.

Методи збільшення статутного фонду підприємства. Фінансова робота підприємства щодо взаємовідносин з державними позабюджетними фондами (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 6498
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Методи збільшення статутного фонду підприємства. Фінансова робота
підприємства щодо взаємовідносин

з державними позабюджетними фондами

1. Методи збільшення статутного фонду підприємства

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей,
переобладнання чи розширення виробництва;

• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства
відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, тобто підвищення
кредитоспроможності суб’єкта господарювання та його фінансової
стійкості;

• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки
збільшення капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових
грошових ресурсів;

• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших
підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства,
їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні
застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в
статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом
довгострокового періоду. Структурно-логічну схему збільшення статутного
капіталу підприємства зображено на рис. 11.6.

Слід мати на увазі, що акціонерне товариство має право збільшувати
статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за
вартістю не нижчою за номінальну. Рішення про збільшення статутного
капіталу приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть
участь у правомочних зборах. Збільшення статутного фонду товариства не
більш як на 1/3 може бути здійснено на рішення правління за умови, що
таке передбачено статутом. Збільшення статутного фонду здійснюється
трьома методами:

1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;

2) збільшенням номінальної вартості акцій.

3) обміном облігацій на акції.

За збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний
фонд збільшується за рахунок таких джерел:

• додаткових внесків учасників та засновників;

• дивідендів (реінвестиції прибутку);

• індексації основних фондів.

У санаційних цілях статутний фонд, як правило, збільшується з метою
мобілізації додаткових внесків інвесторів. Випуск акцій для покриття
збитків, пов’язаних із господарською діяльністю підприємства,
забороняється. За збільшення статутного фонду підприємство, яке
перебуває в кризі, може натрапити на проблему пошуку потенційних
інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства
пов’язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації
ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення
капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодо
розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений
розмір дивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу
ліквідаційної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід
узгоджувати з чинними нормами законодавства. Окрім зазначених пільг, для
залучення нових власників необхідно створити низку інших передумов. Сюди
слід віднести наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції;
можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладених у проведення
санації; готовність до (часткової”) відмови від компетенції прийняття
рішень.

Рис. 1. Структурно-логічна схема збільшення статутного фонду AT

Якщо ж готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні
акціонери, тобто розміщення акцій нової емісії буде здійснюватися між
існуючими акціонерами, то це свідчитиме про високий рівень довіри до
підприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль
під час обговорення фінансових проблем з кредиторами.

Законодавством передбачено, що у разі збільшення статутного фонду
акціонери (AT) та учасники (ТОВ) користуються переважним правом на
купівлю додатково випущених акцій (паїв). Оголошення про розмір
додаткової емісії та строки використання переважних прав розміщується в
друкованих засобах масової інформації.

Переважне право на придбання акцій (паїв) дає можливість колишнім
власникам:

1. Зберегти свою частку (у відсотковому співвідношенні) в статутному
капіталі, а отже, у всьому майні підприємства.

2. Запобігти «розмиванню» вартості своєї частки у статутному капіталі
внаслідок емісії акцій за низьким курсом.

3. Зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників.

4. Компенсувати збитки від «розмивання» частки в статутному фонді тим
власникам, які не скористались переважним правом на покупку додаткових
корпоративних прав, а продали його.

Кількість прав на купівлю залежить від кількості наявних «старих» акцій.
Право на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном. Права
продають та купують на біржі протягом двох тижнів після початку
передплати на акції нової емісії, але перед проведенням самої емісії.
Старі акції та переважні права на купівлю нових продаються окремо.
Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій
автоматично зменшується на вартість переважного права.

Приклад 1:

Статутний капітал акціонерного товариства становить 1000000 у.о.
(20000 акцій номінальною вартістю 50 у.о.). На загальних зборах
акціонерів прийнято рішення про збільшення статутного капіталу на 50%,
тобто співвідношення старих акцій до нових становить 2:1. Біржовий курс
акцій (Kg) до збільшення статутного фонду становить 100 у.о. Курс емісії
(Kg) нових акцій — 70 у.о. за акцію:

Номінальна вартість Кількість акцій Курс Загальна курсова вартість

Розмір статугного фонду до збільшення 1000000 20000 100 2000000

Сума збільшення статутного фонду 500000 10000 70 700000

Після збільшення капіталу загальний біржовий курс акцій становив 2700000
у.о. Йому відповідає статутний капітал у розмірі 1500000 у.о. (30000
акцій номінальною вартістю 50 у.о.). Завдяки збільшенню статутного
капіталу формується новий біржовий курс акцій.

Курсовий прибуток на кожну нову акцію становить 20 у.о., курсовий
збиток на кожну стару акцію — 10 у.о. З допомогою купівлі-продажу
переважних прав компенсуються курсові збитки старих акціонерів за
рахунок курсового прибутку держателів нових акцій:

Кількість Старий курс Курс емісії Середній курс Курсова вартість І
(1х2(3)) Курсова вартість 2 (1х4) Курсовий збиток (прибуток)

1 2 3 4 5 6 7

Старі акції 2 100 — 90 200 180 -20

Нові акції 1 — 70 90 70 90 +20

Разом

270 270 0

У разі, якщо нові інвестори бажають придбати акції нової емісії (або
колишні власники купити акцій більше, ніж їх квота в статутному
капіталі), їм слід придбати переважні права в тих акціонерів, які не
мають бажання ними скористатися. Якщо акціонер поступається своїми
правами на придбання нових акцій, то виручені ним від продажу цих прав
кошти повинні компенсувати зміни курсу акцій. Грошова оцінка переважного
права на купівлю нових акцій відповідає різниці між біржовим курсом
старих акцій і середнім курсом, який сформувався після збільшення
капіталу. За збільшення капіталу у співвідношенні 2 до 1 покупець нових
акцій повинен придбати два переважні права для купівлі однієї акції за
курсом емісії. У нашому прикладі для придбання однієї нової акції
інвестор має сплатити 90 у.о. (70 + 2х10), що відповідає середньому
курсу після емісії. Фінансово-майновий стан давніх акціонерів в
результаті операції збільшення статутного капіталу залишається
незмінним.

Надходження у вигляді виручки від реалізації переважних прав є для
акціонерів «виручкою від реалізації частини основного капіталу», яка їм
належала, а не (як думають деякі акціонери) «подарунком» товариства.
Таке (фальшиве) враження виникає досить часто, оскільки на практиці
середній курс може наближатися до старого курсу, або навіть перевищувати
його.

Вартість переважного права визначається співвідношенням, з яким робиться
емісія, курсом емісії та біржовим курсом старих акцій. Розрахункова ціна
переважного права визначається за такою формулою:

де П — грошова оцінка переважного права на покупку нових акцій;

Кб — біржовий курс акцій;

Ке — курс емісії нових акцій;

С — співвідношення, з яким робиться емісія.

де Ф1, Ф2 — розмір статутного фонду підприємства до і після його
збільшення.

Підставивши цифрові дані з нашого прикладу, отримаємо:

Фактична біржова ціна переважних прав визначається попитом та
пропозицією на них і тому може відрізнятися від розрахункової. Головним
фактором, який визначає попит на переважні права, є прогноз майбутнього
ринкового курсу акцій та розмір очікуваних дивідендів.

З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їхня
номінальна вартість. З економічного — номінальна вартість плюс витрати
на проведення емісії. З метою стимулювання попиту на акції нової емісії
їхня максимальна вартість має бути меншою за ринковий курс старих акцій.
Таким чином, верхня межа курсу емісії проходить на рівні біржового курсу
старих акцій. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним фактором
успіху її розміщення. Чим вищий курс додаткової емісії, тобто чим більше
він наближається до біржового курсу старих акцій, тим більший обсяг
ліквідних засобів залучається на підприємство за заданого обсягу
збільшення статутного капіталу, тим більшим буде емісійний дохід.

Емісійний дохід — сума перевищення доходів, отриманих від емісії
(випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких
акцій (інших корпоративних прав). Іншими словами, емісійний дохід — це
різниця між курсом емісії і номінальним курсом акцій. Емісійний дохід є
одним із джерел формування додаткового капіталу підприємства.

Високий курс емісії може спричинити проблеми з розповсюдженням
додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс старих
акцій знизиться нижче за рівень емісії нових. У такому разі ліквідність
акцій та підтримка курсу можуть бути забезпечені через масову їх скупку
великими акціонерами (держателями контрольного пакета) або самим
підприємством-емітентом, Однак чим менший курс емісії (чим більше він
наближається до| номінальної вартості) за заданого обсягу потреби в
капіталі, тим| більший потрібний номінальний капітал, а отже, тим
більшим буде рівень «розмивання основного капіталу» і знецінення стари»
акцій, яке потрібно буде покривати за рахунок переважних прав.

Приклад 2.

Статутний капітал акціонерного товариства станови 300000 у.о.
Його формують 6000 акцій номінальною вартістю 50 у.о. Біржовий курс
акцій — 150 у.о.

Потреба підприємства в додаткових фінансових ресурсах стана вить 60000
у.о. Фінансовий менеджмент підприємства повинен роз’їв рахувати, за
якого курсу емісії загальні збори акціонерів проголосують за залучення
капіталу через збільшення статутного фонду.

Курс емісії Співвід-ношення(С) Сума збі-льшення капіталу Емісійний дохід
Потреба в капіталі Вартість переважного права Курс за мінусом переважних
прав

50 (номінал) 5: 1 60 — 60 16,67 133.33

100 10: 1 30 30 60 4.55 145.45

150 (курсбіржі) 15 : 1 20 40 60 0 150.00

Для малих акціонерів низький курс емісії (а отже, висока ціна
переважного права) є вигіднішим. Якщо придбання нових акцій їх не
інтересує, то в результаті продажу переважних прав вони можуть отримати
додаткові дивіденди. У разі, коли вони вирішать придбати нові акції, за
заданого обсягу капіталовкладень можна отримати більшу їх кількість.

Великі акціонери, які мають фінансові можливості для збільшення свого
пакета акцій та розширення впливу на діяльність підприємства.
схилятимуться до високого курсу емісії. Високий курс ускладнює
використання малими акціонерами своїх переважних прав і стимулює ї\
продати ці права. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість
акцій нової емісії. Водночас, як уже згадувалось, надто високий курс
емісії може ускладнити розміщення всієї емісії.

Коли рішенням загальних зборів акціонерів не передбачено переважних прав
на купівлю нових акцій, то старі акціонери можуть уникнути збитків лише
в тому разі, якщо курс емісії нових акцій буде встановлено на рівні
біржового курсу старих.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується
за рахунок таких джерел:

• додаткові внески власників корпоративних прав підприємства;

• індексація основних фондів.

За збільшення статутного фонду таким способом кожен з акціонерів може
здійснити доплату до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій.
Якщо акціонер відмовився від доплати, емітент зобов’язаний запропонувати
акціонеру викупити його акції.

У разі, коли акціонер не здійснив доплати за акції і не прийняв
пропозиції емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції
нової номінальної вартості у кількості, яка визначається діленням
загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову
номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має
бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій
та здійснення обміну акцій, які належать акціонерові, на цілу кількість
акцій нової номінальної вартості.

За збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної
вартості на акції цього емітента статутний фонд збільшується на загальну
номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. У даному разі
номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається обмін
на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій.

Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов’язаний,
передовсім, з облігаціями конверсійного займу. У зарубіжній
науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації
характеризуються як особливо придатний санаційний інструмент. Це є
однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами
підприємства.

Такий метод залучення капіталу пов’язаний із випуском підприємством
іменних облігацій, які згодом можна обміняти на звичайні акції
підприємства. Конверсійні облігації дають можливість заінтересувати
інвестора в наданні фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати
звичайні акції. Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор
досягає подвійної мети: з одного боку — відносної безпеки вкладень (у
разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій
задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з іншого —
можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі
інвестори дають згоду на одержання нижчого відсотка за конверсійними
облігаціями, заради можливості обміняти їх на звичайні акції в
майбутньому.

Конверсійні облігації, як правило, випускаються великими підприємствами
на строк від 5 до 10-ти років. Ринкова ціна конверсійних облігацій
визначається їх інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій,
вибраних для конверсії. У повідомленні про емісію конверсійних облігацій
слід указати:

• пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

• строки конверсії;

• необхідність, порядок та розмір доплат.

Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій та стимулюють
проведення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно виправдана
тоді, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижча за
біржовий курс акцій. Емісія конверсійних облігацій не повинна
перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства.

2. Фінансова робота підприємства щодо взаємовідносин

з державними позабюджетними фондами

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює участь суб’єктів
господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів.
Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків, порядок
обчислення яких визначений окремими нормативними документами.

Відрахування в цільові державні фонди сьогодні становлять значні за
обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську
діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в такому.

• По-перше, через формування валових витрат, які виключаються із суми
скоригованого валового доходу. Відтак відрахування в цільові державні
фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього.

• По-друге, через формування собівартості (витрат). Указані відрахування
збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від
реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити їхню вартість, а
отже, створити проблеми зі збутом продукції.

• По-третє, через використання прибутку. Це має місце тоді, коли
відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Отже, вплив названих відрахувань на фінансово-господарську діяльність
підприємств є суперечливим. Можливість підприємств впливати на
формування абсолютної суми відрахувань у цільові фонди обмежена. Це
пояснюється тим, що нормативи відрахувань визначені законодавче і є
однаковими для всіх суб’єктів господарювання.

Кількість суб’єктів господарювання, які користуються пільгами щодо таких
зборів, обмежена. Можливість впливати на розмір зборів з боку суб’єктів
господарювання зв’язана з формуванням показників, стосовно яких
встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати,
валовий дохід, вартість товарної продукції, обсяг реалізації продукції
та ін.).

Схему участі підприємств у формуванні цільових державних фондів показано
на рис.

Рис. Структурно-логічна схема участі підприємств

у формуванні цільових державних фондів

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Порядок визначення
відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року.

Платниками такого збору є:

• суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх
об’єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні особи —
суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих
працівників;

• філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору,
зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розміщені на
іншій території;

• фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не
використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;

•фізичні особи, що працюють за трудовим договором (коні-рактом),
виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами.

Є певні особливості визначення об’єкта оподаткування для обчислення суми
збору щодо окремих суб’єктів підприємницької діяльності.

Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), які
використовують працю найманих працівників для визначення суми збору,
беруть фактичні витрати на оплату їхньої праці, що підлягають
оподаткуванню прибутковим податком: витрати на виплату основної і
додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з
тарифних ставок; премії, заохочення, у тім числі в натуральній формі.

Не беруть у розрахунок для обчислення збору витрати на виплату доходів у
вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, що не враховуються за
обчислення середньомісячної зарплати з метою призначення пенсій.

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що не
використовують найманої праці, для обчислення збору беруть суму свого
оподаткованого доходу (прибутку).

Суб’єкти підприємницької діяльності — платники збору зобов’язані
зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Слід звернути увагу,
що інформації про таку реєстрацію вимагають комерційні банки у разі
відкриття банківських рахунків.

Ставки збору встановлено і диференційовано за категоріями платників. Для
суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних і фізичних осіб, що
використовують працю найманих працівників, затверджено ставку 32% від
згадуваного вище об’єкта оподаткування.

На підприємствах, де працюють інваліди, ставку збору диференційовано. На
заробітну плату й інші виплати інвалідам, що є об’єктом оподаткування,
збір нараховується у розмірі 4%. Щодо інших працівників використовується
ставка 32%.

Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, що не користуються
найманою працею, зобов’язані нараховувати 32% збору від суми
оподаткованого доходу (прибутку).

Слід звернути увагу на особливість визначення джерела сплати збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування. Як відомо, оплата праці
найманих працівників суб’єктами підприємницької діяльності здійснюється
за рахунок двох джерел:

— собівартість (основна й додаткова заробітна плата, інші види
заохочень, виходячи з тарифних ставок);

— прибуток (премії, заохочення).

Тому сума збору на ту частину витрат на оплату праці, що віднесена на
собівартість, також відноситься на собівартість. Сума збору на другу
частину витрат на оплату праці, що здійснюється за рахунок прибутку,
перераховується за рахунок прибутку.

Отже, обсяг витрат на оплату праці і структура джерел вказаних витрат
впливатимуть на формування собівартості, а значить, і на прибуток
суб’єктів господарювання.

Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які працюють за
трудовими договорами (контрактами), виконують роботи (послуги) згідно з
цивільно-правовими договорами, збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування нараховується у розмірі 2%. Цей збір здійснюється за рахунок
нарахованого доходу (заробітної плати). Відповідальними за утримання
цього збору (податку) є суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні і
фізичні особи), що використовують працю найманих працівників.

Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно
з отриманням коштів в установах банків на оплату праці.

Пенсійний фонд не включається до державного бюджету. Забороняється
використання коштів фонду не за цільовим призначенням, у тім числі на
кредитні, депозитні операції, надання позичок. Тимчасово вільні кошти
фонду, за відсутності заборгованості у виплаті пенсій, можуть бути
використані Пенсійним фондом на придбання державних цінних паперів.

Збір на обов’язкове соціальне страхування. Порядок визначення збору
встановлений Законом України «Про збір на обов’язкове соціальне
страхування» від 26 липня 1997 p.

Особливість збору полягає в тім, що він включає і збір на обов’язкове
соціальне страхування на випадок безробіття. У зв’язку з цим скасовано
відрахування підприємств у Фонд сприяння зайнятості населення, що
здійснювались згідно із Законом України «Про систему оподаткування» від
2 лютого 1994 p.

Склад платників збору на обов’язкове соціальне страхування і об’єкт
оподаткування такі самі, як і щодо обов’язкового державного пенсійного
страхування.

Для суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних і фізичних осіб, що
використовують працю найманих працівників, ставку збору передбачено в
розмірі 5,5% від об’єкта оподаткування, визначеного Законом. У складі
загального нормативу 1.5% становить збір на обов’язкове соціальне
страхування на випадок безробіття.

Для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліди. збір на
обов’язкове соціальне страхування встановлений окремо: 1% від об’єкта
оподаткування для інвалідів, які працюють; 5,5% від об’єкта
оподаткування для інших працівників підприємства. При цьому збір у
розмірі 1% в повному обсязі зараховується у Фонд соціального захисту
інвалідів.

Суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих
працівників, збір на обов’язкове соціальне страхування включають до
складу валових витрат під час обчислення оподаткованого прибутку, а
також відносять на собівартість.

Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які працюють за
трудовим договором (контрактом) чи виконують роботи (послуги), згідно з
цивільно-трудовими договорами, збір нараховується у розмірі 0,5% тільки
на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. У цьому разі
утримання збору здійснюється за рахунок нарахованого доходу (заробітної
плати). Відповідальність за утримання цього збору покладено на суб’єктів
підприємницької діяльності, що використовують працю найманих
працівників.

Збір на обов’язкове соціальне страхування (у тім числі на обов’язкове
соціальне страхування на випадок безробіття) перераховується в державний
бюджет платниками збору. Це здійснюється одночасно з отриманням грошей у
банках на оплату праці. Кошти від збору зараховуються на окремі рахунки
державного бюджету:

обов’язкового соціального страхування, обов’язкового соціального
страхування на випадок безробіття. Забороняється використання цих коштів
не за цільовим призначенням.

Для фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які не
використовують працю найманих працівників, збір визначено у розмірі 0,5%
від об’єкта оподаткування тільки на обов’язкове соціальне страхування на
випадок безробіття.

Збір на формування Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення. Порядок
відрахувань у цей Фонд було визначено Законом України «Про формування
Фонду для заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і
соціального захисту населення» від 20 липня 1997 p.

Платниками збору (податку) були визначені:

• резиденти — суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм
власності, спільні підприємства, інші установи й організації, що
здійснювали діяльність, спрямовану на отримання прибутку. і виплачували
заробітну плату;

• нерезиденти — юридичні і фізичні особи будь-якої
організаційно-правової форми власності, що отримували прибутки, джерело
яких знаходилося в Україні, і здійснювали оплату праці;

• філії, відділення, інші відособлені підрозділи платників збору, що не
мали статусу юридичної особи, але здійснювали оплату праці.

З 1 січня 1999 p. вказаний збір було відмінено. В бюджеті на 1999 p.
передбачено надходження вказаного збору як погашення відповідної
заборгованості суб’єктами господарювання за 1998 p.

Для фінансування заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи і соціального захисту населення в 1999 році передбачено
виділення коштів з державного бюджету.

Внески в державний інноваційний фонд. Державний інноваційний фонд почав
створюватися згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1992
р. № 77 «Про утворення державного інноваційного фонду».

Для формування вказаного фонду підприємства, об’єднання, організації
здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації
продукції (робіт, послуг). Посередницькі, оптові,
постачальницько-збутові організації, банки ці відрахування здійснюють
від обсягу валового доходу. Указані відрахування включаються в
собівартість продукції (робіт, послуг).

Згідно з указаною постановою із загальної суми відрахувань 30% в
обов’язковому порядку треба було перераховувати в Державний інноваційний
фонд. Інші 70% перераховувалися підприємствами, об’єднаннями,
організаціями в галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів, якщо
такий фонд утворювався міністерством або відомством. Кошти відрахувань,
віднесені на собівартість продукції (робіт, послуг), але не перераховані
міністерствам, відомствам, мали вилучатися податковими органами в
державний бюджет.

В окремих випадках за письмової згоди керівного органу, який утворював
галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів, державні підприємства,
об’єднання, організації могли залишати у своєму розпорядженні частину
коштів з відрахувань, що належали галузевому позабюджетному фонду.

Підприємства, об’єднання, організації, котрі не мали галузевого
спеціального фонду позабюджетних коштів для фінансування інноваційної
діяльності, могли залишати у своєму розпорядженні 70% відрахувань. Це
було можливо за умови, що вони вели науково-дослідні роботи і
здійснювали заходи щодо освоєння нових технологій і виробництва нових
видів продукції. У такому разі залишені в підприємств кошти не можна
було спрямовувати на фінансування капітальних вкладень (будівництво,
придбання основних фондів, обладнання, приладів), не зв’язаних зі
здійсненням науково-дослідних робіт, заходів щодо освоєння нових
технологій і виробництва нових видів продукції.

Кошти цих відрахувань залишались у розпорядженні підприємств. Якщо вони
не були використані протягом року, то й далі залишались у розпорядженні
підприємства і використовувались за цільовим призначенням у наступному
році.

Якщо підприємство не проводило науково-дослідних робіт, не вживало
заходів для освоєння нових технологій і виробництва нових видів
продукції, відрахування здійснювались тільки в Державний інноваційний
фонд у розмірі 0,3%. Решта 0,7% не нараховувалась.

Список використаної літератури

Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП,
1998. – 92с.

Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник.-К. :Либідь,
1995.-160с.

Нікхбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси / Пер. з анг. В.Ф.Овсієнка та
В.Я.Мусієнка.-К.:0снови, 1993. – 383с.

Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д., Нам Г.Г. та ін. Фінанси підприємств – К.:
КНЕУ, 1999. – 384 с.

Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. Посібник /
В.М. Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рязанова; за ред. В.М. Федосова. –
К.: Либідь, 1993. – 247с.

Финансы предприятий: Учебное пособие / Под ред. Е.И. Бородиной. – М.:
Банки и биржи ЮНИТИ, 1995. – 208с.

Павлова Л.Н. Финансы предприятий: Учебник для вузов. _М.: Финансы,
ЮНИТИ, 1998. – 639с.

Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансы: Учебник для вузов. – М.:
Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. – 502с.

Финансы предприятий: Учебник /Колчина Н.В., Поляк Г.Б., Павлова Л.П. и
др.; Под ред. Проф. Н.В. Колчиной. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 413с.

Финансы / Под ред В,М, Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995. –
432с.

Законодавствами країн з високорозвиненим фондовим ринком, як правило.
передбачено, то переважні права можуть не надаватися, якщо обсяг емісії
не перевищує 10% статутного капіталу і емісія суттєво не впливає на
біржовий курс акчій (максимальна величина падіння курсу становить 5%).

Додаткові внески учасників та засновників товариства здійснюються
згідно зі статтею 13 Закону України «Про господарські товариства».

PAGE

PAGE 13

Правління акціонерного товариства виносить пропозицію про збільшення
статутного капіталу на загальні збори товариства

Загальні збори більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у
зборах, приймають рішення про збільшення статутного фонду

1

Вибір андеррайтера (банківська установа, інші фінансові посередники)

Гарантія розміщення нових акцій

Посередник бере на себе ризик розміщення емісії

2

Емітент встановлює курс емісії

Призначаються строки розміщення нових акцій

Нові акції пропонуються для придбання «старим» акціонерам

3

Протягом 3—4 тижнів акціонери повинні визначитися, чи вони скористаються
своїми переважними правами на покупку нових акцій, чи будуть їх
продавати іншим особам

4

У перший день торгівлі на біржі переважними правами курс акцій
зменшується на вартість переважного права

Переважні права та старі акції продаються окремо

Зміни статуту, пов’язані із збільшенням статутного фонду, вносяться в
державний реєстр після реалізації додаткової емісії

5

а) нові акціонери

б) старі акціонери

2 переважні права по 10 у.о.

1 нова акція за курсом емісії

Витрати на купівлю 1 нової акції

20

70

90

2 акції за курсом 100 у.о.

зменшення курсу в результаті збільшення статутного капіталу (2х10)

+ виручка від реалізації переважних прав (2х10)

Майновий стан після збільшення статутного фонду

200

20

20

200

ДЖЕРЕЛО ВІДРАХУВАНЬ

Прибуток

Собівартість

Збір на обовзкове пенсійне страхування

Збір на обов’язкове соціальне страхування

Внески в Державний інноваційний фонд

Фактичні витрати на оплату праці працівників, які оподатковуються
прибутковим податком

Обсяг реалізації продукції (робіт, послуг)

Нормативи відрахування

Об’єкт оподаткуання

5,5%; в т.ч. 1,5%; 1%; 0,5%.

32%; 4%; 2%.

1%

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020