КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
Склад видатків місцевих бюджетів України. Напрямки реформування
місцевого оподаткування в Україні. Проблеми формування і використання
місцевих бюджетів в щорічних законах про державний бюджет
ПЛАН
Вступ
1. Склад видатків місцевих бюджетів України
2. Напрямки реформування місцевого оподаткування в Україні
3. Проблеми формування і використання місцевих бюджетів в щорічних
законах про державний бюджет
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат,
які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива
фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин,
що складається між місцевими та державним бюджетом, а також усередині
сукупності місцевих бюджетів.
Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих
результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне
споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в
територіальному розрізах, тобто між окремими
адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами
населення.
Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей
виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального
господарства.
Місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого
самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої
держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у
соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів
здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я
населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні
молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з
місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне
населення.
1. Склад видатків місцевих бюджетів України
Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За
основу береться очікуване виконяння бюджету за видатками за попередній
період. Звітні дані про виконаних бюджету за видатками, що є в
розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових
органів, як правило, за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного
виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця
року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають
змогу визначити очікуване виконання бюджету за видатками. З одержаних
видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.
Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним
способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють
вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку
країни.
Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у
зв’язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у
розпорядженні відповідних органів влади, та децентралізованих коштів,
які є власністю місцевих органів влади.
Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед в цільовому
спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування
бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з
урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи)
на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів
використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати
доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на
майбутнє.
Склад і структура видатків місцевих бюджетів визначається їх економічним
змістом та роллю в розподілі національного доходу.
Згідно зі статтею 61 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»
видатки всіх бюджетів поділяються окремо на поточні видатки і видатки
розвитку.
Поточні видатки — це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств,
установ, організацій та органів, які діють на початок бюджетного
періоду, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту
населення, утримання апарату управління та служб органів місцевого
самоврядування, соціального обслуговування та інших заходів. Кошти
поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що
утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету
розвитку.
В основу побудови поточного бюджету покладені принципи: забезпечення
достатнього рівня розвитку регіону, стабільність надходженню коштів;
пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери: наукова
обгрунтованість видатків; обов’язковий характер виконання поточного
бюджету.
Напрями використання поточного бюджету:
– соціальний захист та соціальне забезпечення;
– соціально-культурна сфера:
– охорона здоров’я;
– фізична культура і спорт;
– в видатки на житлове господарство;
– видатки на фінансування пасажирського транспорту;
– видатки на утримання органів влади.
Поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування.Таке
фінансування може забазпечуватись лише за наявності відносно стабільних
джерел доходів.
До видатків розвитку належать витрати на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності, субвенції, кошти на реалізацію програми
соціально-економічного розвитку міста, капітальне будівництво, придбання
обладнання, транспортних засобів та іншої техніки, інші видатки на
розширене відтворення, а також на фінансування субвенцій та на сплату
основної частини боргу органів місцевого самоврядування. При нестачі
основних поточних доходів бюджет розвитку може балансуватися за рахунок
установлення місцевою владою нових місцевих податків, випуску позик,
отримання субсидій і субвенцій з державного бюджету.
Бюджет розвитку має фінансувати розширене відтворення всіх сфер
діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть
змінюватись залежно від того, як виконується поточний бюджет. Основними
принципами бюджету розвитку є: тісний зв’язок з поточним бюджетом; зміна
бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів; напрями
використання бюджету розвитку; капітальні вкладення на розвиток
виробництва; витрати на капітальний ремонт.
Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і в
основному залежить від досягнутого рівня економічного та соціального
розвитку регіону.
Видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремі частини:
– видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого
самоврядування;
– видатки, пов’язані з реалізацією делегованих законом повноважень
органів державної виконавчої влади.
Держава фінансує в повному обсязі здійснення органами місцевого
самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади.
Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування цих
повноважень, щороку передбачаються в Законі України про Державний бюджет
України.
2. Напрямки реформування місцевого оподаткування в Україні
Функціонування ефективної бюджетної системи України, що складається з
державного бюджету та місцевих бюджетів, неможливе без функціонування
надійної дохідної бази місцевих бюджетів. Місцеві податки i збори мають
становити основну прибуткову статтю бюджетів органів місцевого
самоврядування поселень усіх типів.
Механізм справляння місцевих податків i зборів в Україні запрацював
після проголошення незалежності України в 1991 р. Фундаментом
законодавчої бази зі справляння місцевих податків i зборів став Декрет №
56-93, який має силу закону. Саме цим Декретом первісно було визначено
види місцевих податків i зборів, їхні граничні розміри, об`єкти
оподаткування та джерела сплати. Загалом було встановлено 16 видів
місцевих податків i зборів: готельний збір; збір за парковку
автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір з
власників собак; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі;
збір за виграш на бігах; збір з осіб, які беруть участь у грі на
тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право на
використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- i
телезйомок; збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного
розпродажу i лотерей; комунальний податок; збір за проїзд по території
прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон; збір за
видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.
Однак з того часу законодавча база зі справляння місцевих податків i
зборів зазнала істотних змін, у яких платникам іноді важко
зорієнтуватися.
Зокрема, відповідно до Закону № 3293-ХІІ до переліку місцевих податків i
зборів, передбачених ст. 1 зазначеного Декрету, з 2003 р. додатково
внесено місцевий податок з продажу імпортних товарів. Втім, хоч його i
внесено до Декрету, запровадження цього місцевого податку неможливе,
оскільки справляти його можна буде тільки після внесення цього платежу
до переліку місцевих податків i зборів, визначеного ст. 15 Закону №
1251-ХІІ, якою, до речі, запроваджено й такий місцевий збір, як збір, за
видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг. Отже,
місцеве оподаткування в Україні регламентується й Законом № 1251-ХІІ (в
редакції 1994 р.), яким спочатку передбачалося 15 видів місцевих
податків i зборів. Крім того, Законом № 1251-ХІІ визначено, що механізм
справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними та
міськими радами відповідно до переліку i в межах граничних розмірів
ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок,
збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу
ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів
торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак є обов’язковими для
встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності
об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язано запровадження цих
податків i зборів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1251-ХІІ податки i збори (обов’язкові
платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не
підлягають. Виняток встановлено тільки для АР Крим, якій протягом двох
років законами України про Державний бюджет України на відповідний рік
(у 2004 р. — ст. 94 Закону № 1344-IV) надано право на проведення
експерименту з установлення додаткових місцевих платежів. На 2004 р. на
території АР Крим запроваджено:
збір на розвиток рекреаційного комплексу
в АР Крим;
збір на розвиток пасажирського електротранспорту в АР Крим.
Оскільки ст. 17 Декрету № 56-93 визначено порядок справляння та граничні
розміри ставок тільки для збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів
торгівлі, то запровадження збору за видачу дозволу на розміщення
об’єктів сфери послуг немає правового підгрунтя, бо граничні розміри
ставок збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів сфери послуг не
встановлено чинним законодавством, як того вимагає п. 3 ст. 15 Закону №
1251-ХІІ.
Крім вищезазначених платежів Законом № 1065-XIV було внесено до Декрету
№ 56-93 зміни, якими запроваджено збір за право використання суб’єктами
підприємницької діяльності приміщень, пов’язаних з їх діяльністю, що
знаходяться в центральній частині населеного пункту та в будинках, що є
пам’ятками історії та культури, однак Законом № 1661-III цей збір
скасовано.
Законом № 1805-III внесено доповнення до Закону № 1251-ХІІ та Декрету №
56-93, якими запроваджено місцевий екскурсійно-туристичний збір. Однак
Законом № 2515-III i цей збір скасовано.
Законами № 641-IV та № 703-IV з 1 січня 2004 р. також скасовано,
відповідно, готельний збір та збір за проїзд по території прикордонних
областей автотранспорту, що прямує за кордон.
Таким чином, у 2004 р. в переліку місцевих податків i зборів залишилося
2 податки та 12 зборів (без урахування податків i зборів, запроваджених
в АР Крим).
Декрет № 56-93 має особливість, яка полягає в тому, що цей Декрет
передбачає запровадження місцевих податків i зборів за рішенням органу
місцевого самоврядування. Цей же орган для кожного платежу розробляє й
затверджує положення, яким визначається порядок сплати та перерахування
до місцевого бюджету податків i зборів відповідно до переліку i в межах
установлених граничних розмірів ставок. Крім того, органи місцевого
самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати
пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки i
збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати
відстрочки у сплаті місцевих податків i зборів.
Щодо обрахування ставок i розмірів місцевих податків i зборів, які
відповідно до Декрету № 56-93 обраховувалися у співвідношенні з
мінімальною заробітною платою, то відповідно до Закону № 297/95-ВР вони,
крім ринкового збору, обраховуються у співвідношенні з неоподатковуваним
мінімальним доходом громадян за місяць.
Розширення переліку місцевих податків i зборів має відбуватися за
рахунок запровадження податків із цільовим використанням одержаних
коштів. Наприклад, збори на прибирання та освітлення вулиць, за збирання
сміття, впорядкування парків, зон відпочинку, кладовищ тощо.
За умов загрозливої екологічної ситуації в Україні корисними стануть
місцеві екологічні податки, які доцільно стягувати у вигляді штрафів за
забруднення повітря, водоймищ, лісів та інших природних ресурсів,
захоронення й утилізацію шкідливих відходів. Такі податки можуть стати
дієвим інструментом у забезпеченні збереження та охорони довкілля i
поліпшення екологічної ситуації в країні.
Нині вигідне територіальне розташування населених пунктів, сприятливі
природно-кліматичні фактори, наявність i використання корисних копалин
та інші чинники майже не впливають на рівень економічного та соціального
розвитку територіальних громад, насиченість об’єктами соціальної та
побутової інфраструктур, ступінь задоволення суспільних потреб
населення. Склалося становище, за якого багаті природними ресурсами
території перебувають у жалюгідному стані, потерпають від нестачі
електроенергії, відсутності газопостачання, зручних шляхів сполучення;
місцеві органи влади не мають коштів для утримання в належному стані
вулиць, парків, місць відпочинку, кладовищ тощо.
Імовірно, встановити залежність між об’єктивними факторами сприятливого
природного та територіального розташування населених пунктів i рівнем
добробуту територіальних громад можна за допомогою особливих місцевих
податків чи зборів, які доцільно стягувати із суб’єктів господарювання,
що здійснюють промислове споживання цих благ з метою одержання вигоди.
На території таких населених пунктів доцільно запроваджувати спеціальні
місцеві податки та збори з користувачів природних багатств, а кошти
спрямовувати на охорону довкілля, відновлення спожитих природних благ,
створення необхідних умов для життєдіяльності населення.
Різке розшарування суспільства внаслідок поглиблення кризових явищ
спричинило значне збільшення кількості безробітних, бідних, жебраків i
безпритульних. Хронічний дефіцит фінансових ресурсів унеможливив надання
допомоги таким категоріям населення на рівні, достатньому для їхнього
пристойного існування. I тому одним із шляхів розв’язання цієї нагальної
проблеми могло б стати надання права місцевим органам самоврядування
встановлювати (хоч би тимчасово) надбавки до податку на прибуток
підприємств i прибуткового податку з громадян (відповідно до росту
нагромаджень, оплати праці на підприємствах, що працюють на території
місцевої ради) з цільовим спрямуванням одержаних коштів на створення
громадських їдалень, притулків для бідних, надання допомоги соціально
незахищеним верствам населення, які з тих чи інших причин залишилися
поза державною системою соціального захисту.
Доцільним заходом було б утворення в складі бюджетів територіальних
громад спеціального фонду підтримки бідних, до якого можна зараховувати
кошти від встановлених надбавок до загальнодержавних податків i
обов’язкових платежів.
Одним із можливих напрямів розширення переліку місцевих податків i
зборів є запровадження місцевих акцизів (наприклад, на тютюнові та
алкогольні вироби), повернення до використання податку з продажу
імпортних товарів. Окрім фіскальної функції податок з продажу імпортних
товарів виконував би ще й протекціоністську, а місцеві акцизи на
алкоголь i тютюн обмежували б споживання шкідливих для здоров’я людини
товарів.
Зарубіжний досвід показує також, що можна запроваджувати в Україні
податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові
операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які
володіють двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у
центральній частині міста та ін.
Звичайно, йдеться не про одночасне запровадження всіх цих податків.
Робити це необхідно обережно, поетапно i в контексті реформи всієї
податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення
між надходженнями від загальнодержавних i місцевих податків на користь
значного підвищення частки других.
Загалом система місцевих податків i зборів в Україні еволюціонує. Нині
вона є значним фінансовим ресурсом для місцевого самоврядування. Але
інститут місцевих податків i зборів в Україні, порівняно з країнами
Заходу, фактично перебуває на початку шляху свого становлення.
Вітчизняна система місцевого оподаткування потребує докорінного
реформування.
Реформуючи систему місцевого оподаткування, потрібно насамперед змінити
ставлення до місцевих податків i зборів i не розглядати їх як другорядні
податки в складі системи оподаткування, суттєво піднести їхнє значення
та роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування.
Для розв’язання проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів
необхідно законодавчо визначити джерела надходження коштів до цих
бюджетів.
Докорінного оновлення потребує правова база, яка регламентує місцеві
податки та збори в Україні. Це насамперед стосується Декрету № 56-93.
Доцільно розробити й прийняти новий закон України про місцеві податки,
платежі i збори, в основу якого слід покласти нову ідеологію місцевого
оподаткування з урахуванням світового досвіду.
Вже неодноразово висловлювалися пропозиції щодо необхідності надання
органам місцевого самоврядування права запроваджувати на своїй території
власні податки та збори. Як аргумент висувається теза про те, що на
місцях завжди є свої особливі об’єкти оподаткування, які можуть відчутно
поповнити доходи місцевих бюджетів, що дасть змогу спрямувати додаткові
кошти на вирішення економічних i соціальних проблем регіонів.
Щодо вдосконалення вже запроваджених місцевих податків i зборів
насамперед зауважимо, що Кабінет Міністрів України подав на розгляд
Верховної Ради України проект Закону України «Про місцеві податки i
збори» ще у вересні 1996 р.
З метою прискорення прийняття цього Закону 09.11.98 р. Кабінет Міністрів
України подав Президенту України проект Указу Президента України «Про
місцеві податки i збори» та відповідний проект Закону.
Основна мета Указу полягала у зміцненні та стабілізації фінансів
місцевих органів влади України в умовах різкого скорочення обсягів
централізованого фінансування.
Було передбачено розширення повноважень органів місцевого самоврядування
щодо справляння місцевих податків i зборів, а також визначено об’єкти
оподаткування, мінімальні й граничні ставки платежів, обов’язкові пільги
та основні положення щодо обчислення, сплати й контролю за надходженням
місцевих податків i зборів, що надало б змогу органам місцевого
самоврядування чітко визначити порядок справляння місцевих податків i
зборів, встановити ефективний контроль за своєчасністю й повнотою
надходжень сум місцевих податків i зборів, а також оптимально врахувати
специфічні особливості регіонів.
Крім того, було зменшено кількість місцевих податків i зборів (скасовано
збори за право проведення кіно- i телезйомок, за участь у бігах на
іподромі, за виграш на бігах, з осіб, які беруть участь у грі на
тоталізаторі на іподромі, за утримання собак, оскільки вони не
відіграють істотної ролі в поповненні місцевих бюджетів коштами i
вимагають невиправданих витрат на проведення контролю за їх
справлянням).
Водночас враховувалися пропозиції, висловлені в ході парламентських
слухань щодо вдосконалення структури місцевих податків i зборів,
відповідні побажання народних депутатів, обласних державних
адміністрацій з питань запровадження нових обов’язкових платежів на
регіональних рівнях. Було запропоновано до запровадження нові збори: за
здійснення зарубіжного туризму та за надання земельних ділянок для
будівництва об’єктів виробничого i невиробничого призначення,
індивідуального житла та гаражів у населених пунктах, що дало б змогу
здійснити ряд невідкладних заходів соціального характеру.
В Указі передбачався практично новий підхід до справляння податку з
реклами, збору за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу
i лотерей. Зокрема, при обрахуванні податку з реклами було запропоновано
враховувати не тільки вартість виготовлення та розміщення реклами, а й
час її показу, площі i кількість рекламних носіїв.
З метою забезпечення регулярного надходження коштів до бюджетів
пропонувалися єдині терміни сплати та було встановлено відповідальність
підприємств, установ i організацій за правильність їх обчислення,
повноту й своєчасність перерахування до бюджету та подання органам
державної податкової служби розрахунків.
Запровадження нових податків i зборів та зміни ставок за прогнозними
розрахунками збільшило б щорічні надходження коштів до місцевих бюджетів
на суму понад 100 млн. грн.
Однак проект Закону України «Про місцеві податки i збори», внесений на
розгляд Верховної Ради України відповідно до п. 4 розділу XV «Перехідні
положення» Конституції України, було відхилено
(Постанова № 754-XIV), а тому Указ № 565/99 не набрав чинності.
Трохи згодом Постановою Верховної Ради України № 895-XIV проект Закону
України «Про місцеві податки i збори» було прийнято в першому читанні.
Схвалений парламентом проект закону скорочує перелік місцевих податків i
зборів з 14 до 11 видів. До того ж, після остаточного прийняття закону
буде скасовано більшість з тих зборів, які справляються нині. Зокрема:
комунальний податок, що дасть можливість зменшити податковий тиск,
передусім на вітчизняних товаровиробників; збір за видачу ордера на
квартиру; курортний збір; збір з власників собак; збір за участь у бігах
на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб, які беруть участь у
грі на тоталізаторі; збір за право використання місцевої символіки; збір
за проведення кіно- i телезйомок; збір за право проведення місцевих
аукціонів, конкурсного розпродажу i лотерей; збір за проїзд територією
прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.
Передбачено запровадити нові місцеві податки i збори. Наприклад, закон
передбачатиме запровадження місцевого податку з прибутку підприємств,
ставку якого передбачається встановити в розмірі від 1 до 3 відсотків
додатково до чинної нині ставки податку на прибуток підприємств. Але це
не є додатковим навантаженням на платників, оскільки одночасно із
зазначеним законопроектом на розгляд Верховної Ради вноситься проект
Закону України про внесення змін до Закону № 334/94-ВР, де відповідно
зменшується базова ставка податку на прибуток.
Передбачено запровадити місцевий податок на доходи фізичних осіб у
розмірі від одного до трьох відсотків додатково до ставок податку,
встановлених законодавством з питань оподаткування доходів фізичних
осіб.
Крім того, до місцевих податків запропоновано віднести плату за торговий
патент на деякі види підприємницької діяльності, порядок стягнення якої
та перелік видів підприємницької діяльності, здійснення яких потребує
придбання такого патенту, встановлюється окремим законом.
За деякими платежами передбачено значне зменшення граничних розмірів
ставок. Так, якщо нині гранична ставка ринкового збору для юридичних
осіб становить три мінімальні заробітні плати — 711 грн., для фізичних —
20% мінімальної заробітної плати (47,4 грн.), то відповідно до нового
законопроекту граничні ставки ринкового податку коливаються від 0,5 до 3
грн. (при торгівлі продовольчими i промисловими товарами) i від 2 до 50
грн. (при продажу автотоварів). Граничний розмір готельного збору до 1
січня 2004 р. становив 20% вартості найманого житла. У новому законі
передбачено його зменшення до 8%. Гранична межа чинної ставки збору за
дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі становить 340 грн., пропонується
— в межах від 20 до 100 грн. i при його продовженні плата не
справлятиметься. Водночас передбачено розширення бази цього збору за
рахунок його поширення на сферу побутових послуг.
Проект закону передбачає поповнення переліку місцевих зборів ще двома
новими: екологічним та будівельним.
Екологічний збір є компенсацією витрат місцевої влади, пов’язаних з
ліквідацією наслідків забруднення навколишнього середовища, i стягується
з осіб, які забруднюють навколишнє природне середовище, незалежно від їх
відомчої належності або форми власності за викиди в атмосферне повітря
забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні
морські води, а також підземні горизонти, у тому числі скиди, що
провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації.
Будівельний збір сплачується за погодження проекту об’єкта архітектури
органом містобудування та архітектури, затвердження
архітектурно-технічного паспорта, а також внесення змін до них, надання
дозволу на виконання робіт, пов’язаних з реконструкцією, реставрацією та
капітальним ремонтом об’єкта архітектури, відведення землі для
майбутньої забудови, а також отримання інших дозволів та узгоджень від
органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади, а також
уповноважених ними організацій i установ, необхідних для проведення
архітектурних та будівельних робіт i введення об’єкта нерухомості в
експлуатацію або його знесення чи розібрання. Його граничні ставки
коливаються від 20 до 2000 грн.
Цей законопроект установлює ставки податків i зборів у гривневому
еквіваленті (а не в процентному відношенні до неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян або мінімальної заробітної плати). I щоб
уберегти ставки від знецінювання, пропонується проведення індексації,
якщо за минулий звітний рік рівень інфляції перевищить 110%.
За попередніми розрахунками, прийняття Закону в запропонованій редакції
дасть змогу місцевим бюджетам одержувати щороку понад 2 млрд. грн., що є
першим кроком до забезпечення фінансової незалежності органів місцевого
самоврядування.
Та поки що, до прийняття зазначеного закону, продовжує діяти Декрет №
56-93.
Піднесення ролі місцевого оподаткування неможливе без запровадження
податку на нерухоме майно (нерухомість), який запропоновано віднести до
місцевих податків. Однак об’єкт оподатковування, його ставки й порядок
справляння буде встановлено законом «Про податок на нерухомість», який
на сьогодні перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Зарубіжний
досвід переконує, що цей податок, який стягується в багатьох країнах,
формує істотну частку доходів місцевих бюджетів. Зокрема, міста
Сполучених Штатів Америки головним джерелом своїх бюджетів мають податок
на майно. Так, у Нью-Йорку цей податок забезпечує 40% власних доходів
бюджету міста. Це й не дивно, адже нерухомість є одним із унікальних
об’єктів, здатних забезпечити стабільний та прогнозований прибуток.
На жаль, в Україні запровадження податку на нерухомість ще не привернуло
до себе належної уваги. Хоч цей податок має саме ту властивість, яка
робить його впровадження в Україні просто необхідним: при запровадженні
його базу оподаткування практично не можна буде приховати. Отже, це
дасть змогу забезпечити бюджет сталими надходженнями.
Податок на нерухомість має особливе значення з огляду на комплекс
соціально-економічних проблем. З точки зору принципів соціальної
справедливості, необхідність його запровадження полягає в тому, що він
дає змогу нівелювати значний рівень диференціації доходів i їх
накопичення в руках окремих осіб. Водночас слід наголосити, що
запровадження податку на нерухомість на сучасному етапі
соціально-економічного розвитку України потребує надзвичайно виважених
підходів до формування механізму його справляння. В іншому разі можуть
виникнути непередбачувані наслідки як для держави загалом, так i для
окремих юридичних i фізичних осіб. Це, зокрема, пов’язано з тенденцією
розшарування суспільства за майновою ознакою. Річ у тім, що є багато
власників майна, які не мають необхідних доходів для того, аби сплатити
податок. Насамперед, це стосується осіб із фіксованими доходами —
пенсіонерів. Податок на власність може змусити їх відмовитись від
нерухомого майна. З одного боку, дилема «сплатити податок чи відмовитися
від власності» є болючою та небезпечною за своїми соціальними
наслідками, а з іншого — змушує до ефективнішого використання нерухомого
майна. Проте система пільг, відпрацьована в країнах, які використовують
податки на майно, дає змогу уникнути ймовірних небажаних наслідків i
захистити найуразливіші верстви населення.
Щоб уникнути обвального податкового навантаження на вітчизняних
товаровиробників, слід вводити цей податок на об’єкти виробничого
призначення поетапно.
Диференціація нерухомості за ознакою напрямів її використання (для
особистих та виробничих потреб), з одного боку, сприятиме створенню
передумов для стабільного та ефективного володіння нею, зокрема стосовно
господарюючих суб’єктів, у напрямі оптимізації структури майна,
мінімізації витрат на виробництво та підвищення рентабельності, а з
іншого (щодо використання нерухомості як споживчого блага) — формуватиме
ефективного власника житла, зменшуватиме різницю в рівнях добробуту
членів суспільства.
Аргументом на користь застосування в місцевому оподаткуванні податку на
нерухомість є й те, що цей податок, як жодний інший, відповідає принципу
вигоди. Кошти від цього податку використовуватимуться для фінансування
послуг на місцевому рівні. Для платників, вартість майна яких
збільшується внаслідок оподаткування, податок на нерухомість асоціюється
з платою за послуги, що надає місцева влада. Що більше мешканців братиме
участь у формуванні фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування
(за рахунок сплати не лише податку на нерухомість, а й податків з
доходів), то вищим буде рівень надання суспільних послуг, на які вони
можуть розраховувати.
Заходи, пов’язані із запровадженням податку на нерухомість, потребують
певних витрат для формування інформаційної системи даних про об’єкти
нерухомого майна, проведення вартісної оцінки нерухомості із занесенням
цих даних до відповідної бази тощо. Однак подібні адміністративні
витрати будуть меншими порівняно з очікуваними надходженнями від цього
податку, хоча слід враховувати часовий лаг, що виникає при цьому.
Запровадження податку на нерухомість крім розв’язання зазначених проблем
матиме й інші позитивні наслідки.
По-перше, сприятиме детінізації майнових відносин через встановлення
реального власника майна, зменшенню можливостей отримання
необгрунтованих соціальних пільг та субсидій.
По-друге, розвиватиме інститут приватної власності, створення середнього
класу, на який спирається стабільне демократичне суспільство.
Це також стане поштовхом до формування ринкової свідомості у переважної
більшості населення.
Враховуючи вищезазначене та у зв’язку з тим, що в нашій країні почав
функціонувати інститут приватної власності i держава здійснює захист
власності, зокрема шляхом забезпечення загальної законності та порядку,
i власники будівель та споруд користуються й іншими послугами
загальногромадського характеру (забезпечення протипожежних заходів,
утримання транспортної інфраструктури, інженерних мереж, благоустрою
тощо), актуальним є й розгляд Верховною Радою України проекту Закону
України «Про податок на будівлі та споруди».
Законом № 1251-ХІІ від 1991 р. було передбачено запровадження податку на
нерухомість, однак до цього часу його не запроваджено.
Важливою для розуміння ідеї появи податку саме на будівлі та споруди, а
не на нерухомість, є та обставина, що земельні ділянки як об’єкти
власності вже оподатковуються відповідно до положень окремого закону.
Тобто поняття «нерухомість», яке в загальному розумінні включає й землю,
не можна використовувати для означення цього податку. Інакше виникає
проблема подвійного оподаткування або специфічного трактування цього
терміна, яке не збігається з існуючими мовними нормами та реаліями. У
контексті ж цього законопроекту терміном «будівлі та споруди», власне,
охоплюється вся нерухомість, за винятком землі.
3. Проблеми формування і використання місцевих бюджетів
в щорічних законах про державний бюджет
Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у
розмежуванні кола повноважень між центральними та місцевими органами
влади. Згідно з чинним законодавством сфери діяльності та завдання
органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані
повноваження. З метою виконання власних завдань органи місцевого
самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають
мінімальний обсяг фінансових ресурсів.
Як економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають відносини
щодо формування та використання фінансових ресурсів на регіональному
рівні, призначених для реалізації функцій місцевих органів влади.
Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини місцевих
бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них
належать:
* пряме вилучення доходів з комунального сектора;
* отримання доходів від комунального майна та власних послуг;
* перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;
* залучення муніципальних позик.
Відповідно до статті 9 Бюджетного кодексу України доходи місцевих
бюджетів класифікуються за такими групами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі.
Неподатковими надходженнями визнаються:
· доходи від власності та підприємницької діяльності;
· адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та
побічного продажу;
· надходження від штрафів та фінансових санкцій;
· інші неподаткові надходження.
Між ланками бюджетної системи різних рівнів доходи розподіляються згідно
з загальнодержавними законами, а всередині ланки — відповідно до рішень
місцевих органів влади.
Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених
законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку
загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.
Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення)
формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються
відповідними міськими радами.
Власні доходи – це доходи, що формуються на території, підвідомчій
відповідному місцевому органу влади згідно з його рішеннями.
До власних доходів належать:
• місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами
влади;
• доходи комунальних підприємств;
• доходи від майна, що належить місцевій владі, та ін. Частка власних
доходів місцевих бюджетів в Україні є вкрай незначною, і, таким чином,
принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.
До регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з
нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної
системи. Розміри відрахувань визначаються Верховною Радою України,
виходячи з відповідних соціально-економічних нормативів бюджетної
забезпеченості населення і стану місцевих джерел доходів.
До власних доходів зараховують місцеві податки і збори, платежі, що
встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств,
доходи від майна, що належить місцевим органам влади.
Важливим дохідним джерелом місцевих бюджетів є кошти, що передаються до
них з Державного бюджету, які в бюджетній практиці називаються
бюджетними трансфертами, їх розглянемо в іншій темі.
До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі передаються
до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх
регіонів.
До доходів, щозакріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів бюджетних трансфертів, належать такі
податки і збори (обов’язкові платежі):
1) податок з доходів фізичних осіб (до доходів бюджетів міста Києва і
Севастополя — 100 %, до доходів міст республік та областей значення — 75
%, до доходів міст районного значення, сіл, селищ— 25%);
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних
рад;
4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності, за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами
продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами),
що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими
органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва в частині, що
належить відповідним місцевим бюджетам.
Ці податки і збори (обов’язкові платежі) складають кошик доходів, що
закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при
визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Також існують види доходів
місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних
трансфертів, наприклад, місцеві податки і збори, що зараховуються до
бюджетів місцевого самоврядування, 100 відсотків плати за землю – для
бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю – для
бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст
обласного значення; 60 відсотків плати за землю – для бюджетів сіл,
селищ, міст районного значення та їх об’єднань; податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині,
що зараховується до відповідного бюджету; податок на промисел, що
зараховується до бюджетів місцевого самоврядування тощо.
У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи,
необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для
забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів
виконавчої влади.
Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи
бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень,
коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних
субсидій з інших бюджетів.
Висновки
Місцеві фінанси, як і державні, є також складовою частиною базису
суспільства, оскільки являють собою певну частину виробничих відносин.
Однак, місцеві фінанси, будучи складовою публічних фінансів, є
самостійною економічною категорією. Історично склалося так, що спочатку
виникли державні фінанси, а потім від них відокремилися в самостійну
економічну категорію — місцеві фінанси.
На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається безнадійно
застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами
доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової
самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої
економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих
органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території
районів, міст, селищ і сіл. Таким чином, сьогодні з особливою гостротою
постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначав нові
принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і
повноважень усіх рівнів влади, а звідси – видатків кожного виду бюджету,
і що саме головне – доходів між різними ланками бюджетної системи. При
цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин
повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно
взаємопов’язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим
без врахування двох інших.
Список використаної літератури
Закон України „Про Державний бюджет на 2005 рік”.
Закон України „Про місцеві державні адміністрації”.
Бюджетний кодекс України.
Декрет КМУ „Про місцеві податки і збори”.
Блейклі Едвард. Дж. Планування місцевого економічного розвитку. Теорія і
практика. –Львів: Літопис, 2002.-416с.
Кравченко В.І. Місцеві фінанси України / Навч. Посібник.-К.: „Знання”,
1999.
Кириленко О.П. Місцеві бюджети України(історія, теорія, практика) .-К.:
НІОС,2000.
Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000
Гурне Б. Державне управління / Пер. з фр. В. Шовкуна.- К.: Основи, 1993.
Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України.- К.: Наукова думка,1997.
Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та
український досвід/ Посібник- К.: Заповіт,1997.
Фінансове право. Навч. посібник/ за ред. Л.К. Воронової- Харків, 1998.
Петленко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси: опорний конспект лекцій.- К,
Кондор, 2004.- 282с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
