.

Теоретичні і практичні аспекти управління якістю продукції.( ЗАТ «АТ Глини Донбасу») (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1149 27103
Скачать документ

ДИПЛОМНА РОБОТА

з менеджменту

Теоретичні і практичні аспекти управління якістю продукції.( ЗАТ «АТ
Глини Донбасу»)

ЗМІСТ

TOC \o “1-2” \h \z HYPERLINK \l “_Toc107115235” Вступ PAGEREF
_Toc107115235 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc107115236” 1.Теоретичні основи управління якістю
PAGEREF _Toc107115236 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc107115237” 1.1.Основні категорії і поняття
управління якістю PAGEREF _Toc107115237 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc107115238” 1.2.Показники якості і методи їх оцінки
PAGEREF _Toc107115238 \h 16

HYPERLINK \l “_Toc107115239” 1.3. Організаційно-методичні принципи
забезпечення і управління якістю PAGEREF _Toc107115239 \h 21

HYPERLINK \l “_Toc107115240” 1.4.Основні елементи забезпечення
якості PAGEREF _Toc107115240 \h 33

HYPERLINK \l “_Toc107115241” 2. Аналіз і оцінка управління якістю в
ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» PAGEREF _Toc107115241 \h 50

HYPERLINK \l “_Toc107115242” 2.1. Коротка характеристика підприємства
PAGEREF _Toc107115242 \h 50

HYPERLINK \l “_Toc107115243” 2.2. Аналіз системи управління якістю
продукції на підприємстві PAGEREF _Toc107115243 \h 52

HYPERLINK \l “_Toc107115244” 2.3. Аналіз якості продукції PAGEREF
_Toc107115244 \h 66

HYPERLINK \l “_Toc107115245” 3. Обгрунтування пропозицій по
вдосконаленню системи управління якісттю продукції на ЗАТ «А/Т Глини
Донбасу» PAGEREF _Toc107115245 \h 75

HYPERLINK \l “_Toc107115246” 3.1. Розвиток системи менеджменту якості
на базі концепції TQM PAGEREF _Toc107115246 \h 75

HYPERLINK \l “_Toc107115247” 3.2. Внутрішній аудит системи якості
продукції підприємства PAGEREF _Toc107115247 \h 87

HYPERLINK \l “_Toc107115248” 3.3. Застосування коригувальних дій як
інструмент поліпшення системи якості продукції підприємства PAGEREF
_Toc107115248 \h 92

HYPERLINK \l “_Toc107115249” 3.4. Оцінювання ефективності менеджменту
організації PAGEREF _Toc107115249 \h 96

HYPERLINK \l “_Toc107115250” Висновки PAGEREF _Toc107115250 \h 106

HYPERLINK \l “_Toc107115251” Список використаних джерел PAGEREF
_Toc107115251 \h 111

HYPERLINK \l “_Toc107115252″ Додатки PAGEREF _Toc107115252 \h 115

ВСТУП

Довгий час (до 1950-х рр.) управління якістю зводилося до контролю
якості продукції і відносилося до інженерно-технічних питань, у той час
як проблематика загального менеджменту мала яскраво виражений
організаційний характер із соціально-психологічним відтінком.

Активно розвиваючись, концепції управління якістю почали запозичати
елементи загального менеджменту, що стосуються організаційних питань
забезпечення якості. Аналіз загальних рис і підходів дозволили Джонові
Реббіту і Пітеру Бергху виділити сім факторів загальної якості:

1. Орієнтація на споживача.

2. Орієнтація на процес і його результати.

3. Управління участю в роботі і відповідальністю.

4. Постійне удосконалення.

5. Проблеми, які залежать від робітників, повинні складати не більш ніж
20 %.

6. Проведення вимірів.

7. Командна організація робіт з поліпшення якості (постійно діючі
наскрізні функціональні ради).

Багато принципів лягли в основу сучасної концепції управління якістю
TQM.

Управління якістю є спеціалізованим видом управлінської діяльності, до
якого належить управління персоналом, фінансами, якістю, проектами,
інноваціями, маркетингом і ін.

Для досягнення кожної з поставлених цілей визначається політика
підприємства в даній сфері, розробляється комплекс заходів впливу на
виконавців і через них — на засоби виробництва.

В основі сучасного підходу до управління лежить системна орієнтація всіх
підрозділів організації на якість з кінцевою метою виправдання очікувань
покупців і, як наслідок, одержання максимально можливого прибутку. На
перше місце висуваються цілі в області якості. Політика в області якості
закладається в основу політики підприємства з усіма її складовими
(маркетинг, проектування, закупівлі, контракти та ін.). Для кожної зі
складових політики проводяться відповідні аналіз і оцінка. У результаті
визначаються стратегії і плани, спрямовані на реалізацію політики в
області якості.

Якість – поняття багатогранне, забезпечення її вимагає об’єднання
творчого потенціалу і практичного досвіду багатьох фахівців. Проблема
підвищення якості може бути вирішена тільки при спільних зусиллях
держави, місцевих органів управління, керівників і членів трудових
колективів підприємств. Важливу роль у вирішенні цієї проблеми грають
споживачі, що диктують свої вимоги і запити виробникам товарів і послуг.

Поліпшення якості продукції – найважливіший напрямок інтенсивного
розвитку економіки, джерело економічного зростання, ефективності
суспільного виробництва. У цих умовах зростає значення комплексного
управління якістю продукції й ефективністю виробництва.

Системи управління якістю, що діють на різних підприємствах,
індивідуальні.

Метою роботи є розробка рекомендацій з удосконалення управління якістю
продукції об’єкта дослідження «А/Т Глини Донбасу» м.Слов’янськ.

Для цього використані найбільш базові наукові праці вітчизняних і
закордонних авторів, а також популярного навчального посібника в області
керування якістю.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні аспекти управління якістю
продукції.

Робота складається з трьох частин, висновків, списку використаних джерел
та додатків.

У першому розділі дипломної роботи дани теоретичні основи управління
якістю. Розкриті питання основних категорій і понять управління якістю,
показники якості і методи їх оцінки, організаційно-методичні принципи
забезпечення і управління якістю та інши питання.

У другому розділі розглядається аналіз і оцінка управління якістю в ЗАТ
«А\Т Глини Донбасу». Дається коротка характеристика підприємства,
розглядається використована на підприємстві система управління якістю.
Робиться аналіз системи управління якістю продукції.

У третьому розділі дипломної роботи наводяться обгрунтування пропозицій
щодо удосконалення системи управління якістю продукції на підприємстві,
а саме:

організація та проведення внутрішнього аудиту системи якості продукції;

застосування коригувальних дій як інструменту поліпшення системи якості
продукції підприємства.

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ управління ЯКІСТЮ

1.1.Основні категорії і поняття управління якістю

Якість є однією з основних категорій, що визначають спосіб життя,
соціальну й економічну основу для успішного розвитку людини і
суспільства. Таке формулювання чітко визначає значимість діяльності по
удосконаленню якості, але є занадто ємкісною і не дає чіткого уявлення
про суть самого поняття «якість».

Більшість трактувань якості була узагальнена Міжнародною організацією по
стандартизації (ISO) [2] у стандарті ISO-8402 «Управління якістю і
забезпечення якості. Словник», що визначає якість як «сукупність
характеристик об’єкта, що відносяться до його здатності задовольняти
обумовлені чи передбачувані потреби» [3].

Під об’єктом у цьому визначенні розуміється усе, що може бути
індивідуально описане і розглянуте, тобто товар, послуга, процес;
система, чи організація окреме обличчя.

Кожна потреба виражається рядом вимог (рис. 1.1), що беруть участь у
формуванні відносин придатності об’єкта для цілей споживача, служать для
оцінки відповідності об’єкта його призначенню і, отже, окреслюють
границю якості об’єкта.

Вимоги до якості можна визначити як вираження або визначених потреб та
їхній переклад у набір, або кількісно якісно установлених вимог до
характеристик об’єкта з метою їхнього втілення в об’єкті і перевірки.

При проведенні технічних оцінок термін «якість» застосовується в
наступних ситуаціях:

• при порівнянні об’єктів з метою виявлення ступеня переваги («відносна
якість»);

• при кількісній статистичній оцінці (рівень якості);

• при проведенні точної технічної оцінки (міра якості).

У практичній діяльності термін «об’єкт» звичайно заміняється терміном
«продукція».

Продукція являє собою результат процесу (процесів) або будь-якої
діяльності. Вона може бути як матеріальною (виробу), так і
нематеріальною (послуги). Послуги виробничого характеру називають
роботами (наприклад, установка і налагодження устаткування).

На кожному етапі розвитку суспільного виробництва існують специфічні
вимоги до якості продукції. На ранніх стадіях становлення промисловості
основними вимогами до якості були точність і міцність. Масштаби
виробництва дозволяли проводити перевірку кожного виробу.

По мірі розвитку промислового виробництва продукція ставала усе більш
складною, тобто число її характеристик (а, отже, і вимог до якості)
постійно зростало. Постало питання перевірки не окремих властивостей
виробу, а його функціональної здатності в цілому. Таким чином, почала
формуватися система контролю якості продукції, суть якого полягала у
виявленні дефектної продукції і вилученні її з виробничого процесу.

Зростання ступеня насичення ринку товарами і послугами, посилення
конкуренції викликали до життя поняття конкурентноздатності, під якою
розуміється здатність продукції відповідати:

1) у визначений період часу сформованим або передбачуваним вимогам
ринку;

2) бути успішно реалізованою за наявності пропозиції інших аналогічних
товарів.

Для перемоги в конкурентній боротьбі системи контролю якості, що
констатує, було явно недостатньо. Виникла необхідність у виявленні й
аналізі причин дефектів, а також розробці заходів щодо запобігання браку
в майбутньому. Після усвідомлення існування процесу «створення якості»
(мал. 1.2) склалася нова концепція — управління якістю. У рамках цієї
концепції увага приділялася кожному етапу створення продукту, а не
зосереджувалося лише на загальному результаті виробничої діяльності.

У новій концепції контроль продовжує грати дуже істотну роль, але він
розглядається разом з такими процесами, як аналіз, планування і
прогнозування якості. Головною метою системи, утвореної цими процесами,
є забезпечення й удосконалювання якості протягом усього процесу
створення продукції як засобу задоволення конкретних потреб.

Забезпечення якості — заплановані і систематично виконуючися
організацією-товаровиробником дії, що створюють впевненість у тому, що
якість продукції буде відповідати запропонованим вимогам. Існують два
різновиди забезпечення якості: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє
забезпечення якості створює впевненість у належній якості продукції у
керівництва організації-товаровиробника, зовнішнє — у споживачів.

Письмову гарантію відповідності продукції установленим вимогам
(стандартам) дає процедура, називана сертифікацією продукції.

У відповідності зі схемою «створення якості» (рис. 1.2) до дій по
забезпеченню якості відносяться:

• аналіз актуальних і потенційних усвідомлених споживачами потреб; при
наявності на ринку товарів-аналогів — аналіз рівня якості цих товарів;

• прогнозування;

• проектування якості в процесі розробки нової продукції;

• планування якості;

• розробка стандартів;

• контроль якості сировини/матеріалів і комплектуючих;

• контроль у процесі виробництва;

• контроль готової продукції;

• контроль реалізації;

• післяреалізаційний контроль (в умовах експлуатації);

• зворотний зв’язок із споживачами (аналіз відгуків, побажань і
рекламацій).

Етап 1. Усвідомлення потреби

Етап 2. Інтерпретація потреби

Виявлення вимог до якості

Етап 3. Втілення вимог до якості в зразку продукції

Етап 4. Реалізація вимоги до якості в продукції, що випускається

Етап 5. Реалізація вимог до якості в товарі

Етап 6. Задоволення потреб (оцінка якості споживачем)

Рис. 1.2. Узагальнений процес «створення якості»

При цьому всі перераховані вище дії є складними і являють собою
сукупність безлічі більш простих операцій, кожна з яких має власну мету,
критерії контролю і методи корекції якості у випадку невідповідності
рівня якості стандартам.

Аналіз складу елементів схеми дозволяє зробити висновок про те, що
поняття якості можна поширити також на категорії діяльності і фірми
(організації-товаровиробника) у цілому. Разом з цим докорінно повинні
змінитися і погляди на участь у процесі управління якістю, і
відповідальність за якість. Оскільки у процесі «створення якості» бере
участь практично вся організація, у ній не може бути відповідальним за
якість якийся один спеціальний підрозділ. Це і було покладено в основу
концепції загального управління якістю (TQM) [16], що сьогодні,
вважається найбільш прогресивною і має на увазі активну участь кожного
співробітника в удосконалюванні якості продукції і процесів [10].

Побудова спеціальної системи для управління якістю називається системою
якості (системою управління якістю) і являє собою сукупність
організаційної структури, розподілу повноважень і відповідальності,
методів, процедур і ресурсів, необхідних для встановлення, підтримки й
удосконалювання якості продукції.

Система якості реалізує політику організації в області якості. Політика
в області якості офіційно визначає основні цілі і задачі організації в
області якості. Вона є елементом загальної політики фірми і
затверджується її керівництвом.

В організації формується внутріфірмова ієрархія якості, що наочно
демонструє зв’язок якості з загальною ефективністю діяльності
організації. Фірми, що роблять і реалізують ефективними методами
високоякісну продукцію, одержують незаперечні конкурентні переваги і,
природно, поліпшують загальні результати своєї діяльності. Внутріфірмова
ієрархія якості є основою так називаної піраміди якості (рис. 1.3), що
відображає вплив якості на суспільство в цілому.

Такій фірмі необхідно передбачити механізм гнучкої зміни обов’язків і
відповідальності. Для ефективного управління процесами забезпечення і
підвищення якості продукції і продуктивності праці у світовій практиці
добре зарекомендували себе системи управління якістю. Ці системи
відносяться до розряду інтегрованих механізмів управління
програмно-цільового типу, застосовуваних для управління складними,
динамічними об’єктами.

За допомогою таких механізмів організація управління якістю орієнтується
на мінімізацію усіх видів втрат і на погоджене функціонування всіх
елементів виробничо-реалізаційної системи.

Управління якістю охоплює частину функцій управління, спрямованих на
досягнення цілей в області якості. Цілі в області якості припускають
створення на підприємстві умов, у яких можливо контролювати, регулювати
якість, забезпечувати відповідність прийнятим вимогам і гнучко змінювати
установлені вимоги.

Управління якістю — аспекти виконання функції управління, що визначають
політику, цілі і відповідальність в області якості, а також втілюють їх
за допомогою таких засобів, як планування якості, оперативне управління
якістю, забезпечення якості і поліпшення якості в рамках системи якості
[10].

У поняття ” управління якістю” входять наступні аспекти:

1. Загальні аспекти:

• планування на рівні вищого керівництва;

• систематизація і документальне оформлення діяльності у вигляді
методик, протоколів, інструкцій і ін.;

• залучення усіх виробничих ресурсів і всього персоналу;

• широке використання стандартизації, у тому числі і міжнародних
стандартів, у управлінні якістю;

• регулярні перевірки, вивчення зворотнього зв’язку і коректування дій;

• безперервне навчання персоналу прийомам і методам управління якістю.

2. Технічні аспекти:

• використання у виробництві останніх світових або стандартів
стандартів, що перевищують рівень світових;

• контроль продукції на кожнім етапі в процесі виробництва з
використанням необхідних засобів контролю;

• діагностика устаткування;

• забезпечення керованості всіма процесами і простежування кожної
одиниці продукції;

• регулярний перегляд технологій.

3. Економічні аспекти:

• управління економікою якості;

• планування капіталовкладень у якість (витрати на функціонування
системи якості, навчання персоналу, вивчення ринку, контроль,
діагностику, переоснащення виробництва, залучення незалежних експертів,
особисті премії персоналу й ін.).

4. Управлінські аспекти:

• визначення політики в області якості і конкретний розподіл обов’язків
і повноважень кожного співробітника;

• розробка формалізованої методології управління якістю з використанням
різних методів і прийомів управління якістю і контроль виконання
методик;

• планування необхідного кошторису капіталовкладень у якість у річному
бюджетному плані;

• орієнтація виробництва на використання останніх науково-технічних
розробок і вимог;

• контроль за виконанням норм екології і безпеки праці.

При побудові системи управління якістю переслідується мета
організаційного об’єднання всіх управлінських функцій, від реалізації
яких залежать забезпечення і підвищення якості. У рамках структур такого
типу координуються всі роботи, пов’язані з дослідженнями, розробками й
освоєнням нової продукції, підвищенням продуктивності праці,
ефективності виробництва і якості. Такі структурні схеми дозволяють
створювати організаційні умови для об’єднання зусиль усього персоналу,
спрямованих на підвищення економічних і виробничих показників діяльності
всієї компанії.

Система якості — сукупність організаційної структури, методик, процесів
і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю [11].

Система якості за формою — це система документації, у якій встановлені
загальні принципи забезпечення якості, вимоги до діяльності і
відповідальності кожного співробітника в області якості; умови
дотримання заданих параметрів кожного процесу і характеристик кожного
об’єкта; методики контролю, обробки й аналізу інформації про якість;
програми навчання персоналу в області якості й ін. Система якості
містить у собі також систематичну діяльність відповідно до установлених
вимог, виявлення недоліків і постійний пошук шляхів поліпшення.
Побудовою системи якості найчастіше займаються професійні організації,
що грають роль радників по якості. Система якості в організації
призначена, насамперед, для задоволення внутрішніх потреб управління
організацією. Вона ширше, ніж вимоги визначеного споживача, що оцінює
тільки ту частину системи якості, що стосується його індивідуальних
вимог.

Призначення системи якості:

• організація діяльності в області якості у формі системи з функціями
координації, регулювання, аналітичної розробки рішень;

• регламентація й упорядкування всієї діяльності організації відповідно
до поставленими цілями в області якості;

• визначення ролі і відповідальності кожного співробітника відповідно до
поставлених цілей в області якості;

• приведення всіх процесів на підприємстві в керовані умови;

• забезпечення відслідкованості і контрольованості продукції і ресурсів;

• постійне підвищення кваліфікації персоналу;

• організація системи ведення, нагромадження й обробки інформації з
метою мінімізації витрат, викликаних низькою якістю.

Цілі, сформульовані керівництвом підприємства, визначають напрям
діяльності підприємства протягом його існування. Цілі не можна часто
змінювати. Звичайно вони змінюються тоді, коли організація приймає
рішення про повну переорієнтацію своєї діяльності.

Мету підприємства визначає керівник до початку господарської діяльності.
Цілі можуть бути відкоректовані в міру активізації діяльності
підприємства, спрямованої на задоволення вимог ринку. Однак, як правило,
уже сформульована ціль не піддається істотним змінам.

Ціль в області якості є вершиною піраміди планування і встановлює задачі
бізнесу, обумовлені вищим керівництвом, а також тактику і стратегію,
сформовані керівництвом середньої ланки.

Політика підприємства — це лаконічно сформульовані напрямки і цілі, що
визначаються керівництвом: загальна політика, політика в області якості,
реалізації, інвестицій і т.д.

Політика в області якості є офіційним документом організації, частиною
загальної політики, основою функціонування всієї системи якості. Вона
містить стратегічні цілі в області якості, сформульовані для досягнення
цілей задачі підприємства і зобов’язання (особливо з боку керівництва).
Політика в області якості повинна бути сформульована так, щоб зробити
цілеспрямованою діяльність кожного співробітника. У ній повинні бути
чітко визначені рівні стандартів якості роботи для даної фірми і
розглянуті всі аспекти системи забезпечення якості. Формулювання
політики в області якості повинні бути короткі і доступні для
сприйняття.

Після затвердження політики вся діяльність підприємства направляється на
її реалізацію.

Політика в області якості — основні напрями і цілі організації в області
якості, офіційно сформульовані вищим керівництвом. Політика в області
якості є елементом загальної політики і затверджується вищим
керівництвом [17].

Фактори, що впливають на політику в області якості:

• гарантії підприємства щодо виробленої або реалізованої продукції;

• вимоги законодавства;

• вимоги споживачів до якості продукції і системам забезпечення якості;

• умови конкурентної боротьби;

• економічні розрахунки;

• технологічні умови.

Обов’язковою умовою функціонування системи якості є регулярний (звичайно
щорічний) аналіз з боку вищого керівництва системи якості і її
відповідності політиці в області якості.

Аналіз з боку керівництва — офіційна оцінка вищим керівництвом стану
системи якості і її відповідності політиці в області якості і цілям
[20].

Аналіз системи якості з боку керівництва може включати аналіз політики в
області якості. Результати перевірки якості (аудита) є одними з можливих
вхідних даних для аналізу з боку керівництва. Обов’язкова умова
динамічного розвитку організації — це вироблення керівництвом програми
поліпшення якості в результаті аналізу стану системи якості.

1.2.Показники якості і методи їх оцінки

Проблеми управління якістю породили задачі кількісної оцінки якості,
необхідні для об’єктивного вибору і прийняття управлінських рішень при
стандартизації і сертифікації продукції, плануванні підвищення її якості
і т.д. Оцінка якості може розглядатися як основа формування всього
механізму управління якістю продукції на всіх стадіях життєвого циклу
підприємства.

При оцінці якості використовуються наступні терміни:

• градація якості — категорія, або розряд, присвоєні об’єктам
однакового функціонального призначення, але з різними вимогами до
якості;

• рівень якості (відносна характеристика, що є результатом порівняння
сукупності значень показників якості продукції з відповідною сукупністю
базових значень цих показників) — при кількісній статистичній оцінці;

• міра якості — при виконанні точних технічних оцінок;

• відносна якість — при порівнянні об’єктів.

Вимоги до якості — вираження визначених потреб та їхній переклад у набір
або кількісно якісно установлених вимог до характеристик об’єкта, щоб
дати можливість їх реалізації і перевірки. Показники якості — кількісно
якісно встановлені конкретні вимоги до характеристик (властивостей)
об’єкта, що дають можливість їх реалізації і перевірки. Основні
різновиди показників якості наведені в табл.1.1.

Показники призначення визначають основні функціональні властивості
продукції й обумовлюють діапазон її застосовності.

Таблиця 1.1.

Основні типи показників якості

Ознака класифікації Типи показників

1.

Відношення до властивостей продукції

1.1. Призначення

1.2. Надійності

1.3. Технологічності

1.4. Ергономічності

1.5. Естетичності

1.6. Стандартизації

1.7. Патентно-правові

1.8. Економічні

2.

Кількість відбиваних властивостей

2.1. Одиничні

2.2. Комплексні

2.3. Інтегральні

3.

Метод визначення

3.1. Інструментальні

3.2. Розрахункові

3.3. Статистичні

3.4. Органолептичні

3.5. Експертні

3.6. Соціологічні

3.7. Комбіновані

4.

Стадія визначення

4.1. Проектні

4.2. Виробничі

4.3. Експлуатаційні

4.4. Прогнозовані

5.

Розмірність відбиваних величин

5.1. Абсолютні

5.2. Приведені

5.3. Безрозмірні

6. Значимість при оцінці якості 6.1. Основні

6.2. Додаткові

Показники надійності характеризують здатність продукції до збереження
працездатності при дотриманні визначених умов експлуатації і технічного
обслуговування (виражають властивості безвідмовності, довговічності,
ремонтопригодності, збереженності).

Показники технологічності пов’язані з досконалістю
конструктивно-технологічних рішень продукції, що обумовлюють високу
продуктивність праці при виготовленні, ремонті і технічному
обслуговуванні.

Ергономічні показники характеризують пристосованість продукції до
антропометричних, фізіологічних, психофізіологічних і психологічних
властивостей споживача, що виявляється в системі «людина – виріб –
навколишнє середовище».

Естетичні показники пов’язані зі здатністю виробу до відображення краси
в предметно-почуттєвій формі (відображають властивості гармонійності,
оригінальності, інформаційній виразності, раціональності форми і т.п.).

Показники стандартизації характеризують відповідність продукції
стандартам.

Економічні показники відбивають витрати на розробку, виготовлення й
експлуатацію продукції.

Теоретичні і прикладні проблеми оцінки якості об’єктів (виробів, послуг,
процесів, систем) вивчаються наукою, яка називається кваліметрією.
Кваліметрія ставить перед собою три основні практичні задачі:

• розробку методів визначення чисельних значень показників якості
продукції, збору й обробки даних для встановлення вимог до точності
показників;

• розробку єдиних методів виміру й оцінки показників якості;

• розробку одиничних, комплексних і інтегральних показників якості
продукції.

До методів кваліметрії відносяться:

1) інструментальний, заснований на використанні засобів вимірів;

2) розрахунковий, що полягає в обчисленнях за значеннями параметрів
продукції, знайдених іншими методами;

3) статистичний, що використовує правила прикладної математичної
статистики і заснований на підрахунку числа чи подій об’єктів;

4) неолептичний, заснований на аналізі сприйняття продукції органами
почуттів без застосування технічних вимірювальних засобів;

5) експертна, враховуюча думка групи фахівців-експертів;

6) соціологічний, заснований на зборі й аналізі думок споживачів даної
продукції;

7) комбінований, що включає кілька методів визначення показників якості.

Інструментальні методи засновані на фізичних ефектах і використанні
спеціальної апаратури. Розрізняють автоматизовані, механізовані і ручні
методи. Автоматизовані методи найбільш об’єктивні і точні.

Експертні методи використовуються там, де фізичне явище не відкрито дуже
складно для використання. Приклад такого методу — оцінка якості
фігуристів. Різновидом експертного методу є так називаний
органолептичний метод, заснований на використанні органів почуттів
людини.

Вважається, що вимір — це порівняння одного продукту з іншим. Якщо
результат отриманий теоретичним шляхом, то це не вимір, а прогноз.

Методи порівняння. При порівнянні можна користуватися трьома шкалами або
методами: шкала рівнів; шкала інтервалів; шкала відносин.

Кваліметрія широко використовується в експертних методах порівняння,
заснованих на шкалированні. При порівнянні застосовують одну з трьох
шкал: шкалу рівнів; шкалу порядку; шкалу відносин.

З погляду кількості відбиваних властивостей показники якості можуть бути
одиничними (стосовними до однієї властивості) чи комплексними
(стосовними до декількох властивостей одночасно). Комплексні показники
можуть бути пов’язані з одиничними деякою функціональною залежністю,
однак це не завжди можливо. Тому в кваліметрії застосовують суб’єктивний
спосіб побудови комплексних показників якості за принципом середньо
зважених.

Номенклатура показників якості продукції — сукупність показників її
якості за характерними властивостями, нормативно прийнята для оцінки
рівня якості цієї продукції.

На продукцію розробляють:

• стандарти загальних технічних умов, що повинні містити загальні вимоги
до груп однорідної продукції;

• стандарти технічних умов, що повинні містити вимоги до конкретної
продукції.

Стандарт загальних технічних умов у загальному випадку містить наступні
розділи:

• класифікація, основні параметри і (чи) розміри;

• загальні технічні вимоги;

• вимоги безпеки;

• вимоги охорони навколишнього середовища;

• методи контролю;

• правила приймання;

• транспортування і збереження;

• вказівки по експлуатації (ремонту, утилізації);

• гарантії виробника.

Номенклатуру, склад, зміст і найменування розділів (підрозділів)
визначають відповідно до особливостей стандартизируємої продукції і
характером запропонованих до неї вимог. При доцільності стандартизації
окремих вимог до груп продукції можуть розроблятися стандарти, що
встановлюють:

• класифікацію продукції;

• основні параметри і (чи) розміри;

• загальні технічні вимоги;

• вимоги безпеки;

• вимоги охорони навколишнього середовища;

• методи іспитів;

• типи, асортимент, марки;

• правила приймання;

• маркірування, пакування;

• правила збереження і транспортування;

• правила експлуатації, ремонту й утилізації.

Розділ «Загальні технічні вимоги» у загальному випадку містить наступні
підрозділи:

• характеристики (показники) якості;

• вимоги до сировини, матеріалів, покупним виробів;

• комплектність;

• маркірування;

• пакування.

У загальному випадку підрозділ «Характеристики (показники) якості»
містить пункти відповідно до груп номенклатури показників якості
продукції. У підрозділі «Характеристики (показники) якості» приводять,
як правило, тільки ті вимоги, що є обов’язковими і підлягають перевірці.

Стандарт технічних умов встановлює для однієї чи декількох марок,
моделей і т.п. продукції усебічні вимоги, дотримання яких повинно
забезпечуватися при виробництві, постачанні, споживанні (експлуатації),
ремонті й утилізації даної продукції.

1.3. Організаційно-методичні принципи забезпечення і управління якістю

В основі усих систем якості лежить «петля якості». Вона включає 11
етапів, чи стадій, життя продукту (рис.1.4.), на кожному з яких повинна
вироблятися оцінка якості.

Забезпечення якості продукції складається з процедур забезпечення якості
на кожній стадії життєвого циклу продукції (ЖЦП).

Забезпечення якості маркетингу ґрунтується на тому, що маркетинг
повинен:

1. Створити систему пошуку, обробки й аналізу інформації про вимоги,
запропонованих зовнішнім середовищем (споживачами, суспільством) до
продукції й організації. Основними показниками якості маркетингової
інформації при цьому повинні виступати її повнота, вірогідність і
актуальність.

2. Установити наявність поточної чи перспективної потреби, засобом якої
може стати конкретний товар (послуга), і сформулювати вимоги споживачів.

Основою для виконання наступного етапу ЖЦП може служити загальний опис
продукції, що включає наступні аспекти:

• параметри експлуатації (умови використання, надійність і т.д.);

• споживчі переваги у відношенні дизайну й органолептичних характеристик
продукції;

• вимоги до пакування;

• процедури забезпечення якості продукції в процесі експлуатації;

• існуючі законодавчі обмеження і стандарти.

Належний рівень якості перерахованих вище робіт забезпечується за
допомогою:

1) розробки системи документованих процедур по збору, обробці й аналізу
даних;

2) планування робіт з періодичним переглядом планів і їхнім
коректуванням (у разі потреби);

3) доручення виконання робіт кваліфікованому персоналу, що має у своєму
розпорядженні необхідні засоби.

Етап розробки продукції ЖЦП повинен забезпечити переклад попередніх
параметрів продукції, що містяться в описі, представленому
маркетологами, на мову технічних вимог до матеріалів, конструкції,
технологічних процесів. Якість проектування забезпечується шляхом:

1) розробки і реалізації програми проектування, що включає контрольні
моменти оцінки проекту на кожному етапі програми. Результати оцінки й
аналізу підлягають реєстрації і відображенню в технічних умовах і
кресленнях;

2) залучення до аналізу проекту представників різних підрозділів
організації;

3) затвердження всієї документації, що складає основу проекту, на
відповідних рівнях керівництва, що несуть відповідальність за
виробництво продукції.

Покупні сировина, матеріали і комплектуючі вироби безпосередньо
впливають на якість продукції.

Якість постачання забезпечується наступними заходами:

1. Розробкою і реалізацією програми постачань, що містить:

• вимоги до замовлень на постачання;

• угода по забезпеченню якості;

• угода по методах перевірки;

• плани приймального контролю;

• процедуру вхідного контролю.

2. Процедурами врегулювання спірних питань, що відносяться до якості
постачань.

3. Організацією робіт із прийому, збереженню, видачі, а також по
забезпеченню схоронності матеріалів.

Якість виробництва забезпечується наступними заходами:

1. Плануванням виробничих операцій, докладно відображених у робочих
інструкціях.

2. Технічним контролем виробничих процесів.

3. Створенням умов, що виключають можливість ушкодження матеріалів,
напівфабрикатів і продукції в ході виробництва (відповідним збереженням,
захистом і переміщенням).

4. Перевіркою, калібруванням і іспитами устаткування, інструментів і
оснащення.

У першу чергу мова йде про пакування, монтаж і технічне обслуговування.

Якість на цих стадіях ЖЦП забезпечують:

1. Планування всіх процесів.

2. Створення умов, що виключають можливість псування продукції до
відправлення споживачу або в торгову мережу і при
вантажно-розвантажувальних роботах.

3. Грамотно складена супровідна документація на продукцію.

4. Перевірка й тестування контрольно-вимірювального й іншого
устаткування, використовуваного при монтажі.

5. Узгодження взаємних зобов’язань продавців і споживачів.

Спіраль якості являє собою просторову модель якості, у якій кожен виток
характеризується новим, більш високим рівнем якості. Такий розвиток
обумовлений постійною еволюцією індивідуальних, групових і суспільних
потреб.

Модель Демінга описує діяльність по управлінню якістю, реалізовану на
кожнім етапі ЖЦП (рис. 1.5.).

Для загального управління якістю передбачається залучення в роботу з
забезпечення, підтримки й удосконалення якості всіх структурних
підрозділів організації, усього персоналу фірми — від рядового робітника
або службовця до голови фірми. Для ефективної роботи організації будуть
потрібні не тільки різні ресурси, але і розробка всіляких механізмів
взаємодії і процесів. Саме в такий спосіб складається система якості, що
являє собою сукупність організаційної структури, ресурсів, процесів і
методик, що забезпечують адміністративне (загальне) управління якістю.
Ефективна, добре структурована система якості дозволяє організації
оптимізувати якість з погляду зменшення різних ризиків, зниження витрат
і зростання прибутку.

Усі системи якості, незважаючи на особливості підприємств і організацій,
спрямовані на досягнення фундаментальних цілей (рис.1.6.).

Система менеджменту якості повинна задовольняти наступним групам вимог
до системи:

1) управління якістю на всіх стадіях ЖЦП;

2) організації виробництва.

Основним документом при розробці і впровадженні системи якості в
організації є «Посібник з якості», що містить опис системи загального
управління якістю і виконує функції постійного довідкового матеріалу при
впровадженні і підтримці в робочому стані інформаційних даних системи.

У великих організаціях документація на систему загального управління
якістю може бути представлена документами трьох рівнів:

1) загальфірмовим «Посібником з якості»;

2) окремими «Посібниками з якості» для різних структурних підрозділів;

3) спеціалізованими по функціональній ознаці «Посібниками з якості» (для
проектно-конструкторських робіт, матеріально-технічного забезпечення і
т.д.).

При розробці нових видів продукції (послуг, процесів) керівництво
організації відповідно до положень «Посібника з якості» формує програму
якості, що оформляється в писемній формі і визначає:

• ціліи в області якості;

• розподіл повноважень і відповідальності в ході проектування;

• визначення використовуваних процедур, методів і робочих інструкцій;

• програми відповідних іспитів, перевірок і контролю на різних етапах
ЖЦП;

• процедури внесення змін у програму якості в міру виконання робіт;

• інші заходи, що забезпечують розробку і виробництво нової продукції.

Усі компоненти системи якості повинні бути постійно контрольовані.
Систематична внутріфірмова перевірка повинна забезпечувати оцінку
ефективності функціонування різних елементів системи менеджменту якості.
Перевірки необхідно проводити відповідно до плану, розробленого
керівництвом фірми, що містить наступні позиції:

• перелік видів діяльності, що підлягають перевірці;

• вимоги до кваліфікації персоналу, що перевіряє;

• причини проведення перевірки (організаційні зміни або що-небудь інше);

• процедури представлення висновків і рекомендацій з результатів
перевірки.

Результати аналізу матеріалів перевірки повинні представлятися в
документальній формі керівництву організації.

Керівники фірми повинні офіційно оголосити основні цілі і задачі
організації в області якості, тобто сформулювати політику фірми в
області якості, що є невід’ємним елементом загальної політики фірми. Ця
політика може переслідувати, наприклад, наступні цілі:

• розширення цільового ринку організації;

• збільшення прибутку;

• поліпшення найважливіших показників якості продукції;

• виведення на ринок принципово нової продукції;

• зниження рівня дефектності виробленої продукції і т.д.

Політика в області якості реалізується за допомогою забезпечення якості,
управління якістю й удосконалювання якості.

Забезпечення якості — це планована і систематично здійснювана діяльність
у рамках системи якості, необхідна для створення впевненості в належній
якості об’єкта (продукції, процесу, системи).

Управління якістю являє собою методи і види діяльності оперативного
характеру, використовувані для задоволення вимог до якості й орієнтовані
на усунення недоліків на всіх стадіях «петлі якості».

У рамках діяльності по управлінню якістю можна говорити про реалізацію
функцій стратегічного і тактичного характеру. До першої групи належать
наступні функції:

• прогнозування основних показників якості на основі аналізу тенденцій
у споживчому попиті;

• визначення основних напрямків проектно-конструкторських робіт;

• аналіз загальних результатів діяльності організації по удосконаленню
якості продукції. Тактичний рівень представлений, наприклад, такими
функціями:

• взаємодія організації з зовнішнім середовищем (постачальниками, сферою
реалізації продукції і т.д.);

• підтримка заданого рівня якості продукції (облік, контроль, аналіз,
регулювання внутріфірмових факторів, що впливають на якість продукції).

Особлива увага при рішенні задач по управлінню якістю приділяється таким
видам діяльності, як планування якості, контроль над якістю, мотивація і
навчання персоналу.

Планування якості являє собою діяльність, що встановлює вимоги до якості
і застосування окремих складових систем якості. При цьому передбачається
визначення конкретних показників якості в усіх напрямах діяльності
фірми.

Контроль якості — діяльність, що включає проведення вимірів, експертизи,
або випробувань оцінки параметрів об’єкта і порівняння отриманих величин
із установленими вимогами до цих параметрів.

По способу добору контрольованої продукції розрізняють суцільний
(100-відсотковий) і вибірковий контроль.

Широко розповсюдженим методом контролю є контрольні карти, що являють
собою різновид графіка, що містить лінії, називані границями
регулювання, чи контрольними границями (рис.1.7.). Контрольні карти були
розроблені і призначені для реєстрації результатів вимірів визначених
параметрів продукції. Якщо точки графіка входять в область між
контрольними границями, це свідчить про нормальне протікання виробничого
процесу; вихід точок за межі границь указує на необхідність уживання
заходів по регулюванню процесу. Контрольні карти служать для виявлення
визначених (але не випадкових) причин порушення процесу виробництва
продукції.

Для виявлення причин порушення технологічного процесу в тих випадках,
коли очевидні його порушення важко виявляємі, застосовуються
причинно-наслідкові діаграми Ісікави. Діаграми будуються за наступними
правилами:

1. Діаграму будує група не керівників.

2. Застосовується принцип анонімності висловлень.

3. На експертизу виділяється обмежений час.

4. Знайдене рішення повинне винагороджуватися.

Діаграма Ісікави зовні нагадує риб’ячий кістяк, тому її часто так і
називають (рис.1.8). Побудова діаграми включає наступні етапи:

• вибір основного (результуючого) показника якості;

• установлення головних причин, що впливають на основний показник
(«великі кісти»);

• визначення вторинних («середні кісти») і третинних («дрібні кісточки»)
причин.

У повсякденній діяльності підприємства постійно виникають різні
проблеми, такі, як труднощі з обігом кредитних сум, освоєнням нових
правил прийняття замовлень, появою браку. Можливий ріст трудомісткості,
наявність на складах нереалізованої продукції, надходження рекламацій,
кількість яких не зменшується, незважаючи на старання підвищити якість.

Пошуки рішення цих проблем починають з їх класифікації по окремих
факторах (операціям) з метою з’ясування основних, тобто тих, котрі
зв’язані, наприклад, з найбільшими витратами. Щоб виявити основні
фактори будують діаграми Парето і потім роблять їхній аналіз.

Існують два різновиди діаграм Парето:

1. З причин — причини проблем, що відбивають, виникаючих у процесі
виробництва продукції.

2. За результатами — небажані результати, що відбивають, діяльності
(брак, відмовлення і т.п.).

Метою побудови столбцових діаграм є виявлення найбільш значимих причин
проблем, що виникають у ході виробництва продукції. Причому
рекомендується будувати не одну, а кілька діаграм з метою більш точного
визначення причин виниклих проблем. Загальний вид діаграми Парето
показаний на рис.1.9.

Безпосередня побудова діаграми складається з наступних дій:

1. Вибір однієї з двох різновидів діаграм Парето.

2. Класифікація причин чи результатів (у залежності від обраного виду
діаграми).

3. Розробка реєстраційної форми для збору інформації.

4. Визначення значимості даних.

5. Графічне зображення результатів (група «інші» завжди знаходиться на
останнім місці).

Існування декількох ієрархічних рівнів діяльності має на увазі аналіз
якості:

• керівництвом організації;

• спеціалізованим структурним підрозділом організації;

• у рамках окремих напрямків діяльності чи робіт.

Аналітичний метод визначення вагових показників використовують, якщо
вихідна характеристика процесу описується аналітичною функцією, що
отримана на підставі теоретичних передумов чи експериментальних даних.
Математичною базою методу є використання повного диференціала функції.

Використовується також і метод споживчого і виробничого допусків. Для
гарантованого забезпечення якості у виробництві звичайно керуються більш
твердими вимогами до показників якості в порівнянні з вимогами до
показників якості продукції, пропонованої ринком. Найчастіше це
виражається в тому, що зменшують припустимі відхилення характеристик
продукції від установлених розроблювачем.

Розрізняють, таким чином, споживчий допуск і виробничий допуск, різниця
між який і є запасом.

Аналіз якості вищим керівництвом організації є офіційною оцінкою стану
внутріфірмової системи управління. Він припускає в першу чергу оцінку
відповідності системи якості політиці фірми в області якості.

У великих організаціях, як правило, створюються служби управління
якістю, що виконують широкий спектр функцій.

1.4.Основні елементи забезпечення якості

Між формулюванням політики в області якості і її реалізацією в рамках
системи якості є комплекс заходів, названий “забезпечення якості” у
рамках системи забезпечення якості (рис. 1.10.). Забезпечення якості
містить у собі всі систематизовані і плановані види діяльності,
необхідні для виконання установлених вимог. До таких видів діяльності
відносяться планування якості, регулювання якості і контроль якості.

Забезпечення якості – усі заплановані і систематично здійснювані в
рамках системи якості види діяльності (які можуть бути підтверджені,
якщо це потрібно), необхідні для створення достатньої впевненості в
тому, що об’єкт буде виконувати вимоги до якості [12].

Для підтвердження діяльності по забезпеченню якості необхідно вести
відповідну документацію по всіх проведених роботах. Результатом
діяльності по забезпеченню якості є гарантія того, що продукція чи
послуга буде задовольняти вимогам якості. Усі заходи щодо забезпечення
якості базуються на вимогах до якості. Вимоги до якості повинні цілком
відбивати потреби споживача.

Існують зовнішні і внутрішні цілі забезпечення якості:

• внутрішні цілі забезпечення якості формуються на рівні підрозділів і
створюють упевненість керівництва організації в здатності реалізувати
політику в області якості;

• зовнішні цілі забезпечення якості формуються на рівні конкретних
контрактів і створюють гарантії споживачам у тому, що замовлена
продукція чи послуга буде представлена в обговорений термін з
обговореною якістю. Процедури забезпечення якості можуть бути виробничі
й управлінські.

Виробничі процедури забезпечення якості охоплюють діяльність над
матеріальними об’єктами, що прямо чи побічно впливають на якість
створюваної продукції. Значна частина виробничих процедур реалізується в
підрозділах допоміжного виробництва і направляється на підтримку
основних технологічних процесів на відповідному рівні:

• перевірка і підтримка в робочому стані технологічного устаткування і
контрольно-вимірювальних приладів;

• контроль якості покупних виробів, сировини і матеріалів;

• перевірка збереження й обслуговування продукції.

Управлінські процедури забезпечення якості охоплюють діяльність,
пов’язану з підготовкою, прийняттям і організацією виконання
управлінських рішень по забезпеченню (поліпшенню) якості. До
управлінських процедур відносяться:

• реєстрація даних про якість;

• обробка, нагромадження, упорядкування і збереження;

• аналіз і моделювання ситуацій;

• вироблення коригуючих і попереджуючих дій.

Управлінські процедури, як правило, поєднуються в цикли управління:
планування > організація > облік > контроль > аналіз > регулювання. Ці
цикли здійснюються над всіма елементами системи якості, у тому числі над
виробничими процедурами забезпечення якості.

Складові елементи категорії “забезпечення якості” (планування,
регулювання і контроль) взаємозалежні й утворять безупинний процес
формулювання і реалізації вимог до якості в рамках системи якості.

Планування якості — діяльність, що встановлює цілі і вимоги до якості,
застосуванню елементів системи якості [15].

Складові планування якості:

• планування якості продукції: ідентифікація, класифікація й оцінка
характеристик якості, а також установлення вимог до якості;

• планування управлінської і виконавської діяльності: підготовка до
застосування системи якості, у тому числі організаційна діяльність і
складання календарного графіка;

• підготовка програми якості і вироблення положень по поліпшенню якості.

Плановані показники якості можуть перевершувати норми, регламентовані
законодавством, або норми, прийняті стандартами конкуруючих організацій.
У такому випадку підвищені плановані показники якості оформляються у
вигляді стандарту підприємства, що істотно впливає на його конкурентні
позиції.

Контроль якості — зіставлення відповідності запропонованих вимог
обмірюваним характеристикам продукції чи послуги [15].

Регулювання якості — усунення невідповідностей характеристик продукції
чи послуги запропонованим вимогам [15].

Відповідно до принципу відображення якість продукції забезпечується
якістю виконання кожного з елементів петлі якості і якістю
організаційно-управлінської системи. Елементи петлі якості: маркетинг,
проектування продукції, розробка процесів закупівлі, виробництво і
надання послуг, перевірка, пакування і складування продукції, її збут і
продаж, монтаж і здача в експлуатацію, експлуатація, технічна допомога й
обслуговування, утилізація чи вторинна переробка після закінчення
терміну експлуатації. Система якості може охоплювати різні елементи
петлі якості й обов’язково поширюється на організаційно-управлінську
систему.

Одним з наріжних каменів сучасного управління якістю є стандартизація.
По визначенню Міжнародної організації по стандартизації (International
Standard Organization — ISO) стандартизація являє собою «процес
встановлення і застосування правил з метою упорядкування в даній області
на користь і при участі всіх зацікавлених сторін, зокрема, для
досягнення загальної максимальної економії з дотриманням функціональних
умов і вимог безпеки».

Стандарти розробляються і використовуються в зв’язку з тим, що
відповідні кола суспільства (виготовлювачі, споживачі, торгівля)
зіштовхуються з проблемами, що вимагають загальних рішень. Стандарти
базуються на загальновизнаних результатах науки, техніки і досвіду.

Стандарт на систему якості — це документ, що установлює вимоги до
системи якості, що може охоплювати різні елементи життєвого циклу (петлі
якості) продукції. Стандарти на системи якості застосовують тоді, коли
підприємство, організація чи установа повинна забезпечити стабільну
відповідність продукції визначеному рівню вимог.

Стандарт — це документ, виданий і затверджений офіційним органом для
постійного використання, що містить правила та характеристики,
спрямовані на забезпечення оптимальних результатів.

Стандартизація (розробка, затвердження, прийняття і видання стандартів)
проводиться на наступних рівнях:

• компанії (стандарт підприємства);

• групи компаній (стандарт концерну);

• міністерства (галузевий стандарт);

• національному (наприклад, національний стандарт України ДСТУ);

• регіональному (наприклад, європейський стандарт EN);

• міждержавному (наприклад, у рамках СНД);

• міжнародному (міжнародний стандарт ISO).

Стандартизація на рівні компаній, груп компаній поширюється тільки на
продукцію, що випускається на конкретному підприємстві чи групі
підприємств. Підприємство розробляє стандарт із визначеною метою:

• установити і декларувати підвищені вимоги в порівнянні з вимогами,
прийнятими в конкурентів;

• регламентувати внутрішні вимоги, раціоналізувати процеси й операції;

• забезпечити гарантії споживачам.

Національні і галузеві стандарти. Національні стандарти розробляються
національними органами по стандартизації (в Україні — Держстандартом),
галузеві — відповідними міністерствами і відомствами. Галузеві стандарти
розробляються на продукцію при відсутності державних стандартів чи
необхідності установити вимоги, що перевищують чи доповнюють вимоги
національних стандартів. Стандартизація на національному і галузевому
рівнях переслідує такі цілі:

• забезпечити потреби суспільства в розвитку за рахунок прийняття
однакових вимог на основі останніх досягнень науки і техніки;

• забезпечити захист здоров’я і життя споживачів, охорону навколишнього
середовища, а також захист вітчизняного товаровиробника;

• усунути технічні бар’єри в торгівлі за рахунок прийняття міжнародних
вимог.

Міжнародні і регіональні стандарти приймаються відповідно міжнародними і
регіональними організаціями по стандартизації. Міжнародна стандартизація
спрямована на полегшення торгових і виробничих відносин у світі, що
особливо актуально при становленні глобальних міжнародних ринків, таких
як Єдиний Європейський, Північно-Американський,
Азіатсько-Тихоокеанський. Регіональна стандартизація спрямована на
захист інтересів окремого регіону. Зокрема, стандартизація в Європі
(регіональна стандартизація) призначена для забезпечення потреб Єдиного
Європейського ринку.

У рамках держави застосовуються тільки національні стандарти.
Міжнародний чи регіональний стандарт не обов’язковий до включення в
національний збірник стандартів. Кожна країна вирішує питання про
прийняття міжнародного чи регіонального стандарту в якості
національного.

Гармонізований стандарт — це національний стандарт, що відповідає
стандарту, розробленому міжнародною чи регіональною організацією по
стандартизації.

Розрізняють стандарти обов’язкового і добровільного використання.

Стандарти обов’язкового використання містять обов’язкові вимоги,
регламентовані законом. Від дотримання підприємцями обов’язкових вимог
стандартів залежать здоров’я і безпека споживачів, безпека праці в
процесі виробництва, охорона навколишнього середовища, сумісність
продукції. Крім того, вимоги обов’язкових стандартів захищають
споживачів від продукції низької якості в тих випадках, коли на ринку
немає конкуруючих пропозицій. Обов’язкові вимоги стандартів підлягають
безумовному виконанню органами виконавчої державної влади, усіма
підприємствами, їх об’єднаннями, установами, організаціями і громадянами
— суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється
дія стандартів.

До обов’язкових вимог відносяться:

• вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я і майна
громадян, охорону навколишнього середовища;

• вимоги, що забезпечують сумісність і взаємозамінність продукції, і
вимоги до методів виміру цих показників;

• вимоги техніки безпеки і гігієни праці відповідно до діючого
санітарними нормами і правилами;

• метрологічні норми, правила, вимоги і положення, що забезпечують
вірогідність і єдність вимірів;

• положення, що забезпечують технічну єдність під час розробки,
виготовлення, експлуатації продукції.

Стандарти добровільного використання містять вимоги рекомендаційного
характеру. Заява про дотримання виробником продукції стандартів
добровільного використання застосовується для досягнення наступних
цілей:

• посилення довіри до якості продукції і розширення ринку збуту;

• усунення конкуренції з боку виробників, що використовують стандарти з
більш низькими вимогами;

• підтримки іміджу фірми, забезпечення реклами і збільшення обсягу
продажів.

Якщо виробник вирішив випускати продукцію (надавати послуги) відповідно
до вимог стандарту добровільного використання, то після декларованої
заяви стандарти добровільного використання стають обов’язковими до
застосування. Вимога застосовувати стандарти добровільного використання
може бути обговорена контрактом. Відхилення від обговорених контрактом
вимог стандартів ведуть до розриву контрактних взаємин, утрати репутації
на ринку. Таким чином, рекомендовані вимоги стандартів підлягають
безумовному виконанню в таких випадках:

• якщо виробник (постачальник) продукції зробив заяву про відповідність
продукції цим стандартам;

• якщо ці вимоги включені в договори на розробку, виготовлення і
постачання продукції;

• якщо це передбачено діючими актами законодавства.

Стандартизація виконує 3 соціально значимі функції:

• упорядкування об’єктів (продукції, робіт, послуг, процесів),
створюваних людьми в різних країнах;

• закріплення в нормативних документах оптимальних вимог до
упорядкованих об’єктів;

• встановлення правил застосування цих нормативних документів.

У кожному конкретному випадку перед стандартизацією можуть стояти

одна чи кілька цілей, до числа яких можна віднести, наприклад:

• взаємозамінність (використання одного виробу, послуги чи процесу як
субституту іншого виробу, послуги, процесу для виконання тих самих
вимог);

• сумісність (придатність до спільного, але не зухвалих небажаних
наслідків використанню при заданих умовах для виконання установлених
вимог);

• уніфікація (приведення до однаковості) технічних характеристик
виробів, документації, засобів комунікації (термінів, позначень і ін.);

• безпека (відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю
нанесення збитку);

• екологічна безпека (захист навколишнього середовища від
несприятливого впливу виробу, послуги, процесу);

• захист продукції (запобігання продукції від кліматичних і інших
несприятливих умов при її експлуатації/використанні, транспортуванні,
збереженні).

Основними принципами стандартизації є:

1) комплексність стандартизації;

2) випереджальний розвиток стандартизації;

3) класифікація.

Основними цілями стандартизації в Україні відповідно до Закону «Про
стандартизацію» (Додаток 1), є:

• захист інтересів споживача і держави в питаннях номенклатури і якості
продукції, послуг і процесів (далі продукція), що забезпечують їхню
безпеку для життя, здоров’я людей, схоронність майна й охорону
навколишнього середовища;

• підвищення якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки, з
потребами населення і народного господарства;

• забезпечення сумісності і взаємозамінності продукції;

• сприяння економії людських і матеріальних ресурсів, поліпшенню
економічних показників виробництва;

• усунення технічних бар’єрів у виробництві і торгівлі, забезпечення
конкурентноздатності продукції на світовому ринку й ефективній участі
держави в міждержавному і міжнародному поділі праці;

• забезпечення безпеки народногосподарських об’єктів з урахуванням
ризику виникнення природних і техногенних катастроф і інших надзвичайних
ситуацій;

• сприяння підвищенню обороноздатності і мобілізаційної готовності
країни.

В умовах інтернаціоналізації господарських зв’язків усе більше значення
одержує міжнародна стандартизація. Експорт продукції багато в чому
залежить від рівня стандартизації виробів. Товаровиробники, прагнучи до
забезпечення високої конкурентноздатності продукції, використовують у
своїй діяльності стандарти міжнародних організацій, що в чималому
ступені сприяє підвищенню якості продукції.

В області міжнародної стандартизації працює велике число організацій,
серед яких Міжнародна організація по стандартизації (ISO) є найбільш
представницькою.

До основних функцій ISO відносяться наступні:

1) встановлення міжнародних стандартів за згодою всіх членів ISO;

2) сприяння впровадженню і полегшенню застосування нових прогресивних
стандартів;

3) організація обміну інформацією про роботи своїх членів і технічних
комітетів;

4) співробітництво з іншими міжнародними організаціями.

Робочі групи є основною технічною ланкою ISO, що розробляє проекти
робочих документів. ISO підтримує контакти з багатьма міжнародними
організаціями, тією чи іншою мірою, що торкаються у своїй діяльності
проблеми стандартизації. Міжнародний досвід управління якістю
узагальнений у пакеті міжнародних стандартів ISO-9000. Стандарти серії
ISO-9000 — це пакет документів по забезпеченню якості.

Однією з найважливіших рис цих стандартів є їхня універсальність, тобто
принципова застосовність до усіх без винятку видів діяльності.

Стандарти ISO 9000 містять мінімальні вимоги, яким повинна відповідати
організація робіт із забезпечення гарантії якості незалежно від того,
яку саме продукцію випускає підприємство чи які послуги воно робить.

Стандарти ISO серії 9000 містять вимоги загального характеру. Вони
можуть бути використані будь-яким підприємством незалежно від галузевого
виробничого сектора. Викладена в них загальна структура систем якості
універсальна. Тому в даний час ці стандарти використовують підприємства
й організації різних сфер діяльності. Побудова і сертифікація систем
якості за вимогою міжнародних стандартів ISO серії 9000 становлять
інтерес для споживачів, виробників і суспільства в цілому.

Наявність сертифіката на відповідність вимогам стандартів ISO серії 9000
означає чітку відповідність всім обговореним вимогам. Споживач може бути
упевнений у відсутності браку і незмінності технічних характеристик
протягом усього терміну експлуатації виробу.

Сертифікат на систему якості відкриває ринок споживачів з високими
вимогами до якості. Наявність сертифіката на систему якості стала
обов’язковою умовою багатьох тендерів. Виробники високоякісної продукції
висувають як обов’язкову умову закупівель наявність у постачальника
сертифіката на систему якості.

Поширення процесу сертифікації систем якості по вимогах стандартів ISO
серії 9000 веде до формування однакових вимог у світі до забезпечення
якості продукції. Результатом такого процесу є спрощення торгових і
промислових зв’язків в умовах становлення єдиних глобальних ринків.
Особливе значення це має для об’єднаної Європи. Європейським Союзом у
даний час прийняті однакові вимоги до безпеки продукції (знак СЕ),
забезпеченню якості продукції (стандарти EN серії 29000 на базі
стандартів ISO серії 9000), процедурам сертифікації й акредитації (вісім
модулів оцінки відповідності), іспитовим лабораторіям, органам по
сертифікації й акредитації (стандарти EN серії 45000).

Сертифікація систем якості по вимогах стандартів ISO серії 9000 має
принципове значення для країн, що завойовують міжнародний і європейський
ринки, до яких відноситься й Україна. В Україні після прийняття
стандартів ISO серії 9000 у якості національних почався процес побудови
і сертифікації систем якості.

Якщо система управління якістю, у рамках якої реалізуються процеси
управління в даній організації, відповідає вимогам стандартів ISO, то
споживачами це сприймається як переконливий доказ здатності фірми
забезпечити випуск продукції, виконання робіт чи надання послуг
необхідного рівня якості.

Відмінною рисою міжнародних стандартів ISO 9000 є те, що вони
встановлюють ступінь відповідальності керівництва організації за якість.
Керівництво підприємства відповідає за розробку політики в області
якості, за створення, впровадження і функціонування системи управління
якістю, що повинно чітко визначатися й оформлятися документально. До
обов’язків керівництва відносяться підбор фахівців і виділення
необхідних ресурсів для виробничого, контрольно-вимірювального й
іспитового устаткування, а також для програмного забезпечення
комп’ютерної техніки. Керівництво повинне встановлювати необхідний
рівень компетенції і стежити за своєчасністю підвищення кваліфікації
персоналу. Також на нього покладається обов’язок виявляти ті показники
якості товару, що впливають на його ринкову стійкість, і керівництво
організації відповідає за визначення цілей, що визначають рішення про
виробництво нових товарів чи надання нових послуг споживачам. Випуск
нових товарів і надання нових видів послуг пов’язані з підготовкою нових
програм якості, за що також відповідально керівництво організації.

До цілей європейської стандартизації відносяться:

• погодженість національних стандартів у країнах-учасницях ЄС;

• єдине прийняття країнами-учасницями ЄС міжнародних стандартів;

• розробка єдиних європейських стандартів в областях, де не прийняті
міжнародні стандарти.

Питання стандартизації в рамках ЄС зважуються рівноправними
європейськими організаціями по стандартизації, що розрізняються
областями діяльності:

• CEN (Comite europeen de normalisation) — Європейський комітет зі
стандартизації;

• CENELEC (Comite europeen de normalisation en electro-technique) —
Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці.

Управління якістю неможливо уявити без контролю над якістю, що базується
на обліку численних результатів вимірів самих різних параметрів
продукції.

У сучасній промисловості частка витрат праці на виконання вимірів у
середньому складає порядка 10 % загальних трудовитрат на всіх етапах
життєвого циклу продукції, а в таких галузях, як, наприклад, хімічна
промисловість, електроніка, може досягати навіть 60 %.

Виміри, методи і засоби забезпечення їх єдності, а також способи
досягнення необхідної точності вимірів вивчає наука, називана
метрологією.

На практиці підприємства-товаровиробники реалізують принципи цієї науки
в метрологічному забезпеченні вимірів — діяльності для забезпечення
необхідної якості (єдності і точності) вимірів. Забезпечення єдності
вимірів необхідно для досягнення порівнянних результатів вимірів тих
самих параметрів, виконаних у різний час у різних місцях, за допомогою
різних методів і засобів.

Метрологічне забезпечення — поняття багатоаспектне, що має наукову,
технічну, інформаційну, правову й організаційну основи.

Інформаційною основою метрологічного забезпечення є система стандартних
довідкових даних про фізичні константи, властивості речовин і
матеріалів. Ця система забезпечує достовірними даними наступні області
діяльності:

• наукові дослідження;

• розробку технологічних процесів;

• конструювання виробів;

• процеси одержання і використання матеріалів.

Постійне ускладнення продукції, розширення границь зовнішньоторговельної
діяльності, проблема захисту інтересів споживачів виявили необхідність у
гарантіях відповідності продукції визначеним вимогам.

Сертифікація являє собою діяльність по документальному підтвердженню
відповідності продукції, послуги, процесу чи системи встановленим
стандартам.

Основними цілями сертифікації є:

1) захист людини і навколишнього середовища від потенційно небезпечної
продукції;

2) сприяння споживачам у компетентному виборі товарів і послуг;

3) створення умов для діяльності суб’єктів, що хазяйнують, (підприємств,
організацій) на єдиному національному чи міжнародному ринках.

У залежності від ознаки, покладеної в основу класифікації, розрізняють
кілька видів сертифікації.

Обов’язкова сертифікація є засобом державного контролю над безпекою
продукції.

Добровільна сертифікація проводиться з ініціативи юридичних осіб і
громадян на основі договору між заявником і органом по сертифікації. За
рубежем не існує розподілу сертифікації на обов’язкову і добровільну.

Самосертифікація (заява виробника чи постачальника) полягає в тому, що
він (виробник чи постачальник) сам виконує всі необхідні дії і заявляє
про це спеціальним документом чи маркіруванням продукції (супровідного
документа) знаком сертифікації.

Сертифікація третьою стороною виконується системою органів, що формально
не відносяться ні до виготовлювача, ні до споживача продукції й
офіційних центрів, що включають, лабораторії по іспитах, що інспектують
органи і національні організації по стандартизації. Сертифікація третьою
стороною називається системою сертифікації.

Об’єктами сертифікації служать:

• продукція (споживчого і виробничо-технічного призначення);

• роботи і послуги;

• системи якості.

Позитивним результатом сертифікації є документ, що називається
сертифікатом відповідності, що підтверджує відповідність об’єкта
сертифікації всім мінімальним вимогам, установленим національним
законодавством. Цей документ практично означає допуск товару (послуги)
на ринок.

Наявність на підприємстві ефективної системи менеджменту якості гарантує
його здатність до підвищення якості продукції, що випускається, і
забезпеченню його стабільності відповідно до запитів ринку.
Підтвердження існування на підприємстві такої системи здійснюється
шляхом сертифікації системи якості. В основу цієї процедури покладені
п’ять принципів (рис.1.15.).

Результати оцінки і сертифікації виробництва і системи якості можуть
бути затребувані в наступних ситуаціях:

• при сертифікації продукції по визначених схемах;

• при одержанні кредитів у банківських установах;

• при підписанні договорів на постачання продукції;

• при взаємодії зі страховими організаціями;

• при злитті, поглинанні, продажі підприємства і т.д.

Результатом перевірки є один із трьох висновків про відповідність
системи якості установленим вимогам:

1. Повна відповідність.

2. Часткова відповідність (виявлені незначні невідповідності по
елементах системи).

3. Невідповідність.

Розрізняють сертифікацію виробництва, продукції і систем забезпечення
якості. Сертифікація виробництва займає початкову ступінь в ієрархії
процедури сертифікації.

Сертифікація виробництва — це дія третьої сторони по оцінці визначених
об’єктів і елементів виробництва з метою підтвердження його здатності
забезпечити стабільне виготовлення конкретної продукції відповідно до
вимог, заданим стандартами чи технічними умовами на цю продукцію.

Сертифікація виробництва здійснюється в наступних випадках:

1. Як складова частина робіт із сертифікації продукції відповідно до
вимог безпеки, гігієни і здоров’я людей і охорони навколишнього
середовища.

2. Як складова частина робіт із сертифікації системи якості або по
першій (ISO-9001), або по другій моделі (ISO-9002).

3. Якщо в договорі (контракті) на постачання продукції обговорена
наявність сертифіката виробництва цієї продукції чи якщо обрана схема
сертифікації, у якій складовою частиною є оцінка виробництва.

4. Якщо виготовлювач в ініціативному порядку проводить оцінку
виробництва з метою завоювання довіри споживачів.

5. Якщо в споживача виникли сумніви в стабільності забезпечення якості
через зростання числа рекламацій.

При проведенні сертифікації обсяг виконуваних робіт визначається як
складом об’єктів, так і складом елементів перевірки процесів
виготовлення, контролю й іспитів, і залежить від складності виробу.

2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА управління ЯКІСТЮ В ЗАТ «А\Т ГЛИНИ ДОНБАСУ»

2.1. Коротка характеристика підприємства

Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «А/Т Глини
Донбасу», зареєстроване 19.07.1995 р. у селі Дорожнє, Добропільського
району Донецької області, є спільним підприємством української компанії
ЗАТ «Южно-Октябрьські глини «ЮГ» і міжнародної компанії Watts Blake
Bearne (WBB) зі штаб-квартирою в Англії.

Офіс підприємства знаходиться по вулиці Свободи, 5, міста Слов’янська
Донецької області, Україна. Телефон 38 06262 2-48-93, факс 38 06262
2-98-12, E-mail: HYPERLINK mailto:[email protected] [email protected] .

На самому початку спільної діяльності між WBB і «А/Т Глини Донбасу» була
підписана агентська угода, що дозволило компанії швидко впровадитися на
світовий ринок, завдяки успішній роботі з 86 агентами групи WBB. На
сьогоднішній день частка експорту “А/Т Глини Донбасу” складає 90%.
Основні ринки продукції – світові центри виробництва керамічної плитки.

Якщо в перший рік діяльності продукція поставлялася переважно на ринок
Італії, то з кожним роком географія постачань розширюється, і тепер
клієнтами «А/Т Глини Донбасу» є не тільки ведучі виробники кераміки в
Європі (Італія, Іспанія, Португалія, Польща, Туреччина), але й у країнах
Тихоокеанського регіону (Малайзия, Індонезія), в арабських країнах
(Єгипет, Туніс, Ліван, Марокко, ОАЭ), а також у Індії.

Для контролю якості в лабораторії компанії використовуються надзвичайно
точні технології, що стали результатом розробок WBB Technology.

Завдяки селективній вибірці корисної копалини, найсуворішому контролю
якості починаючи з кар’єру і закінчуючи навантаженням на судно в порту,
якість нашої продукції визнано в усьому світі.

Торгові марки глин «А/Т Глини Донбасу» добре відомі не тільки світовим
виробникам кераміки, але і усім ведучим виробникам устаткування для
керамічної промисловості, а також науково-дослідним керамічним
інститутам і лабораторіям.

ЗАТ «А/Т Глини Донбасу» строго слідує Політиці Групи WBB по зведенню до
мінімуму впливу виробничої діяльності на навколишню природне середовище
і всі законодавчі акти України, що регулює екологічні питання.

На підприємстві застосовується технологія селективного видобутку
корисної копалини, що ведеться паралельно з рекультивацією уже
відпрацьованих ділянок. Для цього замість традиційних роторних чи
крокуючих екскаваторів використовується тільки новітня видобувна техніка
і технології, що дозволяють вести ретельний і дбайливий видобуток.

Розробляючи Східну ділянку Південно-Жовтневого родовища вогнетривких
глин з 1995 року, спираючись на досвід ЗАТ «Южно-Октябрьські глини «ЮГ»,
а також при технічній і фінансовій підтримці групи WBB (у пакет
ліцензійних документів «А/Т Глини Донбасу» входить «Договір про надання
Ноу-Хау та Технічної Підтримки», з WBB), «А/Т Глини Донбасу» придбало
значний передовий досвід і знання, одним з найбільш яскравих проявів
чого стало щорічне збільшення обсягів видобутку.

Так, відповідно до плану розвитку гірських робіт, у 1996 році «А/Т Глини
Донбасу» було видобуто близько 70 000 тонн глини, у 1997році – 150 000
тонн, у 1998 році – 250 000 тонн, у 1999 році – 350 000т. У 2000 році
обсяг видобутку збільшився до 500 000т.

У 2000 році підприємство було нагороджено дипломом і пам’ятною медаллю
номінанта видання «Золота Книга Ділової Еліти України» і дипломом
Третього Всеукраїнського Симпозіуму Монументальної кераміки, а в 2001
році за високий прогрес в експорті продукції удостоїлося нагороди
«Золотий Меркурій».

Однією з високих оцінок діяльності «А/Т Глини Донбасу» став «Лист
подяки» від Голови Донецької обласної державної адміністрації за значний
внесок у розвиток виробництва і підвищення добробуту жителів Донецької
області.

За підсумками 2001 року «А/Т Глини Донбасу» було визнано «Кращим
роботодавцем року в Добропільському районі і ввійшло в групу кращих
підприємств у Донецькій області.

Підприємство тісно співробітничає з музеєм-заповідником у м.Опошня
Полтавської області. У лютому 2002 «А/Т Глини Донбасу» одержали подяку
від Голови Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради
України за допомогу в організації і проведенні 3 Національні симпозіуми
гончарства «Опошня – 2001».

У лютому 2002р. колектив підприємства був нагороджений почесною
грамотою Донецької Обласної Державної Адміністрації за високі показники
у використанні безпечних виробничих технологій, машин і механізмів і
комплексне виконання задач по охороні праці.

У 2002р. ЗАТ «А/Т Глини Донбасу» ввійшло в число переможців
національного конкурсу «Золоті торгові марки».

2.2. Аналіз системи управління якістю продукції на підприємстві

Основним документом, що регулює і встановлює політику в області якості
на розглянутому підприємстві, є посібник з якості. Цей документ являє
собою повний опис елементів системи якості і принципів їхньої взаємодії
в рамках підприємства ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» відповідно до вимог ISO
9001:2000.

Він містить сформульовану керівництвом підприємства політику в області
якості, цілі по якості, затверджену організаційну структуру виробництва,
визначає відповідальність, повноваження і процедури, а також процеси і
ресурси, що забезпечують здійснення управління якістю і відповідність
його вимогам, установленим міжнародними стандартами серії ISO 9000:2000.

Вимоги дійсного керівництва є обов’язковими для всіх підрозділів
підприємства і поширюються на процеси, пов’язані з проектуванням,
виробництвом і продажем продукції ЗАТ «А\Т Глини Донбасу», а також
процеси постановки, функціонування й удосконалювання системи якості.

Даний документ розробляється відділом якості, узгоджується з керівниками
структурних підрозділів підприємства і головних фахівців, затверджується
Генеральним директором і вводиться в дію наказом по підприємстві.

На підприємстві встановлена, документована і підтримується в робочому
стані система якості, що містить у собі організаційну структуру,
розподіл відповідальності, методики, процеси і ресурси, що забезпечують
відповідність продукції установленим вимогам і безупинному
удосконалюванню самої системи якості відповідно до вимог стандартів
серії ISO 9000:2000.

Основні принципи, закладені у філософію системи якості підприємства:

орієнтація всієї діяльності підприємства на споживача – підприємство
залежить від своїх замовників і тому повинне розуміти поточні і майбутні
нестатки замовника, виконувати вимоги і намагатися перевершувати його
чекання

відповідальність керівництва – керівництво підприємства встановлює
єдність мети, напрямків і внутрішнього та навколишнього середовища. Воно
створює оточення, у якому люди можуть стати цілком залученими до
досягнення цілей організації

залучення людей – працівників всіх рівнів – це сутність підприємства і
їхнє повне залучення дає можливість використовувати їх вмінь та
здібностей на благо підприємства

процесний підхід – бажаний результат досягається більш ефективно, коли
відповідні ресурси і діяльності керуються як процес

системний підхід до управління – визначення, розуміння і управління
системою взаємозалежних процесів для заданих цілей, що сприяють
результативності й ефективності діяльності підприємства

постійне поліпшення – постійне поліпшення є незмінною метою підприємства

підхід прийняття рішень, заснований на фактах – ефективність рішень
ґрунтується на логічному й інтуїтивному аналізі даних і інформації

взаємовигідні відносини з постачальниками – взаємовигідні відносини між
підприємством і його постачальниками підвищує здатність обох організацій
по створенню цінності.

Основою функціонування системи якості підприємства є строге виконання
документованих процедур СЯ і управління процесами, що можуть істотно
вплинути на якість готової продукції. За виконання цих правил призначена
персональна відповідальність, регулярно проводиться перевірка й аналіз
відповідності реальних процесів документованим вимогам.

Основна діяльність підприємства являє собою систему взаємозалежних
процесів, управління якими здійснюється за допомогою виконання наступних
документованих процедур:

а) управління документацією:

СТП ГД 1000-01 Система якості. Загальні вимоги до побудови, змісту і
функціонуванню стандартів підприємства (СТП)

СТП ГД 1001-01 Система якості. Загальні вимоги до побудови, змісту,
узгодженню, затвердженню й оформленню положення про відділ підприємства

СТП ГД 1002-01 Система якості. Загальні вимоги до побудови, змісту і
функціонуванню робочих методик /інструкцій

СТП ГД 1003-01 Система якості. Вимоги до документації СЯ. Зміст.
Позначення. Контроль

СТП ГД 1005-01 Система якості. Програми якості. Загальні вимоги до
побудови, змісту, функціонуванню

СТП ГД 1006-01 Система якості. Загальні вимоги до побудови, змісту і
функціонуванню посадових інструкцій

б) управління протоколами якості:

СТП ГД 2009-01 Система якості. Протоколи якості. Форма. Зміст. Контроль

в) управління ресурсами:

СТП ГД 2005-01 Кадри. Загальні принципи формування і управління

СТП ГД 2006-01 Інфраструктура. Загальні принципи формування і управління

г) управління процесами, зв’язаними зі Споживачем:

СТП ГД 2002-01 Система якості. Аналіз, узгодження і контроль виконання
контрактів. Організація збору і управління інформацією від споживачів

СТП ГД 2018-01 Глини композиційні. Технічні умови

д) управління процесами виробництва:

СТП ГД 2000-01 Геологорозвідувальні роботи. Планування і розвідка нових
родовищ

СТП ГД 2001-01 Глина вогнетривка комова Південно-Жовтневого родовища.
Видобуток. Шихтовка

СТП ГД 2013-01 Система якості. Ідентифікація і відслідкованість
продукції

СТП ГД 2012-01 Система якості. Управління невідповідною продукцією

СТП ГД 2003-01 Система якості. Організація відвантаження готової
продукції.

ж) інструкції, робочі методики:

ВИ 3020-01 Робоча методика. Порядок прийому вибою до експлуатацію

ВИ 3021-01 Робоча методика. Зачищення шару

ВИ 3022-01 Робоча методика. Селективний видобуток і навантаження
корисних копалин

ВИ 3023-01 Робоча методика. Транспортування корисних копалин
автотранспортом

ВИ 3024-01 Робоча методика. Підготовчо-заключні роботи в кар’єрі

ВИ 3025-01 Робоча методика. Зважування й облік матеріалів, що надходять

ВИ 3026-01 Робоча методика. Порядок збереження готової продукції і
компонентів в осередках і відкритих штабелях

ВИ 3027-01 Робоча методика. Розрахунок рецепта шихти

ВИ 3028-01 Робоча методика. Готування шихти за допомогою змішувача

ВИ 3029-01 Робоча методика. Готування шихти методом змішування при
навантаженні

е) управління процесами роботи з Постачальниками:

СТП ГД 2004-01 Система якості. Постачальники. Методи добору. Методи
вхідного контролю

ж) управління процесами вимірів продукції:

СТП ГД 2007-01 Метрологічне забезпечення виробництва робочі методики:

ВИ 3001-01 Робоча методика. Визначення масової частки залишку на ситі

ВИ 3002-01 Робоча методика. Визначення втрати маси при прожарюванні

ВИ 3003-01 Робоча методика. Визначення масової частки вологи

ВИ 3004-01 Робоча методика. Виготовлення зразків для
рентгено-флуоресцентного аналізу методом пресування

ВИ 3005-01 Робоча методика. Виготовлення зразків для
рентгено-флуоресцентного аналізу методом спікання

ВИ 3006-01 Робоча методика. Калібрування аналізатора Oxford Lab-X3000

ВИ 3007-01 Робоча методика. Визначення масової частки оксидів кремнію,
алюмінію, заліза, титана, калію, кальцію, магнію за допомогою
рентгено-флуоресцентного аналізатора Oxford Lab-X3000

ВИ 3008-01 Робоча методика. Облік і збереження зразків проб

ВИ 3009-01 Робоча методика. Скорочення і підготовка проб

ВИ 3010-01 Інструкція з добору проб готової продукції при виробництві
шляхом змішування комової шихти при навантаженні

ВИ 3011-01 Інструкція з добору проб зі штабеля

ВИ 3012-01 Інструкція з добору проб при навантаженні в судно

з) управління процесами виміру, аналізу й удосконалювання системи якості

СТП ГД 2014-01 Система якості. Внутрішні аудити системи якості.
Коригувальні і попереджуючі дії

СТП ГД 2015-01 Система якості. Статистичні методи оцінки

и) управління процесами безпеки праці й охорони навколишньої природного
середовища:

СТП ГД 2008-01 Система безпеки праці. Організація. Функціонування

СТП ГД 2010-01 Рекультивація. Здача земель

СТП ГД 2011-01 Охорона навколишньої природного середовища

Підприємство не купує готову продукцію, що після перепродує без доробки
під своєю торговою маркою і по своїх контрактах, також підприємство у
свою систему якості не включає і не посилається на таку продукцію.

Системою якості підприємства задокументовані і доведені до працівників
положення про відділи підприємства, посадові інструкції, що визначають
обов’язки і права підрозділів і персоналу, а також організаційні основи
взаємодії підрозділів і персоналу в процесі функціонування системи
підприємства.

Координацію діяльності по постановці, функціонуванню, аналізу й
удосконалюванню системи якості підприємства здійснює Рада по якості,
очолювана Генеральним директором, що складається з керівників
структурних підрозділів і головних фахівців.

Для ефективного функціонування системи якості підприємство розробляє і
керує документами, що підрозділяються на:

а) документи системи якості зовнішнього походження;

б) нормативні документи системи якості внутрішнього походження, до
складу яких входять:

посібник з якості, включаючи політику і мету в області якості,

стандарти підприємства (СТП),

робочі методики, інструкції,

положення про відділи підприємства,

робочі форми.

Для документованого підтвердження виконання процедур і аналізу процесів
і якості продукції використовуються протоколи якості – заповнені робочі
форми.

Протоколи якості повинні заповнюватися чітко, розбірливо, лаконічною
мовою, що не допускає різного тлумачення.

Відповідальність за своєчасне заповнення, збереження, захист і
управління протоколами якості несе керівник структурного підрозділу, у
сфері діяльності якого знаходиться відповідний протокол.

Усвідомлюючи свою ведучу роль у створенні умов для успішного
функціонування підприємства, відповідальність перед суспільством і
Споживачами, керівництво визначає політику підприємства в області якості
(Додаток 2) і намічає цілі в області якості (Додаток 3).

Виконання цілей в області якості керівництво забезпечує шляхом
прийняття зобов’язань по:

доведенню до персоналу важливості виконання і передбачення вимог
Споживача, а також встановлених і законодавчих вимог,

забезпеченню ресурсами і створенню робітничого середовища, що гарантує
мотивацію і залучення персоналу в процеси формування вищих цінностей,
визначених політикою в області якості,

систематичному аналізу стану системи якості і її відповідностей вимогам
стандартів серії ISO 9000 з метою удосконалювання системи якості
підприємства.

Виходячи з основного положення політики в області якості – задоволення
нестатків і чекань своїх замовників і інших зацікавлених сторін
(працівників, постачальників, власників і суспільства) для досягнення
конкурентної переваги, вище керівництво підприємства створює умови, що
забезпечують:

визначення потреб і чекань,

задоволення потреб і чекань,

систематичний моніторинг задоволеності.

Забезпечення виконання цих процедур керівництво підприємства здійснює в
процесі діяльності підприємства шляхом:

доведення до персоналу політики підприємства в області якості,
забезпечення її розуміння і залученості всього персоналу в процес
формування цінностей для клієнтів,

дотримання вимог СТП ГД 2002-01 «Система якості. Аналіз, узгодження і
контроль виконання контрактів. Організація збору і управління
інформацією від споживачів», СТП ГД 2004-01 «Система якості.
Постачальники. Методи добору. Методи вхідного контролю», СТП ГД 2005-01
«Кадри. Загальні принципи формування і управління»,

систематичного аналізу з боку керівництва діяльності служб підприємства,
задоволеності поточних і майбутніх потреб клієнтів.

Політика в області якості – складова частина загальної політики компанії
розробляється, переглядається і доводиться до персоналу керівництвом
компанії.

Політика в області якості носить концептуальний характер і є основою
для визначення конкретних цілей в області якості.

Політика в області якості підлягає постійному моніторингу на предмет
актуальності, відповідності стану ринку, підприємства і вимогам
суспільства, при цьому виконуються наступні вимоги:

перегляд політики здійснюється колегіально на основі підтверджених
фактів,

для формування довіри і впевненості клієнтів у сталості основних
ідеалів підприємства дотримується наступність політики,

попередня версія політики в області якості вилучається і заміняється
новою,

нова версія політики в області якості доводиться до персоналу
підприємства через керівників структурних підрозділів, під час занять,
шляхом тиражування і поширення серед персоналу.

Для реалізації політики в області якості вище керівництво підприємства
разом з керівниками структурних підрозділів визначають цілі в області
якості на рік. При розробці цілей в області якості враховуються:

політика в області якості,

оцінка виконання цілей в області якості в поточному році,

результати оцінки продукції, ступеня задоволеності зацікавлених сторін,

оцінка ефективності системи менеджменту якості.

Керівники структурних підрозділів у термін не пізніше 1 грудня поточного
року подають вищому керівництву свої пропозиції по проектам цілей в
області якості на наступний рік.

Остаточна редакція цілей в області якості приймається на спільній нараді
за участю вищого керівництва і керівників структурних підрозділів термін
не пізніше 10 грудня поточного року і доводиться до персоналу.

Керівники структурних підрозділів доводять цілі в області якості до
персоналу з указівкою ролі і задач кожного працівника в реалізації
намічених цілей.

Після прийняття нової редакції цілей в області якості стара версія
вилучається відділом якості відповідно до наказу по підприємству.

Для досягнення цілей в області якості підприємство розробляє плани по
якості.

Плани по якості розробляються структурними підрозділами відповідно до
цілей в області якості і подаються у відділ якості для підготовки
зведеного плану.

Зведений план по якості, що містить контрольні дати виконання з
указівкою відповідальних виконавців, узгоджується з усіма зацікавленими
підрозділами і затверджується Генеральним директором.

Поточний контроль виконання планів по якості здійснюється Радою по
якості.

Вище керівництво систематично, не рідше одного разу в півріччя, здійснює
аналіз виконання планів по якості, цілей в області якості.

Керівництво підприємства несе відповідальність за якість продукції і
забезпечення пріоритетності питань якості в діяльності компанії.

Відповідальність вищого керівництва, керівників структурних підрозділів
і головних фахівців в області якості визначається відповідно до Матриці
відповідальності (Додаток 4).

Відповідальний представник по якості призначається наказом з вищого
керівництва підприємства.

Відповідальний представник по якості підлегий керівнику підприємства і
відповідає за:

організацію і координацію робіт з розробки планів заходів щодо
забезпечення і підвищення якості продукції, що випускається,

організацію робіт з розробки і впровадження документів СЯ,

організацію внутрішніх аудитів СЯ, аналіз і оцінку роботи СЯ,

організаційно-методичне забезпечення впровадження нормативних документів
на продукцію, що випускається,

організацію підготовки документів до реєстрації товарних знаків,

проведення занять, консультацій, нарад по функціонуванню документів СЯ,

ведення оперативного контролю за виконанням розпорядницьких документів
керівництва підприємства в області якості,

аналіз якості продукції, що випускається, і причин невідповідностей,

нормоконтроль документації,

підготовку матеріалів для аналізу СЯ з боку керівництва і до проведення
нарад по якості,

доведення до персоналу підприємства вимог споживачів, контроль роботи з
претензіями,

контроль дотримання структурними підрозділами вимог СЯ, включаючи
роботу з документацією,

розробка пропозицій і заходів щодо удосконалювання СЯ підприємства,

аналіз підприємства повідомлень, що випускаються службами, на зміни
документації СЯ,

надання допомоги структурним підрозділам у розробці документів СЯ,

організацію вилучення застарілих і забезпечення новими документами
структурних підрозділів,

ведення бібліотеки стандартів, облік і внесення змін у документи СЯ.

Відповідальний представник вищого посібника з якості бере участь:

у перевірках продукції, що випускається, і СЯ органами по сертифікації і
нагляду,

у ліцензуванні виробництва.

Для виконання перерахованих вище функцій відповідальний представник
вищого посібника з якості наділений наступними повноваженнями:

розробляти, уводити, контролювати, вилучати документи системи якості
відповідно до встановлених процедур,

брати участь у розробці Політики в області якості підприємства, розробці
проектів і нових видів продукції,

здійснювати нормоконтроль документації СЯ,

давати розпорядження структурним підрозділам з питань, пов’язаним з
функціонуванням системи якості підприємства, якості продукції і
процесів,

у будь-який час одержувати інформацію, пов’язану з функціонуванням СЯ,
якістю процесів і продукції,

подавати пропозиції про матеріальне і моральне стимулювання персоналу,
підвищенні мотивації праці,

планувати, вносити зміни в плани і проводити внутрішні аудити СЯ
підприємства відповідно до діючого процедурами,

перевіряти, аналізувати ефективність коригувальних і попереджуючих дій,
давати висновок про закриття рапортів про невідповідність,

у будь-який час безперешкодно проводити перевірки виконання процедур СЯ,

вести переговори і здійснювати зв’язок зі сторонніми організаціями в
області функціонування СЯ підприємства, здійснення контролю якості
процесів і продукції,

у випадку виявлення невідповідності продукції чи процесів, приймати всі
можливі міри для недопущення випуску (відвантаження) неякісної
продукції, включаючи заборону виробництва чи відвантаження.

Інформування в рамках організації здійснюється для передачі вимог, задач
і досягнень в області якості шляхом:

передачі інформації в машинописному чи електронному вигляді,

передачі інформації в усному вигляді, у тому числі на нарадах, заняттях
по якості,

наочної агітації.

Передача інформації в машинописному або електронному вигляді
здійснюється відповідно до затверджених процедур, а так само відповідно
до сталого практикою передачі інформації усередині підприємства.

Передача інформації в усному вигляді здійснюється шляхом постановки
задач, доведення політики і цілей в області якості, проміжних
результатів виконання задач СЯ.

Інформування за допомогою наочної агітації здійснюється для доведення до
персоналу вимог СЯ, проблем і досягнень підприємства в області якості,
організації збору пропозицій по удосконаленню СЯ підприємства. Наочна
агітація здійснюється шляхом розміщення в найбільш відвідуваних місцях
«Куточків Якості», обладнаних шухлядами для збору пропозицій по
удосконаленню СЯ підприємства, поліпшення процесів і продукції.

Керівництво підприємства регулярно здійснює аналіз діяльності
підприємства в області якості з метою своєчасного прийняття адекватних
управлінських рішень по функціонуванню й удосконаленню СЯ. Аналіз
здійснюється на виробничій нараді з питань якості за участю членів
керуючої комісії з якості (керівників структурних підрозділів, головних
фахівців і керівництва підприємства). У разі потреби, на нараду можуть
бути запрошені представники Постачальників.

Наради по якості проводяться:

на початковому етапі введення СЯ підприємства – не рідше двох разів на
місяць,

на наступних етапах – не рідше одного разу в два місяці,

підсумкова нарада проводиться в термін, не пізніше 10 грудня, для оцінки
досягнення і постановки цілей в області якості, прийняття (у разі
потреби) нової редакції Політики в області якості.

Підготовку матеріалів до нарад, вироблення порядку денного здійснює
призначена особа – заступник Генерального директора по якості.
Підготовлені до проведення наради матеріали в термін, не пізніше, ніж за
два дні до початку подаються для аналізу Генеральному директору.

Матеріали на вході аналізу:

результати виконання рішень попередніх нарад,

оцінка задоволеності Споживачів,

результати внутрішніх і зовнішніх аудитів,

результати робіт з виконання планів і досягненню цілей по якості,

виконання щоденних робочих процесів, включаючи результати статистичного
аналізу,

оцінка характеру невідповідностей і їхніх причин,

адекватність коригуючих і попереджуючих дій,

виконання робіт Постачальниками,

оцінка стану ринку, у т.ч. робота конкурентів,

зміна початково узятих зобов’язань, планів, що оточують умов.

Матеріали на виході аналізу:

управлінські рішення по удосконаленню СЯ підприємства,

забезпечення необхідними ресурсами,

дії, спрямовані на удосконалювання робітничого середовища, навчання і
підвищення мотивації персоналу,

прийняття коригуючих і попереджуючих дій,

чи підтвердження перегляду політики, цілей і планів по якості.

2.3. Аналіз якості продукції

Розробка продукту і процесів, пов’язаних з ним, здійснюється виробничим
відділом і відділом якості при участі інших зацікавлених структурних
підрозділів і головних фахівців.

Планування створення продукту містить у собі процеси:

аналіз стану ринку і чекань споживачів,

оцінка необхідності ресурсів,

порядок взаємодії підрозділів у процесі створення продукції.

оцінка наявності сировини і матеріалів,

безпосередньо створення продукту,

визначення критичних точок процесу і точок контролю,

розробка методів і засобів контролю,

порядок збереження, відвантаження.

Визначення потреб і чекань Споживача, їхнє виконання й аналіз
задовільності – головна задача підприємства і кожного з працюючих.

Кожна заявка споживачів реєструється відділом маркетингу, аналізується й
узгоджується зі структурними підрозділами, що беруть участь у
виробництві продукції.

При одержанні заявки відділ маркетингу однозначно визначає вимоги
замовника і, у разі потреби, формулює їх для узгодження з зацікавленими
структурними підрозділами.

Підписання контракту, відвантаження продукції по специфікаціях
допускаються тільки за погодженою заявкою.

Контроль виконання контракту здійснює відділ маркетингу. Структурні
підрозділи, по запитах відділу маркетингу, надають відомості про хід
виконання контракту й іншу, зв’язану з ним інформацію.

Відділ маркетингу підтримує постійний зв’язок зі Споживачами з метою
одержання інформації про ступінь задовільненості продукцією, можливі
нові вимоги, чекання.

Відділ маркетингу, виробничий відділ, головні фахівці збирають і
систематизують інформацію про нові напрямки в галузі, що використовує
продукцію з метою розуміння і перевищення виконання потреб споживачів.

З метою задоволення усіх вимог споживачів, що змінюються, стану ринку і
передбачення чекань споживачів підприємство проектує і розробляє нові
типи продукції і проекти з поліпшення процесів. Розробка і проектування
здійснюються з урахуванням інтересів споживачів і інших зацікавлених
сторін, збалансованого, раціонального використання ресурсів,
мінімального впливу на навколишню природне середовище. Розробка і
проектування здійснюються за завданням Генерального директора чи
підприємства відповідно до затвердженого плану, підготовленого відділом
якості і погодженого з керівниками зацікавлених структурних підрозділів
і головними фахівцями підприємства. План затверджується Генеральним
директором чи, у випадку його відсутності, першим заступником.

У загальному випадку алгоритм проектування і розробки являє собою ряд
послідовних дій:

видача завдання на проектування і призначення керівника проекту,

розбивка процесу на етапи,

визначення термінів і відповідальних виконавців за кожен етап,

поетапне виконання проекту чи розробки продукту,

аналіз кожного етапу проектування (розробки),

перевірка проекту для оцінки відповідності вихідних параметрів вхідним,

затвердження проекту.

З метою координації і управління процесом проектування, керівництво
проектом доручається особі, призначеній завданням чи планом на розробку
керівником проекту.

Розроблювач проекту розбиває роботи з проектування і розробки на етапи
для здійснення найбільш ефективного використання ресурсів, здійснення
повного контролю і управління на різних етапах проектування і розробки.

Для виконання кожного етапу проектування і розробки призначаються
контрольні терміни виконання і відповідальні особи, а також вимоги до
елемента проекту і критерії приймання етапу.

Керівник проекту здійснює координацію робіт підрозділів у процесі
проектування і розробки і забезпечує функціонування горизонтальних
зв’язків у процесі планування, виконання, оцінки проекту.

Виконання кожного етапу проекту супроводжується аналізом з метою
підтвердження відповідності отриманих результатів запланованим,
виявлення проблем і їхнього своєчасного вирішення. Такий аналіз
здійснюється розроблювачем із залученням керівників зацікавлених
підрозділів і головних фахівців.

Розроблений проект чи продукт підлягає детальній перевірці на предмет
відповідності вихідних даних вхідним, а також іншим установленим
вимогам. Такий аналіз здійснюється вищим керівництвом підприємства з
залученням головних фахівців, а в разі потреби – експертів з інших
підприємств, організацій. Оцінка проекту проводиться з метою перевірки
відповідності проекту вимогам завдання (у разі потреби, проводиться
порівняльний аналіз з альтернативним проектом, чи іспити моделювання
дослідного зразка) і оформляється протоколом чи штампом узгодження.

Завердження проекту чи розробки здійснюється для підтвердження
відповідності продукції чи процесу вимогам споживачів із застосуванням,
якщо це необхідно, технологічних іспитів чи моделювання. Процедура
затвердження виконується Радою по якості й оформляється відповідно до
вимог СТП ГД 2009-01.

Планування і розробка нового продукту здійснюється на підставі:

інформації від споживачів,

чітко й однозначно сформульованих властивостей і вимог до продукту,

законодавчо установлених вимог,

інших специфічних вимог підприємства, включаючи можливості забезпечення
ресурсами, впливом на навколишнє природне середовище і т.д.

Встановлені вимоги разом із зацікавленими підрозділами і головними
фахівцями аналізуються розроблювачем на предмет адекватності.

Вихідні дані проектування повинні:

відповідати вхідним даним,

містити критерії приймання продукції,

містити технічний опис розробленої продукції, достатній для ознайомлення
споживачів із властивостями і призначенням матеріалу (технічні умови,
технічні специфікації і т.д.)

Підприємство визначає основний перелік продукції і послуг, що придбаває
для розробки, виробництва, контролю і продажу продукції. Такі переліки
розробляються структурними підрозділами і передаються у відділ якості
для підготовки загального переліку товарів, що придбаваються, і послуг.

Вибір постачальників здійснюється структурними підрозділами, що
одержують товари чи послуги. Оцінка постачальників здійснюється за
наступними критеріями:

аналіз попередньої діяльності по постачаннях аналогічної продукції
(послуг),

одержання позитивних відгуків про Постачальника з боку компетентного
органа, що оцінював відповідність його діяльності якому-небудь стандарту
на систему якості,

фінансова оцінка для одержання впевненості в життєздатності
Постачальника в передбачуваний термін постачання,

об’єктивна оцінка здатності Постачальника забезпечувати постачання
необхідної кількості продукції (послуг) заданої якості в заданий термін.

Закуповувані продукція і послуги за ступенем впливу на якість продукції
підрозділяються на:

продукція і послуги для ключових процесів, що визначають якість
продукції і прямо впливають на задоволеність замовників,

продукція і послуги для допоміжних процесів, виходи яких є входами для
ключових процесів.

Інформація для Постачальника про необхідну продукцію чи послуги,
терміни, кількість і т.д. повинна бути сформульована чітко й однозначно.
Керівник структурного підрозділу, що замовляє товари чи послуги повинний
переконатися, що вимоги зрозумілі Постачальником.

Приймання товарів і послуг здійснюється відповідно до вимог СТП ГД
2014-01, і оформляється відповідними документами установленої форми.

Структурні підрозділи, що використовують товари і послуги, що надходять
від Постачальників, здійснюють моніторинг діяльності Постачальників і
інформують їх про результати оцінки з додатком зауважень і побажань.

Виробництво продукції здійснюється відповідно до місячних планів
продажів, визначеними відділом маркетингу.

Якість продукції в процесі виробництва забезпечується:

неухильним виконанням процедур СЯ, технологічних норм і регламентів;

забезпеченням необхідними ресурсами, у тому числі підготовленими
кваліфікованими кадрами,

розподілом відповідальності персоналу за кожен елемент процесу
виробництва,

доведенням до персоналу Політики і цілей в області якості, усвідомлення
ними значимості своєї діяльності в реалізації стратегічних цілей
підприємства, залученням персоналу в активну участь у процеси управління
якістю;

організацією взаємозалежних дій структурних підрозділів підприємства,
спрямованих на створення необхідних умов і передумов для якісної
реалізації всіх процесів;

об’єктивною оцінкою отриманих результатів із застосуванням, у необхідних
випадках коригувальних і попереджуючих дій.

Відповідальність за дотримання процедур СЯ, технічних регламентів
покладається на керівників структурних підрозділів. Контроль
здійснюється відділом якості.

Відповідальність персоналу за виконання елементів процесу виробництва
розподіляється відповідно до інструкцій, положеннями про відділи,
посадовими інструкціями.

Вище керівництво, керівники структурних підрозділів несуть
відповідальність за доведення до персоналу Політики і цілей в області
якості, формування в підрозділах робітничого середовища, що забезпечує
залученість персоналу в процес управління якістю.

Керівники структурних підрозділів несуть відповідальність за взаємодію з
іншими підрозділами, здійснення взаємного інформування відповідно до
вимог дійсного Керівництва й інших нормативних документів СЯ
підприємства.

Поточну оцінку продукції і процесів виконує лабораторія підприємства
відповідно до робочих методик. Аналіз якості продукції і процесів із
застосуванням статистичних методів проводить відділ якості.

У випадку виявлення невідповідностей особа, , що виявила першою
невідповідність, подає запит на коригувальну дію.

Для забезпечення відслідкованості продукції в процесі виробництва,
реалізації, використання на підприємстві здійснюється процедура
ідентифікації:

для попередньо шихтованої глини за допомогою електронних носіїв
інформації, записів у журналах здачі видобутка в експлуатацію, записів у
журналах екскаваторників, у відомості надходження сировини на склад,

для продукції, одержуваної від постачальників за допомогою відомості
надходження сировини на склад, результатів лабораторних досліджень,

для готової товарної шихти від змішування до передачі споживачу за
допомогою електронних носіїв інформації у вигляді виробничих звітів і у
вигляді результатів лабораторних досліджень.

Для гарантованого забезпечення вимірів якості продукції і процесів,
доказу відповідності продукту і процесів вимогам технічної документації
підприємство здійснює свою діяльність по метрологічному забезпеченню
виробництва.

Структурний підрозділ разом з відділом якості визначають необхідні види
вимірів і підбирають відповідні контрольні, вимірювальні, іспитові
засоби, що забезпечили б необхідну точність.

Виготовлені, розроблені підприємством чи придбані імпортні засоби
вимірів, контролю, іспитів підлягають обов’язковій метрологічній
атестації відповідно до діючої процедури. Використання неатестованих
засобів не допускається.

З метою забезпечення умов нормальної експлуатації, своєчасної перевірки
і калібрування підприємство веде реєстр засобів вимірів, контролю,
іспитів і графік державної і відомчої перевірки (калібрування). Засоби,
що не пройшли перевірку до експлуатації не допускаються і повинні бути
вилучені чи замінені.

Засоби, використовувані для вимірів, контролю й іспитів продукції,
відповідно до графіків підлягають обов’язковій перевірці (калібруванню).
Відповідальність за використання засобів, що не пройшли метрологічну
атестацію і перевірку несе керівник підрозділу, що допустив використання
таких засобів.

Перевірений (атестований) засіб маркірується ярликом із указівкою
найменування засобу, його номером, датою перевірки (атестації), датою
наступної перевірки (атестації).

Вимір, іспити і контроль якості продукції підприємства здійснюється
тільки відповідно до діючої робочої методики, інструкцій і програмами.

Відповідальність за порядок проведення вимірів, контролю й іспитів
продукції, наявність і правильність використання інструкцій, робочих
методик, програм іспитів несе керівник структурного підрозділу, що
виконує ці операції. Контроль здійснює відділ якості.

Відділ якості разом із зацікавленими підрозділами здійснює аналіз стану
метрологічного забезпечення виробництва і розробляють пропозиції по його
удосконаленню.

Вся одержувана інформація систематизується і підлягає обов’язковому
аналізу. Аналіз здійснюється на різних рівнях:

у структурних підрозділах, здійснюється керівництвом підрозділу і
провідних спеціалістів,

загальний аналіз керівництвом підприємства.

З метою виявлення тенденцій і попередження невідповідностей, аналіз
якості продукції і процесів здійснюється з використанням статистичних
методів оцінки. Аналіз здійснюється відділом якості.

Оцінка якості матеріалів при вхідному контролі й у процесі виробництва
здійснюється стандартним пакетом статистичного аналізу Microsoft Excel з
визначенням середнього значення вибірки, стандартного відхилення вибірки
та мінімального і максимального значень вибірки.

Для оцінки якості готової продукції використовуються середні значення
контрольованих параметрів по відвантаженнях. Оцінка здійснюється в
електронному вигляді за допомогою порівняння відхилень середніх значень
контрольованого параметра від заданих по специфікації з припустимими
межами відхилень.

Загальний аналіз інформації здійснюється на нарадах по якості, що
проводяться:

на початковому етапі впровадження СЯ підприємства – не рідше двох разів
на місяць,

на наступних етапах – не рідше одного разу в два місяці,

Підсумкова нарада проводиться в термін, не пізніше 10 грудня, для оцінки
досягнення і постановки цілей в області якості, прийняття (у разі
потреби) нової редакції Політики в області якості.

3. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ПО ВДОСКОНАЛЕННЮ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
ЯКІСТТЮ ПРОДУКЦІЇ НА ЗАТ «А/Т ГЛИНИ ДОНБАСУ»

3.1. Розвиток системи менеджменту якості на базі концепції TQM

Для підприємств, що прагнуть до сталого положення на ринку, а до таких
відноситься і ЗАТ «А\Т Глини Донбасу», необхідний менеджмент, який
забезпечує переваги перед конкурентами в питаннях якості, ціни,
дотримання термінів постачання та за іншими критеріями.

При цьому властивість мінливості ринку вимагає, щоб система якості на
підприємстві була гнучкою і також мала властивість змінюваності і
здатності пристосовуватися до змін ринку.

Така система, яка відповідає вимогам стандартів ІSО серії 9000, вже
впроваджена на підприємстві. На сьогодні це необхідна умова, але вже
недостатня. Образно кажучи, стандарти ІSО серії 9000 — це фундамент
системи менеджменту якості, на якому можуть успішно підніматися поверхи,
які відповідають вимогам стандартів ІSО 14000, Міжнародної системи
рейтингу якості, концепції “шість сигм”, TQM тощо.

Стратегія, в якій пріоритет віддається якості, це стратегія, розрахована
на тривале і стале положення підприємства на глобальному ринку.

Якщо змінити пріоритети, наприклад, забезпечити високий прибуток за
рахунок зниження собівартості продукції на шкоду якості, то така
стратегія може дати короткотерміновий ефект, але зрештою призведе до
залишення підприємством ринку.

У зв’язку з цим стратегічним завданням ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» має
бути постійне вдосконалення процесів для поліпшення їх показників і
принесення користі зацікавленим сторонам. Згідно з ДСТУ І8О 9004—2001 є
два основні шляхи удосконалення як безперервного процесу.

Постійне вдосконалення за будь-яким із двох шляхів передбачає розгляд
таких аспектів.

Причина вдосконалення. Має бути визначений недолік процесу і обраний
об’єкт удосконалення характерного недоліку і поставлене завдання щодо
поліпшення ситуації.

Аналіз. Мають бути виявлені і перевірені докорінні причини недоліку.

Визначення можливих рішень. Мають бути вивчені альтернативні рішення.
Найкраще з них, тобто те, що усуває докорінні причини недоліку і
запобігає повторному його прояву, має бути обрано і реалізовано.

Оцінювання досягнутих результатів. Має бути підтверджено, що недолік і
його докорінні причини усунуто, а їхній вплив зменшено, обране рішення
виявилося вдалим і завдання поліпшення виконано.

Реалізація і стандартизація нового рішення. Старий процес має бути
замінено новим, що виключить повторну появу цього недоліку і його
докорінних причин.

Після завершення оцінювання ефективності та результативності процесу
вивчається можливість його використання в інших підрозділах організації.

Для недоліків, що лишаються, удосконалення повторюють, опрацьовуючи
завдання і рішення для подальшого вдосконалення процесу.

Задля сприяння залученню персоналу до вдосконалення і підвищення його
обізнаності з відповідними питаннями керівництву слід вивчити можливість
вжиття таких заходів:

• створення невеликих груп з вибором її членами своїх керівників;

• надання працівникам дозволу управляти своїм робочим місцем і
вдосконалювати його;

• поглиблення знань працівників, сприяння щодо набуття ними досвіду і
навичок в рамках загального менеджменту організації з якості.

Варто зазначити, що стандарти ДСТУ ISO 9000 містять мінімальні вимоги,
яким має відповідати система якості, тому на їх базі розробляються й
інші системи, які враховують специфіку окремих галузей промисловості. До
них належать:

• система якості на базі концепції TQM (Total Quality Management);

• система якості на базі стандартів QS 9000;

• система якості на базі концепції “шість сигм”;

• система якості на базі концепції Міжнародної системи рейтингу якості
IQRS (Іnternational Quality Rating System);

• системи управління безпекою праці на базі стандартів ОНSАS 18000;

• система якості на базі концепції QА 9000 та інші.

Пропонується на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» розвиток системи менеджменту
якості проводити на базі концепції TQM (Total Quality Management).

Ця концепція або філософія найчастіше перекладається як “загальне
(всеохоплююче, тотальне) керівництво якістю” або “загальне управління
якістю”. Однак найкоректнішим, мабуть, варто вважати переклад “загальний
менеджмент якості”, оскільки ні “керівництво”, ні “управління” не є
еквівалентом поняття “менеджмент”.

TQM на сьогодні вважається революцією в менеджменті якості.

Етапи розвитку концепції TQM показано на рис. 3.1.

Рис. 3.1 Етапи розвитку концепції TQM

Спочатку численні західні компанії розробляли елементарні моделі TQM з
власного досвіду і досвіду інших фірм. Т. Конті розглядає їх як моделі
першого покоління, оскільки вони не мали належної структури і складалися
з набору факторів і характеристик, які компанія розглядала як ключові
елементи загального менеджменту якості. Ці елементи звичайно акцентували
увагу на взаємовідносинах зі споживачем, безперервному удосконаленні і
залученні всього персоналу до роботи щодо забезпечення якості.

Другим етапом у розвитку концепції TQM, згідно з Т. Конті, було
заснування в 1987 р. Національної премії США за якість, відомої під
назвою “Премія імені Малкольма Болдріджа”. Положення про цю премію, яке
містило певну кількість критеріїв менеджменту якості на підприємстві, є
“моделлю другого покоління”. До цього варто додати, що час заснування
премії Болдріджа збігся зі впровадженням стандартів ІSО серії 9000.
Проведений аналіз свідчить про те, що в цих стандартах знайшли
відображення численні підходи TQM, тим часом, самі стандарти ІSО
вплинули на наступний розвиток концепції TQM. Таким чином концепція TQM
і концепція стандартів ІSО не тільки не суперечать одна одній, а навпаки
— взаємодоповнюють одна одну. Однак, якщо стандарти ІSО призначені для
регулювання взаємовідносин між виробником і споживачем, то концепція TQM
призначена тільки для внутрішньої потреби виробника. Концепція
стандартів ІSО відповідає на питання, що необхідно робити для
забезпечення якості, а концепція TQM — як це робити. Важливо те, що
обидві концепції спираються на результати більш ніж 30-річного
післявоєнного світового розвитку теорії і практики робіт у сфері якості.

Заснування премії Болдріджа, впровадження в 1991 р. Європейської премії
за якість і знайомство в той же період Заходу з премією Демінга
послужили поштовхом для створення в багатьох країнах світу різних
моделей TQM (які часто називають “моделями ділової досконалості”) і
використання їх для самооцінювання підприємств. Цілком зрозуміло, що
саме такий підхід стане домінуючим на початку XXI ст., і сьогодні
закладаються основи для наступного — третього етапу розвитку концепції
TQM.

Як вважають спеціалісти, цей етап буде характеризуватися переходом від
самооцінювання підприємств на відповідність зовнішнім моделям TQM до
створення власних (внутрішніх) моделей загального менеджменту
організацій, які базуватимуться на принципах TQM. Таким чином, це буде
перехід від фірмового менеджменту якості до якості менеджменту фірми.

Існують фундаментальні 12 принципів, на яких базується TQM. До них
належать такі:

1. Орієнтація всієї діяльності організації на споживачів, від
задоволення вимог і сподівань яких залежить її успіх у ринковій
економіці.

2. Погляд на виробничі відносини між працівниками як на відносини
споживача з постачальником.

3. Безперервне удосконалення виробництва і діяльності у сфері якості.

4. Комплексне і системне вирішення завдань забезпечення якості на всіх
стадіях її життєвого циклу.

5. Перенесення головних зусиль у сфері якості в бік людських ресурсів
(акцент на ставлення працівників до справи, на культуру виробництва, на
стиль керівництва).

6. Участь усього без винятку персоналу у вирішенні проблем якості
(якість — справа кожного).

7. Безперервне підвищення компетентності працівників організації.

8. Концентрація уваги не на виявленні, а на попередженні
невідповідностей.

9. Ставлення до забезпечення якості як до безперервного процесу, коли
якість об’єкта на кінцевому етапі є наслідком досягнення якості на всіх
попередніх етапах.

10. Оптимізація співвідношення в тріаді “якість — витрати — час”.

11. Забезпечення достовірності даних про якість за рахунок використання
статистичних методів.

12. Безперервне поліпшення якості (концепції Джурана тощо).

Ці принципи визначають ідейний зміст філософії TQM, яка виставляє якість
як основний критерій оцінювання роботи організації, трактує якість у її
широкому економічному і соціально-психологічному розумінні, руйнує тезу
про неминучість протиріччя між виробником і споживачем.

Якщо стандарти ІSО 9000 проголошують досягнення якості кінцевою метою,
то концепція TQM розглядає досягнення якості як поточний процес, де сам
рух так само важливий, як і кінцева мета. Саме концепція TQM дозволяє
максимально задовольняти вимоги і запити всіх груп зацікавлених осіб
організації, яка виступає в ролі постачальника.

Концепція TQM на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» буде реалізовуватись завдяки
використанню набору методів і засобів. На сьогодні у світовій практиці
накопичений і продовжує постійно розширюватися такий арсенал цих методів
і засобів, який дає можливість будь-якому підприємству використовувати
їх для впровадження концепції TQM з урахуванням специфічних умов
розвитку підприємства.

1. Цикл Демінга (циклічна модель управління якістю РDСА), який поділяє
управління якістю на чотири основні стадії: планування, реалізацію,
перевірку і коригуючі дії.

2. Сім простих статистичних методів. До них належать: контрольний
листок, діаграма Парето, причинно-наслідкова діаграма, гістограма,
діаграма розкиду, розшарування даних і контрольна карта. Ці методи були
виділені на початку 1950-х років японськими спеціалістами під
керівництвом К. Ісікави. У своїй сукупності вони утворюють ефективну
систему методів контролю й аналізу якості. За їхньою допомогою, за
свідченням Ісікави, можна вирішувати від 50 до 95 % усіх проблем
виробників. Вони можуть використовуватися в будь-якій послідовності, в
будь-якому поєднанні, в різних аналітичних ситуаціях, їх можна
розглядати і як цілісну систему, і як окремі інструменти аналізу.

3. Концепція “точно в термін”( just in time).

4. Розгортання функції якості (QFD). Сюди належать економіко-математичні
методи, які в системі менеджменту якості вирішують такі задачі:

• аналіз побажань споживачів стосовно якості та ціни продукції;

• нормування вимог до якості продукції;

• визначення технічних вимог у сфері надійності продукції;

• оптимізація значень показників якості продукції;

• оцінювання технічного рівня продукції;

• аналіз якості продукції;

• аналіз витрат споживачів під час використання продукції;

• вивчення на стадії утилізації можливості використання продукції
невідповідної якості або після закінчення терміну використання ,тощо.

5. Аналіз видів і наслідків потенційних відмов (PFMEA). Містить опис
процедури аналізу стосовно процесу проектування конструкції та процесу
розроблення технології. Основними стадіями PFMEA є: підготовка, аналіз
потенційних відмов (дефектів), оцінювання ризику, визначення заходів і
перевірка результатів.

6. Методи технічного проектування якості Tarymi. Процес проектування за
методами Tarymi складається з трьох етапів:

• системне проектування, спрямоване на створення базового прототипу з
урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. На цьому етапі
вибираються матеріали, вузли і загальне компонування виробу;

• параметричне проектування, завдання якого полягає в тому, щоб вибрати
такі значення (або рівні) змінних, які забезпечують оптимізацію,
точніше, раціоналізацію за критерієм робасності (стійкості до зовнішніх
впливів проектованих об’єктів) за умови забезпечення попиту;

• допускове проектування, є заключним етапом інженерної розробки, суть
якого полягає у встановленні економічно виправданих допусків.

7. Програма “Нуль дефектів” (ZD). Ця програма була запропонована Ф.
Кросбі .

8. Групи якості. Ці групи створені на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу».

9. Формування корпоративної культури. Роль корпоративної культури на ЗАТ
«А\Т Глини Донбасу» значна.

10. Реінжиніринг (оновлення) процесів — це радикальна перебудова
основних процесів у відповідь на потреби внутрішніх і (або) зовнішніх
споживачів для забезпечення стрімкого підвищення таких характеристик, як
безпека, якість, швидкість поставки і споживча цінність.

Найчастіше невідповідність якості продукції пов’язана не з недоліками
системи якості в організації, а з невідповідністю її менеджменту.
Наявність штучно створених бар’єрів між відокремленими підрозділами
організаційної структури підприємства не дозволяє принципам TQM
ефективно розвиватися.

Для успішного реінжинірингу необхідно руйнувати численні традиційні
пріоритети у сфері загального менеджменту організації, в тому числі:

• від орієнтації на керівника до орієнтації на споживача;

• від керівництва робітниками до делегування їм повноважень, аж до
передачі обладнання і матеріалів у власність робітників із правом
прийняття рішень;

• від ієрархічної організаційної структури до бригадної організації;

• від нагляду за людьми і керівництва ними до наставництва, тренування і
лідерства;

• від гонитви за балами до навчання;

• від підвищеної уваги до фінансів до перенесення уваги на операції;

• від вертикальної орієнтації менеджменту до горизонтальної орієнтації
на процес;

• від послідовних до паралельних технологічних операцій;

• від складних процесів до простих.

Звичайно, такі радикальні зміни пріоритетів неминуче призводять до
глибоких змін всієї культури організації та потребують тривалого часу.

11. Підтримання життєвого циклу продукції (САLS). Поява цієї концепції в
середині 1980-х років викликана спробами виробників різних країн
підвищити конкурентоспроможність своєї продукції за рахунок використання
сучасного рівня розвитку інформаційних технологій. Головна мета САLS —
зниження собівартості, трудомісткості та підвищення якості за рахунок
інтеграції інформації і автоматизації процесів її оброблення.

Основні прикладні засоби підтримки САLS-технології включають програмні
рішення для:

• проектно-конструкторських робіт — засоби автоматизованого
проектування, візуалізації, технологічної підготовки виробництва,
аналізу, моделювання, електронного опису (визначення) продукції,
управління проектом, складання кошторису фінансування, витрат тощо;

• виробництва — засоби для забезпечення функції постачання, календарного
планування, диспетчеризації, функцій планування виробничих ресурсів,
цифрового програмного управління, обліку проходження виробництва,
електронного обміну даними (на замовлення, розрахунки) тощо;

• обслуговування — засоби для систем обслуговування і постачання
запасними частинами, інтерактивні електронні технічні настанови і
довідники, автоматизоване випробувальне обладнання, системи
інтегрованого матеріально-технічного забезпечення і логістики;

• управління даними — засоби опису структури продукції, управління
даними про продукцію, технологічними потоками, управління конфігурацією
продукції тощо. В середовищі САLS-технологій такий інструмент як
управління даними про продукцію може відігравати ключову роль, як засіб,
що дозволяє здійснювати створення, доступ, розподіл, надійне управління
і контроль за єдиними поновлюваними банками інформації.

Суттєвий економічний ефект від впровадження САLS досягається за рахунок
інтеграції та спільного використання електронної інформації, яка
використовується для проектування, виробництва і супроводу продукції.

Основою, нормативною і правовою базою при реалізації стратегії САLS є
стандарти. На сьогодні розроблено декілька комплексів міжнародних
стандартів, які забезпечують можливість реалізації САLS-технологій,
наприклад, ІSО 10303, ISО 13584 та інші.

Вибір стандартів є частиною стратегії впровадження САLS – складного,
багатогранного процесу, пов’язаного з різними аспектами діяльності
організації. Тому для його реалізації мають бути певні передумови, а
саме:

• наявність нормативної і методичної документації різних категорій;

• ринку апробованих і сертифікаційних рішень та послуг у сфері
САLS-технологій;

• системи підготовки і перепідготовки кадрів;

• досвіду і результатів науково-дослідних робіт, спрямованих на вивчення
і розроблення рішень у сфері САLS-технологій;

• інформаційних джерел (Інтернет — сервер, періодичні видання тощо), які
знайомлять науково-технічну громадськість з існуючими рішеннями і
роботами, що проводяться у сфері САLS.

З метою встановлення “правил гри” при створенні глобальної інформаційної
промислової інфраструктури організовано Міжнародне САLS-співтовариство.

12. Бенчмаркінг (англ. benchmarking — опорна точка). Це пошук кращої
практики робіт у промисловості, яка сприяє відмінним результатам. Серед
численних методів менеджменту якості, що з’явилися в останні роки і
швидко отримали визнання, бенчмаркінг займає особливе місце.

Зміст бенчмаркінгу пов’язаний із діями організації в порівняльному
оцінюванні свого стану в тому випадку, коли виявляється потреба в
змінах. Мета бенчмаркінгу — зіставлення з успішно функціонуючими
організаціями, при цьому необов’язково з прямими конкурентами, і на
основі цього визначення власних шляхів розвитку і можливостей для
удосконалення.

У центрі уваги методології бенчмаркінгу знаходиться краща практика:
процеси, методи, підходи. При цьому можуть враховуватися як
продуктивність, так і якість продукції, як діяльність організації в
цілому, так і в окремих структурних підрозділах.

У пошуках кращої практики використовуються три види бенчмаркінгу.

Внутрішній бенчмаркінг у великих компаніях дозволяє виявити резерви для
удосконалення шляхом зіставлення між собою дочірніх фірм і відділень.

При зовнішньому бенчмаркінгу проводиться порівняння компанії з іншими
подібними фірмами. Об’єктом порівняння може бути як прямий конкурент,
так і подібна компанія, яка діє в іншій країні або на іншому ринку.

При функціональному бенчмаркінгу одна або декілька функцій певної
компанії (виробництво, маркетинг, дослідження і розробки тощо)
зіставляються з аналогічними функціями компанії, яка є лідером у цьому
напрямку, незалежно від того, в якій галузі вона спеціалізується.

Бенчмаркінг дає змогу підприємству впровадити кращу практику робіт у
процеси своїх підрозділів, які були проаналізовані. Він мотивує
працівників, чия творчість необхідна для реалізації його результатів.
Бенчмаркінг припиняє опір організації змінам: як показує досвід,
співробітники краще сприймають нові ідеї та їх творче втілення, коли
виникнення цих ідей було пов’язане зі власною галуззю.

При бенчмаркінгу можуть мати місце технологічні прориви, які інакше не
були б помічені і тому не могли б бути використані у власній галузі. В
цьому розумінні набагато важливіше виявити кращу практику робіт у
промисловості саму по собі, ніж концентруватися на отримані порівняльних
характеристик витрат.

Процес бенчмаркінгу передбачає виконання таких дій:

• визначення внутрішніх об’єктів для порівняння;

• вибір організації для порівняння;

• встановлення процедур і методів для порівняння;

• вибір і аналіз отриманих даних;

• виявлення фактичного рівня відставання від кращої практики;

• оцінювання перспектив впровадження пропонованої кращої практики в
організації;

• подання результатів бенчмаркінгу керівництву і отримання схвалення;

• розроблення плану (програми) дій;

• реалізація плану й оцінювання його результатів.

13. Моделі ділової досконалості. Під моделлю ділової досконалості
розуміють системну сукупність критеріїв, заснованих на принципах ТQМ і
призначених для оцінювання діяльності організації у сфері якості.

Як уже відмічалось раніше, першою такою моделлю були критерії
національної премії Японії за якість — премії імені Демінга, заснованої
в 1951 р. Положення про премію містило 48 оціночних показників,
згрупованих за 10 критеріями: політика у сфері якості; організація й
управління діяльністю організації; навчання і поширення знань у сфері
якості; збір, обробка й інтерпретація даних про якість; аналіз проблем
якості; стандартизація; контроль якості; забезпечення якості;
результати; перспективне планування. Оцінювання учасників конкурсу
проводилося за 100-бальною системою, для одержання премії Демінга
необхідно було набрати не менше 70 балів.

Премія Демінга серйозно вплинула на роботи у сфері якості в Японії, але
була маловідомою широкій світовій науковій громадськості протягом більше
ніж 35 років. Осмислення ролі, яку зіграла премія Демінга в підвищенні
якості в Японії, привело спеціалістів США до заснування в 1987 р.
власної широко-профільної престижної премії, а саме — національної
премії за якість імені Малкольма Болдріджа. Метою її було надання
допомоги американським підприємцям в осмисленні ролі якості для
досягнення конкурентоспроможності організації на світовому ринку і
оволодіння сучасними методами забезпечення якості. Премія Болдріджа
присуджується щорічно організаціям — переможцям на конкурсній основі.
Оцінювання учасників проводиться за 1000-бальною системою за 32
показниками, згрупованими за такими саме критеріями: роль керівництва;
інформація й аналіз; стратегічне планування якості; використання
людських ресурсів; управління процесами; результати у сфері якості і
задоволення вимог споживачів. Аналіз показує, що вимоги до забезпечення
якості у премії Болдріджа були вищими, ніж вимоги стандартів ІSО 9000
першої версії. Один з творців премії повторював: “Якщо кожна організація
зможе хоча б на 80% виконати вимоги премії Болдріджа, то США дадуть фору
будь-якій країні світу”.

Через 3 роки після заснування премії Болдріджа Європейським фондом
менеджменту якості (EFQM) була заснована модель досконалості, яка
спочатку була збагаченою версією американської премії. Після критичного
аналізу концептуальних основ премії до них було внесено зміни,
найважливішими з яких були виділення факторів сприяння, які становлять
50% (500 балів), і результатів — 50% (500 балів). Ці зміни перевели
Європейську премію якості, за словами Т. Конті, на інший концептуальний
рівень порівняно з преміями Демінга і Болдріджа. Ця премія з її
системним поглядом на підприємство через призму ТQМ вважається на
сьогодні найдосконалішою моделлю ділової досконалості.

Впровадження Європейської премії за якість ініціювало заснування
національних премій з якості в 70 країнах світу, з яких 30 — країни
Європи.

В Україні Національна нагорода з якості була впроваджена в 1996 р. на
базі моделі ділової досконалості EFQM.

3.2. Внутрішній аудит системи якості продукції підприємства

Впровадження положень системи якості на базі концепції TQM на ЗАТ
«А\Т Глини Донбасу» передбачає ввести внутрішній аудит системи якості
продукції підприємства.

Процес постійного вдосконалення в цій області являє собою комплекс
взаємозалежних підпроцесів що включають:

збір (включаючи самоконтроль), облік, систематизацію інформації;

аналіз інформації, виявлення проблеми;

розробка й виконання комплексу дій по вирішенню проблеми;

виміри й аналіз ефективності вжитих заходів.

У процесі досягнення цілей задоволення потреб і очікувань споживачів,
постійного вдосконалення вимагає систематичний збір і аналіз інформації.
Така інформація, відповідно до діючих процедур, систематизується для
аналізу і прийняття рішень із метою вдосконалення продукції, процесів,
системи якості (СЯ) підприємства.

Для цих цілей структурними підрозділами збирається, систематизується й
передається у відділ якості наступна, не обмежуючись перерахованою,
інформація:

про ступінь задоволеності споживачів, їх дійсних і очікуваних потреб,

про дієвість СЯ підприємства і її елементів,

про якість продукції й процесів, виявлені невідповідності, вжиті заходи,

про нові методи роботи й технології.

Всі дії по вдосконаленню повинні підлягати аналізу з метою аналізу їх на
адекватність і ефективність.

Головним показником дієвості стандарту якості на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу»
є задоволеність споживачів.

Відділ маркетингу й інші структурні підрозділи збирають, систематизують
і передають інформацію, що стосується якості процесів і продукції, а
також ступеня задоволеності і потенційних потреб споживачів та інших
зацікавлених сторін у відділ якості для її подальшої систематизації й
аналізу. Також підлягає збору, обліку й аналізу інформація про стан
ринку, нові технології виробництва й керування, тенденції розвитку
технологій у галузі споживачів, інша інформація відповідно до вимог
нормативної документації СЯ підприємства.

Інформація про ступінь задоволеності споживачів може бути отримана з
відгуків про якість продукції, опитувань споживачів, вивчення ринку,
відвідування споживачів, виставок, конференцій і т.д. Відповідальність
за організацію збору такої інформації несе відділ маркетингу.

Одним з найважливіших інструментів постійного вдосконалення СЯ
підприємства, продукції й процесів є самооцінка, що включає в себе:

проведення внутрішнього аудита СЯ,

оцінку персоналом,

оцінку з боку керівництва.

Внутрішній аудит СЯ підприємства і його елементів проводиться відповідно
до річного плану.

Планування внутрішнього аудиту СЯ здійснюється відділом якості таким
чином, щоб кожен елемент системи якості був перевірений не рідше, ніж
один раз в 12 місяців.

Внутрішній аудит на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» повинен проводитися групою
аудиторів, із числа яких призначається головний аудитор, в обов’язок
якого входить підготовка документів і організація процедури внутрішнього
аудиту. Аудитори повинні знати й розуміти вимоги стандартів серії ISO
9000, систему якості підприємства й ділянки, що перевіряють, бути
об’єктивними і незалежними від підрозділу, що перевіряється.

Перевірка починається зі спільної наради членів аудиторської групи з
керівником підрозділу, що перевіряється. У ході наради погоджується
програма, строки й інші процедурні питання організації перевірки,
призначається супровідна особа на весь строк проведення внутрішнього
аудиту.

Проведення внутрішніх аудитів СЯ здійснюється відповідно до плану з
використанням перевірочних аркушів, але не обмежуючись ними.
Невідповідності, виявлені в ході перевірки, повинні бути обговорені й
прийняті керівником підрозділу, що перевіряє, внесені у Звіт про
невідповідність.

Керівник підрозділу, що перевіряє, зобов’язаний за узгодженням з
аудитором, що виписав звіт про невідповідність, запропонувати
коригувальні дії зі вказівкою строку виконання й відповідальної особи.

Якщо коригувальні дії прийняті аудитором, то вони вносяться у звіт про
невідповідність і ставляться на контроль. У випадку, якщо керівник
підрозділу, що перевіряє, і ведучий аудитор не приходять до загальної
думки про коригувальні дії або строки виконання, то протягом доби
провідний аудитор зобов’язаний проінформувати про це Генерального
директора.

Внутрішній аудит СЯ завершується підсумковою нарадою аудиторської групи
з керівником підрозділу, що перевіряється, на якому підводяться підсумки
перевірки, уточнюються строки й порядок проведення коригувальних дій,
обговорюються зауваження, по яких не були виписані звіти про
невідповідність, але які надалі можуть привести до невідповідностей.

Провідний аудитор зобов’язаний повторно, після закінчення призначеного
строку, відвідати підрозділ, який перевіряється, щоб переконатися у
виконанні коригувальних дій, про що робиться оцінка у звіті про
невідповідність.

Звіт про проведення аудиту готується під керівництвом провідного
аудитора в строк не пізніше трьох днів від закінчення перевірки. Звіт не
може бути закритий, поки не виконані й не перевірені всі коригувальні
дії.

Матеріали внутрішніх аудитів передаються у відділ якості і Генеральному
директорові ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» для проведення аналізу з боку
керівництва.

Відповідно до посадових інструкцій, персонал підприємства зобов’язаний
при виявленні невідповідності виписувати й подавати запит на
коригувальну дію. Запит подається керівникові підрозділу, у якому
виявлена невідповідність, реєструється відділом якості.

У ході виробництва і продажу продукції структурними підрозділами
здійснюється регулярний моніторинг процесів. Для оцінки якості процесів
виробництва відділом якості використовуються статистичні методи оцінки.

Контроль і вимір характеристик продукту здійснюється відділом якості
відповідно до вимог робочих методик і інструкцій на методи контролю й
випробувань. Відділ якості регулярно проводить статистичний аналіз
якості продукції.

Підсумком аналізу є управлінські рішення по вдосконаленню продукту,
процесів відповідно СЯ підприємства. Такі рішення повинні відповідати
політиці й цілям в області якості, бути конкретними й вимірними.

Постійне вдосконалення повинне поширюватися як на процеси й продукцію,
так і на систему якості в цілому. У випадку внесення істотних змін у СЯ
підприємства проводиться позаплановий внутрішній аудит СЯ на предмет
оцінки цілісності системи й відсутності в ній протиріч.

Постійне вдосконалення СЯ підприємства реалізується виконанням
коригувальних і попереджуючих дій на основі аналізу одержуваної
інформації. Відділ якості здійснює реєстрацію всіх змін внесених у
систему якості відповідно до вимог СТП ГД 1003-01.

Коригувальні дії вживаються як обов’язкова реакція на виявлену
невідповідність і виконуються для виключення причин, що викликали таку
невідповідність. Загальна практика виконання коригувальних дій
складається з:

виявлення невідповідності,

аналізу причин, що викликали невідповідність,

вироблення коригувальних дій і узгодженні їх з особою, що виявила
невідповідність,

виконання коригувальних дій,

контролю й моніторингу таких дій і їхніх результатів.

Попереджуючі дії вживають у випадку виявлення тенденцій до погіршення
якості або виявлення причин потенційно здатних привести до
невідповідності.

Загальна практика виконання попереджуючих дій в ЗАТ «А\Т Глини Донбасу»
повинна складатися з:

виявлення потенційних невідповідностей,

виявлення першопричин потенційних невідповідностей,

розробки програми попереджуючих дій, оцінці її адекватності,

виконання попереджуючих дій,

моніторингу процесу виконання попереджуючих дій, оцінки результату.

3.3. Застосування коригувальних дій як інструмент поліпшення системи
якості продукції підприємства

Керівництво ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» повинно незмінно прагнути до
підвищення ефективності та результативності виконуваних на підприємстві
дій, виявляти можливості поліпшення, не чекаючи виникнення труднощів.

Поліпшення можуть мати різні масштаби — від незначних поступових
постійних поліпшень до стратегічних проектів радикальних вдосконалень.
Підприємство має запровадити процес визначення і управління заходами,
спрямованими на поліпшення якості. Ці поліпшення можуть призводити до
змін у продуктах та процесах чи навіть у системі менеджменту
організації.

Впровадження положень системи якості на базі концепції TQM на ЗАТ «А\Т
Глини Донбасу» має передбачити застосування коригувальних дій як
інструменту поліпшення системи якості.. Планування цих дій має включати
оцінювання важливості недоліків і враховувати потенційний вплив на такі
аспекти, як виробничі видатки, вартість невідповідності, характеристики
продукту, надійність, безпека, задоволеність споживачів та інших
зацікавлених сторін. На ефективність і результативність процесів має
наголошуватися й при застосуванні коригувальних дій, а самі ці дії
підлягають поточному контролю для забезпечення досягнення бажаних
результатів. Слід розглядати необхідність включення коригувальних дій як
один із пунктів аналізу з боку керівництва.

Започатковуючи коригувальні дії, ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» має визначити
джерела інформації, зібрати інформацію для визначення того, які
коригувальні дії потрібні. Встановлені коригувальні дії мають бути
спрямовані на усунення причин невідповідностей з метою виключення їх
повторної появи. Прикладами джерел інформації для визначення
коригувальних дій можуть бути:

• претензії споживачів;

• акти невідповідності;

• акти внутрішнього аудиту;

• виходи процесу аналізу з боку керівництва;

• виходи процесу аналізу даних;

• виходи процесу вимірювання задоволеності;

• відповідні протоколи і зареєстровані дані системи менеджменту якості;

• персонал організації;

За необхідності організація має включати до складу пов’язаного з
коригувальною дією процесу аналіз докорінних причин невідповідностей.
Перед визначенням та ініціюванням коригувальної дії результати
зазначеного аналізу підлягають перевірці й тестуванню.

Для підтримання показників процесів і продуктів керівництво ЗАТ «А\Т
Глини Донбасу» має планувати зниження впливу втрат на діяльність
організації. А для забезпечення задоволеності зацікавлених сторін —
попередження втрат у вигляді планування процесів створення продукту,
допоміжних процесів, робіт та продуктів.

Для того, щоб бути ефективним і результативним, планування попередження
втрат має бути методичним. Для отримання кількісних значень воно має
ґрунтуватися на даних відповідних методів, зокрема даних оцінювання
статистики тенденцій і критичних режимів організації та її продуктів.
Отримання цих даних можливе за рахунок:

• використання інструментів оцінювання ризиків, наприклад, аналізу
відповідних протоколів і зареєстрованих даних системи якості, режимів і
наслідків відмов;

• аналізу потреб і очікувань споживачів;

• аналізу ринку;

• виходів процесів;

• виходів процесу аналізу даних;

• вимірювань рівня задоволеності;

• вимірювань параметрів процесів;

• схем узагальнення джерел інформації, отриманих від зацікавлених
сторін;

• висновків на підставі попереднього досвіду;

• результатів самооцінювання;

• процесів превентивного попередження про вихід робочих умов з-під
контролю.

Такі дані дають інформацію, яка слугує для розробки ефективного і
дієвого плану попередження втрат, визначення пріоритетів для кожного
процесу та продукту з метою задоволення потреб і очікувань зацікавлених
сторін.

Результати оцінювання ефективності та дієвості планів попередження втрат
мають бути виходами процесу аналізу з боку керівництва, служити вхідними
даними для коригування планів і утворювати входи процесів поліпшення.

Для забезпечення майбутнього ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» та задоволення
зацікавлених сторін керівництву належить налагодити таку виробничу
культуру, яка б спонукала працівників до активного пошуку можливостей
поліпшення характеристик процесів, виконуваних робіт та продуктів.

Для залучення персоналу вищому керівництву необхідно створити обстановку
делегування повноважень, для того, щоб працівники отримували
повноваження і переймали на себе зобов’язання щодо виявлення можливостей
поліпшення організацією своїх показників. Для створення такої ситуації
можуть бути корисними такі заходи:

• постановка завдань для персоналу, проектів і організації;

• оцінювання показників конкурентів і передової практики;

• визнання успіхів у запровадженні поліпшень і відзначення відповідних
працівників;

• укладання схеми подачі пропозицій з передбаченням оперативного
реагування на них керівництва.

Для створення структури, спрямованої на вдосконалення діяльності, вище
керівництво має визначити і запровадити процес безперервного
вдосконалення, який застосовується до основних і допоміжних процесів та
видів діяльності. Для забезпечення ефективності процесу вдосконалення
основні та допоміжні процеси мають розглядатися з погляду:

• результативності (наприклад, відповідності виходів вимогам);

• ефективності (наприклад, питомих витрат ресурсів у вигляді часу та
коштів);

• зовнішніх впливів (змін правових та вимог, які регламентуються);

• потенційних вузьких місць (недостатності можливостей чи недотримання
послідовностей);

• можливості застосування кращих методів;

• контролю планових і позапланових змін;

• вимірювання позапланових прибутків.

Цей процес постійного вдосконалення має бути інструментом підвищення
внутрішньої ефективності та результативності роботи організації, а крім
того, має підвищувати задоволеність споживачів та інших зацікавлених
сторін.

Домагаючись максимальної користі для організації та зацікавлених сторін,
керівництво ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» повинно сприяти як вдосконаленню у
вигляді безперервних заходів у зв’язку з процесами, які виконуються, так
і можливостям радикальних змін.

Прикладами допоміжних входів процесу вдосконалення може бути інформація,
отримана з таких джерел:

• дані затвердження;

• дані про продуктивність процесу;

• дані самооцінювання;

• встановлені вимоги і відгуки зацікавлених сторін;

• досвід працівників організації;

• фінансові дані;

• дані про реалізацію продукту;

• дані про надання послуг.

3.4. Оцінювання ефективності менеджменту організації

Пропонується на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» розвиток системи менеджменту
якості проводити на базі концепції TQM (Total Quality Management).

Впровадження положень системи якості на базі концепції TQM передбачає
ввести:

1. Внутрішній аудит системи якості продукції підприємства.

Процес постійного вдосконалення в цій області являє собою комплекс
взаємозалежних підпроцесів, що включають: збір (включаючи самоконтроль),
облік, систематизацію інформації; аналіз інформації, постановку
проблеми; розробку й виконання комплексу дій по вирішенню проблеми;
виміру і аналізу ефективності вжитих заходів.

2.Застосування коригувальних дій як інструменту поліпшення системи
якості. Планування цих дій має включати оцінювання важливості недоліків
і враховувати потенційний вплив на такі аспекти, як виробничі видатки,
вартість невідповідності, характеристики продукту, надійність, безпеку,
задоволеність споживачів та інших зацікавлених сторін.

Оцінимо ефективність менеджменту організації при впроваджені цієї ідеї.

Ефективність менеджменту організацій на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» –
загальний результат, наслідок дій, реалізованих у процесі управління
функціонуванням в організації.

Для оцінювання ефективності виробничо-господарської діяльності
організації використовують систему загальних і часткових показників
ефективності: рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача,
фондоємкість, швидкість обертання обігових засобів, темпи зростання
виробництва та ін.

Оцінювання ефективності управлінської діяльності (менеджменту) набагато
складніше, оскільки проблематичним є визначення корисних результатів
управління та одиниць їх виміру, а формування і реалізація корисного
ефекту управлінської діяльності триває інколи декілька років.

Крім того, на ефективність розвитку конкретної організації впливає не
лише якість функціонування її системи управління, а і середовище,
макроекономічна система.

Оцінювання ефективності менеджменту охоплює такі компоненти: визначення
змісту ключових понять; вибір критеріїв оцінювання; розроблення
методології оцінювання.

Загальний ефект менеджменту виражається показниками діяльності
підприємства загалом, або системою показників ефективності менеджменту,
відокремивши із загального ефекту саме те, що досягнуто завдяки
функціонуванню системи менеджменту чи процес менеджменту можна розбити
на окремі етапи та операції, виокремлюючи при цьому взаємопов’язані
проміжні (локальні) та остаточні результати менеджменту загалом і його
окремих ланок. Проміжними результатами діяльності керівника чи органу
управління є узагальнення, втілені у рішеннях і планах, нові ідеї,
концепції. Остаточні (узагальнюючі) результати менеджменту збігаються з
остаточними результатами керованого об’єкту, тобто підприємства.

Ефект менеджменту виявимо в ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» як у загальному
результаті функціонування організації, так і в локальних результатах
діяльності системи менеджменту загалом та її складових.

Основним результатом (ефектом) виробничо-господарської та управлінської
діяльності є прибуток. Завданням менеджменту є оптимізація складових
прибуткоутворюючих елементів, виходячи з типової моделі функції
прибутку:

П = ? Рt Qt – ? fi xi – FС – R В) х ( 1 – Т )( max (3.3.)

де П – прибуток організації; Рt – ціна одиниці продукції; Qt – кількість
проданих одиниць продукції; n– загальна кількість реалізованої
продукції; fi– ціна одиниці і-го чинника виробництва; xi– загальна
кількість і-го чинника виробництва, що використовується у виробничому
процесі; m – сума чинників виробництва; FС – фіксовані платежі; R –
середня ставка відсотків, що виплачуються організацією за одержані
кредити; В – загальна сума одержаних кредитів; Т – ставка корпоративного
податку.

За 2004 рік на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» прибуток склав (57,21 х 16 –
48,63 х 11 – 342,73 – 0) х ( 1- 0,3) = 26 млн грн.

Критерій ефективності менеджменту (системи менеджменту) – ступінь
відповідності фактичних параметрів системи управління сукупності
стандартизованих вимог до неї.

У цьому розумінні критеріями ефективності системи менеджменту для ЗАТ
«А\Т Глини Донбасу» є цілеспрямованість, цілісність, відкритість,
динамізм, прагнення до розвитку.

Ефективність (результативність) системи менеджменту оцінюють за певними
показниками. Узагальненим показником ефективності є відношення ефекту до
витрат, які забезпечують його досягнення:

Ке = Е / В (3.4.)

де Ке – коефіцієнт ефективності; Е – ефект; В – витрати, пов’язані з
досягненням ефекту.

Ке = 114883,74 \ 638243 = 0,18

Показником ефективності управління є визначення системи кількісних та
якісних показників ефективності. До кількісних належать трудові та
фінансові показники, а також економія часу працівників управління.
Якісними показниками ефективності менеджменту можна вважати підвищення
науково-технічного рівня процесів менеджменту, кваліфікації працівників
управління, рівня обґрунтованості управлінських рішень, культури
менеджменту; надійність (безвідмовність) системи менеджменту;
достовірність і повнота інформації, яка збирається, обробляється і
зберігається в системі менеджменту; своєчасність виконання всіх функцій,
операцій і процедур; поліпшення умов праці управлінського персоналу.

Показники економічної ефективності ЗАТ «А\Т Глини Донбасу»
визначаються як співвідношення між економічним ефектом діяльності
підприємства загалом і затратами ресурсів на його досягнення. Виходячи з
цього, основним таким показником є індекс віддачі (одержаного прибутку)
на вкладений капітал.

Існує два методи його розрахунку:

на базі акціонерного капіталу підприємства;

на економічній основі.

Розрахунок показника ефективності на базі акціонерного капіталу
здійснюють за формулою:

Ке = БП / АК + ФР + Пн (3.5.)

де Ке – показник ефективності менеджменту;

БП – балансовий прибуток;

АК – вартість акціонерного капіталу;

ФР – фінансові резерви;

Пн – нерозподілений прибуток.

Ке = 429,739 / 47,2 + 127,581 + 357,142 = 0,17

Загальну ефективність менеджменту можна визначити і оцінити на підставі
системи показників економічної ефективності підприємства загалом.

Показники ефективності процесів менеджменту відображають складність
внутрішніх і зовнішніх відносин і зв’язків, що існують у керуючій
системі, зв’язків між нею і керованою системою та зовнішнім середовищем.
Така система показників дає об’єктивну оцінку ефективності процесів
менеджменту загалом і ефективності функціонування складових системи
менеджменту.

Ефективність процесів менеджменту оцінюють за такими показниками:
коефіцієнт якості виконуваних управлінських функцій (Ку), коефіцієнт
оперативності роботи управлінських працівників (Ко), коефіцієнт
раціональності управлінської документації (Кр), коефіцієнт керованості
(Кk), коефіцієнт економічності апарату управління (Ке), рівень
організації управління виробництвом (N). Для розрахунку цих показників
використовують формули:

Ку =1 – ? tі / ? Fi (3.6.)

Ку= 1 – 122/146 = 0,16

Ко = ? (D1 – d1 ) х К1 + ? (D2 – d2 ) х К2 + ?(Dn – dn )х Кn / +? D1 К1
+ ? D2 К2 + ? Dn Кn (3.7.)

Ко = (2-0)х 1 + (5-0)х0,6+ (4-0)х0,7 \ 2х1+4х0,7+4х0,8 = 0,8

Кd = (Du + Dc + Dt) / Dv (3.8.)

Кd = (19 + 12 + 28) / 119 = 0,46

Кk = 1/ z ? Рf /Рn (3.9.)

Кk = 1/3 х ( 8/ 10 + 14 / 16 + 871 / 1057 ) = 2,7

Ке = Аn / Аf х Рn / Рf (3.10.)

Кe = 27 /29 х 1953/1470 = 2,7

N = ? К1, К2, …. Кn (3.11.)

N = ? 1 +0,8 +0,6 = 1,5

де tі – загальна сума втрат робочого часу в різних виробничих
підрозділах організації за певний період, викликана несвоєчасним і
неякісним виконанням і-ої функції менеджменту, хв., год.; Fi – загальний
змінний нормативний фонд робочого часу j-го виробничого підрозділу, хв.,
год.; n – кількість функцій менеджменту; m– кількість виробничих
підрозділів; D1, D2,…. Dn– встановлений директивно або нормативний
термін виконання відповідного виду документів, днів; d1, d2, …. dn–
відставання від прийнятого нормативного терміну виконання відповідного
виду документів у днях (при достроковому виконанні документів d1, d2, ….
Dn приймаються рівними нулю); К1, К2, …. Кn – коефіцієнти, які умовно
характеризують різні види документів за ступенем важливості; Du, Dc, Dt–
відповідно кількість видів уніфікованих, стандартизованих, типових і
трафаретних документів, що створюються на підприємстві; Dv– загальна
кількість документів, які застосовуються на підприємстві; z– кількість
і-х рівнів управління в організації; Рf і Рn – відповідно фактична і
нормативна чисельність працівників в розрахунку на 1-го керівника
кожного і-го рівня управління; Аn – кількість передбачених типовою
структурою структурних підрозділів менедждменту, яка відповідає
встановленим нормативам їх формування (за чисельністю працівників); Аf –
фактична кількість структурних підрозділів менеджменту підприємства; К1,
К2, …,Кn – фактичні значення часткових аналітичних коефіцієнтів, що
відображають стан процесів управління на підприємстві.

Загальну оцінку ефективності менеджменту підприємства доповнюють оцінкою
ефективності діяльності окремих управлінських підрозділів, адже
передумовою високої (низької) загальної ефективності є рівень
організації діяльності.

Оцінювання ефективності діяльності структурних підрозділів менеджменту
побудована на нормативно-цільових засадах система показників
ефективності процесів менеджменту підприємства складається із показників
статичної оцінки ефективності системи менеджменту і показників оцінки
ефективності діяльності складових цієї системи (ефективності організації
управлінської праці).

До показників статичної оцінки ефективності системи менеджменту
належать: структура керуючої системи, ступінь централізації функцій
менеджменту, діапазони управління, чисельність працівників виробничого
персоналу, що приходиться на одного працівника менеджменту, частка
витрат на управління в структурі собівартості продукції та ін. Оскільки
нормативної бази для розрахунку цих показників недостатньо, то їх можна
розраховувати як коефіцієнти для порівняння з ідентичними показниками
минулого періоду або з показниками аналогічних організацій.

На підприємстві ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» працює 192 працівників.

Чисельність працівників виробничого персоналу, що приходиться на одного
працівника менеджменту складає 156 : 36 = 4,33

Ефективність структури менеджменту можна оцінити, розрахувавши значення
таких коефіцієнтів:

Кtsu = Qr1 : Qro (3.12.)

Кtsu = 3 : 3 = 1

Кksu = Qlur : Qlnr (3.13.)

Кksu = 1 : 2 = 0,5

Dus = Сpnr : Сpur (3.14.)

Dus = 28 : 8 = 3,5

Dru = Сpu : Сk (3.15.)

Dru = 1300 : 14 =92,85

Де Кtsu– коефіцієнт ефективності структури менеджменту; Кksu –
коефіцієнт ланковості структури менеджменту; Кcf – коефіцієнт
централізації функцій менеджменту; Dus– загальний діапазон управління;
Dru– діапазон управління на певному рівні ієрархії; Qr1– кількість
рівнів менеджменту у звітному періоді (або в порівнюваній організації);
Qro – кількість рівнів менеджменту в базовому періоді (або в
організації, взятій для порівняння); Qlur– кількість ланок на вищому
рівні менеджменту; Qlnr – кількість ланок на низовому рівні менеджменту;
Сpur – чисельність працівників менеджменту на вищому рівні ієрархії;
Сpnr – чисельність працівників менеджменту на низовому рівні
ієрархії;Cpur1– загальна чисельність працівників менеджменту всіх
низових рівнів; Сpu– чисельність працівників менеджменту даного рівня;
Сk – чисельність керівників на даному рівні менеджменту.

В аналітичних цілях можна сконструювати показники оцінки ефективності
діяльності окремих служб: планово-економічної, матеріально-технічного
постачання, кадрової, маркетингової, обліку і контролю і т. п.

Процес підвищення ефективності управлінської діяльності спрямований на
поліпшення використання потенційних можливостей, що має своїм наслідком
зростання результативності функціонування виробничо-господарської
організації.

З цих позицій управлінська діяльність є не тільки чинником зростання
ефективності виробництва, а і об’єктом удосконалення, корисний ефект
якого полягає в:

постійному розробленні, вдосконаленні і практичному застосуванні методів
та інструментів управління;

раціональній організації управлінської діяльності;

розробленні і запровадженні ефективних організаційних форм і структур
управління;

скороченні тривалості управлінського циклу і відносному скороченню
витрат на управління.

Підвищення результативності діяльності організації і ефективності
управління нею тісно взаємопов’язані. Якісно розвиваючись, вони
взаємозумовлюються і взаємодоповнюються. Ефективність управлінської
діяльності слід розглядати, вимірювати і оцінювати у прямому зв’язку з
безпосередньо отримуваними в процесі виробництва товарів (послуг)
ефектами.

З проведеного аналізу можна зробити висновок, що:

забезпечення ефективної діяльності організації вимагає комплексного
використання всіх, передусім трудових, ресурсів організації, створення
відповідної операційної системи і побудови ефективної системи
управління, її функціонуванням, як передумовою зростання продуктивності
організації;

управління трудовими ресурсами організації є багатовекторним процесом,
який охоплює визначення потреби організації в людських ресурсах, їх
планування, заходи з набору персоналу, добір і розстановку працівників,
формування системи оплати праці та стимулювання, профорієнтацію,
адаптацію і навчання персоналу, оцінювання трудової діяльності
працівників;

оздоровлення і динамічний розвиток економіки є обов’язковою передумовою
для розвитку громадянського суспільства, в якому люди бачать перспективу
для реалізації власної ініціативи та підприємницької діяльності,
створюють і примножують національне багатство, задовольняючи власні
потреби, дбаючи про соціально незахищених співгромадян та майбутні
покоління, формуючи дієвий механізм економічних відносин у суспільстві.
Вирішення цих проблем можливе за умови дотримання стандартів якості
трудового життя, що значною мірою забезпечується на ЗАТ «А\Т Глини
Донбасу» .

для виробництва продукції ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» повинне мати
операційну систему, сформовану з трьох підсистем: переробної;
забезпечувальної; підсистеми управління. У сфері виробництва
матеріальних цінностей на підприємстві приймають стратегічні рішення
щодо: проектування підприємств; проектування виробів; проектування
виробничих процесів;

управління функціонуванням операційних систем з виробництва продукції на
підприємстві охоплює планування діяльності, управління матеріальними
запасами, оперативне управління виробничо-господарськими процесами;

однією з основних проблем господарської діяльності ЗАТ «А\Т Глини
Донбасу» є вибір індикаторів і характеристик, які відображають
продуктивність виробничо-господарської діяльності підприємства;

управління продуктивністю передбачає концентрацію уваги на
результативності та продуктивності: розроблення щодо цього загальної
політики; розроблення стратегічних планів обґрунтування програм
продуктивності; розроблення підходів до стратегій і методів вимірювання,
оцінювання та контролю продуктивності.

ефект менеджменту виявляється у загальному результаті функціонування
підприємства, в локальних результатах діяльності системи менеджменту
загалом та її складових;

для ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» основним результатом (ефектом)
виробничо-господарської та управлінської діяльності є прибуток.
Завданням менеджменту підприємства таким чином є оптимізація всіх
прибуткоутворюючих елементів.

показники ефективності менеджменту відображають складність внутрішніх і
зовнішніх відносин і зв’язків, існуючих у керуючій системі, зв’язків між
нею і керованою системою та зовнішнім середовищем.

Така система показників для ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» дає об’єктивну
оцінку як ефективності процесів менеджменту загалом, так і ефективності
функціонування складових системи менеджменту підприємства.

Запропонована система розвитку системи менеджменту якості на базі
концепції TQM (Total Quality Manaqement) забезпечує переваги перед
конкурентами в питаннях якості, ціни, дотримання термінів постачання та
за іншими критеріями.

ВИСНОВКИ

У нашій державі в даний момент підприємства приділяють все більшу увагу
якості виробленої продукції (товарів, робіт і послуг), її аналізу і
контролю. В умовах конкурентної боротьби на швидко розвиваючихся ринках
нашої країни для аналізу, контролю й удосконалення якості продукції на
підприємствах розробляються і впроваджуються системи управління якістю.

У даній роботі мною розглянуті існуючі показники якості, найбільш
розповсюджені методи їх оцінки й основні принципи забезпечення якості і
управління нею.

Якість є однією з основних категорій, що визначають спосіб життя,
соціальну й економічну основу для успішного розвитку людини і
суспільства. Таке формулювання чітко визначає значимість діяльності по
удосконаленню якості, але є занадто ємкою і не дає уявлення про
сутьність самого поняття «якість».

При побудові системи управління якістю переслідується мета
організаційного об’єднання всіх управлінських функцій, від реалізації
яких залежать забезпечення і підвищення якості. У рамках структур такого
типу координуються всі роботи, пов’язані з дослідженнями, розробками й
освоєнням нової продукції, підвищенням продуктивності праці,
ефективності виробництва і якості. Такі структурні схеми дозволяють
створювати організаційні умови для об’єднання зусиль усього персоналу,
спрямованих на підвищення економічних і виробничих показників діяльності
всієї компанії.

Проблеми управління якістю породили задачі кількісної оцінки якості,
необхідні для об’єктивного вибору і прийняття управлінських рішень при
стандартизації і сертифікації продукції, плануванні підвищення її якості
і т.д. Оцінка якості може розглядатися як основа формування всього
механізму управління якістю продукції на всіх стадіях життєвого циклу
підприємства. В основі всіх систем якості лежить «петля якості». Вона
включає 11 етапів, або стадій, життя продукту, на кожнім з яких повинна
вироблятися оцінка якості. Забезпечення якості — це планована і
систематично здійснювана діяльність у рамках системи якості, необхідна
для створення впевненості в належній якості об’єкта (продукції, процесу,
системи). Управління якістю являє собою методи і види діяльності
оперативного характеру, використовувані для задоволення вимог до якості
й орієнтовані на усунення недоліків на всіх стадіях «петлі якості».

Безпосередньо аналіз якості продукції й оцінка управління якістю були
розглянуті мною на прикладі ЗАТ «А/Т Глини Донбасу», у якому система
управління якістю була розроблена і впроваджена в грудні 2001 року.

Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «А/Т Глини
Донбасу», створене в липні 1995 року, є спільним підприємством
української компанії ЗАТ «Южно-октябрьські глини «ЮГ» і міжнародної
компанії Watts Blake Bearne (WBB) зі штаб-квартирою в Англії.

На самому початку спільної діяльності між WBB і «А/Т Глини Донбасу» була
підписана агентська угода, що дозволило компанії швидко впровадитися на
світовий ринок, завдяки успішній роботі з 86 агентами групи WBB. На
сьогоднішній день частка експорту “А/Т Глини Донбасу” складає 90%.
Основні ринки продукції – світові центри виробництва керамічної плитки.
Торгові марки глин «А/Т Глини Донбасу» добре відомі не тільки світовим
виробникам кераміки, але і усім провідним виробникам устаткування для
керамічної промисловості, а також науково-дослідним керамічним
інститутам і лабораторіям.

Унаслідок того, що споконвічно з моменту створення підприємства «А/Т
Глини Донбасу» перейняло систему менеджменту у своїх англійських
інвесторів, що вже були в той час сертифіковані по стандартах ISO 9000,
розробка і впровадження системи якості на досліджуваному підприємстві
були здійснені в рекордно короткий термін – дев’ять місяців. Для
контролю якості в лабораторії компанії використовуються надзвичайно
точні технології, що стали результатом розробок WBB Technology.

Основним документом, що регулює і встановлює політику в області якості
на розглянутому підприємстві, є посібник з якості. Цей документ являє
собою повний опис елементів системи якості і принципів їх взаємодії в
рамках підприємства ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» відповідно до вимог ISO
9001:2000.

Воно містить сформульовану керівництвом підприємства політику в області
якості, цілі по якості, затверджену організаційну структуру виробництва,
визначає відповідальність, повноваження і процедури, а також процеси і
ресурси, що забезпечують здійснення управління якістю і відповідність
його вимогам, установленим міжнародними стандартами серії ISO 9000:2000.

На підприємстві встановлена, документована і підтримується в робочому
стані система якості, що містить у собі організаційну структуру,
розподіл відповідальності, методики, процеси і ресурси, що забезпечують
відповідність продукції установленим вимогам і безупинному
удосконалюванню самої системи якості відповідно до вимог стандартів
серії ISO 9000:2000.

Основою функціонування системи якості підприємства є чітке виконання
документованих процедур СЯ і управління процесами, що можуть істотно
вплинути на якість готової продукції. За виконання цих правил призначена
персональна відповідальність, регулярно проводиться перевірка й аналіз
відповідності реальних процесів документованим вимогам.

Пропонується на ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» розвиток системи менеджменту
якості проводити на базі концепції TQM (Total Quality Management).

Впровадження положень системи якості на базі концепції TQM передбачає
ввести:

1. Внутрішній аудит системи якості продукції підприємства.

2.Застосування коригувальних дій як інструменту поліпшення системи
якості.

Проведена оцінка ефективності менеджменту організації при впроваджені
цієї ідеї.

З проведеного аналізу можна зробити висновок, що:

забезпечення ефективної діяльності організації вимагає комплексного
використання всіх, передусім трудових, ресурсів організації, створення
відповідної операційної системи і побудови ефективної системи
управління, її функціонуванням, як передумовою зростання продуктивності
організації;

управління трудовими ресурсами організації є багатовекторним процесом,
який охоплює визначення потреби організації в людських ресурсах, їх
планування, заходи з набору персоналу, добір і розстановку працівників,
формування системи оплати праці та стимулювання, профорієнтацію,
адаптацію і навчання персоналу, оцінювання трудової діяльності
працівників;

оздоровлення і динамічний розвиток економіки є обов’язковою передумовою
для розвитку громадянського суспільства, в якому люди бачать перспективу
для реалізації власної ініціативи та підприємницької діяльності,
створюють і примножують національне багатство, задовольняючи власні
потреби, дбаючи про соціально незахищених співгромадян та майбутні
покоління, формуючи дієвий механізм економічних відносин у суспільстві.
Вирішення цих проблем можливе за умови дотримання стандартів якості
трудового життя, що значною мірою забезпечується на ЗАТ «А\Т Глини
Донбасу» .

для виробництва продукції ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» повинне мати
операційну систему, сформовану з трьох підсистем: переробної;
забезпечувальної; підсистеми управління. У сфері виробництва
матеріальних цінностей на підприємстві приймають стратегічні рішення
щодо: проектування підприємств; проектування виробів; проектування
виробничих процесів;

управління функціонуванням операційних систем з виробництва продукції на
підприємстві охоплює планування діяльності, управління матеріальними
запасами, оперативне управління виробничо-господарськими процесами;

однією з основних проблем господарської діяльності ЗАТ «А\Т Глини
Донбасу» є вибір індикаторів і характеристик, які відображають
продуктивність виробничо-господарської діяльності підприємства;

управління продуктивністю передбачає концентрацію уваги на
результативності та продуктивності: розроблення щодо цього загальної
політики; розроблення стратегічних планів обґрунтування програм
продуктивності; розроблення підходів до стратегій і методів вимірювання,
оцінювання та контролю продуктивності.

ефект менеджменту виявляється у загальному результаті функціонування
підприємства, в локальних результатах діяльності системи менеджменту
загалом та її складових;

для ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» основним результатом (ефектом)
виробничо-господарської та управлінської діяльності є прибуток.
Завданням менеджменту підприємства таким чином є оптимізація всіх
прибуткоутворюючих елементів.

показники ефективності менеджменту відображають складність внутрішніх і
зовнішніх відносин і зв’язків, існуючих у керуючій системі, зв’язків між
нею і керованою системою та зовнішнім середовищем.

Така система показників для ЗАТ «А\Т Глини Донбасу» дає об’єктивну
оцінку як ефективності процесів менеджменту загалом, так і ефективності
функціонування складових системи менеджменту підприємства.

Запропонована система розвитку системи менеджменту якості на базі
концепції TQM (Total Quality Manaqement) забезпечє переваги перед
конкурентами в питаннях якості, ціни, дотримання термінів постачання та
за іншими критеріями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України „Про стандартизацію” від 17 травня 2001 № 2408-ІІІ

Закон України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності” від
17.05.2001 р.

Закон України “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію знищення або
подальше використання неякісної та небезпечної продукції” від 14.01.2001
р.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення” від 24.02.94 р.

Закон України “Про метрологію та метрологічну діяльність” від 11.02.98
р.

Закон України “Про підтвердження відповідності” від 17.05.2001 р.

ДСТУ ІSО 14004—97. Системи управління навколишнім середовищем. Загальні
настанови щодо принципів управління систем та засобів забезпечення.
Чинний від 01.01.98р.

ДСТУ ІSО 14010—97. Настанови щодо здійснення екологічного аудиту.
Загальні принципи. Чинний від 01.01.98р.

ДСТУ 1S0 14011—97. Настанови щодо здійснення екологічного аудиту.
Процедури аудиту. Аудит систем управління навколишнім середовищем.
Чинний від 01.01.98р.

ДСТУ ІSО 14012—98. Настанови щодо здійснення екологічного аудиту.
Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології. Чинний від 01.01.98р.

ISO/FDIS 9000:2000, Системи менеджменту якості – Основні принципи і
словник

ISO 9001:2000 (E), Системи менеджменту якості – Вимоги

ДСТУ 2925-94. Якість продукції. Оцінка якості. Терміни та визначення. –
К., 1994

ДСТУ 2926-94. Системи якості. Комплекси управління якістю системні
технологічні. Основні положення. – К., 1994

ДСТУ 2927-94. Системи якості. Комплекси управління якістю системні
технологічні. Загальні вимоги до інформаційно-технологічних моделей
управління якістю. – К., 1994

ДСТУ 3230-95. Управління якістю та забезпечення якості. Терміни та
визначення. – К., 1995

ДСТУ 3410-96. Система сертифікації Укрсепро. Основні положення. – К.,
1996

ДСТУ 3514-97. Статистичні методи контролю та регулювання якості. Терміни
та визначення. – К., 1997

РД 50-149-79. Методические указания по оценке технического уровня и
качества промышленной продукции. — М.: Изд-во стандартов, 1979. — 123 с.

Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. — К.: Основа,
1998. — Т. 1. — 368 с.

Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. — К.: Основа,
1998. — Т. 2. — 416 с.

Указ Президента України “Про вдосконалення державного контролю за якістю
та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів
медичного призначення”.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо поетапного
впровадження в Україні вимог Директив Європейського Союзу, санітарних,
екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і
європейських стандартів” від 19.03.97 р.

Україна: в XXI сторіччя через якість до кращого життя; Матеріали першого
всеукраїнського з’їзду якості (Київ, 21—23 червня 1999 р.) / За заг.
ред. П.Я. Калити. — К.: УАЯ, МЦЯ “ПРИРОСТ”. — 1999. — 150 с.

Фомичев С.К., Старостина А.А., Скрябіна Н.И. Основи управління якістю. –
К.: МАУП, 2002

Рожева Н.К. Управління якістю. – Спб.: Питер, 2003

Басовський Л.Е., Протасьєв В.Б. Управління якістю. – М.: ИНФРА-М, 2001

Абутидзе З.С., Александровська Л.Н., Бас В.Н. Управління якістю і
реінжинірінг організацій. – М.: Логос, 2003

Нікітін В.А. Управління якістю на базі стандартів ИСО 9000:2000. – Спб.:
Питер, 2004

Новицький Н.И., Олексюк В.Н. Управління якістю продукції. – Мінськ: Нове
знання, 2003

Управління ефективністю і якістю. Модульна програма. У 2-х частинах. /
Під ред. Прокопенко И., Норта К. – М.: Справа, 2001

Гиссін В.И. Управління якістю: Навчальний посібник. – М.: Март, 2003

Управління якістю: Навчальний посібник / Під ред. Мазура И.И. – М.: Вища
школа, 2003

Крилова Г. Д. Основи стандартизації, сертифікації, метрології. М.:
ЮНИТИ, 1998

Фомін В. Н., Чиннов И. Н. Сертифікація продукції: принципи і їхня
реалізація, М.: Центр економіки і маркетингу, 1999

Ісікава К. Японські методи управління якістю. М.: Економіка, 1998

Окрепілов В.В. Управління якістю. М.: Економіка, 2000

Мішин В.М. Управління якістю: Учеб. посібник для вузів. – М.:
ЮНИТИ-ДАНА, 2000

. Варакута С. А. Управління якістю продукції: Навчальний посібник. – М.:
ИНФРА – М, 2001

Новицкий Н.И., Олексюк В.Н. Управление качеством продукции: Учеб.
пособие. — М.: Новое знание, 2001. — 238 с.

Крилова Г.Д. Зарубежный опыт управлення качеством. — М.: Изд-во
стандартов, 1992. — 140 с.

Банківський Р. Управління якістю: Навч. посіб. — Л.; ДУ “Львівська
політехніка”, 2000. — 329 с.

Койфман Ю.І., Герус О.В., Кисельова Т.М. та ін. Міжнародна
стандартизація та сертифікація систем якості: Довідник. — К.; Л.: ТК-93
“Управління якістю та забезпечення якості”, 1995. — 260 с.

Койфман Ю.І., Кїсєльова Т.М., Кальман І.Г. та ін. Міжнародні та
європейські системи сертифікації і акредитації: Організація діяльності,
норми та правила: Довідник. — К.; Л., 1995. — 326 с.

Койфман Ю.І., Кїсєльова Т.М., Кальман І.Г. та ін. Принципи, методи та
досвід роботи у сфері забезпечення якості і сертифікації: Системи
якості, правила сертифікації та акредитації: Посібник. — К.; Л., 1995. —
348 с.

Березненко М.П., Савчук Н.Г., Верезепко С.М. та ін. Сертифікація систем
якості та продукції легкої промисловості. — К.: Логос, 1996. — 220 с.

Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і серифікації:
Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Європ. ун-т фінансів,
інформ. систем менеджм. і бізнесу, 2000. — 174 с.

Рубанюк Ю.Т. Чотирнадцять пунктів Деминга – програма дій для виживання
виробників Росії? //Стандарти і якість. – 1998.- №8, – с. 14

Мюллер К. Деякі аспекти впровадження систем якості в промисловості //
Стандарти і якість. – 1998. – №3, – с. 23

Альперін Л. Сучасний погляд на системи якості і їхній розвиток //
Стандарти і якість. – 1998. – №10, – с. 35

Ситніченко В.П. Тенденції якості у новому тисячолітті // Стандартизація,
сертифікація, якість. — 2000. — № 3. — С. 42—47.

ДОДАТКИ

Додаток 1

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про стандартизацію

Цей Закон встановлює правові та організаційні засади стандартизації в
Україні і спрямований на забезпечення єдиної технічної політики в цій
сфері.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для
загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих
завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній
сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції,
процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у
торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву;

міжнародна стандартизація – стандартизація, що проводитися на
міжнародному рівні та доля в якій відкрита для відповідних органів усіх
країн;

регіональна стандартизація – стандартизація, що проводитися на
відповідному регіональному рівні та доля в якій відкрита для відповідних
органів країн певного географічного або економічного простору;

національна стандартизація – стандартизація, що проводитися на рівні
однієї країни;

орган стандартизації – орган, що займається стандартизацією, визнаний на
національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями
якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів;

нормативний документ – документ, який установлює правила, загальні
принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.
Цей термін охоплює такі поняття як “стандарт”, “кодекс усталеної
практики” та “технічні умови”;

консенсус – загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних
заперелік по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та
досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх
сторін та зближення розбіжних точок зору;

стандарт – документ, що встановлює для загального і багаторазового
застосування правила, загальні принципи або характеристики, які
стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального
ступеня впорядкованості в певній галузі, розроблений у встановленому
порядку на основі консенсусу;

міжнародний та регіональний стандарти – стандарти, прийняті відповідно
міжнародним та регіональним органом стандартизації;

національні стандарти – державні стандарти України, прийняті центральним
органом виконавчої влади в сфері стандартизації та доступні для широкого
кола користувачів;

кодекс усталеної практики (звід правил) – документ, що містить практичні
чи правила процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного
обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс
усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим
документом;

технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні
відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути
стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічний регламент – нормативно-правовий акт, прийнятий органом
державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи
послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх
зміст.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Цей Закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю в сфері
стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на
суб’єкти господарювання незалежно від форми власності та видів
діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські
організації.

Дія цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну
продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухгалтерського обліку,
освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється
відповідними законами.

Стаття 3. Законодавство України в сфері стандартизації

Законодавство України в сфері стандартизації складається з цього Закону
та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері.

Стаття 4. Об’єкти стандартизації

Об’єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги (далі –
продукція), зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх
сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Стаття 5. Позначка та основні принципи державної політики в сфері
стандартизації

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та
здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля,
створення розумів для раціонального використання усіх видів національних
ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню,
сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі.

Державна політика в сфері стандартизації базується на таких принципах:

забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів
та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні
продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з
урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення
конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

доступності стандартів та інформації щодо їх для користувачів;

відповідності стандартів законодавству;

адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану
національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та
регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участі в міжнародній (регіональній) стандартизації.

Розділ II. ОРГАНІЗАЦІЯ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Стаття 6. Суб’єкти стандартизації

Суб’єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації;

рада стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

інші суб’єкти, що займаються стандартизацією.

Стаття 7. Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації організовує,
координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення,
прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів
відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації
представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із
стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації виконує такі
основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики в сфері стандартизації;

уживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з
відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

бере доля в розробленні й узгодженні технічних регламентів та інших
нормативно-правових актів з питань стандартизації;

установлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації
за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

уживає заходів щодо виконання зобов’язань, зумовлених участю в
міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює в сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

формує програму робіт із стандартизації та координує її реалізацію;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних
комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує створення і ведення національного фонду нормативних
документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі
ISONET WTO;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації може
виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації вносити
подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень
стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та
зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості
будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері
діяльності.

Стаття 8. Рада стандартизації

Рада стандартизації (далі – Рада) є колегіальним консультативно-дорадчим
органом при Кабінеті Міністрів України.

Персональний склад Заради та положення про неї затверджує Кабінет
Міністрів України.

Основною метою діяльності Заради є налагодження взаємодії між
виробниками, споживачами продукції та органами державної влади,
узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку
стандартизації.

Рада формується на паритетних засідках із представників органів
виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади в сфері
стандартизації, суб’єктів господарювання, Національної академії наук
України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій.
Діяльність Заради ґрунтується на засідках відкритості та гласності.

Основною функцією Заради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій
щодо вдосконалення діяльності в сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх
діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як
національного стандарту;

проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних
документів з питань технічного регулювання;

програм робіт із стандартизації.

Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з питань,
що належати до її компетенції;

залучати в разі споживи у встановленому порядку до роботи в Раді
спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та
організацій;

вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування з питань, що належати до її відання.

Стаття 9. Технічні комітети стандартизації

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації створює
технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду
та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу
представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних
комітетах стандартизації залучаються на добровільних засідках
уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, суб’єктів господарювання та їх об’єднань,
науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок)
споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і
фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх
секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої
влади в сфері стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання
прибутку від своєї діяльності.

Стаття 10. Інші суб’єкти, що займаються стандартизацією

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб’єкти
господарювання та їх об’єднання, відповідні громадські організації мають
право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень,
установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних
інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти
відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх
розроблення, позначення та застосування;

подавати до центрального органу виконавчої влади в сфері стандартизації
пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та
розроблення національних стандартів чи прийняття як національних
стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;

представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних
спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов’язання,
які передбачені відповідними положеннями цих організацій;

створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та
нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та
інформаційного обміну;

видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих
міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких
смороду є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій
або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим
юридичним особам;

інформувати центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації
про роботи із стандартизації за своїми напрямами.

Заінтересовані особи мають право брати доля в сфері стандартизації,
розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати
розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони,
визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони
України відповідно до покладених на нього функцій.

Розділ III. СТАНДАРТИ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 11. Розроблення, прийняття, перевірка, внесення змін та перегляд
стандартів

Залежно від рівня суб’єкта стандартизації, який приймає чи схвалює
стандарти, розрізняють:

національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори,
прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади в сфері
стандартизації, видані їм каталоги та реєстри загальнодержавного
застосування;

стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи
схвалені іншими суб’єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної
торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та
бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з
метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт,
чи надавати переваги виробнику продукції або продукції залежно від місця
її виготовлення.

Об’єкт стандартизації може бути об’єктом інтелектуальної чи промислової
власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством
порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об’єкт.

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації з урахуванням
суспільної споживи в стандартах, державних пріоритетів, пропозицій
технічних комітетів стандартизації та інших суб’єктів стандартизації
щороку формує програму робіт із стандартизації (далі – програма), яка
включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення.
Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні
центрального органу виконавчої влади в сфері стандартизації та
розміщується в інформаційних мережах.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами
стандартизації, а в разі їх відсутності – іншими суб’єктами
стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний
потенціал.

Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та припинення дії національних стандартів, які встановлюються
центральним органом виконавчої влади в сфері стандартизації, повинні
передбачати:

критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення
національних стандартів;

критерії визначення розробників національних стандартів;

визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних)
стандартів;

механізм апеляції;

інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної
стандартизації. Рядків розгляду проекту національного стандарту та
подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його
опублікування;

ознайомлення за рівних розумів з проектами національних стандартів усіх
заінтересованих сторін.

Під година схвалення або прийняття національного стандарту центральний
орган виконавчої влади в сфері стандартизації визначає дату надання
стандарту чинності з урахуванням години на виконання підготовчих заходів
щодо його впровадження.

Перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця,
публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального органу
виконавчої влади в сфері стандартизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні
стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади в
сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту – це опублікування
національного стандарту, що ґрунтується на відповідному міжнародному
(регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний
(регіональний) стандарт має тієї самий статус, що і національний
стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного
(регіонального) стандарту.

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству,
інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки,
вимогам міжнародних (регіональних) стандартів здійснюють відповідні
технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації відповідно до цього
Закону. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на
п’ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або
інші суб’єкти стандартизації подають пропозиції про перегляд, зміни чи
скасування стандартів до центрального органу виконавчої влади в сфері
стандартизації.

Перегляд, у результаті якого розроблюється новий національний стандарт
або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється в порядку,
встановленому для розроблення стандартів.

Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган
виконавчої влади в сфері стандартизації в разі припинення випуску
продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення,
схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням
відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб’єкта
стандартизації відповідно до цього Закону.

Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в
офіційному виданні центрального органу виконавчої влади в сфері
стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм
чинності.

Стаття 12. Порядок застосування стандартів

Стандарти застосовуються на добровільних засідках, якщо інше не
встановлено законодавством.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в
інших документах.

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов’язковим:

для всіх суб’єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних чи
регламентах інших нормативно-правових актах;

для учасників догоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи
постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про
відповідність продукції певним чи стандартам застосував позначення цих
стандартів у її маркуванні;

для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо
дотримання вимог стандартів.

Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх
вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в
Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних
та інших стандартах.

Стандарти, застосовані під година виготовлення продукції, повинні
зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього
виробу даного виду продукції.

Стаття 13. Застосування стандартів у технічних регламентах та інших
нормативно-правових актах

Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють
обов’язкові вимоги щодо:

захисту життя, здоров’я та майна людини;

захисту тварин, рослин;

охорони довкілля;

безпеки продукції, процесів чи послуг;

запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;

усунення загрози для національної безпеки.

У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших
нормативно-правових актах зазначається, чи є дотримання певних
стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих
документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція,
вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам
відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.

У разі виникнення об’єктивних перешкод для застосування певних
обов’язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник
продукції зобов’язаний повідомити про це центральний орган виконавчої
влади в сфері стандартизації. Одночасно виробник може звернутися до
центрального органу виконавчої влади в сфері стандартизації з
пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення
відповідних змін до цього стандарту, або з обґрунтованим клопотанням про
надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від
зазначених обов’язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади в
сфері стандартизації вивчає обґрунтованість звернення виробника,
проводити в разі споживи необхідні експертизи і за наявності підстав
після погодження із відповідним центральним органом виконавчої влади, що
здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного
стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його
дії.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом)
визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами
або іншими нормативно-правовими актами України, дозволяється
застосовувати норми догоди (контракту), якщо смороду не суперечать
законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції,
її зберігання та транспортування на території України.

Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламентів або інших
нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому
законодавством.

Особи, винні в порушенні законодавства в сфері стандартизації, несуть
відповідальність згідно з законами України.

Стаття 14. Знак відповідності національним стандартам

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації має право
встановлювати знак відповідності продукції національним стандартам.

Національний знак відповідності продукції національним стандартам –
знак, який засвідчує відповідність позначеної їм продукції усім вимогам
стандартів, які поширюються на цю продукцію.

Опис та правила застосування національного знака відповідності продукції
національним стандартам встановлюються центральним органом виконавчої
влади в сфері стандартизації.

Відповідність продукції національним стандартам добровільно
підтверджується в порядку, встановленому центральним органом виконавчої
влади в сфері стандартизації.

Розділ IV. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА СТАНДАРТИ,
КОДЕКСИ УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ ТА ТЕХНІЧНІ УМОВИ

Стаття 15. Право власності, видання та розповсюдження стандартів

Право власності на національні стандарти, кодекси усталеної практики,
класифікатори та каталоги належить державі. Від імені держави права
власника на ці документи здійснює центральний орган виконавчої влади в
сфері стандартизації.

Право власності на інші стандарти, створені іншими суб’єктами
стандартизації, належить тім суб’єктам, за кошти яких смороду створені
або яким воно переданий в установленому законом порядку.

Національні стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та
каталоги видає, перевидає та розповсюджує центральний орган виконавчої
влади в сфері стандартизації.

Видання і розповсюдження документів міжнародних (регіональних)
організацій із стандартизації, членом яких є Україна, здійснюють
центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації та інші
суб’єкти стандартизації на підставі положень цих організацій.

Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражувати і
розповсюджувати як офіційні видання будь-які стандарти, кодекси
усталеної практики, технічні умови або їх частини без дозволу їх
власника чи уповноваженої їм особи, крім випадків, передбачених законом.

У разі відтворення чи розповсюдження стандарту, кодексу усталеної
практики, технічних розумів без дозволу їх власника чи уповноваженої їм
особи суб’єкт стандартизації не несе відповідальності за невідповідність
тексту розповсюджуваного документа його офіційному чи тексту за
наслідки, спричинені застосуванням розповсюджуваного документа.

Суб’єкт стандартизації має право на відшкодування збитків, завданих йому
несанкціонованим розповсюдженням стандарту, кодексу усталеної практики,
технічних розумів, відповідно до закону.

Порядок видання та розповсюдження технічних регламентів встановлюється
законом.

Стаття 16. Надання інформаційних послуг

Інформаційні послуги надаються шляхом опублікування офіційних текстів
стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх
розповсюдження інформаційними мережами в ініціативному порядку та на
замовлення.

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації через
національний інформаційний фонд нормативних документів та національний
центр міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO забезпечує інформацією
вітчизняних та іноземних користувачів.

Для інформаційного забезпечення користувачів центральний орган
виконавчої влади в сфері стандартизації організовує формування каталогу
нормативних документів у сфері стандартизації на національному рівні,
встановлює правила його створення та ведення.

Суб’єкт стандартизації, відповідальний за розроблення і схвалення
стандартів, які можуть створити технічні бар’єри в торгівлі, надає
відповідну інформацію центральному органу виконавчої влади в сфері
стандартизації, який через міжнародну інформаційну мережу ISONET WTO
надає цю інформацію користувачам у рядка, встановлені кодексом усталеної
практики стандартизації.

Розділ V. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 17. Міжнародне співробітництво в сфері стандартизації

Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації відповідно до
закону представляє інтереси України в міжнародних організаціях із
стандартизації, уживає заходів щодо адаптації законодавства України в
сфері стандартизації до законодавства Європейського Союзу, здійснює
співробітництво в цій сфері з відповідними органами інших країн, приймає
рішення про приєднання до міжнародних (регіональних) систем
стандартизації, укладає домов про співробітництво та здійснення робіт у
сфері стандартизації.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені
цим Законом, те застосовуються норми міжнародного договору.

Розділ VI. ФІНАНСУВАННЯ РОБІТ ІЗ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Стаття 18. Джерела фінансування

Роботи із стандартизації фінансуються замовниками цих робіт.

Джерелами фінансування є:

кошти Державного бюджету України;

кошти, передбачені на виконання програм і проектів;

кошти суб’єктів господарювання; кредити банків;

інші кошти, передбачені законом.

Витрати підприємств, пов’язані з розробленням стандартів, відносяться до
витрат на науково-технічне забезпечення їх господарської діяльності.

Витрати на роботи із стандартизації бюджетних установ та організацій
відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.

Замовниками робіт із стандартизації за кошти Державного бюджету України
є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством покладено
відповідальність за технічне регулювання у визначених сферах діяльності.

Замовлення робіт із стандартизації за кошти Державного бюджету України,
у тому числі на державне оборонне замовлення, здійснюється без
проведення торгів (конкурсів, тендерів).

Стаття 19. Використання коштів, одержаних від реалізації стандартів

Кошти, одержані від реалізації національних, регіональних і міжнародних
стандартів, спрямовуються виключно на виконання робіт із стандартизації,
розвиток науково-технічної бази.

Розділ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України протягом одній долі з дня набрання
чинності цим Законом:

внести до Верховної Заради України законопроекти щодо приведення
законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

прийняти нормативно-правові акти, що випливають з цього Закону;

забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів, а також
нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів
виконавчої влади у відповідність з нормами цього Закону;

визначити порядок та терміни дії галузевих стандартів та прирівняних до
них інших нормативних документів колишнього СРСР.

3. Державні та інші стандарти є чинними до припинення їх дії або до
прийняття відповідних стандартів згідно з вимогами цього Закону.

4. Вимоги державних та інших стандартів, обов’язкові до виконання, є
чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших
нормативно-правових актів, які регулюють ці питання.

5. До приведення законодавства у відповідність з цим Законом законодавчі
та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не
суперечить цьому Закону.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

17 травня 2001 р.

N 2408-III

  

Додаток 2

ПОЛІТИКА В ОБЛАСТІ ЯКОСТІ

Наше підприємство – закрите акціонерне товариство «А\Т Глини Донбасу» є
спільним підприємством української компанії ЗАТ «Южно-октябрьські Глини»
і міжнародної компанії «Watts Blake Bearne».

«А/Т Глини Донбасу» розвідує, розробляє й експлуатує родовища глин для
постачань сировини, як на експорт, так і для провідних керамічних
підприємств України.

Використовуючи власний досвід і новітні технології, підприємство успішно
розвивається. Наші споживачі – найбільші світові виробники кераміки, що
випускають продукцію високої якості.

Приймаючи в увагу взаємну залежність і взаємну вигоду наших відносин зі
Споживачами, відповідальність перед ними за якість нашої продукції, і
ставлячи основною метою задоволення їх поточних і майбутніх потреб, ми
визначаємо наступні стратегічні цілі в області якості на 2001-2002 роки:

підтримка і зміцнення іміджу нашого підприємства як лідируючого і
надійного партнера, що поставляє продукцію тільки високої якості,

подальший розвиток бізнесу здійснювати переважно за рахунок якісного
росту, включаючи використання новітніх передових технологій, розробку
нових видів продукції,

створення системи, що самоудосконалюється, що забезпечує умови для
постійного розвитку й удосконалювання компанії з метою задоволення
дійсних і майбутніх потреб Споживачів і всіх зацікавлених сторін,

створення умов для розвитку духу творчості і причетності всього
персоналу до процесів, пов’язаним з розробкою, виробництвом і
реалізацією продукції.

Ми визначаємо вищевикладені стратегічні цілі як пріоритетні на найближчі
два роки і забезпечуємо їхнє виконання шляхом:

створення, підтримки в робочому стані і постійному удосконаленні системи
менеджменту якості з використанням ідей, закладених стандартом ISO
9004:2000, принципами Загального Управління Якістю (Total Quality
Management – TQM),

навчання і залучення всього персоналу в процеси якості шляхом
удосконалювання мотивації творчої, високопродуктивної праці,

вивчення дійсних і передбачуваних потреб споживачів, постійного
удосконалювання продукції і процесів,

раціонального забезпечення ресурсами з використанням новітніх передових
технологій, залученням до виконання відповідальних з погляду якості
робіт тільки висококваліфікованого, підготовленого персоналу,

неухильного виконання документованих процедур системи менеджменту
якості, контролю їхнього виконання, постійного аналізу ефективності
елементів СЯ,

вивчення і застосування новітніх технологій виробництва і управління.

Дійсна Політика в області якості призначена для фокусування діяльності
персоналу підприємства на основній меті – задоволення потреб Споживачів,
створення надійної, передбачуваної системи управління виробництвом і
якістю продукції, зміцнення позицій підприємства на світовому ринку,
придбання і зміцнення безумовної довіри Споживачів.

Додаток 3

ЦІЛІ В ОБЛАСТІ ЯКОСТІ

Виходячи з прийнятої Політики в області якості вище керівництво ЗАТ «А\Т
Глини Донбасу» намітило наступні цілі в області якості на 2002-2005
роки

Пункт Політики в області якості Цілі, що випливають з Політики в області
якості

Підтримка і зміцнення іміджу нашого підприємства як лідируючого і
надійного партнера, що поставляє продукцію тільки високої якості
Забезпечити 100% відповідність продукції, що відвантажується, вимогам
технічних специфікацій і заявок Споживачів.

Продовжити практику вивчення і використання передових технологій
видобутку і переробки сировини для керамічної промисловості.

Забезпечити статистичний контроль якості продукції, що випускається, і
процесів з метою виявлення причинно-наслідкових зв’язків виникаючих
невідповідностей і прийняття оптимальних технічних і управлінських
рішень.

Забезпечити доведення до відома Споживачів Політики і цілей в області
якості, іншої інформації про підприємство.

Подальший розвиток бізнесу здійснювати переважно за рахунок якісного
росту, включаючи використання новітніх передових технологій, розробку
нових видів продукції Здійснити перехід до більш глибокої переробки
сировини.

Збільшити виробництво керамічних сумішей на виробничій базі Мерцалово.

Напрацювати і підтримувати інформаційну базу нових технологій і методів
роботи в галузі, тенденцій і перспектив розвитку керамічної галузі.

Створення системи, що самоудосконалюється, що забезпечує передумови для
постійного розвитку й удосконалювання з метою задоволення дійсних і
майбутніх потреб Споживачів і всіх зацікавлених сторін Сформувати діючу
Раду по якості з числа вищого керівництва і провідних спеціалістів.

Звести до мінімуму виникаючі і потенційні невідповідності.

Забезпечити облік і ретельний аналіз дійсних і майбутніх потреб
Споживачів.

Прийняття технічних і управлінських рішень здійснювати тільки не основі
перевірених фактів.

Виконати інвентаризацію виникаючих і потенційних невідповідностей.

Створити діючий механізм збору, обробки, систематизації й аналізу
інформації, прийняття на їхній основі адекватних рішень, контролю й
оцінки їхнього виконання.

Створення умов для розвитку духу творчості і причетності всього
персоналу до процесів, пов’язаним з розробкою, виробництвом і
реалізацією продукції Виробити у всього персоналу розуміння своєї ролі і
значимості персонального внеску в загальний результат.

Створити діючу систему мотивації персоналу до творчої праці, активній
участі в удосконалюванні продукції і процесів.

Додаток 4

МАТРИЦЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КЕРІВНИЦТВА ЗАТ «А/Т ГЛИНИ ДОНБАСУ»

Функція Відповідальний Пункт ISO 9001:2000 Нормативний документ

Розробка і постановка системи якості Заступник Генерального директора по
якості 4 Посібник з якості

Розробка і доведення до персоналу політики в області якості Генеральний
директор 5.3 Посібник з якості

Визначення цілей в області якості Генеральний директор 5.4 Посібник з
якості

Розробка положень про відділи і посадових інструкцій Заступник
Генерального директора по кадрам і охороні праці 5.5 СТП ГД 1002-01

Формування і управління кадровим складом Заступник Генерального
директора по кадрам і охороні праці 6.2 СТП ГД 2005-01

Формування і управління інфраструктурою підприємства Генеральний
директор 6.3 СТП ГД 2006-01

Визначення поточних і майбутніх потреб Споживача Начальник відділу
маркетингу 7.2 СТП ГД 2002-01

Проектування і розробка нового продукту Головний технолог 7.3 Посібник з
якості, СТП ГД 1005-01

Організація процесу закупівель Керівники структурних підрозділів, що
здійснюють закупівлі 7.4 СТП ГД 2004-01

Здійснення виробництва продукту Керівник виробничого відділу 7.5 СТП ГД
2001-01,

СТП ГД 2013-01

Управління вимірювальним устаткуванням Заступник Генерального директора
по якості 7.6 СТП ГД 2007-01

Планування і проведення внутрішніх аудитів СЯ Генеральний директор 8.2.2
СТП ГД 2014-01

Здійснення моніторингу процесів Заступник Генерального директора по
якості 8.2.3 СТП ГД 2014-01,

СТП ГД 2015-01

Виміру продукту в процесі виробництва і випуску Керівник відділу якості
8.2.4 СТП ГД 2001-01,

СТП ГД 2015-01

Управління невідповідною продукцією Керівник виробничого відділу 8.3 СТП
ГД 2012-01

Аналіз задоволеності і прогноз майбутніх потреб Споживача Начальник
відділу маркетингу 8.4 СТП ГД 2002-01

Аналіз з боку керівництва ефективності системи якості, виконання цілей в
області якості Генеральний директор 8.4 Посібник з якості, СТП ГД
2014-01

Виконання коригувальних і попереджуючих дій Заступник Генерального
директора по якості 8.5 СТП ГД 2014-01

Постійне удосконалювання СЯ Генеральний директор 8.5 Посібник з якості

Управління документами СЯ Заступник Генерального директора по якості
4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 СТП ГД 1000-01,

СТП ГД 1001-01,

СТП ГД 1002-01,

СТП ГД 1003-01

Створення і управління робітничим середовищем Генеральний директор 6.4
СТП ГД 2005-01,

СТП ГД 2006-01,

СТП ГД 2008-01,

СТП ГД 2010-01,

СТП ГД 2011-01

PAGE

PAGE 3

Економічність

Функціональність

Безпека

Зручність

Естетичність

Загальні вимоги споживача до об’єкта (засоба задоволення потреб)

Рис. 1.1. Основні узагальнені вимоги споживача

Споживачі

Маркетингова служба

Науково-дослідницькі, дослідно-конструк. підрозділи

Виробництво

Реалізація

Споживачі

Відгукы

Якість фірм

Якість діяльності

Якість продукції

Загальна якість

Рис. 1.3. Піраміда якості

Забезпечення якості

Управління якістю

Удосконалення якості

Система якості

(Система менеджменту якості)

Політика організації в області якості

11. Утилізація після використання

1. Маркетинг

Потребитель

Производитель

10 Технічна допомога

9. Монтаж та експлуатація

8. Реалізація і розподіл

7. Пакування і зберігання

6. Контроль, випробу-

вання, обстеження

5. Виробництво

2. Розробка продукціи

3. Матеріально-техничне забезпечення

4. Розробка і підготовка виробничого процесу

Рис. 1.4. «Петля якості» в системі менеджменту якості

Action

Plan

Check

Do

Корегуючи дії за результатами контролю

Контроль

Планування діяльності

Діялність (реалізація плану)

Рис. 1.5. Круг Демінга

Підвищення якості і продуктивність

Зменшення витрат

Охорона навколиш-нього середовища

Підвищення економічної стабільності

Підвищення конкуренто-спроможності

Задовільненість споживачів

Відповідність законам

Поліпшення виробничого клімату

Рис. 1.6. Цілі систем якості

Показники якості

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Верхня границя

Середня границя

Нижня границя

Рис. 1.7. Контрольна карта (умовна)

«Велика кість»

«Середня кість»

Основний показник якості

«Дрібна кісточка»

Причини

Наслідки

Рис. 1.8. Схема діаграми Ісікави

50

40

30

20

10

Б А В Інші види дефектів

Кількість дефект. виробів

Рис. 1.9. Діаграма Парето (умови)

Планування якості

Контроль якості

Реализація політики в області якості

Забезпечення якості

Регулювання якості

Рис. 1.10. Забезпечення якості в рамках системи якості

ТК

(187)

ПК

(552)

РГ

(2100)

Спеціальні наукові групи (19)

Рис. 1.11. Структура технічних комітетів ІSО

Сертифікація

Обов’язкова

Добровільна

Рис 1.12. Види сертифікації з точки зору добровільності її виконання
(правового статусу)

Сертифікація

Самосертифікація

Сертифікація третьою стороною

Рис 1.13. Види сертифікації з точки зору відповідальності за виконання

Сертифікація

Національна

Міжнародна (регіональна)

Рис 1.14. Види сертифікації з точки зору територіального охвату

Добровільність

Об’єктивність оцінок

Принципи сертифікації систем якості

Відтворюваність результатів оцінок

Інформованість

Конфіденційність

Рис. 1.15. Принципи сертифікації систем якості

Об’єкти оцінки при сертифікації систем якості

Діяльність з управління і забезпечення якості

Якість продукції

Виробнича система

Рис. 1.16. Об’єкти перевірки та оцінки сертифікації систем якості

Заснування премії Демінга у сфері якості. Японська концепція CWQC.
Формування принципів TQM.

Впровадження стандартів ISO 9000

Заснування національних (в США і країнах Європи) і міжнародних премій у
сфері якості

Удосконалення загального менеджменту підприємств на основі принципів TQM

Моделі TQM першого покоління

Моделі TQM другого покоління

Моделі TQM третього покоління

1950-70-ті роки

1980-90-ті роки

2000-ні роки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020