Реферат
з економічної географії
Еколомічна Географія Харківської області
природно-кліматичними умовами територію області можна розділити на дві
зони: лісостепову – це центральні, північні і західні райони і степову –
південні і східні райони.
Клімат помірний. Середньорічні температури: літня + 21о С, зимова – 7о
С. Кількість опадів – 540 мм (середньорічна).
На півночі і північному сході Харківська область межує з Бєлгородською
областю Російської Федерації, на сході — з Луганською, на південному
сході — з Донецькою, на південному заході — з Дніпропетровською, на
заході і північному заході — з Полтавською та Сумською областями
України.
Територія області — 31,4 тис. км, що складає 5,2 % території України.
Область характеризується великою компактністю, що в умовах рівнинного
рельєфу вельми сприяє розвитку внутріобласних господарських зв’язків.
Територію області перетинають магістральні залізні і шосейні дороги,
через які вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до портів Чорного,
Азовського і Балтійського морів, до багатьох індустріальних центрів за
межами України.
Корисні копалини в області представлені природним газом (Ефремівське,
Західно-Крестіщенське, Кегичівське та інші родовища), нафтою, кам’яним і
бурим вугіллям, кам’яною сіллю, фосфоритами, охрою, глиною, пісками,
вапняками, крейдою тощо.
Багатством краю є джерела мінеральних вод – Березівське, Рай-Еленівське
та інші.
Дону і Дніпра. По її території протікає 156 річок довжиною понад 10 км.
Найбільш великі – Сіверський Донець (довжина 380 км в межах області),
Орель (довжина 200 км) в межах області, Оскіл (довжина 177 км в межах
області). Сіверський Донець по праву вважається однією з найкрасивіших
річок України.
Береги Сіверського Донця дуже живописні на великому протязі річки.
Особливо красива річка в районі Гайдар та Коробових Хуторів. Тут
збереглося рідкісне для південного степу поєднання повноводної річки з
густими лісами, живописністю прибережних круч і обширними лугами
низовинного лівобережжя. Крутий та високий правий берег Сіверського
Донця покритий густою нагірною дібровою. Над річкою підносяться Козача й
Городищенська гори, з яких відкривається чудовий вид на всю обширну
річкову долину.
Дуже красивий також Сіверський Донець поблизу Ізюму, де він утворює
простору й живописну Ізюмську луку.
Нижче за Ізюмом до Сіверського Донця впадає його найбільша притока –
Оскіл, який в межах області на значній частині протікає серед крейдяних
схилів й по-своєму виділяється красивими видами. Тут, в його долині, між
селом Тополі і містом Куп’янськом на крутих крейдяних схилах колись
зростали крейдяні бори. Зараз від них лише подекуди збереглися одиночні
крейдяні сосни – живі пам’ятники далеких геологічних часів. Вони
відрізняються особливим кольором стовбурів і темно-зеленою розкидистою
кроною. На важкодоступних оголеннях крейди в долині зустрічаються й інші
рідкісні рослини.
У межах області налічується 36 озер загальною площею близько 2,5 тис.
га. Якнайбільше їх в долині р. Сіверський Донець. Як правило, всі вони
річкового походження, мають витягнуту форму й невеликі глибини (2—3 м).
Найкрупнішим є озеро Лиман, розташоване біля пос. Лиман, Зміївського
району. Воно має 7,5 км в довжину і 2,7 км завширшки; середня глибина —
2 м. Озеро використовується як джерело водопостачання крупної районної
електростанції — Зміївської ГРЕС, а також служить природною базою
створеного на ньому рибогосподарського комбінату.
З інших озер слід зазначити вражаючі красою озера Борове й Біле.
Окрім природних озер, на території області налічується 1910 ставків
загальною площею більше 6 тис. га. Вони є практично у всіх
адміністративних районах області та використовуються для потреб
водопостачання і зрошування, рибного господарства, а також відпочинку
населення.
На території області створено 50 водосховищ з сумарним об’ємом 1526 млн.
м3. Найкрупніші з них Краснооскільське (478 млн. м3), Печенізьке (400
млн. м3), а також Краснопавлівське (410 млн. м3), яке є однією з ланок
водогосподарської системи водопостачання Донбасу і Харківщини по каналу
Дніпро — Донбас.
Живлення озер, ставків й водосховищ здійснюється, головним чином, за
рахунок весняних річкових паводків. Джерельні й атмосферні води в їх
живленні грають підсобну роль.
Степова зона займає велику частину території області. Раніше її
покривала різнотравно-типчаково-ковилова рослинність. До теперішнього
часу в своєму первозданному вигляді степ практично ніде не зберігся: він
суцільно розоран й представляє величезні оброблені поля пшениці,
кукурудзи, соняшнику тощо. По балках і ярах тут посаджені байрачні ліси,
а на піщаних терасах річок поширені дубово-соснові ліси. В порівнянні з
лісостеповою частиною грунтовий покрив степової зони області більш
простій. Тут переважають грунти, що сформувалися під впливом дернового
процесу. Пануючі типи грунтів — могутні і типові чорноземи. В цілому
переважна частина грунтового покриву області характеризується значним
змістом гумусу і відрізняється високою родючістю.
Високоурожайні чорноземні грунти й сприятливі кліматичні умови дають
можливість області займати в Україні важливе місце у виробництві
товарного зерна, найважливіших технічних культур, розвивати
овочівництво, садівництво і т.д.
На території області ліси займають 318 тисяч гектарів. В лісах і парках
Харківщини росте більш ніж 1000 видів і форм дерев та кущів. Переважні
лісові породи – дуб черешчатий і сосна звичайна. Нерідко зустрічається
ялина. Із порід-супутників поширені липа, клен, ясень. На достатньо
вологих грунтах ростуть береза, вільха, верба, осина, тополя. В лісах
чимало дикоростучих плодових дерев – яблунь, груш.
Такі кущі як ліщина, бересклет, калина, глід, бузина, терен буяють в
підлісках і на узліссях. Види порід харківських лісів за останні роки
збагатились за рахунок культивування різноманітних екзотичних рослин –
сосни веймутової, оксамиту амурського, айви японської, дуба червоного.
Ліси Харківщини значно помолоділи. Середній їх вік на сьогодні – 70
років. Лісівники продовжують саджати ліси – для тих, хто буде жити в XXI
віці. На Харківщині лісорозсадники займають 610 гектарів. Робітники
Куп’янського, Красноградського, Изюмського лісових господарств щороку
провадять лісонасадження на 500 – 900 гектарах, при доволі високому
рівні виживання саджанців.
Тваринний світ
Основною і найбільш важливою характерною особливістю лісостепу
Харківської області є чергування лісових ділянок з відкритими полями.
Цей чинник зумовлює наявність мішаної фауни. В лісах зосереджені
тварини, життя яких пов’язане з деревами, а для полів характерні степові
види. Існує багато тварин, які потребують і використовують специфічність
лісостепової зони — живуть у лісі, а на відкритих ділянках шукають їжу,
живуть в одному місці, а розмножуються в іншому і т. і. В лісі живуть
лось, благородний олень, косуля і кабан.
Із хижаків, крім лисиці і ласки, зустрічаються: куниця, лісовий тхір,
горностай, енотовидний собака і вовк. Гризуни в лісах представлені
білкою, лісовою сонею, жовтогорлою мишею, рудою лісовою полівкою і
полівкою підземною.
Птахи представлені великою кількістю видів. Це солов’ї, лісові щерики,
козодої, вівчарки, вальдшнеп, славки, коноплянки, ворони, сороки,
лелеки, дятли, кібчики, сови і багато інших.
Степова фауна, мабуть більше ніж будь-яка інша, зазнала змін. Степи
майже повністю були розорені, а значить ареали деяких степових тварин
значно зменшились, або повністю ліквідовані. Разом з тим, внаслідок
зміни ландшафтних умов, окремі степові види, як то: заєць-русак, хом’як,
ховрахи, сіра куріпка, перепел, степовий лунь розширили свій ареал.
Лісозахисні смуги створили нові умови для заселення, стали містками для
розселення тваринного світу.
Збереглися і представники незайманих степів. Це перш за все байбак, або
сурок. Дві колонії цього звірка існують на Харківщині. Є в степах краю
великий тушканчик, або земляний заєць, сліпак, сірий хом’як. Є звичайно
заєць, їжаки і інші. Серед рептилій є степова гадюка, ящірка.
Річки, озера і болота мають досить багату фауну. Значні зміни в фауні
водоймищ сталися в зв’язку з будівництвом водосховищ, каналів,
зрошувальних систем, ставків. Основним видом риби в ставках є короп,
тобто напівдомашня форма сазана. Є також карась, линь, судак. Найбільш
поширені у водоймищах лящ, щука, судак, сом, плітка, окунь, синець та
інші.
Багато водноболотних птахів. Це перш за все качки, поганки, кулики,
крячки, очеретянки. Є на Харківщині й дикі гуси, білолоба казарка.
Слід зауважити, що в минулі часи тваринний світ Слобожанщині був ще
багатше. Тут широке розповсюдження мали бобри, був ведмідь, сайгак, тур,
зубр, дрофа-степег, пелікан та інші. Тарпана (дикого коня) зустрічали ще
в XVIII столітті на Орелі. Архівні дані свідчать, що Мазепа відправив до
царського двору в Москву (І693—1698 рр.) 19 лосів, 23 кабани, 7 косуль,
3 сайгаки, 2 олені і одного зубра. Цей перелік свідчить про
різноманітність фауни і про те, які звірі зникли.
У статті використані матеріали з книг:
1. «Харківська область», під редакцією А.П. Голикова і О.Л. Сидоренка,
р. Харків, РІП «Оригінал», 1993 р.
2. «Історія Слобідської України», під загальною редакцією В.И. Торкатюка
і О.Л. Сидоренка, Харків, 1998 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
