.

Пошуки шляхів виходу з екологічної кризи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
533 1493
Скачать документ

Реферат з екології

на тему:

Пошуки шляхів виходу з екологічної кризи

Незважаючи на появу уявлень про єдність Природи і Людини, їх взаємо
обумовленості, ці два світи в свідомості вчених XIX ст. ще не були
взаємопов’язаними. Такою зв’язуючою ланкою позначилося вчення про
ноосферу, яке почало формуватися В.І.Вернадським на початку нинішнього
сторіччя. До 1900 р. ним був підсумований досвід багаторічних
досліджень. У результаті виникла нова наукова дисципліна: біогеохімія. У
книзі з такою ж назвою Вернадський розвернув широку програму еволюції
біосфери з моменту її виникнення і до цього часу. Створення біохімії
природно поставило нове питання — питання про місце Людини в цій картині
загальнопланетарного розвитку. І Вернадський дав на нього відповідь. Вже
в перші роки XIX ст. він почав говорити про те, що вплив Людини на
навколишню природу росте так швидко, що не за горами той час, коли він
перетвориться в основну геологостворюючу силу. І, як наслідок, він
обов’язково повинен буде прийняти на себе відповідальність за майбутній
розвиток природи. Розвиток навколишнього середовища і розвиток
суспільства стануть нерозривними. Біосфера перейде одного разу в сферу
розуму — ноосферу. Станеться велике об’єднання, внаслідок якого розвиток
планети зробиться направленим — що направляється силою розуму.

З терміном “ноосфера” не все просто: немає однозначного його
тлумачення. Загалом так прийнято називати частину біосфери, яка
опиняється під впливом людини і перетворюється нею. З цього деякі автори
роблять висновок, що перехід біосфери в ноосферу означає лише поступове
освоєння людиною біосфери. Однак треба зазначити, що подібна
трансформація поняття не є правомірною. Ноосфера Вернадського — це такий
стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум
має можливість направити розвиток біосфери в інтересах Людини, її
майбутнього.

З цього логічно витікає і наступне положення Вернадського — про
автоеволюцію Людини. Важливим шляхом розвитку людини є шлях його
саморозвитку. Розширюючи і заглиблюючи біосферу, розсуваючи межі
пізнаного світу, людина і сама нескінченно розвивається і
удосконалюється. У іншому випадку склалася б тупикова ситуація: досягши
межі закладених можливостей, людство зупинилося б в своєму розвитку, а
зупинившись — загинуло. Це положення Вернадського про можливості і
необхідність саморозвитку людини також є важливою частиною його вчення
про ноосферу. Неминучість дестабілізації біосфери за рахунок
виробництва чужих природі з’єднань і геохімічних реакцій, що
породжуються ними, констатував учень В.І.Вернадського академік А. Е.
Ферсман. Внаслідок усвідомлення того, що глобальний характер впливу
людської діяльності на природне середовище став сумною реальністю, було
визнано, що вплив антропогенних чинників, на природу, який не
контролюється, досяг порога її самозахисту, і виникла ідея свідомого
управління еволюцією біосфери (Н. В. Тимофеев-Ресовский, Н. Н. Воронцов,
А. В. Яблоков, Н. В. Лазорев, Д. Бернал і інш.). Для вирішення протиріч
технічного прогресу стали створюватися програми практичних дій, таких,
як програми “Римський клуб”, “Global change”, “Геосфера—біосфера” і інш.
Кожна з цих програм, незалежно від її початкових посилок, зіткнулася з
проблемою співвідношення еволюції природного середовища і людської
культури.

Сучасні філософи отримали в спадщину багатопланові розробки
філософського ставлення Людини і суспільства до природи. Але сама
різноплановість проблеми не дозволяє зупинятися лише на вивченні її
окремих сторін. Розгляд ситуації, що склалася в комплексі всіх її
складових, пошуки комплексних виходів з неї. Такою є задача, що стоїть
сьогодні, в кінці XX століття, перед сучасними філософами і вченими.

Отже, на порозі III тисячоліття людство шукає гідну відповідь на
“екологічний виклик”, що виник перед цивілізацією XX ст.. Якщо в 70-х
роках йшло усвідомлення специфіки взаємовідносин суспільства і природи в
умовах НТР, а в 80-х роках вироблялася тактика пом’якшення
соціальноекологічної ситуації і “гасіння” гострих “екологічних пожеж”
локального і регіонального масштабу, то в 90-х роках людство повинне,
щоб екологічно вижити, розробити і приступити до активної реалізації
єдиної глобальної стратегії загальносвітового розвитку, який забезпечує
якість навколишнього середовища для цивілізації XXI ст.

Це тим більше важливе, що у всі часи взаємовідносини між людиною і
природою були одним з найважливіших чинників, що визначають статус
цивілізації в історії людства, духовний клімат епохи. І кожна епоха
додавала нібито свій штрих в інтерпретацію екологічної проблеми, в
спроби виявлення і використання ефективних шляхів її вирішення. Де ж
вихід з ситуації, коли, відриваючись від природи в процесі свого
технічного, наукового або духовного розвитку, цивілізація досягне
небезпечної межі повного розриву з нею.

На рахунок цього існує маса різних точок зору. Картезіанський підхід до
відносин в системі “Людина—Природа” дозволив людству вважати, що
відчуженість від Землі дає право бачити в ній лише неживу сукупність
копалин, — багатств, які ми вільні експлуатувати, як захочемо. Це
корінна помилка сприйняття і привела нас до сьогоднішньої кризи.

Не менш небезпечна і інша, полярна позиція так званих “глибоких
екологів”, які говорять про людство в термінах хвороби. Згідно з їх
поглядами, люди — це патогени, свого роду віруси, вигляд глобального
рака, загрозливого самому існуванню землі. Спосіб лікування один: стерти
людство з лиця Землі. Інакше кажучи, вони вважають, що «світ, уражений
раком, і рак цей — сама людина» [15,24].

Отже, на сьогодні існує безліч думок: від апологетики вседозволеності до
рецептів тотального знищення людства для виживання Землі. Однак це —
крайні точки зору, і пошук відповідей на хвилюючі питання сучасності,
очевидно, лежить десь посередині. Сьогодні вже ясно, що на порядку
денному настійно встало питання про якомога більш широку екологізацію
суспільної свідомості. Екологізація суспільної свідомості включає в себе
формування екологічної свідомості як самостійну форму суспільної
свідомості, а також внесення екологічного аспекту у всі інші форми
(політичну і правову свідомість, мораль, мистецтво, філософію і т.д.) і
рівні (теоретичне і повсякденне, масова свідомість, ідеологія і
суспільна психологія) суспільної свідомості.

Екологічна свідомість — найважливіший компонент екологічної культури, що
об’єднує всі види і результати матеріальної і духовної діяльності людей,
направленої на досягнення оптимальної взаємодії суспільства і природи,
на екологізацію матеріального і духовного життя суспільства.

Потреба в формуванні екологічної культури як вирішального чинника в
гармонізації відносин суспільства і природи стає в цей час все більш
актуальною. «Екологічна культура, — відмічає П.Проскурін, — повинна
стати у нас справою державною. Доки ця культура не буде доведена до
відома кожного з нас, доти користі не буде.» [6,54].

Першорядну роль в формуванні високої екологічної культури грає
екологічна освіта і виховання.

Метою екологічного виховання і освіти є цілеспрямоване формування у
кожної людини на всіх етапах його життя глибоких і міцних екологічних
знань, цілісних уявлень про біосферу, розуміння органічного
взаємозв’язку і єдності людства і навколишнього середовища, ролі природи
в житті суспільства і людини, необхідності і значущості її охорони і
раціонального використання ресурсів, виховання особистої
відповідальності за стан навколишнього середовища.

Кінцева мета такої освіти полягає в тому, щоб надати населенню
можливість зрозуміти складний характер навколишнього середовища і
необхідність для всіх країн розвиватися таким чином, щоб це
узгоджувалося з навколишнім середовищем. Подібна освіта повинна також
сприяти усвідомленню людством економічної, політичної і екологічної
взаємозалежності сучасного світу, з тим щоб підвищити почуття
відповідальності всіх країн, що стане передумовою для розв’язання
серйозних проблем навколишнього середовища на глобальному рівні.

Цікаво простежити, як розширилося проблемне поле філософії екології. На
початку це були постановки питань про необхідність регуляції, що
перетворює діяльність людини, про межі зростання виробництва,
заснованого на споживанні природи, які все розширюються. Вже в 70-х
роках в роботах Римського клубу були досить чітко визначені сценарії
можливої екологічної катастрофи, до якої поступово і неухильно
наближається сучасна цивілізація. Вихід пропонувався на шляху обмеження
речовинного-енергетичного споживання природи і мінімізації шкідливих
викидів, що критично порушує динамічну рівновагу біосфери. Ідеалами були
проголошені перехід до екологічно чистих технологій, відмова від
технократичного ставлення до природи і людини.

Але в зв’язку з цим виник новий комплекс проблем, що стосуються умов,
можливостей і шляхів реалізації цього ідеалу. Чи можливе обмеження
споживання природних ресурсів при демографічному тиску, що збільшується?
Як співвідносяться ідеї свободи, демократії, принципи ринкової
економіки з вимогами обмеження безперервного зростання виробництва і
споживання? Як повинна змінитися структура цінностей технократичної
цивілізації, яка досі орієнтується на розширення масштабів перетворення
природи? Які нові етичні імперативи і правові норми повинні бути
вироблені, щоб забезпечити екологічне виживання людства? Сучасні
дослідження глобальної кризи виявили його природу як кризи машинної
стадії цивілізації, що поставила, однак, під загрозу існування людства
взагалі.

Ймовірно, перш ніж приступати до вироблення нових етичних імперативів і
норм взаємовідносин людини з природою, необхідно, образно кажучи,
“розчистити їм місце”, критично переглянувши і проаналізувавши колишні
(тобто сучасні) догми екологічної свідомості. І це також є одним із
завдань філософії на даному етапі. Не претендуючи на вичерпну
характеристику, можна виділити наступні найважливіші догми сучасної
масової екологічної свідомості.

Догма 1. Першочерговим завданням є збереження природи. Однак єдиним
радикальним способом збереження природи було б знищення людства. Своєю
матеріально — виробничою діяльністю людина перетворює природу, тобто
змінює її, не заради цікавості, а внаслідок суті свого буття. Зміна, а
не збереження, є способом життєдіяльності людини. Інша справа, що людина
для підтримки нормальних умов існування повинна постійно компенсувати
свій дестабілізуючий вплив на природу іншими перетвореннями.
Першочергове завдання людства — це забезпечення стабільності свого
розвитку, динамічної рівноваги системи “Природа—Суспільство”. Причому,
по мірі свого розвитку людина вимушена все більше брати на себе
управління станом природи, оскільки її природні сили вже не можуть
компенсувати антропогенний вплив.

Догма 2. Екологічні проблеми — породження сучасного світу, ще в
недавньому минулому відносини з природою були гармонійними. Це розуміння
породжує ідеалізацію минулого життєвого укладу, лежить в основі лозунга
“назад до природи”. Причина виникнення цієї догми — некритичне ставлення
до історії, слабке знання її реальних фактів. Людство протягом всього
свого існування стикалося і більш або менш успішно вирішувало екологічні
проблеми. Відмінність нашого періоду історії в тому, що ці проблеми
набули глобального характеру.

Догма 3. У майбутньому можна повністю вирішити екологічні проблеми. Ця
оптимістична позиція сформувалася під впливом реклами досягнень НТП,
його потенційних можливостей. При цьому випускається з уваги, що всяке
досягнення техніки нарівні з корисним ефектом дає і побічний,
екологічний вплив якого спочатку непередбачуваний. Наприклад, навіть
найбільш чиста енергетика – сонячна — дає побічний продукт у вигляді
теплового забруднення, тому також має екологічні межі свого розвитку.

Висновок: руйнування догм екологічної свідомості, формування
наукововивіреного екологічного імператива в мисленні кожного є
людинонеобхідною умовою виживання людства.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020