Реферат на тему:
Законодавче регулювання рекламної діяльності
Історія появи і розвитку реклами супроводжується дедалі більшим
втручанням і контролем з боку держави і суспільства за рекламною
діяльністю. Тому й існують сьогодні у розвинених країнах дві протилежні
тенденції: прагнення фірм дотримуватися певного порядку на рекламному
ринку, який забезпечував би гарантії стабільної діяльності, й одночасно
протидіяти спробам держави активно втручатися у рекламну діяльність.
Рекламодавці, рекламні агентства та фірми, що володіють засобами
поширення реклами, проти, по-перше, повної відсутності правових норм, бо
інакше створюються умови для зловживань, які завдають шкоди і
споживачам, і рекламодавцям, а по-друге, проти цілковитої передачі
важелів управління рекламною діяльністю державним органам. Відтак
створено механізм регулювання рекламної діяльності, який являє собою
трирівневу структуру. Перший рівень — це стихійне ринкове, конкурентне
регулювання, яке змушує підприємства дотримуватися традиційних етичних
норм; другий — регулювання самими підприємствами і третій рівень —
державне регулювання. Взаємозв’язок та координованість,
взаємопроникнення рівнів створюють єдину систему, яка виконує соціальну,
стабілізуючу та захисну функції щодо рекламної діяльності.
Основним джерелом нормативного забезпечення рекламного бізнесу в
розвинених країнах є некомерційні утворення, до яких належать асоціації
рекламістів. Така асоціація вже створена в Україні. У практичній
діяльності асоціації є ініціаторами розробки нормативних документів, які
регламентують рекламну діяльність. Крім того, існують і такі міжнародні
неурядові організації, як Міжнародна торгова палата, Міжнародна спілка
ярмарків, Європейська асоціація підприємств прямої реклами, які також
мають нормативний доробок щодо багатогранної рекламної діяльності.
Особливу роль відіграє Міжнародна торгова палата, яка розробила такі
кодекси маркетингової діяльності:
• Міжнародний кодекс рекламної практики;
• Міжнародний кодекс маркетингових досліджень;
• Міжнародний кодекс просування товарів (“сейлз промоушен”);
• Міжнародний кодекс “директ мейл” і продажу товарів поштою;
• Міжнародний кодекс практики прямого продажу.
Під час розробки національних нормативних документів щодо рекламної
діяльності практично в усіх країнах світу орієнтуються на Міжнародний
кодекс рекламної практики, що регламентує етичні стандарти, яких мають
дотримуватися всі, хто має стосунок до реклами: рекламодавці, виробники
реклами, рекламні агентства, засоби масової інформації.
В Україні нормативна база реклами формувалася поступово. До 1992 р.
практично не було правових норм, які б регулювали рекламу, за винятком
окремих положень в окремих нормативних актах. З 1992 по 1996 р. було
прийнято низку законів та нормативних актів, спрямованих на обмеження
недобросовісної реклами та регламентування рекламної діяльності, зокрема
закони України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності” (18 лютого 1992 р.) та “Про
телебачення і радіомовлення” (13 грудня 1993 р.), Указ Президента
України “Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі і її
припинення” (5 грудня 1994 p.). Проте, незважаючи на позитивну роль цих
нормативних документів, вони не охоплювали всіх аспектів рекламної
діяльності та не забезпечували єдності і несуперечливості правової бази
регулювання реклами. Багато сфер рекламної діяльності залишалися поза
межами правового регулювання, існувала реальна можливість знаходження
лазівок недобросовісними рекламодавцями, не було встановлено
відповідальності за порушення рекламного законодавства виробників та
поширювачів реклами.
Існування низки норм про рекламу в різних нормативних актах призводило
до суперечностей між ними, суттєвих прогалин у правовому регулюванні й
внутрішньої невідповідності. Ці недоліки потрібно було усунути на
законодавчому рівні, у зв’язку з чим було розроблено і прийнято Закон
України “Про рекламу” (3 липня 1996 р.) [1]. Цей закон визначає основні
принципи рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що
виникають у процесі створення, поширення і одержання реклами. Він
захищає інтереси як споживачів, так і конкурентів. Закон України “Про
рекламу” хоча й основний, але не єдиний нормативний акт у сфері
регулювання реклами. До нормативних актів, що опосередковано регулюють
рекламну діяльність, належать як закони, так і підзаконні нормативні
акти, а саме: закони України “Про інформацію”, “Про телебачення і
радіомовлення”, ” Про друковані засоби масової інформації (друкування) в
Україні”. Прийнято також Типові правила розміщення зовнішньої реклами
(затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1998
р. № 1511). Серед підзаконних актів, що регулюють рекламну діяльність,
важливе значення мають акти, прийняті органами місцевого самоврядування.
Закон України “Про рекламу” визначає характеристики комерційної реклами
і такі основні поняття, як реклама, рекламодавець, виробник реклами,
поширювач реклами, споживач реклами, рекламні засоби, спонсор, учасники
рекламної діяльності. Закон регулює правовідносини у сфері реклами, що
призначена для поширення і використання на ринках товарів, робіт і
послуг в Україні. Закон поширюється також на використання реклами, яка
повністю або частково є предметом авторського права і суміжних прав.
У Законі України “Про рекламу” обумовлено загальні вимоги до реклами та
певні обмеження щодо неї, а також заборонні норми — стосовно змісту та
особливостей інформації, що подається у рекламі; використання деяких
рекламних засобів і технологій; рекламування окремих видів продукції та
надання послуг. Закон розкриває особливості рекламування деяких видів
продукції, зокрема лікарських засобів, тютюнових виробів, алкогольних
напоїв, зброї та послуг, пов’язаних із залученням коштів населення;
передбачає відповідальність за його порушення та штрафні санкції, що
стягуються в разі порушення закону.
Список використаної літератури
Закон України “Про рекламу” від 03.07.96 // Відомості Верховної Ради
України. — 1996. — № 39.
Алешина И. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. — М.: Гном
Пресе, 1997.
Багиев Г. Л., Тарасевич В. М., Анн X. Маркетинг. — М.: Экономика, 1999.
Бландел Р. Эффективные бизнес-коммуникации: принципы и практика в эпоху
информации. — СПб.: Питер, 2000.
Блек С. Паблик рилейшнз: что это такое? — М.: АСЭС, 1990.
Голубкова F. Н. Маркетинговые коммуникации. — М.: Финпресс, 2000.
Дайян А., Троадек А. Троадек Л. Стимулирование сбыта и реклама на месте
продажи. — М.: Прогресс, 1994.
Джи Б. Имидж фирмы. — СПб.: Питер, 2000.
Диксон Питер П. Управление маркетингом. — М.: ЗАО «Изд-во “БИНОМ”»,1998.
Дихтль Е., Хершген X. Практический маркетинг. — М.: Высш. шк., 1995.
Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика. — СПб.: Питер, 1999.
Котлер Ф. Основы маркетинга. — К.; СПб.; М.: Издат. дом “Вильяме”, 1998.
Критсотакис Я. Г. Торговые ярмарки и выставки: техника участия и
коммуникации. — М.: Ось-89, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
