.

Цивілізації доколумбової Америки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
288 3396
Скачать документ

Реферат на тему:

Цивілізації доколумбової Америки

ПЛАН

1. Особливості та основні історичні етапи розвитку доколумбової Америки.

2. Релігійні уявлення.

3. Наукові знання.

4. Писемність і література.

5. Архітектура та образотворче мистецтво.

1. Особливості та основні історичні етапи розвитку доколумбової Америки

Народи доколумбової Америки перебували в географічній ізоляції протягом
декількох тисячоліть. Внаслідок цього, хоч культура і розвивалася за
загальними законами, але для неї було характерне відставання у часі від
основних світових цивілізацій, повільніший розвиток. Європейська
колонізація фактично зруйнувала й знищила індіанські цивілізації і
привела до їх забуття, що викликало необхідність заново їх відкривати.

Походження предків латиноамериканців все ще продовжує залишатися
загадкою. В основному сучасні дослідники вважають, що Америка не
належала до центрів антропогенезу, а її первинне населення проникло сюди
ще в кінці палеоліту з Північно-Східної Азії 30-25 тис. років тому
внаслідок декількох хвиль переселення. Предки американських індіанців
заселили величезні простори і розпалися на велику кількість мовних сімей
та ізольованих груп. У науці багато суперечок викликає питання про
можливі зв’язки Америки з іншими частинами світу в доколумбовий період.

Причинами переселення до Америки могли бути зміни клімату, виснаження
місцевих життєвих ресурсів, зростання чисельності населення у сприятливі
кліматичні періоди.

В історії культури доколумбової Америки виділяють декілька періодів.

Палеоіндіанський період (XXV-VIII тисячоліття до н.е.). характеризується
розвитком кам’яних знарядь праці від нуклеусів, скребачок,
гостроконечників з односторонньою обробкою до оброблених з обох боків
кременевих клинків з довершеною і ретельною віджимною ретушшю, які мають
поздовжні вузькі жолобки вздовж обох поверхонь. Люди об’єднані в
невеликі кочові групи з нестаціонарними (сезонними) стоянками. Займалися
збиранням, полюванням спочатку на дрібних, а потім і великих тварин.

З VIII до середини II тисячоліття до н.е. – архаїчний період. Основу
господарства, як і раніше, складали полювання і збирання, проте знаряддя
праці удосконалювалися: використовувалося шліфування каменю, з’явилися
ступи і зернотерки. Зародилося землеробство, хоча основна частина рослин
залишалася у дикому стані. Була винайдена тканина, яка виготовлялася з
бавовни. Небіжчиків піддавали кремації або муміфікували. З’явився
оригінальний спосіб приготування гарячих страв: варити їжу у кошиках,
виготовлених з дерева, кори і шкір. Такий посуд заповнювався водою, в
яку дерев’яними щипцями опускали заздалегідь розжарені на вогні камені.

Період між II тисячоліттям до н.е. і I ст. н.е. отримав назву
формативного або протокласичного. Він характеризується остаточним
переходом до осідлого способу життя, що зумовлено появою інтенсивних
форм землеробства. Споруджувалися зрошувальні канали, дамби, греблі.
Осідле життя привело до винайдення і розвитку кераміки, а також до
формування мистецтва скульптури, появи перших пірамід. Швидко
розвивалися різні ремесла, почався активний процес класового
розшарування, формування основ наукових знань. Внаслідок важливих
господарських і культурних змін стала можливою масова колонізація нових
земель, утворилися великі центри суспільного життя.

Подальший, так званий класичний період (I-IX ст. н.е.) характеризувався
появою і розвитком ранньокласових держав. Матеріальну основу суспільств
складало інтенсивне підсічно-вогневе і поливне землеробство,
вирощувалися різні сорти кукурудзи, кабаків, гарбузи, томати, бавовник,
тютюн тощо. У ранньокласових державах нещадно експлуатувалася основна
маса населення – землероби-общинники, держави вели нескінченні війни з
метою захоплення здобичі і рабів. Крім світської знаті надзвичайною
могутністю відзначалися жерці. Основною політико-адміністративною
одиницею були міста-держави або об’єднання міст-держав, серед яких
виділялися Теотіуакан, Шочікалько, Тахін, Тікаль, Паленке, Копан та ін.
Етнічний склад цих утворень практично невідомий. Значного поширення
набрала деспотична форма правління і тісно пов’язане з нею обожнювання
царя та царської влади. Розвивалося ремісниче виробництво. Індіанцям
цього періоду були відомі золото, срібло, мідь, які піддавались складній
техніці обробки для виготовлення прикрас і знарядь праці. Великого
значення набули наукові знання. Мистецтво стало знаряддям соціальної
боротьби.

У післякласичний період (X – початок XVI ст.) переважна більшість
величезних міст-держав припинили своє існування, формувалися нові
політичні і культурні центри. Утворилися царство ацтеків з центром в м.
Теночтітлан (сучасне м. Мехіко), рабовласницька деспотична держава інків
Тауантінсуйу, майя – тольтекська держава зі столицею Чічен-Іца, а потім
Майяпан як найбільші державні утворення. Міжусобні війни привели до
утворення ряду дрібних міст-держав, що ворогували між собою. Стали
виразно проявлятися ознаки процесу деградації культури, який був
посилений хвилею повстань та епідемій.

У кінці XV – на початку XVI ст. територія Латинської Америки стає
об’єктом колоніальної експансії ряду європейських держав внаслідок
великих географічних відкриттів. Колоніальні захоплення супроводжувалися
пограбуванням, поневоленням і винищуванням корінного населення,
знищенням його культурних цінностей. Намагаючись зміцнити своє панування
на захоплених землях, колонізатори посилено насаджували свої релігії
(головним чином католицизм) і мови. Так званий період конкісти
продовжився до кінця XVIII – першої чверті XIX сторіччя, коли в ході
визвольної боротьби виникли національні латиноамериканські держави.

На початку XIX ст. в Європі під впливом звітів, мемуарів і щоденників
відомих мореплавців та дослідників зародилася індіаністика як комплекс
наук, які вивчають історію, літературу, мови, фольклор, мистецтво,
етнічні особливості, соціально-економічні проблеми індіанців Америки
доколумбового періоду і сучасності.

2. Релігійні уявлення

До моменту відкриття Латинської Америки Х.Колумбом існувало безліч
релігійних культів (за винятком монотеїстичних), вірувань і обрядів, що
склалися у різних етнічно-соціальних груп корінного населення. Значного
поширення набув тотемізм, в якому у перекрученому вигляді відображалися
кровнородинні зв’язки індіанської первісної общини. Як пережиток
тотемізму збереглося шанування древніми перуанцями пуми, кондора,
яструба, риб, осьминога, мавп, кукурудзи, картоплі тощо.

Специфічною особливістю індіанської міфології є наявність безлічі міфів
про стару і нову батьківщину, зумовлених численними міграціями
індіанських племен і відповідними процесами етногенезу. Такий ацтецький
переказ про вихід ацтеків з міфічної батьківщини Астлан. За вказівкою
бога Уїцилопочтлі, ведені своїми “пророками” ацтеки подалися у довгу
мандрівку, щоб знайти нову батьківщину в тому місці, де зустрінуть орла,
що сидітиме на кактусі і пожиратиме змію. Досягши через декілька
поколінь мексиканської долини, вони побачили на одному з островів
гірського озера Тескоко пророковані знамення і заснували Теночтітлан,
який став столицею могутнього царства ацтеків. Нерідко в міфах пошуки
нової батьківщини пов’язані з морським і заокеанським плаванням. У
космогонічних міфах проводиться ідея про багаторазовість акту створення
світу, у примітивній формі міститься концепція про всесвіт як про явище,
яке виникає в певний момент і розвивається за певними законами, що
сприймаються як воля богів. У багатьох індіанських народів існують міфи
про будову світу. У міфології древніх майя всесвіт складається з 13
небесних і 9 підземних світів. У релігійній космології найбільш
розвинених племен виникали поняття, близькі до концепції пекла і раю,
існували міфи і пророцтва про кінцеву долю людства, загибель світів,
царств і народів.

У міфології древніх мексиканських народів (тольтеків, ацтеків та ін.)
історія ділиться на ери; кожна з ер закінчується загибеллю Сонця, Землі
і людства. У міфології ацтеків під час 1-ї ери Сонцем був бог
Тескатліпока, а Земля була населена гігантами. Ця ера закінчилася
винищенням гігантів оцелотами. 2-а ера, коли Сонцем був бог
Кецалькоатль, завершилася ураганами, які зруйнували світ, а також
перетворенням людей на мавп. У кінці 3-ї ери світ і люди були знищені
гігантською пожежею. Потоп зруйнував 4-й світ, перетворивши людей на
риб. 5-а (сучасна) ера завершиться землетрусом, від якого загинуть
Земля, Сонце, люди.

У міфологіях дістали відображення пережитки матріархату, які проявилися
в значній кількості богинь і жінок-прародительок.

Дуже складний і багатий пантеон класичного періоду. Спочатку це були
місцеві божества, які зі зростанням племінних і державних об’єднань
поєдналися в одну генеалогічну систему. У пантеоні виділяються групи
богів родючості і води, мисливські боги, божества вогню, зірок і планет,
смерті, війни тощо. В кінці класичного періоду у народів Центральної
Америки створюється комплекс міфів, оснований на уявленнях про
необхідність регулярно підтримувати життя божеств людською кров’ю.
Особливо важливе значення надавалося “годуванню” бога сонця, щоб він міг
здійснювати свій щоденний шлях по небу. У 1486 р. у столиці ацтеків
Теночтітлані був споруджений храм (піраміда), на вершині якого на честь
бога сонця і війни Уїцилопочтлі двічі на рік здійснювалися масові
людські жертвоприношення (як правило в жертву приносили
військовополонених). Сцени принесення в жертву полонених зображені у
“храмі розписів” культового центру майя Бонампака.

Значне поширення мали магічні обряди – як індивідуальні, так і групові.
Ускладнення суспільних відносин, формування племінної структури вело до
зародження культу племінного бога. При утворенні союзу племен серед
богів поступово виділявся бог того племені, яке займало домінуюче
становище в союзі. Цей процес піднесення богів посилився з переростанням
союзів племен у державу. Протиріччя між окремими племенами, союзами
племен, становлення деспотичних держав спричиняли приховане і відкрите
протиставлення культу одних богів культу інших. Поступове зміцнення
влади деспота породжувало спочатку слабку, а потім все помітнішу
тенденцію до монотеїзму.

З переходом частини індіанців до землеробства складалася їх віра в
особливих богів і духів, які протегують землеробським роботам.

Поява астральних культів викликалася прагненням індіанців дати пояснення
взаємозв’язку періодичності посушливих і дощових періодів, дозрівання
врожаю з розташуванням небесних світил.

Приголомшує драматизм, сконцентрований у пророцтві майя про конкісту, в
якому говориться про прихід білих людей з рудими бородами як посланців
білого бога, дітей Сонця. Вони прийдуть зі Сходу, “вогонь буде
спалахувати на кінцях їх рук” (вогнепальна зброя), вони принесуть
розпусту, будуть нагромаджувати багато каменів і колод, саджати до
в`язниць, вішати на мотузках владик, їх вчення тільки про гріх.

Міфологічні сюжети дістали відображення в багатьох творах мистецтва.
Частина міфів була використана європейськими колонізаторами для
підкорення індіанців.

3.Наукові знання

Становлення науки у народів доколумбової Америки нерозривно пов’язане з
історичним процесом їх економічного, культурного і суспільно-політичного
розвитку. Окремі народи, які населяли цю територію, за глибокої давнини
досягли значних успіхів у розвитку ряду галузей знань: техніка
вирощування і селекції багатьох сільськогосподарських культур з
використанням зрошування і природних добрив, винахід системи лічби і
писемності, календаря; будівництво великих ритуальних і оборонних
споруд, прокладання мощених доріг, створення іригаційних систем,
видобуток і виплавка металів, ювелірна справа, суднобудування (піроги,
каноє), виготовлення канатних та текстильних волокон, ткацтво та інші
ремесла.

У процесі багатовікового розвитку доколумбової Америки індіанськими
народами були накопичені багаті знання особливо з астрономії і
математики, медицини, різноманітні практичні відомості з будівельної
техніки, ковальської справи і зварювання металів, географії,
метеорології, кліматології, сейсмології та ін. Розвиток цих знань був
тісно пов’язаний з релігійним культом.

Календарні системи, системи літочислення були найточнішими з усіх,
створених древніми цивілізаціями.

Система літочислення у древніх майя грунтувалась на математичних
розрахунках і астрономічних спостереженнях, які набули втілення в
оригінальному календарі. Календар майя виник, головним чином, з потреб
сільського господарства. Пізніше він набув таємничого містичного
характеру, перетворившись в основу релігійного культу майя. Про його
точність можуть свідчити такі відомості: тривалість року, за сучасними
даними, становить 365,2422 днів; древній юліанський рік – 365,2510 днів;
сучасний грегоріанський рік – 365,2425 днів; рік майя – 365,2420 днів. У
майя з міста Копана синодичний місяць, – період часу між однаковими
фазами місяця, – становив 29,53020 дня, а з міста Паленке – 29,53086
дня. За сучасними даними, ця величина становить 29,53059 дня, тобто
лежить між величинами, визначеними з Копана й Паленке. Як бачимо, давні
жителі Центральної Америки користувалися календарем, за точністю
адекватним сучасному.

Рік майя складався з 18 місяців по 20 днів кожний. Мовою майя періоди
часу називалися: 20 днів – віналь; 18 віналей – тун; тун дорівнював 360
кінам (дням). Для вирівнювання сонячного року додавалося 5 днів – майєб
(несприятливі, нещасливі). Вважалося, що в цю 5-денку “вмирає рік”, у ці
дні древні майя нічого не робили, щоб не накликати на себе біду.

Тун не був останньою одиницею часу в календарі майя. При збільшенні в 20
разів починали формуватися цикли: 20 тунів – катун; 20 катунів – бактун;
20 бактунів – піктун; 20 піктунів – калабтун; 20 калабтунів – кінчильтун
і т.д.

Найбільший цикл – алаутун складав 23040000000 днів або кінів (сонць).
тобто 63 081 429 років, що складає близько третини галактичного року –
часу, за який Сонце обертається навколо центру нашої галактики. Це
найбільший період, який зафіксовано в системах відліку часу нашої
цивілізації (людства). Його походження невідоме.

Всі дати мають єдину точку відліку. Її ми назвали б “рік Перший”, з
якого починається відлік часу майя. За нашою хронологією, він припадає
на 7 вересня 3113 р. до н.е., або ж, відповідно до іншої системи
кореляції, на 13 жовтня 3373 р. до н.е. Ці дати близькі до першого року
єврейського календаря, який припадає на 3761 р. до н.е.

Майя вміло поєднували 2 календарі: хааб – сонячний, що складався з 365
днів, і цолкін – релігійний, з 260 днів. При такому поєднанні складався
цикл з 18890 днів (52 роки), лише по завершенні якого назва і цифра дня
знову співпадали з тією ж назвою місяця. Це так, якби 15 листопада
неодмінно припадало кожний раз на четвер.

Подібний календар був і в ацтеків. Різні календарні системи існували і в
інших народів Давньої Америки.

Такий значний розвиток астрономічної науки не став би можливим без
ідеально розробленої системи лічби. Майя створили 20-тиричну систему
лічби від 0 до 19, яка дозволяла записати нескінченну безліч величин і
здійснювати найскладніші підрахунки.

Глибокими були і медичні знання, особливо в галузі зуболікування і
хірургії, які багато в чому перевершували знання європейських лікарів
тієї епохи. За допомогою тодішнього хірургічного інструментарію
проводилися складні операції аж до трепанації черепа. Індіанська
фармакопея використовувала хіну, кокаїн, сік папайі та ін.

У державах майя, ацтеків, інків існували порівняно розвинені правові
системи, які грунтувалися на кодексах законів. Філософські уявлення про
світ і місце людини у ньому були складовою частиною духовної культури. У
філософських вченнях зустрічається ідея про чотири першоелементи
(вогонь, вода, земля, вітер) і поняття боротьби як причини космічних
змін.

Таким чином, деякі з народів, які населяли Давню Америку, досягли
значних успіхів у розвитку ряду галузей знання у доколумбовий період.

4. Писемність і література

Одним з важливих результатів процесу культурного розвитку було
формування різних систем писемності у деяких народів доколумбової
Америки.

Цікавим зразком примітивної “писемності” в області Анд було “вузликове
письмо” – кіпу, яке являє собою шворку або палицю з прив’язаними до них
відвідними різнокольоровими (кольору надавалося символічне значення)
шнурками, на яких на різній відстані один від одного зав’язувалися
вузлики. Іноді у вузлику закріплювався який-небудь предмет (шматочок
дерева, камінь, зерно тощо). У Тауантінсуйу було значне число
професійних кіпукамайок (“майстрів кіпу”). На думку одних вчених, кіпу
являло собою чисто мнемонічне пристосування, на думку інших – своєрідну
форму письма. За найбільш спірною концепцією, кіпу містить тексти
хронік, законів і політичних творів. Існує припущення, що кіпу служило
атрибутом похоронного ритуалу.

Щось схоже зустрічаємо і в Північній Америці у ірокезів – їхнє “письмо”,
яке називалося “вампум”, – це стрічка, або пасок з ниток, на які
нанизано кольорові черепашки, різні за формою і розміром. Траплялося, що
вампум налічував по 6-7 тисяч черепашок. Нанизані на нитки мушлі
утворювали хитромудрі візерунки певного змісту.

Писемність ацтеків і народів куна являє собою піктографічне (малюнкове)
письмо з елементами ієрогліфики. Певної системи розташування піктограм
не існувало: вони могли розташовуватися і горизонтально, і вертикально.
Вперше писемність народів куна відкрита і вивчена норвезьким етнографом
Е.Нордельшельдом. Піктографічним письмом записані легенди, книги
рецептів народної медицини.

Система писемності у народів давньої Мексики склалася у ІІ-V ст. н.е. в
ольмеків. Вона являє собою поєднання елементів піктографічного і
складового письма. Неодмінним супутником запису був малюнок. Семантичне
значення мали колір і розташування знаків.

Найдовершенішою системою писемності в давній Америці було ієрогліфічне
письмо майя. У ньому вживалися фонетичні знаки (алфавітні і складові),
ідеографічні (цілі слова) і ключові (пояснювальні значення слів, але
такі, які не читаються). Всього виявлено близько 300 знаків. Мова
ієрогліфічних текстів значно відрізняється від живої мови за вимовою,
словником, граматикою. Ієрогліфічні тексти і написи майя досі повністю
не перекладені. Перші спроби розшифрувати письмо майя належать до
середини XIX ст. У середині 1950-х років великий внесок у дешифровку
письма майя вніс радянський вчений Ю.В. Кнорозов, родом з Харківщини.

З виникненням писемності був тісно пов’язаний розвиток літератури.
Літературна творчість індіанців древньої Америки в художній формі
відображала найважливіші риси життя індіанських племен. Давнім жанром
літератури були трудові (мисливські, рибальські), обрядові, а також
військові пісні, які включали звернення до богів про допомогу в
досягненні перемоги, переможні пісні, плачі за загиблими воїнами.
Значного поширення набув жанр казки – чарівної, побутової, про тварин
тощо. У деяких індіанських народів існував епос. До літературних
пам’ятників належать “Аннали какчікелей”, “Родовід владик
Тотонікапакана”, пророча книга “Чілам-Балам”, сакральний епос індіанців
кіче “Пополь-Вух” (“Книга Порад”) та ін. Великим внеском у скарбницю
світової культури є драма на мові кечуа “Апу-Ольянтай”. Одним з
найбільших поетів Давньої Америки був Несуалькойотль. Лейтмотивом його
творів, які дійшли до нас є роздуми про нестійкість людського існування,
ідеї про безперервність руху і про відносність спокою, утвердження
вічності прекрасного. До наших днів дійшли також 4 рукописи майя і
значна кількість написів на каменях в руїнах міст.

Книги являли собою смугу паперу, виготовлену з рослинного волокна (часто
використовувався луб фікуса) і натуральної клейкої речовини. Обидві
сторони смуги покривалися білим вапном. Ієрогліфічні знаки виводилися
пензликом, як чорнило використовувався сік рослин або плодів. Паперова
смуга складалася гармошкою й обрамлялася обкладинкою з дерева або шкіри.

Велика кількість рукописів була знищена в епоху конкісти.

Навчання писемності здійснювалося у спеціальних школах. У ацтеків було
два види шкіл: тельпочкаллі і кальмекак. Перші призначалися для простих
дітей з народу, другі – для обдарованих дітей, які закінчили
тельпочкаллі, і дітей знаті. Школи для простих дітей готували насамперед
воїнів, тому основна увага тут приділялася фізичному вихованню і спорту.
Школи для знаті готували інтелектуальну й адміністративну верхівку
суспільства (жерців, астрологів, математиків, писарів, суддів), тому тут
викладалися вершини наук – історія, філософія, право.

Основна частина літературних пам’яток, що збереглися, і письмових джерел
індіанців доколумбової Америки ще чекають своїх дослідників і
дешифрувальників.

5. Архітектура та образотворче мистецтво

Мистецтво доколумбової Америки дістало найповнішого вираження в
монументальній архітектурі, яка розвивалася на території сучасної
Мексики і в Центральній Америці. Архітектура обох цих областей мала
багато спільних рис, зумовлених схожістю економічних, соціальних і
релігійних інститутів, подібністю природних умов.

Архітектура і містобудування давньої Америки характеризуються стійкістю
типів, уповільненою еволюцією композиційних, декоративних і технічних
прийомів. Провідним типом були культові комплекси, які включають
ступінчасті піраміди з храмом або вівтарем на верхньому майданчику,
храм, палацові споруди для жерців і знаті, палаци для свят, “стадіони”
для ритуальної спортивної гри, “обсерваторії” для астрономічних
спостережень, а також різноманітні інженерні й оборонні споруди. Будівлі
ставилися на штучних земляних платформах, складалися з сирцевої цегли
(адобів), різних видів каменю, з використанням примітивного бетону і
різного декоративного облицювання. Кам’яна кладка велася на глиняному
розчині або по-сухому, з застосуванням шипів і металевих кріплень.
Камінь оброблявся кам’яними або бронзовими знаряддями і транспортувався
без допомоги коліс. Перекриття у вигляді фальш-склепіння (з поступовим
напуском рядів кам’яної кладки) або дерев’яні забезпечували створення
дуже обмежених внутрішніх просторів порівняно з зовнішньою масою споруди
і товщиною стін. Часто будівля ділилася на два вузьких приміщення
поздовжньою стіною, іноді застосовувалися квадратні або круглі стовпи і
навіть атланти – стовпи у вигляді статуй воїнів. У композиції
використовувалися прості геометричні форми, статичні, симетричні
рішення. Традиційним було широке застосування орнаментики, скульптури і
живопису. Планування комплексів і міст мало регулярний характер,
орієнтувалися, звичайно, за сторонами світу. Великі міста мали мощені
вулиці, зовнішній водопровід, оборонні споруди.

На території Мексики серед давніх культур важливе значення мала
теотіуаканська “культура пірамід”. У священному місті Теотіуакані,
спланованому з урахуванням математичних та астрономічних знань,
знаходилися ступінчасті Піраміда Сонця і Піраміда Місяця, “Храм
Кецалькоатля”, декорований головами пернатих змій.

Найбільшою популярністю користується архітектура майя, яка в класичний
період створила на території сучасних Мексики, Гондурасу, Гватемали
величні ансамблі Паленке, Тікаль, Копан та ін. В архітектурі майя
особливого значення набувають внутрішні простори, а фасади і внутрішні
стіни прикрашаються розписами, алебастровими рельєфами і рельєфними
ієрогліфічними текстами.

У Південній Америці архітектура розвивалася вздовж вузької прибережної
смуги на заході і в районі Центральних Анд. Тут вона відзначалася увагою
до утилітарної сторони забудови і поширенням інженерних споруд: мощених
доріг, мостів, фортець, дамб, водоймищ, каналів, гаваней, акведуків.
Кам’яна кладка з полігональних (в ранніх спорудах) і горизонтальних
блоків гігантської величини, пізніше з тесаного каменю правильної форми
була доведена в гірських районах до віртуозності; у кладці
використовувалися бронзові скріплювальні елементи. Широко
застосовувалася сирцева цегла. Покрівля робилася з очерету і соломи.
Рельєфи і розписи в обробці використовувалися менше, ніж на території
Мексики. Найважливіші будівлі прикрашалися фризами із золотих пластин.
Архітектура Південної Америки відзначалася грандіозністю масштабів,
простотою великих форм і деталей, суворістю вигляду. Її основними
центрами були Чан-Чан, Пачакамак, Тіауанако, Куско (столиця імперії
інків); важливу роль відігравали міста-фортеці Парамонга, Мачу-Пікчу,
Саксауаман та ін.

Вражає своїм багатством Коріканча (храм Сонця) – найважливіше святилище
інків, яке складалося з ансамблю кам’яних будівель, оточених стіною. У
головному приміщенні храму містився вівтар, розташований проти дверей
так, щоб золота фігура божества і золоті пластини на стінах виблискували
у промінні ранкового сонця. Поруч з храмом розташовувалися святилища
Місяця, грому, зірок, райдуги-веселки. До нього примикали приміщення для
жерців, слуг і так званий Золотий сад із золотими і срібними
зображеннями рослин, птахів, тварин і людей. Майстерно будували індіанці
і висячі мости, сплетені з ліан, які через сторіччя наштовхнули
архітекторів на ідею використати анологічні металеві конструкції.

Давнє мистецтво індіанців відображає світ як активну взаємодію двох
начал: життя і смерті. Мистецтво розписної і фігурної кераміки, глиняної
скульптури, кам’яних статуй і наскельних розписів відображало стихію
первісних, казково-фантастичних образів, які зливалися з релігійною
символікою і суворою суттю людського буття.

У статуетках, а також у фігурних і розписних посудинах відтворювалися
людські типи у всьому їх різноманітті, включаючи побутові, комічні і
патологічні мотиви; зображенням тварин також надавалася яскрава життєва
виразність.

Мистецтво індіанських народів розвивалося нерівномірно. Нерідко
пришельці витісняли носіїв більш високої художньої культури. Так, на
території Мексики найдавнішим було мистецтво ольмеків ( I тисячоліття до
н.е.), чиї похоронні маски і величезні кам’яні голови (до 13 тонн)
вражають свободою пластики, характерністю передачі етнічного типу і
людяністю. Протягом приблизно двох з половиною тисячоліть процвітало
найбагатше мистецтво майя, що створило життєво виразні твори дрібної
пластики, вражаючий за декоративною фантазією орнамент, розвинені і
складні композиції історико-побутового і ритуального значення, в
ювелірних за майстерністю виконання кам’яних рельєфах. Мистецтво ацтеків
відрізнялося керамікою, виробами з коштовних каменів і металів, узорним
ткацтвом, виробами з пір’я, монументальна творчість була пройнята
релігійними ідеями.

Важливе значення мала музика – невід’ємний елемент культових обрядів і
церемоній. У розвинених племен існувала диференціація музики на
“народну” і “придворну”, існували спеціальні школи підготовки
професіональних музикантів. Музичний інструментарій включав велику
кількість різноманітних духових і ударних інструментів, з струнних був
найпростіший монохорд – музичний лук.

В обрядах і ритуальних діях містилися елементи театралізації, були
побудовані великі амфітеатри, створені твори драматургії, такі як
“Апу-Ольянтай” на мові кечуа, драма “Рабіналь-Ачі”.

* * *

До XVI ст. народи доколумбової Америки освоїли величезні простори
континенту, досягли значних успіхів в інтенсивному землеробстві, знали
багато ремесел, володіли будівельною технікою, досягли успіхів у
мореплавстві, астрономії, медицині, в образотворчому мистецтві і
літературі. Завдяки індіанським народам у практику світового
землеробства увійшли кукурудза, картопля, квасоля, помідори, гарбуз,
какао, ананас, соняшник, арахіс, ваніль. Ними був відкритий каучук. Від
індіанців Європа отримала ліки від малярії – хіну. Значних успіхів
досягло древнє мистецтво народів Америки. Незважаючи на значне
відставання культурного процесу у часі від культурного розвитку народів
Євразії, багато досягнень індіанців суттєво вплинули на культуру і
мистецтво подальших поколінь.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. – М.: Мысль, 1987.
-348 с.

2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. – М.: Юрайт,
1998.- 669с.

3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М.: Искусство, 1990.-319
с.

4. История Древнего мира. В 3-х тт. – М.: Наука, 1983.

5. История искусства зарубежных стран. – М.: Искусство, 1980.- 384 с.

6. Історія світової культури. – Либідь, 1994.-320 с.

7. Энциклопедия для детей.- Т.6. – Религии мира. 4.2. – 3-е изд., испр.
и перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

8. Энциклопедия для детей.- Т. 7. – Искусство. 4.1 – 2-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020