Реферат на тему:
Психоаналітичний напрям у консультуванні
Зміст
• Психоаналіз як теорія особистості
• Структура особистості
• Основні техніки у психоаналітичному консультуванні
• Інші психоаналітичні теорії
Психоаналіз як теорія особистості
Психоаналіз — теорія особистості, яка успішно обґрунтувала
неадекватність поведінки людей та причини психічних захворювань. Вона
справляє значний вплив на інші психологічні теорії та концепції
особистості. Психоаналіз часто представляють як динамічний психологічний
підхід, оскільки ядром учення є уявлення про розподіл психічної енергії.
Засновником психоаналітичного напряму є Зігмунд Фрейд (1856 — 1939) —
австрійський лікар-психіатр. За допомогою цього методу йому вдалося
вирішити і особисті психологічні проблеми (часто страждав депресіями,
підвищеною тривожністю, швидко втомлювався).
Базові положення теорії: принцип задоволення, інстинкти, несвідоме і
свідоме, структура психічного апарату, тривога, психічна енергія,
катексис і антикатексис, бісексуальність). Основні роботи: “Тлумачення
сновидінь”(Ргеікї,1900), “Три нариси з теорії сексуальності (1905), “Я і
Воно” (1923) та багато інших.
Нововведення: інфантильна сексуальність і амнезія; сексуальний розвиток;
ідентифікація як частина нормального процесу розвитку; захисні механізми
(пригнічення, сублімація, формування реакцій, заперечення, фіксація,
регрес, проекція); нормальний розвиток; розвиток неврозу [19; 27].
Психоаналіз Фрейда дає яскраву і переконливу картину детермінованості
особистості. XX ст. так жорстко розчленувало людську натуру і
регламентував життєві правила, що психоаналіз Фрейда з’явився дуже
доречно. Фрейд відкрив глибину несвідомого, сміливо поставивши його в
центр людської поведінки, показавши не зовсім привабливу сторону
людської поведінки — знищення плутанини в думках пацієнта, звільнення
його від “комплексу” і таким чином відновлення функціональної єдності
розуму пацієнта [13; 15].
Клієнт набуває свободи для пошуку найбільш оптимального виходу в
реальність своїх інстинктивних устремлінь. Якщо ж такий вихід
неможливий, то клієнт, в крайньому разі, підходить до усвідомленого
розуміння такої неможливості і до необхідності щирої відмови від цього
прагнення. Головна фаза психоаналізу в тому, щоб витягнути конфлікт з
темряви підсвідомого на світло свідомості, де з ним легше буде
розбиратись.
Причинно-наслідкова детермінованість завжди стає в нагоді при лікуванні
деяких видів неврозів, викликаних комплексом придушення. Звільнившись
від комплексу, пацієнт здатний взяти на себе відповідальність за своє
майбутнє.
Один із постулатів психотерапії — пацієнт має сам навчитись управляти
своїм життям. Основна мета психоаналізу — посилити EGO клієнта через
зняття пригніченості, що відбулося в дитинстві, через заповнення
прогалин в пам’яті та створення можливості виносити судження, опираючись
на силу EGO, а не використовуючи слабкі місця, що залишились ще з
дитинства.
Структура особистості
Нагадаємо, що, за Фрейдом, особистість представлена трьома системами:
Воно (Id), Я (Ego), Над Я (Super-Ego). Всі системи взаємопов’язані.
Поведінка людини визначається особливостями взаємодії між спонукальними
силами цих систем [26].
Id (Воно) в теорії Фрейда виступає першоосновою особистості, включаючи
все вроджене, зокрема інстинкти. Основні групи людських інстинктів:
еротичні, або інстинкти життя (лібідо), інстинкти смерті, або руйнівні
інстинкти Id — резервуар психічної енергії, що живить Ego і Super-Ego.
Id на несвідомому рівні регулює рівень напруження в організмі,
зберігаючи стан гомеостазу та прагне до задоволення потреб організму
шляхом зменшення рівня страждань і посилення задоволення (незалежно від
законів моралі та реалій життя). Основний принцип зниження напруження
означений як принцип задоволення.
Ego (Я) відповідає за прийняття свідомих рішень, за організацію
взаємодії з оточенням “тут і тепер”. При цьому Ego намагається ви-
користовувати інтелект, усвідомлений досвід, визначаючи послідовність
задоволення потреб та забезпечуючи зв’язок між конфліктуючими вимогами
Id та Super-Ego, тобто між потребами організму і вимогами зовнішнього
світу. Основний спосіб виконання вимог Id ґрунтується на принципі
реальності.
Super Ego (Над-Я) представлено як моральні уявлення та цінності, що
здебільшого передаються через виховання, традиції. В результаті дії цієї
системи формується дві підсистеми: совість (діє через формування почуття
вини) та Ідеальне-Я (заохочує через почуття гордості за позитивну
поведінку).
Основна функція системи — стримування імпульсів Id, прагнення до
досконалості та спрямованість на досягнення моральних цілей.
Погляди 3. Фрейда на природу людини є детерміністичними, а людська
істота представлена як істота біологічна та ірраціональна. Вчений описав
основні рівні психічного життя людини — свідомий, передсвідомий,
безсвідомий. Одним з найбільших досягнень наукової спадщини 3. Фрейда є
відкриття несвідомого. Він вважав, що психіка — це айсберг, у якому
основна частина (несвідоме) схована під водою і представлена
неусвідомленими спогадами, переживаннями, потребами. Звідси виникає
необхідність створення психотерапевтичної моделі, здатної відкрити
приховані джерела поведінки та навчити ними управляти.
Передсвідоме містить матеріал, який перебуває неподалік свідомості, а
остання представляє те, що ми безпосередньо усвідомлюємо.
Значне місце в теорії психоаналізу відведено психосексуальному розвитку
індивіда, що допомагає пояснити його поведінку. Зокрема, виділено
періоди сексуального розвитку: передгенітальний (до 5 років),
представлений оральною, анальною та фаллічною стадіями; генітальний
(період статевої зрілості) — представлений як період остаточного
дозрівання особистості (підлітковий та юнацький вік). Період між
стадіями — латентний (6-12 років) — характеризується як період
соціалізації.
3. Фрейд сформулював поняття та показав значення захисних механізмів
особистості (як відображення слабкості розвитку EGO). У тих випадках,
коли Ego не може справитись зі зростаючою тривогою за допомогою
раціональних методів, на допомогу приходять механізми психічного
захисту, які спрямовані на збереження позитивного образу Я та уникнення
тяжких розладів. Однак психічні захисти можуть стояти на шляху до
саморозвитку.
Фрейд виділяв такі види захистів: пригнічення, сублімація, проекція,
формування реакцій, заперечення, фіксація і регресія [9; 27; 28]. Так,
наприклад, пригнічення сексуальних переживань може виступати як причина
неврозів і сприяти створенню невротичних симптомів. Однак теорія
психоаналізу не пояснює появу і розвиток інших психічних розладів
(зокрема, психотичних реакцій індивіда).
Основні техніки у психоаналітичному консультуванні
Для психолога-консультанта важливо знати, що регулювальні сторони розуму
можуть бути приведені до стану хаосу актами “пригнічення”, тобто
нещирістю індивідуума з самим собою. Ego виступає як посередник між Id і
зовнішнім світом, усвідомлюючи заборони суспільства і не дозволяє
виявити бажання. Ego говорить собі: “Я цього зовсім не бажаю”, або “Я
замість цього зроблю інше”. Справа закінчується тим, що цей розрив буде
шукати виходу в іншій формі, однак цього разу у вигляді невротичного
синдрому, наприклад, неспокою, забудькуватості або в більш серйозній
формі психозу.
У процесі професійної допомоги шляхом психоаналізу психолог налаштовує
пацієнта на словесне вираження асоціацій, тобто на їх вільний потік. При
цьому він намагається віднайти ознаки придушення (клієнт запинається або
ж виказує зніяковіння, намагається згадати щось забуте). Це означає, за
Фрейдом, що десь перервалась нитка природного потоку інстинктивних
прагнень із підсвідомого в свідоме, а звідти — в реальність. Ці
симптоми, як буйки, вказують на наявність глибинних психологічних
конфліктів. Завдання психолога — докопатись до конкретного конфлікту,
витягнути його на світ із підсвідомості. Якщо це серйозний конфлікт, то
варто його вирішити за допомогою психологічного катарсису (така
процедура називається абреакцією). Кінцева мета такого процесу
спрямована на з’ясування причини “Чому люди поводяться неадекватно?”
[19].
Психоаналітик сприяє процесу перевиховання Ego, досягненню інсайту
(розуміння) через розкриття несвідомого матеріалу. При цьому він займає
нейтральну позицію (з метою формування так званого відношення переносу,
за яким на аналітика проектуються реальні почуття, що переживаються щодо
інших людей). Під час сеансу клієнт глибоко занурюється у переживання
минулого. Цілі процесу перевиховання Ego: а) звільнення імпульсу; б)
посилення заснованого на реальності функціонування Ego та присвоєння ним
більшої частини Id; в) зміна змісту Супер-Ego таким чином, щоб воно
представляло людські, а не жорстокі моральні стандарти. Зокрема, при
з’ясуванні причин тривоги клієнта важливо визначити її тип (реальна,
невротична чи моральна). Так, невротична тривога може стати результатом
страху втратити контроль над інстинктами, а моральна — страху порушити
моральні норми (закладеними в Cynep-Ego).
Вільні асоціації (допомагають перетворити підсвідоме на свідоме). Лежачи
на кушетці, клієнт проговорює вголос усе, що спадає на думку. Думки не
підлягають цензурі. Проте аналітик відзначає їх послідовність,
повторюваність, моменти затримки та переривання.
Сновидіння відкривають доступ до безсвідомого. Пацієнт розповідає свої
сни, які інтерпретуються через присутні в них символи. Інтерпретація
снів — це, за Фрейдом, “королівська дорога до пізнання несвідомої
активності мозку”.
Інтерпретація (пояснення або конструкція) використовується для
прояснення змісту несвідомого. Особливо важлива в процесі досягнення
інсайту. Матеріали для інтерпретації: вільні асоціації клієнтів,
обмовки, сновидіння, перенос на аналітиків.
Відношення переносу дозволяє відпрацювати ті конфлікти, які гальмують
індивідуальний психологічний розвиток. Перенос — це трансформація
початкового неврозу у невроз щодо аналітика).
Поряд з використанням захисних механізмів, клієнт використовує енергію
психологічного опору (упереджене невиконання фундаментальних правил).
Подолання опору — головна робота психоаналі-тиків.
Основні компоненти психоаналізу за Фрейдом:
– активізація Ego клієнтів до участі в інтелектуальній роботі,
пов’язаній з інтерпретацією, з метою заповнення прогалин у їх психічних
ресурсах і здійснення переносу влади їх СУПЕР-EGO на аналітиків;
– стимулювання EGO на боротьбу з вимогами Id для подолання опору;
– відновлення порядку в Ego через аналіз матеріалу із несвідомого;
– співвідношення енергії опору і мобілізації.
Важливо відзначити, що в консультуванні використання психоаналітичного
підходу обмежене, оскільки вимагає тривалого спостереження,
зосередженості на проявах глибинних структур та використанні раннього
досвіду, що суперечить одному з принципів консультування “тут і тепер”.
Не варто забувати, що Фрейд вважав психоаналітичний процес ефективним у
терапії невротиків, людей з підвищеною тривожністю. Терапія за Фрейдом —
це різносторонній творчий процес. Не можна опускатися до розуміння
теорії як такої, що представляє людину як жертву своїх інстинктів і
єдиним способом спасіння для неї є вираження свого лібідо при найменшому
стимулі. Будь-який метод має свої обмеження (інакше можна говорити:
“Яблуко вкрав не я, а мій голод”). Основу особистості складає все-таки
її індивідуальність з властивими для неї цілеспрямованістю, свободою,
усвідомленням прийнятих рішень
Інші психоаналітичні теорії
Фрейд завжди був оточений молодими вченими, учнями, які намагались його
наслідувати, а інколи й критикувати, йдучи власною дорогою. Серед
найбільш видатних послідовників були Альфред Адлер (індивідуальна
психологія), Карл Юнг (аналітична психологія), Карен Хорні, Ерік Фромм,
Гаррі Стек Салліван (соціально-психологічні теорії).
Швейцарський психолог Карл Юнг в роботі “Психологічні типи” показав
різноманітність людської типології (екстраверт, інтроверт).
Найнебезпечніша помилка — втиснути клієнта в одну з відомих категорій,
інколи в ту, до якої належить сам консультант.
Консультант має допомогти віднайти себе, свою індивідуальність.
За Юнгом, великі рішення, як правило, скоріше пов’язані з інстинктами й
іншими загадковими факторами підсвідомості, ніж із свідомою волею і
усвідомленим цілепокладанням. В індивідуальній підсвідомості є певні
структури, спільні для всього людства. Ці мис-лительні структури Юнг
назвав “архетипами”. Вони мають відношення до структурної основи розуму.
(Чи не тому міфологія різних народів має багато спільного). Можливо,
велика поезія, мистецтво, філософія беруть початок в колективному
підсвідомому людства. Щоб віднайти власне “Я”, людина має досягти
певного рівня єдності свідомості з різними рівнями підсвідомості. Люди,
які воюють з суспільством, навряд чи поліпшать своє здоров’я, оскільки
вони воюють з власним колективним підсвідомим.
У дослідженні проблеми соціальної інтегрованості особистості найбільша
заслуга належить Альфреду Адлеру, який разом з Фрейдом зробив Відень
батьківщиною психотерапії. Адлер стверджував, що не можна зберегти
душевну рівновагу, відмежовуючись від своєї соціальної групи, оскільки
сама структура особистості залежить від суспільства. Навіть якщо людина
(за Ніцше) повстає проти цієї залежності, то вже сам факт протесту
означає, що людина є незалежною. Консультування, за поглядами Адлера,
передбачає:
• турботу про клієнта, повне його прийняття;
• дослідження власного життєвого стилю клієнта через розкриття і
розуміння його почуттів, раннього дитинства та стосунків з батьками;
• досягнення інсайту через усвідомлення помилкових цілей і руйнівної
поведінки;
• організацію діяльності, спрямованої на зміни, ризик, прийняття
відповідальності за власне життя.
Завдяки поглядам Адлера, значно більше уваги психологи почали надавати
вихованню батьків, їх власній освіті. Процес консультування носить
скоріше освітній, а не терапевтичний характер. Шкільні консультанти
завдяки вченню Адлера ефективно працюють з проблемами дитячої
дисципліни, оскільки віддають перевагу визначенню та зміні цілей [4; 9].
Г. Салліван вперше звернув увагу на міжособистісні стосунки
(“Міжособистісна теорія психіатрії”). Консультанта і терапевта він хотів
бачити активним, емоційно включеним учасником психотерапевтичного
процесу. Згідно з поглядами Саллівана, особистість існує лише у
взаємодії з іншими людьми, а її Я-система намагається уникнути тривоги у
міжособистісних стосунках.
Психолог був переконаний, що установки, почуття, особистісні проблеми
консультанта суттєво впливають на весь процес взаємодії з клієнтом. Він
розробив психологічне інтерв’ю (воно складається з чотирьох стадій —
формального вступу, орієнтування, детального з’ясування та завершення).
Салліван пропагував творче мислення, доводив необхідність переходу
терапевта від ролі спостерігача до активної позиції, яка передбачає
особистісну участь і побудову гуманних стосунків. Ці ідеї лягли в основу
створення особистісно-центрованого консультування [9; 21].
Карен Хорні наблизилась до сприймання і допомоги особистості, яка
переживає тривогу через переживання ізоляції і небезпеки. Вона вважала,
що почуття невпевненості в собі рано чи пізно призводять дитину до
переживання невротичних реакцій та прийняття ірраціональних рішень.
У консультуванні використовуються посилання на невротичні потреби
клієнта (в схваленні, у відповідальному партнері, в силі і владі, в
обмеженні власного життя, у прагненні експлуатувати інших, у особистих
досягненнях, у самодостатності й незалежності, у власній значущості, у
досконалості) [9; 28].
У практиці консультування доводиться стикатись з необхідністю не просто
задоволення основних потреб невротика, а розв’язувати сформовані
внутрішні конфлікти, які, у свою чергу, обумовлені впливами середовища.
Психоаналітичне розуміння психічної хвороби — це виникнення порушень у
свідомості людини, що супроводжується психологічними конфліктами. Таким
чином, мета психоаналітика — відновлення цілісності свідомої діяльності
шляхом виведення конфлікту з підсвідомості у свідомість. Зокрема,
послідовники Юнга намагались зосередитись на об’єднанні в одне ціле
свідомості людини і різних рівнів її підсвідомості, а послідовники
Адлера — на інтеграції індивідуума і суспільства
Слід відзначити, що погляди психоаналітиків стали могутнім джерелом у
створенні різноманітних психологічних теорій та напрямів консультування
і психотерапії.
Список використаної й рекомендованої літератури
1. Абрамова Г. С. Психологическое консультирование: Теория и опыт: Учеб.
пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Academia, 2000.
2. Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологическое
консультирование. — М.: Класс, 2000.
3. Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь: Теория и практика: Учеб.
пособие для студ. ст. курсов психол. фак. и отд-ний унтов. — М.: Класс,
2001.
4. Бурменская Г. В. Возрастно-психологический подход в консуль-тировании
детей и подростков: Учеб. пособие для студ. вузов / Г. В. Бурменская, Е.
И. Захарова, О. А. Карабанова и др. – М.: Academia, 2002.
5. Васьковская С. В. Психологическое консультирование: Ситуац. задачи.
-К.: Вища шк., 1996.
6. Ветер А. Л. Психологическое консультирование и диагностика: Практ.
руководство. – М.: Генезис, 2001.
7. Горностай П. П. Теория и практика психологического консультирования:
Пробл. подход. – К.: Наук. думка, 1995.
8. Гулина М. А. Терапевтическая и консультативная психология. -СПб.:
Речь, 2001.
9. Джордж Р., Кристианы Т. Консультирование: Теория и практи-ка / Пер. с
англ. А. Шадура. – М.: Изд-во “Эксмо”, 2002.
10. Коломінський Н. Л. Психологія педагогічного менеджменту. -К.: МАУП,
1996.
11. Коптева Н. В. Психологическое консультирование в школе: Хре-стоматия
/ Зап.-Ур. учеб. науч. центр; Сост. Н. В. Коптева. -Пермь, 1993.
12. КоттлерД. Психотерапевтическое консультирование / Дж. Кот-тлер, Р.
Браун; Пер. с англ. М. Потаповой, А. Ракитиной. -СПб.: Питер, 2001.
13. Мак-Вильяме Н. Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры
личности в клин. процессе: Учеб. пособие / Пер. с англ. под ред. М. В.
Глушенко, М. В. Ромашкевича. – М.: Класс, 1998.
14. Мак М. Р. Практикум по когнитивной терапии / Пер. с англ. Т.
Саушкиной. – СПб.: Речь, 2001.
15. Меновщиков В. Ю. Введение в психологическое консультирова-ние. -М.:
Смысл, 2000.
16. Меновщиков В. Ю. Психологическое консультирование: работа с
кризисными и проблемными ситуациями. – М.: Смысл, 2002.
17. Моргун В. Ф. Делинквентный подросток. – Полтава, 1995.
18. Мэй Р. Искусство психологического консультирования: Как да-вать и
обретать душевное здоровье / Пер. с англ. М. Будыниной, Г. Пимочкиной. –
М.: Апрель Пресс: ЭКСМО-Пресс, 2002.
19. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования / Пер. с англ.
Е. Волков и др. – СПб.: Питер, 2000.
20. Немов Р. С. Основы психологического консультирования; Учеб. для
студ. вузов. — М.; Владос, 1999.
21. Роджерс К. О групповой психотерапии. — М., 1993.
22. Роджерс К. Р. Клиент-центрированная психотерапия; Теория, соврем,
практика и применение / Пер. с англ. Т. Рожковой и др. — М: Апрель
Пресс; ЭКСМО-Пресс, 2002.
23. Техники консультирования и психотерапии; Тексты / Под ред. У. С.
Сахакиан; Пер. с англ. М. Будыниной и др. — М.; Апрель Пресс;
ЭКСМО-Пресс, 2000.
24. Фанч Ф. Преобразующие диалоги; Учеб. по практ. техникам содействия
личност. изм. / Пер. с англ. Д. Ивахненко. — К.; Ника-Центр; Вист-С,
1997.
25. Флоренская Т. А. Диалог в практической психологии / Акад. наук СССР;
Ин-т психологии. — М., 1991.
26. Фрейд 3. Я и Оно / Пер. с нем. — Тбилиси; Мерани, 1991.
27. Холл К., Линдсей Г. Теории личности. — М., Апрель Пресс,
ЭКСМО-Пресс, 2000.
28. ХьеллЛ., Зиглер Д. Теории личности. — СПб.; Питер. Ком., 1998.
29. Шостром Э. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии / Пер. с англ. В. Абабкова, В. Гаврилова. — СПб.; Сова; М.;
ЭКСМО-Пресс; Сова, 2002.
30. Юнг К. Г. Психологические типы. — М.; Алфавит, 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
