.

Книгодрукування і література в Україні XVI-XVIII ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
962 6188
Скачать документ

Реферат на тему:

Книгодрукування і література в Україні

XVI-XVIII ст.

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у
розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід І.Гуттенберга, перехід
від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного
розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в
цей період друкувалися латиною.

У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов’янською мовою
надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В
Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров власне,
І.Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від
переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573 р.
Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком
пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих).
Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення
князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ’ю,
– переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи
К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку
перше у слов’янському світі повне видання Біблії церковнослов’янською
мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків
достовірного тексту К.Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі,
Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським
патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з
перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У
1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем
для всього православного слов’янства. Її примірники купили королівські
бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У
Москві Біблія переписувалася, так що ”Острозька Біблія“ довго залишалася
єдиним подібним виданням.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій
половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з
яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на
кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією
типографій братства.

Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за
30 років (1574-1605 рр.) друкована продукція всіх друкарень в Україні
знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно
46 сучасним книгам на 150 стор.), то тільки за 5 років (1636-1640 рр.) –
вже понад 1927 друк. аркушів.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII
ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому
вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але
видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники.
Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику,
автором якої був М.Смотрицький (1619 р.), М. Ломоносов назвав “вратами
вченості”. Вона перевидавалася більше 150 років практично у незмінному
вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих
львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг.

В частині України, яка перебувала під владою Москви, у XVIII ст.
царський уряд проводить реакційну політику щодо книгодрукування. Були
заборонені публікації українською мовою, введені цензурні обмеження. В
інструкції друкарням, яка з’явилася в 20-х роках XVIII ст., говорилося,
що книгодрукування повинно здійснюватися так, щоб “никакой розни и
особливого наречия не было”. Через штрафи, накладені на Чернігівську
друкарню, вона збанкрутувала. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775
р. книгодрукування українською мовою занепало.

Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця
сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той
час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і
жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися
забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції
відображала перекладна література. У XVI ст. були перекладені й
опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний
довідник “Аристотелеві врата”. Поширюються переклади Святого письма, які
представляли такий жанр, як агіографія. Одним з найбільш цінних
вважається “Пересопницьке Євангеліє”, створене у 1561 р. Переклад з
болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями
Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма
вперше зроблено на “просту” українську тогочасну мову “для лепшого
виразуміння люду христіанського посполитого”.

Поряд з перекладною літературою з’являються оригінальні твори. У XVI ст.
відмічається розквіт українського епосу – створюються думи, балади,
історичні пісні, які Т.Шевченко ставив вище гомерівських поем.
Наприклад, популярними були цикли дум “Маруся Богуславка”, “Самiйло
Кiшка” та ін. Епічні твори присвячені визвольній тематиці, в них
оспівуються лицарство і героїзм, братство і вірність православ’ю.

Сплеск літературного процесу в Україні був пов’язаний з Брестською
церковною унією. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості
зайняв жанр полемічної літератури, який виник як реакція на експансію
католицької церкви в Україні. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький
у творі “Тренос” (грец. – “плач” – плач православної церкви через
відступництво її дітей); Захар Копистенський у “Палінодії” (“книга
оборони”), Іван Вишенський у “Раді про очищення церкви” виступали проти
втручання польського уряду у справи православної української церкви,
викривав його політику за принципом “чим гірше, тим краще”. Справа в
тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були
недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і
особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький,
постав перед судом за вбивство і згвалтування. Мали місце здирство
грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього,
як і за задумували ті, хто проводив таку політику, витіснення
православної церкви католицькою було б неминучим.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом
католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої
православної церкви, колективного управління її справами, висміювали
відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися
і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації
людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє
твори Івана Вишенського. Наприклад, у “Посланні до єпископів” він
викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом
порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво.
Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з
святих печер на горі Афон.

У XVI-XVII ст. поетичні твори найчастіше створювалися мандрівними
дияконами і піддячими – учнями духовних шкіл. У період літніх канікул
вони подорожували і писали віршовані твори на замовлення, з метою
заробітку. Зміст цих віршів міг бути хвалебно-величальним (панегірик)
або пов’язаним зі смертю і похоронами будь-кого зі знатних людей
(мадригал). Разом з тим багато епіграм, віршів, поем були авторськими.
Наприклад: Себастіян Кленович – “Роксоланія”, “Звитяжство богів” та ін.,
Симон Пелакід – “Про Острозьку війну”, Дем’ян Наливайко – “Про час”,
“Про старожитний клейнод” та ін., ієромонах Дубненського монастиря
Віталій – епіграми з книги “Діоптра, або Дзеркало”, Симон Симонід
(Шимонович) – “Чари”, “Женці”, книга “Селянки”, Мелетій Смотрицький –
“Лямент у світа вбогих…”, Касіян Сакович – “Вірші на жалісний погріб
шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного”, Симон Зиморович –
книга любовних пісень “Роксоланки, або Руські панни”, Софроній Почаський
– поетична книга “Евхарістиріон, або Вдячність”, Афанасій Кайнофольський
– книга “Тератургіма, або Чуда”, Кирило Ставровецький – збірник віршів
“Перло многоцінноє”, Олександр Мітура – “Узор доброчесности”, Лазар
Баранович – вірші в книзі “Аполлонова Лютня”(1971), Іван Величковський –
книжка “Зегар з полузегарком” та ін. Українські поети часто
використовували біблійні теми, багато уваги приділялося проблемам
моралі, релігії, що відповідало тогочасним смакам. У той же час в цих
творах рідко присутні художні образи, інакомовність, метафора. Все це
додає поезії XVI-XVII ст. дещо наївного, невитонченого характеру. Треба
врахувати і те, що літературної норми в українській мові на той час ще
не було, у зв’язку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним
читачем. Проте українська поезія XVI – першої половини XVIII ст.
переживала важливий етап свого розвитку. Автори використовували т.зв.
силабічну і несилабічну системи побудови рядків, уміло користувалися
римою і віршованим розміром. Часто вживалися 4- і 5-стопний ямб і хорей.
У XVIII ст. найбільші досягнення поетичного мистецтва були пов’язані з
ім’ям Григорія Сковороди.

У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два
види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу,
поділялася на три форми: містерія – таїнство спокутування гріхів людей
Ісусом Христом; міракл – події життя святих; мораліте – драми, в яких
виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і
велися розмови повчального характеру.

Шкільна драма розробляла не тільки релігійні, але і світські теми. Її
мета полягала передусім у допомозі учням і студентам в їх вивченні
творів грецьких та римських авторів, а також Біблії. Поет Дмитро Туптало
створив різдвяну драму “Комедія на Різдво Христове”, Симеон Полоцький –
драму “Про Навуходоносора”, Григорій Кониський – “Воскресіння мертвих”.

Своєрідним літературним жанром були літописи. Не будучи історичними
дослідженнями в повному розумінні, літописи поєднують риси науки і
мистецтва. Якщо перші редакції Київського літопису, створеного на
початку XVI ст., тяжіли до давньоруської стилістики, то більш пізні
редакції мають ознаки нового часу. У XVII ст. з’явилися літописи, які
відобразили найбільш яскраві і важливі події того часу – формування
козацтва, Визвольну війну 1648-1657 р. та ін. – літопис Самовидця,
Григорія Грабянки, Самійла Величка, монастирські літописи. Нарівні з
документами автори літописів використовували фольклорні джерела, власні
спогади. Літописи відіграли важливу роль у розвитку літератури та науки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХVII-ХVIII
століття. – К.:Мистецтво, 1981.- 159 с.

2. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.:Лыбидь,
1991.-398 с.

3. Історія світової культури. – Либідь, 1994.-320 с.

4. Історія української культури /За загал. ред. Г.Крип’якевича. –
К.:Либідь, 1994.- 656 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020