РЕФЕРАТ
на тему:
“Основні протиріччя економічного розвитку”
Зростання виробництва, підвищення його ефективності досягається
зусиллями людей, їхньою соціальною активністю. Але що ж спонукає людей
постійно вдосконалювати своє виробництво, прагнути до все нових
звершень? Таким джерелом суспільного (в т.ч. й економічного) прогресу є
суперечності. Як це слід розуміти?
Кожне явище – це єдність протилежних сторін, які взаємно виключають одна
одну, суперечать одна одній і разом з тим передбачають одна одну, не
можуть існувати відокремлено і лише у взаємодії складають певну
цілісність (явище). Тобто, кожне явище – це суперечлива сукупність
(єдність), існування якої можливе лише в результаті подолання цих
суперечностей. Але ж подолання одних суперечностей породжує інші. І так
до безкрайності. Ці загальні положення є ядром закону єдності й боротьби
протилежностей, який виступає рушійною силою розвитку в природі й
суспільстві. Основні принципи цього закону стосуються й економічного
розвитку.
Зокрема, найбільш загальною рушійною силою розвитку економічної системи
– виробництва є суперечлива взаємодія виробництва й споживання. Потреба
в споживанні породжує стимули до виробництва, але й сама потреба виникає
з виробництва, породжується виробництвом. Див. схему 1.
Схема 1
Суперечлива взаємозалежність виробництва та споживання
Ця суперечність виступає як загальна й природна основа розвитку
виробництва.
У реальному житті взаємодія виробництва й споживання завжди виступає в
певній суспільній формі – тобто вона проявляється лише через економічні
відносини людей. Відбиваючись у виробничих відносинах, потреби людей
набувають форми економічних інтересів і стимулів. Мова про них піде
далі.
Діалектика продуктивних сил і виробничих відносин
Загальна суперечність виробництва і споживання проявляється в більш
конкретній суперечливій єдності продуктивних сил і виробничих відносин.
Щоб зрозуміти її суть і наслідки дії, звернемося до розвитку людського
суспільства. Що є рушійною силою цього процесу?
Примітивний характер знарядь праці первісних людей спонукав їх
об’єднуватися для спільної праці й полювання через те, що лише гуртом
можна було добути засоби до існування. Це й зумовило колективізм
відносин первісних людей. А відсутність додаткового продукту, знову ж
таки через примітивні знаряддя праці, – відсутність експлуатації людини
людиною.
Згодом виникають більш досконалі знаряддя праці. Зокрема, в східних
стародавніх народів – складні іригаційні системи (Месопотамія, Вавилон).
При примітивній, але масовій праці вони давали можливість виробляти
додатковий продукт, що привело до перетворення значної частини людей на
рабів. За цих умов колективізм у відносинах став перешкодою використання
їх у господарстві, що могло стримати подальший розвиток продуктивних
сил. Ця суперечність породила виробничі відносини, що ґрунтувалися на
деспотичній волі монархів, рабовласників, феодалів (рабство, кріпацтво)
і поневолення праці. На основі цього виникла позаекономічна
експлуатація, тобто експлуатація, яка передбачала особисту залежність
раба, кріпака від свого власника.
Зародження великого машинного виробництва привело до виникнення нових
форм організацій праці, форм, які виключають використання рабської або
кріпацької праці. Тобто, поневолена праця, а отже, й відносини між
людьми, породжені нею, стали гальмувати подальший розвиток продуктивних
сил. Ця суперечність долається в результаті виникнення капіталістичних
виробничих відносин, які характеризуються індивідуальною приватною
власністю на засоби виробництва та найманою працею. За цих умов
позаекономічна експлуатація безпосередніх робітників замінюється
економічною експлуатацією.
Нарешті, сучасному господарству з його високим технічним рівнем, дуже
складною внутрішньою організацією, розвинутим суспільним характером
виробництва найбільшою мірою відповідають виробничі відносини, які
передбачають перетворення виробника на господаря виробництва, а отже, й
відсутність експлуатації. Див. схему 1.
Схема І
Еволюція виробничих відносин
Отже, як видно з наведеної схеми 1, продуктивні сили завжди й повсюди
ставлять певні вимоги до стану виробничих відносин. Тому кожному новому
етапові розвитку продуктивних сил відповідає певний ступінь розвитку
виробничих відносин, а в сукупності обновлені продуктивні сили та
виробничі відносини складають новий спосіб виробництва.
З іншого боку, розвиток продуктивних сил повною мірою в остаточному
підсумку залежить від виробничих відносин. У чому ж ця залежність
полягає? В тому, що виробничі відносини являють собою не що інше, як ті
суспільні форми, в яких відбувається розвиток продуктивних сил. Вони
містять у собі основний механізм організації й функціонування
продуктивних сил, границі їх розвитку, стимули й антистимули, суспільні
форми, методи і способи господарської діяльності.
ПРИКЛАДИ
1. Спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. В умовах, коли
робітник є власником або співвласником (акціонерне, пайове, кооперативне
підприємство) засобів виробництва, ставлення до роботи одне – робітник
зацікавлений, проявляє ініціативу, прагне вдосконалити механізм
виробництва, а отже, врешті решт сприяє розвитку продуктивних сил. В
умовах, коли засоби виробництва, а отже, й виготовлений продукт належать
комусь іншому, а робітник бере участь у виробництві як наймана особа,
ставлення до роботи інше. В кращому випадку, сумлінно виконуючи задану
роботу, робітник не поспішає проявляти ініціативу, вдосконалювати процес
своєї роботи, бо результати цього дістануться не йому. Таке ставлення до
роботи закладає зрештою основи гальмування розвитку продуктивних сил.
2. Форми, розміри та своєчасність оплати праці. Форми оплати праці, які
пов’язані з кінцевим результатом праці, стимулюють кращу роботу, й
навпаки. Те ж саме можна сказати про розміри оплати праці. Більш високий
рівень оплати праці кваліфікованих працівників стимулює, по-перше,
бажання краще працювати, по-друге, постійно підвищувати свою
кваліфікацію, й навпаки. А це знову ж таки, в остаточному підсумку,
впливає на рівень розвитку продуктивних сил. Нарешті, своєчасність
виплати заробітної плати працівникам утворює безпосередній зв’язок між
працею та винагородою за неї, що позитивно впливає на ставлення
працюючого до роботи. Затримка ж в оплаті праці цей зв’язок розриває. В
робітника притуплюється усвідомлення того, що дана робота є джерелом
його існування, добробуту. Це не може не позначитися негативно на його
ставленні до роботи з усіма випливаючими звідси наслідками. Такий
варіант особливо характерний для сучасного стану організації оплати
праці в Україні. Багатомі-сячні затримки виплати заробітної плати аж
ніяк не сприяють розвитку продуктивних сил.
Наведені приклади показують, що виробничі відносини як суспільні форми
організації функціонування продуктивних сил можуть по-різному впливати
на останні (продуктивні сили). Вони можуть: а)сприяти розвитку
продуктивних сил; б)стимулювати й навіть гальмувати їх розвиток. Від
чого це залежить?
Роль виробничих відносин у розвитку продуктивних сил залежить від міри
їх відповідності рівневі й характеру розвитку продуктивних сил.
Наявність такої відповідності зумовлює прогрес у розвитку продуктивних
сил. Невідповідність приводить до виникнення між виробничими відносинами
й продуктивними силами суперечностей і конфліктів, що стає перешкодою
для розвитку продуктивних сил.
Отже, суспільне виробництво функціонує ефективно лише тоді, коли між
виробничими відносинами й продуктивними силами існує певна
відповідність. А чи може така відповідність бути постійною? Відповідь на
це питання дає аналіз природи та характеру взаємозв’язку продуктивних
сил і виробничих відносин. Див. схему 32.
Схема 2
Неминучість суперечностей між виробничими відносинами та продуктивними
силами
Щоб жити, людина повинна постійно задовольняти свої потреби: матеріальні
(їжа, одяг, житло), соціальні (право на працю, відповідну їй оплату,
право на освіту, на відпочинок, охорону здоров’я, правовий захист і
т.д.), духовні (доступ до цінностей .культури, мистецтва тощо). Ці
потреби не є раз і назавжди даними. Природа, створюючи людину, заклала в
неї генетичний код, який породжує все нові й нові потреби в міру
задоволення попередніх. Закон зростаючих потреб є одним із загальних
законів суспільного розвитку.
Задоволення потреб, як зазначалося раніше, відбувається шляхом
споживання матеріальних та інших благ, які необхідно виробити. Тому
прагнення якнайповніше задовольнити зростаючі потреби наштовхується на
необхідність розвивати виробництво, нарощувати його обсяги. Але щоб
розвивати, вдосконалювати виробництво, люди насамперед повинні
вдосконалюватися самі, вчитися, набувати виробничого досвіду,
підвищувати свою кваліфікацію, вдосконалювати засоби праці, за допомогою
яких здійснюється процес виробництва. А все це разом є процес розвитку
продуктивних сид.
Отже, висновок: продуктивні сили – це найбільш рухливий елемент способу
виробництва. Вони знаходяться в постійному русі розвиваються й
вдосконалюються.
А як складаються справи з виробничими відносинами? Чи відбуваються в них
постійні зміни паралельно зі змінами в продуктивних силах? Досить
подивитися на схему, щоб сказати, що ні. Основою виробничих відносин,
про що мова йшла раніше і що видно зі схеми, є власність на засоби
виробництва. Зміни в ній, а отже, й у виробничих відносинах,
відбуваються дуже повільно. Тисячоліття існувала рабовласницька
власність, а продуктивні сили постійно розвивалися. Сотні років існує
капіталістична власність без суттєвих змін, хоча продуктивні сили за час
капіталізму зазнали величезних змін.
Отже, Висновок: виробничі відносини – відносно стабільний елемент
способу виробництва.
А це означає, що суперечності між виробничими відносинами й
продуктивними силами є неминучими. Чому? Тому, що виробничі відносини
того чи іншого способу виробництва з часом починають відставати від
продуктивних сил, які постійно розвиваються. Старі форми організації
праці, її оплати, способи поєднання робочої сили із засобами виробництва
починають гальмувати процес розвитку продуктивних сил. Між ними
виникають суперечності, які з часом переростають у конфлікти тому, що
зупинитися виробництво в своєму розвитку не може, бо це означатиме
загибель людської цивілізації.
Рано чи пізно ці конфлікти з сфери економічної випліскуються в соціальну
й політичну, де набувають форму боротьби суспільних сил, класів. А це
приводить до соціально-політичних революцій, які знищують старі форми
власності, а отже, й виробничі відносини, що гальмують розвиток
продуктивних сил, і утверджують нові форми власності на засоби
виробництва й відповідно нові виробничі відносини, які відкривають
простір для розвитку продуктивних сил.
Це і є об’єктивний економічний закон відповідності виробничих відносин
рівню й характеру розвитку продуктивних сил суспільства. Його дія
неминуче приводить до зміни способів виробництва. Вся історія розвитку
людства є яскравим тому підтвердженням. Проте це не виключає й певних,
іноді істотних змін у продуктивних силах, також у межах одного способу
виробництва. Прикладом того є сучасний капіталізм, який пережив уже
декілька етапів такого пристосування виробничих відносин до нового рівня
розвитку продуктивних сил, що забезпечує й надалі його прогресивний
розвиток (капіталізм вільної конкуренції, монополістичний капіталізм,
державно-монополістичний капіталізм, сучасні прогресивні зміни в формах
капіталістичної власності). Такі ж процеси відбулися в колишньому
Радянському Союзі, де відповідність між виробничими відносинами й
продуктивними силами регулювалася планомірно.
З чого ж починаються докорінні зміни у виробничих відносинах? Як уже
зазначалося, вони починаються зі змін у формах власності (саме ці
процеси відбуваються тепер в Україні). Але одного цього мало. Нові
відносини власності повинні “обрости” відповідними їм
організаційно-господарськими формами. Так, капіталізм довів свої
переваги перед феодалізмом лише після того, як створив фабричну форму
організації виробництва, привів у дію могутні важелі конкуренції. Точно
так і в Україні – новий суспільний лад, який народжується на уламках
соціалізму, розкриє свої переваги лише за умови, що він створить такі
форми організації виробництва й управління, господарський механізм яких
буде відповідати новим формам власності.
Список використаної літератури
Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.
Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.
Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.
Голиков А.Н. Сборник задач по экономической теории. – Киров: АСА, 1997.
– 264 с.
Грязнова А.Г. Экономическая теория национальной экономики и мирового
хозяйства. – Москва: ЮНИТИ, 1998. – 326 с.
Гукасьян Г.М., Бородина Т.С. Экономическая теория. – Москва: ИНФРА-М,
1999. – 151 с.
Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336 с.
PAGE
PAGE 7
Продуктивні сили
Виробничі відносини
Примітивний характер знарядб праці первасної общини
Більш досконалі знаряддя праці рабовласницького й феодального
суспільства породили ДП
Зародження виликого машинного виробництва виключає поневолену працю
Сучасне складне усуспільнене виробництво
Колективна власність. Відсутність експлуатації.
Приватна рабовласницька й феодальна власність. Позаекономічна
експлуатація
Приватна капіталістична власність. Наймана праця, економічна
експлуатація
Передбачає колективне користування власністю та відсутність експлуатації
Спосіб виробництва
Продуктивні сили: людина – природа
Виробничі відносини: людина – людина
Л
Ю
Д
И
Предмети праці
Засоби
праці
потреби
Організаційно-економічні
Соціально-економічні
власність
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
