Реферат на тему:
Активне слухання
• Навички слухання.
• Навички дослідження
• Навички дій
• Резюме
• Психологічний тренінг активного слухання
Активне слухання становить собою не просто засіб, методику чи техніку,
але й є принципом роботи багатьох консультантів. Суть активного слухання
полягає в тому, що психолог спеціально приділяє більше уваги вербальним
повідомленням клієнта, робить як поверхову, так і більш глибинну
смислову інтерпретацію того, що відбувається. Потім формулює відповідь,
яка відображає досить глибокий рівень розуміння переживань клієнта.
Навички активного слухання є важливими і належать до найбільш складних.
Разом з тим, ми можемо виділити кілька загальних способів, що дозволяють
консультанту-початківцю використовувати їх в своїй роботі:
1. Слухати й чути. Найбільш загальний засіб, який полягає в тому, що
консультант дуже уважно слухає клієнта й намагається зрозуміти його
почуття, а потім повідомляє про те, що він зрозумів.
2. Не засуджувати і не оцінювати. Консультант не просто сприймає слова
клієнта, він розуміє його почуття і приймає без критики та оцінок.
3. Не відволікатися і не переривати. Вся увага психолога має бути
зосереджена на особистості клієнта, його розповіді, думках,
переживаннях. Консультант не повинен відволікатись на внутрішні чи
зовнішні стимули.
4. Не забігати наперед в осмисленні розмови. Консультанту не обов’язково
відповідати відразу, краще дати собі час подумати, щоб уникнути
поверховості відповіді.
5. Вибрати актуальні теми та відображати їх зміст. Із всіх тем, що
пропонуються клієнтом, необхідно відібрати актуальні й значущі.
Переходити до нової теми лише після завершення роботи з попередньою.
Періодично повторювати клієнтові суть його повідомлень, щоб він міг
відчути, що його зрозуміли, а консультант зміг перевірити адекватність
свого розуміння.
Активне слухання дає змогу клієнтові отримати підтримку від консультанта
й об’єктивно подивитись на ситуацію. Цей прийом дає можливість клієнтові
досліджувати і усвідомлювати свої переживання, звільнитись від
напруження і від почуттів, що його пригнічують.
Як бачимо, активне слухання — це ефективний засіб психотерапевтичного
впливу (втручання), який допомагає клієнтові досягти конструктивних
змін.
Психотерапевтичне втручання — це певний вид реакцій консультанта,
спрямований на досягнення проміжних і кінцевих завдань психологічного
консультування [12].
Пропонуємо розглянути типологію загальних навичок психотерапевтичного
впливу (або мікротехніки активного слухання), які використовуються
більшістю консультантів та терапевтів під час індивідуального
консультування, незалежно від їх теоретичної орієнтації. Можна виділити
три групи таких навичок: слухання, дослідження і дії.
Навички слухання
Однією з найскладніших професійних навичок психолога-консультанта є його
уміння слухати клієнта: слухати і чути, що говорить клієнт, і те, що він
говорить, зрозуміти й прийняти, не засуджуючи й не оцінюючи. Зробити це
не так просто, як здається на перший погляд.
Перевіреними засобами підтримки контакту з клієнтом і демонстрації
вашого до нього інтересу є навички слухання [1; 7; 9]:
1. Пасивне слухання, позитивні заохочення, мінімальні заохочувальні
стимули спрямовані на підтримку викладу клієнтом його історії й
забезпечення спокійного плину бесіди. Ці стимули бувають як
невербальними (кивки, доброзичливий і зацікавлений вираз обличчя,
відкриті жести тощо), так і вербальними (фрази типу “так-так”,
“звичайно”, “я слухаю”).
2. Просте повторення ключових слів чи фраз, які промовляє клієнт.
“Просте” дослівне повторення спрямоване насамперед на уточнення
сказаного й на підтримку монологу клієнта. Цей прийом можна також
використовувати для того, щоб виграти час, що дозволяє сформулювати
більш придатну відповідь. Розглянемо повторення ключових слів на
прикладі:
Клієнтка: Моя проблема — це мій 13-річний син. Слава останнім часом став
дуже важкою дитиною: він пропускає заняття в школі,
обманює, грубіянить. У мене таке враження, що він постійно щось від мене
приховує, щось недоговорює… Консультант: … постійно?, від вас
приховує?, недоговорює?
Разом з тим необхідно пам’ятати, що в нашій культурі більше цінується
передача думки співрозмовника своїми словами, ніж дослівне повторення,
що може викликати подив чи навіть роздратування [6]. Ще одним
“недоліком” повторення є те, що воно відображає стереотипи та
вибірковості уваги психолога й деякою мірою може підказати клієнтові
тему для продовження розмови. Тому час від часу консультантові необхідно
звіряти власне розуміння ситуації з тим, як її розуміє клієнт.
3. Перефразовування (переформулювання) повідомлення клієнта — прийом,
який використовувається для уточнення змісту повідомлення чи для того,
щоб акцентувати увагу клієнта на певному моменті. З цією метою психолог
повторює деякі з останніх висловлювань клієнта, використовуючи синоніми
до його слів і додаючи власну фразу. Перефразовування містить у собі
елементи інтерпретації, що у деяких випадках може бути досить успішною,
а в інших — сприйматися негативно. Перефразовування особливо корисне
тоді, коли клієнта переповнюють емоції, й зовсім непродуктивне, якщо
використовується монотонно, механічно.
Ще раз повернемося до останнього прикладу:
Клієнтка: Моя проблема — це мій 13-річний син. Слава останнім часом став
дуже важкою дитиною: він пропускає заняття в школі, обманює, грубіянить.
У мене таке враження, що він постійно щось від мене приховує, щось
недоговорює…
Консультант: Вас турбує саме те, що син щось приховує від вас,
недоговорює?
Ця фраза психолога відображає не тільки зміст репліки клієнтки, а й
демонструє нам ще один прийом — відображення очевидного: консультант
зрозумілим словом висловлює почуття чи стосунки клієнта, що були
очевидні в його поведінці, але до цього моменту лише малися на увазі, а
не виражалися відкрито. Цей прийом особливо корисно використовувати “з
тими клієнтами, що із працею усвідомлюють власні емоції чи погляди” [5].
4. Прояснення — повернення клієнту суті когнітивного змісту його
висловлення у більш стислій і зрозумілій формі. Цей прийом, з одного
боку, є перевіркою правильності розуміння консультантом повідомлення
клієнта і заохоченням до подальшого розвитку тієї ж теми, з другого —
сприяє чіткішому розумінню самим клієнтом власного внутрішнього світу, а
також своїх взаємодій із зовнішнім світом.
Для прояснення змісту консультанти найчастіше використовують такі
вирази:
Я правильно вас зрозумів (ла)…
Ви говорите (думаєте, вважаєте, стверджуєте), що…
Ви вирішили (хочете, могли б) вирішити саме в такий спосіб…
5. Відображення почуттів — це відображення і словесне позначення
консультантом висловлених клієнтом емоцій з метою полегшення їхнього
вираження й осмислювання. Найчастіше психологи використовують такі
вступні фрази:
Ви почуваєтеся (самотнім, забутим, стомленим, невезучим…);
Вас це скривдило (насторожило, стривожило, розлютило…);
Вам це цікаво (нудно, байдуже…);
Ви були роздратовані (скривджені, стривожені…), коли це сталося?
Зазначимо, що відображення почуттів і змісту базується не тільки на
підбадьоренні й стимулюванні клієнта до продовження розповіді, але й
припускає активну участь психолога в усвідомленні проблеми.
6. Підведення підсумків. Залежно від виконуваних функцій, в процесі
бесіди підведення підсумків може бути у формі переказу та підсумовування
(резюме).
Переказ — це виклад клієнтові суті його розповіді в стислому, короткому
й точному вигляді. Правильний переказ не тільки переконає клієнта в
тому, що ви його слухаєте й чуєте, але й дозволить йому не повертатися
до своєї розповіді багаторазово.
Переказ містить чотири аспекти [2]:
1. Основу речення, в якій використовується, наскільки це можливо, певна
модальність сприймання інформації клієнтом. Візуально орієнтовані
клієнти мають тенденцію найкраще реагувати на слова з візуальним
навантаженням (“Ви говорите, що бачите ситуацію з цього погляду…”);
аудіально орієнтовані клієнти найкраще реагують на тональні слова
(“Наскільки я почув вас, звучить так… що це має успіх?”); а
кінестетично орієнтовані клієнти реагують на слова, що відображають
почуття (“Таким чином, ситуація стосується вас… а як це вас
зачіпає?”). Для багатьох клієнтів суміш візуально, аудіально і
кінестетично орієнтованих слів буде навіть більш дієвою. Звичайно, що не
завжди обов’язкове використання основи речення.
2. Ключові слова і систематизовані конструкції, що їх клієнт
використовує для опису ситуації чи особи. До того ж, спостерігаючи за
клієнтом, необхідно спрямовувати зусилля на сприймання головних ідей,
висловлених клієнтом, і деяких його точних слів. Цей аспект
переповідання іноді плутають із заохочувальним повторенням фрази. Проте
останнє здійснюється майже повністю власними словами клієнта і розкриває
лише обмежену кількість матеріалу.
3. Суть того, що розповів клієнт, у підсумковій формі. Саме тут
найбільшою мірою проявляються навички інтерв’юера перетворювати часто
заплутані висловлювання клієнта на стислі, визначені й пояснюючі
твердження. Перед консультаном важке завдання — зберігати правильність
думок клієнта, але не повторювати їх точно.
4. Перевірка точності — це коротке запитання після переказу, в якому
клієнту пропонують дати відповідь, чи був переказ (або резюме чи інша
мікронавичка) порівняно правильним і корисним. Деякі зразки перевірок
містять такі запитання: “Я чую вас правильно?”, “Це близько до того, що
ви сказали?”, “Чи це має успіх?” і “Чи це стосується ситуації?” Можна
також переповідати з перевіркою, що полягає у підвищенні вашого голосу
наприкінці речення, так наче переказ був би запитанням.
Підсумовування (резюме) — це повтор у стислому вигляді й зв’язування в
єдине ціле основних ідей розповіді клієнта для того, щоб виділити
найбільш значущі теми чи підвести підсумки (результати), досягнуті в
ході певного відрізка бесіди або всієї бесіди, навіть цілого ряду
зустрічей. Корисно повторювати вирази клієнта періодично під час бесіди
й обов’язково наприкінці зустрічі.
Консультанти особливо активно використовують навички слухання під час
збирання інформації про клієнта та його проблему.
Навички дослідження
Нарівні з навичками слухання в процесі консультації психолог активно
використовує навички дослідження: інтерв’ю, зворотний зв’язок,
саморозкриття, інтерпретацію, конфронтацію. Саме ці навички дозволяють
консультанту виявити проблеми клієнта, сприяти їхньому усвідомленню й
досліджувати думки та почуття клієнта [1; 7; 9].
1. Інтерв’ю — це запрошення про щось розповісти, засіб збирання
інформації чи уточнення досвіду клієнта. З цією метою консультант
використовує різні запитання: відкриті, закриті, короткі, прямі,
непрямі.
Відкрите запитання. Це запитання, на котре не існує єдино правильної
відповіді або на яке зазвичай неможливо дати однозначну відповідь.
Навіть у тих випадках, коли клієнт говорить охоче, відкриті запитання
сприяють вільному обговоренню проблеми і залишають значний простір для
розмови. Крім того, більшість людей починає із загальної розповіді про
своє життя, опускаючи деталі і приклади, а відкриті запитання
допомагають прояснити чи уточнити конкретні факти з життя клієнта. Нижче
пропонуємо фрагмент діалогу, що ілюструє варіанти таких запитань.
Клієнтка: У мого сина просто огидне поводження. Консультант: У чому
виявляється його “огидне поводження”? Клієнтка: Він просто некерований.
Консультант: Чи можете ви навести конкретні приклади?
Відповідаючи на відкриті запитання типу: “Як ви почувалися тоді?”, “Що
переживали в той момент?”, клієнт може розібратися у власних почуттях.
Разом з тим, якщо психолог хоче сфокусувати увагу лише на цілком
визначеному переживанні, він запитає: “Ви тоді дуже розлютилися?”.
Останнє запитання називається закритим.
Закрите питання. Це запитання, на яке відповідають однозначно —”так’ чи
“ні”.
Закриті запитання використовують не тільки для уточнення фактів, але й
їх підтвердження: “Ви стверджуєте, що дочка вживає наркотики?”, “Чоловік
вас б’є?”. Вони корисні, наприклад, тоді, якщо консультант працює з
“мовчазним” клієнтом. Серія закритих запитань у таких випадках може
забезпечити одержання необхідних відомостей і задати темп консультації.
Розглянемо це на прикладі бесіди з чоловіком, який щоразу, коли відвідує
футбольний матч, переживає стан напруження.
Консультант: Ви ходили на футбол минулого тижня? Клієнт: Ходив.
Консультант: Хто виграв? Клієнт: Команда суперників. Консультант: Ви
знову відчували напруження?
Коротке запитання — це спосіб шляхом найменших затрат вплинути на виклад
клієнтом історії, змінити напрямок розмови чи звернутися по уточнення чи
прояснення ситуації. Репліки типу: “І що?”, “З якою метою?”, “Що ще?”
тощо легко вплітаються у розповідь клієнта, направляючи її плин.
У своїй роботі психолог-консультант використовує також прямі й непрямі
запитання.
Прямі запитання. Це запитання, орієнтовані на прояснення суті тієї чи
іншої з обговорюваних тем.
Непрямі запитання. Це запитання, що дозволяють оцінити, визначити подію
чи стан клієнта шляхом одержання детальної інформації про різні аспекти,
притому суть цих запитань залишається незрозумілою.
Так, наприклад, пряме запитання консультанта може звучати так: “Коли ви
роздратовані, чи можете ви нагрубити іншій людині, чи навіть ударити
її?” А використовуючи в аналогічній ситуації непрямі запитання, він
поцікавиться: “Чи можете ви пригадати інші випадки, коли були сильно
роздратовані?”, “Чи можете ви більш докладно описати те, що ви відчули
стосовно чоловіка, коли це сталось?”, “Що відбулося потім?”, “Що
відбулося між вами, коли ви говорили один одному такі речі?” “Що ви
відчували після того, як дали йому ляпаса?”, “Якою була його реакція?” і
т.д. Інакше кажучи, непрямі запитання дозволяють крок за кроком вивчити
складні для клієнта почуття чи ситуації й дають можливість аналізувати
один епізод за другим, причому ці епізоди можуть бути пов’язані як з
далеким минулим, так і з щойно пережитими подіями [11].
Слова, що використовуються в запитаннях, — це своєрідний інструмент
роботи консультанта, тому не можна недооцінювати їх значення.
Часто, хоча й не завжди, перше слово запитання частково визначає
відповідь клієнта. Якщо консультанту необхідні додаткові дані й він
очікує від клієнта викладу фактів, то запитання краще починати словом
“що”:
Що сталося, коли ви це зробили?
На що це було схоже?
У випадках, коли потрібно обговорити процес, послідовність подій чи
почуття клієнта, можна почати запитання словами “як” і “яким чином “:
Як вам вдалося просунутися в цій справі так далеко?
Як ви почуваєтеся зараз?
І, нарешті, для обговорення причин — словом “чому”. Питання-“чомучки”,
на жаль, не завжди мають відповідь. Клієнт досить часто не розуміє
причин того, що відбулося і буває не готовий до їх обговорення. Такі
запитання краще формулювати інакше. Замість: “Чому це сталося?”, можна
запитати: “Що могло до цього призвести?”; замість: “Чому ви так
думаєте?” — “Що дозволяє вам так думати?”
Крім того, у запитаннях краще вживати слова, що використовуються в
повсякденній мові. Наприклад, слова “означати” чи “мати на увазі” більш
підходять для консультативної бесіди, ніж, скажімо, слова
“демонструвати”, “символізувати”, що мають академічний відтінок [11].
У деяких випадках запитанням мають передувати ретельно дібрані вступні
слова й речення, що, з одного боку, допомагають підготувати клієнта до
наступного запитання, а з другого — вказують на можливість іншого
погляду на існуючі події:
– Давайте подивимося на це з погляду стороннього.
– Якби це відбулося з вами раніше, як би ви тоді до цього поставилися?
– Я розумію, чому ви все так сприймаєте, але скажіть, ваші друзі
сприймають це так само чи по-іншому?
Вступні фрази створюють більш широкий контекст сприйняття й дають змогу
плавно переходити від однієї системи поглядів (чи аспектів аналізу) до
іншої [11].
Таким чином, консультант має формулювати запитання так, щоб клієнт зміг
самостійно визначити зміст тих чи інших подій. В усіх випадках, коли це
можливо, психолог прагне використовувати “безпечні” запитання, що не
викликають у клієнта тривожної реакції чи психічного дискомфорту;
необхідно уникати використання навідних запитань, які припускають цілком
визначений тип відповіді.
У той час, коли запитання можуть мати величезну цінність для
консультації, є й потенційні проблеми, пов’язані з ними. Деякі з них
зазначені далі [2].
“Бомбардування ” й “підсмажування “. Занадто велика кількість запитань
примушує багатьох клієнтів користуватися захистом. Запитання можуть
також надавати консультанту надто багато контролю.
Численні запитання. Консультанти можуть заплутати своїх клієнтів тим, що
закидають їх одночасно кількома запитаннями. Це ще одна форма
бомбардування, хоча для декотрих клієнтів вона може бути іноді корисною.
Запитання у вигляді тверджень. Деякі консультанти можуть користуватися
запитаннями як засобом рекламування власного погляду. “Ви не вважаєте,
що було б корисно, якби ви більше вчилися?”, “Що ви думаєте щодо
виконання вправ з релаксації, замість того, що ви зараз робите?” Ця
форма запитання інколи може бути корисною. Усвідомлення характеру
запитання може вказати альтернативні й прямі шляхи для того, щоб
налагодити контакт з клієнтом. Корисно пам’ятати, що коли ви збираєтесь
висловитися, найкраще не надавати своєму твердженню форми запитання.
Запитання й культурні особливості. Стиль швидкого розпитування,
притаманний нашій культурі, в незахідних групах сприймається менш
прихильно. Якщо ви працюєте з членом певної культурної групи, що
відрізняється від вашої, зважайте на те, що надмірне використання
запитань іноді спричинює недовіру до консультанта.
Запитання, які починаються словом “чому”. Більшість з нас у дитинстві,
мабуть, пережила таке запитання “Чому ти не робив це?”. Запитання, які
починаються словом “чому”, часто примушують людей захищатися і
викликають у них почуття дискомфорту. Такий самий дискомфорт може бути
викликаний будь-яким запитанням, яке викликає відчуття, наче вас
“підсмажують”.
Запитання і контроль. Особа, яка ставить запитання, звичайно, контролює
та керує бесідою: визначає, хто і про що говорить, коли і за яких
обставин відбуватиметься розмова.
2. Зворотний зв’язок — це спроба перевести увагу на сьогодення,
прокоментувати особливості побудови відносин під час сесії й описати
поводження клієнта. Зворотний зв’язок дає клієнтові можливість
зрозуміти, як його поводження й стиль мислення сприймає психолог та
оточуючі. Це спосіб, що створює можливість іншого самосприйняття й
допомагає клієнтові задуматися над корекцією своєї поведінки. К. Ягнюк
подає критерії “корисного зворотного зв’язку” [9]:
• Зворотний зв’язок описовий і безоцінний. Опис поводження клієнта надає
йому свободу вибору в тім, як реагувати на нього. Уникаючи оцінок, ми
тим самим зменшуємо потребу клієнта захищатися.
• Надання точної і конкретної інформації про ті чи інші аспекти
поводження клієнта спонукають до їх дослідження.
• Зворотний зв’язок спрямований на той аспект поводження, з яким клієнт
здатний що-небудь зробити. Вказівка на недоліки, з якими клієнт
неспроможний впоратися через об’єктивні причини, лише фрустурують його.
• Зворотний зв’язок своєчасний. Він максимально корисний, якщо
проявляється відразу, слідом за тією чи іншою реакцією клієнта.
3. Саморозкриття — це передача клієнтові особистого досвіду
консультанта, надання інформації про себе, про події з власного життя чи
безпосереднє вираження у стосунках із клієнтом пережитих почуттів,
бажань, ідей, фантазій. Саморозкриття побудоване на “Я-пропозиціях”
психолога й тісно пов’язане з прийомом зворотного зв’язку, що дозволяє
створити атмосферу довіри й сприяє встановленню контакту.
Розглянемо як приклад фрагмент консультації [1]. Психолог: Можна, ми
запишемо нашу бесіду? (закрите запитання). Клієнт: Звичайно, будь ласка.
Дуже важливо попереджати клієнта, що ведеться запис. Психолог: О, ви
сьогодні посміхаєтеся (зворотний зв’язок). Клієнт: Сьогодні я почуваюся
краще.
Психолог: Ви добре сьогодні виглядаєте, і це мене радує. Що відбулося з
часу нашої першої розмови? (рефлексія почуттів, саморозкриття, відкрите
запитання).
Пам’ятайте: 1) зворотний зв’язок і саморозкриття дозволяють клієнтові
почуватися більш комфортно, але занадто часте їхнє вживання може
перешкодити йому “виговоритися”; 2) деяким клієнтам дуже подобається
психолог, який розкривається, але іншим він може здатися нав’язливим.
4. Інтерпретація — це процес пов’язування між собою розрізнених ідей,
емоційних реакцій, вчинків і різних елементів досвіду клієнта, це спроба
надати іншого значення чи нового пояснення внутрішнім переживанням,
зовнішнім подіям життя клієнта, спроба дати можливість клієнтові
по-новому побачити ситуацію й викликати інсайт за допомогою розкриття
справжнього змісту, що криється за деякими патернами поводження.
Інтерпретація — “наріжний камінь психотерапії, поворотний момент процесу
консультування” [3], її можна розглядати “як вузловий момент методу
впливу” [1].
Нагадаємо, що в процесі консультації у психолога виникають робочі
гіпотези з приводу тих чи інших труднощів клієнта та їх причинного
зв’язку. Вербально виражена консультантом гіпотеза є інтерпретацією.
Незважаючи на те, що інтерпретація завжди пропонується консультантом,
вона є спільним “дітищем” консультанта й клієнта. Інтерпретація задає
нові рамки, в яких клієнт може побачити “альтернативну реальність”, і
пропонує нові підходи до проблеми. Досить часто інтерпретація є
своєрідним “викликом погляду
клієнта”, тоді як нове бачення реальності сприяє зміні поглядів, що, в
свою чергу, може змінити думки, настрій, поводження [1].
Р. Мей виділяє три можливі реакції клієнта на запропоновані
інтерпретації й вважає, що консультант має розвивати здатність читати
значення цих реакцій [8]:
1. Клієнт приймає інтерпретацію консультанта, спокійно говорячи: “Так,
думаю, це так” — пропозиція може бути прийнята обома на цей момент.
2. Клієнт виявляє абсолютну байдужість — консультант відмовляється від
ідеї й робить висновок, що йому ще не вдалося розкрити щось істотне.
3. Клієнт наполегливо заперечує пропозицію, гаряче доводячи, що це
неправда — консультант може зробити ймовірний висновок про правильність
інтерпретації й про те, що йому вдалося близько підійти до кореня
проблеми. Однак у той момент консультант не наполягає, а просто
відступає й підходить до тієї ж самої суті проблеми трохи пізніше та з
другого боку. Якщо інтерпретація адекватна, то клієнт визнає
правильність пропозиції.
Ми вже вказували, що інтерпретація може привести до зміни світогляду
клієнта, тому досвідчені психологи використовують не більше однієї-двох
інтерпретацій під час консультації, щоб не викликати “передозування” й
опору з його боку.
Список використаної й рекомендованої літератури
1. Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое
консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: Практическое
руководство. — М., 1999.
2. Айві Ален. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння
розвитку клієнта / Пер. з англ. О. Абесонової: Навчальний посібник. —К.:
Сфера, 1998.
3. Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное консультирование. — М., 1994.
4. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. по-сіб. для
студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. — Харків: Фоліо, 1996
5. Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. — СПб.: Питер, 2001.
6. Дерманова И. Б., Сидоренко Е. В. Психологический практикум.
Межличностные отношения: Методические рекомендации. — СПб.: Издательство
“Речь”, 2002.
7. Коттлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. — СПб.:
Питер, 2001.
8. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. Как давать и
обретать душевное здоровье / Пер. с англ. М. Будыниной, Г. Пимочкиной. —
М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002.
9. Таланов В. Л., Малкина-Пых И. П. Справочник практического психолога.
— СПб.: Сова, М.: ЭКСМО, 2003.
10. Хозиева М. В. Практикум по возрастно-психологическому
консультированию: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.:
Издательский центр “Академия”, 2002.
11. Чепмен А., Чепмен-Сантана М. Проблемно-ориентированная психотерапия.
— СПБ.: Питер, 2001.
12. Ягнюк К. В. Анатомия терапевтического вмешательства: типология
техник // Ж-л практической психологии и психоанализа. — 2000. — №3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
