.

Особливості літературного процесу в період українського культурного відродження ХIХ ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
325 1587
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості літературного процесу в період українського культурного
відродження ХIХ ст.

У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська
мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше – в умовах урядових
заборон і переслідування – процес становлення української літературної
мови набув особливої важливості і особливої складності. М.Грушевський
писав: “Мова вирішила долю українського відродження, відновивши
розірваний зв”язок між інтелігенцією і народом…” Звідси – й
особливості української літератури XIX ст. – народні теми творчості,
реалізм і демократизм.

Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну
літературну мову, стала “Енеїда” І.Котляревського. Пародія на поему
Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була
опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора. Вже після її
успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні
комедії “Наталка-Полтавка”, “Москаль-чарiвник”.

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений
іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський
університет. Його ректор П.Гулак-Артемовський писав вірші українською
мовою. Отримали популярність байки Є.Гребінки. Він брав класичні сюжети
і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є.Гребінка
переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів
молодого Т.Шевченка.

До харківського гуртка належав також Г.Квітка-Основ’яненко –
основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні:
одні – написані з гумором, другі – сентиментальні, треті – дають
реалістичні картини (краща – “Сердешна Оксана”), інші просякнуті
народними віруваннями і переказами (“Конотопська вiдьма”).
Квітка-Основ’яненко перервав традицію використання української мови
тільки в комічних жанрах.

Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і
суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса
Григоровича Шевченка. “Його творчість, – писав М.Грушевський, – це
творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого
інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх
творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної
творчості”. Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка:
народження у сім’ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків,
робота “в наймах” і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з
земляком – художником І.Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від
продажу портрета В.Жуковського роботи К.Брюллова, навчання в Академії
мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня
рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після
повернення з заслання. Перший “Кобзар” виходить у 1840 р. у Петербурзі,
через рік – “Гайдамаки”. Геніальний поет, Шевченко вніс в українську
літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи
і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними
рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість
Шевченка – символ всієї української культури.

Суперечливість духовного життя України того часу відбилася в творчості
письменника, лінгвіста, історика, публіциста П.Куліша. Це ім’я майже на
півсторіччя незаслужено було забуте, але зараз викликає пильний інтерес.
Прихильник культурно-національного відродження, Куліш болісно шукав
шляхи до нього: від нелегального Кирило-Мефодіївського товариства – до
літературної діяльності у петербурзькій “Основі”, від союзу з галицькою
громадськістю – до надій на польську допомогу. Безперечним є значення
його етнографічної збірки “Записки о Южной Руси”, історичного роману
“Чорна рада”, тритомної історичної праці про національно-визвольну війну
під керівництвом Б.Хмельницького “История отпадения Малороссии от
Польши”.

Демократичний напрям в українській прозі розвивала Марко Вовчок
(М.Віленська). Її збірка “Народнi оповiдання”, повісті “Iнститутка”,
“Кармелюк” приголомшують трагічною правдивістю картин кріпацького гніту,
вражають образами простих людей. Російською мовою розповіді переклав
І.Тургенєв. Т.Шевченко у вірші “Марку Вовчку” звертається до неї як до
продовжувачки справи свого життя.

Твори знаменитого українського байкаря Л.І.Глібова в руслі демократичних
настроїв того часу в алегоричній формі зображали безправ’я простих
людей, свавілля поміщиків, лицемірство, святенництво.

С.Руданський закінчив медичний факультет Петербурзького університету і
працював лікарем в Ялті у Криму. Популярність йому принесли “співомовки”
– сатиричні невеликі вірші, діалоги. Тільки після його передчасної
смерті Олена Пчілка та інші письменники зібрали й опублікували його
чудові, в стилі народних пісень, ліричні вірші.

І.Нечуй-Левицкий створив у вітчизняній літературі жанр
соціально-побутової повісті. Письменник, який багато років працював
учителем в школах і гімназіях практично по всій Україні, чудово знав всі
шари українського суспільства: життя селян після ліквідації кріпацтва,
побут робітників, проблеми взаємин інтеліґенції і народу (“Кайдашева
сiм”я”, “Микола Джеря”).

На революційно-демократичних принципах базувалася творчість Панаса
Мирного (П.Я.Рудченко). Автор новаторських соціально-психологічних
романів і повістей про народне життя, він підняв українську прозу до
високого рівня художньої досконалості. Романи “Хiба ревуть воли, як ясла
повнi?” (спільно з І.Біликом), повісті “Лихi люди”, “Лихо давнє i
сьогочасне”, “Голодна воля”, п’єса “Лимерiвна” та інші його твори – це
величезна художня епопея, яка відображає життя українського народу
протягом майже всього XIX ст., особливо у післяреформений час. Новим для
української літератури в творчості П.Мирного було те, що головна увага
приділялася внутрішньому світу героїв, їх переживанням, мотивам вчинків,
еволюції поглядів.

Служінню ідеалам трудового народу присвятив творчість
революціонер-демократ П.А.Грабовський, який помер на засланні у
Тобольську. Розглядаючи літературу як “живу творчу силу суспільного
руху”, він створив прекрасні революційні вірші (збірки “Пролiсок”, “З
Пiвночi”, “Кобза”).

У 70-і роки приходить до літератури І.Франко. Людина різносторонньо
обдарована, він проявив себе в поезії і прозі, драматургії і
публіцистиці, новелістиці і літературній критиці, історії й етнографії,
філософії і політиці. Син селянина-коваля з-під Дрогобича, який насилу
отримав можливість закінчити школу і гімназію, І.Франко так формулював
своє кредо: “Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я
відчував себе зобов”язаним віддати свою працю цьому простому народові”.
Своєму принципу Франко слідував і в літературно-видавничій діяльності
(альманах “Друг” у Львові), і в політичній боротьбі (декілька разів був
арештований за соціалістичні погляди, брав участь в заснуванні
Української радикальної партії), але найбільш вражаюче і послідовно – в
літературній творчості: ліричні збірки “З вершин i низин”, “Зів”яле
листя”, історична повість “Захар Беркут”, гостросоціальний “Борислав
смiється”, поема “Моїсей”, психологічна драма “Украдене щастя”. І.Франко
багато зробив для зближення літературного процесу в Західній і Східній
Україні, для розширення контактів з європейськими літературами (був
обраний членом багатьох наукових товариств, перекладав Байрона, Гейне,
Гете. а також визначних поетів і письменників різних часів італійської,
французької, англійської, норвезької, чеської, словацької, польської,
російської, німецької, давньогрецької, давньоримської, давньоіндійської
та інших літератур світу).

Яскравим явищем української літератури була творчість Лесі Українки
(Л.Квітка-Косач). Вона розірвала коло традиційної самобутньої тематики,
збагатила українську поезію, драматургію образами світової історії,
глибокими художніми узагальненнями, картинами зіткнення філософських,
етичних ідей. У її вихованні, освіті яскраво проявилися національні
традиції, які склалися до 70-х років. Батько – учасник руху “Громад”,
друг М.Драгоманова, мати – письменниця Олена Пчілка. І.Франко писав, що
після шевченківського “Поховайте та вставайте” Україна не чула такого
сильного, гарячого поетичного слова. З разючою мужністю Л.Українка
протистояла особистій трагедії – вже в дитинстві її спіткала важка,
невиліковна тоді хвороба. Вимушена подовгу жити на Кавказі, в Єгипті,
Італії, вона ніколи не замикалася на лікуванні, вивчала історію,
культуру, традиції країн, куди привела її доля. Від лірики письменниця
йде до поем (“Давня казка”, “Самсон”, “Роберт Брюс”), і вінчають її
творчість драматичні поеми (“У катакомбах”, “Касандра”) та поетичні
драми (“Лiсова пiсня”).

У 90-х роках починається творчість М.М.Коцюбинського. У цей період він
поступово звільнявся від культурницьких ілюзій і утверджувався на
революційно-демократичних позиціях. Він розвинув жанр психологічної
новели і продовжив традицію соціальної повісті. Вже в ранніх своїх
творах показує благородство простих трудівників, пробудження в них
почуття власної гідності, їх прагнення до свободи.

Таким чином можна виділити такі етапи розвитку української літератури в
ХIX ст.:

– рубіж XVIII-XIX ст. і початок XIX ст. – поява перших творів рідною
мовою (перш за все “Енеїда”);

– 40-50-і роки XIX ст. – творчість Т.Шевченка й оформлення української
літературної мови, головне місце у тематиці займає реалістичне
змалювання народного життя;

– друга половина XIX ст. – широка палітра літературних жанрів,
поглиблення соціального, поява психологічного аналізу, збагачення
проблематики, ускладнення образного ряду, особливо у творчості І.Франка,
Л.Українки, об’єднання літературного процесу в Західній та Східній
Україні.

* * *

Аналіз розвитку різних сфер української культури дозволяє прослідкувати,
як складалися долі українського відродження в XIX ст. Пояснити його
закономірності допомагає відомий теоретичний висновок німецького вченого
Гердера про основні етапи, які проходили європейські національні рухи.
На першому етапі, як було показано, невелика група вчених-інтелектуалів
збирала історичні документи, фольклор, предмети старовини, побоюючись,
що самобутність їх народу може зникнути. Другий, або культурницький етап
став етапом відродження української мови, виникнення національної
літератури і мистецтва. Це готувало етап створення політичних
організацій, що висувають національні вимоги, аж до утворення незалежної
держави.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.:Лыбидь,
1991.-398 с.

2. Історія української культури /За загал. ред. Г.Крип’якевича. –
К.:Либідь, 1994.- 656 с.

3. Ковальчук О.В. Українське народознавство. – К.:Освіта, 1992.- испр. и
перераб. / Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 704с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020