UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЗапорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735 – 1739 років (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2737
Скачало231
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Запорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735 – 1739 років

 

 

 

У 1734 році після 25-річного перебування під владою кримського хана

Запорозьке військо повернулось під російську протекцію. В березні

запорожці заснували Січ на річці Підпільній, а в жовтні були приведені

до присяги на вірність імператриці Анні Іоаннівні [72; 256-260, 77;

451]. Залучаючи запорожців на службу, царський уряд керувався

міркуваннями щодо майбутньої війни з Туреччиною, до якої Росія старанно

готувалася. Повернення запорожців в російське підданство було вдалим

політичним заходом Петербурга і суттєво посилило оборону південних

кордоні в імперії. Але російське командування цікавила не воєнна сила

запорожців, а насамперед той досвід, якого ті набули, перебуваючи чверть

століття в межах Кримського ханства. Розташування Запорозької Січі на

південь від Української укріпленої лінії, що простяглася на 285 верст

від Дніпра вздовж Орелі, Берестової і Береки до Сіверського Донця, було

вигідне тим, що запорожці завчасно сповіщали командування лінії про рух

татар до російського кордону та інформували про події, які відбувалися

на території Кримського ханства. З огляду на це, командири фортець і

редутів Української лінії отримали можливість вживати своєчасні

оперативні заходи в разі загрози з боку ворога [36; 2-16]. Таким чином,

Запорозька Січ мала виконувати роль передового форпосту російської

армії.

 

У майбутній війні з Туреччиною російський уряд розраховував на

дисципліновану регулярну армію і насамперед артилерійський та рушничний

вогонь у ході генеральної битви. Сильною стороною російської армії була

піхота. Скорострільність російських піхотинців була значно вищою за

турецьких, оскільки зброя росіян не різнилася за калібрами і зразками,

порох сипався в отвір ствола рушниці прямо з патрона i застосування

порохівниць виключалося. У ході боїв попереду фронту російської піхоти

встановлювалися рогатки (переносні дерев’янi загородження, якi

складались з трьох загострених на кінцях хрестовин, скріплених

поперечною жердиною, довжиною 3,5 м). На рогатках закріплялися піки. На

флангах батальйонів ставились полкові гармати, а позаду польова

армійська артилерія і невеликі кугортні полкові мортирці для навісного

вогню [43; 56-66, 64; 58-60]. Таким чином, ворог практично не мав шансів

прорвати бойовий порядок російської піхоти, наїжаченої рогатками, піками

і багнетами. До того ж, військові формування Османської імперії мали на

озброєнні, головним чином, холодну зброю. Артилерію і ручну вогнепальну

зброю турки в польових умовах майже ніколи не використовували [62;

50-52, 100]. Загалом, вогнепальну зброю турки застосовували лише в

обороні, при облозі фортець і на флоті [62; 60, 104, 107, 63; 100-129].

 

Слабкою стороною російської армії була кіннота, яка складалася з

кірасирів, драгунів, гусарів, ландміліціонерів і козаків. У 30-ті роки

ХVIII століття гусарський корпус налічував всього до 500 чоловік.

Кірасирських полків було три, по 973 вершники в кожному. У ході бойових

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ