Пошукова робота
Проблеми інформаційного забезпечення процесу ухвалення управлінських
рішень
Управлінська інформація у вигляді вхідного потоку для підготовки і
ухвалення управлінських рішень повинна представляти собою множину певним
чином упорядкованих, опрацьованих і проаналізованих корисних відомостей.
Для того щоб відомості набули статусу управлінської інформації, вони
мають пройти аналітико-синтетичне опрацювання. Обсяг цих відомостей
визначається даними: про різні сторони, результати й умови
функціонування об’єкта, які використовуються суб’єктом управління для
організації управлінського впливу, включаючи параметри про підготовку,
ухвалення та реалізацію ухвалення управлінських рішень і заснованих на
них актів управління.
Управлінська інформація повинна трансформуватися в управлінське рішення,
а останнє — в керівний (вольовий) вплив. Зміст управлінської інформації
складається не тільки з відомостей про різні параметри діяльності
об’єкта. Вона включає й параметри розпоряджень, рекомендацій та
вказівок, які отримує суб’єкт управління з боку вищих органів.
Вірогідний аспект зумовлюється параметрами з відомостей за джерелами,
які не входять формально в цю систему управління. При цьому обсяг та
якість інформації є найважливішою умовою ефективності процесу ухвалення
управлінських рішень.
Все це зумовлює потребу пошуку відповідних засобів для підвищення
ефективності збору, опрацювання, зберігання та видачі інформації в
процесі підготовки та ухвалення управлінських рішень.
Сучасні автоматизовані інформаційні системи підтримки управлінських
рішень істотно допомагають у процесі їх ухвалення, в умовах дії факторів
часу, ризику і невизначеності. Це відбувається, коли фактори
внутрішнього та зовнішнього середовища об’єкта невідомі, або коли
фактичне значення їх не з’ясоване на короткому часовому проміжку, що
пов’язано з пропускними можливостями каналів зв’язку. Те ж саме можна
сказати і про рішення, які ухвалюються в умовах ризику, коли для оцінки
ситуації застосовуються характеристики, які лише приблизно відображають
той чи інший ступінь ймовірності.
Емпірично виведена аксіома, що в системах управління надмірна інформація
не менш шкідлива, ніж її недостатність. Надмірна інформація розсіює
увагу керівника і ускладнює вибір релевантних даних. А при недостатньому
зіставленні та аналізі даних ентропія замінюється суб’єктивними оцінками
особи. Таким чином в хід ідуть евристичні чинники. Ухвалення рішення у
такому разі переходить зі сфери науки управління у сферу мистецтва
управління.
Інформатизація інформаційно-аналітичного забезпечення покликана зняти
гостроту вказаної проблеми, регулюючи необхідну насиченість
інформаційних потоків. Для цього в системі соціального управління
створюються такі комп’ютерні інформаційні системи, які розв’язують
проблему. Вони трансформують ефективність організаційно-правового
механізму упорядкування інформаційних зв’язків та стосунків, що
виникають, здійснюються і відмирають між суб’єктами і об’єктами
управління. Інформатизація процесу розробки управлінського рішення
оптимізує процеси застосування певних методів і засобів накопичення,
опрацювання, зберігання та передачі інформації. Важливим чинником є
оптимізація процесу надходження даних із джерел їх виникнення до
конкретних органів і ланок управління, які використовують їх як
інформацію для вирішення покладених на них управлінських завдань через
управлінські рішення.
Створення автоматизованих інформаційних систем на базі сучасних
комп’ютерних технологій приводить до суттєвої зміни та удосконалення
методик збору, опрацювання, зберігання та використання інформації в
процесі ухвали управлінських рівень. При цьому на основі системного
підходу забезпечуються розробки логічних і математичних методів збору,
підготовки та відображення інформації, їх втілення як в інформаційних,
так і системах управління.
Одним із перспективних завдань інформатизації інформаційно-аналітичного
забезпечення соціального управління є розв’язання завдань створення
методів аналізу інформації не тільки за типовими алгоритмами. Життя
вимагає розробки ухвалення управлінських рішень і за певними
варіативними алгоритмами відповідно до обраних “панорамних” критеріїв
(ситуативних параметрів).
Прогностика зазначає аксіому, що рішення ухвалюється з прогнозуванням
можливих його наслідків і підлягає розгляду на їхніх моделях, тим самим
здійснюється дійовий контроль за виконанням рішень. Використання нових
комп’ютерних інформаційних технологій в управлінні покликане здійснювати
вплив на змістовну, якісну сторону управлінських рішень, на динаміку їх
розробки, яка включає процес їх підготовки, узгодження, затвердження
тощо.
У когнітологічному аспекті, враховуючи, що ухвала управлінського рішення
завжди включає такі суб’єктивні елементи, як знання, інтуїцію, здібності
тощо, гостро стоїть проблема забезпечення об’єктивною інформацією
суб’єктів управління про питання, що вирішуються. Це спонукає до пошуку
кращих, більш оптимальних методів організації інформаційно-аналітичної
роботи. Передумовами для цього є звільнення працівників від рутинних
операцій, які складають значну частину дій щодо підготовки управлінських
рішень. Маються на увазі реєстраційні, статистичні,
інформаційно-довідкові операції, робота щодо систематизації матеріалів.
По суті це операції, які забезпечують збір, опрацювання, зберігання,
видання інформації, що складає технологію управлінської діяльності. У
зв’язку з цим виникає потреба формування єдиної розподіленої
інтегрованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення. Ця ідея В.
М. Глушкова сьогодні стає реальною у міру формування
електронно-обчислювальних мереж і персональних комп’ютерів. Нині це
розглядається як один із складних елементів такого світового явища
інформаційного суспільства, як електронний уряд (е-уряд).
У результаті реалізації в окремих країнах концепції е-уряду для
виконання формальних процедур функцій соціального управління створюються
комп’ютерні інформаційні системи, які здійснюють збір, введення,
розкодування, зберігання, оновлення, пошук, передачу, опрацювання та
видання інформації технічними засобами, зокрема через Інтернет.
Іншою передумовою забезпечення об’єктивності рішень є підготовка за
допомогою більш високих ступенів розвитку комп’ютерних інформаційних
технологій не тільки розрахункових елементів, проектів управлінських
рішень, а й їхньої змістовної основи, варіантів при аналізі оперативної
ситуації та моделювання майбутніх результатів. При цьому немає потреби
вважати, що засоби обчислювальної техніки замінюють людину в процесі
ухвалення управлінських рішень. Технічні можливості лише забезпечують
соціальні й правові аспекти ухвалення рішень.
Водночас слід зазначити, що інформаційні технології не можуть істотно
допомогти, якщо йдеться про ухвалу досить оригінальних творчих рішень,
які базуються на природних інтелектуальних даних, базою яких є
евристика. Тут їхня роль суто вузькозабезпечувальна. Однією з проблем у
створенні автоматизованих інформаційних технологій управлінського
призначення є збільшення кількості учасників підготовки і ухвалення
управлінського рішення.
Так, потреба роботи із значними масивами даних обумовила появу
автоматизованих банків даних, абонентських диспетчерських пунктів.
Засоби опрацювання комп’ютерної інформації визначили істотну роль в
управлінській діяльності фондів алгоритмів і програм, відділів
програмування тощо.
Центральне місце в процесі ухвалення управлінських рішень за допомогою
АІС займають машинні засоби переробки інформації, системи зв’язку,
термінали комп’ютерних даних тощо. При розробці та впровадженні
інформаційних технологій створюються нові відділи, бюро, служби, органи,
посади, які так чи інакше беруть участь у підготовці та ухваленні
управлінських рішень. У процесі підготовки управлінських рішень і
контролю за їх виконанням в умовах застосування автоматизованих
інформаційних технологій діалог “людина — людина” замінюється діалогом
“людина — машина” чи “людина — машина — людина”. Це приводить до
істотного перерозподілу функцій працівників, підвищує вимогливість до їх
професійної підготовки. Частина функцій, пов’язаних з процесом прийняття
управлінських рішень, переходить до співробітників нових підрозділів.
Наприклад, при розв’язанні формалізованих завдань працівники переходять
від безпосереднього виконання ряду допоміжних операцій на підготовку їх
для реалізації на ЕОМ. Але при цьому також присутній людський фактор. У
зв’язку з цим виникає потреба формування АІС для забезпечення успішного
виконання контролюючих функцій допоміжного персоналу.
Щодо цього у спеціальній літературі справедливо акцентується увага на
тому, що діяльність працівників, яка складає процес ухвалення
управлінських рішень в умовах функціонування АІС, потребує відповідного
правового забезпечення за допомогою цілих комплексів нормативно-правових
актів.
Передусім це нормативні акти, які реалізують головні принципи і порядок
функціонування автоматизованих систем, у тому числі й організацій
процесу ухвалення управлінських рішень.
Головні серед них:
• положення про інформаційну систему та про функціональну підсистему
(паспорт);
• положення про орган управління, його підрозділи;
• посадові інструкції, складені згідно з вимогами, що обумовлені
автоматизацією управлінської діяльності.
Цими актами регулюються стосунки, що виникають у процесі розв’язання
конкретних управлінських проблем між різними структурними ланками і
працівниками.
Слід звернути увагу й на інші проблеми, пов’язані з інформатизацією у
сфері ухвалення управлінських рішень. Створення АІС суттєво впливає на
реалізацію положень, що традиційно розробляються в теорії управлінських
рішень. Зокрема, це стосується вимог, які висуваються до ухвалення
управлінських рішень.
В управлінській діяльності, як і в інших сферах, треба врахувати, що
управлінські рішення повинні прийматися у зв’язку з потребами суспільної
практики і при наявності реальних можливостей їх виконання. Для цього
потрібно забезпечити досить повне й змістовне вивчення суті предмета
рішення. Невчасне управлінське рішення може стати або нездійсненним, або
некорисним, а в деяких випадках і шкідливим.
Робочий день керівника кожного рівня системи управління починається з
ознайомлення з обстановкою за минулу добу, яка стає основою для багатьох
поточних рішень тактичного і оперативного характеру.
Важливою передумовою інформатизації у сфері соціального управління є
уточнення відповідності функцій системи управління і завдань АІС. Така
відповідність досягається через побудову класифікатора і формулювання
переліку завдань АІС і відповідним їм видам програм опрацювання даних.
Побудова класифікатора функцій включає:
• визначення системи органів соціального управління, для яких
створюється АІС, їх організаційної структури, функцій цих органів
управління, їх підрозділів і окремих працівників;
• характер управлінської діяльності щодо реалізації функцій у конкретних
підрозділах і конкретними виконавцями.
Але для цього знову ж потрібним є аналіз інформації:
• про наявні структури;
• визначення параметрів для систематизації опису структури шляхом
розробки класифікаторів функцій органів управління;
• розробка шифрів підрозділів і конкретних виконавців.
У процесі цієї роботи реалізуються пропозиції щодо удосконалення системи
органів соціального управління, поліпшення структури їхніх підрозділів.
Таким чином встановлюється чітка залежність між структурами і змістом
функцій щодо підготовки прийняття управлінського рішення. Це зумовлює
можливість використовувати математичні та графічні засоби для вираження
окремих функцій та їхніх сполучень.
При підготовці проектів управлінських рішень суттєвим є визначення
відповідальності працівників, задіяних у цьому процесі. Формалізація
опису санкцій спрощує порівняння їх в однорідних підрозділах і ланках
системи управління, дає змогу зіставлення фактичного ухвалення
управлінських рішень із передбаченими нормативними актами, оцінити
раціональність функціонального навантаження органів та їхніх структурних
підрозділів у процесі ухвалення управлінських рішень.
Алгоритмізація всіх видів діяльності для виконання функцій і визначення
ділянок роботи, які піддаються машинному виконанню при підготовці
управлінських рішень, є також важливою передумовою інформатизації.
Упорядкування інформаційних процедур у функціях (операціях)
супроводжується аналізом управлінської праці за технічними ознаками. Це
дає змогу подавати зміст операцій мовою процедур, виявляти доцільність і
ефективність здійснення тих чи інших процедур щодо опрацювання даних.
Відповідальним етапом створення механізму формалізації діяльності є
розробка комп’ютерних програм із урахуванням специфіки самої інформації
та змісту управлінського завдання. Результатом створення механізму
формалізації та програмування діяльності повинно бути відокремлення
творчо виконуваних елементів ухвали управлінських рішень від тих, які
повинні виконуватися АІС. Наслідком усієї цієї праці є створення
переліків завдань АІС і відповідних програм опрацювання даних.
Варто зазначити, що для технології ухвалення управлінських рішень в
умовах використання нових комп’ютерних інформаційних технологій дуже
важливим є забезпечення правовими засобами як самих завдань АІС, так і
процесу їхньої реалізації. У зв’язку з цим у спеціальній літературі
обґрунтовано виділяються стадії формулювання, класифікації розв’язання
завдань АІС з погляду їхнього правового забезпечення.
При формулюванні завдань АІС за допомогою правового забезпечення
створюється юридична основа розв’язання завдань, що є важливим для
реалізації вимог, які ставляться до ухвалення управлінських рішень та
їхнього змісту.
Завдання АІС виділяються згідно з виконуваними і нормативно закріпленими
функціями органів управління, їхніх підрозділів та окремих службовців.
Це дає змогу формувати вибір завдань, згрупованих за функціональною
ознакою. При цьому практикується виділення завдань за пріоритетом.
Критеріями тут виступають вигідність, доцільність, матеріальні
можливості тощо.
Вагомим фактором є виділення завдань і їхня типовість. Це дає змогу
використовувати фонди алгоритмів і програм ухвалення проектів
управлінських рішень, тим самим скоротити час і витрати на розробку
програмно-математичного забезпечення.
Постановка завдань АІС визначає потребу здійснення попередньої
підготовки правових норм і актів. Це реалізується через згрупування
правових норм відповідно до створення завдань АІС. Норми тут
розглядаються як вид правової інформації, що використовується при
постановці та розв’язанні завдань. Реалізація підготовки правових норм
до формулювання завдань іде й шляхом систематизації та розробки норм
регламентаційного характеру. В основному це положення, інструкції,
накази та інші правові акти, які широко використовуються в системі
соціального управління. Цими документами визначаються порядок і
процедури постановки завдань, система відповідальності тощо.
У зв’язку з необхідністю єдності та сумісності АІС різного призначення є
проблема класифікації завдань, яка складається з проблем другого рівня —
уніфікації підходів при класифікації та систематизації завдань, що
об’єднують ці системи. Тут важливо виявити стійкі критерії, які
отримують правове закріплення, і на цій основі завдання згруповуються в
пакети, блоки, комплекси, і в результаті — функціональні підсистеми.
Серед суттєвих класифікуючих ознак слід виокремити значення таких
функціональних чинників:
1. За належністю до одного з видів у ієрархії управління автоматизованої
системи управлінського призначення щодо підтримки рішень (АСУППР):
регіональні автоматизовані системи управлінського призначення (РАСУП),
загальнодержавні (ЗАСУП), локальні автоматизовані системи підтримки
управлінських рішень (ЛАСПУР), автоматизовані системи управлінського
призначення для галузі соціального управління (АСУ П ГУ) тощо.
2. За функціональним критерієм класифікація полягає в тому, що конкретне
завдання є частиною одного з алгоритмів, який реалізує управлінську
функцію та складається з конкретних процедур.
3. За пріоритетом управлінських рішень (стратегічні, тактичні,
оперативні).
4. За типовістю управлінських рішень: системи унікальних завдань чи
типові.
5. За видом інформаційних процедур, що застосовуються при управлінських
рішеннях: розрахунково — оптимізаційні чи обліково-пошукові.
6. За критерієм самостійності — залежно від того, чи отримується у
підсумку реалізації завдання результативна (кінцева) інформація, яка
використовується в апараті управління, чи проміжна (етапна) інформація,
за якою визначається рішення.
7. За методом розв’язання завдань: з погляду математичного, апаратного
чи апаратно-програмного забезпечення.
Використання цих критеріїв у підсумку дає можливість скласти методику
визначення завдань АІС на основі алгоритмізації управлінських дій при
ухваленні рішень, що реалізують нормативно закріплені функції органів
управління.
Важливими документами, які суттєво впливають на можливості впровадження
інформатизації у тій чи іншій соціальній системі щодо ухвалення
управлінських рішень, є концепція інформатизації на технічне завдання на
її реалізацію. По суті це організаційно-правові акти, якими
забезпечується єдина методологічна, ідеолого-інженерна та юридична
основа обліку і типізації завдань інформатизації структури соціального
управління.
Результат вирішення завдань АІС при підготовці управлінських рішень
оформлюється у вигляді машинного документа (наприклад, табу-леграми).
Цей документ повинен мати потрібні реквізити, в силу яких він набуває
статусу проекту управлінського рішення.
У цілому правове регулювання підготовки та розв’язання завдань за
допомогою АКІС на рівні управлінського рішення вимагає розробки таких
актів:
• правила підготовки, ухвалення і виконання рішень в умовах
інформатизації;
• правила роботи з комп’ютерною інформацією, положеннями, інструкціями,
які визначають види і процедури діалогів “людина — машина” в процесі
здійснення функцій управління;
• матеріали щодо розробки правового гарантування безпеки функціонування
АІС та їхніх підсистем тощо.
Наведений набір нормативних та інших правових документів складає
організаційно-правове забезпечення завдань АІС, які розв’язуються в
режимі підготовки та прийняття управлінського рішення. Така
організаційно-правова “анатомія” завдань АІС дає змогу визначити ступінь
інформатизації тієї чи іншої операції або функції, частину “ручних”
процедур, побачити ділянки, яким потрібна автоматизація в майбутньому.
Порівняння та аналіз переліків завдань АІС є потрібною передумовою для
організації діалогу між працівниками і машиною. При цьому з’ясовується:
• зв’язок між завданнями, які вирішуються різними виконавцями;
• звідси можна сформулювати вимоги до їхньої професійної підготовки;
• потім (у комплексі) також визначити нові обов’язки працівників
апарату, які пов’язані зі здійсненням діалогів з ЕОМ;
• можливості рішення проблем, пов’язаних із постановкою і розробкою
завдань АІС спільно з різними фахівцями та ін. Все це має знайти своє
відображення в посадових інструкціях. Там же потрібно зазначити
обґрунтовані науково межі прав, обов’язків і відповідальності у
стосунках працівників підрозділів інформатизації з іншими працівниками
структури управління.
Інформатизація через Інтернетта інші локальні комп’ютерні мережі в
різних галузях управлінської діяльності дає можливість органам
соціального управління здійснювати підготовку управлінських рішень з
урахуванням інтегрованих розподілених масивів інформації, які
знаходяться в різних АІС. Це може дати значний ефект, тому що кінцевий
продукт — інформація з інших систем береться у готовому (комп’ютерному)
вигляді.
Однак тут гостро стоїть проблема поєднання різних технічних і
технологічних параметрів (платформ) АІС різних підсистем соціального
управління. Слід також враховувати, що інформаційне забезпечення
будь-якої соціальної системи являє собою множину документів,
класифікаторів, показників, словників, масивів правової інформації,
методів організації, зберігання та контролю, що забезпечують
взаємопов’язане комплексне вирішення завдань. Кожний з цих чинників
будь-якої локальної АІС викликає проблему змістовного пов’язування з
елементами інших чинників систем:
1. Рівень взаємодії АІС визначає ступінь підвищення ефективності у всіх
напрямах. Адже можливості АІС помножуються за рахунок можливостей інших
АІС.
2. Враховуючи, що АІС підтримки ухвалення управлінських рішень є
спеціалізована система, дуже важливим є питання раціонального
розподілення функцій між цією системою і АІС вищого рівня соціального
управління (наприклад, різних міністерств і відомств, приватних
структур, пов’язаних зі збором, опрацюванням, зберіганням та передачею
інформації).
3. Сама реалізація отримання комп’ютерної інформації з інших
інформаційних систем може бути здійснена лише сполученням елементів
різних АІС.
Ці фактори визначають потребу розробки питань інформаційно-аналітичної
взаємодії АІС з іншими системами як при проектуванні окремих
функціональних підсистем, так і АІС в цілому. Причому на регіональному
рівні про це необхідно потурбуватися проектувальникам АІС
вищого рівня ієрархії соціального управління, припускаючи вже на
початковому етапі побудування систем, з якими АІС потрібно взаємодіяти
при застосуванні управлінських рішень.
Проектування взаємодії (сумісності) АІС з іншими системами, як показує
досвід, повинне включати такі компоненти:
• моделювання створення інших систем;
• визначення кола інформаційних систем різного типу інформаційних
технологій (паперових ручних, механізованих, комп’ютеризованих), які
взаємодіють з АІС;
• визначення напрямів, принципів і робіт для забезпечення інформаційної
сумісності з відомчими та галузевими АКІС органів державного управління;
• визначення робіт, які спрямовані на постійне удосконалення
автоматизованої взаємодії систем;
• розробку методів і засобів виконання завдань інформатизації. Об’єктом
проектування інформаційної взаємодії АКІС з іншими АКІС повинні стати
інформаційні потреби як критерій та мета організації такої взаємодії.
При цьому повинно братися до уваги, що завдання задоволення
інформаційних потреб для ухвалення управлінських рішень припускає облік
профілю службової діяльності різних категорій співробітників; характер
інформації, потрібної працівникам у їхній безпосередній діяльності;
службова, довідкова, наукова та ін.; характер режиму інформування:
систематичне, вибіркове розподілення інформації (режим управління),
епізодичне інформування (режим “запитання — відповідь”); періодичне
інформування (огляд практики, інформаційні листи, методичні вказівки та
ін.); форму представлення інформаційних даних (справжні документи,
копії, огляди, анотації та ін.); оперативне інформаційне обслуговування
(періодичність інформування, хронологічна послідовність, можливий час
очікування відповіді на запитання та ін.).
У державному управлінні як виді соціального управління в умовах
автоматизованого опрацювання міжвідомчих потоків інформації підвищуються
вимоги до системи обміну даними між АКІС. У випадку невиконання вимог,
наприклад, у термінах постачання інформації, формах представлення, рівні
вірогідності, працівники будуть змушені виконувати додаткові операції
для підготовки носіїв інформації, контролю, корекції чи перекодування
даних. Це прямо впливає на якість ухвалення управлінських рішень.
Інформатизація розробки, ухвалення і виконання управлінських рішень в
системі приводить до появи нового соціального явища, яке дістало назву
машинне рішення. У широкому розумінні воно означає застосування
інформаційних технологій для розв’язання наукових, інженерно-технічних і
управлінських завдань; у вузькому — характеризує отримання на ЕОМ такого
рішення відповідного завдання, яке традиційним (ручним) способом
працівник управління через значний обсяг обчислювальних операцій
отримати в конче потрібний термін і потрібної якості не може.
Покладаючи на АКІС розрахунки і розробку різних варіантів управлінських
рішень, виникає потреба введення до неї змісту деяких правових норм з
тим, щоб забезпечити законність машинного рішення. Теоретичний аналіз
практики створення, впровадження і функціонування АКІС дає змогу
вирішити такі основні проблеми законності машинного рішення:
• правове забезпечення кожного завдання, яке розв’язується в АКІС;
• законність (відповідність чинному законодавству);
• введення в ці моделі правових норм у формалізованому вигляді;
• наближення до реальних соціально-економічних процесів методом
відображення в них дієвості права;
• визначення обов’язкового чи рекомендованого характеру рішень
економіко-математичних завдань, які моделюються;
• організація перевірки (експертизи) на законність дій в АКІС;
• співвідношення оптимізаційних рішень, отриманих на ЕОМ, і рішень,
отриманих (ухвалених) традиційно;
• взаємовідносини ланок АКІС з традиційними підрозділами системи
управління;
• юридична відповідальність за неправомірне використання чи
невикористання рішень, виданих у системі.
Для регламентування порядку ухвалення управлінського рішення в умовах
інформатизації управління в першу чергу потрібне всебічне врахування
вимог права у процесі підготовки, ухвалення та реалізації машинного
рішення. Право виступає як активний фактор, що забезпечує цілеспрямовану
організацію та регулювання процесу ухвалення машинного рішення шляхом
нормативного закріплення функцій і повноважень його учасників,
визначення форм і методів їхньої діяльності, встановлення порядку цієї
діяльності тощо.
За допомогою правового регулювання ухвалення управлінського рішення
взаємодії різних органів і ланок управління забезпечується чітка
визначеність їх спеціальних зв’язків і стосунків на всіх етапах
формування та організації виконання рішень. У праві закріплюються
юридичні гарантії науково обґрунтованої організації управлінської праці
щодо підготовки та використання рішень як засобів, що приводить у рух
всю систему соціального управління.
Правовий режим використання інформації в управлінні створює потрібні
передумови для застосування права в процесі розробки оптимальних
машинних рішень. З цієї причини в комплексі питань правового
забезпечення АКІС управлінського призначення важливу роль відіграє
формалізація правових норм, потрібна для використання останніх в
управлінському процесі, який здійснюється в умовах інформатизації.
Рівень і характер формалізації норм права визначається ступенем участі
АКІС в розробці та ухваленні управлінського рішення і можливостями
модифікації правових актів і правових норм в люди-но-машинних системах.
У зв’язку з цим виникає питання про критерії доцільності та межі
необхідності формалізації правових норм. У науковій літературі, яка
розглядає формалізацію правових норм як своєрідний засіб діалогу людини
і ЕОМ, за допомогою якого забезпечується відповідність рекомендованих
варіантів виданих ЕОМ рішень чинному законодавству, зазначається, що під
формалізацією правових норм слід розуміти адекватне висловлення засобами
математичної логіки суспільних відносин, що регулюються нормами права.
Вважається, що це мусить бути сукупність логіко-математичних та
інформаційних методів, які забезпечать адекватну формалізацію правових
норм.
При ухваленні управлінського рішення за виданою АКІС інформацією, в якій
міститься характеристика об’єкта управління та загальної управлінської
ситуації, співробітник керується наявними правовими нормами
безпосередньо, без будь-якого попереднього їх опрацювання, і, зрозуміло,
в цьому випадку немає потреби в їх формалізації. Водночас є складніші
випадки обліку діючих правових норм. Це тоді, коли саме ЕОМ дає змогу
отримати інформацію для різних варіантів ухвалення управлінських рішень.
Можлива ця безпосередня участь ЕОМ тільки за умови, що ці норми будуть
викладені на зрозумілій машині мові. Для цього правові норми повинні
бути формалізовані, тобто представлені у вигляді алгоритму, а потім
запрограмовані.
Цілком зрозуміло, що про будь-яку повну формалізацію правових норм нема
і не може бути мови. По-перше, в цьому немає потреби, оскільки
формалізація правових норм потрібна тільки у випадках, коли ЕОМ
безпосередньо дає змогу одержати відповідні рекомендації або рішення.
По-друге, формалізація усіх або навіть більшості правових норм сьогодні
є практично нездійсненною через велику трудомісткість цієї роботи,
недостатність методів та досвіду формалізації. Таким чином, критерієм
потреби формалізації правових норм є ступінь використання ЕОМ у процесі
розробки та ухвалення управлінських рішень.
Ступінь використання ЕОМ у процесі підготовки та ухвалення
управлінського рішення визначається рядом факторів, зокрема характером
цих рішень, періодичністю їхнього ухвалення, складністю багатоваріантних
підрахунків, які доводиться проводити під час підготовки рішення, вимог
економічності тощо. У зв’язку з цим можна говорити про певну типологію
правових норм з огляду на їхню формалізацію. Не піддаються формалізації
норми, які не реалізуються безпосередньо в правовідносинах, а саме,
норми, у яких визначені протиправні дії або бездіяльність.
Норми права, що містять відносно визначені або альтернативні санкції,
формалізувати, як правило, недоцільно, оскільки рішення в таких випадках
ухвалює людина, а не ЕОМ.
Норми, що лежать в основі разових рішень (правозастосовних актів), як
правило, також не підлягають формалізації, оскільки разові рішення з
економічного погляду в основному недоцільно переводити на ЕОМ, крім
випадків складних багатоваріантних розрахунків.
Доцільно використовувати інформаційні технології в ухваленні однотипних,
що часто повторюються, рішень у рамках АКІС.
Надаючи великого значення формалізації правових норм як одній з умов
забезпечення законності в умовах використання інформаційних технологій,
не слід забувати, що незалежно від інформатизації головною, вирішальною
ланкою в АКІС управлінського призначення є людина, творча праця якої не
може бути повністю замінена найдосконалішою машиною. Тому в більшості
випадків визначення правомірності машинних рішень — творча людська
процедура. У процесі її виконання може з’ясуватися, що найбільш
економічно доцільне управлінське рішення виявляється таким, що не
відповідає законодавству. У цих випадках виникає потреба перейти від
правозастосовного аспекту взаємодії результатів функціонування АКІС та
права до правотворчого аспекту такої взаємодії, тобто запропонувати
зміни до чинного законодавства. Проте розробники правового забезпечення
АКІС все ж повинні орієнтуватися на чинне законодавство, а пропозиції
про зміну або видання нових нормативних актів не повинні затримувати
проектування АКІС управлінського призначення.
Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:
1. Використання нових інформаційних технологій у процесі ухвали
управлінських рішень в системі соціального управління викликає істотні
зміни цього процесу як у суті змістовної характеристики його
організаційно-правових елементів, так і в плані правового регулювання
суспільних відносин. Багато елементів процесу ухвалення управлінських
рішень (зокрема, правове становище та функції учасників цього виду
управлінської праці, характер і зміст розв’язуваних ними управлінських
завдань; засоби збору та опрацювання управлінської інформації тощо)
істотно модифікуються.
2. В умовах функціонування АКІС значно зростає склад учасників у процесі
ухвалення управлінських рішень за рахунок її підрозділів і працівників,
а також сервісних служб. Змінюється технологія самого процесу, засоби
його здійснення. Ці зміни потребують відповідної системи правової
регламентації опрацювання, ухвалення та виконання рішень для досягнення
їхньої законності та доцільності.
3. На основі наявних у системі соціального управління посадових
інструкцій, положень і процедур ухвалення управлінських рішень потрібні
спеціальні правила підготовки правового акта, що регулює порядок
здійснення цього виду управлінської праці. У правилах доцільно закріпити
вимоги про системний аналіз управлінських ситуацій, про потребу
змістовного і всебічного вивчення питань, з яких готуються рішення; про
організаційні форми і методи підготовки управлінських рішень і
забезпечення їхньої реалізації; про предметне і технічне розділення
управлінської праці на різних етапах формування рішень; про форми
залучення фахівців і наукових працівників до участі у підготовці
управлінських рішень; про обов’язкові правила документування
управлінських рішень і надання їм юридичної сили; про засоби правового
забезпечення усних рішень тощо.
4. Процес ухвалення управлінських рішень в умовах інформатизації повинен
ґрунтуватися на чітко оформленій системі правових розпоряджень, які
визначають як засоби, так і цілі, що їх потрібно досягти в результаті
реалізації управлінських рішень. Для цього потрібне обов’язкове наукове
обґрунтування складу та змісту органів управління, їхніх підрозділів та
співробітників, а також підстави їх формування, виходячи з функцій,
обов’язків та прав учасників процесу ухвалення управлінського рішення.
Належне здійснення цих заходів можливе за допомогою залучення HIT у
процедуру складання та корегування актів, що регламентують діяльність
органів соціального управління.
5. Інструментом створення правової основи обміну даними між органами
управління різної відомчої підлеглості при функціонуванні АКІС може,
зокрема, виступати договір-узгодження про обмін інформацією між різними
галузевими органами соціального управління.
Для ухвалення якісного управлінського рішення управлінця треба
забезпечити інформацією з широкого кола питань із різних джерел.
Вивчення сучасної системи управління дає змогу визначити обсяг, види,
склад та напрямок руху інформації. Так, якщо інформація безвідносна до
системи, структури, компетенції органів управління, то вона втрачає свій
зміст. У міру переходу від нижчих ступенів системи управління до вищих
інформація узагальнюється, приводиться у відповідність до функцій та
компетенції органів управління. При цьому частина інформації
відкидається за рахунок скорочення числа параметрів, що характеризують
стан об’єкта. Але перед цим варто відповісти на такі запитання:
• Що збирається робити керівник з інформацією?
• Чи потрібна йому щоденно у повному обсязі поточна (оперативна)
інформація?
• Чи можна на основі такої інформації ухвалювати обґрунтовані, надійні
рішення, які враховують тенденції та перспективи розвитку?
• Чи не призведе зайва деталізація інформації до ускладнення управління,
утворення додаткових структурних ланок в апараті управління, до
втручання в діяльність нижчих підрозділів?
• Чи не доцільно в окремих випадках скоротити обсяги інформації,
кількість управлінських рішень?
Система управління ефективна тоді, коли вона базується на управлінських
рішеннях, що визначаються об’єктивно потрібними функціями управління.
Кожен рівень управління повинен використовувати лише свою, специфічну
інформацію (різного змісту, періодичності, деталізації).
Виникає і таке запитання: чи завжди потрібна вузька спеціалізація
структурних підрозділів органу щодо інформаційно-аналітичного
забезпечення, чи віддати перевагу поєднанню різноманітних функцій в
одному організаційному підрозділі? Відомо, що надмірна подрібненість
структурних ланок ускладнює процес отримання та збору інформації, а
отже, її використання при ухваленні управлінських рішень. Ускладнення
структури також веде до фрагментарності в процесі ухвалення
управлінських рішень.
Інформатизація управлінської діяльності пропонує для розв’язання
зазначених питань автоматизовані інформаційно-логічні системи підтримки
рішень управлінського призначення.
Як можна скоротити кількість структурних ланок і підвищити якість
управлінських рішень — розв’язанням цього питання має зайнятися
соціальна кібернетика. Загальновідомо, що захоплення комплексністю може
знизити якість підготовки рішень. Зазначена проблема, на наш погляд, є
темою дослідження управлінської інформатики, зокрема у сфері державного
управління.
При цьому слід враховувати, що система управління накладає ряд обмежень
на використання комп’ютерних інформаційних технологій. Так,
організаційна структура часто спеціально розмежовує функції тих, хто
ухвалював рішення, від функцій тих, хто виконує та контролює їх. Таке
розмежування оптимізує контроль, об’єктивно оцінює роботу та виявляє
недоліки.
В умовах інформатизації частина інформації оброблюється в інформаційних
підрозділах, що не дає права протиставляти автоматизовані (комп’ютерні)
інформаційні системи організаційному процесу підготовки прийняття та
організації виконання управлінського рішення.
Список використаної та рекомендованої літератури
Франчук В. И. Основы построения организационных систем. — М., 1991.
Цимбалюк В., Гавловський В., Кашпур В. Державно-правове регулювання
соціальних інформаційних відносин // Українське право, 1998. — № 1(9).
Цимбалюк В. С Захист електронних засобів від несанкціонованого доступу:
програма навчального курсу. — Ірпінь, Український фінансово-економічний
інститут, 1998.
Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д., Корочанський О. F Проблеми юридичної
деліктології в інформаційних відносинах // Бізнес і безпека. — 1998. — №
6.
Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д. Інформаційне право. Навч.-метод.
комплекс для підготовки фахівців за спеціальністю правознавство. — К.:
ІЕУГП, 1999.
Цимбалюк В. С Правове регулювання відносин власності: Метод, комплекс
навч. дисципліни. — К.: Інститут економіки, управління та господарського
права, 1999.
Цимбалюк В. С Проблеми латентності комп’ютерної злочинності // Правове,
нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в
Україні. — К.: НТУУ “КПІ”, 2000.
Чумаченко Н. Г., Заботина Р. И. Теория управленческих решений. — К.,
1983.
Швец Н.Я. Автоматизированные системы управления органами внутренних дел.
— К., 1983.
Шеннон К. Э. Работы по теории информации и кибернетике. —М., 1963.
Эшби У. Р. Система и информация // Вопр. философии. — 1964. — №3.
Ярочкин В. И. Безопасность информационных систем. — М.: Ось, 89, 1996.
Ярочкин В. И. Информационная безопасность: Учеб. пособие. — М.:
Междунар. отношения, 2000.
Ярочкин В. И., Пушкарская Р. Н. Государственная автоматизированная
система научно-технической информации. — М.: ИПКИР, 1988.
Ярочкин В. И., Халяпин Д. Б. Основы защиты информации. — М., ИПКИР,
1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
