.

Порівняльна характеристика економічних показників країн України та Туреччини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 13888
Скачать документ

Реферат на тему:

“Порівняльна характеристика економічних показників країн України та
Туреччини ”

Порівняльна характеристика економічних показників країн України та
Туреччини

Україна

Україна є однією з найбільших держав Європи. За розмірами території – її
площа становить 603,7 тис км2. Чисельність населення України близько
47,1 млн осіб. Столиця – Київ.

Україна безпосередньо межує з сімома країнами світу. Протяжність кордону
з Польщею на північному заході становить 543 км. На заході пролягає
державний кордон з Словаччиною (98,5 км), Угорщиною (135,1 км), на
південному заході – з Румунією (625,4 км) та Молдовою (1191 км). Східний
і північно-східний кордон відділяє Україну від Росії, його протяжність
2063 км. На півночі – державний кордон з Білорусією(975 км). Загальна
протяжність суходільних кордонів України – 6606 км. Чорноморський кордон
має довжину 1550, Азовський – 400 км. Усього морські кордони України
становлять 1959 км. Загальна протяжністьусіх кордонів держави на морі й
на суші – 7590 км. Україна має широкий вихід – понад 2590 км – до країн
Центральної та Західної Європи.

Адміністративно-територіальний поділ країни складається з 24 областей і
Автономної республіки Крим.

За площею наша держава є найбільшою державою в Європі, за чисельністю
населення вона посідає п’яте місце серед інших країн Європи.

Україна – індустріально-аграрна країна із значними економічними
ресурсами. Її частка у світовому виробництві промислової і
сільськогосподарської продукції перевищує 1%. Водночас кількість її
населення становить менше 1% від населення планети.

Демографічна ситуація в Укаїні в останнє століття значною мірою
визначається складним суспільно-політичним розвитком, рівнем
матеріального забезпечення населення,його національно-культурними
традиціями, побутом, духовністю тощо .

Україна належеть до країн, що характеризуються надзвичайно низькими
темпами приросту населення.

Демографічна ситуація в Україні в останні роки характерезувалася
переходом й усталої тенденції скорочення темпів приросту населення в
абсолютне зменшення його загальної чисельності. Основна причина
від’ємних значень природного руху населення – це перевага померлих над
кількістю народжених. Природний приріст, скорочення населення за
останніми даними 2004 р. становить -334,0 тис.чол. Так, співвідношення
показників народжуваності та смертності свідчить про несприятливу
демографічну ситуацію.

Важливим показником демографічної ситуації в Україні є середня
тривалість життя, тобто кількість років, яку в середньому належить
прожити цьому поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя
цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий,
як тепер. Для людей, що народилися 1991 р., очікувана середня тривалість
життя становить 71 рік (чоловіків – 66, а жінок – 75). Більшість
населення України становлять жінки (53%), проте у різних групах
кількість чоловіків і жінок неоднакова.

Економіка України. Економіка України виділяється складовою, досить
диференційованою і диверсифікованою стуктурою. Для неї характерні:
переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей івиробництва
товарів народного споживання, наявність галузуй і виробництва, що
забезпечують науково-технічний погрес і розширення й поглиблення
внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв’язків.

На галузеву структуру екеноміки України мають вплив різні економічні та
природні фактори, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил,
темпи зростання або занепаду виробництва, рівень забезпечення
сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації
досягнень науки і техніки, міжнародний поділ праці, економічна
інтеграція.

З корисних копалин велике значення мають кам”яне вугілля Донецького
басейну, залізні й марганцеві руди. На території України добувають
природний горючий газ, нафту, сірку, титанові руди, калійну та кухону
сіль, каолінові глини, цементну сировину, флюсові вапняки, доломіти.

У галузеві структурі економіки України виділяється машинобудування на
яке припадало 38,7% вартості продукції деяких галузей, з них харчової –
15,3% і легкої промисловості – 12,0%.

Структура засобів виробництва складається із співвідношення видобувних і
обробних галузей. До видобувних належать: видобуток мінерального палива,
виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, видобуток чорних та
кольорових металів, гірничо-хімічних і мінерально-будівельних сировина;
лісозаготівлі; вилов риби і морських продуктів.

Спеціалізуються галузі на основі ознаки однорідності, тобто подібності
між собою за призначенням продукції, що виробляється (наприклад, галузі
паливної промисловості), спільності використовуваної сировини
(наприклад, галузей машинобудування) або за характером технології. Вони
групуються у так звані комплексні галузі. Тому галузі можна групувати в
паливно-енергетичний комплекс, куди належить паливна промисловість і
електроенергетика; металургійний, машинобудівний комплекси,
хіміко-лісовий, у тому числі хімічний і нафтохімічна, лісова,
деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс. Паливно-енергетичний комплекс України
складаєтьсяз паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова,
торфова) та електроенергетика. У розвитку продуктивних сил України він
відіграє всезростаючу роль, що пов”язана з одного боку, із
загальсвітовими тенденціями, а з іншого – з енерггомісткістю народного
господарства та обмеженими енергоресурсами держави.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток , але й на
територіальну організацію народного господарства, насамперед
промисловості. Біля об”єктів енергетики виникли потужні промислові вузли
і центри, навколо яких утворилися територіально –виробничі комплекси і
промислові райони.

Металургійний комплекс. Металургійний комплекс забезпечує металом
машинобудування та інші галузі нородного господарства країни. Він
складається з чорної і кольорової металургій, що в свою чергу об”єднюють
основні і допоміжні виробництва – від добування сировини і палива та
одержання допоміжних матеріалів до випуску прокату й металевих виробів.

Основним виробництвом металургійного комплексу є випуск готового металу,
допоміжним – виробництво сплавів.

У наш час Укаїна є одним з найбільших виробників металу на планеті.
Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на
світовий ринок.

Машинобуування – важлива галузь промисловості розвинутих країнах світу.

Велике значення машинабудування в народногосподарському комплексі
визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що
виготовляють засоби виробниутва, так і для галузей , які виробляють
предмети споживання, а також самі предмети споживання. Крім того,
машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва,
транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей,
а також продукцію оборного призначення.

Промисловість – провідна й найважливіша галузь виробничої сфери і всього
народногосподарського комплексу України. В ній створюється близько 67 %
валового суспільного продукту держави.

Високий рівень розвитку промисловості в областях – Дніпропетровська,
Донецька, Луганська, Запрізька та інші., з низьким рівнем –
Тернопільська, Рівненська,Чернівецька тощо.

В Україні розвинені майже всі відомі галузі промисловості за часткою
продукції серед усіх галузей перше місце посідає машинобудування. Потім
– харчова і легкова промисловість, чорна металургія, паливна та хімічна
і нафтохімічна галузі.

Найважливішими галузевими промисловими комплексами є:
паливно-енергетичний, металургійний машинобудівний, лісовиробничий.

Вугільна промисловість – це найбільш розвинута галузь паливної
промисловості нашої держави. Кам”яного вугілля добувається більше ніж
бурого.

У структурі видобутку палива за його видами у перерахунку на умовне
паливо на вугілля в Україні припадає близько 65,7 % .

Головним районом видобутку в країні є Донбас. Тут зосереджено близько
92% її запаси кам”яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля
56%. Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне
вугілля становить 44% від загальних запасів і залягає переважно в
Донецькій області. Доенцьке вугілля використовують як енергетичне паливо
на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для
виробництва коксу в Донбасі і Придніпров”ї.

Львівсько-Волинський басейн – важлива паливно – енергетична база на
заході країни. Площа басейну незначна, близько 10тис. кв.км. У
Дніпропетровському буровугільному басейні, де вуглевидобуток ведеться
переважно відкритим способом, зосереджено близько 200 родовищ. Основними
центрами буровугільної промисловості є Ватутіне на Черкащині та
Олександрія в Кіровоградській області.

Нафту і природний газ використовують як високоефективне паливо і цінну
сировину для хімічної промисловості. На нафту в структурі видобутку
палива у перерахунку на умовне паливо припадає 7,2 %, на природний газ
26,1 %.

Хоча видобуток нафти і газу в наші державі зменшується.

Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на
Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківстькій області, серед яких
особливо відоме Шебелинське. Менше 5 частини видобутку природного газу
України зосереджено в Прикарпатті. Доволі значні родовища природного
газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає
видобуток газу з дна Чорного моря.

Електроенергетика. У господаоському комплексі України електроенергетика
відіграє дуже важливу роль. Близько половини всього первинного палива
(вугілля, нафти, газ, уран), що його має чи одержує з інших держав
Україна, а також енергія окремих річок використовиється для виробництва
електро- і теплоенергії. Електроенергію в Україні виробляють теплові
(ТЕС), гідравлічні (ГЕС), гідроакумулятивні (ГАЕС) та атомні (АЕС)
станції. У перспективі набуде поширення екологічно чистої енергії Сонця
і вітру. Потужність електростанцій України – 54,0 млн кВт.

Основні теплові електростанції розміщені в Донбасі. Найпотужніші з них
Вуглегірська,Луганська, Миронівська і Старобишівська.

Новий потужний район формується в західній частині країни з теплових та
атомних електростанцій. До перших належить ДРЕС у Добротворі і Бурштині,
до других – Рівнинсько і Х мельницька АЕС. Також діє Дніпровська ГЕС.

Металургійний комплекс. В Україні основну частку залізної руди дає
Криворізький басейн (близько 90%). Видобуток ведеться переважно
відкритим способом, але багаті руди добувають і в шахтах з великої
глибини. Залізорудні басейни є і в інших районах – Керченський у Криму,
Кременчуцький у Полтавській області, Білозерське родовище в Запорізькій.
Відкриті родовища залізної руди в Харківській області та поблизу
Маріуполя в Донецькій.

Марганцеворудна база чорної металурії зосереджена в Придніпровському
басейні, який складається з Нікопольського, Інгулецько-Дніпровського і
Токмачького районів.

У виплавці чорних металів основним технологічним паливом є кокс.
Коксівне вугілля видобувають переважно в Донецькій області, а коксохімія
зосереджена в Донбасі і Придніпров’ї.

Сировинною базою чорної металургії є і видобуток нерудної сировини –
флюсів і вогнетривких глин. З каоліну, діаспору, доломіту виробляють
вогнетривкі матеріали. Каолін і доломіти видобувають у Донбасі,
Придніпров’ї та Криму.

Кольорова металургія країни має практично необмежені природні ресурси
для розвитку. Титанові руди є в Житомирській. Дніпропетровській,
Київській і Хаоківській (Краснокутськ) областях. Ртутні руди
розробляються в Донецькій і Закарпатській областях. Нікелеві руди
знайдено в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Алюмінієві
руди: боксити (Черкаська і Херсонська області), нефелінові сієніти
(Приазов’я і Хмельницька область), алуніти (Закарпаття). Мідні руди –
Харківська, Волинська, Рівненська області. Магнієві руди є в оз. Сиваш,
Запорізькій області і в Калуші (Івано-Франківська область). Хромітові
руди виявлено в долині р. Південний Буг. Олов’яні і цинкові руди – на
півночі Житомирської області. Поліметалічні руди (Закарпаття, Луганська
і Львівська області).

Машинобудування. Важке машинобудування включає виробництва металу,
гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування.
Переважна більшість підприємств важкого машинобудування розміщується в
Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є
взаємопоєднання сировини і споживача продукції. В цих районах
сконцентровано майже повністю виробництво металургійного устаткування.

Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво
підйомно-транспортних машин. Найбільші підприємства
підйомно-транспортного машинобудування розлашовані у Львові (завод
“Автонавантажувач”), а також у Харкові, Одесі,Дніпропетровську,
Нікополі, Прилуках, Золотоноші(Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська
обл.), Слов”янську.

Ениргетичне машинобудування, яке спеціалізується на виробництві
устаткування для всіх видів електростанцій, в тому числі парових
гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних
маторів, електроапаратури, кабелю та іншої продукції, є однією з
найважливіших галузуй не лише важкого машинобудування, а й усьго
машинобудівного комплексу України.

Найбільшим центром енергетичного машиобудування є Харків.

Автомобілебудування – це відносно молода галузь машинобудування України.
Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні
легкові (Запаріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво
легкових автомобілів для сільської місцевості. Автомбільна
промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі
вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів,
Синельникове, Кременчук), електрообладнан (Херсон,Сутиска Вінницької
обл.), запасні частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між
підприємствами машинобудування, а також зпідпрємствами інших галузей
промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузуві зв”язки як
всередені держави, так і за її межами.

Агропромисловий комплекс. Виробництво сільськогосподарської продукції та
її переробка – одна з найважливіших складових частин народного
господарства країни .

До складу АПК входять сільське господарство і галузі харчової
промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м”ясна,
молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та інші ). До
агропромислового комплексу належать також підприємства і організації, що
забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що
виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують
кадри.

Основою агропромислового комплексу країни, її провідною галузю є
сільське господарство. Сільське господарство поділяється на рослиництво
та твариництво.

Рослинництво. Основу рослиництва країни становлять такі культури, як
пшениця, жито, кукурудза, рис, ячмінь, овес, просо, гречка, зернобобові.
Зерно є основним продуктом харчування людини і сировиною для багатьох
галузей промисловості. Тому в структурі посівних площ зернові культури
посідають перше місце.

Основною зерновою культурою України є озима пшениця, на яку припадає
майже 50% валового збору зерна в країні. Основні райони вирощування цієї
культури – лісостепова, степова зони і частково Полісся. Посіви жита
займають близько 2% площа зернових. Його вирощують на Поляссі, в
Лісостепу, в Карпатах.

Ячмінь друга за розмірами посівних площ і за валовими зборами зерна
(близько 20%) яра зернова культура. Його вирощують у південй частині
Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце за площею посівів посідає кукурудза. На неї припадає майже
15% валового збору зерна. Овес займає таку саму площу, як і жито. Гречку
сіють в Лісостепу і на Поліссі. Просо вирощують в Лісостепу і в Степу.
Рис культивують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях
та в Криму.

Зернобобові – горох, люпин, вика та соя – дуже ціні кормові та харчові
продукти. Горох вирощують переважно на півдні Лісостеп і півночі Степу,
люпин – на Поліссі, сою – здебільшого в Степу і в Лісостепу.

На базі зернового господарства працюють галузі харчової промисловості:
борошномельно – круп”яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська.

Борошномельство – круп”яна промисловість забезпечує населення борошном і
крупами, а її відходи використовуються для виробництва комбікормів.
Борошно – основна сировина для розвитку хлібопекарської, макаронної і
частково кондитерської промисловості.

Макаронна промисловість у своєму розміщенні цілком орієнтується на
споживача.

Кондитерська промисловість також орієнтується в розміщенні на споживача.

Првідні технічні культури України – цукрові буряки та соняшник.

Україна є основою бурякозбираючою країною світу. Вона посідає перше
місце за обсягами валових зборів цукрових буряків. Найбільші площі під
культурою (75%) знаходяться в Лісостепу.

Соняшник – основна олійна культура нашої країни. За обсягами його
вирощування Україна на першому місці в світі. Основні площі соняшнику
зосереджено в степових районах.

Найбільші площі сільськогосподарських угідь під картоплею на Поліссі та
в Передкарпатті. Природні умови України дають змогу спеціалізувати
вирощування баклажанів, перцю, помідорів, огірків. Огірки, помідори,
капусту, цибулю, столові буряки, моркву вирощують п всій території
України, особливо навколо великих міст.

Найбільш сконцентровано плодоягідних насаджень у правобережному
Ліслстепу, Криму, Закарпатській області.

Важливою галуззю сільського господарства країни є виноградництво.
Близько 90% товарного винограду вирощують у Криму, Одеській,
Миколаївській та Закарпатській областях.

Тваринництво – це друга після рослинництва важлива галузь сільського
господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування –
молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість – сировиною.

Тваринництво поділяється на кілька галузей: скотарство, свинарство,
вівчарство, птахівництво, бджільництво, звіриництво тощо.

Скотарство – провідна галузь тваринництва. Поширено воно в усіх областях
і районах України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100
га сільськогосподарських угідь в Лісостепу і на Поліссі. Скотарство має
молочно- мясний напрям.

Свинарство – посідає друге місце після скотарства. Частка свинини у
виробництві м”яса наближається до 40%. Основна частина поголів”я свиней
зосереджена на Поліссі, в Степу та в Лісостепу, хоча спеціалізація цієї
галузі в різних районах неодинакова. На Поліссі і в Лісостепу
переважають м”ясо-сальні породи, а в Степу – сальні.

Важливе місце серед галузей тваринництва посідає птахівництво. Ця галузь
добре розвинута в Київській, Львівській, Донецькій, Дніпропетровській
областях та в Криму. Спеціалізовані підприємства – птахофабрики
розміщенні довколо великих міст і в курортних регіонах. Вони постачають
їм дієтичне м”ясо та яйця.

Бджільництво як галузь тваринництва, що дає надзвичайно цінну продукцію
– мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко, – найпоширеніше в Степу,
Лісостепу і в Карпатах.

Ставкове рибництво має в Україні значні перспективи розвитку. Нині
можливості галузі реалізуються далеко не повністю. Найбільше розвинуте
ставкове рибництво в Лісостепу і Карпатах.

Транспорт – має велике значення для зв”язку між гулузями
народного господарства, між містом і селом, між окремими районами
країни. Транспорт сприяє суспільному територіальному поділу праці, є
ефективним фактором формування економічної спеціалізації господарства
окремих районів, неможливої без обміну продукцією, забезпечує виробничі
й не виробничі потреби нардного господарства і населення в усіх видах
перевезень.

Виділяються такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний,
гужовий, в”ючний), водний ( морський, річковий, озерний), повітряний та
трубопровідний. Залізничний транспорт. Довжина залізничних колій
загального користування 22,8 тис. кілометрів. Їх щільність складає 38
кілометрів на 1тис. квадратних кілометрів території. Загальна довжина
залізничних колій підприємств і організацій (під”їзні шляхи) більша, ніж
довжина залізничних колій загального користування ( магістральні шляхи).
Найгустіша мережа залізничних магістралей характерна для Донбасу,
Придніпров”я, правобережного лісостепу на західних територій України.

Серед внутрішньодержавних залізниць найбільше значення мають лінії
Донбасу – Кривий Ріг, Київ – Харків, Київ –Львів, Київ –Одеса, Харків-
Севастополь. Найважливішими міжнародними залізничними магістралями є:
Донбас –Москва, Одеса –Київ – Москва, Бахмач – Гомель, Мінск, Ковель
–Хелм, Львів – Пепемишль, Київ – Чоп –Прага, Чернівці – Сучава тощо.

Залізничний транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту
за вантажооборотом. Особливими вантажами залізничного транспорту є
залізнична руда, сира нафта, будівельні матеріали, мінеральні добрива,
сільськогосподарська продукція, вироби металургії та машинобудування.

Залізничні магістралі різного напрямку, перетинаючись, утворюють
залізничні вузли. Найбільші серед них – Харків, Київ, Дніпропетровськ,
Львів, Кривий Ріг тощо.

У перевезеннях на невелику відстань головну роль відіграє автомобільний
транспорт. Особливо ефективний він на відстаннях до 50 км. Ним
здійснюються зв”язки між містами і селами, перевозяться продукція
сільського господарства до магазинів і сховищ, до залізничних станцій і
пристаней. Значні перевезення цього виду транспорту становлять
будівельні матеріали і продукція легкої промисловості.

Довжина автомобільних шляхів загального користування понад 172,6 тис.
км., з них із твердим покриттям – 163,9 тис. км., щільність –понад
271км. на 1 тис. квадратних км. території.

У цілому найкраще забезпечені автомобільними шляхами Донбас, Закарпаття,
Поділля, Автономна Республіка Крим, Київська область. Найгірше –
Полісся.

Основні автомагістралі всередині країни – Київ – Львів, Київ – Харків,
Донецьк – Дніпропетровськ – Кіровоград та ін.

Важливими автомагістралями , що сполучають Україну з сусідніми
державами, є Київ – Брест, Київ – Москва, Харків – Москва, Одеса
–Кишинів та інші. Україна добре інтегрована в європейську мережу
автомобільних доріг з виходом в Ужгороді в Словаччину і Чехію, в Чопі –
в Угорщину та Австрію, в Порубному – в Румунію – в Польщу.

Морський транспорт відіграє важливу роль у міжнародних зв”язках нашої
країни. На нього припадає чверть її вантажообороту. За середніми
відстаннями перевезень вантажів ( близько 6000 тис. км.) морський
транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту. Але за
відстанню перевезення пасажирів значно поступаються залізничному і
особливо повітр”яному транспорту.

Серед вантажів, які перевозяться морськими суднами, домінують руди
металів, кам”яне вугілля, нафта і нафтопродукт, будівельні матеріали.
Морськими транспортними шляхами в Україну надходять нафта, різноманітне
обладнання і машини, джут, чай, кава, цитрусові, банани тощо.

Найбільші морський порт України – Одеса. Серед інших – Миколаїв, Херсон,
Ізмаїл. Пасажирські перевезення здійснюють в Україні 17 морських
портів. Найбільший обсяг пасажиропотоків припадає на порти Чорного моря:
Севастополь, Ялта, Одеса. Діють міжнародні поромні переправи з Одеси в
Хайфу (Ізмаїл) і Поті (Грузія).

Загальна довжина судноплавних шляхів в Україні до 4 тис. км. майже за
всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту
знаходиться на останньому місці. Серед його вантажів провідне місце
посідають будівельні матеріали, кокс, вугілля, залізна і марганцева
руди.

Основну роль у перевезеннях вантажів і пасажирів відіграє
Дніпропетровський басейн. По Дніпру та найбільших притоках – Прип”яті та
Десні – здійснюється понад 90 % усіх перевезень річкового транспорту в
країні. Найбільші порти на Дніпрі – Київ, Дніпропетровськ і Запоріжжя.

Судноплавні шляхи проходять також по Дністру, Південному Бузі, Стирі та
Горині.

Основною річковою магістраллю міждержавних перевезень є Дунай. На ньому
дібють порти Вилкове, Кілія, Ізмаїл та Рені.

Повітряний транспорт має великі перспективи. Головна його перевага –
швидкість. Літаками перевозять переважно пасажирів. За середньою
відстанню перевезення 1 пасажира повітряний транспорт в Україні посідає
перше місце і перевищує залізничний транспорт більш, як у 10 разів.

Найбільші міста України мають по 2 аеропорти: в Києві – це “Бориспіль” і
“Київ (Жуляни)”, в Одесі – “Центральний” і “Застава”, в Сімферополі –
“Сімферопільський” і “Заводський”. Найбільший аеропорт країни
знаходиться у Борисполі під Києвом.

Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та
інших рідких, газоподібних і сипучих речовин. Довжина газопроводів у
межах нашої країни близько 35 тис. км., нафтопроводів – 2,5 тис. км,
нафто продуктопроводів – близько 3 тис. км.

Найбільший нафтопровід “Дружба” є транс”європейською магістраллю і в
межах України має протяжність 680 км. в межах України нафтопроводи
тягнуться до родовища Гнідиці до Кременчука та від родовищ нафти до
переробних заводів у Передкарпатті.

У зростанні житєвого рівня населення велика роль належить сфері послуг:
житлово-комунальне господарство, пасажирський транспор і зв”язок,
система побутового обслуговування, освіта, культура і мистецтво, охорона
здоров”я, фізична культура і спорт. За своїм призначенням всі вони
істотно впливають на вирішення основних соціально-економічних завдань.

Основне значення сфери послуг полягає втому, що весь комплекс її
галузей забезпечиє зростання рівня споживання та вдосконалення його
структури. Послуги в цьому процесі виконують, як правило, роль фактора,
який забезпечує відтворення робочої сили.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях,
освіті, охороні здоров”я, комунальному обслуговуванні тощо все більше
впливає на виробництво матеріально-речового багатства через прискорення
науково-технічного прогресу, створення необхідних передумов для
підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального
використання трудових ресурсів, забезпечення розширеноговідтворення
робочої сили, удосконалення структури вільного часу працюючих. В Україкі
високий освітній рівень.

ЗЕД. Важливу роль відіграють прямі зв’язки підприємств і об’єднань,
наприклад, у машинобудуванні, яке визначає якісну трансформацію
виробничо-технічої бази всіх галузей наробного господарства на основі
найновіших досягнень науки і техніки.

Україна в майбутньому може бути основним експортнром цукру, оскільки в
1990р. її частка у міжреспубліканському експорті становила 83%,
макаронних виробів – 86%, солі – 80%, олії – 55%, кондитерських виробів
– 52%, овочевих консервів – 46%, маргарину – 29%, борошна – 20%. У
загальносоюзному фонді частка України була така: м’яса і м’ясопродуктів
– 25%, молока і молочних продуктів – 21%, яєць і яйцепродуктів – 14%.

Основні споживачі тваринницької продукції – Росія, країни Закавказзя й
Середньої Азії, макаронних виробів і борошна – Білорусь, Росія, країни
Закавказзя і Середньої Азії; цукор вивозиться практично в усі країни
СНД, олія – в Білорусь, держави Балтії.

Отже, Україна практично визначилася в спеціалізації виробництва і має
широкий ринок збуту на Сході. Проте значно важче з непродовольчими
товарами, які потрібнов значних кількостях завозити в Україну з Росії,
Молдови, Узбекистану, Казахстану, країн Закавказзя, Балтії.

Найтісніші економічні зв’язки підтримує Україна з країнами Східної
Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці країни
переважає продукція галузей важкої індустрії: кокс, руда, сірка, чорні
метали, устаткуваня для гірничодобувної і металургійної промисловості,
сільськогосподарські машини тощо.

Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини,
Румунії, Болгарії та інші. Самородна сірка з України надходить до
Чехії, Словаччини, ФРН, Угорщини, Румунії.

В сучасних умовах економічні зв’язки України з країнами Східної Європи
трохи послабилися, але в майбутньому, очевидно, вони розвиватимуться
більш ефективно.

Україна бере участь в економічному співробітництві з промислово
розвиненими країнами світу. Понад 20 країн отримують з України
промислову продукцію і промислову сировину: залізну і марганцеву руди,
кокс, чавун, прокат чорних металів, графіт, скло, штучні алмази,
автонавантажувачі, а також цукор, льоноволокно, олію тощо.

В еконмічних зв’язках України із зарубіжними країнами використовується
науково-технічне співробітництво. Донього належить торгівля патентами,
ліцензіями, технічним досвідом (“ноу-хау”) тощо. Науково-технічне
співробітництво сприяє прискоренню темпів економічного розвитку,
втіленню найновіших технічних досягнень, раціональному використанню
природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів,
скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню
ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин.

Налагоджується прямі стосунки Міністерства сільського господарства і
продовольства України із зарубіжними фірмами. Заслуговує уваги
співробітництво з фірмою BASF (ФРН) у галузі впровадження інтенсивної
технології виробництва сої на основі застосування хімічних препаратів
фірми.

Отже, перебудова зовнішньоекономічної діяльності України значною мірою
сприятиме її просуванню на світовий ринок та інтегруванню в міжнародну
економіку.

Туреччина

Туреччина розташована на межі Західної Європи. 23,7 тис км2 – близько 4%
території (Східна Фракія) знаходиться у Європі, частина (Анатолія)
розташована на півострові Мала Азія й відокремлена від європейської
частини протоками Босфор і Дарданелли та Мармуровим морем. Омивається
водами Чорного, Егейського та Середземного морів.

Межує на суходолі з Вірменією, Грузією, Азербайджаном (загальна довжина
спільних кордонів 618,7 км), Болгарією, Грецією, Сирією, Іраком, Іраном.

Площа – 774,8 тис км2.

Населення – 71,3 млн. чоловік. Середньорічний приріст населення –
близько 2,4% (один із найвищих у Європі).

Національний склад. Близько 90% – турки. Найчисленніша національна
меншина – курди, котрі проживають компактно, головним чином у
південносхідних провінціях. Є в Туреччині також араби, греки, вірмени,
євреї, лази, черкеси, грузини та інші.

Мова й релігія. Державна мова – турецька, поширені іноземні мови –
англійська, французька, німецька.

За Конституцією Туреччина – світська держава. Пануюча релігія – іслам
сунітського обряду (99% населення – мусульмани).

Адміністративний устрій. Країна поділена на 67 ілів (провінцій), які, в
свою чергу, поділяються на ільче (округи) й волості.

Найбільші міста: Стамбул (понад 10 млн чол.), Анкара – столиця (понад
3,5 млн чол.), Ізмір (2,7 млн чол.), Адана.

Державний устрій. Туреччина – республіка. Засновник і перший Президент
республіки – Мустафа Кемаль Ататюрк.

Діє Конституція Турецької республіки від 7 листопада 1982 року.

Туреччина – парламентсько-президентська республіка. Глава держави –
президент. В адміністративному відношенні країна поділяється на
вілайєти.

Клімат більшої частини країни – субтропічний – середземноморський з
вологою зимою, у внутрішніх районах – континентальний і сухий.

Економіка. Жорстка економічна політика принесла відчутні
результати за роки перебування на посту Прем’єр-Міністра Туреччини Тансу
Чіллер. Прибутки від експорту сягли 15 млрд доларів на рік. Зростання
експорту на тлі скорочення імпорту призвело до скорочення
зовнішньоторгового дефіциту – з 14 до 5,2 млрд доларів. Валютні прибутки
країни зросли на 6%.

Високі темпи економічного зростання стабільно тримаються на рівні 5%.
Завдяки програмі лібералізації економіки 1995 року різко сповільнилися
темпи інфляції до прийнятного, за західними мірками, рівня 3-5%
щомісячно. Таким чином, національна економіка Туреччини переживає
підйом.

Туреччина – південний морський сусід України. Відстань між Одесою і
Стамбулом становить 690 км, від Криму до турецьких берегів – 250 км.
Важлива географічна особливість Туреччини – розташування на перехресті
шляхом з Європи в Азію і з Причорномор’я до Середземномор’я. Через
Босфор і Дарданелли ведуть шляхи до Світового океану. Туреччина відіграє
важливу геополітичну роль. Вона є членом НАТО і асоційованим членом
Європейського Співтовариства і водночас – це частина величезного
ісламського світу і туркомовних країн, що займають величезну територію.

Європейська частина Туреччини – Фракія, порівняно добре освоєна
територія з комфортним субтропічним кліматом. Азіатська частина –
Автономія – становить 97% площі Туреччини. Гірський рельєф Східної і
Центральної Автономії з напіваридними ландшафтами із зволоженою
прибережною частиною Чорного, Егейського та Середземного морів.

Країна досить багата на різні види рудної та гірничо-хімічної сировини.
Тут розробляють світового значення родовища хромітів, ртуті, сурми,
вольфраму. Є уран, вугілля, нафта.

Туреччина належить до середньорозвинутих країн з багатогалузевим
господарством. Це – індустріально-аграрна країна, в якій поступово
першість починає вести промисловість. Успішно розвивається нематеріальна
сфера – торгівля, фінансова діяльність, міжнародний туризм, освіта і
наука. В структурі ВВП частка промисловості (разом з будівництвом і
транспортом) перевищує 40 %, сільського господарства – 20 %, хоча в
ньому зайнято все ще половина економічно активного населення.
Промисловість Туреччини, це добування вугілля, нафти, залізні і хромові
руди. Розвинута легка і харчова промисловість доповнюються металургією,
нафтопереробкою і хімією, підприємствами, що виробляють автомобілі та
військову техніку, устаткування і транспортні засоби.

Агропромисловий комплекс. Виробництво сільськогосподарської продукції та
її переробка – одна з найважливіших складових частин народного
господарства країни .

До складу АПК входять сільське господарство і галузі харчової
промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м”ясна,
молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та інші ). До
агропромислового комплексу належать також підприємства і організації, що
забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що
виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують
кадри.

Основою агропромислового комплексу країни, її провідною галузю є
сільське господарство.

Сільське господарство Туреччини, незважаючи на дуже помітне
позитивне зрушення в індустріальному секторі, продовжує займати серед
галузей економіки по ряду параметрів чільне положення: у землеробстві,
тваринництві й інших, приєднаних до них сфер економічної діяльності
(лісництво, рибальство) зайнято понад половину всього самобутнього
насления і створюється п’ята частина валового національного продукту.
Частка сільськогосподарських товарів в експорті країни за останні роки
помітно знизилася, але проте не опускається нижче 20-25 %. У
землеробстві створюються майже дві третини всього доходу даної отрали.
На другому місці знаходиться тваринництво (33,4 %), а роль лісового
господарства (1,9 %) і рибальства (1,7 %) незначна.

Сільське господарство поділяється на рослиництво та
твариництво.

Рослинництво. Для Туреччини характерно в основному велике поміщицьке
землеволодіння. Обробляється около 1/3 усієї території (2-ге місце в
Європі і 4-те в Азії).

Землеробство Туреччини включає вирощування зернових, бобових,
овоч-баштанних і технічних культур, а також плодівництво.

Ведучу роль грають зернові культури (близько 82 % посівних площ),
переважно пщеница і ячмінь. Відносно менше значення мають кукурудза,
жито, овес, просо, мал.

Пшеницю, що займає понад 65 % посівів зернових, вирощують повсюдно. У
Туреччині переважає яра пшениця; лише у високогірних районах із суворою
зимою культивуються озимі сорти. Вирощують високоврожайні мексиканські
сорти і російський сорт пшениці “безоста – 1”. Частина врожаю цієї
культури йде на експорт.

Ячмінь – продовольча культура. Частина його йде на пивоварство. Основні
райони виробництва – Центральна і Південно-Східна Автономія.

Кукурудза – третя за значенням продовольча культура. Вирощують переважно
на Чорному узбережжі, де кукурудза основний продукт харчування сільських
жителів. На другому місці знаходиться Мармуровий район.

Рис, що має обмежене значення в турецькому землеробстві, культивується
в місцях з жарким кліматом при штучному зрошенні. Основні райони
вирощування – Мраморноморський, Середземноморський, Чорноморський.

Інші зернові культури – жито, овес, просо, полба – вирощуються в
невеликих кількостях, причому щорічні збори їх неухильно скорочуються.

Бобові культури займають дуже скромне місце в посівних площах (близько 8
%), але їхнє економічне значення дуже важливе. Бобові включають харчові
(сочевиця, горох, квасоля, зелений горошок і боби) і кормові (вика,
коров’ячий горох, люцерна, люцин і ескарцет).

Городні і баштанні культури особливо широко поширені поблизу великих
міст. Найбільшим попитом користаються бульбові (картопля, цибуля,
часник) і баштанні культури (дині, кавуни), а також такі популярні види
овочів як огірки, помідори, капуста, баклажани і перець.

Технічні культури розташовані на відносно невеликих площах (менш 12 %
усіх посівів), але їхня роль дуже велика, тому що вони забезпечують
національну промисловість сировиною і виділяють частину на експорт. У
виробництві технічних культур спостерігається більш широке застосування
механізації і найманої праці, сучасних методів агрокультури, штучного
зрошення, авансування хліборобів і т.п.

Цукровий буряк – нова для Туреччини культура. Сіяти її почали з 1926 р.
коли відкрився перший цукровий завод. Посіви цукрового буряка тяжіють до
районів нині діючих цукрових заводів.

З волокнистих культур головне місце займають по всіх параметрах
бавовник, що вирощується здавна, лиш на початку 20-го століття набув
значного розширення. Культивація бавовнику давно здійснюється в двох
районах – , Середземноморському та Егейському.

Льон, так як переважно олійні культури, культивується головним чином у
західній частині Чорноморського узбережжя.

У маслоробстві крім насінь волокнистих культур використовується
соняшник, кунжут, земляний горіх, соя, а також маслина.

Соняшник – також нова культура для Туреччини, частина його
використовується в місцевому маслоробному виробництві, а інша –
експортується. Соняшник культивується тільки в Мраморноморському районі.

Кунжут – олійна культура, здавна вирощується в Егейському,
Середземноморському і Мраморноморському районах. Кунжутна олія
використовується в їжі, у виробництві кондитерських і парфумерних
виробів. Частину насінь і олії вивозять.

Туреччина поряд з Болгарією і Грецією – основний виробник табаку.
Основні табаководні райони – Єгейський, Чорноморський, Мраморноморський
і Південно-Східний.

Чай – також нова культура для Туреччини. Чаївництво тяжіє до районів
Ризи-Хона, по грунтово-кліматичних умовах (достаток тепла і вологи).
Чайна продукція залишається на внутрішніх ринках і йде на експорт.

Плодівництво в Туреччині розвинуте на належному рівні, чому сприяє
розмаїтність кліматичних умов. Загальна площа, зайнята виноградниками,
посадками маслин, фруктовими садами, складає 3,7 % усієї території.
Плодові й горіхові культури давно вже ввійшли у внутрішній товарообіг.
Разом з тим плодівництво – важлива експортна ланка. Плодівництво
розвинуте насамперед в Егейському районі, на узбережжі Мармурового і
Середземного морів. Найбільше економічне значення (особливо в експорті)
має виноград, інжир, маслини, цитрусові, а також фундук.

Туреччина по площі виноградників і збору продукції займає одне з перших
місць у світі.

Лоцина – лісовий горіх, плоди якої служать екстропродуктом для
кондитерської промисловості Західної Європи, широко культивується в
Туреччині. Туреччина – найбільший у світі виробник і експортер фундука
(до половини світового збору). У різних районах Автономії зустрічаються
культурні і дикі зарості волоського горіха.

Крім названих плодових і ягідних культур по всій країні, крім
високогірних районів зустрічаються: яблуня, груша, айва, слива, черешня,
абрикос, персик, вишня.

У цілому на душу населення приходиться в рік близько 270 кг овочів, 180
кг фруктів і більш 100 кг горіхів і фісташок.

Тваринництво – друга по важливості галузь аграрного сектора. На відміну
від землеробства, тваринництво (крім птахівництва) розвивалося майже
винятково, за рахунок росту поголової худоби.

Скотарство серед домашніх тварин першість по чисельності й економічному
значенні належить вівцям: вони складають більше половини поголової
худоби, вівчарство забезпечує 45 % усього доходу. Коза, звичайна й
ангорська, займає в Туреччині друге , після овець, місце серед рогатої
худоби.

Велика рогата худоба, що нараховує 13 млн. голів, включає корів і биків,
буйволів і молочних корів. Інше тяглова і транспортна худоба, а також
молодняк. Робоча і транспортна худоба в Туреччині складають: осли, мули,
і особливо незамінні в гірській місцевості верблюди.

За останні десять років набуло значного розвитку птахівництво у зв’язку
з підвищенням ринкового попиту на біле (пташине) м’ясо і яйця. За
допомогою ізраїльського капіталу створені птахівницькі комплекси по
виробництву на промисловій основі 100 млн. бройлерів і близько 1 млрд.
яєць у рік. Підвищилася і роль домашнього птахівництва, особливо в
районах Чорного, Мармурового й Егейського морів (кури й індики).

Промисловість. У Туреччині розвивається текстильна промисловість,
харчосмакова, металургійна, хімічна промисловість, а також видобувна,
нафтопереробна і машинобудівна промисловості.

Видобувна промисловість забезпечує 7,2 % вартості промислової продукції
і будівництва. У галузі близько 72 % виробництва забезпечується
державними підприємствами (без обліку нафтових).

Паливне кам’яне-вугілля; магніт і нафта – йде на внутрішні нестатки.
Видобуток кам’яного вугілля ведеться на Чорноморському узбережжі. Буре
вугілля добувається в шахтах в Афишині – Ельбистані, у Сейтомирі,
Тунчбиліке. На 80 % видобуток здійснюють державні підприємства.

Видобуток нафти в порівнянні з розмірами її внутрішнього споживання
недостатній. Державні підприємства в сполученні з іноземним капіталом
здійснюють пошукові роботи, а також іноземні компанії, приватні і
змішані компанії. Нафта знаходиться у віддалених районах , то витрати на
видобуток і траспорт зростають.

З 1985 р. почався спробний видобуток природного газу.

Залізна руда добувається в селі Сивас і Малатья. Туреччина займає видне
місце по видобутку і запасам хромової руди (йде на експорт).

На території також знаходяться поклади і добувається мідна руда,
марганцова руда, ртуть, сірка, вальфрамова руда, уранова руда, борити,
фосфорити, золото і срібло (невелика кількість).

Нафтопереробна і хімічна промисловість. Переробку нафти здійснюють
державні заводи в Батмі, Ізміт, Аліага в Мерсині.

Видобуток природного газу в країні почався в 90-ті роки. Потреби в газі
також задовольняються за рахунок продукції газових заводів в Анкарі,
Стамбулі, Ізмаїлі і зниження побіжних газів на переробних заводах.

Виробництво мінеральних добрив, в основному фосфатних і азотних
знаходяться в районі Ізмира і Стамбула.

Гумова промисловість представлена 4-ма сучасними заводами з виробництва
автомобільних шин. На приватних підприємствах роблять покришки і шини
для мотоциклів і велосипедів. Інша галузь – це гумове взуття, а також
гумовотехнічні вироби.

Чорна і кольорова металургія. Виробництво чорних металів зосереджено в
трьох державних підприємствах чорної металургії. На останньому
проходить виплавка сталі. Має місце виплавка міді. Діють підприємства з
виготовлення алюмінію. У цілому виробництво кольорових металів не
задовольняє зростаючий попит.

Машинобудівна й електротехнічна промисловість одержала розвиток
насамперед за рахунок створення складальних підприємств. У цій галузі
особливо активно представлена участь приватного капіталу. Галузі
машинобудування: зборка і виробництво транспортнних засобів, будівництво
залізних транспортних засобів, залізниці , вагони, холодильники,
дизель-мотори. Діють ремонтні заводи суднобудування, розвинуте в
Стамбулі і Ізмирі. Значна частина устаткування і запчастин імпортується.

Верстатобудування як галузь обробної промисловості зовсім недавно
створена в країні. Зборка деяких моделей токарних, фризерних,
свердлильних верстатів здійснюється по ліцензіях західних фірм.
Холодильники, промислові газові печі виготовляються на невеликих
підприємствах приватних фірм. Приватний сектор у співробітництві з
іноземним капіталом виготовляють побутову техніку – газові печі, плити,
швейні машини, велосипеди, калорифери.

Розвивається електротехнічна промисловість. Промислове виробництво
побутових електроприладів відбувається по ліцензіях західних фірм.

Помітними темпами розвивається радіо- і електронна промисловість –
виробництво телефонної, радіо – і телетехніки, електронної апаратури,
зборка ЕОМ.

Електроенергетика. Будівництво, експлуатація енергетичних об’єктів і
розподіл електроенергії в Туреччині фактично зосереджено в руках
держави. Якщо в 60-70-ті основним розвитком електроенергетики була
теплова енергетика на базі рідкого палива (нафта), то тепер покладений
принцип переважної орієнтації на власне джерело енергії: гідроресурси,
природний газ, геотермальна сонячна енергія й енергія вітру.

Діє Комісія з атомної енергії для проведення досліджень в області
використання атомної енергії. Розробляються проекти по будівництву АЕС.

У країні діють 50 ГЕС і 30 ТЕС. Виробництво електроенергії в 90-х роках
склало 54,3 млрд. квт. Споживання ж на душу населення 926 квт. Існує
дифіцит електроенергії.

ЗЕД. Туреччина є експортером продукції сільського господарства і
видобувної промисловості.

Зовнішні партнери: ФРН, США, Великобританія, Франція.

Основу становить експорт продукції легкої (особливо текстильної та
швейної), харчової промисловості та сільського господарства. Туреччина
експортує тканини, одяг, вироби із шкіри, пшеницю, ізюм, інжир,
сухофрукти, горіхи, тютюн, бавовну, мохер, хромову руду також нафту,
машинне устаткування. Негативний торговий баланс компенсується грошовими
переказами емігрантів (кілька мільйонів турків працює за кордоном),
доходами від туризму, іноземними позиками. Головні торгові партнери
Туреччини – країни ЄС, особливо Німеччина, арабські країни, США та
Японія.

Туреччину можна умовно поділити на промисловий Захід,
аграрно-промисловий Центр та Південь, аграрний Схід. На Заході основні
центри – агломерації Стамбулу та Ізміру, які пов’язані з розвинутими
багатогалузевими економічними районами узбережжя Мармурового та
Егейського морів. Важливі центри – Стамбул, Ізмір, Бурса, Газіантеп. У
Центральній Анатолії виділяється Анкара – столиця Туреччини і стародавнє
місто. Важливі сільськогосподарські райони знаходяться на узбережжі
Чорного моря. Середземномор’я стало не тільки сільськогосподарським, а й
промисловим, і провідним туристичним центром, свого роду «валютним
цехом» країни. Важливі міста тут – Адана. Мерсін, Анталья. Схід –
найменш освоєна частина країни. Великими містами е Трабзон, Ерзурум,
Діярбакір.

Взаємини Туреччини з Україною здебільшого доброзичливі. Обидві країни
беруть участь в організаціях, з питань розвитку Чорноморського регіону.

Україна й Туреччина вже підписали трьохмільярдний договір про
будівництво нафтопроводу через турецьку територію до порту Самсун, а на
українській землі – від Одеси до Кременчука, де є великий
нафтопереробний комплекс.

PAGE

PAGE 18

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020