Реферат на тему:
Статус конфікса у системі української мови
У традиції українського мовознавства терміном конфікс (від. лат.
confixum – узяте разом) називається “афікс, що має єдине неподільне
значення, але складається з двох частин, які розташовані перед коренем і
після нього”. У такій дефініції конфікс входить до класифікаційної
системи морфем (афіксів) за диференційною ознакою: “локалізація у
морфемній структурі словоформи” поряд із суфіксом, префіксом, флексією,
постфіксом та інтерфіксом. Зокрема “Словотвірна морфеміка сучасної
української мови” визначає конфіксальні парадигми у складі іменників,
прикметників, дієслів та прислівників (ви-…-ок вибалок, видолинок;
о-…-ок одвірок, осередок; без-…-н безбарвний, за-…-н загірний;
у-…-и увиразнити; ви-…-ува вигадувати; ви-…-и витончити; з-…-а
здавна; по-…-ому по-українському).
Уперше термін конфікс був уведений у лінгвістику Н.В.Юшмановим для
позначення афіксів, що оточують твірну основу (слово). Визначення
конфікса як будь-якого дистантного афікса (дериватора) пропонує
Н.Я.Янко-Триніцька, такого трактування дотримуються В.М.Марков,
П.П.Шуба. І.О.Мельчук для позначення переривчастих афіксів пропонує
термін “циркумфікс” (від. лат. cіrcumfixus – закріплений кругом):
“Циркумфікси оточують корінь (або рідше – інший афікс) з обох боків – як
спереду, так і ззаду, “ділячись” при цьому на частини, але не
“розриваючи” корінь”. В.Г.Головін розмежовує ці два терміни, зазначаючи,
що “терміни “циркумфікс” і “конфікс” можна диференціювати: першим
позначати афікси, що оточують тільки корінь, іншим – будь-які дистантні
афікси”. Існує ще один термін на позначення дериваційної моделі, коли у
словотворчому синтезі слова бере участь не окремий афікс, а афіксальна
комбінація, що є формально перерваним, але єдиним за
категоріально-розрядним значенням дериваційним засобом, – парасинтез.
Явище парасинтезу, що передбачає визначення окремого типу морфем –
конфіксів, є дискусійним питанням сучасної лінгвістики. Розуміння
конфікса як одиниці морфеміки передбачає ототожнення одиниць рівня
мовного аналізу (словотворчих формантів) з одиницями мовної організації
(морфемами), які за своєю суттю повинні розглядатися як абсолютно різні
категорії. Сучасна лінгвістика, керуючись методологією взаємовизначення
операційної методики та онтологічного впорядкування мовної системи,
вимагає пояснення статусу конфікса як мовного об’єкта.
“Современный русский язык” за редакцією В.О.Бєлошапкової заперечує
доцільність визначення конфікса як окремого типу афікса: “…
постфіксальні і префіксальні частини конфіксів збігаються, як правило,
за значенням з відповідними префіксами й суфіксами, тобто со-, що
входить до конфікса со- …-ник (наприклад со-трапез-ник, со-палат-ник),
тотожне за значенням префіксу со- (пор. со-автор); -ник, що входить до
цього самого конфікса, тотожний за значенням суфіксу -ник (пор.
школь-ник). Вивчаючи, як функціонують афікси в утворенні подібних слів,
необхідно зазначити, що в подібних випадках суфікс і префікс беруть
участь як дві морфеми в одному акті словотворення, приєднуючись до
твірної основи одночасно, а не послідовно, тобто використовуються як
єдиний словотворчий засіб. Такий спосіб словотворення називають
префіксально-суфіксальним. Називання такого способу словотворення
конфіксацією, а відповідних морфем конфіксом не поглиблює нашого
розуміння цього явища, а лише замінює один термін іншим”. Такої думки
дотримуються І.І.Ковалик, В.В.Лопатін, які зазначають, що для визначення
конфікса як окремого типу афікса немає ні структурних, ні функціональних
підстав.
Неоднозначне визначення статусу конфікса у лінгвістиці зумовлюється
різноманітним трактуванням терміна морфема та методики і процедури
визначення морфемної структури словоформи. Морфемна структура словоформи
встановлюється на базі не тільки морфемного аналізу, а й враховуючи дані
словотворчого аналізу: за лінгвістичною традицією встановлення
словотворчої мотивації між однокореневими словами використовуються при
встановленні морфемної структури словоформи як допоміжний, а інколи і
основний критерій морфемного членування, хоча ці два типи лінгвістичного
аналізу відрізняються різними завданнями (визначення морфемної структури
словоформи / визначення способу словотвору похідного слова), методикою
(морфемний аналіз /словотворчий аналіз) і структурними одиницями (морфи
і морфемні структури слів / твірна база і словотворчий формант).
Визначення межі словотворчого форманта у більшості випадках збігається з
межею морфеми, тому в термінах морфем характеризують не тільки морфемну
структуру, а й словотворчу структуру слова, що призводить до змішування
одиниць різних рівнів мовного аналізу і визначення словотворчого
форманта, що складається з двох різнопозиційних афіксів, як особливого
типу морфеми – конфікса.
Морфеміка як рівень мовної системи характеризується базовою одиницею –
морфемою. Морфеміка як мовознавча дисципліна, дотримуючись повноти і
цілісності лінгвістичного аналізу, повинна описати морф – свою базову
одиницю – у трьох типах внутрішньосистемних відношень: синтагматичних,
парадигматичних та ієрархічних, а отже морфемний аналіз спрямований на
морфемний рівень (синтагматичні та парадигматичні відношення), на
словниковий рівень (ієрархічні відношення) та фонетичний рівень
(ієрархічні відношення).
Словотвір в онтологічному розумінні – системний механізм мови для
утворення нових слів на базі вже існуючих, проте словотвір – це не
рівень мовної організації, оскільки він не має своєї базової одиниці. У
гносеологічному розумінні словотвір – розділ граматики, що вивчає
способи творення похідних слів. Словотвірний аналіз спрямований на
словниковий рівень мовної системи, оскільки похідні слова є об’єктом
його вивчення, а також на морфемний рівень, оскільки у процесі творення
нових слів використовуються морфи як мінімальні знакові одиниці, що
виражають словотворчі значення. Операційною одиницею словотвірного
аналізу є словотворчий формант, якому у мовній онтології відповідає
афікс або декілька афіксів. Тому конфікс – це лише одиниця словотворчого
аналізу, словотворчий формант, репрезентований декількома морфами, і ні
в якому разі не може визначатися як морфема – одиниця морфемного рівня
мовної онтології.
Поняття конфікса не відповідає і самому змісту терміна морфема. Визнаним
у сучасному мовознавстві є теоретичне положення, що “морфемою (морфом)
може вважатися фонологічна послідовність, яка повторюється з певним
змістом і локалізована у визначеному місці морфологічних структур, чітко
вичленовується, існуючи у вигляді безперервної матеріальної сегментної
форми, і асоціюється з дискретним, хоч і складним “квантом” значення”.
Розуміння конфікса як морфеми з переривчастою формою вираження
суперечить субстанціальній природі мовного знака – морфеми.
Найвагомішими аргументами на користь визначення конфікса як окремої
знакової одиниці морфемного рівня мови виступає його здатність виражати
нове, не властиве окремим компонентам конфікса, категоріально-розрядне
значення та позиційна зв’язаність з коренем конфіксальних афіксів.
Зокрема Є.А.Карпіловська зазначає: “Аналіз нашого матеріалу дозволяє
накреслити такі ознаки функціонування суфіксів, що вказують на їхнє
закріплення в конфіксах: 1) відсутність спільнокореневого слова,
створеного суфіксом самостійно та 2) формування у суфікса в складі
конфікса нового, не властивого окремому суфіксу у спільнокореневому
слові категоріально-розрядного значення”. Така характеристика суфіксів
описує їх функції у системі словотвору, а не в морфемній системі мови.
Морфи як синтагматичні одиниці морфологічної сегментації словоформи,
об’єднуючись у лінгвістичні конструкти – морфеми, парадигматично
протиставляються у межах своєї підсистеми як на позиційно-формальному
рівні, так і функціонально-значеннєвому. У такому парадигматичному
протиставленні корелятивна взаємовизначеність префікса і суфікса, що
позиційно пов’язані з одним коренем, не заперечує структурно-морфемної
самостійності цих афіксів. Навпаки, їх здатність сполучатися з іншими
коренями чи автономно, чи обопільно характеризує обов’язкові структурні
відношення морфів: відношення додаткової дистрибуції афіксальних морфів
та контрастної дистрибуції суміжних кореневих морфів. Парадигматична
протиставленість – обов’язкова умова морфемної сегментації словоформи.
Так, у сучасній морфеміці завдяки парадигматичним опозиціям визначаються
нульові афікси, уніфікси, унірадиксоїди.
Водночас будь-який афікс як елемент морфемної системи мови вступає в
опозиції з іншими афіксами на функціонально-значеннєвому рівні і набуває
своєї значущості, цінності, категорії, яка і дозволяє визначити значення
морфів. “Афікси не мають значення самі по собі, але володіють ним як
елементи парадигматичної системи мови, в силу вияву категоріальної
значущості в мові”. Отже, значення морфів, що беруть участь у
парасинтезі, можуть визначатися тільки через парадигматичне
протиставлення кожного з них окремим іншим морфам, і без такого
протиставлення не можливо визначити категоріально-розрядну єдність
компонентів конфіксів, що забезпечується тільки єдиним словотворчим
актом, який не береться до уваги при морфологічній сегментації
словоформи.
Структурнально-позційна протиставленість та значеннєво-функціональна
тотожність афіксів у парадигматиці морфемної системи мови, наприклад:
без-…-j безземелля, без-…-н безземний
за-…-j загір’я, за-…-н загірний
над-…-j надбрів’я, над-…-н надбрівний
структурно і функціонально визначає префікси і суфікси як окремі
морфеми.
Семантична цілісність конфіксальних компонентів руйнується і на рівні
синтагматичної реалізації морфем, адже у морфемній системі мови ці
афікси функціонують як окремі системно-структурні елементи. Навіть ті
лінгвісти (П.П.Шуба), які визначають конфікс дистантною морфемою,
підкреслюють різне функціональне навантаження її компонентів: префікси
виконують розрізнювальну, модифікаційну функцію, а суфікси –
узагальнювальну, класифікаційну, або суміщають класифікаційну функцію з
модифікаційною (Є.А.Карпіловська).
На синтагматичному рівні в складі словоформи, яка має лексичне значення,
на значущість кожного морфа накладаються різні конкретні семантичні
відтінки, пов’язані зі словом вцілому, такі, як предметність,
агентивність, демінутивність, коннотативність та ін.
Значення морфеми має категоріально-асоціативний характер, оскільки
морфема існує тільки у складі слова і тому тісно пов’язана зі словом не
тільки структурно, але і семантично. Отже, значення, яке передає морф як
одиниця мови у складі словоформи, залежить і від інших компонентів, що
формують семантику слова. “При цьому значення багатоморфемного слова не
є простою сумою значень морфів. Воно включає в себе і денотативний, і
сигніфікативний, і категоріальний компоненти, а також певне додаткове
значення, що походить саме від значення морфів слова”16. Будь-який морф
здатний виражати значення тільки в структурі слова. Це значення має
морфема як представник класу морфів, і, у свою чергу, цілісність
значення морфеми реалізується в морфах конкретних словоформ. У морфемній
структурі словоформи значення морфа стає одним із компонентів цілісної
семантики словоформи. Актуалізація синтагматичних відношень морфів
приводить до утворення одиниці вищого рівня – словоформи, і, відповідно,
репрезентує ієрархічні відношення морфів: відношення входження морфів у
словоформи. Основою ієрархічних відношень виступає поняття комбінаторики
морфів, що визначає функціональне і формальне об’єднання морфів у слово
як знакову одиницю вищу за рангом. Тому афікси, що беруть участь у
парасинтезі, набувають нових значень, і ці значення зумовлюються не
тільки корелятивністю, наприклад, префікса і суфікса, а всією морфемною
структурою словоформи, тобто і значенням суміжних кореневих морфів, і
всією комбінаторикою морфемної структури словоформи як мовного знака з
цілісною семантикою.
Отже, не можна говорити про цілісність семантики конфікса як одиниці
морфемної системи мови, оскільки кожен афікс характеризується своїм
окремим значенням, яке виступає як прояв морфемної парадигматики мови і
як вираження морфологічної структурно-конструктивної релевантності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
