.

Фінансові аспекти реорганізації підприємств (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6115
Скачать документ

Реферат на тему:

“Фінансові аспекти реорганізації підприємств”ПЛАН

1. Поняття про реорганізацію юридичних осіб

2. Методи та особливості реорганізації юридичних осіб

в Україні

3. Економічна сутність санації підприємств

4. Класична модель фінансової санації підприємств

5. Форми фінансової санації

6. Внутрішні джерела фінансової санації

Висновок

Список використаної літератури

1. Поняття про реорганізацію юридичних осіб

Реорганізація юридичної особи шляхом перетворення регулюється Цивільним
кодексом України та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних
осіб та фізичних осіб – підприємців” (далі – Закон).

Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб:

приєднання;

злиття (об‘єднання);

виділення;

поділ;

перетворення.

Приєднання – це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої
юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх
права та обов‘язки переходять до юридичної особи, до якої вони
приєдналися.

Злиття – об‘єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну
особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і
передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі.

Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї
існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення
структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі
юридичні права і обов‘язки, що й головне підприємство.

Поділ – виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу
існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому
новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої
їх статутними фондами.

Перетворення – зміна юридичною особою юридично-правової форми без
припинення існування. При реорганізації завжди має місце
правонаступництво.

Юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття,
поділу або приєднання).

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в
одну нову і при цьому припиняють своє існування.

Приєднання – це форма реорганізації, за якої одна юридична особа
включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати
далі, але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою
діяльність.

Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше
юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення
юридичної особи, з її складу лише виділяється нове соціальне утворення,
яке наділяється правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації юридичних осіб є їх перетворення. Суть
перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється
нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру
тощо, але приймає всі активи і пасиви попередника.

При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов’язки) переходить
до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої
юридичної особи її майно (права і обов’язки) переходить до останньої.
Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не
передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Особливістю реорганізації благодійних організацій як юридичних осіб є
те, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну
особу, метою діяльності якої є одержання прибутку. Реорганізація
благодійної організації здійснюється за рішенням її вищого органу
управління відповідно до вимог статуту (положення).

Відповідно до ст. 33 Закону юридична особа припиняється, зокрема, в
результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим
юридичним особам – правонаступникам у результаті перетворення
(реорганізації).

Відповідно до ст. 34 Закону для проведення припинення юридичної особи
засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи
особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом
вкладення) державному реєстратору такі документи:

• нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або
уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;

• документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про
прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом
рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому
засобі масової інформації.

Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи
особа не пізніше двох робочих днів з дати надходження до державного
реєстратора цих документів погоджують з державним реєстратором
призначення комісії з припинення, порядок та строки припинення юридичної
особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому
відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного
робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до
Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення.

Відповідно до ст. 37 Закону для проведення державної реєстрації
припинення юридичної особи в результаті перетворення голова комісії з
припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури
припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати
публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової
інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з
описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації
припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або
перетворення (форма N 8);

• свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

• оригінал установчих документів;

• нотаріально посвідчену копію передавального акта.

У випадках, що встановлені законом, крім зазначених документів,
додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти
передавального акта.

Передавальний акт повинен бути затверджений засновниками (учасниками)
юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення
юридичної особи. Підписи на передавальному повинні бути нотаріально
посвідчені.

Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті
перетворення, здійснюється в порядку, який встановлено статтями 24 – 27
Закону. При цьому подається реєстраційна картка за формою N 2.

Що стосується присвоєння ідентифікаційного коду юридичній особі, яка
створюється шляхом перетворення, повідомляємо, що на даний час це
питання однозначно не вирішене. Після прийняття узгодженого рішення з
Держкомстатом України, державним реєстраторам буде надане відповідне
роз’яснення.

2. Методи та особливості реорганізації юридичних осіб

в Україні

При реорганізації також має місце припинення юридичної особи, але її
справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального
правонаступництва. Сама реорганізація здійснюється в різних формах:
шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення.

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в
одну нову і при цьому припиняють своє існування. Таким шляхом можуть
утворюватись виробничі і науково-виробничі об’єднання, в які входять на
правах структурних одиниць раніше самостійні підприємства,
проектно-конструкторські та інші організації.

Приєднання — це форма реорганізації, при якій одна юридична особа
включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й
далі, але вже в більшому масштабі. Організація яку приєднують припиняє
свою діяльність.

Зворотний процес має місце при поділі й виділі. Поділ означає, що на
базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб,
а ця перша припиняється. При виділу немає припинення юридичної особи. З
її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється
правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть
перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється
нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру
тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і
поділі юридичних осіб майно (права і обов’язки) переходить до
новоутворених юридичних осіб. В разі приєднання однієї юридичної особи
до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до
правонаступника в день підписання передаточною балансу, якщо інше не
передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч. 2 ст.37 ЦК.
України).

Правонаступник відповідає по зобов’язаннях юридичної особи, що припинила
своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не
покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділі правонаступники
відповідають по боргах попередника пропорційно до часток одержаного ними
майна, зазначених у розподільчому балансі.

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні
до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв.

Філія юридичної особи – це структурно і територіальне відособлена її
частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші
функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише
окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження
(укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і
представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або
представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної
особи.

Відповідно до ч. І ст.31 ЦК України, юридична особа може відкривати
філії і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами.
Зокрема, створення філій, представництв, відділень та інших відособлених
підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ здійснюються
в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих організацій
(ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»).

Крім понять «філія» і «представництво» в практиці зустрічається поняття
«дочірньої організації» (представництва), хоча воно в законі не
визначене. Дочірньою може визнаватися організація, яка створена як
юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна
у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення
цілей, визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої
організації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права
власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація
зазначається в статуті організації, що її створила. Проте дочірня
організація не відповідає по боргах своєї основної організації, а ця
остання — по боргах дочірньої організації. При неплатіжездатності
(банкрутстві) засновника стягнення по його боргах може звертатись на
майно дочірньої організації за умови ліквідації останньої і після
задоволення претензій її кредиторів.

3. Економічна сутність санації підприємств

Як було зазначено вище з тих чи інших суб’єктивних і об’єктивних причин
багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що
належать до пріоритетних галузей народного господарства України
знаходяться у глибокій фінансовій кризі або є потенційними банкрутами.

Найдієвішим засобом подолання кризи та запобігання банкрутству
підприємств є фінансова санація. В чому ж полягає суть фінансової
санації підприємств?

Термін “санація” походить від латинського “sanare” і перекладається як
оздоровлення або видужання.

В економічній літературі, законах України та положенні НБУ можна
зустріти різні трактування поняття “фінансова санація”, однак, на мою
думку жодне з наведених трактувань не вичерпує суті поняття, оскільки є
неповними та не розкриває цілі санації, механізми її проведення,
методологічні підходи до вибору тих чи тих форм санації.

Найповніше поняття “санація” визначили ряд зарубіжних економістів –
Н. Здравомислов, Б. Бекенферде М. Гелінк ( провідних фахівців з питань
виведення підприємств і фінансової кризи, які вважають, що санація – це
комплекс послідовних, взаємозв’язаних заходів фінансово-економічного,
виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру,
спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи і відновлення
або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в
довгостроковому періоді.

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного
характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі
мобілізації і використання внутрішніх та зовнішніх фінансових джерел
оздоровлення підприємств. Метою фінансової санації є покриття поточних
збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження
ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів
заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування
фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру.

4. Класична модель фінансової санації підприємств

Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого
підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко
використовується як основа для розробки механізму фінансового
оздоровлення суб’єктів господарювання в країнах з розвинутою ринковою
економікою.

Процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та
аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації
(первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові
плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також
реальний фінансовий стан фірми.

У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан
на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них є показники
платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу, прибутковості
тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства
та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять
висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської
одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал
втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про
консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. Ліквідацію може бути
здійснено на добровільній основі (злиття, продаж об’єкта цілком або
частинами) та в примусовому порядку.

У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення
становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою
проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових
орієнтирів. Що раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться
санація, то більші шанси на її успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні
заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та
оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги
кредиторської заборгованості. З цією метою Доцільно реалізувати так
звану шокову (Crash) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних
цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід
враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені
можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках
правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та
придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною
стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності
підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід
узгодити тактичні цілі, а саме:

сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність
тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами,
відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної
мети санації.

Стратегія – це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для
досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів
компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не
відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні
довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу
рентабельність. Суть її полягає у виборі найкращих варіантів розвитку
фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації, тобто
систему прогнозованих, взаємозв’язаних заходів, спрямованих на вихід
підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення
причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про
можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань
санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який
розробляється на базі санаційної програми і містить:

техніко-економічне обґрунтування санації;

розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення
стратегічних цілей;

конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу;

строки освоєння інвестицій та їхньої окупності;

оцінку ефективності санаційних заходів;

прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Керівні служби підприємств
повинні своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а
також приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих
перешкод для здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може
надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну,
планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Органи
контролінгу для виконання своїх функцій використовують такі основні
інструменти та методи:

аналіз підприємства в порівнянні з конкурентами;

систему раннього попередження та реагування;

вартісний аналіз;

портфельний аналіз;

аналіз точки беззбитковості;

імітаційне моделювання;

калькулювання;

систему планово-контрольних розрахунків та ряд інших.

Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних
результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених
резервів та подолання додаткових перешкод.

5. Форми фінансової санації

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:

Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.

Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового
капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за
рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових
засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за
рахунок державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на
реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними
ознаками розрізняють два види санації:

Санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

Санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

зменшення номінального капіталу підприємства;

конверсія власності в борг;

конверсія боргу у власність;

пролонгація строків сплати заборгованості;

добровільне зменшення заборгованості;

самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких
форм:

альтернативна санація;

зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням
(двоступінчаста санація);

безповоротна фінансова допомога власників;

безповоротна фінансова допомога персоналу;

емісія облігацій конверсійного займу;

залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну
санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та
зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид
санації підприємств – з допомогою державної фінансової підтримки.
Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на
поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках
держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів
господарювання: податкові пільги, створення особливих умов
підприємницької діяльності і т.д.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено
непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба
приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій
літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття “чистої
санації”. Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного
підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі
збитків.

6. Внутрішні джерела фінансової санації

У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції
підприємств на фінансову кризу:

Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та
розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж
обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового
сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації
продукції.

Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання,
уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу,
підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і
впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та
управління.

Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог
внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх
фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини
неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності
проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас,
на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано
такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.
Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано
передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та
ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними
напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов’язано зі зміною структури та складу
активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також
змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації
активів виділяють такі види санаційних заходів:

мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу
підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих
резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою
вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їхньою реальною
(вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

через реалізацію окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які
безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації
продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні
права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи,
наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);

у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які
неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий
метод реструктуризації активів не пов’язаний із реальним поліпшенням
платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення
кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів
змінюється структура пасивів (збільшується стаття “Статутний капітал” чи
“Додатковий капітал”);

використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає
продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних
фондів в оперативний або фінансовий лізинг);

лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а
отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру),
коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у
виробничому процесі;

оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки
низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів,
незавершеного виробництва тощо);

продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За
рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси
для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

використання давальницької сировини, тобто – спосіб завантаження
виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали
надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена
на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка
давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство
отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні
грошові кошти;

рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші,
ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові
вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий
стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень
невиправданої дебіторської заборгованості. Це є суттєвим резервом
відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій
кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні
можливості для погашення заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової
компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових
операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в
підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані
послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська
заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства
поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами
на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми
дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди
факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції,
чинної відсоткової ставки та строків настання платежу).

Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що банк,
придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує
пред’явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі
строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова
реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного
кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної
суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за
мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель,
і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також
називається дисконтом.

Форфейтинг – кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в
експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером.
Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало
зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську
заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення
ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за
участю банківської установи і є також однією із форм трансформації
комерційного кредиту в банківський.

Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської
заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення
заборгованості, в тому числі зверненням із позовом до арбітражного суду.
Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення до
арбітражного суду детально описано далі.

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють
зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів
пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх
використання (звіт про прибутки та збитки).

Зменшення (заморожування) витрат Даний блок санаційних заходів
здійснюється за двома напрямками:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних
підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога
меншим.

Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшення
грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансової
санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових
інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.

Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно
здійснювати на засаді нуль-базис-бюджетування (НББ), головною метою
якого є визначення оптимального рівня валових витрат підприємства та
пріоритетних напрямків використання обмежених фінансових ресурсів.
Порядок проведення НББ показано на рис. 1.7 (див. додаток).

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів
аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації
продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для
активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати
збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін;
як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у
даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним
стратегії маркетингу.

Висновок

Реорганізація юридичної особи шляхом перетворення регулюється Цивільним
кодексом України та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних
осіб та фізичних осіб – підприємців” (далі – Закон).

Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб:

приєднання;

злиття (об‘єднання);

виділення;

поділ;

перетворення.

Приєднання – це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої
юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх
права та обов‘язки переходять до юридичної особи, до якої вони
приєдналися.

Злиття – об‘єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну
особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і
передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі.

Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї
існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення
структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі
юридичні права і обов‘язки, що й головне підприємство.

Поділ – виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу
існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому
новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої
їх статутними фондами.

Перетворення – зміна юридичною особою юридично-правової форми без
припинення існування. При реорганізації завжди має місце
правонаступництво.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» // Голос України. — 1999. — 30 липня.

2.Закон України «Про підприємства в Україні» // Там само. – 1991. – 27
березня.

3.Закон України «Про господарські товариства»//Там само. – 1991. – 19
вересня.

4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств»// Зібрання постанов Уряду
України. — 1994.—№5.

5.Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про застосування
Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за
порушення банківського законодавства».

6. Агентство з питань запобігання банкрутства підприємств.
Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та
організації // Українська інвестиційна газета. — 1998. — №3.

7. Бланк Й. А. Стратегия й тактика управлення финансами. — К., 1996.
8.Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

9. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства — К., 1995.
10.Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч.

посібник.- К.:КНЕУ, 2000. – 412с.

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020