Контрольна робота
з економічної теорії
на тему:
Економічне зростання, його типи та фактори. Теорія відсотку і капіталу.
Відсоткова ставка
1. Економічне зростання, його типи та фактори
Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному
періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу
здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність
економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих
товарів і послуг з використанням незмінної технології.
На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна
визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому
періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів, а має
місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових
технологій порівняно з минулим періодом.
Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але
зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності
економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без
економічного зростання неможливий.
Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з
економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для
збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що
економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою
частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в
економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.
Основним показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний
розвиток, є реальний ВВП. Однак, тільки кількісний вимір цього показника
не дає можливості з’ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи –
економічний розвиток.
Крім реального ВВП для вимірювання економічного зростання і економічного
розвитку прийнятним є і показник реального ВВП на душу населення.
Переважно економічне зростання розглядають та користуються як суттєвою
складовою економічного розвитку.
Кінцева мета економічного зростання – збільшення споживання.
Економічне зростання класифікують за темпами і за типами.
За темпами розрізняють високі і низькі. Світовий досвід свідчить, що
нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.
Класифікація за типами розрізняє екстенсивне (збільшення обсягів
виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості
виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не
змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок
застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок
підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання.
У дійсності важко розмежувати один тип економічного зростання від
іншого. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують,
поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний тип або
екстенсивний тип.
Темпи економічного зростання, його якісь повністю визначаються факторами
зростання.
Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на
три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.
Фактори пропозиції включають:
кількість і якість природних ресурсів;
кількість і якість трудових ресурсів;
обсяг основного капіталу (основні фонди);
нові технології – НТП;
Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але
слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для
чого важливим є два наступних фактори.
Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в
економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх
ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.
Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для
розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл
зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості
корисної продукції.
Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов’язані. Наприклад,
безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на
дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та
інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.
Кожний із факторів економічного зростання вимірюється різними
показниками (табл. 1).
Таблиця 1
Показники факторів економічного зростання
Фактори зростання Кількісні показники фактора Заходи повного
використання та підвищення ефективності Показник ефективності
використання
1. Природні ресурси Показник для кожного конкретного виду Комплексна і
глибока переробка Ресурсомісткість продукції
2. Трудові ресурси Чисельність населення в працездатному віці Підвищення
рівня освіти, поліпшення здоров’я вдосконалення організації праці
Продуктивність праці
3. Основний капітал Вартість Вдосконалення організації виробництва
Фондовіддача
4. Науково-технічний прогрес Витрати на нову техніку, технології тощо
Розвиток сфери наукових досліджень та дослідницько-конструкторських
розробок, впровадження їхніх результатів Підвищення ефективності
суспільного виробництва
Збільшення реального продукту і доходу можна одержати або шляхом
залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх
використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається
як добуток трудових витрат на продуктивність праці. Величина трудових
витрат залежить від чисельності зайнятих та середньої тривалості
робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної
чисельності населення у працездатному віці та частки в ньому того
населення, яке бере активну участь у суспільному виробництві. Середня
тривалість робочого тижня визначається діючими в кожній країні законами
про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки
тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів,
серед яких головним є технічний прогрес, фондоозброєність, якість
робочої сили.
Схематично вплив факторів пропозиції наведено на схемі.
Рис. 1. Вплив факторів пропозиції
Теорія економічного зростання враховує також різноманітність сучасного
світу і крім індустріально розвинутих країн включає країни, що
розвиваються.
Вважається, що коли розвинуті країни застосовують однакові технології,
то можна очікувати приблизно однакових темпів їхнього зростання. Але
якби країни, що розвиваються, застосували однакові високі технології,
темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих
технологій.
Останнє є дуже важливим для України, де однаково актуальними є питання і
економічного зростання, і впровадження сучасних технологій. Початковий
поштовх у вигляді інвестицій і нових технологій може дати різні
наслідки.
Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання дає
крива виробничих можливостей (рис. 2).
Рис.2. Крива виробничих можливостей
Побудова цієї кривої визначається тим фактом, що обмеженість ресурсів
суспільства обмежує і загальний обсяг виробництва. Окрім цього, будь-яке
збільшення виробництва певного виду продукції потребує обмеження
ресурсів на виробництво іншого виду. На рис. 2 точки А і Г показують дві
нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на
виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У
дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між
виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і
В на кривій виробничих можливостей.
Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці
повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних
значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає,
що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але
використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко
не вичерпані. Стрілками від точки Д на рис. 2 показані три можливих
варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва. Якщо в
економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто
діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням
кривої виробничих можливостей вправо з положення А1Б1 до А2Б2 (рис.2).
причому положення А2Б2 визначається двома моментами. По-перше,
співвідношенням попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге,
абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих
потужностей економіки. Але відмітимо, що зображене на рис. 2 економічне
зростання відбиває можливості досягнення економікою потенційних обсягів
виробництва, однак не гарантує того, що економіка дійсно здатна
функціонувати в такому режимі. Економіка може не зуміти реалізувати свої
нові можливості.
Отже, крива виробничих можливостей може зміститися вправо, а виробництво
може не здійснюватися в більшому обсязі.
Крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати поточний стан
економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.
Найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес.
Він тісно пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному
можуть впливати на економіку – одні інвестиції призводять переважно до
економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають
трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо
перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то
другі – до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності
економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.
Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі,
які стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави в
галузі охорони праці, навколишнього середовища та інші.
Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного
зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці.
До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними
ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови,
соціальну, культурну, політичну атмосферу і навіть національні
традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація,
зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за
межами своїх виробничих можливостей, але слід пам’ятати, що це призведе
до нарощування торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над
експортом.
Теорія економічного зростання розрізняє два підходи до пояснення впливу
на цей процес різних факторів – це маржиналістський (Едвард Денісон) та
структуралістський. Економічне зростання є однією з цілей
макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності
заходів цієї політики.
Виділяють два основні підходи до моделювання процесу зростання – це
неокейнсіанський та неокласичний.
Неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які, як і кейнсіанська
теорія взагалі, грунтуються на попиті. Один із факторів попиту –
інвестиції, які мультиплікативно збільшують доход. Водночас інвестиції
самі обумовлюються зростанням доходу (ефект акселератора).
Відомим прикладом моделей даного напряму є модель Домара-Харрода (30-і
р. ХХ-ого ст).
Модель Домара.
В моделі припускається, що:
Існує тільки ринок благ і він початково збалансований.
На ринку праці є надлишкова пропозиція і це забезпечує постійний рівень
цін.
Фактором зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції є приріст
інвестицій.
На відміну від Кейнса, у Домара інвестиції є не тільки фактором
створення доходу, а й фактором створення капіталу (основних фондів),
чого не враховував Кейнс. Динамічна збалансованість попиту і пропозиції
за Домаром визначається динамікою інвестицій, тому що вони створюють і
нові доходи, і новий капітал. Таким чином, завдання зводиться до
визначення обсягів і темпів зростання інвестицій, необхідних для
підтримки збалансованого довгострокового зростання.
Модель Харрода
Аналогічних висновків дійшов і Харрод. На відміну від Домара, Харрод
особливу увагу приділяє зайнятості робочої сили за умов економічного
зростання.
Модель Харрода враховує такі припущення. Якщо в попередньому періоді
сукупний попит перевищує сукупну пропозицію, то підприємці збільшують
темпи розширеного відтворення.
Модель Солоу враховує дію більшої кількості чинників, повніше відображає
картину економічного зростання порівняно з моделлю Домара-Харрода.
Моделі Солоу було присуджено Нобелівську премію.
Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і
технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Солоу
використовує для своєї моделі економічного зростання виробничу функцію
Кобба-Дугласа.
Соціально-економічна ситуація, що складається в Україні, дає підстави
зробити деякі висновки щодо можливості застосування моделі Солоу з метою
прогнозування економічного зростання.
Суттєве зменшення реальних доходів населення ще довго обмежуватиме
використання заощаджень як джерела економічного зростання. Ситуацію
можуть поліпшити лише інвестиції, для чого в Україні потрібно
здійснювати сприятливу інвестиційну політику. Оскільки Україна переживає
демографічну кризу, збільшення населення також не зможе у найближчій
перспективі виконати роль джерела зростання.
Найбільш ефективний вплив на економічне зростання біг би здійснити
технічний прогрес. Однак він неможливий без структурної перебудови
економіки, підвищення кваліфікаційного рівня працюючих та якості
управління.
2. Теорія відсотку і капіталу. Відсоткова ставка
Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова
capitalis, що означає “головний”. Пізніше у німецькій та французькій
мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.
Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів
поняття “хремастика”, яке походить від слова “хрема” й означає “майно”,
“володіння”. Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати
достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на
одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в
античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий
капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження
багатства, збільшення до безкінечності капіталу.
Значна частина дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів
виробництва, які приносять дохід їх власникові. А. Сміт розглядав
капітал як запас, що використовується для господарських потреб і
приносить дохід; Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у
виробництві і необхідна для приведення в дію праці; Дж. С. Міль – як
попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який “забезпечує
необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та
матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на
час виробничого процесу”; А. Маршалл – як сукупність речей, “без яких
виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є
безплатними дарами природи”.
Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає суть
даного поняття. Різниця між класиками буржуазної політекономії
та сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що
останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці.
Сюди включають дороги, мости, комп’ютери, споруди. По-друге, отримання
доходу пов’язується не лише з названими речовими факторами виробництва,
а й з особистим, людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при
цьому назву “фізичного капіталу”, то другі – “людського капіталу”. До
останнього належать надбані знання, звички, енергія людей, а
інвестиціями у людський капітал називають затрати на здобуття освіти,
інформації, кваліфікації, на підтримку здоров’я, затрати на виховання
дітей. Прихильники теорії “людського капіталу” включають до нього навіть
особисту чесність у ділових контактах. По-третє, окремі західні науковці
ототожнюють капітал насамперед з грошима, фінансовими ресурсами.
По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, останній при цьому
розглядається як окремий фактор виробництва, що створює доход.
Позитивним у наведених поглядах при з’ясуванні сутності капіталу є те,
що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії,
пов’язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання
доходу. У цьому вони впритул наблизилися до розуміння сутності капіталу
К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи
матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі
знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів,
певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як
накопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того,
сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрили
матеріально-речову структуру капіталу, пов’язали його з особистим
фактором виробництва, з часом.
Але вони не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капітал
характеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають дію
того чи іншого фактора в органічному взаємозв’язку з відносинами між
людьми. Західним науковцям притаманний однобічний, метафізичний, а не
всебічний діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Це
певною мірою і поза історичний підхід, який полягає у тому, що
стверджується, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічних
формаціях. Зокрема, они вважають, що лук і стріла в руках мисливця були
за первіснообщинного ладу капіталом. Даючи таке тлумачення сутності
капіталу, ці вчені абстрагуються від поняття “наймана праця”, від
суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми
виробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щоб
прогодувати себе і членів своєї сім’ї, змушені продавати таким власникам
свою робочу силу.
Капітал існує у трьох основних формах: грошовій, продуктивній і
торгівельній. Грошовий капітал є першою формою капіталу. Його функція
полягає в тому, щоб створити умови для поєднання факторів виробництва
(робочої сили і засобів виробництва).
Так у функціональних капіталістів дуже часто з’являються вільні гроші.
Один з них продав партію товарів і виручені гроші чекають, поки
господар домовиться про придбання необхідних йому засобів виробництва чи
для виплати зарплати. Інший збирається збудувати новий цех і нагромаджує
гроші. У кожного з них нагромаджуються амортизаційні фонди.
З іншого боку, у капіталістів й інших громадян суспільства часто виникає
тимчасова потреба в грошах. Один має виплатити зарплату працівникам, а
гроші за відправлену роботу ще не поступили. Інший має оплатити значну
партію товарів, яку він хоче купити. Ще інший збирається щось будувати.
Наявність тимчасово вільних грошей і тимчасова потреба в них
сполучаються у кредитних відносинах. Тимчасово вільні кошти надаються у
тимчасове користування. Крім того, що вони мають споживну вартість як
гроші, вони набувають добавлену споживну вартість – здатність приносити
доход. Вартість грошей як капіталу визначається не їх вартістю, а тим
доходом, який вони приносять своєму власнику.
Продуктивний капітал бере участь у створенні нової вартості. Капітал
стає продуктивним тільки тоді, коли сприяє зростанню вартості.
Ми знаємо, що місячна зарплата одного працівника згідно з контрактом
становить близько 200 г. о. Завдяки чому наймані робітники можуть бути
фактором зростання капіталу? Відповідь на це питання криється у
характері найманої праці. Для останньої характерно, що її здійснюють за
допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові; що власник
засобів виробництва керує цим процесом; що результати виробництва не
належать безпосередньо виробникові. Але незважаючи на всі ці чинники,
наймана праця залишається працею, що за умов товарного виробництва
зберігає притаманний праці товаровиробника ознаки: вона утворює завдяки
своєму подвійному характеру споживну вартість та вартість товару. Отже,
підприємець наймає працівників саме тому, що їхня праця може створювати
вартість, на відміну від засобів виробництва, які, не створюючи
вартості, тільки переносять власну вартість на продукт. Вартість,
створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість самої робочої
сили.
Розвинуте капіталістичне виробництво не може обійтись без торгівлі. Її
найчастіше використовує торговий капітал. Торговий капітал – це
відособлена товарна форма промислового капіталу. Він виконує дві функції
– реалізує вироблені товари і втілену в них додаткову вартість і
постачає капіталістів виробництва засобами виробництва. Функціонуючий
торговий капітал прибирає дві форми – форму циркулюючого капіталу і
форму витрат обігу. Циркулюючий капітал – капітал, що авансується на
придбання товарів для продажу. Після реалізації товарів він повертається
і знову використовується на придбання нової партії товарів для продажу.
Витрати обігу – це безповоротні затрати торгового капіталу. Вони
поділяються на дві частини – на чисті і додаткові витрати обігу.
Чисті витрати обігу – затрати торгового капіталу, пов’язані з
перетворенням товарної форми в грошову і навпаки, тобто власне з
реалізацією чи придбанням товарів.
Додаткові витрати обігу пов’язані з продовженням процесу виробництва
товарів у сферу обігу. Це – затрати на транспортування товарів, на їх
розфасовку, пакування, збереження товарного знаку.
Додаткові витрати обігу відшкодовуються за рахунок збільшення вартості
товару, чисті – за рахунок додаткової вартості. В сфері торгівлі
додаткова вартість не виробляється, тому немає власного джерела
прибутку. Та торговий капітал має приносити прибуток. Його джерелом є
додаткова вартість, якою поступається капіталіст виробництва на користь
торгового капіталіста.
На капітал отримують прибуток у формі проценту і промислового, і
торгового прибутків. Однак грошовий капітал не просто одна з функцій
форм. Це не лише сума грошей, що використовується у виробництві. А як
загальна форма всього дійсного капіталу. Тобто грошовий капітал
позбавлений предметності. Він виступає в найбільш абстрактній
функціональній формі. Грошовий капітал сам по собі не бере участі у
виробництві, але є засобом для придбання виробничих ресурсів і для
забезпечення виробничого процесу.
Ціною фактору грошового капіталу є процент, що заохочує власників
заощаджень надавати гроші в кредит, замість того, щоб їх зберігати у
вигляді готівки. Він сигналізує, в яку суму обійдеться кредит.
Стосовно джерела проценту є різні погляди.
Класична теорія розглядає процент як ціну капіталу взятого в кредит.
Неокласики тлумачать позичковий процент як плату за жертву (за
розтавання з грошовим капіталом), тобто процент є результатом більщ
високої оцінки поточних потреб, ніж майбутніх.
Неокласики розглядають процент, як психологічний чинник, як різниця між
теперішніми і майбутніми благами.
Процент Петті називає «грошовою рентою» і розглядає його як щось похідне
від ренти. Величина процента залежить від розмірів земельної ренти й
кількості грошей в обігу. У праці «Різне про гроші» він трактує процент
як страхову премію і плату за утримання. Петті заперечує необхідність
законодавчого регулювання процента.
Він розвиває ідею обернено пропорційної залежності між величиною
грошової маси і процентною ставкою.
Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення
національного багатства й національного доходу. Він першим виокремив
категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Національний
дохід, на його думку, створюється і у сфері матеріального виробництва, і
у сфері послуг. Останнє категорично заперечувала марксистська теорія,
проте західні економісти, зокрема Й. Шумпетер, який досить критично
ставився до Петті як до економіста-теоретика, високо оцінювали саме його
«Політичну арифметику», ідеї якої, зв’язані з визначенням національного
доходу і його розрахунків, лягли в основу розвинутої в 30 — 40-х роках
XX ст. системи національних рахунків.
Процент – ціна грошового капіталу, як одиниця його власника. Розмір
проценту виступає у вигляді процентної ставки – це відносна величина
процента – платежів, яка оплачується покупцем – підприємцем продавцю –
власнику за надані гроші.
Кульмінативним виразом процента є ставка або норма процента.
Сума річного доходу на позичений
капітал
Норма процента =
*100%
Сума капіталу наданого в кредит
Норма процента знаходиться в певній залежності від норми прибутку. У
нормальних умовах середня норма прибутку є максимальною межею норми
проценту. На рівень норми проценту впливають такі фактори: попит і
пропозиція на гроші на ринку позичкового капіталу, розмір грошових
нагромаджень, співвідношення між внутрішніми і зовнішніми боргами
держави норма процента схильна до різних коливань. Найвища – період криз
(коли найвищий попит на гроші), найнижча – період депресії, коли попит
на гроші обмежений.
Розрізняють ринкову норму проценту (норма в певний час) і середню (за
певний період). Процентна ставка пов’язана з фактором часу і ризику. Чим
вищий час кредиту, тим вищий процент. Ризик пов’язаний з небезпекою
втрат в процесі кредиту. Втрати можливі внаслідок не передбачуваних,
випадкових економічних і політичних змін, які можуть бути викликані
інфляцією, фінансовою кризою, зміною податкового законодавства. Щоб
запобігти втратам банки застосовують такі способи: вводять планові
процентні ставки на кредит. Надають короткострокові кредити, підвищують
кредитну ставку з врахуванням інфляції, намагатися надавати кредити не
під процент, а під найбільший прибуток. З точки зору впливу інфляції
розрізняють номінальну і реальну ставки. Номінальна – поточна ставка
без врахування інфляції. Реальна ставка – це номінальна ставка за
мінусом відрахувань рівня інфляції.
Список використаної літератури:
Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 2001. – 302 с.
Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.
Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и политика. В 2-х
томах. – М.Республика, 2001.
Макроекономика / За рез. А.Г.Савчинка: Підручник, – К.: Либідь, 2000.
Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Київ: “Академія”, 2001. – 430
с.
Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с
англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 2002.
Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”.
2003.
Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 2000 с. 265-272.
Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 2002. – 272 с.
Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика. – К.: Тансон,
2000.
Самуельсон П. Економіка. Підручник. – Львів, 2001.
Третяк Ч. Неокласическая теория и концепция экономического роста:
Макроэкономика // Бизнес информ. – 2001. – №10. – С.26-30.
Смит А. Исследование о природе и причине богатств народов. – С. 205;
Риккардо Д. Сочинения. Том 1. – М., 1941. – С. 9 – 10;
Милль Дж. С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1. – С.
148;
Маршалл А. Принципы политической экономии. – М., 1984. – Т. 3. – С.
234.
Чисельність зайнятих
Інші фактори
Ефективність використання ресурсів
Освіта та профпідготовка
Обсяг капітальних вкладень
Технічний прогрес
Середня кількість відпрацьованих годин
Трудові витрати
Продуктивність праці
Реальний обсяг виробництва
Б2
Б1
А2
А1
Інвестиційні товари
Споживчі товари
Рис.1. Крива виробничих можливостей
Д
Б
В
Г
А
Споживчі товари
Інвестиційні товари
Рис.2. Економічне зростання та крива виробничих можливостей
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
