.

Консультування як психологічна допомога (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
710 10631
Скачать документ

Реферат на тему:

Консультування як психологічна допомога

• Історичні корені психологічного консультування

• Психологічне консультування

• Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії

• Резюме

Консультування, як виявилося, дуже невизначене заняття. Сам термін має
кілька значень, та й галузей, де воно застосовується, існує на-

багато більше чотирьох, а людей, які називають себе консультантами,
просто не порахувати. Правда, є одна обставина, яка все визначає —
допомога. Професійна допомога передбачає пораду, рекомендацію чи просте
бажання допомогти, вислухати, підтримати, зрозуміти.

Де і коли виникло це дивне заняття — консультування? Кого можна вважати
першими консультантами?

Історичні корені психологічного консультування

400 000 років тому в синантропів, що жили в Китаї, існував цікавий
звичай, пов’язаний з ритуалом поховання. Черепи синантропів
розташовували в могилах певним чином, але перед цим значна їх частина,
мабуть, піддавалася ритуальному канібалізму: потиличний отвір цих
черепів розширено, і це дозволяє припускати, що мозок померлих витягали,
а потім поїдали [3]. Можливо також, що в такий спосіб звільняли “дух”
після смерті. Ми візьмемо на себе сміливість припустити, що це було
способом лікування — шляхом вигнання “злих парфумів”. Інший спосіб
“лікування” страждань за допомогою духовного впливу і виховання
запропонували древні релігійні лідери і філософи (Мойсей, Мухаммед і
Будда, Лао-Цзи, Кон-фуцій, Сократ, Платон і Арістотель). Вони діяли як
“консультанти”, впливаючи на своїх учнів за допомогою своїх учень і
стимулюючи тим самим їхнє емоційне, духовне й інтелектуальне зростання.

Сучасні консультанти успадкували кілька основних принципів з їхніх
учень:

– на жодне запитання немає єдино правильної відповіді;

– існує безліч можливих інтерпретацій одного і того ж досвіду;

– будь-яка філософія абсолютно марна, якщо її не можна використовувати в
повсякденному житті [5].

Унікальність консультування полягає в тому, що воно з’явилося в надрах
багатьох дисциплін (філософії, педагогіки, психіатрії, психології,
соціології) і розвивалося разом з ними.

Так перші психотерапевтичні втручання, запропоновані більше тисячі років
тому Гіппократом, лягли в основу більшості сучасних технік: системного
діагностичного інтерв’ю, збирання анамнезу, побудови психотерапевтичних
відносин довіри і навіть інтерпретації снів та усвідомлення затамованих
почуттів.

У середні віки проблему лікування душі від психічних захворювань
вирішували, як відомо, спалюванням на вогнищі. Очевидно,

тому філософи середньовіччя, не маючи нових знань, не сприяли розвитку
консультування наперед.

І хоча, починаючи з XVIII століття, теорії, запропоновані Гіппократом,
почали допрацьовуватися, своїм народженням консультування і психотерапія
зобов’язані психіатрам Й. Брейєру і 3. Фрейду. Саме вони розробили метод
“лікування розмовою” через катарсис і заклали основи психіатричного
консультування.

Ідеї “професора психології” Вільяма Джемса про те, що емоції й дії, так
само як і мислення та розум, є важливою складовою людського існування,
вплинули на розвиток консультування як самостійної дисципліни. Він увів
такі поняття, як “вільна воля”, “свідомість” і “адаптивне
функціонування”.

XX століття ознаменувалося також народженням профконсультування. Френк
Парсонс запропонував трикомпонентну модель, яку можна використовувати
при виборі професії:

– аналіз інтересів, здібностей і схильностей індивіда;

– підбір доступних спеціальностей;

– використання логічних міркувань для визначення найкращої альтернативи.

Завдяки тому, що Парсонс із колегами використовували нову технологію
тестування й інтерв’ювання, вони, з одного боку допомогли бостонським
молодим безробітним знайти придатну роботу; з другого — заявили про
профконсультування як престижне заняття, що дає змогу консультантам
спеціалізуватися у визначеному напрямі надання допомоги [5].

Ще одним відкриттям XX століття в сфері консультування стала теорія
Карла Роджерса про те, що люди з проблемами в емоційній сфері не є
“психічно хворими”, більшості людей просто необхідне безпечне оточення,
де вони можуть “пережити” свої проблеми. Він підкреслював важливість
особливих, гарних стосунків “клієнт — психотерапевт”.

У 1960-х — на початку 1970-х років свій розвиток у консультуванні так
само одержали ідеї теоретиків біхевіористичної моделі, трансактного
аналізу, когнітивних і гештальттерапевтів.

Дж. Коттлер і Р. Браун у своїй роботі “Психотерапевтичне консультування”
пропонують таблицю, що відбиває внесок окремих історичних особистостей у
розвиток консультування [5]. Ми публікуємо її в скороченому варіанті
(табл. 1).

Психологічне консультування

Термін “консультування” у практиці надання психологічної допомоги
професіоналами також застосовується в декількох випадках. Наприклад,
консультування можна розглядати як особливий вид допомоги, як деякий
репертуар можливих дій і як психологічний процес [6]:

– як особливий вид допомоги. Роджерс і прихильники теорії і практики
особистісно-центрованого консультування вважають, що надання допомоги
психологом не тільки необхідна, а й достатня умова того, щоб із
клієнтами відбулися конструктивні зміни (Rogers, 1957). Надати допомогу
можна шляхом емпатійного розуміння, уважного ставлення до потенційної
можливості клієнта самому будувати своє життя, конгруентності, чи
дійсності (щирості), а також “активного слухання” чи “слухання в
поєднанні з винагородою”;

-як деякий репертуар можливих дій. Фактично всі консультанти
погоджуються з тим, що гарні відносини допомоги необхідні для ефективної
роботи з клієнтами, але більшість консультантів не вважають використання
відносин допомоги досить ефективним для того, щоб у клієнта відбулися
конструктивні зміни. Тому багато фахівців змушені використовувати, як
правило, визначений репертуар специфічних впливів, що відбивають їхню
теоретичну орієнтацію (психоаналітичні впливи, раціонально-емотивні
поведінкові впливи, гештальтвпливи). Консультанти, що мають репертуари
впливів, повинні визначити, які впливи варто застосовувати стосовно
різних клієнтів і яка ймовірність успіху. На думку Корсіні, “у
психотерапії має значення, хто робить, як і кому, — кому — як — кому
фактор” (Corsini, 1989, p. 10);

– як психологічний процес. Р. Нельсон-Джоунс вказує на основні причини
фундаментального зв’язку між психологією і консультуванням [6].
По-перше, цілі консультування мають позв’язаний зі свідомістю аспект.
Різною мірою всі консультаційні підходи фокусуються на зміні почуттів,
думок і дій людей таким чином, щоб люди могли жити більш ефективно.
По-друге, процес консультування є психологічним. Консультування не є
чимось статичним, воно має на увазі обмін думками між консультантами і
клієнтами, а також проходження розумових процесів окремо в консультантів
і клієнтів. Крім того, значна частина інформації, отриманої при
консультуванні, виявляється у свідомості клієнтів в інтервалах між
заняттями, а також у періоди, коли клієнти намагаються допомогти собі
самі після закінчення консультування. По-третє, основні теорії, з яких
“виростають” цілі консультування і впливи, що використовуються в ньому,
є психологічними. Багато головних теоретиків консультування, наприклад
Роджерс і Елліс, — психологи. Деякі провідні теоретики, як Бек і Берн, —
психіатри. По-четверте, великий внесок у створення теорій консультування
зробили фахівці, що проводять психологічні дослідження; крім того,
результати психологічних досліджень використовуються при оцінці процесів
консультування і його результатів.

Традиційно психологічне консультування розглядається як процес,
спрямований на допомогу людині у вирішенні (в пошуку шляхів вирішення)
проблем і труднощів психологічного характеру, що виникають у неї.

Не поспішаючи давати власне визначення консультуванню, ми припускаємо,
що воно має більш точно відбивати те, що консультанти роблять, навіщо
вони це роблять і як усе це працює.

Існують три основних підходи до психологічного консультування: а)
проблемно-орієнтоване консультування, яке фокусується на аналізі
сутності внутрішніх і зовнішніх причин проблеми, пошуку

шляхів її вирішення. Біхевіоризм і сімейне консультування (наприклад, К.
Вітакер) віддають перевагу саме цьому підходу; б)
особистісно-орієнтоване консультування спрямоване на аналіз
індивідуальних, особистісних причин виникнення проблемних і конфліктних
ситуацій і шляхів запобігання їх у майбутньому. Фундатором напряму
традиційно вважається Карл Роджерс. У цьому випадку консультант не
займається психотерапією, а лише сприяє особистісному дозріванню
клієнта, фасилітує його; в) консультування орієнтоване на рішення,
спрямоване на виявлення ресурсів для розв’язання проблеми. Сюди
відносять Короткострокову позитивну терапію Пезешкіана,
Нейро-лінгвістичне програмування Бендлера і Гріндера, Zen, Психотерапію
нового рішення Гулдінгів тощо [4; 9].

Очевидно, що особистісно-орієнтоване консультування за своєю
спрямованістю близьке до психотерапії.

Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії

Здоров’я — це не відсутність чи хвороби фізичного недоліку, а стан
гарного загального фізичного, розумового і соціального самопочуття.

Преамбула Декларації Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Перш ніж визначити відмінні риси психологічного консультування і
психотерапії, розглянемо докладніше саме поняття “психотерапія”.

Якщо виходити від дослівного змісту цього поняття (від грецьк. psyche —
душа, therapeia — лікування), то психотерапія — це “лікування душі”, чи
“зцілення душею”. У тлумачних словниках Даля чи Ожегова визначення
“терапії” як “лікування” знаходиться тільки на шостому місці,
поступаючись іншим значенням: “служіння”, “турбота”, “піклування” [2].

На сьогодні не сформульовано чіткого визначення психотерапії, здатного
охопити всі її форми і види. Kazdin указує, що нині відомо і
застосовується на практиці близько 400 різновидів психотерапії для
дорослих і приблизно 200 —для дітей і підлітків [11]. Можна говорити про
існування медичної, психологічної, соціологічної і філософської моделей
психотерапії. Ми обмежимося розглядом медичного і психологічного
підходів у психотерапії.

У медичній моделі, коли акцент робиться на об’єкті впливу — психіці,
психотерапія розглядається як частина психіатрії і визначається
насамперед як система лікувальних впливів, що входять у компетенцію
медицини [4; 11]. От деякі з цих визначень. Психотерапія — це:

– система лікувальних впливів на психіку і через психіку на організм
людини;

– специфічна ефективна форма впливу на психіку людини з метою
забезпечення і збереження її здоров’я;

– процес лікувального впливу на психіку хворого чи групи хворих, що
поєднує лікування і виховання.

Як бачимо, основними поняттями цього підходу є: лікувальні впливи,
хворий, здоров’я, хвороба, організм, психіка.

Психологічна модель визначає психотерапію як надання психологічної
допомоги здоровим людям (клієнтам) у ситуаціях різного роду
психологічних утруднень, а також у разі потреби поліпшити якість
власного життя [8].

На початку 70-х років минулого століття, коли психологи почали активно
практикувати в сфері групової психотерапії, була розгорнена дискусія про
те, чи може психолог працювати як психотерапевт. Життя підтвердило, що
психологи можуть не тільки успішно реалізовувати цю можливість, але
найчастіше і більш підготовлені до психотерапевтичної діяльності,
особливо як групові психотерапевти. Поява і поширення різних термінів —
“нелікарська психотерапія”, “психологічна психотерапія”, “позамедична
психотерапія” і, нарешті, “психологічна корекція” — було спробою
розмежування сфер діяльності лікарів і психологів. Лікар займається
психотерапією, психолог — психологічною корекцією. До речі, термін
“психологічна корекція” більше розповсюджений у країнах Співдружності,
за кордоном діяльність психолога в сфері психотерапії частіше
визначається терміном “психологічна психотерапія” [4].

Психологічний підхід акцентує увагу на засобах впливу. Основними
поняттями цього підходу є: міжособистісна взаємодія, психологічні
засоби, психологічні проблеми і конфлікти, відносини, установки, емоції,
поводження, засоби впливу [4]. Як приклад, можна навести такі
визначення.

Психотерапія — це:

– особливий вид міжособистісної взаємодії, під час якого пацієнтам
надається професійна допомога психологічними засобами при вирішенні
проблем і труднощів психологічного характеру;

– засіб, що використовує вербальні методики і міжособистісні взаємини з
метою допомоги людині в модифікації відносин і поведінки, що
інтелектуально, соціально чи емоційно є негативними;

– тривала міжособистісна взаємодія між двома чи більше людьми, один із
яких спеціалізувався з корекції людських взаємин;

– персоналізована техніка, що становить собою щось середнє між технікою
запланованих змін відносин, почуттів і поведінки людини, і пізнавальним
процесом, що, на відміну від будь-якого іншого, ставить людину
віч-на-віч з її внутрішніми конфліктами і протиріччями.

Отже, ми розглянули два основні погляди на визначення поняття
“психотерапія”. Відповідно до першого, психотерапія є лікувальною
практикою і, відповідно до закону, нею може займатися тільки особа, яка
має вищу медичну освіту. Відповідно до другого, психотерапія може
розглядатися як надання допомоги клієнтам психологічними засобами при
вирішенні проблем психологічного характеру, і нею можуть займатися
психологи. Далі по тексту для позначення медичної психотерапії будемо
використовувати термін “психотерапія”, а для психологічної психотерапії
— “психокорекція”.

Спроба об’єднати обидва ці підходи знаходить висвітлення у визначенні
психотерапії, запропонованому Кратохвілом: “Психотерапія становить собою
цілеспрямоване упорядкування порушеної діяльності організму
психологічними засобами” [4].

Психологічне консультування, психологічна корекція і психотерапія — це
різні рівні психологічної допомоги. Вони тісно поєднані, а багато в чому
безпосередньо переплітаються. Разом з тим є певні відмінності, пов’язані
з межами й обсягом втручання, що дає нам змогу зробити поділ цих сфер
діяльності.

Український психолог Бондаренко О. Ф. розглядає співвідношення цих
рівнів за наступними параметрами [2]: проблематика, об’єкт і предмет
діяльності, зміст діяльності, методи і психологічні парадигми допомоги,
мета і результати (табл. 2).

Зупинимося на деяких особливостях психологічного консультування,
психокорекції і психотерапії більш докладно [4; 5; 7; 10; 11; 12; 13].

Перша відмінність психологічного консультування від психотерапії полягає
у відмовленні від концепції хвороби й орієнтованість на психічно здорову
особистість, частіше на її сьогодення і майбутнє. Психокорекція
призначена як для здорових людей, у яких є проблеми, так і для людей,
які перебувають у стані “ще не хворих, але вже не здорових” [10], тобто
людей з дезадаптованою поведінкою і невротичним реагуванням, що
формується. Людей, які потребують консультативної чи корекційної
допомоги, називають клієнтами.

Клієнт — це нормальна, фізично і психічно здорова людина, у житті якої
виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру, яка нездатна
вирішити їх самостійно і тому потребує сторонньої допомоги [7].

Людей, які звертаються до психотерапевта, традиційно називають
пацієнтами, оскільки психотерапія історично тісно зв’язана з
психіатрією; серед психотерапевтів досить часто зустрічаються і
психіатри, що одержали спеціальну підготовку.

Пацієнти психотерапевта — невротики. Невротик відрізняється від
нормальної людини тим, що хоча він і усвідомлює реальність, але ніяк не
може бути щасливим, тому що не приймає її (свою зовнішність, свій
характер, оточуючих людей, навколишню дійсність). Таким чином,
перефразовуючи психотерапевта А. С. Співаковську, визначимо психотерапію
як метод лікування, а психологічне консультування і психокорекцію як
метод профілактики [10].

Ю. Альошина вважає, що вже локус скарги клієнта може вказувати на те,
якої – консультативної чи психотерапевтичної – допомоги він потребує
[1].

Якщо в людини, що звернулася по допомогу, екстернальний локус скарги
(тобто він підкреслює негативну роль інших у виникненні власних життєвих
труднощів), наприклад: “Моя дочка дуже нестримана, і тому ми постійно
сваримось” чи: “Мій начальник робить мені зауваження без усякого
приводу”, — це клієнт психолога-консультанта.

У разі, коли клієнта турбує власна нездатність контролювати і регулювати
свій внутрішній стан, потреби і бажання (інтернальний локус скарги), і
він говорить: “Я дуже запальна, не можу себе стримати, постійно кричу на
дочку” чи ” Не можу зрозуміти, що я роблю не так, що постійно одержую
зауваження від начальника”, — частіше це клієнти, що потребують і готові
до прийняття психотерапевтичної допомоги.

Таким чином, якщо клієнтом уже пророблена певна робота з аналізу власних
проблем і невдач і він сприймає самого себе відповідальним за те, що з
ним відбувається — це дозволяє йому перейти до більш глибокого і
відвертого самопізнання в процесі психотерапії.

Іншою відмінністю консультативної і психотерапевтичної допомоги є
специфіка роботи зі скаргою. При психотерапевтичному впливі скарги як
такі відіграють незначну роль, оскільки вже на початкових етапах роботи
вони поглиблюються і переформульовуються. Крім цього, психотерапевт
надає особливого значення аналізу глибинних пластів психіки, минулому
досвіду клієнта, обговорює з ним його сни й асоціації, приводить до
розуміння причин патогенних переживань і поводження й у такий спосіб
сприяє вирішенню особистіших проблем (Урсано P., Зонненберг С, Лазар С,
1992) [1].

Ще однією відмінністю є характер завдань. Поза залежністю від
теоретичної орієнтації (психодинамічної, поведінкової, гуманістичної)
психотерапія припускає глибинні зміни в особистості людини, поліпшення
стану її психічного і соматичного здоров’я. Психокорекція спрямована на
надання допомоги клієнту, який має в повсякденному житті психологічні
труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також клієнту, що
почуває себе добре, однак бажає змінити своє життя або ставить перед
собою мету розвитку особистості. Інакше кажучи, психокорекційні впливи
спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.
Психологічне консультування — це, насамперед, допомога клієнту в
усвідомленні його проблеми і пошуку шляхів та способів її вирішення.
Консультування часто носить характер оперативної чи негайної допомоги.
Загальноприйнято виділяти такі основні завдання психологічного
консультування: 1) емоційна підтримка й увага до переживань клієнта; 2)
розширення свідомості й підвищення психологічної компетентності; 3)
зміна ставлення до проблеми (з безвиході до пошуку рішення); 4)
підвищення стресової і кризової толерантності; 5) розвиток
реалістичності і прийняття множинності поглядів; 6) підвищення
відповідальності; 7) розвиток спонтанності [4; 9].

Нарешті, психотерапія, психологічна корекція і консультування
відрізняються тривалістю надання психологічної допомоги.
Загальноприйнято вважати консультування короткотривалою допомогою — 1-5
зустрічей, психокорекцію — середньотривалою — до 15 зустрічей, а
психотерапію — довготривалою допомогою, що може тривати декілька років.

Резюме

Перед нами стоїть нелегке завдання — дати визначення психологічного
консультування в лаконічній формі, щоб його можна було запам’ятати і
легко відтворити. Отже, підведемо підсумки.

Консультування — це:

• професія, в якої є своя історія і набір стандартів, що відрізняється
від таких близьких дисциплін, як соціальна робота, психологія і
психіатрія.

Психологічне консультування — це унікальний у своєму роді вид
психологічної допомоги, оскільки:

• ця робота пов’язана скоріше з профілактикою появи проблем, ніж з їх
розв’язанням; психологи спеціалізуються на наданні допомоги здоровим
людям, що переживають перехідні періоди і відчувають складності з
адаптацією, а не роботі з людьми, які мають тривалі порушення
життєдіяльності.

• в оцінці і лікуванні використовується модель розвитку, а втручання
(вплив) носить нетривалий характер.

• взаємодія “клієнт — консультант” побудована таким чином, що
створюється безпечна атмосфера довіри, що сприяє змінам. Психологічне
консультування — це процес взаємодії двох чи більше людей у атмосфері
довіри, коли спеціальні знання консультанта спрямовані на надання
психологічної допомоги клієнту чи групі клієнтів в оперативному
розв’язанні проблем, виявленні особистісних ресурсів чи створенні
перспективних програм розвитку.

Список використаної й рекомендованої літератури

1. Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное консультирование. — М., 1994.

2. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. посіб. для
студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. — Харків: Фоліо, 1996.

3. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. — Т.1. — М.: Мир, 1992.

4. Клиническая психология: Учебник / Под ред. Б. Д. Карвасарского. —
СПб.: Питер, 2001.

5. Коттлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. — СПб.:
Питер, 2001.

6. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. — СПБ.: Питер,
2002.

7. Осипова А. А. Введение в теорию психокоррекции. — М.: Московский
психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО “МОДЭК”, 2000.

8. Психологический словарь /Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. —
М.: Педагогика-Пресс, 1996.

9. Солошенко Д. В. Экстренная психологическая помощь. Консультирование
// Практическая психология и социальная работа. — 2003. — № 9-Ю. — С.
17-38.

10. Спиваков екая А. С. Профилактика детских неврозов. — М., 1998.

11. Таланов В. Л., Малкина-Пых И. П. Справочник практического психолога.
— СПб.: Сова, М.: ЭКСМО, 2003.

12. Хозиева М. В. Практикум по возрастно-психологическому
консультированию: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.:
Издательский центр “Академия”, 2002.

13. Эйдемиллер Э. Г., Юстискис В. В. Психология и психотерапия семьи. —
СПб.: Питер, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020