.

Принципи визначення валових доходів підприємства. Комунальний податок як один з видів місцевих податків. Ставка податку. Термін сплати (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
788 3907
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Податкова система”

на тему:

Принципи визначення валових доходів підприємства. Комунальний податок як
один з видів місцевих податків. Ставка податку. Термін сплати

ПЛАН

1. Принципи визначення валових доходів підприємства

2. Комунальний податок як один з видів місцевих податків. Ставка
податку. Термін сплати

Список використаної літератури

1. Принципи визначення валових доходів підприємства

 Валовий дохід – загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній
зоні, так і за їх межами.

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі
матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового
кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від
реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних
витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів,
матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина
вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу.
Залишок виручки становить валовий дохід.

Валовий дохід є та частина вартості… і виміряна частина валового
продукту…, котра залишається після відрахування частини вартості і
виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у
виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід
дорівнює, таким чином, заробітній платі…+ прибуток + рента.

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового
продукту, яка залишається після відрахування частини цьогопродукту, що
використовується на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї
частини продукту — валового доходу, — утворена у вигляді заробітної
плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є
фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий
показник не обраховується і не планується (крім колективних
сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він
визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й
амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої
продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і
характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення
продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення
матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного
узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний
економічний ефект, котрий отримує народне господарство від діяльності
кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у
тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону
діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи
ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості —
основного джерела національного доходу. Валовий дохід — основне джерело
утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного
бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом
національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства,
— писав К. Маркс, — то національний дохід складається із заробітної
плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу».

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на
чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та
додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість
необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві
частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди
призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт — це
продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як
чистий дохід (грошова форма додаткового прибутку).

Перелік доходів, що включаються і що не включаються до складу
скоригованого валового доходу, чітко визначено в законі. Так, наприклад,
скоригований валовий дохід включає:

1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі
допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної
особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх
первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення
(ліквідації).

2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з
надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними
паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами.

3. Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від
нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також
доходів від здійснення операцій лізингу (оренди).

4. Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що
передують звітному, та виявлені у звітному періоді та деякі інші.

Не включаються до складу скоригованого валового доходу:

1. Суми ПДВ, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість,
нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком
випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану
вартість.

2. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за
рішенням суду, або внаслідок задоволення претензій, як компенсація
прямих витрат або збитків, понесених платником податку в результаті
порушення його прав та інтересів.

3. Суми надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що
повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо
такі суми не були включені до складу валових витрат.

4. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у
вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права,
емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові
внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України
без створення юридичної особи.

5. Суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій),
сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов’язковість
придбання яких передбачена законодавством), у разі зарахування таких
доходів до відповідних бюджетів.

6. Суми одержаного платником податку емісійного доходу.

7. Доходи від спільної діяльності на території України без створення
юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших
платників податку, що оподатковані у порядку, встановленому  Законом.

8. Кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної
допомоги, яка надається відповідно до міжнародних угод.

9. Кошти, що надаються платнику податку – суб’єктові інноваційної
діяльності спеціалізованими державними і комунальними інноваційними
фінансово-кредитними установами відповідно до Закону України “Про
інноваційну діяльність” та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.

10. Вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з
метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством

11. Кошти або майно, що надаються у вигляді безповоротної допомоги
громадським організаціям інвалідів та підприємствам і організаціям, що
визначені у законодавстві.

2. Комунальний податок як один з видів місцевих податків. Ставка
податку. Термін сплати

Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних
установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських
підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків
річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (тобто не більше 1 грн. 70
коп. на місяць) (рис. 1).

У разі, якщо бюджетні установи й організації здійснюють позабюджетну
діяльність, вони не є платниками комунального податку.

Комунальний податок необхідно сплачувати незалежно від кількості
працюючих на підприємстві. Згідно з Інструкцією зі статистики
чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України,
існує два варіанти обчислення середньооблікової чисельності працівників:
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу та
середньооблікова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної
зайнятості.

Для розрахунку комунального податку застосовується показник
“середньоспискова (нині – середньооблікова) чисельність штатних
працівників спискового (нині – облікового) складу”, тобто зайнятий
працівник враховується тільки один раз незалежно від строку трудового
договору та тривалості робочого часу.

Не включаються до середньооблікової чисельності працівники, які не
перебувають у штаті даного підприємства, а саме прийняті на роботу за
сумісництвом з інших підприємств і ті, які оформлені за сумісництвом на
одному і тому ж підприємстві (внутрішні сумісники).

Рис.1. Розрахунок комунального податку

До складу сумісників не повинні включатися працівники, які виконують,
крім основної роботи, іншу оплачувану роботу без зайняття штатної посади
на тому ж підприємстві. Працівник, який отримує на одному підприємстві
дві, півтори або менше однієї ставки і оформлений за сумісництвом на
тому ж підприємстві, де знаходиться основне місце роботи (внутрішнє
сумісництво), враховується як одна фізична особа. Таким чином,
підприємство не повинне нараховувати та сплачувати комунальний податок
за осіб, які працюють на ньому за сумісництвом.

Враховуючи, що кошти комунального податку спрямовуються на комунальні
потреби за місцем розташування даного суб’єкта, головне підприємство
(або сама філія) сплачує комунальний податок за працівників філії до
бюджету за місцем їх знаходження.

Комунальний податок – це обов’язковий місцевий податок, який
нараховується на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та
середньоспискової чисельності працюючих.

Таблиця 1

Комунальний податок

Платники

Юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій,
планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств

Об’єкт

Фонд оплати праці, розрахований виходячи з офіційно встановленого
неоподаткованого мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично
сплаченої заробітної плати), помноженого на середньоспискову чисельність
працюючих за звітний місяць

Ставка

Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду
оплати праці, розрахованого виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів
громадян

Джерело

Для юридичних осіб – собівартість

При розрахунку сум комунального податку враховується середньооблікова
(середньоспискова) чисельність працівників та встановлений на дату
розрахунку розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Зайнятий
працівник враховується тільки один раз (по місцю основної роботи),
незалежно від строку трудового договору та тривалості робочого часу,
тобто сумісники в розрахунок чисельності не входять.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний період (місяць)
розраховується підсумком чисельності працівників облікового складу за
кожний календарний день звітного місяця, з 1 по 30 або 31 число,
включаючи святкові (неробочі) та вихідні дні, та діленням розрахованої
суми на число календарних днів звітного місяця.

Щодо сплати цього податку підприємствами, які тимчасово не ведуть
виробничу діяльність, але при цьому подають до статистичних органів
звітність про середньоспискову чисельність штатних працівників
спискового складу за відповідний період, то питання сплати ними,
звільнення їх від сплати або надання відстрочки у сплаті цього податку
таким підприємствам, з урахуванням їх виробниче – фінансового стану,
відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, що
впроваджують місцеві податки і збори. Теж саме стосується і
неприбуткових організацій.

Рішенням органу місцевого самоврядування може бути встановлено базовий
податковий (звітний) період для комунального податку, який дорівнює
календарному кварталу, тому розрахунок податку повинен подаватися
протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем
звітного (податкового) кварталу. Сплата комунального податку
здійснюється щомісяця авансовими внесками до 15 числа наступного місяця.
. , .

Сума комунального податку у повному обсязі, обчислена відповідно до
розрахунку за звітний квартал (з урахуванням фактично сплачених
авансових внесків за місяці цього кварталу), повинна бути внесена
платником протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем
відповідного граничного строку, тобто протягом 50 календарних днів,
наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

Якщо рішенням органу місцевого самоврядування передбачено, що розрахунок
комунального податку подається і сам податок сплачується щомісяця, то
базовий податковий (звітний) період для податку у такому випадку
дорівнюватиме місяцю. Розрахунок комунального податку повинен подаватися
платниками до податкових органів протягом 20 календарних днів, наступним
за останнім календарним днем звітного періоду, а сплачуватися податок
повинен протягом 10 календарних днів після граничного терміну

подання розрахунку. У разі неподання розрахунку в цей термін платник
сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян

Приклад

На підприємстві середньооблікова чисельність штатних працівників за 1
півріччя 2001 р. становила:

– січень – 5 чол., лютий – 4 чол., березень – 5 чол., квітень – 6 чол.,
травень – 6 чол., червень- 5 чол.

Середньооблікова чисельність становить: (5+4+5+6+6+5)=31 чоловік. ?.
Середньомісячна чисельність дорівнює: 31 чоловік : 6 місяців = 5,17=5
чоловік. Розрахунок суми комунального податку за І півріччя 2001 р.

***

До 01.01.2006 р. була чинна Інструкція зі статистики чисельності
працівників №171. Для визначення кількісного складу працівників (для
комунального податку) використовувалась середньооблікова кількість
штатних працівників, яка включала працівників, перелічених у п. 2.1 —
2.2 Інструкції №171, крім названих у пп. 2.1.12 — 2.1.16, 2.2.12 та п.
2.3 (див. таблицю).

Але з 01.01.2006 р. набрала чинності Інструкція №2861, і обчислювати
кількісний склад працівників з метою нарахування та сплати комунального
податку слід саме за нею. ДПАУ у коментованому листі зазначила, які саме
працівники включаються до розрахунку (див. таблицю). Додамо лише, що
нова Інструкція набула більш упорядкованого вигляду, хоча порядок
визначення кількості працівників для розрахунку комунального податку
майже не змінився.

Водночас ДПАУ повідомляє, що розроблено проект наказу «Про внесення змін
до форми податкового розрахунку комунального податку». Після його
підписання та реєстрації податковий розрахунок комунального податку
треба буде подавати за оновленою формою.

Визначення середньооблікової кількості працівників

до і після 1 січня 2006 року

До 01.01.2006 р. до середньооблікової чисельності не включались:2 З
01.01.2006 р. до середньооблікової кількості штатних працівників
облікового складу не включаються:3

Ті, хто перебуває у відпустках по вагітності та пологах або в додатковій
відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку,
передбаченого чинним законодавством або колективним договором
підприємства, включаючи тих, хто усиновив новонароджену дитину
безпосередньо з пологового будинку (пп. 2.2.12) Працівники, які
перебувають у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами (пп. 2.5.8),
та працівники, які перебувають у відпустках по догляду за дитиною до
досягнення нею віку, передбаченого законодавством або колдоговором,
включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину з пологового будинку
(пп. 2.5.9)

Громадяни інших держав, які працювали за договорами на підприємствах,
включаючи розташовані на території України спільні підприємства,
незалежно від форм господарювання, якщо вони згідно із законодавством
України одержували дохід (заробітну плату) (пп. 2.1.16) Увага: іноземці
до переліку винятків з 01.01.2006 р. вже не відносяться

Особи, перелічені у п. 2.3 Інструкції №171, зокрема сумісники та ті, хто
працює за договорами підряду тощо.

Студенти та учні навчальних закладів, які проходили виробничу практику
(або на період літніх канікул) і були зараховані на робочі місця та
посади (пп. 2.1.12), та студенти й учні, які працювали на умовах,
визначених пп. 2.1.13 – 2.1.15 Особи, перелічені у п. 2.6 Інструкції
№286, зокрема сумісники та працівники, які працюють за договорами
підряду, та студенти й учні, які працюють на умовах, визначених пп.
2.6.4 – 2.6.6

1 Інструкція №171 втратила чинність. Про це ми писали в «ДК» №51/2005.

2 Відповідно до п. 3.3 Інструкції №171.

3 Відповідно до Інструкції №286.

Список використаної літератури

Дьяконова І. І. Податки та податкова політика України. – К.: Наук.
думка, 1997.

Азаров М.Я. Все про податки: Довідник. – К.: Експерт – ПРО, 2000.

Василик О.Д. Теорія фінансів. – Київ, – НІОС, 2000.

Василик О.Д., Павлюк Н.В. Державні фінанси України: Підручник. –
К.:НІОС, 2002.

Марцин В.С., Солдатенко О.В. Податкова політика держави та її вплив на
ефективність господарської діяльності торгових підприємств //Фінанси

Податкова система України: Підручник / За ред. В. М. Федосова. – К.:
Либідь, 1994.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020