.

Внутрішня форма слова у семантичній структурі слова (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
403 5646
Скачать документ

Реферат на тему:

Внутрішня форма слова у семантичній структурі слова

Теза про необов’язковість мотивування слова через його внутрішню форму
поширена у мовознавстві. Пояснення процесів втрати внутрішньої форми
слова (ВФ) (а отже, його мотивації) пов’язується з такими причинами, як
негативна роль мотивуючої ознаки для розвитку логічного мислення
(Потебня О.О., Богородицький В.А., Докуліл М., Мовсеян А.І. та ін.), для
більш ефективної сполучуваності з іншими словами (Блінова О.І.), для
розширення асоціативності слова (Баллі Ш.). У деяких роботах
відзначається позитивність втрати внутрішньої форми слова, що зумовлює
більшу інтенсивність таких процесів, як “прогрес розумової діяльності”,
“економію духовних сил” (Богородицький В.А.).

Проблеми еволюції внутрішньої форми слова цікавили багатьох мовознавців,
починаючи з В.Гумбольдта, А.Марті, О.О.Потебні, що розглядали її в
онтологічному і філогенетичному аспектах. О.О.Потебня, зокрема, вважав,
що через внутрішню форму слова лежить шлях до його понятійності і
одночасно до символічності: розвиток внутрішньої форми слова – це рух
від чуттєво-безпосереднього до умовно-символічного, від трьохелементної
структури слова: зовнішній знак, внутрішній знак (або уявлення) і
значення – до двохелементного: зовнішнього знака і значення. Втрата
внутрішньої форми слова розглядалась як еволюційна необхідність.
Оскільки ця втрата ніяк не впливала на повноцінність мовного знака,
який, за термінологією О.О.Потебні, із трьохелементного стає
двохелементним, то, природньо, виникає питання про місце внутрішньої
форми у семантичній структурі слова.

Позиція внутрішньої форми у структурі слова визначається мовознавцями
по-різному. За думкою Е.М.Галкіною-Федорук, внутрішня форма не пов’язана
ні із значенням, ні з його поняттям. Подібний погляд на внутрішню форму
слова у В.А.Звєгінцева, який писав, що образний характер внутрішньої
форми слова не визначає ні функціонування, ні смисловий розвиток слів.

У сучасній мовознавчій літературі все ж частіше всього внутрішню форму
слів розглядають як компонент лексичного значення. Наприклад,
Л.А.Новіков вважає, що внутрішня форма слова – це мотивуюча особлива
ознака назви (імені). Ю.С.Маслов зауважував, що мотивування недоцільно
називати формою, хоча б і внутрішньою, а включати його до складу зміста
слова як необов’язкового, але можливого компонента, пов’язаного так чи
інакше з концептуальним ядром лексичного значення, а також з емоційним
забарвленням. І.А.Стернін відзначав, що внутрішня форма слова повинна
бути віднесена до денотативного компоненту значення слова тому, що вона
характеризує денотат.

Визначення компонентів значення у нашому дослідженні грунтується на
визнаній у сучасній концепції ієрархічнсті розподілу семантичних
компонентів у семантичній структурі слова: на поняттях “інтенсіонал” і
“імплікаціонал”, відомих у сучасному мовознавстві (ці терміни
використовуються у працях І.В.Арнольд, М.В.Кацнельсон, М.В.Нікітевич та
ін.). Кожний компонент концептуальної структури співвідноситься з
ієрархічно упорядкованою великою кількістю компонентів у багатошаровому
семантичному угрупуванні, у центрі якого знаходяться ядерні семи
(інтенсіонал), що утримують імплікаційні (периферійні) семи. Розгляд
багатошарової семантичної структури мовних одиниць, зумовлений
дослідницькими намірами, оскільки ВФ слова у процесі свого виникнення і
функціонування базується на ієрархічно організованих семантичних
структурах вихідного і похідного ЛСВ.

ВФ слова, як першообраз, перенесений у слово, базується на складниках
слова як виразниках якісно своєрідної семантики, що створюють
“семантичний моноліт – слово”. Зміст ВФ слова – це вербалізована
інформація про наявність спільних ознак у порівнюваних предметів, проте
подається така інформація “не прямо, а ніби натякаючи на них (на ці
ознаки – Н.А.), вказуючи на певний предмет або дію, що мають відношення
саме до цієї ознаки”. Проілюструємо утворення ВФ слова конкретними
прикладами. Українське діалектне латура “рідка страва” базується на
первинному ЛСВ латура “їжа для собак”, який походить з східнороманських
мов: молдавського лэтурь “помиї” чи румунського laturi “те саме”, які у
свою чергу пов’язані з латинським lavaturae “те саме”. У даному випадку
ВФ слова виникла з урахуванням ступеню густоти, “неякісності”
порівнюваних явищ, а також з урахуванням того, що дані реалії мають
відношення до харчових продуктів. Перелічені семи на правах гіперсем
входили у склад інтенсіоналів первинного і вторинного ЛСВ. Наведемо
інший приклад. У російських смоленських говорах відоме слово архалук
“недалека людина”, яке утворене за допомогою ВФ слова архалук “погано
сшитий чи забруднений одяг”, що у свою чергу розвинулось від архалук
“короткий домашній одяг”, похідного від азербайджанського архалік
“короткий нижній одяг у чоловіків і жінок” з протюркським
коренем-основою – ар – “спина” з турецького arkalik “рід безрукавки”.
Семантичне перенесення у смоленських говорах відбулось за негативною
оціночною ознакою “будь-що низького гатунку, погане, негодяще”. Оціночна
сема складала гіпосемну структуру інтенсіоналів первинного і вторинного
ЛСВ.

Ознаки денотативного характеру, що визначаються за допомогою ВФ слова,
“зберігають знання про об’єкти фізичного світу, їх
диспозиційно-просторову і речову характеристик”. Ці ознаки, формуючи
спільний для первинного і вторинного ЛСВ семантичний компонент, який
виступає в якості базового у складі семантичної структури вторинного
ЛСВ, сприймаються як актуальні. Дана актуалізація підтримана
матеріальною формою вираження: у процесі співставлення двох онтологічно
неоднорідних об’єктів використовувався для їх визначення тотожній
звуковий комплекс. Закріплення цих ознак у лексико-семантичній структурі
слова через їх відображення в актуалізованому семантичному компоненті, а
також через матеріальну (звукову) форму вираження цього компонента
відіграє важливу роль у процесі сприйняття даних ознак як невід’ємних,
обов’язкових характеристик відповідного явища.

ВФ слова актуалізує перш за все денотативну ознаку, на базі якої
формується спільний для твірного і похідного ЛСВ семантичний компонент,
що входить у якості актуального складника для інтенсіональної структури
вторинного ЛСВ. У таких випадках можна говорити про номінативні
властивості ВФ слова. Наприклад, у буковинських говірках назва капа
“коронка зуба” утворена на базі ВФ капа “покривало”. Слово походить
через польське посередництво від пізньолатинського cappa “вид чоловічого
убору”. Сформований вторинний ЛСВ шляхом метафоричного перенесення, у
процесі якого актуалізовувалась спільна для твірного і похідного ЛСВ
семантична структура – “те, чим можна що-небудь накрити”. Вторинний ЛСВ
має власний, якщо порівнювати його з назвою-джерелом, номінативний
зміст. У процесі його утворення із інтенсіоналу первинного ЛСВ була
вилучена гіперсемна структура і замінена іншою. Спільність між
семантичними структурами первинного і вторинного ЛСВ продовжує
зберігатись на гіпо-гіпосемному рівні і представляє собою згадану вище
актуалізовану у даних ЛСВ структуру. Завдяки семантичній спільності між
первинного і вторинного ЛСВ, наявності у них тотожньої фонетичної
структури, усвідомлення їх як явищ генетично пов’язаних між собою,
можливість визначити напрям лексико-семантичного розвитку, а тоже,
можливість кваліфікувати одину із них як твірний, а інший – як похідний
від нього дозволяє згадані ЛСВ розглядати як складники такої
лексико-семантичної єдності, якою є полісемантичне слово.

У зв’язку з тим, що ВФ слова здатна виконувати, нарівні з номінативною,
ще й кваліфікативну (характеризуючу) функції, вона представляє собою
також інформацію про співставлення явищ на основі цієї функції. Для ВФ
вище згаданих ЛСВ латура і архалук, утворених шляхом метафоричного
перенесення на основі реалізації принципа фіктивності “як ніби то”,
властива і номінативна, і характеризуюча функції. ЛСВ латура
визначається не тільки “рідка страва”, через наявність ВФ слова ця
страва характеризується як їжа для собак, а отже, страва оцінюється як
несмачна, неякісна; така, яку не слід вживати людині. Назвою архалук
визначається не тільки недалека, нетямуща людина, завдяки наявністі у
лексико-семантичного варіанта ВФ ця людина характеризується за
інтелектуальними здібностями, а саме – як людина, у якої не вистачає
розуму, як рукавів у безрукавки. Кваліфікативність – одна із основних
ознак ВФ слова. Якщо не виникає необхідність використовувати її як
характеризуючий засіб, ВФ слова стає не актуальною і перестає
усвідомлюватися. Навіть у випадку, коли зберігається семантичний
зв’язок із вторинним ЛСВ, ВФ слова, втрачаючи кваліфікативну функцію (
через те, що відбувається актуалізація номінативної структури
вторинного ЛСВ), залишається поза увагою мовців.

У наведених вище прикладах розглядалась “жива” ВФ слова, коли між
номенами полісема на конкретному синхронному зрізі встановлюється
семантичний зв’язок, а не про етимологічну ВФ слова, що, як і будь-яке
інше мовне явище, може бути застарілою, а то і повністю затемненою. При
архаїзації семантичного зв’язку між ЛСВ спостерігається перенесення
семантичного компонента, актуалізація якого здійснювалась через ВФ
слова, з однієї позиції в іншу у межах семантичної структури конкретної
назви. Наприклад, можливий перехід такої структури із інтенсіоналу ЛСВ у
його імплікаціонал. Викладене можна проілюструвати словом стріляти, у
семантичній структурі якого сема “випускати стріли” входить до складу
імплікаціоналу і є одним із проявів інтенсіональної (ядерної) семи
“стріляти із будь-якої зброї”. Мертвою ВФ слова слід вважати тоді, коли
семантичний зв’язок між твірного і похідного ЛСВ руйнується і на даному
історичному етапі не усвідомлюється. Втрата ВФ слова (повна чи часткова)
може бути викликана різними причинами: суттєвими еволюційними змінами
реалії, що визначається з її допомогою, втратою у конкретному мовному
середовищі твірного ЛСВ, який може бути замінений іншим споконвічним або
запозиченим словом, а також у процесі запозичення, коли при переході
слова із одного мовного середовища в інше, ВФ слова втрачається.
Проілюструємо останній із згаданих випадків втрати ВФ слова. У
південнолемківських говорах відоме слово лапсари “штиблети”. Між цим
словом і його етимоном немає живого семантичного зв’язку через те, що
цей етимон знаходиться у іншій мовній системі – у даному випадку – в
угорській мові, у якій слово labszar має значення “литка”. Не
усвідомлюється представниками південнолемківської говірки і семантичний
зв’язок відомого для них слова з угорським szar “халява”, у семантичному
і дериваційному планах пов’язаного із згаданим угорським словом.
Наведений приклад може підтверджувати думку: у зв’язку з тим, що ВФ
слова виникає тільки на основі зіставлених ЛСВ у межах полісема, які
актуально не усвідомлюються мовцями, на її семантичний зміст не має
безпосереднього впливу етимологічна база, якщо вона ніяк не взаємодіє з
семантичним складом похідного ЛСВ.

ВФ слова не входить ні в семантичне ядро вторинного ЛСВ, не представлена
вона і на її семантичній периферії, хоча на її основі сформоване і те, і
інше. Слово повноцінно існує і коли ВФ втрачається, хоча при цьому і
відчувається істотна семантична втрата. Для визначення місця ВФ слова у
структурі полісемантичного слова, а вона існує саме у структурі таких
слів, доцільно як спосіб дослідження використати теорію фреймів (9).
Хоча дана теорія і вважається надбанням сучасного мовознавства, схожі
думки висловлював у свій час О.О.Потебня, який вважав: “Апперцепція є
участь дуже сильних уявлень” у будові нових думок, але у чому ця сила,
що формує більшу чи меншу легкість впливу уявлень на нові або поновлені
у свідомості сприйняття? Таке питання ( …) допускає переконання, що
виникає завдяки досвіду: висловлюючись метафорично, все у душі
знаходиться не на одному плані, але або висунуте уперед, або залишається
позаду. Полісем може бути представлений як багатоярусне
лексико-семантичне утворення (лексико-семантичний фрейм полісема), на
кожному із ярусів фрейму знаходиться окрема назва, для якої властивий
своєрідний зміст з складною семантичною структурою. Між ЛСВ, що
знаходяться на різних ярусах, виникають складні відносини, завдяки яким
один із них використовується в якості базового для виникнення і
функціонування іншого. ЛСВ у функції внутрішньої форми слова, який ми
визнали як первинний, може сприйматися лише у процесі взаємодії
первинного і вторинного ЛСВ. ВФ слова усвідомлюється при наявності
“живого” семантичного зв’язку, “містка” між лексико-семантичними
варіантами. При втраті ВФ слова ні первинний, ні вторинний ЛСВ не
страждають: семантичний “місток” не входив до складу семантичної будови
жодного із них. Проте така втрата не проходить безслідно. ВФ слова –
первинний ЛСВ, що служив базою для виникнення вторинного ЛСВ і його
активним фоном у процесі функціонування, – був важливим компонентом
побудови полісемантичного слова. Втрата ВФ слова не вплинула істотно ні
на первинний, ні на вторинний ЛСВ, які відносно автономні (у складі
полісема і при наявності ВФ слова вони могли цю форму не активізувати).
Втрата ВФ слова привела до втрати полісемантичного слова, яке без ВФ
слова зникло і на його базі утворились гомогенні омоніми. Таким чином,
з’ясовувати місце ВФ слова потрібно не у межах одного ЛСВ, хоча на її
основі формується і функціонує один із лексико-семантичних варіантів –
похідний, ВФ у слові потрібно розглідати як важливий компонент
полісема, що складається із двох або більше ЛСВ.

ВФ слова не є окремим фрагментом первинного ЛСВ. ВФ слова – це весь
первинний ЛСВ, на базі якого виникає вторинний ЛСВ шляхом надання другій
назви першої. Семантичне формування вторинного ЛСВ відбулось на основі
відштовхування від семантичної структури ЛСВ-джерела. Причому, у
семантичному формуванні вторинного ЛСВ однаково важливі як семантична
спільність між ними, так і структури, що їх диференціюють. А отже, щоб
викласти зміст ВФ слова, потрібно викласти весь зміст первинного ЛСВ.
Визначення однієї або кількох ознак, на базі яких виникає складна
семантична взаємодія, завдяки якій кваліфікується первинний ЛСВ як ВФ
слова, абстракція, яка має сенс лише тому, що нами у такій спосіб
визначаються мотиваційні ознаки -риси, що кваліфікуються як найбільш
яскраві, важливі для характеристики зіставлених реалій.

ВФ слова відіграє важливу роль не тільки у процесі виникнення нової ЛСВ,
вона впливає і на процес його функціонування, оскільки зіставлення
онтологічно неоднорідних явищ як фіктивно однорідних (а завдяки
наявності полісемів таке зіставлення можливе) є одним із засобів
узагальнення і абстрагування людської свідомості. Необов’язковість
семантичного “містка” між ЛСВ не виключає важливість, унікальність
такого мовного феномену, як ВФ слова, якщо тільки можна назвати
унікальним явище, що властиве всім природнім мовам.

Навіть при втраті ВФ слова ми можемо досліджувати результати її дії – у
мовному користуванні лишається сформована на її базі вторинний ЛСВ, а
отже, лишається у користуванні матеріально виражений мовний знак,
запозичений у ЛСВ-джерела. Як результат взаємодії, ВФ слова лишається у
складі вторинноого ЛСВ, що був сформований у процесі взаємодії вихідного
і вторинного лексико-семантичних варіантів, як семантичний компонент,
колись спільний для обох ЛСВ, що після втрати ВФ слова перестав
усвідомлюватися як окрема семантична структура. Образно говорячи, “жива”
ВФ слова дозволяла розрізнювати у складі вторинного ЛСВ семантичну
спільність, що може бути прирівнена до кореневої морфеми. Втрата ВФ
слова, яку можна прирівняти до втрати твірного слова, неминуче привела
до лексико-семантичної непохідності вторинного ЛСВ.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020