Реферат на тему:
Коломия – шлях через віки.
Коломия – одне з найдавніших, найпривабливіших міст Західної України,
яке змогло зберегти і пронести крізь віки свою самобутню культуру, а
також увібрати в себе найкращі риси культур народів, які, в силу різних
обставин, в той чи інший історичний період проживали на його території.
Місто розташоване за 65 км від обласного центру, на лівому березі
гірської річки Прут. Коломия – це центр Покуття, переддвір’я Гуцульщини.
Близькість до Карпатських гір тут відчувається у всьому: в примхах
погоди, назвах автобусних маршрутів, які сполучають місто з гірськими
селами, в прекрасних гуцульських сувенірах.
Археологічні дослідження, які проводилися на території міста і його
околиць, засвідчили проживання тут людей ще в IV-III тисячолітті до
нашої ери. З історичних джерел відомо, що в цьому регіоні проживали
слов’янські племена, білі хорвати, які в 992 році князем Володимиром
Святославовичем були приєднані до Київської Русі. В період
ранньозалізного віку на території Коломиї виникло слов’янське поселення
– городище, – так називали укріплення, де дерев’яні оборонні споруди
поєднувалися з системою ровів та валів. Згодом городище переросло в
місто. Виникненню і розвитку Коломиї сприяло її вигідне географічне
розташування на торгівельному шляху, який з’єднував цей край з
північними провінціями Римської імперії ,племенами уличів, тиверців, а
також те, що в цьому районі знаходилось багато джерел з рапою, з якої в
давнину добували сіль. Сіль в ті часи дуже високо цінувалась і часто
виступала еквівалентом в грошових відносинах. Що до виникнення назви
міста, то існує декілька версій. Найбільш імовірна з них пов’язує назву
міста з потоком Мия, який протікав через поселення. При необхідності
вказати на географічне місце розташування поселення, вказували, що воно
знаходилося “коло Миї”.
Перша літописна згадка датується 1241 роком. В так званому
Галицько-Волинському літописі Коломия називається дохідним “сольним
містом” князя Данила Галицького. Вже в цей час місто було не тільки
важливим осередком видобутку солі, а й важливим центром ремісництва і
торгівлі. Тісні торгівельні відносини з’єднали місто з Польщею,
Угорщиною, Візантією, Причорномор’ям, Литвою. Крім того, Коломия
виконувала роль важливого фортифікаційного центру південно-східної
частини Галицько-Волинського князівства. В середині XIV ст. Покуття ,а
разом з ним і Коломия спочатку була захоплена Польщею, потім, в 1367 р.,
стає часткою Молдавського князівства, а пізніше, з 90х років XIV ст.
знову переходить до Польщі. Згідно з новим територіальним устроєм
Коломия стає повітовим центром, її влада поширюється на все Покуття. В
самому місті влада належала королівському старості, якого затверджував
польський король. Польща була зацікавлена у розвитку міста, як джерелі
високих прибутків, тому в 1405 році Коломия отримує ряд привілеїв,
закріплених у так званому магдебурзькому праві. Ще раніше, в 1395 році
розпорядженням короля Владислава Ягайла Коломиї був наданий герб, на
якому була зображена укоронована голівка орла.
Завдяки своєму зручному географічному розташуванню місто постійно було
ареною міждержавних конфліктів, грабіжницьких нападів. З 1441 р. Покуття
разом з Коломиєю було передано в оренду на 25 років молдавському
господарю Олександру. У складі Молдавії Коломиї судилося перебувати ще
раз, з 1502 по 1505 рік. Великих руйнувань зазнало місто під час
польсько-турецьких війн XVI-XVII ст. Жахливим був напад турецької орди в
1589 році на Коломию. Місто було майже повністю спалене, населення
знищене, або поневолене. Не було спокою і на початку XVII ст. Кожного
року татарські орди спустошували край. Через Коломийський повіт вони
проходили 24 рази. У 1626 році у місті вже нікому було чинити опір
ворогу. Після такої руїни місто треба було відбудовувати заново.
Відбудова почалася на території теперішнього центру. Новий замок був
збудований на пагорбі, на якому пізніше розмістилося подвір’я міської
середньої школи №1. Навколо замку був зведений земляний вал з частоколом
та двома вежами, а також великий рів з водою. В’їзди з боку Обертина та
Снятина перекривали звідні мости. Одна з вулиць сучасного міста, на
згадку про існування в давні часи тут замку і досі носить назву
“Замкова”.
В цей час староство в Коломиї перейшло до рук найвпливовіших польських
магнатів – родини Потоцьких. Не дивлячись на складні історичні умови
місто продовжувало розвиватися. Значне місце в економіці посідали
ремесла та торгівля. Багато міщан чумакувало, возило сіль на Волинь,
Київщину, Литву. Поступово зростав вплив багатих родин в місті. До нас
дійшли прізвища: Піскозуби, Білоскурські, Стадниченки. І сьогодні в
Коломиї ці прізвища дуже поширені серед населення. Але реальне
керівництво містом все ж таки здійснювала польська шляхта, в магістраті
панувала польська мова, насаджувався католицизм, йшло ополячення
населення. На межі XVII-XVIII ст. загострилися і ускладнилися соціальні
та національно-релігійні суперечності. Погіршення становища простих
людей породило супротив з їхнього боку. В 1613 році коломийський міщанин
Ференц Горбаш запросив до міста 300 низових козаків, які вчинили
розправу над польською шляхтою і католицькими священиками. Пізніше в
околицях Коломиї почав розгортатися опришківський рух. З 1676 по 1682 р.
тут діяли загони Івана Винника. Легендами овіяна боротьба народного
месника, уродженця Печеніжина Олекси Довбуша. Написані ним
антикріпосницькі звернення чітко виражали його наміри: “Я прийшов не
заради грошей, а по твою душу, щоб ти людей не мучив”, – так писалося в
них. Народний месник здійснював походи по всьому Прикарпатті, Поділлі,
Буковині, Закарпатті, заходив аж у Трансільванію. Найактивніша його
діяльність припадає на період з 1738 по 1745 роки. Коронний гетьман
Йосиф Потоцький особисто очолив боротьбу з народними месниками.
23.08.1745 року Олекса Довбуш був смертельно поранений космацьким
селянином Степаном Дзвінчуком, якому польський уряд пообіцяв, в нагороду
за голову ватажка, звільнення від усіх податків. Тіло Довбуша було
розрубано поляками на 12 частин , які були виставлені для остраху в 12
селах Покуття.
У 1772 році після першого поділу Польщі, Покуття разом з Коломиєю
відійшло до Австрії. Після чотирьохсотрічної колонізації Коломия відчула
на собі австро-німецький вплив. Спочатку, згідно з новим територіальним
устроєм, Коломия перетворилась на звичайне містечко Станіславського
округу, але вже в 1811 стає повітовим центром, в який увійшло 15 міст і
містечок, 204 села, з населенням коло 160 тисяч чоловік. З ініціативи
нового уряду на околицях міста закладаються німецькі колонії: Маріагільф
(1811 р.), Багінсберг (1818 р.), Флєберг (1842 р.), Розенгек (1866 р.),
Славці (1833 р.). Колоністи принесли з собою передові технології обробки
землі, механізацію деяких процесів землеробства, нові методи організації
виробництва. Ці колонії мали ряд привілеїв і користувалися всебічною
підтримкою австрійського уряду. Становище основної маси населення за
австрійського панування майже не змінилося – численні податки,
рекрутська повинність. В навколишніх селах не припинявся опришківський
рух, який очолювали Дмитро Марусяк та Мирон Штолюк. Для боротьби з
опришками австрійська влада створила загони гірських стрільців.
Схоплених опришків судили і страчували в Коломиї.
Розвиток капіталістичних відносин у Європі не обминув Коломию.
Найбільшим поштовхом для розвитку промисловості став цісарський указ
1848 р. про скасування панщини. З другої половини ХІХ ст. починається
підйом в усіх галузях промисловості. На кінець ХІХ початок ХХ століття
місто стало центом фабрично-заводського і кустарного виробництва. Тут
утворились галузі нафтового, вугільного, деревообробного, мукомольного,
винокурного, текстильного виробництва. Серед відомих великих підприємств
були найбільша в Галичині ткальня Геллера, нафтопереробний та
лісопильний заводи, фабрика машин Біскупського, друкарні М. Білоуса і Я.
Оренштайна та інші. Піднесенню промислового виробництва сприяло
будівництво залізниці Львів-Чернівці, яка проходила через Коломию. Темпи
виробництва вражають. Роботи по її будівництву розпочалися навесні 1865
р., а вже 1 вересня 1866 року відбулося урочисте відкриття
“Львівсько-Чернівецької цісарсько-королівської привілейованої залізниці
імені Карла Людовика”. Освоєнню природних ресурсів – нафти, бурого
вугілля сприяло прокладення залізничної гілки в 1885 році в напрямку
Печеніжина, Слободи.
Швидкими темпами в місті розвивалася експортна торгівля, яка знаходилася
в руках євреїв. На продаж вивозилася мука, збіжжя, дерево, текстиль,
м’ясо, спирт, вугілля, нафта та інше. Об’єм такої торгівлі яскраво
ілюструє свідчення одного з сучасників: “…один підприємливий жид з
Коломиї вивозив на продаж до Відня щорічно 50 тис. центнерів м’яса”.
Друга половина ХІХ, початок ХХ ст. стали періодом формування
теперішнього архітектурного обличчя міста. Саме в цей час були збудовані
найкращі архітектурні споруди. Серед них Ратуша та магістрат (1877),
староство (1860), тепер медоб’єднання, український Народний дім (1902) –
тепер музей ім.. Й. Кобринського, щаднича каса (1892) – тепер Народний
дім, повітова рада (1890) – тепер музей історії м. Коломиї, окружна
фінансова дирекція (1897) – тепер ЗОШ № 9, гімназія (1875) – тепер ЗОШ №
1 ім. В.Стефаника, школа сестер – урсулянок (1899) – тепер гімназія ім.
М.Грушевського, Костел отців-єзуїтів (1897) – тепер римо-католицький
парафіяльний костел, церква святого архістратига Михаїла (1897-1898),
Залізничний двірець (1866) – тепер залізничний вокзал, кав’ярня
“Центральна” (1896) – тепер ресторан “Карпати”, готель “Галіція” (1870)
– тепер ТЗОВ “Гастроном “Коломиянка” та багато інших споруд.
Початок ХХ століття дав потужний поштовх до національного відродження. В
місті створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, у
1914 р. відкривається пам’ятник Т.Г. Шевченку. Місто випустило в світ
більше сотні поетів, письменників, понад 70 художників, 30 артистів,
композиторів, співаків. Їх діяльність сприяла тому, що Коломия піднялась
до рівня визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини.
В часи першої світової війни місто опинилось в епіцентрі воєнних дій між
Австро-Угорщиною та Росією. У вересні 1914 року в Коломию вступили
російські війська. На околицях міста точилися бої і воно тричі
переходило з рук в руки. Під час перебування царських військ був
знищений пам’ятник Т.Г. Шевченку, закриті книгарні, бібліотеки.
Заборонено видання українських газет і журналів. Грабіж, фізичне
насильство санкціонувалось окупаційною адміністрацією, яку очолював
начальник Коломийського повіту князь Лобанів-Ростовський.
Нормалізувалося життя в Коломиї тільки наприкінці 1916 року, коли в
Галичині остаточно закріпилися австрійські війська. В липні 1917 поразка
Австро-Угорщини у світовій війні стала очевидною. Виникла сприятлива
можливість для побудови національної держави для галицьких українців. 1
листопада 1918 р. у Львові було проголошено Західно-Українську Народну
Республіку. В ніч на 1 листопада військовий комітет переобрав владу і в
Коломиї. Але доба новітньої національної держави для Покуття виявилась
дуже короткою. У травні 1919 року розпочався період польсько-румунської
окупації. В місті були закриті всі українські установи, був прийнятий
курс на ополячення населення. Невдоволення політикою польської влади
набирало чітких форм і організованості. У 1920-1930х роках в Коломиї
почали діяти осередки ОУН, Української соціалістичної радикальної партії
(УСРП), Української партії незалежних соціалістів (УПНС), “Пласт”,
товариств “Просвіта”, “Луч”, “Сокіл”, “Каменяр”.
Початок другої світової війни ознаменував зміни в житті коломиян. 18
вересня 1939 р. радянські війська увійшли в Коломию. Нова влада
ліквідувала всі українські партії, товариства, організації. З перших
днів почалися репресії каральних служб проти населення. Напад Третього
Рейху на СРСР змусив більшовиків залишити Коломию. З перших днів
німецької окупації місто опинилося під важким пресом гестапо, яке
переслідувало український національно-визвольний рух а також єврейське
населення. За період окупації гестапо розстріляло 17,5 тис. коломиян.
Знищення людей гестапо проводило на околицях міста в Шепарівському лісі.
Під тиском радянський військ, у березні 1944 року почався відступ
німецько-угорської армії з Коломийщини. 27 березня з Коломийського
вокзалу евакуювали останні німецькі ешелони, а 28 березня у місто
увійшла перша гвардійська танкова бригада полковника Горєлова. Слідом за
танкістами місто зайняли воїни 351ої стрілецької дивізії. Після
поновлення радянської влади в місто почали прибувати службовці,
працівники НКВС, партійні функціонери. Коломияни насторожено зустріли
нову владу. Чимало громадських діячів, щоб не стати жертвами НКВС разом
із родинами навесні-влітку 1944 р. виїхали за кордон.
Тоталітарна система не забарилась що до репресій проти місцевого
населення, особливо проти цвіту нації – інтелігенції. В 1946 році було
заарештовано понад 70 її представників – вчителів, письменників,
лікарів, публіцистів, служителів церкви, а їх сім’ї вивезено до Сибіру.
І все ж таки місто почало поволі повертатися до життя. Вже восени 1944
р. почали діяти 11 шкіл, відкрилася музична школа, кінотеатр, ставали до
ладу промислові підприємства. Але масштабна відбудова Коломиї
розпочалася з 60х років. В цей час виникла низка крупних промислових
підприємств. На кінець 80х років місто перетворилось на потужний
економічний центр Івано-Франківської області. Славу місту принесли такі
потужні підприємства, як “Коломиясяльмаш”, завод КРУ, гардинна фабрика,
заводоуправління будматеріалів, деревообробний завод, СМУ ДОЗу, завод
“Електрооснастка”, та інші. На жаль, в нових економічних умовах
сьогодення більшість цих підприємств виявилися неконкурентноспроможними,
занепали, або самоліквідувалися. На зміну їм прийшли нові. Серед них
зернопереробна компанія “ЮМАС”, КЕЗ “Прут”, Фірма “НАЗІС”, ВАТ
“Коломийська друкарня ім.. Шухевича”.
Коломия з найдавніших часів була одним з осередків передової суспільної
думки Галичини. В Коломийській гімназії навчались Василь Стефаник,
Лесь Мартович, Марко Черемшина. З Коломиєю пов’язані імена Івана
Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Павлика, Андрія
Чайковського, Романа Іваничука, Дмитра Павличка. В Коломиї творили
музику композитори А.Й. Кос-Анатольський, Микола Лисенко. Коломию
відвідували такі відомі діячі, як митрополит Андрій Шептицький, Михайло
Грушевський, Симон Петлюра, імператор Австро-Угорщини Франц
Йосиф, та багато інших. Коломия і сьогодні не втратила славу
культурно-просвітницького центру. В місті працюються 10 загальноосвітніх
шкіл, гімназія, коледжі, ліцеї, інститут природних ресурсів,
педагогічний інститут, музичні школи, багато самодіяльних мистецьких
колективів, театр, музеї.
Цікава, але ще до кінця не вивчена історія Коломиї, історичні пам’ятки,
архітектура, первозданна природа Карпатських гір, своєрідна культура –
все це зробить в майбутньому Коломию потужним туристичним центром.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
