.

Міжнародна економічна інтеграція (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 10170
Скачать документ

Реферат на тему:

Міжнародна економічна інтеграція

.Економічна інтеграція — це процес усунення митних та інших бар’єрів,
що традиційно існували між країнами. Образно кажучи, у приміщенні
ліквідують внутрішні перегородки і замість численних комірчин роблять
один великий зал.

Регіональна інтеграція — процес розширення економічного і виробничого
співробітництва, об’єднання національних господарств двох і більше
суверенних держав, який передбачає утворення єдиного економічного
регіону. Така інтеграція розглядається як форма вибіркової дискримінації
(selective discrimination). При цьому фритрейдерство успішно поєднується
з протекціонізмом. Перша політика поширюється на членів угруповання, а
друга — на всі інші держави, які не є членами угруповання. Міжнародну
економічну інтеграцію можна справедливо розглядати і як форму
колективного міжнародного економічного егоїзму.

Інтеграція сприяє ліквідації відокремленості країн і розмиває
відмінності між ними, що склалися історично. Інтеграцію можна тлумачити
як уніфікацію (тобто зведення воєдино) господарств різних країн.
Економічна інтеграція в умовах ринкової економіки означає вільний рух
капіталів, товарів, послуг і робочої сили у межах певного угруповання
країн.

Найпростішою формою економічної інтеграції вважається зона вільної
торгівлі. За такого режиму всі члени угруповання взаємно скасовують мито
на товари та послуги, що надходять у сферу зовнішньої торгівлі
країн-учасниць.

Митний союз вважається поглибленою формою економічної інтеграції. Крім
скасування мита на торгівлю між країнами-членами, угруповання виробляє і
застосовує єдиний митний тариф у торгівлі з іншими країнами.

Спільний ринок — третя форма економічної інтеграції — передбачає “чотири
свободи”, тобто вільний рух товарів, робочої сили, капіталу, а також
вільне створення центрів підприємницької діяльності.

Найвищою формою міжнародної економічної інтеграції вважається
економічний і валютний союз, а зарубіжні вчені виокремлюють ще й п’яту
форму — “повну економічну інтеграцію”. Вона передбачає відмову від
більшості суверенних прав. Отже, чим більше економічної інтеграції, тим
менше політичного суверенітету.

У межах угруповання здійснюється спільна економічна і валютна політика.
Економіка угруповання перестає бути простою сумою економік
країн-учасниць і перетворюється на єдине ціле.

Найяскравішим прикладом міжнародної економічної інтеграції є
Європейський Союз (ЄС). У своєму розвитку це угруповання пройшло всі
відомі інтеграційному процесу етапи. Нині ЄС удосконалює складові своїх
економічного і валютного механізмів.

Етапи західноєвропейської економічної інтеграції

5 липня 1947 р. державний секретар США Дж. Маршалл у промові в
Гарвардському університеті виклав план відновлення і розвитку Європи
після Другої світової війни за допомогою надання їй американської
економічної допомоги. Шістнадцять західноєвропейських країн створили у
квітні 1948 р. Організацію Європейського економічного співробітництва
для втілення у життя “плану Маршалла”. На противагу цій організації у
січні 1949 р. була створена очолювана Радянським Союзом
східноєвропейська регіональна організація — Рада Економічної
Взаємодопомоги (РЕВ), яку на Заході називали дещо зневажливо Сотесоп.
Вона проіснувала до червня 1991 p., очолюючи протягом кількох десятиліть
процес соціалістичної економічної інтеграції.

У травні 1948 р. на Європейському конгресі у Гаазі, який відбувався під
головуванням У. Черчілля, об’єдналися різні політичні рухи і утворили
Раду Європи.

4 травня 1950 р. голова комісії з планування Французької Республіки Ж.
Монне надіслав міністру закордонних справ своєї країни Р. Шуману
меморандум, у якому запропонував створити наднаціональну організацію у
сфері вугілля і сталі за участі Франції та Німеччини.

9 травня 1950 р. Р. Шуман офіційно запропонував Німеччині та деяким
іншим західноєвропейським країнам розпочати переговори з питання
створення спільного ринку вугілля та сталі.

18 травня 1951 р. представники “шістки” — Бельгії, Італії, Люксембургу,
Нідерландів, ФРН і Франції уклали Паризький договір

про утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі терміном на 50
років. Договір набув чинності 23 липня 1952 р. Ж. Монне став першим
президентом Верховного органу Європейського об’єднання вугілля і сталі.

25 березня 1957 р. представники “шістки” уклали у Римі договори про
заснування двох нових інтеграційних організацій — Європейського
економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з
атомної енергії (Євратом). ЄЕС було також відоме як “Спільний ринок”.

8 квітня 1965 р. у Брюсселі країни “шістки” уклали договір про створення
єдиної Комісії та єдиної Ради замість трьох комісій і трьох рад
Європейських співтовариств, нові Рада та Комісія розташувались у
Брюсселі. Договір набрав чинності 1 липня 1967 р.

1 січня 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія.
Британський уряд Г. Макміллана ще у 1961 р. прийняв рішення розпочати
переговори щодо вступу до Європейського економічного співтовариства.
Прохання Великобританії було заблоковане французьким президентом
генералом Ш. де Голлем вперше у 1963 p., вдруге — у 1967 р. (у той час
британський уряд очолював Г. Вільсон). Відставка Ш. де Голля у 1969 р.
відкрила Великобританії шлях до вступу до “Спільного ринку”. 1 січня
1981 р. до ЄЕС вступила Греція.

У 1985 р. було укладено першу Шангенську угоду (за назвою французького
міста), якою передбачалася свобода пересування громадян ЄЕС і
запровадження спільних візових правил стосовно іноземців з третіх країн.
Ця угода, а також Конвенція 1980 р. і Мадридські домовленості 1992 р.
були інтегровані у 1997 р. у правову систему Євросоюзу.

1 січня 1986 р. членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

Дванадцятьма державами — членами ЄЕС 17 лютого 1986 р. у Люксембурзі та
27 лютого 1986 р. у Гаазі було укладено Єдиний Європейський акт, що
вважається першою великою реформою Паризького і Римських договорів. Цим
актом, зокрема, було встановлено остаточну дату створення спільного
ринку — 31 грудня 1992 р. Акт містив також положення про координацію
зовнішньоекономічних дій країн-членів, зближення економічної і валютної
політики держав-членів тощо. Основним принципом голосування у Раді стала
кваліфікована більшість, а не одностайність як було раніше. Акт набув
чинності 1 липня 1987 р.

У 1991 р. було завершено переговори ЄЕС з членами Європейської асоціації
вільної торгівлі щодо угоди про створення Європейського економічного
простору. Відповідна угода між співтовариством та Норвегією, Швецією,
Фінляндією, Ісландією та Австрією набула чинності 1 січня 1994 р.

7 лютого 1992 р. у Маастрихті (Нідерланди) представники 12 країн —
членів ЄЕС уклали договір про створення Європейського Союзу. 1 листопада
1993 р. він набув чинності. За формою ЄЄ — міждержавна організація, а за
характером завдань — союз європейських народів. Було розглянуто етапи
створення валютного союзу, запропонованого у 1989 р. головою
Європейської комісії (виконавчого органу ЄЕС) Ж. Делором. Ратифікація
Маастрихтського договору у країнах-учасницях відбувалася складно.
Наприклад, датчани на референдумі 1992 р. незначною більшістю голосів
висловилися проти ратифікації, а на референдумі 1993 р. — незначною
більшістю “за”.

1 січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Швеція і Фінляндія.

1 жовтня 1997 р. укладено Амстердамський договір. У договорі було
підтверджено єдине громадянство Європейського Союзу як таке, що
доповнює, але не скасовує національного громадянства.

Амстердамський договір вніс зміни до Маастрихтської угоди 1992 p.,
Римських договорів 1957 р. та деяких актів, пов’язаних з ними (зокрема,
Єдиного європейського акта 1986 p.).

Текст Амстердамського договору містить акти, зазначені вище.

1 січня 1999 р. почав функціонувати механізм Економічного і Валютного
союзу. Валюту евро почали використовувати у безготівкових розрахунках.

З 1 січня 2002 р. у 6-місячний термін 12 національних валют буде
вилучено з обігу, їх повністю замінять банкноти і монети евро.

Інтеграційні процеси відбуваються у Північній Америці, де створено зону
вільної торгівлі (НАФТА), та інших регіонах світу.

Перешкоди на шляху до регіональної економічної інтеграції складніші для
країн, що розвиваються, ніж для розвинених країн. Основними є політичні
бар’єри. Інтеграція неможлива без поступок. А бажання їх робити у держав
“третього світу” відсутнє. Інтеграція у цій групі країн значною мірою
уповільнюється ще й з огляду на відсутність у минулому взаємозв’язків
між ними.

Історично їх економіка була прив’язана до метрополії.

Розглядаючи інтеграцію, потрібно бодай коротко згадати про міжнародну
картелізацію. ОПЕК є вдалим прикладом міжнародного картелю.

Економічна наука розглядає картель як форму, спрямовану на штучне
підвищення цін на продукцію його учасників. Нині країни ОПЕК видобувають
менше ніж половину світової нафти, але в них зосереджено 80 % її
розвіданих запасів. Хоча держави-учасниці і мають серйозні спільні
інтереси, малоймовірно, що у майбутньому картель переросте в
інтеграційне угруповання.

Протилежною інтеграції є автаркія (з грецьк. — самовдоволення). Це
економічна політика, спрямована на господарське відособлення, створення
замкнутої самодостатньої економіки в межах окремої країни або групи
країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному стимулюванні
експорту товарів і капіталу. Яскравим прикладом автаркії у недалекому
історичному минулому була політика соціалістичної Албанії. Життєвий
рівень населення був найнижчим у Європі, проте у країні було побудовано
півтора мільйони залізобетонних бліндажів для оборони від зовнішніх
ворогів, тобто на кожного албанця припадав один бліндаж. Зрозуміло, що
нападати на Албанію ніхто не збирався, а вирок соціалістичному ладу там
був підготовлений цим і багатьма іншими божевіллями.

Список використаної літератури

Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. —
М.: Маркетинг, 2000.

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ.
вузів. — К.: Знання, 1999.

Весь мир: энцикл. справ. — Минск: Литература, 1998.

Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный
систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І.
В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н.
Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина.
– М., 1998.

Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. —
М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998.

Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.

Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.

Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В.
Козик та ін.— Львів: Львівська політехніка, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020