.

Ринок як засіб відродження перехідної економіки України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2031
Скачать документ

Реферат на тему:

“Ринок як засіб відродження

перехідної економіки України”ПЛАН

1. СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУЦІЙ

2. РИНКОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУЦІЙ

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням
ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має
відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та
психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвине-них
товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочалося після
скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних
пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку
економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має
віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з
низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей,
загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою,
підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю
демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто
економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не
посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в
зовнішньоекономічних зв’язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — економічна
самостійність господарюючих суб’єктів. Саме вона гарантує незалежність
суб’єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого
ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі,
управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб’єктних власників відбувається через
роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну,
приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та
відтворенню конкурентного середовища.

На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. об’єктів,
у тому числі 15,7 тис. об’єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис,
(73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені
підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та
целюлозно-паперевої промисловості (91,9 відсотка). Вони виробляють
близько 98 відсотків продукції кожної галузі.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства
та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати
недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах
конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже,
реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в
економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за
наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу,
обміну і виробництва, наявності різдих форм господарювання, великих,
середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а
самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в
розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до
обов’язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо
виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її
кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє
за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може
бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові
інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть
функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж,
інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій,
пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб’єкти національного ринку не тільки мали ринкову
інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й
могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові
передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття
юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте
він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни,
відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові
перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя,
бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід
відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують
люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато.
Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не
формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому
напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить
складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й
вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір
моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

2. РИНКОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її
реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом
перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов’язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для
перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в
умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість,
оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм
господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і
соціальному житті суспільства. У зв’язку з цим треба передбачати
альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр
перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної
системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової
економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем.
Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені
об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є
оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як
загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування
реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій,
географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну
стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки,
слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових
трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де
домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирек-тивного
прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств,
які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не
є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить
господарюючим суб’єктом систему державних установ, а підприємства
виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що
її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також
відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій
промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях.
Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з
одного боку, і технічну та технологічну відсталість—з іншого. Це
породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку,
а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на
внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували
конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням
існуючих підприємств і створенним нових. Перший шлях передбачає:
демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та
іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств;
диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та
середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для
створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих,
які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і
науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати
модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і
економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не
прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів
економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в
тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за
притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» —
не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку
країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в
економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше
реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні
бар’єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться
щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча
сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку,
зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки
знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця
робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні,
через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі
перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці
процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях
виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на
технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно
шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі
України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не
тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх
сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути
сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що
грунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є
корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку
держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація
економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за
шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід’ємним
елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії,
Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока
організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій,
науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на
добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни
на це витратили весь повоєнний період (3—4 десятиліття); Південна Корея,
Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок
«маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч
і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і
американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої
ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше
відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному
положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який
у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних
структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах
економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях грунтується на поетапному і поступовому введенні
ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як
простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були
пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета
досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту
можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина
страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий.
Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та
послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням
граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим
елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор.
Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і
пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької
(монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі
вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією,
а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням
господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге,
всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої
власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у
його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у
суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного
ціноутворення. В наших умовах багаторівневого монополізму (власності,
технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки,
дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без
«шоку».

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість,
поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного
боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому
що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може
існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної
перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими
товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб
досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на
допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її
сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі
кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови
ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську
систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного
переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є
реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію
переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути
послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій
ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні
ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові
програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку
пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей
кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не
посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити
сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу,
передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що
виробляють товари споживання. Держава має регулювати випуск національної
грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати
взаємодію національного ринку з міжнародним. Регулююча роль держави має
полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення
від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах,
будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо
важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

ВИСНОВКИ

Можна зробити наступні висновки з вищесказаного:

Ринок — це механізм координації різноманітної діяльності людей через
систему цін. Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань:
що, як і для кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а
покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які
представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і
приносять прибуток. Адже, якщо немає попиту на якийсь товар, то на його
виробництво будуть витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча
сила, а отже, і фірма чи виробник матимуть збитки. Ясно і те, що
покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець
віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже, головну роль
у вирішення питання, що виробляти, у ринковому механізмі належить ціні.

2. Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками.
Застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва,
суб’єкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати
виробництва вищі за суспільне необхідні, а отже, продаватимуть свої
товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони
стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників
зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки запровадженню нової
техніки, технології, організації виробництва тощо.

3. Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення отримує
високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У тому разі,
коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме
лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме
виробництво, а в другому — де-стимулюватиме і зумовлюватиме його
згортання.

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які
він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та
інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між зізними
галузями виробництва, попитом і споживанням, встановленая пропорцій в
економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію
ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво
будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення
платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону
попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна
праця зводиться до суспільне необхідної та визначення цінності товару.
Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена.
Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей
виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через
перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором
пропорцій в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар
лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити
висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього
немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що
призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів,
виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і
вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі
зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню
товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами
здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній
вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на
виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні
витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним.

З викладеного можна зробити висновок, що результати діяльності ринкового
механізму є ефективними завдяки певному порядку, який діє в економічній
системі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000.– 528
с.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336 с.

Добрынина А.И. Экономическая теория. – Санкт-Петербург: 1999. – 544 с.

Журавлева Г.П. Теоретическая экономика. – Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ,
1997. – 485 с.

Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для
студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с.

Зубко Н.М. Экономическая теория. – Минск: НТЦ АПИ, 1998. – 311 с.

Камаев В.Д. Экономическая теория. – Москва: ИМПЭ, 1998. – 640

Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища
школа, 1998. – 396 с.

Мамедов О.Ю. Современная экономика. – Ростов – на – Дону: Феникс, 1998.
– 672 с.

Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Київ: “Академія”, 1998. – 430
с.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020