КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
“Податкова система”
Збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення
навколишнього середовища, податок з реклами.
Зміст
1. Збір за спеціальне використання природних ресурсів.
2. Збір за забруднення навколишнього середовища.
3. Податок з реклами.
Задача 17.
На підставі наведених даних обчислити плату за спеціальне використання
водних ресурсів.
Використання води підприємством у IV кварталі минулого року
Назва господарської системи Затверджений ММП використаної води на
квартал, м3 Фактично використано Норматив плати за воду, коп.
Із загальної системи 20000 23100 3,56
Із власної свердловини 16200 10200 4,72
Розв’язок:
1) 23100-20000=3100 м3
3,56) · 5 = 55180 – із загальної системи використано водних ресурсів
4,72 = 48144 – із власної свердловини використано водних ресурсів.
1(17) Збір за спеціальне використання природних ресурсів.
Платежі за ресурси, та послуги, які стягуються в Україні, включають
декілька видів стягуються в Україні, включають декілька видів стягнення
і обумовлюються тим, що природні ресурси, є власністю держави, і за їх
використання вона бере плату, основне призначення якої – це покриття
видатків та їх відтворення та ефективне використання. Як і податки,
стягнення плати за ресурси має обов’язків характер. але на відміну від
видаткових методів формування доходів плата за ресурси передбачає
квавалентність досить суттєвої фіскальної ваги у структурі зведеного
бюджету у 2002 році становили майже 10%.
Види платежів та ресурси і послуги:
лісовий податок;
збір за спеціальне використання водних ресурсів;
звіт за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;
рентна плата за нафту і газ;
відрахування від плати за транзит природного газу, нафти і аміаку;
платежі за користування надрами;
плата за землю.
Лісовий податок
Основним призначенням збору за спеціальне використання лісових ресурсів
та використання земельними ділянками лісового фонду є мобілізація коштів
для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного складу,
забезпечення правильної експлуатації лісів. До спеціального використання
лісових ресурсів належить:
заготівля деревини під час рубок головного користування;
заготівля живиці;
заготівля другорядних, лісових матеріалів (лерев, луб, кера, тощо);
побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік,
заготівля сіна, тощо). деревина від рубок головного користування і
живиця належать до лісових ресурсів державного значення. Такси на ці
ресурси затверджуються Кабінетом Міністрів України. Другорядні лісові
матеріали та лісоресурси, віднесені до лісових ресурсів місцевого
значення, такси на які встановлюються обласними адміністраціями.
Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на даній земельній
ділянці лісового фонду за спеціальним дозволом – лісорубним листком
(ордером) або лісовим квитком.
Плата (збір) справляється за таксами або у вигляді орендної плати чи
доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.
Також на деревину лісових порід, що відпускається на пні, застосовується
з урахуванням розподілу лісів за лісовими поясами і розрядами, видами
основних порід лісу, якістю деревини та асортиментом ділової деревини. У
разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за
них встановлюється не нижче діючих такс.
Державні та громадські лісозаготівельні організації й підприємства
сплачують плату за відпуск деревини на пні вісім разів на рік 15 лютого
–15%, 15 березня – 10%, 15 квітня – 10%, 15 червня – 10%, 15 липня –
10%; 15 вересня – 15%, 15 листопада і 15 грудня – 15% річної суми
платежу. Колективні, приватні підприємства і громадяни вносять до
бюджету ці платежі при одержанні лісорубного квитка (ордера).
Збір за спеціальне використання водних ресурсів.
Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за
користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є
підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а
також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують
водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і
водного транспорту.
Об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є
фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням
обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Об’єктом обчислення збору за користування водами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту є:
обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій;
тонндата – доба експлуатації вантажних самохідних і несамохідних суден;
місце-доба експлуатації пасажирських суден. Нормативи збору за
спеціальне використання поверхневих водних об’єктів та підземних вод
встановлюються в копійках за кубічний метр; за користування водами для
потреб гідроенергетики – в копійках за 100 кубічних метрів води
пропущеної через турбіни гідроелектростанцій; за користування водою для
потреб водного транспорту – в копійках за одну тоннаж-добу експлуатації
вантажних суден та одне місце-добу експлуатації вантажних суден.
На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які
визначаються у дозволах на поставку води. У межах встановленого ліміту
збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові
витрати виробництва, а за понадлімітне використання – справляється у
п’ятикратному розмірі і відноситься за рахунок прибутку, що залишається
у розпорядженні водокористувача. На спеціальне використання водних
ресурсів ліміти не встановлюються.
Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного
значення в розмірі 80% зараховується до Державного бюджету України і 20%
до бюджетів територіальних громад. Збір за користування водами для
потреб для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховується
платниками в розмірі 100% до Державного бюджету України.
Плата за користування надрами.
Платниками платежів за користування надрами для видобування корисних
копалин є усі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм
власності ,які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи
видобування підприємства з іноземними інвестиціями.
Плата за користування надрами для видобування корисних копалин
справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та
позабалансових запасів корисних копалин. Обсяг погашення запасів
корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин
та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.
Нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин
встановлюються для кожного виду корисних копалин як базові з подальшою
їх диференціацією залежно від геологічних особливостей та умов
експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних
копалин в залежності від виду корисних копалин встановлюється в
фіксованому та процентному виразі.
Фіксований вираз передбачає встановлення нормативів у гривнях за одиницю
погашених в надрах запасів або видобутих корисних копалин. Процентний
вираз передбачає встановлення нормативів у відсотках до вартості
видобутих корисних копалин. Розрахована за базовими нормативами плата за
користування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною
величиною, яку надрокористувачі сплачують незалежно від геологічних
(обставин) особливостей родовищ та умов їх експлуатації.
Плата за користування надрами для видобування корисних копалин
обчислюється щоквартально за наростаючим підсумком з початку року,
виходячи з фактичного обсягу погашених в надрах запасів, обсягу
видобутку або вартості видобутої мінеральної сировини чи продукції її
первинної переробки.
Платники щоквартально складають розрахунки за встановленими формами та
подають їх державним податковим органам за місцезнаходженням родовища
корисних копалин не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним
кварталом, та 15 лютого року, що наступає за звітним. Сплата платежу за
користування надрами для видобування корисних копалин проводиться
платниками щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за
звітним кварталом.
Плата за землю.
Земля вважається об’єктом оподаткування. Плату за землю в Україні було
введено з метою раціонального використання та охорони земель,
порівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної
якості, фінансування витрат та введення земельного кадастру, тощо.
Передбачалось, що надходження плати за землю будуть використовуватись за
цільовим призначенням. Об’єктом плати за землю виступає земельна
ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, в тому числі на умовах
оренди. Платниками є власники землі та землекористувачі, в тому числі
орендарі. Плата за землю стягується в двох формах: земельний податок,
орендна плата. Залежно від призначення землі розрізняють ставки, що
встановлюються щодо земель сільськогосподарського та не
сільськогосподарського призначення. В свою чергу, ставки плати за землю
сільськогосподарського призначення диференціюються для земель населених
пунктів і земель промисловості, транспорту тощо за межами населених
пунктів. Щодо земель сільськогосподарського призначення, ставки
встановлюються у відсотках від грошової оцінки одного гектара
сільськогосподарських угідь і диференціюються для ріллі, сіножаті та
пасовищ і для багаторічних насаджень.
Щодо земель розташованих поза межами населених пунктів, ставки
земельного податку встановлюються:
для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення
– з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;
для залізничного транспорту, Збройних Сил України – у розмірі 0,02% від
грошової оцінки площі ріллі по області та ін.
Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду
і зайняті виробничими, культурно побутовими, жилими будинками та
господарськими будівлями і спорудами ,справляються у розмірі 0,3% від
грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
2. (27) Збір за забруднення навколишнього середовища.
Збір за забруднення навколишнього середовища включений до переліку
загальнодержавних зборів. Цей збір стягується з суб’єктів господарської
діяльності за викиди в атмосферу, воду забруднюючих речовин та відходів.
Розмір відрахувань встановлюється в залежності від виду забруднення в
гривнях за тонну. Перелік платників збору, визначається органами
місцевого управління або самоврядування разом з відповідним галузевим
міністерством. Суми збору платники нараховують самостійно на основі
встановлених ставок і лімітів. Державні органи управління встановлюють
ліміт викидів для суб’єктів господарської діяльності. За викиди
забруднюючих речовин понад ліміт знімається плата у п’ятикратному
розмірі до встановленої в межах ліміту. Збір сплачується щоквартально до
20 числа місяця, що настає після звітного. Кінцева сума оплати збору
повинна бути проведена не пізніше ніж через 10 днів після подання річної
декларації. Кошти, які надходять від цього збору розподіляються
наступним чином: 70% – на рахунок фондів місцевих охорони середовища,
30% – на рахунок Державного фонду охорони навколишнього середовища.
Фізичні особи, які є платниками цього збору, оплату здійснюють за
рахунок власних доходів. Юридичні особи відносять ці витрати до валових,
але в межах встановленого ліміту. Витрати, які проведені понад ліміт,
фінансуються за рахунок прибутку.
Відрахування до державного інноваційного фонду введені Постановою КМУ
України від 18 лютого 1992 року за № 77 “Про утворення державного
інноваційного фонду”. Платники податку є підприємства, об’єднання,
установи (юридичні особи). Відрахування здійснюються р розмірі 1% від
виручки від реалізації. Суми відрахувань відзначають за мінусом ПДВ та
акцизного збору. Комерційні банки, посередницькі, оптові та
постачальнико-збутові організації здійснюють відрахування від обсягу
валютного доходу. Перерахування до інноваційного фонду повинно
здійснюватися не пізніше 15 числа місяця, що наступає за звітним.
3 (37) Податок з реклами.
Податок з реклами – це податок на послуги, пов’язані з розміщення або
встановленням інформації, яка виражає інтерес рекламодавця. Рекламою
вважають всі види оголошень і повідомлень, що передають інформацію з
комерційною метою для отримання доходу або іншої переваги чи вигоди при
допомозі засобів масової інформації, якщо це не заборонено чинним
законодавством.
До засобів масової інформації можуть належати:
радіотрансляція;
мережа;
преса у всіх її різновидах і цільових спрямуваннях;
телебачення ефірне;
кабельне чи супутникове;
афіші;
плакати;
листівки;
рекламні щити чи інші технічні засоби та конструкції;
буклети;
транспорти, тощо.
які розміщені вулицях, площах, у скверах, на магістралях, будинках, на
транспорті та інших доступних для огляду, сприйняття на слух, смак,
колір і т.п. місцях.
Крім того, носіями реклами можуть бути певні емблеми, знаки, написи та
інші умовні зображення, які розміщуються на одязі, взутті, галантерейних
виробах, на упаковках чи на самому товарі, що реалізується, та ін.
Крім зазначеного, рекламою може демонстрація певних якостей і
властивостей товарів чи продукції: зразків зброї, літаків, кораблів,
експериментальних зразків машин, механізмів, комбайнів, тракторів, тощо.
Платниками податку з реклами є юридичні і фізичні особи, від імені яких
здійснюється реклама і які зацікавлені у розміщенні та оголошенні їх
інформації.
Об’єктом оподаткування є реклама, є вартість послуг за встановлення,
розміщення, показ, демонстрацію чи проголошених всіх дозволених чинним
законодавством видів реклами.
Податок з реклами нараховується і сплачується до місцевого бюджету з
усіх видів оголошень і повідомлень, які передбачають інформацію
комерційного характеру за власними потребами чи бажаннями рекламодавцями
за допомогою засобів масової інформації .
У залежності від рекламоносія (місця чи способу) надання послуг реклами
залежить розмір вартості такої послуги. Ставка податку з реклами
встановлюється згідно з Законом України “Про рекламу” 3 липня 1996 р. і
не повинна перевищувати:
0,1% вартості послуг за одноразове розміщення реклами;
0,5%вартості послуг за розміщення реклами на тривалий строк.
Послуги за розміщення реклами можуть подаватися через рекламні агентства
або безпосередньо підприємствами, установами чи організаціями, які
виконують свою виробничу чи іншу діяльність як засоби масової
інформації, через які оголошується реклама (в пресі, показ по
телебаченню, оголошення по радіо та інше).
Рекламними агентствами можуть бути юридичні та фізичні особи, які за
заявками рекламодавця здійснюють виготовлення і розміщення реклами на
рекламних носіях. Нарахування податку з реклами здійснюють організації,
підприємства, установи, які видають дозвіл на розміщення реклами чи
надають послуги по поданню реклами одночасно з розрахунками за послуги,
виділяючи даний податок рядком у платіжних документах.
Податок з реклами нараховується щомісячно в дохід місцевого бюджету до
15 числа місяця, що наступає за звітним. Підприємства, що нараховують
податок з реклами, щоквартально до 15 числа місяця, що наступає за
звітним кварталом, представляють в податкову адміністрацію (інспекцію)
декларацію про суми вартості наданих послуг за рекламу, стягнутого і
перерахованого до місцевого бюджету податку. Відповідальність за
своєчасність, повноту і правильність розрахунків податку з реклами
несуть керівники і бухгалтерія підприємств, які надають рекламні
послуги.
За несвоєчасне перерахування податку з реклами сплачується пеня у
розмірі 0,3% від суми податку за кожний день прострочення.
Крім цього за розповсюдження реклами щодо продукції, виробництво якої
заборонено в Україні, та недотримання вимог щодо змісту та достовірності
реклами накладається штраф у п’ятикратному розмірі від вартості
розповсюджуваної реклами.
Використана література:
Данілов О.Д.; Фліссок Н,П. “Податкова система” та шляхи її дотримування.
– Киїів 2001 р.
Оненько С.Н., Тофан І.М., Грищенко О.В. “Податкова система.” Львів 2004
р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
