Реферат на тему:
Сутність податкової системи, принципи її побудови, види податків і
джерела їх сплати
Основним джерелом існування держави і виконання нею своїх функцій є
податки.
Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів утворює
податкову систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу
юридичних і фізичних осіб у дохід бюджету утворює систему оподаткування.
Податкова система будь-якої країни має будуватися виходячи з її
соціально-економічного становища. І для того щоб ця система забезпечила
отримання позитивних результатів, потрібне її наукове обґрунтування, що
включає системність, встановлення визначальної основи системи
оподаткування, а також формування правової бази і вихідних принципів.
Визначальною основою податкової системи є обсяг витрат бюджету. Види
податків та їх обсяг у державі встановлюються з метою покриття витрат.
Виходячи з цього податки є вторинними щодо витрат бюджету. Збалансування
обсягу податків і податкових платежів, що надходять у бюджет, з обсягом
бюджетних витрат держави — основне завдання державних фінансових
органів.
Правовою основою податкової системи є відносини власності. Форма
власності (державна або приватна) визначає право держави на доходи. При
державній власності все майно підприємств і доходи, що створюються ними,
належать державі. Держава вирішує, яку частку доходів підприємств
централізувати в бюджет та інші централізовані фонди, а яку залишити
трудовим колективам. Що ж до приватних і колективних підприємств, то
держава може централізувати в бюджет лише частину доходів, що необхідна
для задоволення загальнодержавних потреб.
До вихідних принципів побудови податкової системи належать формування
доходів бюджету у процесі перерозподілу ВВП; встановлення однакових
обов’язків і відповідальності перед бюджетом для суб’єктів
господарювання всіх форм власності; встановлення оптимального
співвідношення між частиною доходу, що стягується з підприємств, і
частиною, що залишається у них для розвитку власного виробництва,
соціальної сфери і матеріального стимулювання працівників.
Основними ж принципами функціонування податкової системи мають бути
одноразове оподаткування одного й того самого об’єкта; рівність суми
сплаченого податку вартості отриманих від держави благ та послуг;
цільове призначення кожного виду податку, тобто його спрямованість на
покриття конкретних видів витрат бюджету; застосування нових податків
повинно відбуватися лише для покриття нових витрат держави, а не
дефіциту бюджету; вони мають бути простими і зрозумілими для платників
податків, умов оподаткування; стягнення податків у зручний для платника
час і зрозумілим для нього методом оподаткування; звітування уряду про
використання податків.
Основними критеріями системи оподаткування мають бути її економічна
ефективність і соціальна спрямованість. У цьому зв’язку податки мають
забезпечувати, з одного боку, стійку і в потрібному обсязі фінансову
базу держави, а з іншого — залишати суб’єктам господарювання достатньо
коштів для власного розвитку і підвищення матеріальної зацікавленості
працівників у результатах праці.
Загалом існуюча в Україні система оподаткування досить складна,
важкодоступна і мало зрозуміла для платників податків. Це стосується
насамперед розрахунку податку на прибуток. Прийнятий для цього закон
нечіткий, неконкретний, викладений у ньому порядок розрахунку
оподатковуваного прибутку суперечить існуючій практиці розрахунку
прибутку в бухгалтерському обліку.
Види податків, їх платники, об’єкт оподаткування, ставка, порядок
розрахунку і сплати встановлюються державою і місцевими органами влади.
Нині в Україні існує понад 10 видів податків і податкових платежів, а з
урахуванням різноманітних зборів і обов’язкових платежів їх налічується
понад 30.
В основу існуючої класифікації системи податків і податкових платежів
покладені такі ознаки: форма оподаткування; економічний зміст об’єкта
оподаткування; рівень державних структур, які встановлюють податки;
напрямок використання.
Залежно від форми оподаткування податки поділяються на прямі та непрямі.
Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на доходи та майно
платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів. До
них належать податки на прибуток, транспортні засоби, землю, прибутковий
податок з доходів громадян та ін. Ці податки встановлюються
безпосередньо на дохід або майно платника і їх розмір залежить від
обсягу об’єкта оподаткування. Що більший об’єкт оподаткування, то більша
при однаковій ставці сума податку, і навпаки.
Непрямими є податки, що встановлюються на товари і послуги й оплачуються
покупцем у їх цінах або тарифах, а в бюджет сплачуються продавцями
товарів і надавачами послуг. У цьому разі покупець сплачує ці податки
продавцю в цінах на товари і послуги, які у нього купує, а продавець
згодом перераховує їх державі. У цьому разі зв’язок між платником
податку (споживачем товару) і державою опосередкований через об’єкт
оподаткування. До непрямих податків належать ПДВ, акцизний збір, митні
збори. Розмір цих податків при постійних ставках (тарифах) залежить від
кількості й вартості товарів (послуг), що купуються.
За економічним змістом об’єкта оподаткування розрізняють податки на
дохід, споживання і майно.
Податки на дохід стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних
і юридичних осіб. До них належать податок на прибуток і прибутковий
податок з доходів громадян.
Податки на споживання стягуються з покупців у цінах на товари і послуги,
які купуються. До цих податків належать ПДВ, акцизний і митні збори.
Податок на майно встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних
осіб, наприклад, на транспортні засоби та інші самохідні машини і
механізми.
Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони
поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і
стягуються на всій території країни. До них належать ПДВ, податки на
прибуток, землю, транспортні засоби та інші самохідні машини і
механізми, промисел, прибутковий податок з доходів громадян та ін.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади і є
обов’язковими для сплати на певній території. До місцевих податків
належать комунальний податок, податок з реклами, а також збори:
готельний, ринковий, курортний, за видачу ордера на квартиру та ін.
Залежно від напрямку використання податки поділяються на загальні та
цільові (спеціальні).
Загальними є податки, які не мають цільового призначення і
використовуються державою на загальнодержавні заходи (утримання органів
управління, оборону країни та ін.). До них належать податок на прибуток,
ПДВ, прибутковий податок з доходів громадян, акцизний збір та ін.
Цільові (спеціальні) податки встановлюються для фінансування спеціальних
заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат,
пов’язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням
їх родючості, введенням державного земельного кадастру,
землевпорядкуванням та ін.
Кожний вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати.
Джерелами сплати податків і податкових платежів є доходи їх платника, з
яких сплачуються відповідні податки і платежі, тобто це те, з чого
сплачуються податки. Джерело може бути безпосередньо пов’язане з
об’єктом оподаткування (наприклад, коли оподатковується безпосередньо
дохід — прибуток, то об’єкт оподаткування і джерело збігаються), а може
і не стосуватися об’єкта оподаткування (наприклад, податок на
транспортні засоби нараховується з об’єму циліндрів двигуна автомобіля,
а сплачується з доходу). Формування джерел сплати податків пов’язане з
виробництвом і розподілом національного доходу. При розподілі
виробленого національного доходу формується фонд оплати праці
працівників і чистий дохід підприємства, які є джерелом сплати податків.
Розрізняють чотири види доходів: ренту, процент, заробітну плату та
підприємницький дохід.
Рента — це дохід суб’єктів господарювання, отримання якого зумовлене
факторами, що не залежать від їх діяльності. Цей дохід приносить, як
правило, такий фактор виробництва, як земля, що включає всі її природні
ресурси (ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин та ін.). Джерела
створення ренти різноманітні. Наприклад, у добувних галузях рента
створюється на підприємствах, що розташовані в більш сприятливих умовах
виробництва (менша глибина покладу і більша товща шару, більш близьке
розташування споживачів та ін.), тобто уможливлюють добування дешевшої
продукції порівняно з аналогічними підприємствами, які перебувають у
гірших умовах. Рента, яку суб’єкт господарювання отримує як дохід,
вноситься ним у бюджет у вигляді відповідного платежу.
Процент — це дохід на вкладений капітал або інвестовані ресурси (кошти
виробництва та ін.). Цей дохід можуть отримувати як юридичні, так і
фізичні особи. Таким чином, він може бути джерелом сплати як прямих, так
і непрямих податків.
Заробітна плата — це дохід, який сплачується працівникам за використання
їх праці (робочої сили). Вона є часткою національного доходу, який
надходить в особисте споживання. Цей дохід може бути джерелом сплати як
прямих податків (прибуткового), так і непрямих (ПДВ, акцизу).
Підприємницьким називається дохід, отриманий у результаті
підприємницької діяльності. Він є джерелом сплати прямих податків
підприємців (податку на прибуток та ін.).
Аналізуючи джерела платежів щодо доходів юридичних та фізичних осіб і
безпосередньо платників податків, слід зазначити, що джерелом сплати
прямих податків (податку на прибуток та ін.) для юридичних осіб є
безпосередньо їх прибуток. Для непрямих податків (ПДВ, акцизного збору
та ін.) джерелом, врешті-решт, також є прибуток (оскільки віднесення їх
на збільшення собівартості проданої продукції і послуг зменшує на
відповідну величину прибуток), тобто сплачуються вони в бюджет
безпосередньо з виручки. Що ж до фізичних осіб, то утримані з їх доходів
(як джерел податків) прямі податки (прибутковий та ін.) сплачуються в
бюджет з виручки суб’єктів господарювання. Непрямі податки (ПДВ,
акцизний збір) стягуються з фізичних осіб через ціни реалізовуваних
товарів і послуг, що надаються, а перераховуються в бюджет продавцями
товарів і послуг з отриманої виручки. Таким чином, якщо джерела сплати
податків для юридичних і фізичних осіб різні, то сплачуються вони в
бюджет суб’єктами господарювання з виручки.
Список використаної літератури:
Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и
статистика, 1997.
Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга,
1999.
Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.
Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.
Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних
корпорацій. — К.: Либідь, 1993.
Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.
посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003.
Філімоненков О. С Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К: МАУП, 2003.
Финансы /Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.
Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. —
К.:Либідь, 2002.
Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во
КНЕУ, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
