Реферат з БЖД
на тему:
“ОЗНАЧЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ РИЗИКУ.
УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ”
ПЛАН
1. Загальна оцінка та характеристика небезпек
2. Концепція прийнятного (допустимого) ризику
3. Управління ризиком
4. Якісний аналіз небезпек
Використана література
1. Загальна оцінка та характеристика небезпек
Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які
супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя,
шкодою здоров’ю, шкодою природному чи техногенному середовищу,
дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих
людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою,
залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що
знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в,
тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних
ресурсів, перспективності зони тощо.
З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Кожен окремий
вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих,
поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла,
вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний
засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у
грошовому еквіваленті.
Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою
можливої небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись] або ризик.
Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними
наслідками (п) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний
період часу:
R = n/N.
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового
ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну
кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну
кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за
певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до
однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні
засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.
Для того, щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень
особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових переваг,
містить необхідний, навіть обов’язковий елемент ризику, зробимо
невеличкий відступ.
Наприклад, безпечні леза не є зовсім безпечними, вони тільки-безпечніші,
ніж їхні аналоги, вони забезпечують допустимий рівень ризику поряд зі
збереженням переваг менш безпечних пристроїв, які вони замінюють. Жоден
літак не зміг би піднятися у небо, жодна машина не змогла б рушити,
жоден корабель не зміг би вийти у море, якщо б виникла необхідність
перед цим виключити усі ризики та усі небезпеки. Подібним чином
неможливо було б працювати на свердлильному верстаті, керувати
автомобілем, йти по вулиці, пірнати у воду, готувати обід тощо без
деякого елементу функціонального ризику.
Існує ризиковий баланс між відомими перевагами та недоліками
консервантів, що використовуються у харчовій промисловості, між відомими
перевагами використання радіації для медичної діагностики і лікування
(напр., рентгенівська діагностика, радіаційна терапія) та відомими
загрозами людському здоров’ю від впливу радіації. Завжди можна навести
декілька прикладів, коли відносно безпечний матеріал або частина
обладнання можуть за певних умов ставати небезпечними. Навіть така дія,
як пиття води, але у великій кількості, може стати причиною серйозних
проблем з нирками.
Отже, безпека є насправді відносним поняттям того, що не існує
абсолютної безпеки для всіх обставин та умов. Просте запитання: «Яка
безпека є достатньою?» не має простої відповіді. Вираз «безпека на
99,9%», що використовується для означення високого рівня гарантії або
низького рівня ризику, особливо в рекламі, не може вважатися коректним.
Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії.
Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1, встановлюють
кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних
умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для
визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для
забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона застосовується для
певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до
категорії І (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж
віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).
Таблиця 1. Категорії серйозності небезпек
Вид Категорія Опис, нещасного випадку
Катастрофічна
І
Смерть або зруйнування системи
Критична
ІІ
Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження, у системі
Гранична
ІІІ
Незначна травма, короткочасне -захворювання, пошкодження у системі
Незначна
ІV
Менш значні, ніж у категорії III травми, захворювання, пошкодження у
системі
Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 2, є якісним
відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія,
яка є наслідком неусунутої або непідконтрольної небезпеки. Базуючись на
вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти висновку щодо
специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас
методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна
визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити
їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно імовірних наслідків та
ймовірності, якщо такі наслідки будуть мати місце.
Таблиця 2. Рівні ймовірності небезпеки
Вид
Рівень
Опис наслідків
Часта
А
Велика ймовірність того, що подія відбудеться
Можлива
В
Може трапитися декілька разів за життєвий цикл
Випадкова
С
Іноді може відбутися за життєвий цикл
Віддалена
D
Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу
Неймовірна
Е
Настільки малоймовірно, що можна припустити, що пока небезпека ніколи
не відбудеться
Наприклад, якщо зіткнення літаків у повітрі, без сумнівів, буде
класифікуватися як категорія І (катастрофа), то її можливість або
ймовірність буде віднесена до рівня D (незначна), виходячи зі статистики
випадків зіткнення літаків у повітрі. Зусилля, спрямовані на зменшення
шкоди від такого роду випадків, зійдуть до здійснення специфічного,
але відносно незначного контролю для запобігання подібної ситуації. І
навпаки, зіткнення двох автомобілів на переповненій автостоянці може
бути класифіковане як незначна (категорія IV) подія з ймовірністю, що
належить до рівня А (часта) або рівня В (можлива). Зусилля у цьому
випадку будуть сфокусовані на забезпеченні дешевого та ефективного
контролю через високу імовірність цієї події: знаки, які вказують
напрямок руху автомобільного транспорту, широкі місця для паркування,
обмеження швидкості, усунення нерівностей, що примушують зменшити
швидкість тощо є прикладом такого контролю.
Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена до
категорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі
зусилля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпеки
з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи або
проекту.
Легко помітити, що серйозна небезпека може бути припустимою, якщо може
бути доведено, що її ймовірність надто низька, так само може бути
припустимою вірогідна подія, якщо може бути доведено, що результат її
незначний. Ці міркування дають підстави для припущення, що ймовірність
припустимого ризику небезпеки обернено пропорційна її серйозності.
2. Концепція прийнятного (допустимого) ризику
Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небезпеки, або
ж ймовірність небезпеки; яка визначається як відношення кількості подій,
з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за
конкретний період часу.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити
розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму
зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в
Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Наразитись на
смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості
громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000
осіб. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у
побутовій сфері 1998р. становитиме:
R = 68 271/50 100 000 = 0,001362
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які
проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 2004 р. 1362 особи. В
охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується
коефіцієнт частоти, який показує кількість травмованих чи загиблих на 1
000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна
сказати, що рівень смертельного побутового травматизму в Україні 2004 р.
становить 1,362.
Аналітично-статистичний збірник «Праця та соціальна політика в Україні»
за 2004 р. повідомляє, що у 1991 — 2004 роках в Україні від нещасних
випадків невиробничого характеру загинули 567,5 тис. осіб, що в 38 разів
перевищує рівень смертельного травматизму на виробництві, сотні тисяч
людей стали інвалідами. Від травматизму на транспорті померло близько 76
тис. осіб, майже 82 тис. осіб загинули від отруєнь, 108 тис. осіб
закінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8
тис. осіб, 37,3 тис. осіб утопилися і 12,7 тис. осіб загинули при
пожежах.
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах
допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може
прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні
можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен
перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик
характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості
випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної
безпеки, неможливо.
Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може
обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час
також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та
економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки
життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого)
ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні
створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні
аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її
досягнення.
Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний
механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення
заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами.
Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених
сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може
спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі
прийнятних значень.
На рис. 1 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення
прийнятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на
забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але
зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення
безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати
збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.
Рис. 1. Визначення прийнятного ризику
Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у
технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при
виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини
звичайно вважається ризик, який дорівнює 106 на рік. Малим вважається
індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для
будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств,
організацій, установ.
Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених
відповідними правилами охорони праві стандартних значень, все ще існує
деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім.
Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — вирішує керівництво.
Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та
міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки
головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості
ризику.
3. Управління ризиком
Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання
підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого
проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або
системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені
елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо
виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити
ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного
рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації
можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:
* повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають
високий ступінь небезпеки;
* заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;
* удосконалення технічних систем та об’єктів;
* розробка та використання спеціальних засобів захисту;
* заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль
за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання
безпечної роботи та поведінки.
Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто
заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення
рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів.
Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному
їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень
зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий
підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
У питаннях управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього
управління.
Рис. 2, запозичений з довідника «Менеджмент ризику», графічно ілюструє
модель індексу витрат, що очікуються, яка базується на вартості витрат,
у системі порівняно з вірогідністю цих витрат. Прийнятна вартість
небезпечної ситуації визначена індексом п’ять (насправді можна
використовувати будь-який індекс, це призведе лише до зміни нахилу
лінії). Приклад на цьому малюнку має відношення тільки до матеріальних
втрат. Можлива шкода персоналу (смерть, травми, захворювання) в даному
прикладі не розглядається. В разі шкоди персоналу значення втрат у
системі та пов’язані з цим витрати повинні бути переглянуті через
важливість збереження людського життя.
На цій гіпотетичній ілюстрації показана система, в якій допускається
прийнятною ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1000, якщо витрати менші
або дорівнюють $5000. Так само була запроектована втрата $5 млн, якщо
можливість такої ситуації — 1 з 1 млн була б прийнятним ризиком.
Використовуючи цю концепцію як базову лінію, можна визначити якісні та
кількісні межі для будь-яких інших ситуацій. Проте, оскільки залежність
вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в
процесі його реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини
змушують збільшити ризик порівняно з програмованим.
Рис. 2. індекс втрат, що очікуються.
Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром
прийнятного ризику, є можливість контролювання чи ліквідації ризику.
Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються
неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.
Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 на 14 млн,
може вважатися відносно низьким, люди рідко знаходяться на вулиці під
час грози. В даному разі, незважаючи на те, що ризик невеликий,
необхідність ліквідації його базується на тому, що ціна повного
нехтування такою небезпекою дуже висока (смерть або серйозні фізичні
пошкодження), а ціна контролю чи ліквідації цього ризику, Навпаки,
незначна (наприклад, треба просто залишитись у приміщенні). Проте, якщо
головні будівельні операції повинні здійснюватися за щільним графіком,
вартість зменшення можливості враження людини блискавкою розглядається з
точки зору різних перспектив.
Навпаки, існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають
великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо
усунути.
Як приклад, можна навести дії з запуску космічного човника. З точки зору
експлуатації цілої системи рівень ризику, пов’язаний з запуском і
посадкою човника, на декілька порядків перевищує ризик польоту на
авіалінії, а ризики, які містить у собі політ на авіалінії, ризик
пілотування легкого одномоторного літака. Але в даному разі такий ризик
приймається тому, що, по-перше, його практично неможливо усунути на
даному рівні розвитку космонавтики, а по-друге, кожен політ космічного
човника відкриває нові перспективи для розвитку багатьох галузей науки,
техніки, оборони, народного господарства.
Отже, вартість не є єдиним та головним критерієм встановлення
прийнятного ризику. Важливу роль, як показано вище, відіграє оцінка
процесу, пов’язана з визначенням та контролем ризику.
Для того, щоб чіткіше уявити собі, як на практиці використовується
методика управління ризиком, розглянемо приклад, пов’язаний з ризиком
небезпеки лише однієї технологічної операції — операції покриття меблів
кількома шарами лаку в процесі їх виготовлення. Цей приклад покаже не
лише, як потрібно використовувати методику управління ризиком, а й те,
коли і як використовуються заради окремих напрямів безпеки
життєдіяльності, а саме охорони праці, захисту навколишнього середовища
та цивільної оборони.
Уявімо, що підприємець бажає побудувати невелику фабрику з виробництва
меблів. Кінцевий процес виготовлення меблів передбачає стадію покриття
їх кількома шарами лаку. Основні небезпеки сучасних лакувальних
матеріалів — токсичність,” горючість, здатність до вибуху. Вже на стадії
проектування виробництва, а саме при виборі конкретного виду та марки
лаку, ці небезпечні властивості матеріалу слід враховувати поряд з
іншими його характеристиками — вартістю, технологічністю, якістю тощо.
Вибір технології нанесення лаку на меблі також пов’язаний з вибором
більш безпечного варіанта, а також відповідних засобів індивідуального
та колективного захисту працівників. Якщо власник підприємства побажає
взагалі у никнути небезпеки шкідливого впливу парів лаку на працівників
в процесі лакування, то він зможе скористатись автоматичною фарбувальною
лінією. Однак таке обладнання досить дороге, і тому для невеликого
підприємства, яке лише починає промислову діяльність, установка його
практично неможлива, особливо в умовах жорсткої конкуренції. Крім того,
слід пам’ятати, що використання автоматичної лінії не виключає повністю
всі небезпеки, а, навпаки, може призвести до появи нових небезпек,
наприклад, до небезпеки враження електричним струмом при наладці та
профілактичних роботах на ній.
Скоріш за все нанесення лаку буде здійснювати оператор за допомогою
пульверизатора у фарбувальній камері. Для захисту оператора передусім
необхідно вибрати відповідний засіб захисту органів дихання. Респіратор
— найдешевший з можливих засобів — в даному разі не може бути
запропонований, оскільки він не захищає обличчя та очі. Можливість
використання фільтруючого протигаза буде визначатись характеристиками
парів лаку, але скоріш за все такий протигаз у даному випадку буде
малоефективним, — потрібен буде ізолюючий протигаз. Ізолюючі протигази
бувають шлангові та автономні. Отже, необхідно вирішувати, чи
встановлювати стаціонарну систему забезпечення оператора повітрям за
допомогою шлангового протигаза, чи використати автономний дихальний
апарат.
Не слід забувати, що існують і інші працівники фабрики, які прямо не
мають відношення до процесу лакування, але змушені працювати у
безпосередній близькості до фарбувальної камери. Вони також можуть
зазнавати впливу токсичних випарувань. Щоб виключити можливість
негативного впливу парів лаку на інших працівників, фарбувальна камера
повинно мати ефективну систему вентиляції та відповідне обладнання, яке
запобігає проникненню іншого виробничого персоналу у небезпечну зону під
час проведення лакувальних операцій. Таким обладнанням можуть, серед
іншого, бути: 1) попереджувальні знаки, розташовані у зоні робіт, які
нагадують персоналу про небезпеку та/або потребують використання
індивідуальних засобів захисту; 2) сигнальні або попереджувальні вогні,
які будуть вмикатися кожен раз, коли відбувається лакування, для того,
щоб перешкодити решті працівників проникнути у зону робіт; 3) оголошення
по всій фабриці, яке інформує працівників про початок і кінець
небезпечної операції.
З метою зменшення ризику вибуху та пожежі електричне та вентиляційне
обладнання, яке знаходиться у фарбувальній камері та поряд з нею,
повинно мати відповідне вибухопожежозахисне виконання. Слід зазначити,
що вартість, наприклад, двох електричних двигунів, що мають однакові
технологічні параметри, але один має відкрите виконання, а другий
особливо вибухозахисне, може різнитися у кілька десятків разів.
Запровадження наведених вище технічних засобів безпеки працівників не
виключає необхідності здійснення спеціальних організаційних та
санітарно-гігієнічних заходів: а) розробки і запровадження технологічних
карт та інструкцій з техніки безпеки; б) навчання та інструктажу
персоналу, контролю за дотриманням та виконанням встановлених правил
безпеки при проведенні робіт; в) забезпечення працівників
санітарно-гігієнічним обладнанням та відповідними процедурами, а також
іншими – заходами та засобами, які вимагаються чинними нормативними
документами з охорони праці.
Вci наведені вище Питання безпеки належать до компетенції охорони праці,
але забруднене повітря, яке буде вилучатись з фарбувальної камери,
може становити небезпеку для людей, які живуть або з тих чи інших причин
знаходяться поблизу цього виробництва. Це вже сфера дії іншого
законодавства, а саме законодавства про захист навколишнього
середовища, .інших нормативних документів та інших органів контролю.
Для того, щоб отримати дозвіл на запровадження нового технологічного
процесу, підприємцю необхідно узгодити можливість і кількість викидів з
органами санітарного нагляду та захисту навколишнього середовища. У
даному разі мова йде про можливість забруднення повітря, і, можливо, цей
приклад не зовсім показовий, бо в інших виробництвах можуть
використовуватися значно агресивніші речовини або у набагато більших
кількостях, ніж ті, про які йдеться тут, але все ж цей приклад наочно
демонструє ризики, з якими пов’язане будь-яке виробництво, і
необхідність застосування методики управління ними.
Захист повітряного басейну від забруднень регламентується гранично
допустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному
повітрі населених пунктів, гранично допустимими викидами (ГДВ) шкідливих
речовин та тимчасово узгодженими викидами шкідливих речовин від джерел
забруднень. Значення ГДК. речовин, що забруднюють повітря, встановлені
відповідними державними та міждержавними стандартами і санітарними
нормами. Норми: ГДВ розробляються для* кожного джерела забруднення,
виходячи з того, щоб його викиди в сумі з викидами всіх інших джерел
забруднення, що розташовані в цьому районі, не призвели до утворення у
приземному шарі повітря перевищення ГДК, а в місцях розташування
санаторіїв, будинків відпочинку та в зонах відпочинку міст з населенням
понад 200 тис. мешканців ці концентрації не /повинні перевищувати 0,8
ГДК.
Для того, щоб виключити або зменшити можливість впливу шкідливих речовин
на людей та навколишнє середовище в разі аварії, стихійного лиха чи
катастрофи, на підприємстві згідно з вимогами законодавства і
нормативних актів з питань цивільної оборони та охорони праці власником
мають бути опрацьовані і затверджені план попередження надзвичайних
ситуацій і план (інструкція) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій).
У плані попередження надзвичайних ситуацій розглядаються можливі аварії
та інші надзвичайні ситуації техногенного і природного походження,
прогнозуються наслідки, визначаються заходи щодо їх попередження,
терміни виконання, а також сили і засоби, що залучаються до цих заходів.
У плані (інструкції) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій) мають
бути перелічені всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації,
визначені дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх
виникнення, обов’язки професійних аварійно-рятувальних формувань або
працівників інших підприємств, установ і організацій, які залучаються до
ліквідації надзвичайних ситуацій.
Розробивши всі необхідні організаційні, санітарно-гігієнічні та технічні
заходи забезпечення безпеки працівників і узгодивши їх з місцевою
інспекцією Комітету по нагляду за охороною праці, виконавши розрахунки
ГДВ шкідливих речовин і узгодивши їх з відповідними органами охорони
здоров’я та захисту навколишнього середовища, розробивши і узгодивши з
органами цивільної оборони план попередження надзвичайних ситуацій і
план (інструкцію) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій),
підприємець, якщо немає інших перешкод, може розпочинати виробництво
продукції.
Але йому не слід забувати також про можливість несанкціонованого доступу
до шкідливих речовин, наприклад; з метою крадіжки. В деяких випадках,
наприклад, яких мова йде про радіоактивні речовини, сильнодіючі отруйні
речовини, агрохімікати тощо підприємець несе відповідальність за належне
їх збереження транспортування ті контроль за ними.
4. Якісний аналіз небезпек
Вище було показано, що жодна система чи операція не гарантує абсолютної
безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося,
наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні
заходи та методи, які використовуються Для виріщення відповідних задач,
удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем,
визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками,
зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз
небезпек – починають з грубого дослідження, яке дозволяє в основному
ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження
можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз.
Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні,
відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних
інструментів. Типи аналізу:
• попередній аналіз небезпек (ПАЩ
• системний аналіз небезпек (САН)
• підсистемний аналіз небезпек (ПСАН)
• аналіз небезпеки робіт та обслуговування (AffPO) Методи та прийоми, що
використовуються при аналізах:
• аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)
• аналіз дерева помилок (АДП)
• аналіз ризику помилок (АРП)
• прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР)
• аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)
• аналіз поетапного наближення (АПН)
• програмний аналіз небезпек (ПрАН) ~
• аналіз загальних причин поломки (АЗПП)
• причинно-наслідковий аналіз (ПНА)
• аналіз дерева подій (АДПд)
Метою даного навчального посібника не є вивчення перелічених вище
методів та прийомів аналізу небезпек. Існує велика кількість наукових та
технічних праць на-цю тему, які рекомендується вивчати тим, хто хоче
отримати більш повні та деталізовані поради з приводу застосування
методів аналізу небезпек.
Крім того, окремі методики вивчаються при вивченні загально-інженерних
та спеціальних дисциплін. Та оскільки даний навчальний посібник
розрахований на широке коло студентів різних спеціальностей, автори
вважають за доцільне ознайомити їх з основами принаймні двох з наведених
вище методик, а саме з попереднім аналізом небезпек (ПАН) та аналізом
дерева помилок (АДП).
Попередній аналіз небезпек — це аналіз загальних груп небезпек,
присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є
першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати
небезпеки, які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому
аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.
ПАН звичайно виконується у такому порядку:
— вивчають технічні характеристики об’єкта, системи чи процесу, а також:
джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали;
встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;
— визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджується на
даний об’єкт, систему чи процес;
— перевіряють технічну документацію на її відповідність законам,
правилам, принципам і нормам безпеки;
— складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела
небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають
шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.
При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності
вибухопожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів
об’єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація
від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.
Після того, коли виявлені крупні системи об’єкта, які є джерелами
небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за
допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище.
Існують базові запитання, на які обов’язково необхідно відповісти, коли
проводять ПАН, незважаючи на те, що деякі з них можуть здаватися занадто
простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного
аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевидність має схильність
приховувати деякий рівень прихованої небезпеки. Базові запитання, які
мають бути вирішені, включають наступні:
> який процес/система аналізуються? > чи залучені до цієї системи люди?
> що система повинна звичайно робити? > чого система не повинна робити
ніколи?
> чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до системи?
> чи використовувалась система раніше?
> що система виробляє?
> які елементи включено в систему?
> які елементи вилучено з системи?
> що може спричинити появу небезпеки?
> як оцінюється ця поява?
> що і де є джерелами та перешкодами енергії?
> чи існує критичний час для безпечності операцій?
> які загальні небезпеки притаманні системі?
> як може бути покращений контроль?
> чи сприйме керівництво цей контроль?
Проведення ПАН може бути спрощено і формалізовано завдяки використанню
матриці попередньої небезпеки, спеціальних анкет, списків і таблиць.
Аналіз дерева помилок (АДП) вважається одним з найбільш корисних
аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при
оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому, що
він використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається
від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні
можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або
яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості
професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід розслідувань
нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки
одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок в процесі системної
безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Це — загальний, або
відомий, результат можливого ряду подій, характер яких може чи не може
бути відомий, поки не проведено розслідування. Оскільки аналітик починає
ідентифікувати окремі події, які сприяли кінцевій події, може бути
побудовано дерево помилок. Розташовуючи кожний фактор у відповідному
місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись будь-які
пошкодження в системі, який зв’язок існує між подіями і яка взаємодія
відбулась (чи не відбулась, але може відбутись).
Хоча АДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може також
використовуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану
подію. Будуючи дерево, яке описує всі події, які повинні відбутись, щоб
здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АДП як метод
для створення основи промислової програми техніки безпеки.
Для того, щоб необхідним чином побудувати дерево помилок, аналітик
повинен насамперед володіти широким знанням системи чи процесу
дослідження. Якщо таких знань недостатньо, тоді процес повинен включати
участь проектної групи спеціалістів, а також інших відповідних
організаційних структур компанії ( наприклад, спеціалістів з якості та
надійності, операційного проектування). Аналітик повинен мати чітке
розуміння процесу міркувань після проектування системи, як і будь-яких
експлуатаційних критеріїв, які впливають на продуктивність системи.
Важливим також є розуміння умов експлуатації.
Створення дерева помилок починається з визначення кінцевої події. Ця
подія може мати широкий та загальний характер — відмова чи пошкодження
системи, або вузький та специфічний, коли порушується функціонування
компонента X. Ця кінцева подія буде розташовуватись на верхівці дерева
помилок, а всі наступні події, які ведуть до головної, будуть
розташовуватись як гілки на дереві. Рис 3 ілюструє початок простого
дерева помилок з розташуванням кінцевої події, подій, що впливають, та
нерозвинутих подій, далі — до первісних подій.
Коли користувач крокує від кінцевої події вниз, буде матеріалізуватись
кожний рівень дерева. Для того, щоб перейти від одного рівня до
наступного, аналітик повинен постійно ставити фундаментальне запитання:
«Що могло б призвести до здійснення цієї події?» Як тільки причинні
події ідентифіковані, вони розміщуються у відповідній позиції на дереві
помилок.
Рис. 3. Концепція дерева помилок
При побудові основного дерева помилок використовуються спеціальні
символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим зображенням події і
того, як вона взаємодіє з іншими подіями на дереві. Спеціальна форма
символів дає наочність і значно полегшує побудову дерева помилок.
Виконання аналізу дерева помилок можливе лише після детального вивчення
робочих функцій усіх компонентів системи, що розглядається. При цьому
слід враховувати, що на роботу системи впливає людський фактор, тому всі
можливі «відмови оператора» теж необхідно вводити у склад дерева.
Оскільки дерево помилок показує статичний характер подій, розвиток подій
у часі можна розглянути, побудувавши кілька дерев помилок.
Використана література
Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.
Охорона праці. Посібник. – К., 2002.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
