала залишатися на Бузі, а кінноту по прибутті до
Лиману розташувати так, щоб дніпровське гирло “занято было
пресовершенно, где проход из Днепра в лиман по той надобности, что все
штурмовые припасы приготовляемы будут, следовательно сие место
сохранить, чтоб неприятель над ним не осмелился в Днепре поисков чинить”
[41; арк.35 , 80; 530]. (З регулярних військ був сформований деташамент
під командуванням полковника Колюпанова. Завданням цього загону був
штурм Очакова. Під командування Колюпанова були віддані і запорожці.
Проте штурму не відбулося. Інтенданти Другої армії не встигли вчасно
забезпечити Колюпанова штурмовими припасами і знаряддями. 10 липня 1774
р. між Туреччиною і Росією в Кючук-Кайнарджі був підписаний мирний
договір, за яким Очаків залишався за Туреччиною, а Кінбурн передавався
Росії) [59; Д , 80; 53]. 13 травня запорозька партія під начальством
військового старшини Івана Бурноса чисельністю 3079 вершників вирушила
для пошуку в Очаківський степ. 19 числа партія підійшла до Очакова і
мала з ворогом баталію, в ході якої запорожці захопили агу і байрактара
[41; арк.90 , 80; 530]. 24 червня 2000 запорожців під проводом
військового старшини Андрія Порохні підійшли до Очакова в той час, коли
невеликі загони полковників Шпака, Цибодриди і Маєвського виманили
турків із фортеці. В цей же час до Очакова підійшла запорозька флотилія
полковника Малого і несподівано вдарила по ворогу. Турки, які були
атаковані зусебіч і багато втратили убитими, зачинились у фортеці.
Запорожці захопили в полон 5 чоловік рядових [80; 531]. У кінці червня
Петро Калнишевський на вимогу Долгорукова відрядив 1000 вершників під
проводом Андрія Порохні до Шінгірейського ретрашаменту для дій проти
татар, які в Криму виступили проти росіян. Команда полковника Колпака,
яка в травні і червні діяла біля Кінбурна, була передислокована до
Перекопу і увійшла до складу загону Порохні [42; арк. 3, 4, 19, 27, 34,
37]. В липні-серпні 1774 р. команди Порохні і Колпака стояли біля
Перекопу на річці Каланчак біля Кам’яного мосту. Козаки вистежували
татар у районі Солоних озер [42; арк.38, 47, 53, 58].

Тим часом війна закінчилася. В ніч із 21 на 22 липня з головної квартири
графа Рум’янцева до Походного Коша прибув кур’єр разом із посланцем
великого візира і повідомив кошового отамана і військову старшину про
підписаний 10 липня мирний договір і припинення усіх воєнних дій [41;
арк.136-138]. В ордері князя Долгорукова до Петра Калнишевського від 15
серпня Запорозькому війську дозволялося повернутися в межі Запорожжя і
розійтися по домівках. 24 серпня такий дозвіл отримали команди Колпака і
Порохні. 9 вересня кошовий отаман із козаками і старшинами урочисто
в’їхав на Січ [80; 533].

Отже, з вищесказаного видно, що на театрі бойових дій
російсько-турецької війни 1768-1774 рр. запорозька кіннота діяла на
другорядних ділянках і виконувала скромну роль. Але все ж вона зробила
певний внесок у перемогу Росії над Туреччиною. Воєнні операції
запорожців засвідчили високий рівень військового мистецтва і були
яскравим прикладом для своїх наступників, чорноморських і азовських
козаків, які продовжили славні бойові традиції своїх попередників.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020