Реферат на тему:
Вираження експресивності дієслова засобами словотвору
(на матеріалі творів І.С. Нечуя-Левицького)
Мова як засіб порозуміння є не тільки проявом думки, але й почуття,
емоції, експресії.
За “Лінгвістичним енциклопедичним словником”, експресивність – це
“сукупність семантико-стилістичних ознак одиниць мови, які забезпечують
її властивість виступати в комунікативному акті засобом суб’єктивного
вираження ставлення мовця до змісту або адресата мовлення. Відомий
український мовознавець В.А. Чабаненко під експресивністю розуміє
“підсилену виразність, соціально й психологічно мотивовану властивість
мовного знака (мовленнєвого елемента), яка підсилює, загострює увагу,
активізує мислення, викликає почуттєву напругу слухача (читача).
Виразним, на його думку, є будь-який знак, і тому доцільно під
експресивністю розуміти підсилену виразність. Поняття “експресії” вчений
тлумачить як підсилення (інтенсифікація, збільшення) виразності.
Експресивність тісно пов’язана з емоційністю, що спричинилося до
ототожнення деякими вченими цих понять. Але “експресія, експресивність
може пронизувати як емоційне, так і інтелектуальне і вольове у їх вияві.
Тому експресивність набагато ширша за емоційність у мові”.
Експресивність властива усім рівням мови. На морфологічному
(словотвірному) рівні “емоційного забарвлення досягають […] за
допомогою словотворчих засобів (афіксації, словоскладання і т.д.), що
надають лексичним утворенням значення пестливості, здрібнілості,
згрубілості, зневажливості, іронії, поваги, жартівливості, фамільярності
тощо”.
“Мотиваційну основу словотворення визначають два моменти: 1)
забезпечення процесу номінації та його результатів; 2) створення
(паралельно) потенційних передумов для вираження через нову мовну
одиницю ставлення мовця до позначуваного. Відповідно до цього можна
визначити дві основні функції словотворення: номінативну (іменувальну)
та експресивно-стилістичну”.
Спроба дослідити словотворчі особливості саме експресивних дієслів – не
випадкова, адже досі у мовознавчій науці увагу було зосереджено в
основному на дослідженні словотворчих особливостей експресивних
іменників та прикметників, дієслова ж у цьому аспекті розглядалися
здебільшого побіжно.
“З явищами словотворення пов’язані різноманітні експресивно-виражальні
та художньо-естетичні можливості. Ці можливості закладені як у самих
якостях словотвірних засобів (наприклад, словоскладання з його багатою і
несподіваною новаційною варіативністю, певна група афіксів із
закріпленою за ними чіткою оцінною – позитивною чи негативною –
словотвірною семантикою тощо), так і в спробах їх індивідуального,
авторського відбору та використання”.
При встановленні значення слова за значенням його морфем слід пам’ятати,
що слово означає більше, ніж сума значень морфем, з яких воно
складається. Цю думку ми вважаємо основною у нашому дослідженні, отож
експресивність, яку створюють певні словотвірні засоби, не вичерпується
окремо взятим афіксом чи основою, а виражається словом загалом.
Варто особливо підкреслити роль твірної основи (твірного слова) у
процесі деривації дієслівних експресивів. Адже “стилістична
характеристика і емоційно-експресивне забарвлення деривата нерідко
залежать не тільки від афікса, а й від семантико-стилістичних
особливостей твірної основи. Важливе значення при цьому набуває
контекст, у якому актуалізується та чи інша конотація деривата”.
Яскраво вираженою є роль твірного слова при творенні відіменних
дієслівних експресивів: пань/к/а/ти/ся – Мати вбирала її в оксамит та
шовк…, панькалася з нею (7,296); о/стовп/і/ти – Ми так і остовпіли з
переляку (6,93); пащ/ек/ува/ти – А кати знущалися, ще й пащекували
(7,140); з/гедз/к/а/ти/ся – Жінка твоя згедзкалася: вже геть-то
опришкувата вдалась! (1,267). У вищезазначених прикладах образність
твірного слова є ключовою і для утворених дієслів, які теж є образними,
тобто (ширше) експресивними.
В основі експресивності звуконаслідувальних дієслів лежить
експресивність твірних слів (у цьому випадку – звуків): за/буб/он/і/ти –
Він несамохіть забубонів молитву (1,263); цок/от/і/ти – Молодиці
розмовляли та цокотіли, як птиці на дереві (3,37); ви/киш/к/а/ти –
Трудно буде козакам викишкати отого шуліку [Вишневецького] з гнізда
(7,131).
Особливо цікавими є випадки , коли значення твірного слова у процесі
деривації переосмислюється, метафоризується: муштр/ува/ти/ся (муштрувати
– Піддавати муштрі (СУМ, IV,835)) – Настя побігла в залу й почала
муштруватися перед дзеркалом (4,279); в/струг/ну/ти (стругати – Знімати
стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним
інструментом (СУМ,IX,788)) – Таку штуку можуть встругнути тільки
ліберали… (5,239).
Помітною є роль афіксів при утворенні експресивних дієслів. На думку
Г.Г. Єгорова, “при афіксальному словотворенні до значення твірної основи
додається не тільки значення афіксів, а й ще щось. Це невловиме щось
приховується не у мові, а у потребі людей виразити те чи інше поняття”.
Досить поширеним є творення експресивів від нейтральної твірної основи
за допомогою постфікса -ся, причому часто постфікс -ся переводить
адгерентно експресивне дієслово у розряд інгерентно експресивних
(адгерентна експресивність “проявляється лише в певній ситуації,
контексті”, а інгерентна – “внутрішньо притаманна мовному знакові і є
його постійною і невід’ємною ознакою”). Наприклад: товк/ти/ся – Він дуже
не любив, як хто сторонній товкся на його постелі (2,13); гриз/ти/ся –
Тільки українець гризся з ним щовечора… (2,10); тер/ти/ся, м’я/ти/ся –
Сухобрус не сів і знов терся та м’явся… (2,66).
Експресивні дієслова активно творяться і за допомогою
префіксально-суфіксального (-постфіксального) різновиду морфологічного
способу словотвору, і значення афіксів при цьому може бути різноманітним
за ступенем важливості: по/ши/ти/ся – Ще візьме та й пошиється в
черниці, в монастир… (5,269); роз/рев/ти/ся – Чого це ти розревлася?
(3,201).
Слід зазначити, що у системі дієслівного словотвору префікс є водночас і
семантичним, і граматичним (видовим) показником, “але жоден з префіксів
не набув поки що винятково граматичного значення”.
Іноді префікси зосереджують у собі значення доконаного виду і водночас
підвищеної інтенсивності дії, а отже і експресивності: об/пи/ти,
об’/їс/ти – … і ми колись приїдемо до вас та й вас обіп’ємо та об’їмо
(5,365); ви/тріск/а/ти – Балабуха допався й витріскав трохи не всю
макітру (4,85).
У монографії “Словотвір сучасної української літературної мови” (за ред.
Жовтобрюха М.А.) вказано, що “такі семантично виразні префікси, як
пере-, роз-, під-, можуть настільки зосереджувати в собі значення
дієслова в цілому, що нейтралізують семантику кореневих морфем (пор.:
переборщити, перекапустити, підсипатися до кого-небудь, розчепірити і
под.).
У творенні експресивів від дієслівних основ префіксально-суфіксальний
(інколи префіксально-суфіксально-постфіксальний) різновид, як уже
зазначалося, є досить поширеним: на/скак/ува/ти – … він таки любив
вряди-годи пускати шпильки: якось само наскакувало на язик (8,138);
за/гріб/а/ти/ся – Він любив науку для науки і все загрібався в філософію
глибше і глибше (2,52).І хоча афікси у вищезазначених прикладах не можна
назвати такими, що несуть у собі сему експресивності, та у комплексі з
образною, переосмисленою основою вони утворюють експресивне дієслово,
виразність якого до того ж підкреслюється контекстом.
Окремо варто зупинитися на творенні дієслів з допомогою суфікса -ону-,
підсилена виразність, тобто експресивність, якого не викликає сумнівів.
На це неодноразово вказували різні мовознавці, зокрема Возний Т.М.
зазначає, що “… для дієслів на -ону-ти […] характерні
найрізноманітніші семантико-стилістичні відтінки значення (різкість,
експресивність, напруженість або послаблення дії і т.п.). Наприклад:
мах/ону/ти – Позалатував деякі дірки в канцелярії та й махонув на
Великий Фонтан… (5,251); крик/ону/ти – Что? – криконув архієрей
(5,372).
На завершення нашого короткого і безперечно неповного огляду вираження
експресивності засобами словотвору зазначимо, що І.С.Нечуй-Левицький для
яскравішого вираження задуманих образів часом утворював авторські
неологізми, використовуючи при цьому суфіксальний та
префіксально-суфіксальний різновиди морфологічного способу словотвору:
морс/ну/ти – Смерть латинці звали mors, мабуть, через те, що як морсне,
то і перекинешся, і ноги задереш… (6,230); на/мотор/юва/ти – … а
потім буде намоторювати вас, щоб ви самі вивчились писать українські
вірші (2,214); пере/делікат/н/и/ти, пере/тонч/и/ти – Та то його й брата
переделікатнила й перетончила мама (2,293); ви/закон/и/ти – Цей закон
давно вижив свій час, і вже час би його визаконить і вивести (8,419).
Усі ці авторські новотвори базуються на усталених законах словотвору, на
що вказують афікси, вжиті для їх творення (суфікси -ну-, -юва-, -и-,
префікси на-, пере-, ви-, за якими в мові закріпилося певне значення,
котре дає нам змогу зрозуміти слово загалом).
Аналіз особливостей словотвору експресивних дієслів охоплює переважно
внутрішньочастиномовне словотворення і дещо зачіпає їх творення від
інших частин мови. Причому, аналізований матеріал дає в основному
приклади морфологічного способу словотвору. У процесі дослідження
виявлено, що немає спеціального набору афіксів, які б служили тільки для
творення дієслів-експресивів, окрім, мабуть, суфікса -ону-, який несе в
собі підсилену виразність. Важливою також у вираженні експресивності є
роль деяких префіксів, зокрема об-, ви-, пере-, роз-, під-. Хоча при
визначенні ролі і значення префіксів важко визначити межі між їхніми
словотвірними і граматичними (видовими) значеннями. Особливо варто
підкреслити роль твірної основи, емоційно-експресивне або ж образне
забарвлення якої переходить у семантику створюваного дієслова. І
нарешті, експресивність, яку створюють словотвірні засоби, не
вичерчується окремо взятим афіксом чи основою, а виражається словом
загалом і підсилюється контекстом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
