.

Сучасна ринкова економіка та механізм її функціонування. Теорія розподілу доходів. Ціноутворення на фактори виробництва (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 7505
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Сучасна ринкова економіка та механізм її функціонування. Теорія
розподілу доходів. Ціноутворення на фактори виробництва

1. Сучасна ринкова економіка та механізм її функціонування

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на
засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників
суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку
(капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини
починають опосередковувати практично всі відносини суспільства.
Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі
отримала назву “ринкової економіки”. Ключовим елементом конструкції
“ринкова економіка” є ринок.

Ринок – це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво
відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями
модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими
ознаками. “Ринок” для американця, західно-европейця, японця виглядає
по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська
“ринкова економіка” тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька
– до державного “дирижизму” західнонімецька – до “соціального ринкового
господарства”, а японська – до “корпоративного патерналізму”. Відповідно
до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним
особливостям, а не американський або корейський.

У той же час у всіх названих країнах ринок має цілком визначений набір
загальних ознак, який дає можливість судити про ступінь ринкових
відносин. Тому в першу чергу ми повинні з’ясувати все, що розкриває
родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються
в ринковій економіці України. Що ж являє собою ринок? У буденному
розумінні ринок -це базар. У кращому випадку ринок розуміється як
поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається
купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку,
що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей
ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб
зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття “ринок”
значно ширше , й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить
важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються
найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На нашу думку, вони найбільш
чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.

Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес
купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера
підприємницької діяльності – бізнесу. Тобто, мова йде не лише про
купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей,
наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної
(позичкові капітали, цінні папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу
виступає також інформація. Тому поняття “товарний ринок” – це лише
елемент загального поняття “ринок”. По-друге, ринок – це сукупність
економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких
здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому
аспекті ринок виступає як економічна категорія. По-третє, ринок – це
місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в
результати діяльності праці.

Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце,
роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що
опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім
впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з’явитися лише ті
результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в
особі покупців. На ринку з’ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок
показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку
визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й
товарів. Трактуючи так широко поняття “ринок”, не слід у той же час
ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок – це лише елемент
ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва,
розподілу й споживання.

В економічній, а особливо в публіцистичній літературі, поруч зі словом
“ринок” ми часто зустрічаємо прикметники “дикий”, “тіньовий”,
“базарний”, “стихійний” і т.д., ми ж ведемо мову про сучасний,
цивілізованний ринок. Які його ознаки?

По-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Що це означає? Це такий стан
ринку, при якому пропозиція товарів пере вищує попит на них при
фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по
відношенню до продавців. Можна сказати “диктат споживачів” на відміну
від “диктату продавців”, характерного для нашої сучасної економіки. В
такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише
тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними
цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного
відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушує
підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері
виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов’язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний
характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб’єкт виступає
як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб’єктів. Можливість
конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх
економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право
розпоряджатися об’єктами ринкових відносин. Таке право в минулому
базувалося на приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може
бути і приватна, і колективна, і державна власність. Неминучість
конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом
покупців над продавцями. Як це розуміти? Намагаючись задовольнити запити
споживачів, підприємці можуть реалізувати власний економічний
суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів.
Зовсім інша картина складається на ринку продавців, ринку, характерному
для нашої сучасної дефіцитної економіки. Тут конкурують між собою
покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між
підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів.
Перемога тієї чи іншої сторони залежить від рівня розвитку економіки в
цілому, а також від ступеня розвинутості ринкових відносин.

Третя ознака сучасного ринку – стабілізація відносин між суб’єктами
ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва
підприємців та інших суверенних суб’єктів економіки (наприклад,
покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і
збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові
протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих
суб’єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок
розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб’єкти ділових
відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і
взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це досить складні
процеси, і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації
економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб’єктів
ринкових відносин у цьому напрямку мусить брати на себе держава,
проводячи певну антимонопольну політику. Основні ознаки сучасного ринку
зображені на схемі

Схема 1

Характерні ознаки сучасного ринку

У нашому буденному житті учасники (суб’єкти) ринкових відносин, як
правило, асоціюються з покупцями й продавцями, які протистоять один
одному в торговельних закладах (магазин, підприємство громадського
харчування) або на базарі. Таке уявлення про суб’єкти ринку не
випадкове. Воно породжене загальним обмеженням розуміння ринку. Мова про
це йшла вище. Насправді, враховуючи, що товарно-грошові відносини в
ринковій економіці опосередковують усі відносини суспільства, суб’єктами
ринку практично стають всі учасники суспільного виробництва.

Що ж виступає об’єктами ринкових відносин? Тобто, що стає предметом
купівлі – продажу на сучасному ринку? Широке трактування ринку, наведене
вище, свідчить про те, що об’єктами ринкових відносин у сучасній
економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними
можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети
споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти праці
(інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції,
облігації);валюта, позичкові капітали і т.д.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну
надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить
складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх
можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об’єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів
виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок
позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок
інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок
житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий
ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка
складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга
має свій ринок.

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і
локальним (місцевим). Національний – це весь внутрішній ринок даної
країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний – ринок окремого
територіального підрозділу (республіки, краю, області, району).
Локальний – ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність
населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від
національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов’язані й
органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це
викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

Приклад. Розпад національного ринку СРСР привів до серйозних збоїв у
функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення
нових самостійних національних держав викликало необхідність формування
цілого ряду нових національних і регіональних ринків, без яких економіка
молодих держав нормально функціонувати не може.

Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних
утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів;
ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки.

Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи: організаційні й
економічні.

Організаційні. 1. Встановлення зв’язків між виробниками й споживачами
продукції (послуг), не опосередкованих іншими (наприклад, державними)
системами розподілу. 2. Забезпечення вільного вибору партнерів по
господарських зв’язках. 3. Забезпечення конкуренції між суб’єктами
ринку.

Економічні. 1.Механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу
матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються
через попит. 2. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння
досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення
якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3. Сприяє вирішенню
центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна
структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва
тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів
і послуг.

На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового
господарства тривалий, стійкий розрив між потребами й споживанням
(дефіцит) неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам
усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними
ринковими традиціями, перед якими стоїть немало невирішених
соціально-економічних проблем, позбавлені принаймні однієї – товарного
голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, – це кризи
перевиробництва.

Все це дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом
функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських
цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в
осяжному майбутньому.

Ринкова економіка – це специфічна соціально-економічна система. Вона, як
і будь-яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш
повно проявляється в

центральній ланці цієї системи – на ринку. Що це за механізм і як він
діє? Відповіді на ці запитання ми отримаємо, розглянувши спочатку його
складові елементи. Їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й
конкуренція.

Попит – це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з
попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим
відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи:
а)потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу;
б)грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або
послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція – це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний
момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти:
а)готовність виробників (продавців) до продажу того чи іншого виду
товару або послуги; б)умови, на яких виробник (продавець) згідний
продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне вираження: штуки,
тонни, метри.

Ціна – це, як було з’ясовано раніше, грошовий вираз вартості. На ринку,
як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і
ціну рівноваги. Ціна попиту – це гранично максимальна ціна, яку покупці
ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції – це гранично мінімальна
ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар. Ціна рівноваги – це
ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

Конкуренція – це процес суперництва між суб’єктами ринкових відносин за
найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.

Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий механізм. Процес
його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки.
Чим же визначається чіткість взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому
немає спеціального органу, який би вказував на те, які товари виробляти
підприємцю, де йому купувати ресурси, де робітникові працювати. Сам
ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний
внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам
певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції.
А реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник
ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація
вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є саморегульована
система. Така саморегульована система в літературі отримала назву
“вільного ринку”.

Ідея “вільного ринку” належить класику і політичної економії А.Сміту,
який у своїй роботі “Дослідження про природу й причини багатства
народів” стверджував, що ” вільна гра ринкових сил” створює гармонійний
устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні
інтереси, завдяки “невидимій руці” ринку, навіть не бажаючи того, сприяє
інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випадку, коли б він
бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає індивідуума (підприємця)
до дії, складає лише частину ринкового механізму. Щось повинно
стримувати економічний суб’єкт, який прагне безмежно задовольняти свою
жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка зводить
егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб’єктів до певної
гармонії, до ринкової рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичній
ліберальній економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану
роль. Функції держави як “нічного сторожа” обмежувалися забезпеченням
правопорядку, національної оборони, будівництвом і підтриманням
суспільне корисних споруд, наприклад, транспортних магістралей.
Втручання в економіку з боку держави торкалося лише гарантування для
всіх суб’єктів господарської діяльності основних економічних свобод, а
саме: свободи займатися будь-якою господарською діяльністю, свободи
конкуренції і торгівлі.

Зроблений А.Смітом аналіз ринкового господарства дає можливість пояснити
феномен взаємодії особистої вигоди (егоїзму) і її регулятора –
конкуренції, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю
збігатися з витратами виробництва. Його теорія розкрила, яким чином
суспільство спонукає виробників до того, щоб пропонувати саме ті товари,
які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в умовах
вільної конкуренції являють собою саморегулюючий фактор, – тому що вони
приносять з собою зростання обсягів виробництва. Нарешті А.Сміт показав,
яким чином у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність
доходів. Тобто, він описав господарський механізм вільного ринку, як
саморегулюючої системи.

І тут слід звернути увагу на дуже важливий момент. А.Сміт, на відміну
від деяких наших сучасних його “послідовників”, не розглядає ринкову
економіку як сферу, де кожен суб’єкт робить, що йому заманеться.
Основною властивістю вільного ринку, за А.Смітом, є те, що він виступає
своїм власним охоронцем. Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку
є кульмінацією будь-якої економічної свободи, а з іншого, – найсуворішим
наглядачем. І ніякі скарги на адресу міністра або іншої високої
інстанції, так само, як і благання про допомогу, не звільняють від
анонімного тиску ринкового механізму.

Отже, уважне вивчення спадщини А.Сміта з проблем функціонування
ринкового механізму навіть в умовах вільної конкуренції приводить зовсім
до протилежного висновку, ніж той, який нав’язується новітніми
поборниками ринкової економіки. А саме:

економічна свобода – це ілюзія, в усякому разі вона є такою значно в
більшій мірі, ніж здається напочатку. При цьому цілком зрозуміло, що в
умовах ринку можна робити все, що завгодно, але якщо хтось діє так, що
ринок цього не сприймає (тобто всупереч його законам), то ціною
індивідуальної свободи стає економічний крах. Функціонування ринкової
економіки – це не випадкові, хаотичні діяння господарюючих суб’єктів.
Всі ці діяння підпорядковані вимогам певних економічних законів, які
лежать в основі дії механізму ринку. Що це за закони, які їхні вимоги і
як вони діють?

Одним з важливих законів ринкової економіки є закон грошового обігу.
Основна вимога його полягає в дотриманні грошово-товарної
збалансованості. Вона повинна кореспондуватися з сумою цін товарів і
послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей, необхідна для обігу,
може бути розрахована за формулою:

Г = (Ц \ О, Де

Г – кількість грошових одиниць, необхідних для обігу; (Ц -сума цін
товарів; О – швидкість обороту грошей.

Дана формула є досить загальною. В реальному житті кількість грошей,
необхідних для обігу, залежить від набагато більшої кількості факторів.
Тому застосовується формула дещо складніша:

Г = ЦР – ЦК + ЦП – ВР \ О, де

ЦР – сума цін товарів, визначених для реалізації; ЦК – сума цін товарів,
платежі по яких виходять за межі даного періоду; ЦП -сума цін товарів,
строки платежів по яких наступили; ВР – сума взаємних розрахунків; О –
швидкість обороту грошей.

На практиці регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний
емісійний банк. В Україні таким банком є Національний банк України.

Надмірна кількість грошей в обігу породжує інфляцію. Вона може бути
викликана скороченням виробництва товарів і послуг при незмінній
грошовій масі або додатковим випуском (емісією) грошей в обіг при
незмінній товарній масі. Інфляція – грошове явище. А конкретніше –
знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно.
В міру наростання інфляції грошам все важче виконувати свої функції,
обслуговувати обіг товарів і послуг, платіжні операції тощо.

Зародившись на грошовому ринку, віруси інфляції проникають далі, в інші
сфери економічного організму. А це означає, що в ситуаціях, коли
інфляційна хвороба дуже запущена, однією лише нормалізацією грошового
обороту не обійтися. Правильна грошова політика держави створює лише
необхідну умову гальмування інфляції. Але реально вона діє лише тоді,
коли держава паралельно з нормалізацією грошового обігу зміцнює
механізми ринку, стимулює виробництво товарів, намагається стримати
поточний попит, застосовує інші заходи по відношенню до потерпілих від
інфляції галузей економіки.

Розрізняють відкритий і подавлений типи інфляції. Відкритій інфляції
властива тенденція до зростання цін. Вона формується в результаті
двоякого механізму. Перший це уіеханізм адаптивних інфляційних
очікувань. Суть його в тому, що, по-перше, споживачі, твердо повіривши в
незмінність тенденції до підвищення цін, скорочують заощадження,
нагнітають поточний попит і таким чином самі провокують чергове
подорожчання товарів і послуг. По-друге, дефіцит заощаджень, який
виникає в результаті першої акції, негативно відбивається на розмірах
кредитних ресурсів, що перешкоджує зростанню капіталовкладень і
виробництва. І це відбувається в умовах, коли й так відчувається суттєве
відставання пропозиції від попиту.

Адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, тобто породжуються
реальними подіями, які відбуваються на конкретних ринках. Рядовий
споживач, роздумуючи, скільки витратити на покупки, керується динамікою
тих цін, які бачить навколо себе (в магазині, на базарі, у центрі
послуг). На будь-які зміни макро-економічних умов(скорочення бюджетного
дефіциту, перехід до не-інфляційної грошової політики тощо), він зреагує
лише тоді, коли переконається в дійсній зміні економічних умов, які його
оточують. Тому будь-яка антиінфляційна політика лише тоді дасть
очікувані результати, коли буде в своєму арсеналі мати спеціальні
заходи, скеровані на нейтралізацію інфляційних очікувань.

В основі другого механізму відкритої інфляції лежить взаємозв’язок
витрат і цін. Це так звана інфляція витрат (спіраль “зарплата – ціни”).
Суть її в наступному. Загальне підвищення цін в економіці неминуче веде
до падіння реальних доходів зайнятих. Щоб зберегти незмінним хоча б
добробут населення, необхідно збільшувати грошові доходи. Відбувається
це різними шляхами, включаючи різноманітні варіанти державної індексації
доходів зайнятих. Але одночасно збільшуються витрати виробництва, що
веде до підвищення цін. Останнє робить необхідним черговий перегляд
заробітної плати і т.д. Розкручується інфляційна спіраль, причому з
кожним новим витком зупинити її все важче.

Неухильне підвищення цін ставить державу перед дилемою: з одного боку,
населенню, яке не має прямого відношення до виникнення інфляції,
необхідно за максимумом компенсувати понесені ним збитки; з іншого боку,
повна компенсація приведе до того, що на повну потужність запрацює
механізм витрат виробництва. А це потягне за собою новий стрибок цін,
який “з’їсть” компенсаційні виплати населенню, і все треба буде починати
спочатку. Тому необхідно, по-перше, визнати, що коли в економіці
розгортається відкритий інфляційний процес (що є характерним для
сучасної економіки України), поява спіралі “зарплата-ціни” є неминучою;

по-друге, потрібно так організувати протиінфляційну компенсацію, щоб
вона якомога менше зачіпала грошові витрати виробництва. Останнє є
справою техніки й компетентності тих, хто в державі займається цими
питаннями.

Інфляція буває не тільки відкритою. В деяких випадках держава, не
демонтуючи причини інфляції, намагається подавити форми її прояву.
Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморожування цін і
доходів; отримання динаміки заробітної плати на рівні, який не перевищує
темп зростання продуктивності праці;

тотальний адміністративний контроль над цінами й доходами. В таких
випадках відкрита інфляція переходить у подавлену. Якщо відкрита
інфляція проявляється в загальному підвищенні цін, то подавлена – у
хронічній нестачі товарів і послуг, їхньому перманентному дефіциті. Тому
інфляційні очікування при подавленій інфляції можна назвати дефіцитними
(при відкритій – адаптивними).

Ринок нормально функціонує лише тоді, коли він збалансований, тобто коли
на ньому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією.
Відсутність такої відповідності негайно відбивається на ході реалізації
й виробництва. Досягається така відповідність у результаті дії закону
відповідності попиту і пропозиції. Закон попиту і пропозиції –
економічний закон ринку. Він виражає діалектичну єдність попиту і
пропозиції, їх взаємозв’язок і взаємодію, об’єктивний потяг до
відповідності. Тому основна його вимога – це збалансованість ринку. Така
дія поєднує цей закон з законом вартості, але на відміну від останнього
він діє виключно у сфері обміну. Проте і в цій сфері закон попиту і
пропозиції не підміняє закон вартості, а діє одночасно з ним як форма
вираження, як елемент механізму його реалізації.

2. Теорія розподілу доходів.

Ціноутворення на фактори виробництва

Серед доходів є такі, які мають споживче призначення, тобто
використовуються для задоволення особистих потреб членів суспільства.
Саме вони розглядаються в цьому розділі. Джерела одержання їх
різноманітні: надання послуг робочою силою, колективно-кооперативна та
індивідуальна трудова участь, підприємницька діяльність. Існують також
доходи для задоволення важливих соціальних потреб населення із
суспільних фондів споживання і доходи від власності. Ці доходи в
основному синтезуються в сімейних доходах і використовуються в різних
напрямах. Отже, питання, що розглядаються в цьому розділі, стосуються
економічних інтересів усіх верств населення і безпосередньо вивчення
його життєвого рівня.

Розподіл доходів — це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між
виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція
перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості
спожитих засобів виробництва залишається грошовий доход (або
новостворена вартість). У процесі розподілу цього доходу виникають
вертикальні економічні зв’язки: між державою і підприємством, між
державою і членом суспільства, між підприємствами та їхніми
працівниками, між власниками засобів виробництва і найманими
працівниками тощо. У цих зв’язках виявляються різноманітні форми
розподілу доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Виникають також горизонтальні економічні зв’язки по розподілу доходів.
Це відносини розподілу між спільними підприємствами з участю іноземного
капіталу і спільними підприємствами однієї країни. Горизонтальні
розподільчі відносини виникають при розподілі доходів між підрозділами
підприємства, а також між працівниками виробничої бригади тощо.

Об’єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворе-на вартість
складається з необхідного продукту, який іде на задоволення потреб
безпосередніх виробників, додаткового продукту, який використовується
для задоволення загальних суспільних потреб (розширення виробництва,
соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Є багато методів ціноутворення. І кожна фірма має право обрати той з
них, який відповідає її інтересам.

Найпростіший метод ціноутворення полягає у розрахунку ціни за
формулою:середні витрати виробництва плюс прибуток. Другий додаток іноді
називають націнкою, її розмір залежить від виду товару, попиту на нього,
вартості товарної одиниці, обсягу продажу тощо.

Для багатьох підприємців дуже зручний метод ціноутворення на основі
рівноваги попиту і пропозиції.

Як уже зазначалося, продавець відчуває цю рівновагу за стійким попитом
на свої товари. Популярний також метод розрахунку ціни на основі аналізу
безбитковості та забезпечення цільового прибутку.

Цей метод заснований на вивченні графіка беззбитковості. Виробник знає,
що покриття валових витрат виробництва потребує певного обсягу
виробництва товаврних одиниць.

Такий метод ціноутворення передбачає аналіз різних варіантів цін,
їхнього впливу на обсяг збуту. Він необхідний для подолання рівня
беззбитковості та одержання бажаного прибутку.

У ринковій економіці все ширше використовується метод встановлення цін
на осанові вілчутності та цінності товару. Сутність його полягає в тому,
що головним чинником ціноутворення стають не витрати продавця, а
купівельне бажання покупця, використання обстановки, в якій здійснюється
купівля-продаж. Наприклад, чашка кави у престижному ресторані коштує
дорожче, ніж у звичайній закусочній.

Метод встановлення цін з урахуванням рівня поточних цін користується
значною популярністю. Підприємці вважають, що рівень поточних цін
відбиває колективну мудрість, справедливу норму прибутку, гарантує певну
рівновагу в межах галузі.

В окремих випадках ціни встановлюють на закритих торгах. Цей метод
ціноутворення зумовлений конкурентною боротьбою, прагненням одержати
замовлення. Коли фірма зацікавлена в укладенні контракту з вигідним
клієнтом, вона може піти на деяке зниження ціни. Проте тут є обмеження:
ціна не може бути нижчою, ніж собівартість, і значне зменшення прибутку
загрожує фінансовому становищу виробника.

Встановлення цін на новий товар. Досвід показує, що спочатку виробник
встановлює на товар, який раніше не вироблявся, високі ціни. У такому
разі говорять, що фірма знімає «вершки» з ринку. Проте це можливо за
певних умов: великий попит, висока ціна не повинні швидко «створювати»
нових конкурентів і, нарешті, висока ціна має відповідати високій якості
товару.

Список використаної літератури

Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”. – К.: ”Либідь”, 1995.

Біляцький С. ”Політика і час”, 1998. – №7. – С.13-20.

Башнянин Г.І. та інш.,”Політична економія”. – Ч 1. – К., 1997.

Гальчинський А.С.”Основи економічної теорії. – К.:”Вища школа”, 1999.

Гаврилишин О.Ю. ”Основні елементи теорії ринкової системи”, 1992

Задея А.А.,Петруня Ю.Е. ”Основы экономики”. – К., 1997

Ковальчук В.М. ”Загальна теорія економіки”. – К., 2000.

Ніколенко Ю.В. ”Основи економічної теорії”. – К., 1998

Основи економічної теорії / за ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. – К.:
”Вища школа”, 2000

Основи ринкової економіки / за ред. В.М.Летюха. – К.: ”Вища школа”,
2001

Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. –

М.:Прогресс, 1968. -С.229.

Шмелев Н., Попов В. На переломе: экономическая перестройка вСССР. –

М.,1991.

Мочерний С, До якої системи прямувати? // Економіка України, 1993, №6.

PAGE

PAGE 1

Пріорітет покуців (ринок покупців)

Конкурентний характер

Ознаки

Не монополізація, а інтеграція конкуруючих суб’єктів ринку

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020