.

Світовий досвід проведення політики антимонопольного обмеження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
247 2911
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Світовий досвід проведення політики антимонопольного обмеження”

час, на зорі третього тисячоліття, розвиток інфраструктури, міжнародних
торгівельних зв’язків та інформаційних мереж неухитно тане за собою
створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту
найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивного
немає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на
національному або й на міжнародному ринку, а деколи навіть залишаються
єдиними на ринку, викидаючи з нього конкурентів – стають монополістами.
Слід зауважити, що компанія не повинна бути величезною за розмірами щоб
стати монополією, отримати монопольну владу. Навіть невеликим компаніям
вдається стати монополіями на місцевому ринку.

У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і
завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне
законодавство. Якщо ще у XIX ст. Для врегулювання монопольних випадків
використовувались окремі норми господарського права, або й окремі пункти
у статтях про господарську відповідальність, то наприкінці XIX ст., а
саме у 1890 р. У США був прийнятий перший антимонопольний закон – Закон
Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольного законодавства
у багатьох країнах світу.

Зараз антимонопольне законодавство є актуальним, оскільки чи не щодня
порушуються справи про його недотримання, а деякі з них набувають
неабиякого розмаху. Для прикладу, справа про порушення антимонопольного
законодавства найбільшим у світі виробником комп’ютерів IBM
(International Business Machines) тягнулася 13 років, і за цей час було
списано 60 млн. Сторінок паперу. Слід зауважити, що аналогічні справи
порушуються проти більшості великих компаній (як уже названа IBM,
Microsoft та ін.).

не помітити й місця, яке займає антимонопольне законодавство у системі
економічних наук. Глибокі економічні дослідження й стали причиною його
виникнення. Саме вони довели, що монополія, частіше всього, шкідлива для
суспільства, оскільки спричиняє збільшення суспільних витрат.
Дослідження в галузі мікроекономіки показали, що монополії, на противагу
конкурентним фірмам, мають значний вплив на ціну шляхом регулювання
обсягу випуску продукції, завдяки чому монополія може, без зайвих
проблем, встановлювати оптимальний рівень випуску (при якому граничний
дохід дорівнює граничним витратам), виштовхувати конкурентів з ринку
(наприклад, встановлюючи занижені ціни на свою продукцію). Також
визначені причини існування монополії, як економічні, так і юридичні. На
основі всіх цих економічних досліджень і створюється у країнах світу
антимонопольне законодавство, завданням якого є обмежувати монополії, і,
в той же час, не придушувати природні монополії, при яких має місце
економія від масштабу.

законодавство тісно пов’язане з державним регулюванням економіки,
оскільки уповноважені державні органи мають можливість безпосередньо
впливати на процес утворення монополій, обмежувати монопольну владу та
її прояви, забороняти діяльність монополій тощо.

Також антимонопольне законодавство тісно пов’язане із законодавством
взагалі і з господарським (торговельним) правом зокрема. При створенні,
зміні або доповненні антимонопольного законодавства приймаються до уваги
як норми різних галузей права (наприклад конституційного), так і
міжнародні договори і угоди, що укладені країною.

Антитрестівське законодавство США

Перший антитрестівський закон у США, Закон Шермана, був прийнятий у 1890
р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополії
спричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у
відповідь на зміни, які відбулись в економіці США.

Після громадянської війни (1862-1865) залізниці зв’язали між собою всі
регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідь на
такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися
корпорації, що за розмірами перевищували ті, що існували раніше, при
чому багато з них утворились шляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад,
“Стандарт Оіл Траст”, заснований в 1882 р. контролював біля 90%
нафтопереробних потужностей країни. Компанія “Амерікан Тобакос”,
заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і
дрібні бізнесмени відчували загрозу від цих нових гігантів і Закон
Шермана був прийнятий головним чином під впливом цих антимонопольних
настроїв. В той же час він не викликав до себе уваги населення і не
спричинив серйозних дебатів.

Два основні розділи Закону Шермана носять такий же невизначений
характер, як і багато частин Конституції США.

Розділ 1 стверджує, що будь-який контракт, об’єднання…, таємна
домовленість, направлена на обмеження торгівлі або комерції вважається
протизаконним.

Розділ 2 стверджує, що монополізація, спроба монополізації а також
об’єднання або таємна згода з метою монополізації будь-якої частини
торгівлі

Суди, зазвичай, не розглядали угоди, про встановлення і підтримання
фіксованих цін як такі, що обмежують торгівлю до 1897 року, а злиття між
конкурентами з метою утворення монополій не вважалось до 1904 року
монополією. Пізніше суди постановили вважати фактично у всіх випадках
незаконними угоди про підтримку фіксованих цін, тоді як монополізацією
оголошувалося створення або захист монополій за допомогою “неприйнятних
дій”. Монополія як така не є незаконною в США; термін монополізація
відноситься до характеру дій, а не типу ринкової структури. Якщо ви є
винахідником нового запатентованого продукту, і при цьому ваша фірма
виявляється єдиною на даному ринку, то ви не порушили ніякого закону.

У період між 1897 – 1904 р.р., коли картелі вважалися незаконними, а
злиття, що приводили до утворення монополій виявлялися в рамках закону,
економіка США зазнала значних змін внаслідок цього роду об’єднань.
Наприклад, в 1901 р. в результаті серії об’єднань утворилась “Юнайтед
Стейтс стіл корпорейшн”, яка контролювала біля 60% всіх потужностей по
виробництву сталі в США. За однією з оцінок ця хвиля об’єднань, що
охопила більше 10 великих галузей, що були перед тим конкурентними або
принаймі олігополіями, практично перетворила їх на монополії. Два інших
основних закони були прийняті в 1914 р. на тій же сесії конгресу, що
подарувала США подоходні податки і Федеральну резервну систему.

Закон Клейтона заборонив певні види антиконкурентних дій, а на основі
Закону про Федеральну торгову комісію була створена Федеральна торгова
комісія (ФТК) в якості експертного органу, що допомагав Міністерству
Юстиції вводити в життя антитрестівські закони (див. нижче). Закон
Клейтона містив три основні розділи.

Розділ 2, посилений в 1936 р. Законом Робінсона – Петмана, визначає
цінову дискримінацію наступним чином:

буде вважатися незаконною дискримінація різних категорій покупців шляхом
продажу за різною ціною аналогічних по сорту і якості товарів… у тих
випадках, коли це може спричинити послаблення конкуренції, або створення
монополій у будь-якій галузі торгівлі, або притискання і знищення
конкуренції, як і створення перешкод для неї.

Закон Робінсона – Петмена був прийнятий, зокрема, під тиском зі сторони
власників дрібних бакалійних магазинів, які зрозуміли, що виникаючі
ланцюги однотипних магазинів (зокрема A&P) були здатні спричинити тиск
на поставників з метою надання їм “несправедливих” знижок у цінах
продуктів, які вони купують. Власники мілких магазинів шукали захисту у
Конгресу і отримали його.

Розділ 3 Закону Клейтона оголошує протизаконними акти продажу (або здачі
в оренду), обумовлені забороною звертатись до послуг іншого продавця у
тих випадках, коли це “може потягнути за собою істотне послаблення
конкуренції або створення передумов для виникнення монополії. Ця стаття
закону була застосована зокрема, щоб відгородити користувачів від вимог
копіювальних фірм купувати папір виключно у них (зв’язуючий контракт) і
щоб пересікти вимоги компанії, що виробляє бензин і деякі запчастини до
автомобілів, продавати на бензоколонках не тільки бензин, що
виробляється нею, а й її шини і акумулятори (ексклюзивний договір).

Дію розділу 3 Закону Клейтона можна проілюструвати такою схемою:

Розділ 7 Закону Клейтона забороняє злиття або купівлю “у будь-якій
області комерції або в будь-якій частині країни у тих випадках, коли це
може спричинити вагоме послаблення конкуренції або створення передумов
для виникнення монополій”.

Можна виділити наступні типи злиття компаній:

Тип злиття Опис Приклади

Горизонтальне Між конкурентами Один виробник автомобілів зливається з
іншим

Вертикальне Між продавцем і споживачем Видобувач нафти зливається з
виробником бензину

Конгломерат Між двома не зв’язаними напряму бізнесменами Компанія, що
випускає цукерки, зливається з компанією, що виробляє вітальні картки

Хоча Закон Клейтона характеризується більшою у порівнянні з Законом
Шермана визначеністю у відношенні практичних дій, тим не менше він
залишає за судами рішення про те, в яких випадках згадані дії швидше за
все сприяють послабленню конкуренції. Як і у випадку із Законом Шермана,
норми оцінки протизаконності поведінки на основі Закону Клейтона
змінювалися протягом часу.

Ще у часи обговорення проекту Закону Клейтона у США постало питання про
створення державного органу, до завдань якого входило б здійснення
державного контролю за застосуванням та дотриманням антитрестівського
законодавства. Ним стала Федеральна Торгова Комісія (ФТК). Закон про ФТК
був прийнятий 26 вересня 1914 р., тобто маже водночас із Законом
Клейтона (15 жовтня 1914 р.).

Головне завдання ФТК запобігати діяльності людей, товариств або
корпорацій, які використовують нечесні методи конкуренції в торгівлі
шляхом подання позову до них.

Комісії надані певні повноваження. Ось кілька з них

збирати та зберігати інформацію про дотримання законодавства про
конкуренцію;

у випадку подання позову від імені США проводити розслідування;

за вказівкою президента або за заявою генерального прокурора проводити
розслідування антиконкурентної діяльності;

розробляти правила, необхідні для застосування Закону про ФТК.

Закон про ФТК передбачає юридичну відповідальність за створення
навмисного або з недбалості якихось перепон для діяльності комісії.

У Міністерстві юстиції США діє Управління з антитрестівської діяльності,
що здійснює аналітичну роботу в галузі конкуренції та монополізму, облік
інформації, подання позовів до порушників тощо.

Закон Шермана, Закон Клейтона, Закон про ФТК є засадовими у
законодавстві США про конкуренцію та монополізм. На їх підставі органи
виконавчої влади змогли створити в економіці атмосферу врівноваженої
конкуренції, в якій одночасно функціонують суб’єкти господарської
діяльності, які репрезентують надвеликий, великий, середній бізнес та
сотні тисяч представників малого бізнесу.

Антимонопольне законодавство європейських країн

Вперше юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції
почали використовувати у Франції. Тут раніше, ніж в інших країнах,
концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним проявам
у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток
економіки. Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє.
Французькі суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного
кодексу Франції, згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток
іншому суб’єкту, зобов’язує виконавця до відшкодування завданого збитку.
Оскільки у статті не йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією,
французькій судовій практиці довелося стати на шлях власної
правотворчості та розробити поняття “зловживання правом”, що дозволило
непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб’єктивного права.

Межа між правомірними і неправомірними діями перебуває там, де право на
вільне проведення господарської діяльності одного суб’єкта переходить у
зловживання та порушення аналогічного права іншого суб’єкта.

Наведеної теоретичної конструкції дотримується сучасне французьке
законодавство про конкурентну та антимонопольну практику. Так, в
Ордонансі № 86-1243 від 1 грудня 1986 року “Про свободу цін та
конкуренції” є спеціальний розділ “Про антиконкурентну практику”. Стаття
7 цього нормативного акту забороняє узгоджену діяльність, угоди, спілки
або коаліції, якщо вони мають на меті або можуть стати перепоною,
обмежити або порушити конкуренцію на ринку у разі, якщо вони:

обмежують доступ інших підприємств або обмежують свободу їх конкуренції;

стають перепоною встановленню вільних ринкових цін, штучно викликають їх
зростання або падіння;

обмежують або ставлять під контроль виробництво, ринки збуту,
капіталовкладення або технічний прогрес;

призводять до розподілу ринків збуту або постачання.

На цих же умовах одному підприємству або групі підприємств забороняється
зловживати:

домінуючим становище на ринку якого-небудь товару;

економічною залежністю, в якій знаходиться клієнт або постачальник, що
не дозволяє користуватися правом вибору.

Такі дії є протиправними. До них закон відносить відмову у продажу, у
примушуванні до так званого зв’язаного продажу (див. схему 4).

Французьке законодавство надає державним органам широкі повноваження
щодо оперативного впливу на антиконкурентну діяльність на ринках
будь-яких товарів.

Шляхом рецепції французького законодавства пішло законодавство більшості
західноєвропейських країн (Італія, Бельгія, Голландія та ін.).

Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як
антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище
на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається
монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку
відповідного товару, у Німеччині – до третини ринку товару або не менше
ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії
для визначення монопольного становища використовується система так
званих простих та складних часток. Проста частка використовується для
визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що
контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж
сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою
компаній.

Суб’єкти господарської діяльності, що займають домінуюче становище на
ринку, зобов’язані надавати державним органам додаткові звітні відомості
про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності
(грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або часткова
заборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).

У національно-правових системах зарубіжних країн відокремлюють
організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну,
договірну та позадоговірну тощо антиконкурентну практику.

Індивідуальна антиконкурентна практика передбачає пануюче становище
суб’єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угод воно
виявляється в тому , що такий суб’єкт прагне включити до них умови, що
погіршують становище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх
підприємницької діяльності (виключні умови угоди).

Виключне становище у європейському антимонопольному законодавстві займає
захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачів
являють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та
споживачами. Перші дві ланки – це конкурентне та антимонопольне
законодавство. Вони настільки пов’язані між собою, що можна говорити про
їх єдність (див. таблицю).

Види законодавства Мета

Права споживачів Норми права, метою яких є захист прав споживачів як
більш слабкої сторони у відносинах з виробниками

Конкурентне право розвиток суперництва між виробниками за більш вигідні
умови виробництва та продажу товарів, надання послуг тощо

Антимонопольне право Норми права, метою яких є забезпечення
безперешкодного вибору та втілення заохочуваної законодавством
господарської діяльності

Таблиця SEQ Таблиця \* ARABIC 1 Види законодавства, яке регулює
конкуренцію та монополізм у зарубіжних країнах.

Наведене розмежування між нормами, як ,проте, й будь-яка інша
класифікація, є умовним, оскільки не дає повного уявлення про характер
взаємозв’язку між ними.

Законодавство більшості європейських країн відрізняє споживачів, що
діють у виробничій сфері, від кінцевих споживачів (сфера особистого
споживання) за ознакою здійснення першими господарської комерційної
діяльності. Так, у статті 12 англійського Закону про непорядні угоди
1977р. йдеться про те, що в угоді сторона “виступає як споживач щодо
іншої сторони”, якщо вона в ході виконання угоди не здійснює комерційної
діяльності, а інша сторона, навпаки, здійснює комерційну діяльність.

У законодавстві інших європейських країн споживач також визначається як
непрофесіонал, що придбаває товари для особистого, але не виробничого
споживання. У § 6 закону Німеччини “Про право відмови від угоди
укладеної “на ходу”, та від інших угод такого самого штибу” від 16 січня
1986 р., наприклад, йдеться про те, що положення цього Закону не
застосовуються, “якщо покупець укладає угоду в процесі здійснення своєї
підприємницької діяльності або інша сторона діє поза рамками
підприємницької діяльності”. Цей самий принцип закріплений і у § 24
Закону Німеччини “Про загальні умови угод” від 9 грудня 1979 р., в якому
йдеться про те, що правила § 2, 10, 11, 12 не розповсюджується на
загальні умови угод, що укладаються комерсантом, якщо “угода стосується
здійснення його торгівельного промислу”.

Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та
монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В
одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської
діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що
містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і
реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за
необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія,
Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція,
Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про
угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа
заторкує зацікавлену сторону або безпосередньо державний орган, який
здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та
монополізм.

У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань
яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі
конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії – це Відомство
генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції –
Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії –
Федеральна економічна палата.

Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також
захисту справ споживачів здійснюється адміністративними судами,
спеціальними судами та загальними (загальноцивільними) судами.
Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики
Великобританії), Швеції (Суд у ринкових справах). У країнах, де суб’єкти
господарської діяльності в обов’язковому порядку сповіщають державні
органи про угоди, що містять обмежувальну практику, суперечки
розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов’язкове сповіщення
про порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або
відповідного державного органу, розв’язання суперечок відбувається в
адміністративних судах. Якщо одна із сторін не погоджується із рішенням
адміністративного суду, вона може оскаржити його у загальному суді.

Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням
законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських
країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять
освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією
про якість товарів, умови торгівлі тощо.

Антимонопольне законодавство Японії

”, підготовлений за участю американських експертів відповідно до
правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі
про Федеральну торговельну комісію США.

Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та
розвитку конкуренції. Мета його заборонити приватну монополію, нечесне
укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній
конкуренції економічної могутності, виключити нечесне обмеження
виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування
підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та
вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи,
розвивати підприємницьку діяльність. При цьому під приватною монополією
розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з
іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених
торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою
контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців. Під
нечесним обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди,
домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищення цін,
обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами,
наслідком чого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у
сфері торгівельних відносин.

Зазначений закон детально визначає ситуації, які оцінюються як
монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих
(нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується
встановлений державою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка
одного підприємця перевищує половину ринкового обігу того чи іншого
різновиду товарів чи послуг, або частка для двох підприємців разом –
відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, що надаються цим
підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовж
значного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання
такого відсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що
визначається державним указом для галузі, до якої належить цей
підприємець. Визначають також, чи не завищені витрати керівництва та
реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сфері
підприємницької діяльності.

Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійний скрупульозний облік
та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами,
аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації
вимог цього закону в Японії створений спеціальний державний орган –
Комітет по справедливих угодах.

Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму та
здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарського
життя Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких
об’єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та
злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про
підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією
або нечесною угодою.

Законодавством Японії визначені також випадки, коли розглядуваний закон
не застосовується або його застосування обмежене. Перш за все це
стосується галузей природної монополії: електричної, газової
промисловості та ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються
законами про авторство, патенти, практичне використання винаходів
торговельної марки. Обмежується дія проти монопольного закону стосовно
депресійних картелів, створюваних для вирівнювання співвідношення попиту
і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких –
покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості,
підвищення продуктивності праці.

Комітет по справедливих угодах підлеглий безпосередньо прем’єр-міністру.
Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод
детально визначає перелік підвідомчих комітету справ, його структуру
тощо. До обов’язків Комітету, крім контрольної функції, входять
розслідування випадків порушення закону, прийняття рішення про відкриття
судового процесу, уплати штрафу.

За порушення антимонопольного законодавства, а також не виконання рішень
та вимог Комітету по справедливих угодах і суду законом передбачені для
винних осіб покарання у вигляді штрафів та позбавлення волі. Залежно від
різновиду злочину штрафи можуть досягати 5 млн. йєн, а позбавлення волі
з примусовою працею – 3 років. У випадку подання неправдивої інформації
експертом або свідком строк позбавлення волі сягає 10 років. В Японії
існує правило подвійного покарання, коли крім винної особи штрафом
карають і юридичну особу, чиї інтереси репрезентує винний.

Антимонопольне законодавство країн Східної Європи та Китаю

. Вони великою мірою врахували досвід США і Японії, але мали й свою
специфіку.

Однією з найбільш розвинених серед них була Чехословаччина. Вжиття
республіканськими органами управління цілеспрямованих заходів щодо
сприяння розвиткові економічної змагальності було закріплене у Законі
ЧСФР про державне підприємство: “1. Соціалістична держава відповідно до
своїх організаційно-господарських функцій створює умови для виробничої
діяльності підприємств, і перш за все за виданням загальних правових
норм, і зокрема: … ж) вживає протимонопольні заходи і встановлює правила
господарського змагання” На доповнення до цього 30 січня 1991 року
Федеральні збори Чеської і Словацької Республік прийняли Закон “Про
охорону економічного змагання”, в якому спеціальний розділ присвячений
управлінню економічним змаганням.

Мета цього закону полягає в охороні економічного змагання та створенні
умов для подальшого його розвитку, протидії виникнення та збереження
монопольного чи домінуючого становища юридичних та фізичних осіб в їхній
підприємницькій діяльності, якщо вона перешкоджає або обмежує економічне
змагання у країні.

Зазначений закон регулював порядок укладання картельних угод з точки
зору протидії економічному змаганню, порядок укладання угод про
об’єднання підприємств, ситуацію монопольного на ринку. Він визначав
також державні органи, які контролюють і забезпечують дотримання
антимонопольного законодавства – Федеральне управління економічного
змагання, Управління економічного змагання Чеської республіки,
Управління Словацької Республіки для захисту від обмеження та
недопущення змагання.

До компетенції управлінь входили перевірка схвалених угод про злиття
монопольного і домінуючого становища підприємств; дозвіл вилучень із
заборон і встановлення контролю над ними; реалізація рішень про
скасування дозволених вилучень; припинення угод, зокрема угод про
об’єднання, якщо вони суперечать закону; вживання щодо поданих справ
попередніх заходів; встановлення підприємствам грошових штрафів та ін.

В Угорщині 1984 року замість Закону від 1923 року про непорядну
конкуренцію було прийнято Закон “Про заборону непорядної господарської
діяльності”

Відповідно до цього закону юридичним і приватним особам заборонялося
здійснювати господарську діяльність способом, який порушує законні
інтереси конкурентів та споживачів Тут малися на увазі заборони:

на непорядну конкуренцію (порушення доброї репутації конкурента,
вилучення товару з обігу з метою впливу на ціну тощо);

на обмеження господарської конкуренції (визначення цін та розподіл
ринку, застосування незрівнянно нижчих цін порівняно з діючими цінами на
однакові або подібні товари);

на зловживання перевагою сил у галузі господарства (змова у договірних
відносинах необгрунтованої переваги, вплив на іншу сторону з метою
нездійснення нею своїх законних претензій, вплив на господарські рішення
конкурента з метою отримання необгрунтованої переваги);

на введення споживача в оману щодо властивостей та якості товару;

на продаж товару з примусовим асортиментом.

Усі суперечки, що улягають цьому закону, були підсудні обласному
(столичному) суду. Суд міг ухвалити рішення про зупинення порушником
дій, надання задоволення постраждалій стороні у вигляді заяви про
знищення товару, виготовленого шляхом правопорушення, відшкодування
збитків потерпілому, стягнення штрафів.

Контроль за дотриманням цього закону покладався на міністерство, яке
здійснює нагляд за ринками (орган, що мав загальнодержавну компетенцію).
Це міністерство мало право забороняти продовження якої-небудь дії, що
порушує закон.

В Югославії конкурентні відносини регулювалися відповідно до Закону “Про
боротьбу з непорядною конкуренцією та монополістичними угодами” від 24
квітня 1974 року (у редакцій Закону від 26 квітня 1989 року).

Цим законом регулювалися дії, що являють собою непорядну конкуренцію та
монополістичні угоди, дії, націлені на досягнення та використання
монопольного становища, а також заходи захисту від таких дій. Закон
охоплював сфери торгівлі, виробництва, реклами та ін. У ньому містився
перелік протиправних дій, складений з 18 пунктів. Серед них:

дії стосовно споживача;

неправдиві твердження стосовно конкурента;

вплив на конкурентів через розторгнення, невиконання господарських угод,
ділових зв’язків, маніпуляція цінами на товари;

приваблювання покупців шляхом надання премій або інших переваг, що
перевищують вартість звичайних рекламних премій та пільг.

У Законі було дано перелік угод, які визнавалися монополістичними,
перелік дій щодо досягнення й використання монопольного становища.

Всі протизаконні дії спричиняли настання юридичної відповідальності.
Серед вживаних заходів можна відзначити заборону подальших актів
непорядної конкуренції, усунення стану, створеного цими актами,
відшкодування завданої шкоди, визнання недійсними угод, грошові штрафи,
конфіскації, заборону на певну господарську діяльність.

У Польщі був прийнятий Закон “Про протидію монополістичним діям у
народному господарстві” від 28 січня 1987 року. Закон регулював прядок
об’єднання господарських одиниць, класифікованих як монополістичні, міри
відповідальності за порушення закону.

Функція контролю за забезпечення дотримання антимонопольного закону була
покладена на Міністерство фінансів, яке називалося “антимонопольним
органом”. При ньому на правах консультативного органу була створена Рада
з питань протидії монополістичним діям.

Рішення про визнання тих чи інших дій монополістичними приймав
антимонопольний орган. Він мав право заборонити укладання
монополістичних угод, вносити протест стосовно об’єднання господарських
одиниць, якщо це спричиняло обмеження конкуренції і розвиток монополії,
звернутися до засновницького органу про розділ підприємства-монополіста,
визначити розмір штрафу за порушення закону.

Тимчасове положення про розгортання та захист конкуренції було прийняте
у Китаї (1980 рік).

До початку економічних реформ кінця 70-х – початку 80-х років у Китаї
існувала монополія зовнішньої торгівлі. Монопольне право на здійснення
зовнішньоторгових операцій мало Міністерство зовнішньоекономічних
зв’язків. У процесі реформ проведена децентралізація
зовнішньоекономічних зв’язків. Провінційним та іншим місцевим органам
надане право створювати свої зовнішньоекономічні компанії. Першими
вступили в конкуренцію зовнішньоторговельні компанії, створені при інших
міністерствах і комітетах держради Китаю. В експериментальному порядку
правом безпосереднього ведення зовнішньоторговельної діяльності були
наділені понад 150 державних промислових підприємств. Аналогічне право
було надане науково-технічним фірмам. Такого роду антимонопольні заходи
сприяли розвитку конкуренції в Китаї.

Як бачимо, антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці
та господарському праві як один із способів державного регулювання
економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними
монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній
боротьбі.

З фактів та досліджень, наведених у першому розділі, можна зробити
висновок, що монополії можуть негативно впливати на ціноутворення,
створювати перешкоди конкуренції. Як видно з першого розділу, після
свого створення (причиною чого можуть бути патенти на виключне право,
володіння рідкісними ресурсами чи державна воля) монополії прагнуть
якнайшвидше використати цю можливість, регулюючи обсяг випуску,
встановлюючи цінову дискримінацію, або штучно знижуючи ціни. Це все
негативно впливає на конкуренцію і збільшує суспільні видатки. Такі
тенденції в економіці призвели до виникнення антимонопольного
законодавства. Проте, з іншої сторони, монополії сприяють НТП, так як
здатні виділяти значно більші кошти на асигнування у цій галузі. Крім
того мають місце і природні монополії, які зменшують витрати
суспільства. Антимонопольне законодавство повинно враховувати ці
обставини.

Порівнюючи норми антимонопольного законодавства різних країн, рано чи
пізно стикаєшся з фактом, що вони характеризуються значною схожістю. Це
говорить про те, що в світі спостерігається загальна тенденція щодо
врегулювання монополій, а також, що багато норм антимонопольного
законодавства одних країн запозичені у інших. Для прикладу, багато країн
світу запозичили основні положення антимонопольного законодавства у США.
Проте кожна країна має свої особливості, що й відбилося на їх
антимонопольному законодавстві. Зокрема значно різняться органи
забезпечення його дотримання, частка ринку, яку повинна охоплювати
компанія, щоб вона стала монополією.

В Україні, на відміну від інших країн, виникли “соціалістичні” монополії
ще за часів СРСР. Тому антимонопольне законодавство України має свої
особливості. Свій розвиток воно почало із прийняттям Закону України “Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в
підприємницькій діяльності” 18 лютого 1992р, в якому викладено суть і
основні принципи антимонопольного регулювання. Цей закон, а також Закон
України “Про Антимонопольний комітет України” визначають правовий статус
Антимонопольного комітету України як спеціального органу, який
забезпечує контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Слід
відзначити, що антимонопольне законодавство України є подібним то
світового і відстоює основні принципи світового антимонопольного
врегулювання.

літератури

Закон України “Про Антимонопольний комітет України” // Відомості
Верховної Ради України 1993, №50, ст. 472.

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992р. //
Відомості Верховної Ради України – № 21 – ст. 296.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій
діяльності”.

Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник
для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. –
Київ: Ділова Україна, 1996. – 352 с.

Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний
посібник для юридичних факультетів вузів – К.: Вентурі, 1996 – 228 с.

Р.И. Хозяйственное право Японии: проблемы, теории и практики: Препринт
доклада Института экономико-правовых исследований АН Украины. – Донецк,
1993. – 32 с.

и торговое право капиталистических государств: учебник – М., 1993 –
с.178-186.

Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика –
М., 1994. – с. 175-178.

Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 – 864
с.

Див. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993
– с257

PAGE 10

PAGE \# “‘Стр: ‘#’

Актуальність теми; місце теми в курсі мікро- і макроекономіки; зв’язки з
окремими темами; мета, завдання, поставлені при написанні курсової
роботи (через призму яких питань ця мете досягається); методологічна
основа курсової роботи, закони, принципи наукового пізнання, інф-освітня
база.

PAGE \# “‘Page: ‘#’

Актуальність теми

PAGE \# “‘Page: ‘#’

місце теми в курсі мікро- і макроекономіки

PAGE \# “‘Page: ‘#’

зв’язки з окремими темами

PAGE \# “‘Стр: ‘#’

Закон о запрещении частной монополии и обеспечении честных сделок № 54
от 14 апреля 1947 г. С изменениями и дополнениями 1953 г., 1977 г.
Наведено за: Кузьмин Р.И. Хозяйственноє право Японии: проблемы, теории и
практики: Препринт доклада Института экономико-правовых исследований АН
Украины. – Донецк, 1993. – 32 с.

PAGE \# “‘Стр: ‘#’

Мамутов В.К. Антимонопольное регулирование за рубежом //
Экономико-правовые проблемы состязательности. – Киев, 1994 с.43 – 53.

PAGE \# “‘Стр: ‘#’

По кожному розділу

PAGE \# “‘Стр: ‘#’

мін. 13

PAGE \# “‘Стр: ‘#’

Ліве

PAGE \# “‘Стр: ‘#’

Ліве

Схема SEQ Схема \* ARABIC 1 Розділ 3 закону Клейтона

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020