.

Сучасні проблеми загальної фонетики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
363 2107
Скачать документ

Реферат на тему:

Сучасні проблеми загальної фонетики

“Однією з найважливіших передумов ефективності досліджень у галузі
мовознавства, як і в інших науках, є їх методологічна забезпеченість”, —
наголошував академік О.С.Мельничук. Методологія дослідження мови як
системи сформувалася внаслідок усвідомлення мовних явищ як об’єктивних
результатів мовної діяльності. Уявлення про фонетичний рівень цієї
системи мають глибоке коріння в історії мовної рефлексії. Вони стали
чинниками формування графічних принципів алфавітних та складових систем
письма. Критерії наукового визначення результатів мовної діяльності як
одиниць мовної системи пов’язані з їх мовними функціями і структурними
координатами. У фонології виділені таким чином ознаки служать
встановленню фонемного складу мови, визначенню її функціонально
навантажених елементів.

На сучасному етапі вивчення мови в результаті розвитку практичних потреб
суспільства увагу зосереджено на процесах мовної діяльності, на аспекті
реалізації мовних одиниць. Методологічний підхід до визначення
фонетичних явищ в аспекті процесуальної природи мовленнєвого акту
потребує інших аксіологічних оцінок. Таке перенесення точки відліку з
результату на процес відкриває інші сфери свідомості мовця: тепер
важливо те, що він є виконавцем мовленнєвих дій, а не носієм чогось
здійсненого або потенційно здійсненого. Адже традиційна модель
породження і сприйняття довгий час враховувала дистинктивні ознаки
фонем, тобто узагальнено відбивала уявлення про результати мовної
діяльності, що корелюють з відповідними реалізаціями.

В галузі фонетики як поєднання, так і надання переваги одному з цих
методологічно важливих, але принципово різних підходів завжди викликало
протиріччя. Результати мовної діяльності вважалися предметом
лінгвістичного аналізу, а процеси мовної діяльності (у різноманітних
фізичних параметрах) виносилися за межі мови, їх приєднували до розвідок
природничої галузі. Однак створені протиріччя варто проаналізувати з
урахуванням в характеристиці об’єкту різних способів його пізнання: як
результату і як процесу, а також показати міру відображення в об’єкті
його внутрішніх онтологічних рис та зовнішніх епістемологічних процедур.
Дві останні проблеми не нові. Їх розв’язував Аристотель /“Метафізика”, (
(IV)/. Ними займався В.фон Гумбольдт, а в сучасному мовознавстві —
Е.Кошеріу. Румунський мовознавець теж дійшов висновку, що “мова — це не
Ergon, а Energeia… мова насправді… є діяльність, а не продукт” і “ця
діяльність здійснюється постійним і однорідним способом”. Німецький
філософ бачив необхідність вивчення функціонального аспекту мови, в тому
числі у відношенні мовлення до його безпосередніх продуктів. Румунський
мовознавець проаналізував вплив позиції лінгвіста на визначення суттєвих
рис продукта мовної діяльності і тому застерігав: “Не можна ні в якому
разі плутати об’єкти як дане з тим, як ми їх розглядаємо”. Оскільки
результати мовної діяльності стали основним об’єктом вивчення в
лінгвістиці, саме при їх визначенні мало місце ототожнення пізнавальних
схем і процедур з досліджуваною реальністю. Це стосується в першу чергу
схеми протиставлення фонем, а фактично — когнітивної процедури їх
виділення. І хоча процесам мовної діяльності не притаманне
протиставлення елементів, цю схему було покладено в основу теорії
породження і сприйняття. Як видно, проблема об’єктивації внутрішнього
змісту діяльності суб’єкта в процесі дослідження є актуальною і для
загальної фонетики. Поряд з нею причиною неподоланих фонетичних проблем
є нерозрізнення у визначенні мовних явищ сфери продукування, яку
природніше досліджувати через процеси, і сфери функціонування, яка
природно представлена результатами. До них належать проблеми виділення
“психічно реальної одиниці” фонетичного рівня7, встановлення її фізичних
меж, пошук інваріантних ознак фонеми за акустичними або артикуляційними
параметрами. Опис мовленнєвих явищ, який не виходить або за межі
системно-фонологічного, або за межі інструментального спостереження,
також не сприяє вирішенню цих проблем. Крайній вияв системного підходу
характеризується тим, що його адепти відмовляються бачити в процесі
реалізації мовленнєвих явищ регулярні риси і функціональну значущість.
Натомість при дослідженні процесу мовлення фонетисти нерідко при
встановленні загальних мовних закономірностей користуються невеликим
фактичним матеріалом і суб’єктивним тлумаченням даних експерименту. У
тому випадку, якщо мовне чуття і достатній досвід експериментатора
враховують обидві сфери існування мови, він шукає шляхи подолання цієї
проблеми.

У цьому плані цінним є досвід українського мовознавця Олекси
Синявського, що сформувався на широкому фактичному матеріалі вивчення
різних варіантів української нормативної і діалектної вимови. Ще у 1929
році він поставив під сумнів розуміння функції фонеми, як таке, що не
відповідає об’єктивно існуючим фактам. Вчений пропонує: “Щоб
констатувати наявність у мові якоїсь фонеми чи фонематичного значіння
звука, ми часто можемо спиратися на інші фонеми з аналогії. Так, фонему
ть (життя…) ми можемо визнати на тій тільки підставі, що цей звук
артикуляційно-акустично відрізняється від ть тим самим, чим
відрізняється фізіологічно споріднений дь супроти дь (довгістю), тобто
коли можна встановити пропорцію дь : дь = ть : ть, отже й дь : ть = дь :
ть”. Пропонований для плану реалізації принцип аналогії пояснює
усталене співіснування форм (артикуляційно-акустичних типів) як системну
рису артикуляційної бази українського мовлення; встановлена пропорція
має аксіологічну перевагу для виконавця типізованих артикуляційних дій,
а поняття фізіологічна спорідненість розкриває онтологічний механізм
формування артикуляційного типу і виділення його з-поміж інших типів. На
прикладах сполучення приголосних у словах повіс(ь)те, с(ь)тягати,
с(ь)під, с(ь)тріха та ін., де фонема /с/ може реалізуватися як звук з
більшою або меншою м’якістю, він показує залежність характеристик
фізичного вияву цієї системної одиниці від комбінаторно-позиційних умов
реалізації, з чим і пов’язана складність у визначенні її статусу і
виконуваної функції. Тому Олекса Синявський поряд з поняттям “фонема з
значення” та “з походження” пропонує вживати поняття “фонема з
становища”. Він постійно враховує фактор взаємодії компонентів цілісно
вимовленого слова чи складу. Це, наприклад, стосується пропонованої
норми вимови ненаголошених и, е, аналізу явища пом’якшеності в групі
приголосних. О.Синявський приділяє багато уваги тим відтінкам
приголосних, які вважаються дуже рідкісними або зовсім відсутні у
системі фонем, але широко представлені у мовленні. Надзвичайно важливим
є визнання автономності фонематичного значення м’якості у зв’язку з її
фонетичним виявом. Адже зараз статус м’якої фонеми пов’язують з її
дистрибутивними властивостями, які начебто завжди корелюють з
відповідною фонетичною реалізацією. Інтерпретація частотних
характеристик звуків за особливостями їх продукування дозволила
Синявському визначити 59 приголосних і 12 голосних. Отже, навіть на
матеріалах палатограм, які відбивають результати артикуляції, мовне
чуття вченого дозволило побачити важливі риси процесу продукування та
його зв’язок з функціонуванням і таким чином визначити головні,
актуальні й до сьогодні орієнтири фонетичного аналізу. Так само почав
розвивати свою теорію реалізації як метод аналізу “переходу системного в
мовленнєве” Р.Р.Каспранський: “…теорія реалізації покликана займатися
дослідженням процесу та закономірностей кодування… абстрактних
системних одиниць та їх послідовностей у вигляді матеріальних звукових
одиниць мовленнєвого потоку”. Тим самим цей науковий підхід сприяє
розширенню кола досліджуваних явищ від “суто синхронічної структури,
застиглого, мертвого конструкта” до комунікативно-прагматичних координат
мовленнєвого акту, а також спрямовує увагу на встановлення кореляцій між
реальними і абстрактними одиницями. Планомірне вивчення сегментних та
супрасегментних характеристик у спонтанному мовленні є значним кроком у
подоланні суб’єктивних уявлень про мовні норми на функціональному рівні
реалізації: “З цього погляду в систему включається і дистрибуція
елементів, їх сполучуваність і функціональне навантаження”.

Досліджувати природу реалізації мовлення в аспекті породження стало
можливим спочатку завдяки осцилографуванню та динамічному
спектрометруванню. У вивченні сегментних явищ особливих успіхів досягли
фонетичні лабораторії Москви, Санкт-Петербурга. Артикуляційну динаміку
мовлення вперше почали аналізувати в Києві на матеріалах
кінорентгенографування, на багатьох мовах артикуляторно-акустичну
динаміку творення вивчає угорський вчений К. Болла.

Як акустичні, так і кінорентгенографічні дані показали, що реальною
одиницею процесу мовлення є склад. З позиції реалізації потребують уваги
фактори творення складу як цілісної одиниці. Аналізуючи склад через його
онтологічні кореляти (рухи, напруження, форми мовних органів), можна,
наприклад, побачити, що внаслідок типізації артикуляційних зусиль в
межах його автосегментації один з трьох уніфікованих укладів язика27 —
дорсальна форма і передня локалізація — встановлюється не тільки для
артикуляції [i], а й з самого початку для всіх приголосних, що стоять
безпосередньо перед цим голосним, в тому числі для задньоязикових і
губних. Розпізнавання приголосного звука як “твердого” чи “м’якого”
залежить від сприйняття міри відкритості/закритості передньої частини
ротової порожнини. Всі приголосні у складі з [i] мають закритий передній
ротовий резонатор за рахунок дорсальної передньої форми язика. Можливо,
з погляду дистрибутивної обмеженості дві останні групи та декілька
передньоязикових приголосних і не варто визначати як “м’які” фонеми,
однак з погляду реалізації артикуляційної звички, з позицій нормативної
вимови їх якість є необхідною умовою творення гоморганного складу за
ознакою передньої дорсальності.

З позицій реалізації складу як мінімальної вимовної цілісності, важливим
є також дослідження явища уніфікації артикуляційних форм, їх
взаємовплив, а також інтеграція артикуляційних дій. Закономірності
організації продукованого мовлення свідчать про необхідність враховувати
онтологічні чинники організації мовленнєвого континууму, розкривають
великі можливості для подальшого дослідження. Започатковане Олексою
Синявським вивчення процесуальної (власне онтологічної) природи мовних
явищ у співвідношенні з функціональними рисами їх існування має сприяти
на сучасному технічному рівні фіксації та обробки інформації подоланню
теоретичної проблеми протиставлення мовного і мовленнєвого аспектів.

Транскрибується як [т’:].

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020