Реферат на тему:
Поняття “зайнятість”, “безробітні”, “підходяща робота”
Поняття зайнятості. Зайнятість населення, яке проживає на території
України, забезпечується державою шляхом:
• проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на
задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності;
• стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприє-мництва.
Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих
та суспільних потреб; як правило, вона приносить їм дохід у грошовій або
іншій формі.
Розрізняють такі юридично важливі обставини для визнання гро-мадянина
зайнятим (рис. 7.1).
Зайнятість означає фактичну реалізацію права на працю. Громадяни України
вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством, у тому
числі й не пов’язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію,
місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,
гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,
реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та
перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Примус до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків,
передбачених законодавством України. Не вважається
примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а
також робота чи служба, що виконується особою за вироком чи іншим
рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний
стан.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на
працю, яка дає можливість заробляти йому на життя працею, яку він вільно
обирає або на яку вільно погоджується, а добровільна незайнятість
громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або
кримінальної відповідальності.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на
території держави на законних підставах:
• ті, хто працює за наймом на умовах повного або неповного робочого дня
(тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм
власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за
кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи
підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою
діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть
участь у виробництві;
• обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах
державної влади, управління та громадських об’єднаннях;
• особи, які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки
України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та
конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ,
інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства
України, альтернативну (невійськову) службу;
• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних
загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
• громадяни інших країн, які працюють, тимчасово перебуваючи в Україні,
і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств
і місій;
• законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого
населення.
Отже, зайнятість означає реалізацію права на працю; громадяни реалізують
своє право на працю у різних формах зайнятості. Термін “зайняті” значно
ширший від терміна “працівники”, позаяк зайнятість на умовах трудового
договору — лише одна із форм зайнятості.
Поняття “безробітні”. Поряд з терміном “зайняте населення”
законодавством визначається поняття “безробітні”, а також зміст його
правового статусу. Правовий статус безробітного включає основні права й
обов’язки та їх гарантії. Безробітними визнаються:
• тільки працездатні за віком і станом здоров’я громадяни, які не мають
роботи й заробітку, інших передбачених законодавством доходів;
• зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають
роботу;
• готові й здатні приступити до підходящої роботи1.
Уразі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам
статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх
особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості
за місцем проживання як таких, що шукають роботу.
Реєстрація громадян провадиться при пред’явленні паспорта і трудової
книжки, а в разі потреби — військового квитка, документа про освіту або
документів, які їх замінюють.
Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які
через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених
законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як
такі, що шукають роботу, готові й здатні приступити до підходящої
роботи2
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які
шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається
Кабінетом Міністрів України1 .
Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості, протягом семи
календарних днів з моменту реєстрації добирається підходяща робота.
Зауважимо, що за неможливості надати підходящу роботу безробітному може
бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою
кваліфікацію.
Якщо такої роботи не було надано, громадянинові згідно з його заявою
встановлюється статус безробітного і призначається допомога по
безробіттю.
Поняття “підходяща робота”. Поняття “підходяща робота” для різних
категорій громадян, які звертаються щодо працевлаштування до державної
служби зайнятості, неоднозначне2.
Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід),
підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії
(спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій місцевості,
де він проживає.
Зауважимо, що заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала
на попередній роботі, з урахуванням середнього рівня заробітної плати,
що склався у відповідній галузі за минулий місяць.
При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж
громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід,
становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
Вимоги щодо надання підходящої роботи знижено: • для громадян, які
вперше шукають роботу і не мають професії
(спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої
професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу
тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки;
• для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви
тривалістю понад шість місяців, підходящою вважається робота за
спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення
кваліфікації, а в разі неможливості її надання — інша оплачувана робота
за спорідненою професією (спеціальністю);
• для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад
шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за
останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю)
може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення
кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії
(спеціальності);
• у разі неможливості надати громадянинові роботу за професією
(спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається
робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням
здібностей, здоров’я громадянина та минулого досвіду, доступних для
нього видів навчання й потреб ринку праці у цій професії
(спеціальності);
• при зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням
державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новим,
так і за попереднім фахом (спеціальністю) за останнім місцем роботи.
Зазначимо, що рішенням місцевих державних адміністрацій, виконавчих
органів відповідних рад може встановлюватися транспортна доступність та
інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист
населення.
Список використаної літератури
Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева,
Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.
Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков:
Консум, 1998.
Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми
трудового договору // Право України. — 1994. — №11-12. — С.32-34.
Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых
споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.
Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право
України. — 2000. — № 8.
Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів //
Право України. — 1992. — № 7.
Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов’язаних з укладанням, зміною і
припиненням трудового договору // Вісн. Верх. Суду України. — 1997. —№3.
Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії і практики
// Право України. — 2000. — № 6.
Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і
цивільного права // Право України. — 2000. — № 7.
Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні
аспекти. Правова держава. — К.: ІнЮре, 1998. — Вип. 9.
Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у
Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.
Клюев А. А., МавринА. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.
Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право
України. — 1997. — № 11.
Лазор Л. Підвідомчість трудових спорів, що виникають за результатами
атестації // Рад. право. — 1982. — № 8.
Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових
відносинах // Право України. — 2000. — № 7.
Лазор В. Юридична природа трудового договору у ринкових відносинах //
Право України. — 2000. — № 1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
