.

Особливості управлінських структур Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775 рр.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2451
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості управлінських структур Запорозьких Вольностей часів Нової
Січі (1734-1775 рр.)

Повернувшись у 1734 році під владу Російської імперії, і ставши одною з
її складових, запорожці зіткнулись з певними труднощами управлінського
характеру. З боку Росії дозвіл на повернення подавався як “высочайшее
прощение”, а тому обставлявся рядом вимог. Одною з головних вимог була
присяга на вірність царю, яку запорожці в своїй історії склали вперше.
Подібного вони ніколи раніше не робили ні за часів Переяславської ради
при гетьмануванні Б.Хмельницького [1], ні за часів його наступників, які
приносили клятву за запорожців, як за своїх формальних підданих.
Намагаючись зберегти традиційний соціально-економічний уклад, який
суттьево різнився від загальноімперського, вони вимушені були
пристосовуватись до інших умов і вимог свого нового сюзерена. Це не
могло не призводити до певних непорозумінь і конфліктів між органами
центральної влади імперії і Вольностей, між їх законодавчими і
виконавчими органами, а також між суб’єктами господарської діяльності на
місцях. І ці протиріччя постійно зростали. В основі цих протиріч лежали
виключно економічні чинники, які грунтувалися на зовсім різних
економічних моделях цих країн.

Бачучи таку невідповідність економічних моделей розвитку центральна
влада постійно намагалась узгодити ці протиріччя шляхом урізання
запорозьких вольностей і привілеїв. Саме цим пояснювався перманентний
наступ царату на вольності козацтва, що викликало активну протидію
широких верств населення Вольностей і запорозького товариства, яка
відбилась в зростанні гайдамацтва і в ряді виступів “сіроми” на Січі. А
також в глухій, але не менш активній протидії старшини, яка відбивалась
в числених депутаціях до двору, з метою відстоювання своїх привілеїв,
земель і вольностей. Роль старшини і ефективність її управлінської
діяльності в цей складний період існування Вольностей і пропонується тут
до розгляду.

Потрапивши в більш міцні, ніж до того, обійми Російської імперії,
запорожці мусили значно поступитись своїми традиціями і, звичайно, не
могли не перейнятись деякими новими для себе законами і явищами. Ці нові
тенденції були зумовлені не тільки політичними, а й економічними
чинниками. Залежність від центральної Російської влади повинна була рано
чи пізно викликати значні протиріччя у всіх галузях життя запорожців і
навіть відбитися на їх світогляді і ментальності. Єдиний спосіб
уникнення загострення цих протиріч і конфліктів полягав в поступовому
пристосуванні до нових умов життя під агресивним сюзереном. Таке
пристосування призводило до значних змін в основних козацьких
інституціях, які не тільки не відповідали вимогам державного устрою
Росії, а навіть суперечили їм. Звичайно, що ці зміни позначились перш за
все на козацькій старшині. Відтепер російський державний абсолютизм стає
для запорозької старшини яскравим прикладом, і більш ніж цікавою
тенденцією узурпації влади однією людиною. Останній кошовий П.Калниш,
обіймав цю посаду двічі на протязі 12 років. Неодноразово переобиралась
на старшинство і одна й та ж група козаків. Не випадково, що багато хто
з попередніх дослідників вбачав в цьому очевидні тенденції до узурпації
влади. [2] Хоча, з іншого боку, цілком зрозуміло, що протистояти
централізаторським тенденціям можна було лише в такий же
централізаторський спосіб пристосувавши певним чином і всю управлінську
структуру Вольностей.

Аналізуючи актовий матеріал, а саме, укази і розпорядження кошової
адміністрації, які стосуються будь яких економічних аспектів
життєдіяльності Вольностей, легко переконатись, в домінанті елементів
іншої, відмінної від загальноімперської економічної моделі. Провідником
цієї моделі безумовно була кошова адміністрація з її вельми впливовим
дорадчим органом “Радою старшин”, роль яких досить високо оцінював
О.Рябінін-Скляревський. [3] Саме вона, як законодавчий орган, ініціювала
і розробляла відповідні акти регулюючого характеру. Хоча ні їх
кількість, ні зміст не дозволяють говорити про існування готової
економічної концепції розвитку Вольностей, або про надмірне втручання і
регулювання природніх ринкових процесів.

Органами виконавчої влади на місцях виступали паланкові адміністрації з
певними фіскальними функціями. До них власне і адресувалися числені
актові матеріали у вигляді наказів та “промеморій”. При цьому
повноваження місцевих адміністрацій були досить значними. [4] А контакти
з кошовою адміністрацією досить тісними.

Ще однією особливістю цього періоду було загострення взаємостосунків між
старшиною й товариством, що особливо яскраво відбилось в заколоті 1768
року. [5] Історики попередньої епохи змушені були в цьому заколоті
шукати лише загострення так званої “класової боротьби” і пояснювали її
лише наростаючим класовим розшаруванням. Цілком логічно припустити і
неефективність управління Військом. Але це не зовсім так. Заворушення,
як свідчать документи, були викликані суперечливим станом в якому
опинилася запорозька старшина і наростаючими антимосковськими настроями.
Ця старшина з одного боку мусила бути провідником і виконавцем політики
царату на території Вольностей, а з іншого, як обрані представники
козацтва, вони мусили відстоювати традиційні козацькі вольності і
інтереси. Узгодити і поєднати ці дві вимоги запорізька старшина ніяк не
могла. А тому, розбещена царськими посулами і подачками з одного боку,
та – певним острахом перед свавільним товариством і розумінням
необхідності вживання в нову систему, як гаранту виживання взагалі,
січова адміністрація проводила не тверду, маятникову політику. Це не
могло влаштовувати жодну з сторін, між якими, наче в лещатах, опинилась
старшина. Вона розуміла, що впливати без ризику для себе на центральну
владу не можна, то залишається пристосувати до неї своїх підлеглих.
Іншого шляху просто не існувало. З огляду на це, в очах товариства,
адміністрація все частіше поставала як зрадниця їх інтересів, і останні
починали шукати нові і відновлювати старі форми стихійної протидії
старшині.

Це призводило до загострення протистояння на Січі і значно поширювало
соціальну базу гайдамацького руху. Гайдамацтво спиралося на давню і
досить впливову козацьку інституцію – зимівник. Саме зимівник став
осередком цієї боротьби. Підсилені зростаючим наступом Російської
імперії на землі Вольностей і намірами січової адміністрації посилити
свій вплив на зимівчан, останні стали поєднувати в собі господаря вдень
і гайдамаку вночі. І навіть частково залучали до “співпраці” ще одну
старовинну і впливову інституцію – курінну отаманію, яка в економічному
відношенні була більш ніж січова старшина залежна від аграріїв-зимівчан.
До того ж, сама старшина прагнула стати найкрупнішим землевласником.
Водночас вона намагалася якнайбільше зосередити в своїх руках не тільки
військові і політичні, але й економічні важелі приборкання січового
товариства і на власному прикладі очолити економічний рух у вигідному
для себе напрямку – капіталізації і збагачення. Однак все це аж ніяк не
співпадало з прагненнями центральної російської влади. Яка це вчасно
зрозуміла і взагалі ліквідувала цю тенденцію – зруйнувавши Січ і
ліквідувавши Запорозьке Військо і Вольності.

Таким чином на життевій арені Запорозького козацтва періоду
Підпільненської Січі активно діяли чотири сили: Це січова адміністрація,
січове товариство, зимівчани-хуторяни і центральна російська влада. Саме
їх взаємостосунки живили ті процеси внутрішнього життя запорожців, які
яскраво відбивають документи січового архіву. Саме в них міститься
розуміння тих глобальних процесів, які протікали в козацькому середовищі
в останній період його існування, і які в той же час і призвели до
остаточної ліквідації Запорозького устрою.

Чи не найважливішу роль в цих процесах відігравав зимівник. Зміни, що
відбувалися в Запорозькому зимівнику, як економічному та організаційному
осередку, тягли за собою значні, навіть революційні перетворення, не
тільки в економічному, а й в соціально-політичному житті Вольностей.
Більше того, ми бачимо помітне зростання останньої, бо збільшується
число заможніх людей які прагнуть більшої самостійності і незалежності
від власної корпорації. Це врешті-решт зумовило зрушення у всіх сторонах
життя не тільки Січі, а й усіх Вольностей. Такі зміни, до певної міри,
можна назвати революційними, бо пізніше вони побіжно призведуть до
ліквідації козацтва. Цi змiни стали вимагати й адекватних заходів по
адаптації старого суспільно-політичного устрою Вольностей новим реаліям
життя.

Звинувачувати січову адміністрацію в цілковитій неспроможності надати
новим реаліям життя нових суспільно-політичних форм у нас немає ніяких
підстав. Бо зробити це в умовах васальної залежності від Росії де
домінувала більш примітивна економічна модель було просто неможливо.
Саме ці обставини і сприяли прискоренню лiквiдацiї Сiчi.

Абсолютне верховенство Січі над усіма інституціями Вольностей вважалось
незаперечним і цілком сталим. Відомо, що всі землі Вольностей поділялись
на паланки, кожною з котрих керував обраний полковник з старшиною. З
розпоряджень, наданих Кошем місцевій адміністрації на управління
паланками видно, що паланкову адміністрацію обирала громада, а Кіш лише
затверджував вже обраних. [6] Паланковій адміністрації були
підпорядковані лише хутори поспольства і одружених козаків, незважаючи
на випадки їх прямих зносин з Кошем. Такі нечислені випадки
безпосередніх зносин говорять начеб то про пряме підпорядкування
зимівників Січовій адміністрації, що на нашу думку не зовсім вірно.
Зимівники січового товариства тільки номінально залишались
підпорядкованими Січі, а фактично вони мали певну автономію і їх
залежність від Січі обмежувалась залежністю господаря від влади
курінного до якого він був приписаний.

Паланки, в свою чергу, поділялись на отаманства до складу яких входило
кілька поселень. До Протовчанської паланки входило Василівське
отаманство з селами Василівкою і Грузинівкою, отаманства Шульгівське,
Половицьке, Проданівське з відповідними селами. [7] Отаманствами
керувала вибрана місцевою громадою старшина, яка в свою чергу
відповідала за порядок, збирала податки і вела зносини не тільки з
керівництвом паланки, а й безпосередньо з Кошем. [8] З Коша часто йдуть
накази безпосередньо сільським отаманам. Такий безпосередній тісний
зв’язок давав змогу уникнути бюрократичних припон і оперативно вести
управління. Добре видно і розподіл на цивільну і військову владу, хоча з
огляду на військову ситуацію, остання часто брала на себе і виконання
суто цивільних обов’язків, як то збирання податків, заготівля провіанту
і фуражу, утримання поштових станцій і таке інше.

Отаманства ділилися на так звані десяткові хати. Причому знову ж таки
окремо на посполиті і військові, тоб то козачі. До цих десятків
записувались всі піддані Вольностей що мешкали поза Січчю. Вони були
водночас найдрібнішою військовою, допоміжною і господарською одиницею,
по виконанню різних нарядів і збору податків. Податків можна було
частково уникнути перейшовши в козацький стан, перебування в якому було
вигідне і за матеріальними і за моральними міркуваннями.[9] (Див.
Схему)ю

Аналіз тексту універсалу дає змогу припустити, що в даному випадку маємо
хоча й поодинокий, але певный відголосок спроб адміністративних
реформувань часів Нової Січі, коли зимівники одружених намагались
вивести з прямого підпорядкування Січі і передати під юрисдикцію
паланок. Реформування не вдалося, принаймні в подальшому ми не
зустрічаємо жодних посилань на подібні спроби. І це не дивно, адже
авторитет паланкових полковників був слабий, про що свідчить лист
Бугогардівського полковника Андрія Сухого до Коша про неможливість
знайти винних і задовольнити позов курінного Стецька Старого
Левушківського куріня з товариством за покрадених коней. ”А якщо і
знайдуться, то мого суду й покарання не слухають, що підтвердити можуть
курінні отамани Левушківський та Незамаївський про те відають”. [10]
Показово, що полковник спирається на традиційно високий авторитет
курінних отаманів. Не дарма ще М.Е. Слабченко вважав що авторитет
курінних в очах козацтва інколи важить більше ніж авторитет кошового
[11] ніякого урівняння в оподаткуванні не було. Майновий стан кожної
сім’ї мав велике значення для визначення розміру податків і тому місцева
адміністрація щорічно складала загальний майновий реестр не тільки
всього свого відомства, [12] а й докладний майновий перелік кожного
одруженого козака, як це було зроблено в Протовчанській паланці в 1770
році. [13] Рівень податків певною мірою залежав і від врожайності і
взагалі від продуктивності того чи іншого господарства.

Отже, оподаткуванню пiдлягали майже всi категорiї населення вiд
поспольства до козакiв “що в наймах i без наймуживуть в обивателiв”, i
навiть церковнi установи i окремi духовнi особи. [14] З огляду на це
січова адміністрація була зацікавлена в зростанні цього прошарку
населення Вольностей.

Бо саме зимiвчаки-пiдприємцi були тим джерелом доходу що платила мито з
торгiвельних оборудкiв. Чим активнiшими були їх торгiвельнi зв’язки, тим
бiльший податок сплачувався до Сiчi й паланкової адмiнiстрацii. Для них
існували чiтко встановлені платежi: – “…за перевiз болшой полской бути
з горелкою – 50 коп., за воз пшена й пшеничного ворошна за четверной –
25 коп., паровичний i житнiй – 50 коп. За воз четверной з риби – 30, а
паровичний – 50 коп. ” Все це подiлялось на три частини,з яких двi йшло
в Сiч, на “паламарню i канцелярiю”, а одна залишалась паланковiй
адмiнiстрацiї. [15]

Таким чином за зимiвчаками, як за членами сiчових куренiв можна визнати
за основну – традiцiйну вiйськову повиннiсть, якої багато хто намагався
уникнути. Решта податкiв здiймаласьтак би мовити за загальним принципом
i їх розмiр залежав вiд заможностi господарiв.

Важливим в цьому вiдношеннi виступає бажання уникнути, по можливостi,
будь якої влади над собою, навiть влади Сiчi. Її авторитет падав разом з
падiнням агресивностi пiвденного сусiда, який з огляду на зростаючу
росiйську експансiю бiльше турбувався про збереження свого, а не про
загарбання чужого. Сiчова функцiя оборонця вже не мала великого попиту,
а через це i авторитету. Для його пiдняття Кiш посилював
адмiнiструювання i розсилав погрозливi накази: “…мимо вiдома своїх
курiнних i без пашпортiв Вiйськової канцелярiї нiкуди не їздити, а хто
хоче вiдлучитися в зимiвники, тим також давать бiлет.” [16]

З огляду на все бiльшу економiзацiю i демiлiтарiзацiю Запорозьких
Вольностей, роль Сiчi, як вiйськового захисника своїх суб’єктiв
зменшується. Бiльшу роль починають вiдiгравати загальнi економiчнi
закони i зимiвник намагається зберегти i закрiпити за собою певну
автономiю. Вiн для своїх мешканцiв починає грати ту ж роль, яку зовсiм
недавно для них грала Сiч – роль захисника i упорядника. Тепер
негнучкiсть старих загальновiйськових законiв стає на перепонi стосункiв
мiж зимiвниками i Сiччю, якою до того ж понукають до невигiдної вiйни за
чужi iмперськi iнтереси. Розуміючи це Кіш намагається зосередити всю
свою увагу саме на цій важливій на той момент економічній і
соціально-політичній інституції. Про це свідчать організовані Кошовою
адміністрацією подорожі по північним, найбільш загосподареним і освоеним
паланкам, з метою утримання контролю над процесами заселення і
ефективного використання земельних і природних ресурсів на цих
територіях. В такий спосіб Кіш намагається вдосконалити ефективність
управління цими важливими в економічному плані територіями Вольностей.
На південному сході ситуація трохи інша. Тут деякi зимiвники
перетворюються на бази гайдамацького руху. Стихійно створюється
альтирнативна Мигійська, або гайдамацька Січ. Тут рівень контролю і
управління надзвичайно низький і для його відновлення сюди в березні
1758 року відсилається загін з 400 запорожців, зимівчан-землевласників,
з метою знищення опозиції і відновлення контролю над цією територією,
яку А.Г.Лебединцев назвав Ханською Україною.

Як свого часу Сiч була опозицiйна любому уряду, маючи свої мiлiтарнi
iнтереси домiнуючими над iнтересами держави-сюзерена, будь то Польща або
Московiя. Коли їх мiлiтарнi iнтереси збiгались, то вони були
взаємозацiкавленi один в одному. А коли цi iнтереси не спiвпадали, то
наступала чергова криза у взаємостосунках. Так само і тут. Інтереси
осілого переважно землеробського населення північних паланок Вольностей
не співпадали з колонізаційними інтересами мешканців південних територій
ні в економічному ні в політичному плані. В економічному плані важливо
те, що тут на перше місце виступає той факт, що земля на Запоріжжі
залишалась формально загальновійськовою власністю і ще не стала товаром.
Про це свідчить промеморія з Коша до Духовної київської консисторії від
26.10.1771р., де між іншим сказано: “…понеже Войско Запороское
ползуясь ізконі своими природно землями – всякими добрами і вигодіями,
то по заслугам и качествам каждого определяють, как істіє и векоістіє
владельци в своих землях, всякому место с тем, что как з оних никто
едною своею персоною наследственним быть не может, но все в обще всего
Войска Запорожского, так и ползоватися един против другого обиды не
должен, а что кому за службы дано будет, он, виседев в определенном ему
месте время, и повинень принесть вящую в войски запорожском свою
присягу, ожидая болшого ему награждения…” (виділення наше – О.О.) [17]
Цей документ виник в результаті певних обмежень в землекористуванні.
Поспольство Війська все частіше звертається до Коша з проханням надати в
користування ту чи іншу ділянку. Для врегулювання шаленого попиту на
землі і збереження власних інтересів відправлялись на північні землі
експедиції Коша. Бо паланки вже не могли ефективно керувати цими
процесами.

Наведений уривок має дві частини. Перша здавалося б однозначно стверджує
загальновійськову власність на землю. Але друга частина свідчить про
можливість бодай хоч в перспективі стати власником, аби він висидів в
певному місці певний час, (для того щоб переконатися в його
господарському хисті і здібностях ) та склав присягу, тоб то став
військовим товаришем – січовиком. Тільки при виконанні цих двох умов
можна було сподіватись отримати власницькі права на землю, і треба
сказати що цим правом широко користувалось січове товариство і перш за
все – не одружене. Ця частина промеморії змушує нас схилитись до
твердження М.Е.Слабченка, що “…здається не вся земля в Вольностях була
загальновійськовою”.[18] Про це говорили і його попередники. [19] Але
він це обгрунтував переконливіше, бо мав в своєму розпорядженні дещо
більшу джерельну базу.

Отже земля в Вольностях юридично ще не товар. Процес тільки но почався.
З’являються певні тенденції, хоча поки що лиш для старшини, так званих
абшитованних, для яких є певні вийнятки, і, які в окремих випадках
дійсно вислужили собі ці пільги. І мають їх як “болшее награжденіе”. Але
разом з тим ми бачимо, як земля поступово набирає ознак товарності і
стає популярним товаром на який стабільно зростає попит. Правом
користуватись землею мав будь хто з військових підданих, але в різній
формі і на різних умовах. [20]

З наведеного видно, як державна інституція Кіш – детально регламентує не
тільки процеси земле і природокористування, а й процеси становлення
певних форм власності; від тимчасової оренди з певними обмеженнями,
часто навіть на невизначений термін – “до далшего разсмотренія”, і до
повної приватної власності з правом наслідування і дарування виключно
для заслуженої частини козацтва, так званих абшитованних. Саме цим можна
пояснити i факт бiльш довгого iснування зимiвникiв про якi згадується аж
до 1804 року. [21] Саме їх, а не Сiч завзято боронили ватаги Поляруша,
не даючи змоги росiйським вiйськовим спокiйно описувати i розкрадати
майно зимiвчакiв. [22] Саме на зимiвники був нацiлений перший пiдступний
удар царату i їх захоплення зробило Сiч абсолютно безпорадною перед
вiйськами Текелiя. I нарештi, саме зимiвники найчастiше згадуються в
вiдомому указi Катерини-II, бо вони були одною зголовних причин
лiквiдацiї Запорозьких Вольностей. [23]

Всі спроби узгодити будь які непорозуміння між Москвою і Кошем, в основі
яких безумовно завжди лежали економічні стосунки, були не тільки
марними, але й призводили до подальшого нарощування цих протиріч, бо
грунтувались вони на зовсім відмінних моделях розвитку цих суспільств. І
з часом, це почали усвідомлювати і окремі суб’єкти цих врегулювань.
П.Калниш в своїй боротьбі за Вольності, а по суті за характерну для
Запоріжжя економічну і управлінську модель, використовував традиційний і
найефективніший для Росії інструмент – хабарі і подарунки найвпливовішим
особам в імперії. [24] Бо іншого інструментарію в його розпорядженні
просто не було. Центральна ж влада використовувала як офіційні важелі –
закони і постанови, плюс неофіційний бюрократичний тиск і шантаж.

Але оскільки ці важелі виявились недієвими, то у російської влади не
залишалося нічого іншого, як шляхом ліквідації цієї моделі привести все
у відповідність до вимог і умов абсолютної монархії. Другим аспектом є
відсутність власної грошової одиниці. Але велике скупчення капіталу у
вигляді цінних паперів, запасів провіанту, збіжжя, худоби – товарних
еквівалентів грошей, до певної міри компенсує відсутність власної
грошової одиниці.

На території Вольностей існували деякі інші досить важливі об’єктивні
умови. Серед яких основними – були: відсутність кріпацтва і чисто
ринкові відносини. Значні земельні ресурси. Фермерське, в своїй основі,
ведення господарства. Існування і постійне зростання так званого
“середнього класу” на який натякав ще Рондо, пишучи про силу силенну
власників які в своїх господарствах не мали бодай десятка-двох коней.
[25] Активний розвиток оренди і приватної форми землеволодіння,
внутрішнього товарного ринку та ринку цінних паперів.

До суб’єктивних, перш за все, слід віднести протекціоністські заходи
Коша щодо активізації зовнішньої торгівлі. Відповідна митна політика.
Активні заходи по формуванню внутрішнього ринку. Підтримування в
належному стані комунікацій. Заходи по захисту власного товаровиробника,
що добре простежується по матеріалам депутацій до двору. [26] Відповідна
податкова політика, яка сприяла залученню все нових господарів до
активного впровадження нових галузей господарства, розвитку і
відновленню старих галузей господарства та значному розширенню
загосподарених територій. Наявність і постійне піклування про залучення
значної резервної армії праці.

Старі демократичні традиції і відповідна система господарювання
приваблювала на запорозькі землі все нові й нові трудові ресурси, а
відповідно й капітали. Звичайно, що ці люди приходили не з порожніми
руками. І в своїй більшості мали все необхідне для заснування власного
господарства на новому місці. Протекціоністська політика Коша до
новоприбулих в основі якої було пільгове оподаткування з окремими
випадками кридитування, сприяла швидкому їх включенню в
загальногосподарську діяльність, яка просто кипіла на території
Вольностей. Переконливим свідченням цього може служити 136 справа, по
якій простежується динаміка росту орендного землеволодіння поспольством
Вольностей.[27] А також справа 356, де в журналі подорожей адміністрації
Коша по Кодацькій паланці простежується та ж тенденція “посполитизації”
орендного землеволодіння в Вольностях. [28] Бурхливому розвитку чисто
капіталістичних стосунків сприяв і добре розвинутий ринок цінних
паперів. Велику кількість боргових розписок, векселів, забов’язань тощо
було знайдено при описі майна не тільки в зимівниках старшини, а й
простого козацтва. Саме воно й було тим самим середнім класом на який
мусив би спиратись уряд Вольностей .

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Бантыш-Каменский История Малой России. -К., С.248.

Полонська-Василенко Н. Запорыжжя XVIII ст. та його спадщина. в 2-х т.
-Мюнхен. 1965. С.85.

Рябінін-Скляревський О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша
XVIII ст. С. ????

Слабченко М.Е. Паланкова організація Запорозьких Вольностей. // Праці
комісії для виучування історії західноруського і українського права.
-К., 1929. -Вип.VI. С. 244.

ЦДІАУ ф.229. оп.1. спр. 233. арк.4.

ЦДІАУ ф.229. оп.1. спр. 293. арк. 33,39.

ЦДІАУ ф.229. оп.1. спр. 52. арк. 30.

ЦДІАУ ф.229. оп.1. спр. 52. арк. 22,23.

ЦДІАУ ф.229. оп.1. спр. 279. арк. 108, 117.

ЦДІАУ ф.229. оп.1. спр. 6. арк. 12,14.

Слабченко М.Е. Соціально-правова організація Січі Запорозької. // Праці
комісії для виучування історії західноруського і українського права.
-К., 1927. -Вип.ІІІ. С. 248.

ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279. арк. 15.

ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279(1). арк. 25.

ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279(1). арк. 25.

ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 293. арк.45.

Скальковский А. Несколько документов к истории гайдамаччины.//Киевская
Старина. 1885. т.ХIII. С. 284.

Яворницький Д.І. До історії степової України.-Дн-ськ. 1929. С. 32.

Слабченко М.Е. Соціально-правова організація Січі Запорозької. // Праці
комісії для виучування історії західноруського і українського права.
-К., 1927. -Вип.ІІІ. С. 296.

Яворницький Д..І. Історія запорозьких козаків в 3-х т. -К., т.1. С. 281.

Олійник О. Проблема землеволодіння в Запорозьких Вольностях на основі
справи №136 “Дъело о байрачках…” архіву Коша Нової Січі.// Наукові
доповіді студентів та аспірантів кафедри Історії України ЗДУ. вип.2.
-Запоріжжя. 1997. С. 15.

Leszek Podhorodecki. -Warszawa.1970. p.65.

Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина. -Мюнхен.
1965. т.1. С. 190.

Олiйник О. До причин лiквiдацiї Запорозької Сiчi.// УIЖ N2. 1992. С.
33-39. 77 ЦДІАУ ф.229. оп. 1. спр.???

Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина в 2-х т.
-Мюнхен. 1965. т.1. С. 70.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша запорозького.
-Дн-ськ. 1994. С. 318, 334.

Олійник О. Проблема землеволодіння в Запорозьких Вольностях на основі
справи №136 “Дъело о байрачках…” архіву Коша Нової Січі.// Наукові
доповіді студентів та аспірантів кафедри Історії України ЗДУ. вип.2.
-Запоріжжя. 1997. С. 15.

ЦДІАУ ф.229. оп. 1. спр. 356.

Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина в 2-х т.
-Мюнхен. 1965. т.1. С. 101.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020