UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПридунайський край – територія відновлення державотворчих традицій українського козацтва наприкінці XVIII – XIX ст. (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2253
Скачало306
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Придунайський край – територія відновлення державотворчих традицій

українського козацтва наприкінці XVIII – XIX ст.

 

Придунайський край в історичній літературі не розглядається як

територія витоків українського козацтва, формування державотворчих

традицій або козацького устрою взагалі. Дійсно, Придунайська територія

не була колискою творення традицій українського козацтва, але вона була

втягнута в сферу інтересів українського козацтва ще з XVI-XVIII ст.:

походи на фортеці Аккерман, Ізмаїл, Кілія вкрили славою не одне

покоління козаків, на ці землі вийшла перша українська еміграція І.

Мазепи та П. Орлика. Відкриття нових політичних реалій наприкінці XVIII

ст. поставило перед козацтвом питання відтворення традицій

державотворення саме на землях Подунав’я. Постійна боротьба в пониззі

Дунаю за створення нового державотворчого центру Січі постає перед

дослідниками через архівні документи.

 

Після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році, як відомо, частина

козаків перейшли на територію Туреччини. Спочатку козаки розселилися в

Очаківській окрузі, на Березані, по Тилігулу, біля Хаджибею і Балти, у

пониззі Дністра від Аккермана до Бендер, Буджаку – Вилковому, Кілії,

поблизу Тульчі й Галацу.

 

До середини 1778 року питання про політичне положення запорожців було

вирішене: султанський уряд, незважаючи на протести Росії, офіційно

прийняв їх під свою юрисдикцію. Поступаючись вимогам козаків створити

свою власну організацію, турецька влада мала намір створити на Дністрі

Січ, для чого визначила місце “між Бендерами і Аккерманом”. Козакам

надавалися землі під заснування Січі в Кучурганах, озброєння і коні.

Кошовим було призначено полковника Гната, який отримав звання

бунчукового паші. Але спроба закласти Кіш не вдалася. Після цього уряд

Катерини ІІ передав російському послу в Константинополі О. Стахієву

інструкції, в яких вимагав у султана видачі запорожців, як російських

підданих-втікачів. У разі відмови, О.Стахієву дозволялось запропонувати

султанському уряду в обмін на признання за Туреччиною Очаківської

округи, переселити запорожців за Дунай. Пропозиція російської сторони

була прийнята Туреччиною, внаслідок за Айнали-Кавакською конвенцією 1779

року султанський уряд зобов’язувався “запорозьких козаків по цей бік

Дунаю перевести і оселити всередині турецьких областей так далеко, як

тільки можна буде від Чорного моря”. За рішенням турецької адміністрації

запорожці мали бути оселені в Румелії “у віддалених від чорноморського

берега селах, від трьох до п’яти чоловік на село”. Між тим, ці заходи до

кінця виконані не були. Хоча значна частина запорожців була переселена

на Дунай, численні групи козаків продовжували і на початку 80-х років

XVІІІ століття знаходитися на Очаківщині, в нижньому Подністров’ї і в

нижньому Буджаку. Російська кордонна адміністрація протягом 1781-1782

років мала цілком достовірні відомості про те, що близько восьми тисяч

запорожців “проживають у пороблених землянках”, “починаючи від

турецького міста Білгорода, що знаходиться за Дністром, до Дністра і

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ