Реферат на тему:
Освіта та наукові знання Київської Русі
Поширення освіченості відбувалося в тісному зв’язку із зміцненням
держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира
Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті.
Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки
справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро
потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати
зв’язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович,
вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому
терені, вводить обов’язкове навчання для молоді з князівських і
боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді,
Володимирі-Волинському та інших містах.
Джерела дозволяють зробити висновок, що у Стародавній Русі школи були
двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них
викладали читання, письмо, спів, богослов’я. Школи вищого типу, для
“дітей кращих людей”, давали, крім того, знання з філософії, риторики,
граматики. Найпоширенішим, очевидно, було індивідуальне навчання.
Літописець пише: “Як бджолу бачимо, що по всіх садах і зіллях літає, з
кожного з них збираючи корисне, так і юнаки, які вчаться філософії й
хочуть увійти на висоту мудрості, всюди збирають що краще”. Онука
Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 р. заснувала у Києві при
Андріївському монастирі жіночу школу.
Багато представників привілейованих верств були знайомі не тільки з
елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про
книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Освіченістю, любов’ю
до книг славився князь Ярослав Мудрий. Галицький Ярослав Осмомисл
отримав своє прізвисько саме за те, що знав їх цілих вісім. Щонайменше
п’ять мов знав Володимир Мономах. Обидва вони були знайомі з грецькою і
латинською книжністю, самі написали блискучу публіцистику – “Повчання”.
Талановитий письменник та філософ Климент Смолятич писав, що у ХІІ ст. в
Україні-Русі було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою
мовою.(примітка видавця)
У дослідженнях, присвячених культурі Русі, як у вітчизняних, так і
особливо зарубіжних, довго існувала думка про культурну відсталість
нашої батьківщини, про ніби загальну неписьменність її населення. Ця
помилка розвіялася після 1951 р., коли археологи відкрили перші
берестяні грамоти. Сьогодні на східнослов’янських землях їх знаходять у
Чернігові, Новгороді, Пскові, Смоленську, Полоцьку, Вітебську, Києві та
інших містах. “Вікном у світ, що зник”, назвали вчені ці послання з
минулого. Серед авторів берестяних послань до нас, їх нащадків, – прості
городяни, торговці і ремісники, жінки і навіть діти. Нові докази досить
значного поширення писемності були отримані в ході реставраційних робіт
у Софійському соборі у Києві, на стінах якого розчистили різноманітні
написи (графіти), зроблені у XI ст.
Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші
бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував
Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і спочатку там
нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут же було організовано
переписування книг. Завдяки цій роботі книжковий фонд Київської Русі
складав щонайменше 130-140 тис. томів. Переписана від руки, зроблена з
пергаменту, багато оформлена книга коштувала дуже дорого – приблизно
стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок.
За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення
науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв’язки
з Візантією – головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в
Західній Європі. Отримали популярність окремі фрагменти з творів
Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський релігійний
письменник). Знання про природу давали підручники, перекладені з
грецької мови: “Фізіолог” – популярна зоологія, основана на реалістичних
і фантастичних описах тварин, і “Шестиднев” – тлумачення 6 днів
створення світу, відомостей з Біблії в образних, казкових формах.
Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами. Так, знаменитий
письменник і філософ Ілларіон був митрополитом, відомий письменник,
лікар Агапіт – ченцем Печерського монастиря і т.п. філософ, оратор
Климентій Смолятич – митрополитом, письменник і проповідник Кирило
Туровський – єпископом.
У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні
потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів,
обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях
використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п’ядь
(відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень
(відстань між витягнутими руками).
Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви,
чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в ХI-XII ст. місце
знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців.
Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого
Пантелеймона – заступника медицини і лікарів (у 2000 р., коли мощі
святого Пантелеймона були ненадовго привезені в Київ, до них розпочалося
багатотисячне паломництво). В ХI ст. в Печерському монастирі лікували
Дем’ян (Даміан)-Пресвітер і Агапіт – “безмездний лічець” Русі, як його
називає “Києво-Печерський патерик”. Зараз на пам’ять про Агапіта у
Києво-Печерській лаврі встановлена меморіальна дошка. Широке визнання
лікарською практикою за часів Київської держави здобули також ченці
Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро Сіріанин, Февронія.
Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з
лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі
вплив словом на хворого – те, що сьогодні належить до психотерапії.
Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира
Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур’єрської пошти
він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації
щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат
“Мазі”.
Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення
енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став “Ізборник” митрополита
Ілларіона (1073 р.).
Треба виділити такі принципи, характерні риси вітчизняної освіти і науки
доби, яка розглядається. Це відкритість до світу, активне запозичення і
використання набутків інших народів, що виражалося у вживанні грецької
та латинської мов, широкій перекладацькій діяльності освітніх центрів.
Чітко простежується європейська орієнтація, прив’язка до християнських
цінностей. У освіті поряд з домінуючими церковними існували сильні
світські компоненти. При високому рівні історико-літописної,
релігійно-філософської думки сфера природничих наук ще не розвинена.
* * *
У розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні
закономірності, так і національні особливості. Її основа – самобутня
культура східнослов’янських племен. Принциповим рубежем у розвитку
культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської
культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під
владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були
сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної
культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний
крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її
сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна
своєрідність з’явилися у зв’язку з феодальною роздробленістю. Однак для
закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення
політичної єдності.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Асеев Ю.С. Джерела. Мистецтво Київської Русі – К.:Мистецтво, 1979.-
216 с.
2. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.:Лыбидь,
1991.-398 с.
3. Історія української культури /За загал. ред. Г.Крип’якевича. –
К.:Либідь, 1994.- 656 с.
5. Історія світової культури. – Либідь, 1994.-320 с.
4. Ковальчук О.В. Українське народознавство. – К.:Освіта, 1992.- испр. и
перераб. / Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 704с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
