Пошукова робота:
Грошові кошти і організація розрахунків на підприємствах
Зміст
Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.
Розрахунки чеками.
Розрахунки акредитивами.
Розрахунки із застосуванням векселів.
Інші форми безготівкових розрахунків.
Розрахунки пластиковими картками.
Санкції за порушення розрахунково-платіжної і касової дисципліни.
Список використаної літератури.
Розрахункам із застосуванням платіжних доручень належить основне місце
в безготівковому платіжному обороті.
Платіжне доручення — це розрахунковий документ, яким власник рахунка в
письмовій формі дає доручення обслуговуючому його банку на перерахування
(переведення) певної суми коштів з його рахунка на рахунок іншого
клієнта — одержувача коштів.
У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно в
місцевих розрахунках для здійснення практично всіх видів товарних і
нетоварних платежів: оплати матеріальних цінностей та послуг, відпущених
постачальником або отриманих покупцем; внесків податків та платежів у
бюджет, Пенсійний фонд, фонд соціального страхування та інші
централізовані фонди та ланки фінансової системи; погашення
кредиторської заборгованості; перерахування пені, штрафів, недоутримок,
а також сум за рішенням суду та господарського суду; погашення позик
банку та відсотків за ними, перерахування попередньої оплати за товари,
послуги, авансових платежів з податків та ін.
Оформлене платіжне доручення здається в обслуговуючий банк не пізніше як
за 10 днів з дня його виписки. Банк приймає доручення до оплати (в
оплату за товари, послуги, на перерахування податків, платежів, боргів
та ін.) лише в тому разі, якщо у платника є на рахунку необхідна сума
вільних коштів.
Оплата — це перерахування банком коштів з рахунку платника в сумі,
вказаній у платіжному дорученні, та зарахування їх на рахунок
одержувача.
Оплачені платіжні доручення (крім першого примірника) додаються до
виписок банку за рахунками платника та одержувача коштів на
підтвердження здійснених за ними операцій.
У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть
передбачати можливість подання платником платіжного доручення в
довільній формі, яке має містити всі реквізити платіжного доручення
типової форми та вказівки платника щодо порядку оплати банком цього
документа.
Платіжні доручення в довільній формі складаються не менше як у двох
примірниках. Вони застосовуються при розрахунках у разі періодичного
перерахування платником фінансованих сум одним і тим самим одержувачам
коштів, перерахування підприємством заробітної плати, пенсії тощо на
особисті рахунки одержувачів, а також в інших випадках відповідно до
чинного законодавства та/або укладених договорів.
Оформляючи платіжне доручення в довільній формі, в ньому заповнюють всі
реквізити і вказують призначення платежу. Доручення здається в банк для
оплати у загальновстановленому порядку.
Якщо одержувач коштів не має відповідних рахунків у банках, платник на
його ім’я може перерахувати кошти платіжним дорученням встановленої
форми через підприємства поштового зв’язку. У цьому разі відносини між
підприємством зв’язку, платниками та одержувачами грошей регулюються
відповідними нормативно-правовими актами підприємства “Укрпошта”, тобто
отримані кошти підприємство зв’язку видає одержувачам відповідно до
поданих документів (реєстрів) до платіжного доручення.
Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень
У безготівковому платіжному обороті України значне місце посідають
розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.
Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, в якому, з одного
боку, передбачається вимога постачальника (одержувача коштів) до покупця
(платника) оплатити вартість поставленої йому продукції, наданих послуг
відповідно до договору, а з іншого — дається доручення платника своєму
банку про перерахування з його рахунка вказаної у вимозі “суми до
оплати” коштів.
Отже, платіжна вимога-доручення складається з двох частин — верхньої та
нижньої. Верхня частина, яка є “вимогою”, заповнюється постачальником —
одержувачем коштів. У ній він вимагає від платника сплатити йому
відповідну суму коштів за поставлені товари, надані послуги. Нижня
частина цього документа містить доручення платника своєму банку про
оплату вказаної ним суми постачальнику — одержувачу коштів.
Платіжна вимога-доручення виписується постачальником — одержувачем
коштів на бланку типової форми у двох екземплярах. При цьому
заповнюється тільки його верхня частина — “вимога”. Перший примірник
виписаного документа засвідчується підписами та печаткою одержувача
коштів. Оформлена в такий спосіб платіжна вимога-доручення разом із
супровідними та іншими документами, передбаченими договором,
надсилається платнику безпосередньо постачальником або через установу
банку.
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду
на його оплату. При погодженні оплатити цю вимогу платник оформляє її
нижню частину: зазначає цифрами та словами суму, яку він повинен
оплатити, підписує та ставить свою печатку. Оформлена платіжна
вимога-доручення здається в банк платника, який вирішує питання про його
оплату.
Виписана платіжна вимога-доручення діє протягом 20 днів.
Розрахунки чеками
Нині в системі безготівкових розрахунків за отримані товари, виконані
роботи та надані послуги дістали поширення розрахунки за допомогою
чеків.
Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить письмове
доручення власника рахунка обслуговуючому банку про перерахування
зазначеної в ньому суми коштів з його рахунка на рахунок пред’явника
(чековласника) цього чека.
Чекодавець — це юридична або фізична особа, яка підписує чек та видає
його постачальнику для оплати отриманих від нього товарів та наданих
послуг.
Чекоутримувач — це підприємство або фізична особа, що отримали чек та
мають право на стягнення грошових коштів з рахунка чекодавця для оплати
відпущених йому товарів та наданих послуг.
Розрахункові чеки мають встановлену форму з написом “Розрахунковий чек”.
Отримання готівки за ними не допускається. Виготовляються розрахункові
чеки Національним банком України на
спеціальному папері та брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів (чеків).
Для отримання лімітованої чекової книжки клієнт подає до обслуговуючої
установи банку заяву встановленої форми в одному примірнику, заповнивши
в ній всі реквізити, а також зазначивши прізвище, ім’я та по батькові
особи, якій доручається отримання чекової книжки. Виписана заява
засвідчується підписами та печаткою підприємства-одержувача чекової
книжки.
Крім заяви на отримання лімітованої чекової книжки виписується платіжне
доручення встановленої форми для перерахування з поточного рахунка
коштів на спеціальний рахунок “Чекові книжки”. Цим самим банк депонує
кошти для розрахунків за лімітованими чеками, тобто гарантує їх оплату
постачальнику. Водночас кредитним договором між чекодавцем та банком
може бути передбачений порядок, згідно з яким таке депонування не
здійснюється, а банк приймає на себе зобов’язання оплачувати чеки свого
клієнта-чекодавця (в разі відсутності коштів на його розрахунковому
рахунку) за рахунок кредиту в межах наперед визначеного розміру.
На основі поданих документів банк виписує чекову книжку встановленої
форми із зазначенням в ній найменування власника книжки, номера
особового рахунка, з якого оплачуватимуться чеки, строку дії книжки, з
ким і за що здійснюватимуться розрахунки, суми ліміту для лімітованої
книжки. Сума ліміту визначається клієнтом за погодженням з банком. Крім
того, на кожному чеку вказуються найменування власника книжки і номер
особового рахунка, з якого оплачуватимуться чеки. Після цього чекова
книжка підписується відповідними працівниками банку, засвідчується
гербовою печаткою та видається касою довіреній особі клієнта під його
розписку на заяві про видачу книжки. Отримана книжка зберігається в
бухгалтерії підприємства як бланки суворої звітності.
Строк дії лімітованих чекових книжок не повинен перевищувати один рік.
Чеки, виписані понад ліміт та вказаного строку дії, вважаються
недійсними і до оплати банком не приймаються.
Розрахунки чеками з лімітованих книжок здійснюються в такому порядку.
Підприємство, що бажає придбати необхідні товари, отримати послуги та
розрахуватися за них чеком, призначає свого працівника, який повинен
отримати ці товари або послуги, видає йому відповідне доручення, а також
лімітовану чекову книжку, і цей працівник погоджує з постачальником
необхідних товарів та послуг
найменування товарів, що купуються, їх обсяг та вартість. Усе це
відображається у виписаній постачальником накладній на відпуск товарів
та надання послуг, на підставі якої довірена особа покупця виписує
розрахунковий чек із зазначенням у ньому кому, скільки і за що
перераховується коштів. Паралельно з виписуванням чека заповнюється і
його корінець, в якому зазначається сума залишку ліміту до платежу,
сума, що сплачується за чеком, і сума залишку ліміту до наступного
платежу.
Виписуються чеки чорнилом на ім’я конкретних одержувачів коштів у місці
отримання товарів. Поправки та підчищення в чеках не допускаються.
Зіпсовані чеки з чекової книжки не вилучаються. Мінімальна сума, на яку
виписується чек, не встановлюється. Необхідно, щоб виписані чеки мали
печатку власника чекової книжки і були підписані особами, які мають
право розпоряджатися коштами на рахунках підприємства. Як виняток, чеки
з лімітованих книжок може підписувати посадова особа покупця, якій
видане доручення на отримання товару. У цьому разі в чеку перед підписом
робиться напис “За дорученням” із зазначенням його номера та дати
виписки. Виписаний чек відривається від корінця та передається
постачальнику. Постачальник на отриманому чеку та на його корінці
ставить свій штамп, виписує на отримані чеки реєстр чеків у двох-трьох
примірниках та здає по ньому чеки з доданими до них рахунками-фактурами
в обслуговуючий банк для отримання платежу з чековласника. Банк на
основі чеків, що надійшли, списує вказану в них суму з рахунків
чековласників та зараховує їх на рахунок одержувача грошових коштів.
Виписаний чек діє протягом 10 днів.
Правильність використання чеків контролюється головним бухгалтером з
поміткою на його корінці. Якщо в лімітованій чековій книжці залишаються
невикористані чеки, підприємство може отримати додатковий ліміт у такому
самому порядку, як і для отримання попереднього ліміту.
Якщо ж чеки використані, а ліміт не вичерпано, то клієнтові на залишок
ліміту може бути видана нова чекова книжка. Якщо строк дії лімітованої
чекової книжки вичерпано та залишився невикористаний ліміт, він
перераховується за дорученням клієнта на той рахунок, звідки була видана
чекова книжка, а клієнту в разі потреби оформлюється і видається нова
книжка.
У разі закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту чеки,
що залишилися невикористаними, мають бути повернені банку, де була
отримана чекова книжка.
Розрахунки акредитивами
Сутність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що покупець на
основі договору з постачальником та до відвантаження ним продукції
переказує гроші на його ім’я у відповідну установу банку. Переказ
здійснюється шляхом надання установі банку, що обслуговує покупця, заяви
на акредитив встановленої форми.
Акредитив — це документ (договір), згідно з яким банк-емітент за
дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені
зобов’язаний виконати платіж на умовах акредитива на користь
бене-фіціара чи доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей
платіж.
Акредитивна форма розрахунків застосовується тільки в разі не-місцевих
розрахунків з одним постачальником.
Відкриття (виставлення) акредитиву може бути здійснене як у банку
платника, так і в банку постачальника з бронюванням або без бронювання
коштів на окремому рахунку.
Акредитив, при відкритті якого бронюються кошти платника на окремому
рахунку в банку платника або в банку постачальника (бе-нефіціара),
називається покритим.
Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому
рахунку, а оплата за ним у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку
платника гарантується банком платника за рахунок кредиту, називається
непокритим.
Крім акредитивів, що передбачають депонування коштів у банку
постачальника, у разі наявності кореспондентських рахунків між банками
застосовуються так звані гарантовані акредитиви.
Гарантованими називаються акредитиви, які відкриваються покупцям у банку
постачальника шляхом видачі йому права списувати всі суми акредитива з
кореспондентського рахунка банку, що обслуговує платника (банку
емітента).
Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні.
Відкличним є акредитив, який може бути змінений або анульований банком,
що обслуговує платника (банком-емітентом), без попередньої згоди з
постачальником (бенефіціаром) у разі невиконання ним умов договору.
Безвідкличним є акредитив, який може бути змінений або анульований
банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім’я якого він був
виставлений (відкритий).
Виставляється акредитив на строк, встановлений у договорі сторін, але
щонайдовше на 15 днів. Мінімальна сума, на яку може бути відкритий
акредитив, не обмежується. Поповнювати акредитив, а також видавати з
нього готівку забороняється.
Розглянемо порядок виставлення акредитива та розрахунків за ним.
Для відкриття акредитива з депонуванням коштів у банку покупця платник
виписує заяву на акредитив у трьох примірниках, а при депонуванні коштів
у банку постачальника — у чотирьох. У заяві на акредитив зазначається,
який акредитив відкривається — відкличний або безвідкличний та
заповнюються всі реквізити: назви акре-дитиводавця та постачальника
(бенефіціара), їх банків, строк дії акредитива, його сума, назви товарів
і послуг та умови їх оплати (з акцептом, без акцепту та на підставі яких
документів здійснюватиметься оплата).
Виписану заяву на акредитив платник-покупець здає в обслуговуючу
установу банку. Останній після перевірки заяви списує кошти в сумі
акредитиву із зазначеного в ньому рахунку та бронює їх на рахунку
“розрахунки за акредитивами” (у разі депонування коштів у банку
покупця). Якщо ж відкривається акредитив з депонуванням коштів у банку
постачальника, то заявник своїм дорученням через обслуговуючий банк
перераховує суму акредитива в банк постачальника. Останній зараховує її
на спецрахунок, що відкривається постачальнику.
Після цього банк покупця сповіщає банк постачальника, надіславши на його
адресу акредитив або повідомлення телеграфом, електронною поштою тощо
про те, кому і який акредитив відкритий.
Отримавши відповідне повідомлення, банк постачальника відкриває на ім’я
постачальника спецрахунок і сповіщає про це постачальника.
Постачальник, отримавши повідомлення про відкриття акредитива,
відвантажує (відпускає) продукцію на адресу покупця, виписує документи,
що підтверджують її відвантаження, та подає їх банку, що обслуговує
його. Банк, отримавши документи та перевіривши дотримання зазначених у
заяві умов розрахунків списує вартість відвантаженої (відпущеної)
продукції зі спецрахунка, відкритого постачальнику в
його банку (у разі депонування коштів у банку постачальника), і
зараховує їх на рахунок постачальника. При депонуванні коштів у банку
платника банк постачальника отримані від постачальника документи на
відвантажену (відпущену) продукцію, надані послуги, надсилає в банк
платника, який списує вартість відвантаженої (відпущеної)
покупцю-платнику продукції з відкритого йому спец-рахунка “Розрахунки за
акредитивами” та перераховує їх у банк постачальника для зарахування на
рахунок постачальника на оплату відвантаженої (відпущеної) ним
продукції.
Оплата за акредитивом може здійснюватись одразу в повній сумі акредитива
або частково в кожному окремому випадку. У разі неповного використання
акредитива кошти в невикористаній сумі повертаються покупцеві та
зараховуються на рахунок, з якого виставлявся акредитив. Якщо кошти за
акредитивом використані повністю або строк його дії закінчився, він
закривається. Достроково акредитив може бути закритий банком платника в
разі порушення постачальником його умов за заявою постачальника, якщо це
безвідкличний акредитив, або на вимогу покупця в разі виставлення
відкличного акредитива.
Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли між
постачальником і покупцем немає постійних господарських зв’язків щодо
купівлі (поставки) товарів та надання послуг або коли угода має разовий
характер.
Розрахунки із застосуванням векселів
Однією з форм безготівкових розрахунків з погашення боргів за
товарно-матеріальні цінності є розрахунки за допомогою векселів.
Вексель — це цінний папір встановленої форми, що містить письмове
зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму коштів
своєму кредиторові — власнику векселя (векселеутри-мувачу) у
встановлений строк. Вексель широко використовується в комерційній та
банківській практиці у країнах з ринковою економікою як форма видачі
позабанківського кредиту.
Векселі бувають кількох видів. Однак у господарському обігу України
застосовуються в основному два види векселів — простий (соло-вексель) та
переказний (тратта).
Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовляються та
видаються (продаються) банками у вигляді книжок з 25 та 50 векселями.
При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує боржник, а
переказний — кредитор.
У простому векселі фіксуються найменування боржника та кредитора, строк
і сума платежу. Він також повинен мати підпис та печатку векселедавця.
Загалом простий вексель містить не обумовлену обіцянку векселедавця
сплатити безпосередньо своєму кредиторові-векселев-ласнику зазначену в
ньому суму боргу.
Переказний вексель, що виписується та підписується кредитором, є наказом
боржнику (трасату) про сплату у встановлений строк зазначеної суми
коштів третій особі. Виписаний переказний вексель має бути акцептований
боржником, без чого він не має юридичної сили. Акцептом векселя платник
бере на себе зобов’язання сплатити певну суму у встановлений строк. Якщо
платник не погоджується платити за векселем, він виписує і нотаріально
засвідчує вексельний протест.
Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія
платежу за векселем називається “аваль”. Вона передбачає
відповідальність банку-аваліста перед векселевласником за сплату боргу
(оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. Разом з тим
при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену
плату (відсоток).
Якщо у платника є кредитори, він може переадресувати переказний вексель
для оплати на ім’я одного з цих кредиторів. У цьому разі на зворотному
боці векселя робиться відповідний передавальний напис — індосамент. У
цій операції вексель виконує функцію кредитних коштів, оскільки
використовується як засіб платежу.
У розрахунках переказним векселем беруть участь три особи: векселедавець
— особа, що видає вексель; векселевласник — особа, що отримала вексель і
має право вимагати за ним оплату від платника; платник (трасат) — особа,
яка повинна оплатити вексель.
Черговість операцій при розрахунках переказним векселем така:
1) оформлення векселя кредитором;
2) видача векселя векселевласнику;
3) пред’явлення векселя до акцепту платником;
4) передача акцептованого векселя векселевласнику;
5) пред’явлення векселя векселевласником платнику для його оплати;
6) оплата векселя платником.
Використання при розрахунках векселів має певні переваги: зменшується
необхідність в обігових коштах, банківському кредиті; прискорюються
розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; до оплати за товар
залучається третя особа, що має кошти; зменшується грошова маса та
гальмуються інфляційні процеси.
Однак погіршення фінансового стану значної кількості суб’єктів
господарювання в Україні в умовах переходу до ринку не дає змоги в
широких масштабах використовувати векселі у платіжному обороті.
Інші форми безготівкових розрахунків
У системі безготівкових розрахунків в окремих випадках застосовуються
платіжні вимоги, інкасові доручення та ін.
Якщо у суб’єктів господарювання є несплачена дебіторська заборгованість,
вона може бути стягнута одержувачем з рахунка платника через судові
органи у беззаперечному порядку.
Беззаперечне стягнення та безакцептне списання грошових коштів з рахунка
платника здійснюються платіжною вимогою на підставі рішення суду,
арбітражного суду.
Платіжна вимога — це розрахунковий документ, що містить вимогу
одержувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів
через установу банку.
Виписується платіжна вимога одержувачем коштів, якщо він має рішення
суду, господарського суду про беззаперечне стягнення або безакцептне
списання певної суми грошових коштів з рахунка платника.
При виписуванні у платіжній вимозі заповнюються всі реквізити, а в рядку
“Призначення платежу” зазначається, за що і на підставі якого документа
стягуються кошти.
Виписана платіжна вимога (перший примірник) підписується керівником та
головним бухгалтером підприємства — одержувача грошових коштів,
ставиться печатка і з доданою копією рішення суду, господарського суду
здається в обслуговуючий банк за реєстром, що виписується у двох
примірниках. При цьому перший примірник реєстру з підписами керівника
підприємства та його печаткою залишається в банку, а другий зі штампом
банку повертається одержувачу коштів як розписка у прийнятті платіжної
вимоги. Ці платіжні вимоги приймаються банком та оплачуються в разі
наявності коштів на рахунку платника.
У разі несвоєчасної сплати платниками відповідних податків у бюджет вони
стягуються податковими органами в беззаперечному порядку з нарахуванням
пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими
дорученнями (розпорядженнями) встановленої форми.
В інкасовому дорученні обов’язково зазначається сума недоплати
відповідного податку та сума нарахованої пені за прострочення сплати
податку з посиланням на відповідний законодавчий акт (документ).
Оформлене у встановленому порядку інкасове доручення здається в банк не
пізніше як за 10 днів з дня його виписування. Банк приймає ці доручення
до оплати в разі наявності грошових коштів на рахунку платника.
Розрахунки пластиковими картками
З розвитком електронної техніки з’явилась можливість широкого
використання в безготівкових розрахунках пластикових карток.
Пластикова картка — це пластина з нанесеною на неї магнітною смужкою чи
вмонтованою мікросхемою, що містить зашифровану інформацію (ключ) до
спеціального карткового рахунка з обліку грошових коштів у відповідному
банку.
Розшифрування (розкодування) інформації, що міститься на картці, дає
змогу власнику цієї картки здійснювати необхідні розрахунки і отримувати
готівку у межах її залишку на картковому рахунку.
Пластикові картки бувають кредитні і дебетові.
Кредитні картки видаються банком клієнтам, яким відкривається кредитна
лінія, що дає змогу користуватися кредитом при купівлі товарів і
отриманні касових позик.
Різновидом кредитних карток є банківські кредитні картки, що видаються
клієнтам для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, а
також для отримання авансів в готівково-грошовій формі.
Банківські кредитні картки у свою чергу поділяють на індивідуальні і
корпоративні.
Індивідуальні картки видаються банком окремим його клієнтам і можуть
бути “стандартними” чи “золотими”, що призначені для осіб з високою
кредитоспроможністю і передбачають значну кількість пільг для
користувачів.
Корпоративні картки видаються банками організаціям, фірмам, які на
підставі цих карток можуть видавати індивідуальні картки окремим своїм
керівникам і працівникам. Цими картками можна оплачувати відрядження,
оренду автомобілів, купівлю оргтехніки, канцтоварів, бензину,
розраховуватися з постачальниками, оплачувати витрати на офіційні
прийоми, здійснювати безготівкові розрахунки в іноземній валюті за
межами України під час відряджень.
Наявність корпоративної картки підприємства дає змогу мати цілодобовий
доступ до поточного рахунка в банку, зменшити операційні витрати на
оформлення видачі (перерахування) грошових коштів, позбутися
необхідності купувати іноземну валюту при відрядженнях за кордон тощо.
Дебетові картки видаються клієнтам для отримання готівкових грошей в
банківських автоматах чи купівлі товарів з розрахунком через електронний
термінал. Однак гроші при цьому списуються з рахунка власника в банку.
Різновидом дебетових карток є картки для банківських автоматів,
використання яких дає можливість власнику рахунка в банку отримувати
готівкові гроші в межах їх залишку на дебетовому рахунку клієнта.
З метою поліпшення обслуговування населення банківські автомати
встановлюють у багатолюдних місцях міст — торгових центрах, вокзалах,
магазинах, поштових відділеннях, а також на великих підприємствах тощо,
що дає змогу власнику дебетової картки отримати свої гроші у будь-який
час.
Розрахунки пластиковими картками — перспективна форма розрахунків в
Україні.
Санкції за порушення розрахунково-платіжної і касової дисципліни
Усі суб’єкти господарювання повинні правильно, відповідно до діючих
нормативних документів організовувати зберігання та витрачання коштів,
своєчасно розраховуватися за своїми платіжними
зобов’язаннями з постачальниками продукції, товарів, виконавцями робіт,
надавачами послуг, ланками фінансово-кредитної системи, установами та
організаціями, як правило, у безготівковому порядку через установи
банків та під їх контролем, тобто дотримуватися розрахунково-платіжної
дисципліни. За неправильне зберігання та витрачання грошових коштів,
несвоєчасні розрахунки та платежі підприємства сплачують на користь
відповідних суб’єктів у встановленому розмірі пеню, штрафи, недотримки.
Так, платники грошових коштів, які не дотримуються встановлених строків
платежів (тобто порушують їх), за прострочення платежу відповідно до
Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань” від 22 листопада 1996 р. сплачують на користь одержувача
коштів пеню в розмірі, встановленому в договорі сторін, але не більше
подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується
пеня. При цьому платники самостійно нараховують пеню та подають банку
платіжні доручення на її перерахування, як правило, одночасно з оплатою
основного боргу.
При несвоєчасній сплаті податків та платежів у бюджет платник сплачує
пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення
заборгованості.
За правильність нарахування пені несе відповідальність банк одержувача
коштів.
За порушення розрахунково-платіжної дисципліни несуть відповідальність і
установи банків. Так, за несвоєчасне зарахування коштів на рахунки
клієнтів з вини банків вони сплачують одержувачу коштів пеню в розмірі,
передбаченому договором про здійснення розрахунково-касового
обслуговування, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у
період, за який стягується пеня. Разом з тим підприємства всіх форм
власності повинні повертати в п’ятиденний строк платникам помилково
зараховані на їх рахунки грошові кошти. У разі невиконання цієї вимоги з
керівника та головного бухгалтера підприємства стягується в бюджет штраф
у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними
особами — суб’єктами підприємницької діяльності норм з урегулювання
обігу готівки в національній валюті до них відповідно до Указу
Президента “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по
регулюванню обігу готівки” від 11.05.99 застосовуються фінансові санкції
у вигляді штрафів у таких розмірах:
• за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в ка-сах- у
подвійному розмірі суми, виявленої понад лімітну готівку за кожен день;
• за неоприбуткування в касах готівки – у п’ятикратному розмірі
неоприбуткованих сум;
• за витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції,
виконання робіт, надання послуг та інших касових надходжень на виплату
заробітної плати, матеріального заохочення, допомоги всіх видів,
компенсацій, за наявності заборгованості з податків – у розмірі
здійснених виплат;
• за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт
готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звіту за
використання раніше виданих коштів – у розмірі 25 % сум, виданих під
звіт;
• за здійснення розрахунків готівкою без надання одержувачем коштів
платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до касового
ордера тощо), який би підтверджував сплату покупцем готівки, – у розмірі
витраченої суми;
• за використання отриманої в установах банків готівки не за цільовим
призначенням – у розмірі витраченої суми;
• за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку
готівки в касах підприємств з банків стягується штраф у
п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
за кожен випадок такого невстановлення.
Крім того, чинним законодавством та договорами можуть бути передбачені
додаткові санкції за окремі порушення виконання грошових зобов’язань.
Список використаної літератури:
Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и
статистика, 1997.
Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга,
1999.
Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.
Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.
Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних
корпорацій. — К.: Либідь, 1993.
Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.
посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003.
Філімоненков О. С Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К: МАУП, 2003.
Финансы /Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.
Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. —
К.:Либідь, 2002.
Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во
КНЕУ, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
