КУРСОВА РОБОТА
з образотворчого мистецтва
Вишивка на уроках трудового навчання у молодших класах
ПЛАН
І. Предмет трудового навчання у системі інших предметів початкової
школи.
ІІ. Вишивання міні вишивки на уроках предметів трудового навчання у
початкових класах.
Вишивка – один із видів декоративно-прикладного мистецтва.
Особливості гуцульської міні вишивки.
Підготовка до вишивання:
а) перенесення рисунка на тканину;
б) робоче місце вишивальниці;
в) інструменти та приладдя для вишивання.
Види швів міні-вишивки хрестом.
Особливості роботи вчителя з учнями під час вивчення тем з міні
вишивання хрестиком у початкових класах.
ІІІ. Значення вивчення тем з міні вишивання хрестом на уроках трудового
навчання у початкових класах.
I. Предмет трудового навчання у системі
інших предметів початкової школи.
Демократизація суспільства, Вільний розвиток особистості по-новому
ставлять питання про якість перебудови навчально-виховного процесу,
створення цілісної системи змісту освіти, реалізації в педагогічному
процесі принципу гуманізації. Нова методологія виховання ґрунтується на
гуманістичних цінностях і спрямована на підвищення моральності
суспільства. Це вимагає від педагогічної науки нових виховних систем,
здатних готувати громадян з високими почуттями відповідальності й
обов’язку, свідомою дисципліною, безкорисливим внесенням особистого
потенціалу на благо розбудови Української держави. Потрібна розробка
нових підходів до обґрунтування наукових засад морального, трудового,
естетичного, фізичного і родинного виховання для здійснення широкої
програми оздоровлення суспільства.
Одним із напрямів такого оздоровлення є трудове виховання молоді і
підготовка її до самостійного життя та праці в сучасних умовах школи.
Найважливішим аспектом цієї проблеми є праця як засіб всебічного і
гармонійного розвитку особистості, як основа виховання громадянськості,
умова розумового, фізичного та естетичного становлення особистості.
Праця задіює учнів у складній системі суспільних відносин, формує
морально-ціннісні орієнтації. “Праця як виховний засіб можлива лише як
частина загальної системи”, – писав А.С. Макаренко.
Трудове виховання починається з І класу і органічно зливається з
навчальним процесом, з усім життям колективу. В трудовій діяльності
відшліфовуються світоглядні позиції школярів, у праці формується
особистість людини як творця, який діє в ім’я гуманних ідеалів
суспільства.
Важливе місце серед навчальних дисциплін у початкових класах займає
трудове навчання, на яке за навчальним планом відводиться 1 год. на
тиждень (34 год. на навчальний рік). Трудове навчання у початкових
класах є важливою ланкою в єдиній системі навчання, виховання й розвитку
учнів і має визначені певні цілі:
повідомлення початкових відомостей про різні галузі виробництва,
матеріали, інструменти, приладдя, які часто зустрічаються;
формування трудових умінь і навичок, прищеплення елементів трудової
культури;
виховання працелюбності, старанності, охайності.
Програмовий матеріал розподілений у певній послідовності з урахуванням
поступового розвитку учнів відповідно до їхніх вікових особливостей і
досвіду, нагромадженого на уроках трудового навчання. У зв’язку з цим
співвідношення видів навчальної роботи протягом усього навчального курсу
змінюється.
У процесі трудового навчання школярі отримують відомості з графічної
грамоти, оволодівають комплексами знань, умінь і навичок обробки різних
матеріалів, вчаться планувати роботу, правильно розташовувати на робочих
місцях матеріали і інструменти, виконують розмітку деталей виробів за
допомогою креслярських інструментів, вчаться читати прості креслення,
технологічні карти.
Учні обробляють папір, тканину, пластилін, природні матеріали, метали,
працюють з конструкторами. Вивчаючи сільськогосподарську працю, учні
обробляють ґрунт, готують насіння до висівання, вирощують рослини.
Тематику видів діяльності, запланованих навчальною програмою, і розподіл
годин по темах можна прослідкувати, розглянувши таку таблицю:
Види діяльності Класи
І ІІ ІІІ
Стабільна частина 34 26 24
Робота з папером і картоном
Робота з папером і картоном з елементами графічної грамоти
Природні матеріали
Робота з різними матеріалами
Елементи конструювання і моделювання
Тканини і волокнисті матеріали 7
10
5
–
5
7 –
8
4
4
4
6 –
8
–
8
4
4
Варіативна частина – 8 10
Народна вишивка
В’язання і макраме
Обробка деревини з елементами народознавства
Технічне моделювання і конструювання
Сільськогосподарська праця
Всього: 34 34 34
У “Пояснювальній записці” до “Програми з трудового навчання для І-ІІІ
класів загальноосвітньої школи” говориться:
“…Програма з трудового навчання складається із стабільної і
варіативної частин. Вибір варіантів здійснюється в залежності від
регіонів країни, з урахуванням місцевих трудових традицій, особливостей
шкільної навчально-методичної бази, підготовленості вчителя до
проведення окремих видів робіт. Зміст варіативної частини допускається
розробляти на місцях і затверджувати адміністрацією школи.
Уроки варіативної частини (крім сільськогосподарської праці) доцільно
проводити у класах з наявністю більше двадцяти учнів по підгрупах (за
рахунок факультативних занять). Так, уроки розділів “Народна вишивка”,
“В’язання і макраме” може проводити класовод або вчитель обслуговуючої
праці…
Це сприятиме наступності в навчальному процесі.
Приблизно 80 % часу на роках відводиться на виконання трудового
завдання, решта – на актуалізацію опорних знань, повідомлення
технологічних і агротехнічних відомостей, аналізу і оцінці учнівських
робіт.
Всі роботи проводяться при обов’язковому дотриманні правил безпеки праці
й санітарно-гігієнічних вимог. Інструменти і сільськогосподарський
інвентар повинні відповідати віковим особливостям учнів.
Особливу увагу слід приділяти організації практичної діяльності учнів не
лише на уроці, а й позаурочний час. Орієнтуючись на інтереси і нахили
дітей, поціль давати їм посильні завдання на удосконалення або
оздоблення виробів, виготовлених на уроці, підбір матеріалів до
майбутніх виробів. Засобом активізації трудової діяльності учнів має
бути проведення в позаурочний час дидактичних ігор, змагань діючих
моделей.
Програмою визначено для кожного класу рівень знань і вмінь учнів на
кінець навчального року”.(
Серед багатьох видів діяльності, якими займаються школярі на уроках
трудового навчання, важливе місце посідає робота з текстильними
матеріалами, а зокрема – вишивання.
Загальновідомо, що ручна вишивка сприяє розвитку особистості, її
образному мисленню, естетичному вихованню, а також координації рухів,
відчуттю відстані та інших функціональних дій учнів початкових класів. У
майбутньому, особливо дівчаткам, це дасть можливість створити своїми
руками затишок у домівці, а, можливо, й передбачити професію
вишивальниці.
За навчальним планом на вивчення тем з вишивання відводиться така
кількість годин:
І клас – 4 год.
ІІ клас – 2 год. (варіативна частина – 8 год.)
ІІІ клас – 0 год. (варіативна частина – 10 год.)
Навчально-виховні завдання на уроках вирішуються, головним чином у
процесі практичної роботи. Особлива увага звертається на оволодіння
різноманітними прийомами праці, дотримання правил санітарії та гігієни,
технологій і виконавчої дисципліни.
Учні оволодівають уміннями і навичками практичного виконання відомих і
невідомих технік вишивки. Під час теоретичного навчання вони
ознайомлюються із загальною теорією української народної вишивки, її
історією, символічними значеннями і художніми особливостями вишивки
деяких регіонів України.
Метою вивчення тем з вишивання є:
оволодіння учнями трудових навичок мистецтва вишивки;
формування розвитку здібностей, естетичного сприймання творів
декоративно-прикладного мистецтва;
розвиток зацікавленості до народної вишивки і розшифровки її символіки
(ознайомлення з елементами “знакового письма”);
ознайомлення з художніми традиціями нашого народу.
Під час уроків, на яких вивчаються теми з вишивання, учні повинні
навчитися:
організації робочого місця;
техніки безпеки під час вишивання;
правил санітарії і гігієни;
основ виконавчої дисципліни;
правильного дотримання тканини, голки і затягування нитки в голку;
самостійного шиття швів та оздоблення ними речей.
II. Вишивання на уроках трудового навчання в початкових класах
Вишивка – один із видів декоративно-прикладного мистецтва
Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного
мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі,
повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне
багатство художньо-емоційних вирішень української народної вишивки
обумовлене тим, що вона характеризується різнотипними матеріалами,
техніками виконання, орнаментом, композицією, колоритом, які мають
численні відмінності. Художнє обдарування народу вершини його
мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах.
Мистецтво вишивки має багатовікову історію. Від перших стібків шитва на
шкіряному одязі людей кам’яного віку і до нашого сьогодення – такий шлях
вишивання. Упродовж віків вдосконалювались знаряддя праці (від шила з
каміння та кісток тварин до стальної голки), змінювались і
вдосконалювались техніки життя та вишивання.
Уже в І тисячолітті до нашої ери мистецтво вишивання досягло високого
рівня у народів Індії, Вавилонії, Риму, Китаю, Єгипту та багатьох інших
країн.
На території нашої країни у скіфо-сарматських похованнях VІ-V ст. до
н.е. знайшли залишки тканини, вишиті золотими, срібними і вовняними
нитками. На території України знайдено також історичні пам’ятки цього
мистецтва, які відносяться до І ст. до н.е. – І ст. н.е. А за часів
Київської Русі сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві
школу, де молодих дівчат навчали ткацтву та вишиванню.
У давні часи в основному вишивали лише білими та сірими нитками, що
залишились від ткання полотна.
Щоб надати їм блиску, їх навощували. Згодом люди навчились фарбувати
нитки ,а ще пізніше почали використовувати, крім лляних і конопляних
ниток, ще й бавовняні, шовкові, вовняні, золоті й срібні, а також перли,
намисто, бісер.
Створюючи візерунки, люди з глибокої давнини користувались умовними
знаками-символами, де кожна лінія чи фігура мала певне значення.
Так наприклад:
пряма горизонтально лінія – земля
горизонтальна хвиляста – вода
вертикальна хвиляста – дощ
трикутники – гори
гачкуватий хрест – вогонь
квадрат, коло чи ромб – сонце
Ці знаки – символи руками майстринь поступово перетворювались у
візерунки, ускладнювались, доповнювались новими елементами.
Поступово складались орнаменти – послідовне повторення мотивів, в яких у
стилізованій формі відображалася вся навколишня природа.
За мотивами орнаменти бувають геометричними, рослинними, тваринними, а
також є орнаменти із зображенням людей.
Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, кривульки,
лінії, хрестики, крапки.
В основі рослинних орнаментів лежить прагнення перенести у вишивку красу
природи.
Такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “калина”, “барвінок” часто
використовують в українській вишивці. Деякі несуть на собі відбиток
стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом
немеркнучого життя. Дуже древній символ “дерево життя” – минуле, сучасне
й майбутнє роду людського, родючість землі. Цвіт вишні чи яблуні –
символ материнської любові. рута, мальва, півонія – віра, надія, любов.
Любисток, васильки – символ людської відданості; ромашка – символ
доброти; калина – символ невмирущого роду людського; виноград – краса і
радість створення сім’ї; червоний мак – символ чарівної сили, що захищає
від усякого зла.
У вишивках тваринних орнаментів зображується: кінь, олень, заєць,
півень, голуб, метелики.
Жіноча фігура символізує богиню життя; дитячі фігурки – продовження
роду. (дод. 18-21)
Упродовж сторіч багатьма поколіннями невідомих майстрів створювали
прийоми вишивання візерунки та кольорові сполучення. Так, у ХІV-XVII
ст.. вишивка набула ще більш широкого значення в оздобленні одягу,
предметів побуту. Золотими і срібними нитками у поєднанні з перлами і
самоцвітами вишивали церковний одяг, образи, хорогви, багатий одяг царів
і вельмож. Кольоровим шовком прикрашали весільні рушники, святкові
сорочки, хустки. Вишивання було поширене не в основному серед жінок
знатних сімей і серед черниць.
Поступово мистецтво вишивки поширилось повсюди. Із XVIII ст. воно
входить в життя всіх верств населення, стає одним з основних занять
дівчат-селянок.
Вишивкою прикрашали предмети побуту – рушники, скатертини, святковий і
буденний одяг, фартушки, жіночі головні убори, пояси. Вироби, як
правило, виготовлялись з простих, недорогих матеріалів, але відзначались
вони високою художньою майстерністю.
Прийоми вишивання, візерунки, їх кольорове втілення удосконалювались із
покоління в покоління. Поступово відбиралось все краще і створювались
неповторні зразки вишивок з характерними національними рисами.
За характером візерунків і прийомом їх виконання українська вишивка дуже
різноманітна. Окремі області, а іноді й райони, мають свої характерні
прийоми, мотиви орнаменту, кольорові вирішення. Це багато в чому
визначається місцевими умовами, побутом, звичаями, природним оточенням.
Так утворилось на Україні кілька умовних територіальних районів зі
своїми художніми відмінностями та осередком народного мистецтва. Давні
традиції зберігаються тут і понині.
Це Полісся (лісова смуга України: північні райони Сумської,
Чернігівської, Київської, значна частина Житомирської, Рівненської та
Волинської областей);
Центральна Україна – Поділля (територія західної частини Черкаської,
південної частини Житомирської, Вінницької, Хмельницької, східної
частини Тернопільської області, низинної частини Чернігівської області);
Південь України;
Прикарпаття (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська області, західна
частина Тернопільської області).
В свою чергу в кожному регіоні, в кожній області можна простежити свої
місцеві особливості мистецтва вишивки.
Особливості гуцульської вишивки
Локальні особливості вишивального мистецтва має вишивка Гуцульщини та
Покуття.
У вишивці такої етнографічної групи Карпат, як гуцули, збереглися
архаїчні риси народного орнаменту.
Численні історичні, етнографічні, фольклорні та літературні матеріали
стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового
призначення. Гуцульська вишивка розвивалась в єдиному руслі
західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського, при
впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко
виражене локальне явище.
Багатство гуцульської вишивки спостерігається у різновидах технічного
виконання. Володимир Шухевич у своїй фундаментальній праці “Гуцульщина”
подає дванадцять видів техніки гуцульської вишивки: низинка двох видів,
стебнівка, плетінка, обмітка, кіска, шов “поперед голки” (“ключка”),
шпатівка (“решітка”), настилювання (“соснівка”), хрестик, двостороння
стебнівка, “шнурок плетений”. Такі техніки, як поверхневий кучерявий шов
і виколювання, є чи не найстарішим. Поширена техніка вишивання –
низинка.
На кожному виді одягу використовувались свої відповідні техніки:
вуставки сорочок прикрашались низзю, хрестиком; перемітка – стебнівкою;
сердаки, кожухи й онучі – кіскою, шпатівкою. (дод. 15, 17)
…Яскравою особистістю гуцульської вишивки є ї геометричний орнамент.
Він включає в себе прості мотиви і складні фігурні елементи
мотиви-комплекси. Це ромб, напівромб, по-різному поєднані в
горизонтальному напрямку.
Варіативна віртуозність утворює різноманітні види ромбічного візерунка
гуцульської вишивки.
Крім ромба, поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської
вишивки квадрат, трикутник, круг, осеподібна фігура, хрести, зубці,
кучері, плетінка. Ці основні геометричні фігури створюють стрічкові
композиції. Всі ці мотиви відомі у мистецтві східних слов’ян уже в
Х-ХІІІ століттях. Один із них – геометризація рослинних та інших
образотворчих форм, а також трансформація в геометричні мотиви зображень
людей, звірів, птахів тощо. (дод. 18-21). Поява ж рослинних мотивів
довільного трактування – явище рідкісне. Це і є впливом сусідніх
народів. Загалом же в гуцульській вишивці збереглась і постійно
зазнавала розвитку давня геометрична основа.
Характерна риса гуцульської вишивки ХІХ-ХХ ст.. – поліхромність.
Домінують червоний колір у різних нюансах звучання – від найбільш темних
до інтенсивних оранжево-червоних, золотистих відтінків. У співвідношенні
до його звучання введені жовтий, зелений, синій, чорний кольори.
Вишивка нашого краю вражає багатством та різноманітністю художніх
традицій. У наш час відбувається її активний творчий розвиток. Відомі
майстри вишивки Олена Гасюк, Михайлина Сободаж, Михайло Покиданець,
Галина Кива, Ганна Герасимович та інші внесли великий творчий внесок у
розвиток і популяризацію цього виду мистецтва.
Ці майстри на основі вивчення художніх особливостей вишивки Гуцульщини і
Покуття створювали і створюють вишивки нового, полегшеного звучання,
співзвучні сучасним проблемам декоративно-прикладного мистецтва, в тому
числі моделювання одягу, що має в собі народні традиції.
Заслужений майстер
народної творчості України вишивальниця
Ганна Герасимович
Доріжка роботи Г.Ю. Герасимович.
Жіноча сорочка з села Космач (Косівський р-н)*
Жіноча сорочка з с. Пустинь (Косівський р-н)*
Чоловіча сорочка з села Річка (Косівський р-н)(
Чоловіча сорочка “Верховинка”. Автор Г.Я. Кива. Низь*
Рушник, м. Косів
РРушник.
ААвтор – Е. Якібчук
с. Шешори,
ККосівський р-н.
ПІДГОТОВКА ДО ВИШИВАННЯ
Перш ніж приступити до вишивання, тканину вирівнюють, намічають на ній
розташування візерунка, переносять на тканину візерунок. Для того, щоби
вирівняти краї тканини, потрібно витягнути крайню нитку і по її сліду
вирізати зайву тканину. Ширину і довжину виробу намічають таким же
способом.
Якщо візерунок геометричний, а тканина має чітке переплетення ниток, то
його можна виконувати рахунком ниток тканини. При вишивці, не зв’язаній
із структурою тканини, рисунок необхідно перенести на тканину.
ПЕРЕНЕСЕННЯ РИСУНКА НА ТКАНИНУ
Рисунок на тканину можна перенести кількома способами:
1. Перенесення рисунка за допомогою копіювального паперу.
Кальку з візерунком прикріплюють булавками до вирівняної тканини. Між
калькою і тканиною легенько розміщують копіювальний папір жирною
стороною до тканини і обводять візерунок гострим олівцем.
2. Перенесення рисунка “на просвіт”.
На тонкі світлі тканини можна перенести візерунок способом
підсвічування. На скло, від яким розміщена лампа, кладуть кальку з
візерунком, а поверх неї розстелюють тканину (бажано зап’ялену). Гостро
підструганим олівцем на тканині малюють візерунок, який видно “на
просвіт”.
3. Перенесення рисунка за допомогою сигаретного паперу.
На тканину візерунок переносять способом промітки через сигаретний папір
з рисунком, який прошивають дрібними стібками швом “вперед голку”. Потім
папір зривають. Після виконання вишивки промітку витягують.
РОБОЧЕ МІСЦЕ ВИШИВАЛЬНИЦІ
Щоб виконувати вишивку було зручно, потрібно правильно організувати
робоче місце. Стіл повинен стояти так, щоб світло падало зліва.
Інструменти та приладдя для вишивання необхідно зберігати в коробочках,
зразки візерунків, кальку, копіювальний папір – в папці.
При вишиванні слід слідкувати за положенням тулуба, не сутулитись, не
схиляти низько голову. Відстань від очей до роботи повинна мати в
середньому 25-30 см.
Стілець підсувають до столу так, щоб можна було обпертись на його
спинку.
ІНСТРУМЕНТИ ТА ПРИЛАДДЯ
Великою мірою вигляд речей залежить від матеріалів, з яких вони
виготовлені, а також від інструментів, якими користувались під час
роботи.
Тканини. Найзручнішим для виконання вишивок є тканини з полотняним
переплетенням ниток. Для скатертин беруть щільну тканину (льон, сіре
полотно), для серветок – бавовняну, льон, шовк, шерсть, штапель.
Блузки-вишиванки краще виготовляти з тонких тканин (батист). Для
чоловічих і дитячих сорочок можна використати біле й сіре лляне полотно,
льон з лавсаном. Часто у вишиванні застосовують спеціальну тканину –
канву, яка буває різної густоти.
Нитки для вишивання вибирають залежно від призначення майбутнього
виробу, характеру візерунка і способу його виконання. Користуються
нитками: муліне, ірис, лляними, шовковими, шерстяними, синтетичними.
Перед вишиванням нитки перевіряють на міцність фарбування. Часом перед
роботою нитки протирають прозорим воском – вони стають міцнішими.
Голки бувають різної довжини і товщини. Для вишивання використовують
довгі голки з великим отвором. Номери голок для вишивання, як правило
непарні.
Зберігати голку бажано разом з ниткою, зав’язаною вузликом.
Шпильки використовують для приколювання кальки, копіювального паперу до
тканини, для з’єднання окремих деталей розкрою. Шпильки зберігають разом
з голками.
Наперсток необхідний для проштовхування голки через тканину при
вишиванні без п’ялець. Він захищає палець від уколів голкою. Одягають
наперсток на середній палець правої руки, добирають точно за розміром
пальця.
Ножиці для роботи добре мати трьох видів: маленькі з гострими кінцями
для підрізування і витягування ниток з тканини; середніх розмірів із
затягнутими кінцями – для обрізування ниток при вишиванні; великі– для
розрізування ниток (що у лотках) і розкрою тканини.
Кілочок може бути дерев’яний чи пластмасовий. Ним видаляють нитки, якими
зметували тканину, виправляють ріжки на виробах, проколюють дірочки.
Шило застосовують у роботі з товстими та щільними тканинами: сукном,
повстю, а також у роботі зі шкірою.
П’яльця – спеціальний пристрій для вишивання. Вони бувають дерев’яні і
металеві, різного розміру і форми.
Інструменти та матеріали для вишивання
Подушечки для голок і булавок:
а) приклеєна до коробочки з булавками;
б) з кишенькою для зберігання дрібних інструментів;
в) ручна, прикріплена до гумки на пасочку.
Міліметровий папір необхідний для складання орнаментів.
Калька використовується для підготовки рисунка до перенесення його на
тканину. Орнамент з оригіналу переносять на кальку, а з кальки – на
тканину.
Копіювальний папір необхідний для перенесення рисунка з кальки на
тканину.
Сантиметровою стрічкою визначають розміри виробу, виконують розмітку
візерунків на тканині, при виконані швейних робіт.
ВИДИ ШВІВ РУЧНОЇ ВИШИВКИ
Протягом сторіч багатьма поколіннями створено безліч технік, або швів.
Тільки на Україні їх близько ста. Назви більшості швів походять від
способу накладення стібків на тканину.
Влучні й образні, вони свідчать про спостережливість їхніх творців:
“козлик”, “хрестик”, “ланцюжок”, “прутик”, “кривулька”, “качалочка”
тощо.
За своїм призначенням шви поділяються на:
з’єднувальні – за їх допомогою з’єднуються окремі частини тканини;
закріплювальні – для обробки країв та підрублювання тканини;
оздоблювальні – застосовуються як для з’єднання окремих деталей виробу і
закріплення країв, так і для оздоблення виробу.
В оздобленні одного виробу часто застосовують кілька різних швів,
складних і простих, односторонніх і двосторонніх. До односторонніх
відносять ті шви, які заповнюють візерунок тільки з правого, місцевого
боку. В такому випадку на звороті залишається пунктир з окремих стібків.
У двосторонніх швах візерунок має однаковий вигляд з обох боків тканини.
За способом виконання вишивки поділяються на лічильні та вільні.
Лічильними називаються вишивки переважно геометричних орнаментів, які
виконуються за точним рахунком ниток на тканині полотняного
переплетення. Вільні вишивки – ті, які виконуються за наміченими
контурами узорів округлих та криволінійних форм.
За технікою виконання вишивки поділяються на ажурні і глухі. Ажурні
вишивки виконуються по тканині, частина якої висмикнута або вирізана.
Глухими називаються вишивки по цілій тканині. Залежно від вибраного
узору вишивка вкриває тканину частково або суцільно.
Зупинимось на тих швах, які використовуються найчастіше у шитті і
вишиванні.
Шви ручної вишивки
І. Початкові шви.
Шов “вперед голку”, прокладний шов, зметувальний шов, копіювальні стібки
(сильця), шов “за голку”, шов “строчка”, обкидний шов, пругів шов,
підрублювальний шов, закріплювальні шви (запошивний, виворітний,
потайний), петельний шов, “козлик”, шов “штопка”.
ІІ. Декоративні шви.
Стебловий шов, тамбурні шви (“ланцюжок”, “складний тамбур”, “петля
уприкріп”, “півпетля”, “ялинка”).
ІІІ. Хрестикові шви.
Пів хрест, хрестик, болгарський хрестик.
ІV. Гладь.
Одностороння гладь, двостороння гладь, гладь без настилу, гладь з
настилом, прорізна гладь, точна (лічильна) гладь, вільна (рисована)
гладь.
V. Мережки.
VІ. Ришельє.
VІІ. Накладне шиття.
VІІІ. Вишивання обкруткою.
ХІ. Килимові шви.
Х. Вишивання бісером, намистом, стеклярусом.
ХІ. З’єднувальні та маскувальні шви.
ХІІ. Шви, що використовуються для обробки країв виробів.
На уроках трудового навчання у початкових класах учні одержують
початкові відомості про роботу з текстильними матеріалами, вивчають
нескладні шви, оздоблюють ними прості вироби, вчаться правильно зшивати
тканини, отримують поняття про розкрій тканин, набувають умінь і навичок
з самообслуговування.
Ознайомлюючись зі швами, учні засвоюють матеріал таких тем(:
І клас: 1. Тема “Шви. Оздоблення виробів. Шов “уперед голку”, його
призначення, прийоми виконання. (2
години)
2. Тема “Зшивання тканин. Ознайомлення зі зметувальним швом, його
призначенням, прийомами виконання. Шов “через край”, його призначення,
прийоми виконання. Поняття про лекала. Розкрій тканин за лекалами
прямокутної форми. . (2 години)
Стабільна частина програми
ІІ клас:
1. Тема. “Оздоблення виробів. Оздоблювальні шви, їх застосування”.
. (1
година)
2. Тема. “Обробка швом “штопка” одягу”. (1
година)
Стабільна частина програми
1. Тема “Вишивання як різновид народної художньої творчості. Основні
техніки вишивання: хрестик, низинка, гладь” (1 година).
2. Тема “Геометричні орнаменти в українській народній вишивці. Смислові
значення мотивів старовинних геометричних орнаментів”
(1 година).
Варіативна частина програми 3. Тема “Вишивання хрестиком. Підготовка
тканини (канви) до вишивки. Техніка вишивання хрестиком. Вишивання
серветки за вибором”
(3 години).
4. Тема “Вишивання низинкою. Демонстрування техніки вишивки низинкою на
папері в клітинку.
Знімання копій рисунка.
Перенесення рисунка на тканину”
(3 години).
ІІІ клас: 1. Тема “Вишивка гладдю. Рослинні візерунки та орнаменти.
Техніка вишивання гладдю”
(3 години).
Варіативна частина програми 2. Українські національні костюми.
Характерні узори та кольори в чоловічому та жіночому одязі. Узор для
національної вишитої сорочки”
(3 години).
3. Тема “Техніка вишивки протягуванням” (2
години).
4. Тема “Вишивання хрестиком”
(2 години).
У І класі учні ознайомлюються з початковими швами: швом “уперед голку”,
“через край”, зметувальним швом.
Початкові шви прості у виконанні і застосовуються при обробці виробів, а
також у вишиванні.
Шов “уперед голку”(
Шов “уперед голку” – найпростіший з ручних швів. Виконується він справа
наліво рівними стібками і з обох боків нагадує пунктир. Довжина і
частота стібків може бути різною – залежно від призначення шва.
У шитті шов “уперед голку” застосовують тоді, коли треба зметати окремі
деталі, позначити середину виробу, контур малюнка, зробити зборки.
Відповідно змінюється і назва шва.
Для пояснення виконання шва “уперед голку” спочатку треба роз’яснити
учням, що спосіб виконання шва і його назва мають суттєву спільну
ознаку: голка увесь час просувається уперед, по ходу шва, проколюючи
тканину і утворюючи рівненькі стібки. Перед виконанням шва на тканині
слід запропонувати учням виконати його на папері у клітинку для того,
щоб розвинути у дітей окомір і відчуття ритму.
Після виконання учнями шва “уперед голку” на тканині вчитель повинен
пояснити учням, що на основі цього шва виконуються й інші ручні шви:
– прокладний шов (яким намічають, прокладають контури малюнка),
– зметувальний шов (яким зметують окремі деталі виробу),
– копіювальні стібки або сильця (які застосовують для точного
перенесення ліній з однієї деталі виробу на іншу, парну деталь).
Виконання
основних
стібків
Зметування деталей
стібками “вперед голку”.
Заметування зрізів
стібками “вперед голку”.
Позначення контурів викройок стібками
“вперед голку”.
Конспект уроку трудового навчання на тему:
“Шви. Оздоблення виробів. Шов “уперед голку”,
його призначення, прийоми виконання”.(
Тема. Шви. Оздоблення виробів. Шов “уперед голку”, його призначення,
прийоми виконання.
Мета. Прищеплювати учням трудові навички мистецтва вишивки. Ознайомити
учнів з простими швами, зокрема зі швом “уперед голку”, його
призначенням і прийомами виконання. Виховувати естетичні смаки дітей.
Розвивати зацікавленість до народної вишивки.
Обладнання. Таблиця “Прості шви”, зразки простих швів, зразки виробів,
виконаних на основі простих швів, голка, нитка, полотно, ножиці, папір у
клітинку, таблиця “Матеріали ,інструменти та пристрої для вишивання”.
Хід уроку.
І. Організаційна частина. Перевірка наявності в учнів необхідного
приладдя і матеріалів.
ІІ. Актуалізація досвіду учнів, запитання репродуктивного характеру:
– Яку тему вивчали на минулому уроці? Який виріб виготовляли?
– Що таке бахрома? Для чого її виготовляють на серветках, рушниках,
скатертях?
– Які інструменти і матеріали ми використовували при пришиванні
ґудзиків, виготовленні бахроми?
– Як необхідно користуватися ножицями, голкою під час роботи?
– Відгадайте загадки:
а) Чорні, білі, кольорові…
Шити все вони готові…
Плаття, шапки, рушники,
Допоможуть вам… (нитки)
б) Маленька, тоненька,
рук не має, а гарно вишиває.
(Голка)
в) Круглі вушка,
Гострі ручки.
Ніжки чик-чик –
Вирізали рушник.
(Ножиці)
ІІІ. Повідомлення теми і завдання уроку.
ІV. Організація процесу засвоєння нового матеріалу.
Показ серветки, вишитої швом “уперед голку”, виявлення початкових
висновків учнів про форму серветки, колір ниток, призначення серветок.
Пояснення учням призначення і прийомів виконання шва “уперед голку”.
Виконання шва вчителем на тканині, на папері у клітинку, пояснення про
необхідність дотримання однакової величини стібків.
Виконання учнями шва на папері у клітинку.
Виконання учнями шва на тканині (учні вишивають зразок шва довжиною
10-15 см).
Індивідуальна допомога дітям.
V. Виставка кращих робіт. Аналіз робіт, словесне оцінювання учнів.
VI. Підсумок уроку.
VІІ. Домашнє завдання: підготувати тканину розмірами 15 см * 15 см для
вишивання на наступному уроці серветки швом “уперед голку” (або принести
серветку, виконану і оздоблену бахромою на попередньому уроці).
Зметувальний шов???(
Найчастіше цей шов застосовують для зметування (з’єднання) деталей і для
заметування зрізів. При цьому довжина стібка в залежності від виду
матеріалу і ширини шва дорівнює 1-3 см. Кожен новий стібок починають на
невеликій відстані від щойно виконаного. Цими стібками у шитті
позначають лінію середини спинки, рукавів, лінію талії та ін.
Для міцного з’єднання тонких і еластичних матеріалів застосовують
строчку з дрібними часто розташованими стібками (близько 5 стібків на 1
см).
Таку роботу полегшує тонка і коротка голка. Нитки повинні бути тонкими і
ретельно підібраними до кольору тканини (можна використовувати нитки
основи).
Важливо наголосити учням на те, що перед зметуванням деталей необхідно
кожну деталь акуратно розпрасувати. Складати ж деталі необхідно лицевою
стороною до лицевої сторони.
Шов “через край”((
Швом “через край” з’єднують два краї тканини. Виконують його тонкою
голкою і тонкою ниткою, бажано шовковою. Голкою проколюють через два
шари тканини на відстані 3-4 мм від краю, нитку сильно затягують. Стібки
розташовують один біля одного.
Цим швом пришивають кружево, виконуючи вузький, майже непомітний шов.
Стібками “через край” з’єднують деталі із шкіри, натурального і штучного
хутра. Для більш міцнішого з’єднання деталей шов “через край” виконують
у двох напрямках.
Обкидні стібки((( – різновид шва “через край”. Голку проколюють з
вивороту на лицеву сторону на відстані, не більшій як 5 мм від краю.
Такими стібками обметують зрізи. Стібки при цьому не повинні бути надто
короткими. Зрізи тонких тканин, які легко торочаться, перед обметуванням
обкидними стібками підгинають на невелику величину. Для декоративного і
надійного обметування зрізів застосовують обкидні хрестоподібні стібки,
які утворюються при проколюванні голкою тканини в двох напрямках
(спочатку зліва направо, потім наліво).
На уроках трудового навчання з цим швом ознайомлюються у І класі під час
вивчення теми “З’єднання деталей із тканини”, що подається протягом двох
годин.
На першому уроці учні ознайомлюються із швом “через край”, а на другому
уроці за допомогою цього шва вчаться зшивати деталі із тканини, а саме –
виготовляють мішечки для насіння.
Шов “через край”
а) з’єднання шарів тканини;
б) з’єднання “встик”;
в) шов “через край” у двох напрямках.
Декоративні шви
У ІІ класі учні ознайомлюються з декоративними (оздоблювальними) швами і
швом “штопка”.
Декоративні шви виконуються на основі простих швів. Їх застосовують для
зметування і з’єднання деталей, а також для оздоблення одягу і предметів
побуту (подушечок, серветок, рушників з рослинним орнаментом).
До оздоблювальних швів, які пропонуються для ознайомлення учнів з ними,
належать:
– обметувальні стібки;
– стебловий шов;
– тамбурні шви (“ланцюжок”, “петля упри кріп”, “ялинка”).
Обметувальні стібки(
Обметувальні стібки виконують зліва направо, вколюючи голку
перпендикулярно до зрізу. Голку вводять з лицевої сторони тканини і
виводять з вивороту через відкриту петлю.
Обметувальними стібками можна обробляти зрізи, обметувати петлі і
виконувати ажурні узори.
При обробці прямих кутів виробу або заокруглень нитка повинна бути не
натягнута – шити слід вільно, щоб запобігти деформуванню тканини.
Для одержання рельєфної вишивки спочатку прокладають стібки “голка
вперед”, потім по них виконують обметувальні стібки.
Виконуючи обметувальні стібки по колу, можна одержати різноманітні
променеподібні візерунки.
Обметувальні стібки
а) утворення петлі;
б) обметування зрізів;
в) ажур, виконаний обметувальними стібками;
г) декоративні стібки;
д) обметування прямого кута;
е) обметування заокруглень;
є) рельєфна вишивка;
ж)розташування стібків по колу.
Тамбурні шви(
Тамбурні шви – різновид обметувальних стібків. Назва “тамбурні шви”
походить від спеціальних круглих п’ялець, схожих на великий круглий
барабан– тамбур, – які використовували для вишивання великих шовкових
килимів. У вишивці Греції та Стародавнього Риму, Ірану й Сирії ручні
тамбурні шви були поширені ще до початку нашої ери, здавна
застосовувались вони у вишивці Близького й Далекого Сходу. З часом
мистецтвом тамбурної вишивки оволоділи скрізь. Тамбурними швами вишивали
також в Україні, Росії, Прибалтиці, Закавказзі, Поволжжі, Середній Азії.
Шов “ланцюжок” – глухий односторонній шов. Складається він з ряду
петельок, які виходять одна з одної і утворюють шов, що нагадує ланцюг.
На звороті утворюються дрібні пунктирні стібки, які позначають контури
малюнка.
Ланцюжковим швом вишивають рослинні орнаменти, збагачені гладдю та
різноманітними сітками і швами. Ним можна обводити контури, наносити
лінії всередині узору, зашивати усю площину або окремі деталі малюнка.
Шов “петля уприкріп “ виконується на основі ланцюжка. Він складається з
ряду окремих петельок, кожна з яких прикріплюється до тканини маленьким
стібком.
Шов “ялинка” вишивають зверху вниз, на себе. Цей шов може бути у кількох
варіантах: одинарна, подвійна, пряма, ламана, лапками, тощо.
Тамбурні шви застосовуються при оздобленні побутових речей і одягу.
Шов “ланцюжок”
Шов “ялинка”
Виконання шва “петля уприкріп”
Стебловий шов(
Стебловий шов застосовується майже в кожному виді вишивки. Ним дуже
часто вишивають стебла квітів і рослин – звідси й пішла його назва.
Прокладають цей шов зліва направо, відступаючи голкою назад, знизу
вгору, згори вниз. Вістря голки під час роботи спрямоване ліву донизу
або догори. Кожен новий стібок починають, відступаючи назад 2-3 мм від
виходу нитки навскіс справа або ж зліва.
Треба увесь час стежити, щоб робоча нитка завжди виходила з одного боку
вже прокладених стібків, інакше шов буде нерівним.
На лицевому боці стібки заходять один за другий, а на вивороті утворюють
строчку. Довжина стібків повинна бути однаковою, нитку не можна
натягувати.
Стебловим швом вишивають контури малюнків або зашивають увесь узор,
роблять мітки на білизні, оздоблюють дитячий одяг, предмети побуту.
Стебловий шов
На ознайомлення із оздоблювальними швами в ІІ класі і на оздоблення
ними виробів відводиться лише одна година (за стабільною частиною
програми). Тому вчителеві необхідно організувати роботу з учнями на
уроці так, щоб за одну годину учні отримали поняття про оздоблювальні
шви, практично з ними ознайомились і до кінця уроку виготовили виріб ,у
якому б органічно поєднувалися всі шви, вивчені на уроці. Така робота
вчителя потребує ретельної підготовки. Крім зразка виробу, зразків швів
і пояснення вчителем способів виконання швів ефективним буде
використання таблиць із зображенням поетапного виконання кожного із
оздоблювальних швів. Демонстрування вчителем виконання кожного шва на
тканині (у збільшеному вигляді) повинно супроводжуватись коментуванням і
аналізуванням відповідного етапу, зображеного на таблиці. Вибір вчителем
кількості швів, які повинні бути виконані учнями за урок, повинен
залежати від рівня умінь і навичок учнів класу. Тільки за таких умов
можливий бажаний ефект уроку.
Ескіз узору,
який можна використовувати
для оздоблення хусточки для ляльки
різними оздоблювальними швами.
шов “петля уприкріп”
шов “ялинка”
шов “ланцюжок”
Шов “штопка”(
Шов “штопка” дуже простий і відомий всім. Ним з’єднують краї виробів,
лагодять одяг, панчохи і шкарпетки, виготовляють декоративні ґудзики.
Застосовують його і у вишиванні.
Шов “штопка” має кілька видів. Найпростіший з них – переплетення
поздовжніх ниток поперечними (див. ст. 40 , малюнок ”а”). Розглянемо й
інші способи.
При заштопуванні дірочок спочатку прошивають краї дірочки стібками
“уперед голку”. Потім закріплюють робочу нитку вище дірочки і
перекидають її справа наліво. Після цього перший ряд зліва направо
прошивають петельками, набираючи на голку робочу нитку і тканину (див.
малюнок “б”). Другий і наступні ряди виконують так: перекривають дірочку
робочою ниткою справа наліво і роблять петлі, але тепер на голку
набирають нижній край попередніх петельок і робочу нитку.
Мереживо з петельок способом шва “штопка” теж просте у виконані (див.
малюнок “в”). У цих двох випадках поперечна нитка прокладається лише в
першому ряду, а робоча нитка наступного ряду вколюється в петельки
першого, попереднього. По боках закріплюється в тканині.
Найдоступнішим для дітей молодшого шкільного віку є шов “штопка”
способом переплетення поздовжніх ниток поперечними. Для пояснення
способу його виконання рекомендується використовувати замість тканини
картон з імітованою “діркою”. Для тренувальної вправи варто роздати
учням заготовки: шматочки нецупкого картону з прорізаними усередині
дірочками. Тільки після виконання шва “штопка” на таких заготовках учень
може сміливо приступати до штопання дірочок на панчішках, шкарпетках та
іншому одязі.
Шов “штопка”:
а) переплетення поздовжніх ниток поперечними;
б) штопання петельками;
в) мереживо з петельок, утворене швом “штопка”
Узори вишиті за
допомогою шва “штопка”.
Хрестикові шви(
На вишивання хрестиком у початкових класах відводиться: у ІІ класі – 3
години; у ІІІ класі – 2 години.
Техніка вишивання хрестиком – одна з найвідоміших у народних вишивках.
Ними вишивали переважно одяг і рушники. І в наш час цим швом вишивають
дитячі і чоловічі сорочки, блузки, плаття, скатерті, серветки, рушники,
подушки, килими, сумки, панно, та ін.
Вишивати хрестиком можна по рахунку ниток, по канві або по контурах.
Краса хрестикового шва залежить від точності та порядку накладання
стібків: усі верхні стібки повинні переплітати нижні у одному напрямі.
Хрестиковий шов виконують двома способами:
при першому способі стібки укладають спочатку в одному напрямку, а потім
в протилежному (див. ст.. 42, малюнок “б”, “в”) так, щоб вони
перетиналися посередині.;
другий спосіб важчий, але кращим утворюється шов; хрестики виконують
один за одним, вколюючи голку то справа наліво, то зверху вниз (див.
мал. ”в”).
У ІІ класі учні ознайомлюються з використанням канви при вишиванні
хрестиком і вишивають серветку за вибором. На цю роботу відводиться 3
години.
У ІІІ класі школярі вчаться вишивати хрестиком без використання канви,
по рахунку ниток. Учні шиють виріб за вибором (одяг для ляльки,
футлярчик для ножиць, котушок, подушечку-гольничок) і вишивають його
хрестиком.
На цю роботу відводиться 2 години.
Хрестикові шви
а) схеми узорів;
б) спосіб виконання стібків;
в) спосіб виконання стібків.
Узори хрестиком перезнімають з таблиць чи виробів на міліметровий папір
чи папір у клітинку. Щоб вишити узор, потрібно перемалювати його рапорт.
Рапорт – це частина узору, що повторюється. Кожна клітинка паперу
відповідає хрестикові узору. Можна заштрихувати кольоровим олівцем
клітинки – хрестики на малюнку, а можна в кожній клітинці кольором
малювати хрестик.
Вишивання гладдю(
Гладь – це вишивання прямими та похилими стібками, які повністю або
частково заповнюють площину узору. Існує багато видів гладі, але у
початкових класах ознайомлюються з найпростішим видом – двохсторонньою
вільною гладдю.
Назва цієї техніки походить від способу накладання стібків: при
вишиванні двохсторонньою гладдю з обох сторін тканини утворюється
однаковий малюнок.
Гладь використовується в кольорових рослинних орнаментах. Стібки
накладають так: дрібні листочки вишивають косою гладдю, а ягоди – прямою
( див. ст. 43 , малюнок “а”, “б”). В більших елементах стібки гладі
розташовують по формі узору: в пелюстках квіток – від краю до центра (
малюнок “в”), в листочках –від краю до середини, у напрямі жилок. Інколи
контур листка зашивають не повністю, як показано на малюнку “г”.
Вишивання гладдю
а) вишивання дрібних листочків;
б) вишивання ягід;
в) вишивання пелюсток квіток, розташовуючи стібки за формою узору;
г) контур листка, зашитий не повністю.
Шов “протягування”(
Швом “протягування” виконують геометричні узори в основному червоними і
чорними нитками.
Назва шва походить від техніки вишивання: робоча нитка ніби протягується
через тканину.
Для засвоєння техніки протягування виконують зразок, узор якого
складається з різних по довжині стібків, виконаних справа наліво зразу
по всій довжині тканини. Лицеві і виворітні стібки узору чергуються між
собою ( див. малюнок нижче).
За таким принципом виконують всі узори протягування. В узорах кожен ряд
може повторюватися 3-5 разів. В залежності від цього орнамент виходить
ширший або вужчий.
Зразки вишивок, виконаних протягуванням
Шов “низинка”(
Назва “низинка” походить від прийому вишивання. Вишивається низь з
виворітної сторони. Лицева сторона узору – це виворіт вишивки. Низзю
виконують геометричні орнаменти чорними або червоними нитками.
Низь виконується справа наліво стібками по всій довжині узору. Робочу
нитку закріплюють петлею на одній нитці тканини справа, знизу, біля
початку зразка. Знизу вверх виконують перший ряд узору.
Характерне для цього шва те, що на голку набирають і пропускають,
виконуючи стібки, непарну кількість ниток тканини. Вишивання цього шва
великої уваги.
Виконавши перший ряд узору, тканину повертають і знову знизу вгору,
через ниточку тканини виконують другий ряд узору. Кожен наступний ряд
виконують теж через ниточку тканини, і теж знизу вгору.
Зразок вишивки низинкою.
Виконання стібка на 7 ниток у 2 прийоми (а, б).
Особливості роботи вчителя
з учнями під час вивчення
тем з вишивання у початкових класах
Вивчення тем з вишивання у початкових класах має визначені труднощі у
порівнянні з вивченням інших тем на уроках трудового навчання.
Учні значно легше засвоюють знання з обробки паперу ,пластиліну та інших
матеріалів, так як з ними вони зустрічаються з раннього віку. До школи
дуже мала кількість дітей уміє шити чи вишивати. Навчання цим видам
діяльності відсутнє у дитячих садках. Рідко вчать дітей-дошкільнят шиттю
у сім’ях. Тому уроки з шиття у початкових класах, особливо в І класі,
викликають у дітей значні труднощі.
Труднощі виникають також через специфіку технологічних операцій. Дрібні
м’язи рук дітей 7-8 років ще слабо розвинені. Координація рухів не
відпрацьована, а при шитті, вишиванні саме потрібна плавність і
послідовність рухів. Технологія найелементарніших швів вимагає виконання
точних, ледь помітних, але цілком визначених рухів.
З’являються труднощі при розрізуванні тканин, при підгинанні і
підшиванні країв виробів.
Такі труднощі вимагають на початковій стадії навчання шиттю, вишиванню
використання продуманих прийомів навчання.
На виготовлення навіть самих простих виробів витрачається значно більше
часу, ніж при роботі з папером, тому у дітей часом зникає інтерес до
виконуваної роботи. А результати праці, як відомо, в молодшому віці є
важливим фактором трудового навчання.
Вчителі застосовують різноманітні прийоми навчання шиттю, але головним
чином використовують інструктаж, різні демонстраційні таблиці.
Визначається напрямок стібків, від шва з лицевої і виворітної сторони.
Зупиняються на призначенні швів. Дуже добре, якщо вчитель підготує і
продемонструє зразки кількох виробів, як надалі належить виконати учням.
Деякі прийоми первинного
ознайомлення зі швами:
Виконання ручних швів на папері в клітинку.
Виконання ручних швів на цупкому папері, на якому попередньо зроблені
отвори шилом або товстою голкою.
Виконання ручних швів на тонкому пластику, на якому попередньо зроблені
отвори шилом.
В окремих випадках первинне ознайомлення з ручними швами здійснюється
зразу на тканині, заздалегідь розміченій. Ця розмітка відповідає тій,
яку рекомендувалося виконувати на цупкому папері. Олівцем проводять
тонкі прямі рисочки і на них на однаковій відстані ставлять крапки.
Необхідно з перших уроків з вишивання робити подвійні проколи, так як
техніка виконання всіх наступних швів побудована на цьому принципі.
Для більш успішного вивчення швів учнями використовуються різні наочні
пристосування, які демонструє вчитель. Найпростішим пристосуванням є
шматок картону (500*200 мм), на якому проведено п’ять тонких ліній. На
кожній лінії на відстані 10 мм одна від одної нанесено точки. В цих
точках попередньо зроблені отвори шилом (щоб на уроці не тратити час на
проколювання картону голкою).
Для демонстрації виконання шва потрібно мати товсту канцелярську голку,
щоб її було видно всім учням. Замість звичайних ниток застосовують
яскравий шнур, тасьму.
Використання такого пристосування при вивченні швів допоможе дітям
зрозуміти послідовність накладання стібків.
III. Значення вивчення тем з вишивання
на уроках трудового навчання
в початкових класах.
Знання і вміння з обробки тканин і текстильних матеріалів у рівній мірі
необхідні як дівчаткам, так і хлопчикам. Уміння і навички з шиття і
вишивання є важливим елементом в праці з самообслуговування. Любов до
шиття і вишивання, привита дітям з раннього віку часто зберігається на
все життя.
Політехнічні знання, отримані учнями на уроках шиття і вишивання,
розширюють їх світогляд, збагачують уявлення про поширені в житті людини
тканини, волокнисті матеріали, про галузі промисловості, зв’язані з
виробництвом тканин і волокнистих матеріалів. Головним чином учні
одержують початкові відомості про текстильну, швейну промисловість, про
народні традиції шиття і оздоблення одягу, відомості з народознавства та
українознавства.
Учні бачать, скільки праці витрачається на те, щоб створити тканини,
одяг, оздобити їх. Екскурсії допомагають провести бесіди про
бережливість і акуратність, про повагу до праці дорослих.
На уроках трудового навчання вишивка розглядається як важлива художня
цінність, що виконує численні функції – естетичну, пізнавальну,
комунікативну. В процесі практичних занять учні одержують навички роботи
з різними інструментами і приладдями, головним чином з голкою, ножицями,
наперстком.
Практичні роботи з вишивання розвивають окомір, що є важливим елементом
трудової підготовки.
Якість роботи залежить від точності й акуратності дитини. Удосконалення
цих навичок в значній мірі залежить від того ,як вчитель зуміє
зацікавити учнів до роботи і вплине на розвиток їх пізнавальних
інтересів.
У ході навчання тем з вишивання учні отримують цінну інформацію про
розвиток мистецтва вишивки на Україні, ознайомлюються з художніми
традиціями нашого народу.
Практичні роботи з вишивання формують художні здібності учнів, мислення
і естетичне сприймання творів декоративно-прикладного мистецтва,
розвивають і удосконалюють трудову культуру, вміння планувати і
організовувати свою роботу.
Час, відведений програмою на роботу з тканиною і волокнистими
матеріалами, дає можливість здійснити елементарну політехнічну і
практичну підготовку вишивання і шиття.
Однак, враховуючи особливості навчання дітей цим видам праці, необхідно
відзначити, що для закріплення і удосконалення практичних умінь треба
ширше практикувати позаурочну роботу, залучати батьків, старшокласників,
особливо в організацію додаткової роботи з дітьми в групах продовженого
дня, в гуртках вишивання.
Література міні вишивки:
Гукасова А.М. Робота з тканиною на уроках праці в початкових класах.–
Москва, 1970р.
Лит винець Є. Голки, нитки, намистинки. – К., 1989р.
Сорокіна Л.М. Учись вишивати. – К., 1988р.
Ткачук Я. Гуцульська та покутська вишивка. – Коломия, 1993р.
Ханус Софія. Як шити? – Москва, 1988р.
Програма з трудового навчання для І-ІІІ класів загальноосвітньої школи .
//Журнал “Початкова школа”, № 11-12, 1992р., с.43.
Макаренко А.С. // Збірник творів. – М. 1958. – T.V. – с. 116
( “Програма з трудового навчання для І-ІІІ класів загальноосвітньої
школи”. – “Початкова школа” – 1992 р. / № 11-12
( Сорочки з фондів Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і
Покуття
( Програма з трудового навчання для І-ІІІ класів загальноосвітньої
школи.
Журнал “Початкова школа”, № 11-12 / 1992 р., сторінка 46.
( Див. додаток, зразок № 1
( Тема розглядається протягом двох уроків.
???( Див. додаток, зразок № 2,3,4
(( Див. додаток, зразок № 5
((( Див. додаток, зразок № 6
( Див. додаток, зразок № 7
( Див. додаток, зразки № 8,9,10.
( Див. додаток, зразок № 11
( Див. додаток, зразок № 12
( Див. додаток, зразок № 13
( Див. додаток, зразок № 16
( Див. додаток, зразок № 14
( Див. додаток, зразок № 15
PAGE
PAGE
Обладнання кутка
з інструментами
і матеріалами
для вишивання
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
