UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваНаукове забезпечення курсу “живомовні джерела української мови” (реферат)
Авторdimich
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1147
Скачало228
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Наукове забезпечення курсу “живомовні джерела української мови”

 

За словами О.О.Потебні, найдавніша мова людини “складалася з рефлексій

почуття у звуках... Узагалі не можна собі уявити іншого джерела

звукового матеріалу мови”.

 

Особливо цікавими видаються студії в галузі так званої “неканонічної

фонетики”. Йдеться про явища, котрі не вкладаються у звичайні фонетичні

норми – або через те, що містять звуки, які не співвідносяться з

“нормальними” фонетичними реалізаціями “законних” фонем мови, або через

те, що їхні звуки зустрічаються в незвичайних поєднаннях або в

незвичайних позиційних умовах. До проявів “неканонічної фонетики»

відносять звуконаслідування, або ономатопеї. Ці фонетичні релікти

належать до ідеофонів (звукообразів).

 

Ономатопеї виникають на основі максимального використання можливостей

фонологічної системи мови, оскільки йдеться про відтворення звуків

позамовної дійсності, які нерідко виходять далеко за межі стандартного

набору фонем певної мови. Тому вважається, що аналіз ономатоепічних форм

сприяє з’ясуванню визначальних артикуляційних рис мови виявленню давніх

вимовних особливостей. О.В.Царук підкреслює, що звуконаслідувальні форми

належать до шару найдавнішої лексики й через свій

експресивно-конотативний характер запозичаються рідко. За висновком

дослідника, специфічність набору власних ономатоепічних утворень гостро

відчувається носіями мови.

 

Поширена в сучасному мовознавстві теза про незначний відсоток слів

звуконаслідувального типу в різних мовах світу та нібито мінімальну їхню

роль у процесі комунікації може бути спростована, особливо якщо

розглядати це питання в історичному, діахронічному плані. І.Н.Горєлов

вважає, що звуконаслідування як рудименти найдавніших станів комунікації

настільки сильні й активні, що сучасна діяльність людини не лише

використовує їх у спілкуванні, а й навіть розвиває далі.

 

Множину звуконаслідувальних одиниць, які в сукупності формують

лексико-граматичну категорію вигука, можна поділити на групу власне

вигуків (звукозображальні слова, що мають яскраву суперсегментну

організацію й мають своїм денотатом мимовільні звучання, створювані

людиною) й групу ономатоепічних номенів (що мають своїм джерелом

звучання, створювані тваринами й неживими предметами). У структурі

ономатопей можна виокремити певні інтегральні (нерелевантні)

артикуляційні параметри, які дають можливість говорити про універсальний

характер звуконаслідувань, а з іншого боку – відповідні диференційні

(релевантні) ознаки, істотні для протиставлення ономатопей однієї мови

аналогічним утворенням інших мов.

 

Відомі дослідники фонетичного значення С.В.Воронін, О.П.Журавльов,

В.В.Левицький, В.І.Кушнерик, розглядаючи звуконаслідування й фонетичний

символізм (здатність окремих звуків викликати незвукові асоціації) як

дві підсистеми звукозображальної системи мови, звертають увагу на

неприпустимість змішування цих явищ ні в процесі теоретичного вивчення,

ні тим паче в ході експериментального дослідження.

 

Існує декілька принципів класифікації звуконаслідувань. В основі

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ