Реферат на тему:
Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів, процедури
імпортного ліцензування, субсидування експорту
Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів
Угодою визначено принципи і правила, які країни-члени мають
застосовувати для регулювання імпорту сільськогосподарських продуктів.
Згідно з угодою країни-члени повинні:
• розробляти свої стандарти у цій сфері на основі міжнародних
стандартів, настанов (guide-lines) і рекомендацій;
• брати активну участь у діяльності міжнародних організацій, що
опікуються цією сферою (Codex Alimentarius Commission, International
Office Epizootics, International Plant Protection Convention), з метою
гармонізації санітарних і фітосанітарних правил на глобальному рівні;
• надавати можливість зацікавленим особам зарубіжних країн коментувати
проекти стандартів, якщо вони не базуються на міжнародних стандартах;
• сприймати такі заходи з боку країн експорту як еквівалентні, якщо
вони забезпечують такий самий рівень санітарного і фітосанітарного
захисту.
Угода дає змогу використовувати стандарти на дискримінаційній основі з
огляду на те, що не завжди доцільно застосовувати один і той самий
стандарт до товарів рослинного та тваринного походження, що надходять з
різних країн.
Цією угодою, порівняно з Угодою про технічні бар’єри в торгівлі,
країнам-членам надається можливість більш гнучко реагувати на міжнародні
стандарти. Країни-члени можуть застосовувати жорсткіші національні
стандарти порівняно з міжнародними, якщо це науково обґрунтовано.
Для оцінки ризику для рослинного і тваринного світу та здоров’я людини у
результаті імпорту сільськогосподарської продукції мають враховуватися
економічні чинники. Визначаючи належний рівень
захисту, необхідно намагатися досягти найменших негативних наслідків для
міжнародної торгівлі.
Відповідно до угоди країни можуть вживати заходів на тимчасовій основі
як запобіжний крок у тому разі, коли наукова обґрунтованість стандартів
недостатня. Стандарти у галузі охорони здоров’я та санітарії повинні
формулюватися і застосовуватися так, щоб не створювати необгрунтованих
бар’єрів у торгівлі (unreasonable barriers to trade).
Зазначеною угодою, як і Угодою про технічні бар’єри в торгівлі,
передбачається, що країни-члени створять “довідкові точки” (enquiry
points), де можна буде отримати інформацію про прийняті та очікувані
обов’язкові і добровільні стандарти; процедури оцінки відповідності;
санітарні та фітосанітарні правила.
Також у цих установах можна буде отримати інформацію про
контрольно-інспекційні процедури, карантин, схвалення харчових добавок,
процедури оцінки ризику тощо.
Угода про процедури імпортного ліцензування
Угода була укладена у 1988 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ
з метою запобігти перетворенню ліцензування імпорту на бар’єр для
міжнародної торгівлі.
Згідно з ГАТТ формальності та процедури щодо експорту та імпорту повинні
бути мінімальними, оскільки багато країн світу дотримуються політики
ліцензування (переважно часткового) імпорту. Ліцензування слугує важелем
для управління кількісними обмеженнями (quantitative restrictions) —
квотами. Імпортні ліцензії можуть використовуватися для моніторингу
статистики міжнародної торгівлі та цін відповідних товарів.
Угодою про процедури імпортного ліцензування регламентовано правила
запровадження національних процедур з видачі імпортних ліцензій.
Ліцензії поділяються на автоматичні та неавтоматичні. Перші з них
видаються відповідними державами безвідмовно. Ліцензії другого типу
держави імпорту видають на свій розсуд.
Згідно з угодою ліцензійні процедури повинні відповідати таким вимогам:
• не бути обтяжливішими, ніж це необхідно для досягнення мети їх
запровадження;
• бути прозорими і передбачуваними;
• захищати інтереси імпортерів та іноземних постачальників від
зловживань і непотрібних зволікань.
Відповідно до угоди країни повинні забезпечувати публікацію інформації
про імпортні процедури, щоб усі зацікавлені особи та уряди могли
одержати відповіді на такі питання:
• які особи, фірми та установи можуть звертатися за одержанням
ліцензій;
• які органи управління видають ліцензії;
• які продукти підлягають ліцензуванню.
Угодою визначено, що процедури та форми заявок на одержання ліцензій
мають бути якомога простішими. Не можна відмовляти у видачі ліцензії,
якщо заявка містить незначні помилки, які не спотворюють її основний
зміст. Покарання за такі помилки, якщо вони не є результатом шахрайства
(fraud) або великої недбалості (gross negligence), не повинно бути
суворішим, ніж це потрібно для виконання функцій застереження. Імпорт
ліцензованих товарів не можна заборонити через незначні відхилення у
вартості, кількості або вазі порівняно з інформацією, зазначеною у
ліцензії, якщо це відповідає практиці торгівлі та зумовлено втратами у
кількості та вазі під час навантаження і транспортування.
Автоматичні ліцензії мають видаватися негайно, у будь-якому разі не
пізніше 10 днів після звернення за їх одержанням.
Неавтоматичні ліцензії використовуються для обмеження імпорту. Згідно з
угодою уряди повинні публікувати інформацію про загальний обсяг квоти
(overall amount of the quota), її кількість, вартість і часові межі.
Якщо квота розподіляється між країнами-постачаль-ницями, то їх потрібно
про це завчасно повідомити. Неавтоматичні ліцензії видаються за
принципом “хто рано встає, у того є”, тому угодою встановлено, що така
видача має відбутися не пізніше як протягом ЗО днів після одержання
заявки (receipt of publication). Якщо ж заявки розглядаються одночасно,
то видача ліцензій має відбутися упродовж 60 днів після дати закінчення
прийняття таких заявок.
Передусім ліцензії видаються тим імпортерам, які вже найкраще
зарекомендували себе у діяльності з одержаними ліцензіями. Відповідно до
угоди ліцензіати, які в минулому не скористалися одержаними ліцензіями з
поважних причин, не можуть бути за це суворо по-
карані відмовою у видачі нових ліцензій або зменшенням наданої квоти.
В угоді приділено увагу новим імпортерам, особливо з країн, що
розвиваються, яких не слід забувати при розподілі імпортних ліцензій.
Угода про субсидії та врівноважені заходи. Субсидування експорту
Згідно з угодою експортовані товари можна звільнити від митних зборів та
інших непрямих податків, а також звільнити від зазначених зборів і
податків складові частини товарів, використані у процесі виготовлення
продукції на експорт. Непрямими податками можуть бути, зокрема, податки
на продажі, акциз, оборот, додану вартість, франшизу, трансфер,
обладнання тощо, а також гербовий збір.
Принцип національного режиму, який є одним з визначальних для ГАТТ,
передбачає право держав накладати на імпортовані товари, окрім мита, ще
й усі непрямі податки, що застосовуються для продукції національної
економіки. Отже, якби експортовані товари не звільняли від непрямих
податків у країнах експорту, то це означало б, що вони підлягають
оподаткуванню двічі — у країні експорту та країні імпорту. Якщо ж
експортовані товари звільняти від прямих податків (на доходи або
прибутки), то це означає, що такі товари по суті субсидуються.
Субсидування експорту заборонено. Країни можуть відшкодовувати своїм
експортерам лише непрямі податки, якими оподатковуються експортні
товари. Підприємства тих країн, в яких не передбачається відшкодування
непрямих податків, можуть опинитися у невигідному становищі на іноземних
ринках. Слід зазначити, що відшкодування не повинне перевищувати розмір
мита на імпортовані складові частини товару, який виготовлено для
експорту, та непрямі податки на експортовані товари. Завищення
відшкодування буде не чимось іншим, як прихованим субсидуванням
експорту.
Країни нечасто вдаються до оподаткування експорту. Відповідно до ГАТТ це
дозволяється, але заборонено запроваджувати експортні обмеження, якщо
такі обмеження не дозволені.
Дозволяються обмеження, спрямовані на запровадження стандартів або
правил щодо класифікації, сортування чи маркетингу то-
варів міжнародної торгівлі або потрібні для подолання критичного
дефіциту.
Згідно з ГАТТ забороняється запроваджувати експортні обмеження щодо
сировини з метою стимулювання розвитку національної обробної
промисловості та уникнення конкуренції між експортерами сировини.
Слід мати на увазі, що мито на експорт має застосовуватися за режимом
нації найбільшого сприяння, тобто його не можна застосовувати до
експорту до одних країн і водночас не застосовувати до такого самого
експорту до інших.
Субсидування виробництва промислових товарів. Угодою про субсидії і
врівноважені заходи визначається право держав на надання підприємцям
субсидій, що можуть значно вплинути на торгівлю. Експортні субсидії
однозначно заборонені. Якщо раніше застосування експортних субсидій
заборонялося лише розвиненим країнам, то нині — і країнам, що
розвиваються. Незаборонені субсидії вважаються дозволеними.
Субсидії можуть надаватися у вигляді грантів, позик, гарантій сплати
позик, відмови держави від стягнення доходів, що оподатковуються,
урядового надання товарів і послуг, придбання товарів тощо.
За аналогією із світлофором заборонені субсидії називаються субсидіями
“червоного світла” (red light subsidies), до них належать експортні
субсидії та субсидії, що надаються у зв’язку з використанням
вітчизняних, а не імпортованих товарів.
Дозволені субсидії поділяються:
• на оскаржувані (actionable);
• неоскаржувані (поп actionable).
Оскаржувані субсидії називаються субсидіями “жовтогарячого світла”
(amber light subsidies), а неоскаржувані — субсидіями “зеленого світла”
(green light subsidies).
До субсидій застосовується поняття “специфічність” (specificity).
Специфічними є субсидії, що надаються підприємству або групі
підприємств, сектору промисловості або групі галузей промисловості,
певному регіону.
Можливість оскарження субсидій необхідна для уникнення серйозної
упередженості (serious prejudice) до інтересів інших країн.
Упередженість може виявлятися у тому, що субсидовані товари будуть
конкурентоспроможними як на національному, так і на інших ринках.
Іншою підставою для оскарження є матеріальна шкода (material injury).
Зрозуміло, що субсидовані імпортні товари можуть завдати матеріальної
шкоди інтересам несубсидованих національних товаровиробників,
субсидування може звести нанівець переваги системи ГАТТ. Отже, такі
субсидії належать до розряду тих, які потрібно оскаржувати.
Усі дозволені субсидії, що не є специфічними, вважаються оскаржуваними.
Правда, з цього правила є винятки (наприклад, субсидії на певну
науково-дослідну діяльність, часткове фінансування адаптації виробничих
потужностей і нових стандартів охорони навколишнього середовища,
допомога у розвитку відсталих районів). Субсидування урядом малих і
середніх підприємств, як правило, вважається неоскаржуваним.
Якщо певна країна вважає, що товари з іншої країни одержали заборонені
субсидії, або ж на ній несприятливо позначилося надання дозволених
субсидій, вона може звернутися до органу врегулювання спорів СОТ. Якщо ж
негативні наслідки набули форми матеріальної шкоди, то країна, замість
звернення до процедур врегулювання спорів, може накласти врівноважене
мито на імпортовані субсидовані товари. Для цього потрібне звернення
(petition) національної промисловості, якій завдано шкоди субсидованим
імпортом. Врівноважені мита не можуть накладатися на товари, для
виробництва яких були використані субсидії, що не вважаються
оскаржуваними.
Список використаної та рекомендованої літератури
Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.
Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.
Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.
Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.
Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.
Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.
Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.
Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.
Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.
Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – – К.: МАУП, 2002.
Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.
Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право.
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.
Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.
История экономических учений (современный этап): Учебник / Под общ. ред.
А. Г. Худокормова. — М.: ИНФРА-М, 1998.
Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
