.

Запаси та класифікація сировини (мінеральної). Види та джерела енергії. Відновлення родючості еродованих земель (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 4695
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Запаси та класифікація сировини (мінеральної). Види та джерела енергії.
Відновлення родючості еродованих земель

1. Запаси та класифікація сировини (мінеральної)

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних
копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку
продуктивних сил.

За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи:
паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі
важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова
металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та
ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля,
запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7
млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні
запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і
Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в
Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно
на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Початкові
розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь
виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним
резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За
існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють
збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі
запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що
зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській,
Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та
Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С,
оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні
родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах,
Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне
з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28
млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої
потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та
Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в
Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на
узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській
області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов’ї. Унікальні
родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних
елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов’ї. Розробку
золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль,
самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний
камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т)
зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів
України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів,
виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів
фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі
здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота,
міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів,
фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками
збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у
1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування
вуглеводнів).

2. Види та джерела енергії

Енергетичні ресурси (джерела енергії) – це матеріальні об’єкти, в яких
зосереджена енергія, придатна для практичного використання людиною. Як
згадувалося раніше, енергоресурси поділяють на первинні та вторинні.
Первинні енергоресурси – це природні ресурси, які не переробляли і не
перетворювали: сира нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, вода
річок і морей, гейзери, вітер тощо.

У свою чергу, первинні ресурси (або види енергії) поділяють
на поновлювані і непоновлювані. Непоновлювані джерела енергії – це
природньо утворені й накопичені в надрах планети запаси речовин, здатних
за певних умов звільняти енергію, що міститься в них. Такими є викопне
органічне паливо (вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці),
ядерне паливо. Поновлювані джерела енергії – ті, відновлення яких
постійно здійснюється в природі (сонячне випромінення, біомаса, вітер,
вода річок та океанів, гейзери тощо), і які існують на основі постійних
чи періодично виникаючих в природі потоків енергії, наприклад: сонячне
випромінювання (біомаса, енергія сонця, вітру, хвиль); гравітаційна
взаємодія Сонця, Місяця і Землі (наслідком якої є, наприклад, морські
припливи та відпливи); теплова енергія ядра Землі, а також хімічних
реакцій і радіоактивного розпаду в її надрах (геотермальна енергія
джерел гарячої води – гейзерів). Крім природних джерел поновлюваних
енергоресурсів, сьогодні дедалі більшого значення набувають
антропогенні, до яких належать теплові, органічні та інші відходи
діяльності людства.

Різні види енергетичних ресурсів мають різну якість, для палива її
характеризує теплотворна спроможність, тобто скільки енергії (тепла)
може виділити це джерело.

Досить перспективним видом палива, яке має втричі більшу питому
енергоємність, порівняно з нафтою, є водень, науково-експериментальні
розробки економічних способів промислового перетворення якого активно
здійснюються нині. Під час його спалювання утворюється вода, яка не
забруднює навколишнього середовища. Зараз водень зазвичай отримують із
природного газу. Застосовується також і процес електролізу – розкладання
води під дією електричного струму. Цей спосіб має значні переваги,
оскільки призводить до збагачення киснем навколишнього середовища.
Широке застосування водневого палива може розв’язати три актуальні
проблеми:

– зменшити споживання органічного та ядерного палива;

– задовольнити зрослі потреби в енергії;

– зменшити забруднення довкілля.

Непоновлювані ресурси

Непоновлювані ресурси – це органічне паливо, що складається з пальних
речовин, незгоряючих залишків і вологи. Паливні копалини
характеризуються спільним походженням пальної частини. Вони утворюються
переважно з рослинної маси, але містять також певну кількість білкових і
жирових речовин тваринного походження.

Мільйони років у надрах Землі тривав процес розкладання рештків тварин і
рослин, що колись переробили і зберегли сонячну енергію. У результаті
утворилися такі непоновлювані джерела енергії, як нафта, вугілля,
природний газ, торф, запаси котрих досить обмежені, рано чи пізно вони
будуть вичерпані. Використання непоновлюваних джерел енергії завдає
великої шкоди природі.

Чому ж людство використовує непоновлювані джерела енергії попри всі їх
вади й далі? Цьому є кілька причин: економічні (прагнення швидко
отримати прибутки); психологічні (небажання змінювати звичний спосіб
життя); і, навіть, політичні (енергія – це влада).

Органічне паливо на Землі подибуємо в твердій ( торф, різні види вугілля
і т.п.), рідкій(нафта) та газоподібній (природній газ) формі, що
зумовлено умовами розкладання органічних речовин та їх джерелом.

До твердого викопного палива належать і горючі сланці. Це мінеральні
породи, просякнуті органічними речовинами.

Природним рідким паливом є нафта – суміш рідких вуглеводнів з
молекулярними масами з різних груп. Крім того, у ній міститься деяка
кількість рідких кисневих, сірчистих і азотистих сполук. Нафта – це
продукт розкладання одноклітинних рослин і організмів, що існували сотні
мільйонів років тому. Гинучи, вони формували відкладення на глибинах від
30 метрів до 8 кілометрів.

Природний газ суто газових родовищ складається переважно з метану (95-98
% CH4). Природний газ, як нафта і вугілля, утворився в надрах Землі з
рештків рослин і дрібних тварин.

Сучасне індустріальне суспільство немислиме без таких непоновлюваних
енергоджерел, як газ, нафта і вугілля. Високорозвинуті країни отримують
з них близько

80 % енергії.. Для вироблення електроенергії у світі за останні 30 років
на теплових електричних станціях (ТЕС) використано 76 млрд тонн вугілля,
3 млрд тонн мазуту, 3 трлн кубічних метрів газу, а на АЕС – тільки 0,2
млн тонн ядерного палива. Якщо розглядати структуру світової витрати
палива людством, то атомна енергетика посідає близько 6%, органічне
паливо – близько 89%, а всі нетрадиційні джерела енергії – лише 2%.
Спалювання органічного палива призводить до щорічного викиду 27 млрд
тонн вуглекислого газу (СО2) в атмосферу і мільйонів тонн оксидів сірки
та азоту.

Торф є найменш сформованною формою вугілля, що досить сильно зберегла
риси рослинного походження і складається з води ( 90%), вуглецю ( 5%) та
летючих матеріалів ( 5%).

Вугілля, як непоновлюване енергоджерело було використане першим.
Провідна роль в освоєнні вугілля як джерела енергії належить Англії, де
розпочалася промислова революція. Можна сказати, що вугілля і пара
забезпечили перемогу капіталізму над феодалізмом і започаткували епоху
промислового капіталізму в Європі й Америці. Внаслідок використання
вугілля для виробництва енергії збільшилося забруднення навколишнього
середовища, але сповільнився ще гірший процес – знищення лісів.

Україна має значну кількість вугілля, так на сьогодні розвідані запаси
складають близько 50 млрд. т. і можуть забезпечити потреби енергетики і
промисловості України у найближчі 300 років.

Промислово розвинуті країни підвищили свій життєвий рівень, у першу
чергу, саме завдяки більшому споживанню нафти. Недарма нафту часто
називають “чорним золотом”.

Природний газ – це третє за величиною джерело енергії. Відомо, що 25 %
енергії у світі виробляється з природного газу. Вміст енергії в
природному газі високий, майже такий самий, як у нафті. Україна
використовує до 100 млрд. м3 природного газу на рік, з яких власний
видобуток становить близько 20 млрд м3. До 2010 року видобуток
природного газу планується збільшити на 10-15 млрд. м3. Розвідані
запаси газу в Україні складають 1,1 трлн. м3, Уже розвіданих запасів
газу вистачить на 50 років при сучасному рівні видобутку. Значні об’єми
газу зосереджені в нафтових родовищах (супутні гази) та вугільних
шахтах ( шахтний метан). Так тількі вугільні родовища України містять до
3,0 трлн. м3 газу.

Природний газ використовується як паливо для електростанцій, побутове
паливо, як сировина для промисловості тощо. Газ легко транспортувати до
місця споживання по трубах. А перевівши його у скраплений стан, можна
перевозити у залізничних та автоцистернах, нафтових танкерах.

Природний газ є найчистішою формою невідновної енергії: у ньому дуже
низький вміст отруйних речовин, він згоряє дуже швидко, простий у
використанні. Проте проблеми викидів вуглекислого газу при використанні
природного газу залишаються.

Традиційні способи одержання теплової та електричної енергії

Одним з досконалих видів енергії є електроенергія. Її широке
використання зумовлене такими факторами:

– можливість вироблення електроенергії у великих кількостях поблизу
родовищ органічного палива та водних джерел;

– можливість транспортування на далекі відстані з порівняно незначними
втратами;

– можливість трансформації електроенергії в інші види енергії:
механічну, хімічну, теплову, світлову;

– відсутність забруднення довкілля;

– можливість застосування на основі електроенергії принципово нових
прогресивних технологічних процесів з високим ступенем автоматизації.

Теплова енергія широко застосовується у побуті та на сучасних
виробництвах у вигляді енергії пари, гарячої води, продуктів згоряння
палива. Пару та гарячу воду традиційно отримують у котлах, в яких
нагрівається вода за рахунок палива.

Електричну і теплову енергію виробляють на:

– теплових електричних станціях (ТЕС) на органічному паливі з
використанням у турбінах водяної пари – паротурбінні установки(ПТУ);
продуктів згоряння – газотурбінні установки (ГТУ), їх комбінацій –
парогазові установки (ПГУ);

гідравлічних електричних станціях (ГЕС), котрі перетворюють механічну
енергію руху води на електричну, використовуючи енергію падаючого
потоку води, течії, припливу;

– атомних електричних станціях (АЕС), які перетворюють енергію ядерного
розпаду на електричну.

З точки зору використання палива ефективним є комбіноване виробництво на
теплоелектроцентралях (ТЕЦ) електричної та теплової енергії.

Атомна енергетика

Сьогодні в світі працює приблизно 400 АЕС. Вони забезпечують близько 17%
електроенергії, що виробляється на Землі. В Україні відсоток
електроенергії, що виробляють АЕС: Рівненська (м.Кузнєцовськ, Рівненська
обл.), Південно-Українська (м.Південно-Українськ, Миколаївська обл.),
Запорізька (м. Енергодар, Запорізька обл.), Хмельницька (м. Нетішин,
Хмельницька обл.), – досить високий – 40-47% (приміром, у Росії – 11%).

На атомних електростанціях як паливо використовують радіоактивні
елементи – уран, торій і плутоній. Отримання електричної енергії
базується на реакціях радіоактивного розпаду цих елементів, що
відбуваються у ядерних реакторах і супроводжуються виділенням значної
кількості тепла. Тепло поглинається теплоносієм, який циркулює навколо
активної зони ядерного реактора. Розігрітий теплоносій в теплообміннику
нагріває воду до кипіння. Пара, що утворилася, спрямовується на парову
турбіну, яка обертає електрогенератора. За винятком ядерного реактора,
АЕС працює як звичайна теплоелектростанція.

Паливо для АЕС отримують з багатих ураном порід на спеціально
пристосованих фабриках. які самі по собі є екологічно небезпечними
об’єктами. У середньому одного завантаження паливом вистачає на рік.
Відпрацьовані паливні елементи так само містять радіоактивні матеріали
та продовжують виділяти тепло.Тому їх охолоджують до остаточного
радіоактивного розпаду.

Існують дві найбільш серйозні проблеми атомної енергетики: економічна –
атомне паливо досить дороге, вартість будівництва атомних станцій,
створення та підтримання на належному рівні систем забезпечення
реакторів ядерним пальним, захоронення відпрацьованого палива і
радіоактивних відходів та вивід ядерних об’єктів з експлуатації; й
екологічна – імовірність аварій та проблема захоронення ядерних
відходів. Проти АЕС існує ще один досить серйозний аргумент – це
розповсюдження ядерного озброєння.

Поновлювані джерела енергії

Перевага таких джерел енергії – їх вистачить на мільйони чи навіть на
мільярди років, вони не завдають шкоди природі.

Згідно з класифікацією Міжнародного енергетичного агентства до
поновлюваних джерел енергії належать такі категорії:

-поновлювальні джерела енергії (ПДЕ), які спалюються, і відходи біомаси:

-тверда біомаса і тваринні продукти: біологічна маса, у тому числі
будь-які матеріали рослинного походження, що використовуються
безпосередньо як паливо або перетворюються на інші форми перед
спалюванням (деревина, рослинні відходи і відходи тваринного походження;
деревне вугілля, яке одержують з твердої біомаси);

– газ/рідина з біомаси: біогаз, отриманий у процесі анаеробної
ферментації біомаси і твердих відходів, який спалюється для виробництва
електрики і тепла;

– муніципальні відходи: матеріали, що спалюються для продукування
теплової та електричної енергії (відходи житлового, комерційного і
громадського секторів). Утилізуються муніципальною владою з метою
централізованого знищення;

– промислові відходи: тверді й рідкі матеріали (наприклад, автомобільні
покришки), що спалюються безпосередньо, зазвичай на спеціалізованих
підприємствах, для виробництва теплової й електричної енергії;

– гідроенергія: потенційна, або кінетична, енергія води, перетворена на
електричну енергію за допомогою гідроелектростанцій, як великих, так і
малих;

– геотермальна енергія: теплова енергія, що надходить із земних надр,
зазвичай у вигляді гарячої води або пари. Використовується для
виробництва або безпосередньо як джерело тепла для систем
теплопостачання, потреб сільського господарства тощо;

– сонячна енергія: випромінювання Сонця, що використовується для
одержання гарячої води й електричної енергії;

– енергія вітру: кінетична енергія вітру, що застосовується для
виробництва електроенергії у вітрових турбінах;

– енергія припливів, морських хвиль і океану: механічна енергія
припливних потоків , або хвиль, що використовується для виробництва
електричної енергії;

У структурі світового виробництва електричної енергії ВДЕ посідають
почесне друге місце. Вони забезпечили 19% світового виробництва
електроенергії в 2000 р., слідом за вугіллям (39%), випередивши атомну
енергетику (17%), природний газ (17%) і нафту (8%). Основну кількість
електроенергії, що виробляється ВДЕ, отримано на гідроелектростанціях
(92 %). Незважаючи на значний прогрес у розвитку, геотермальна, сонячна
й вітрова енергетика забезпечили в 2000 р. менше 3% від загального
внеску ВДЕ, хоча вже у 2002 р. ця цифра зросла до 4%.

Сонячна енергія

Сонце здатне забезпечити нас такою кількістю енергії, яка
значно перевищує наші потреби. З часом люди винаходили нові способи
використання сонячного випромінення. З’явилися навіси, що зберігають
сонячне тепло взимку, теплиці, завдяки яким можна подовжувати тривалість
сільськогосподарських робіт; зимові сади, високоефективні сушилки,
сонячні пічки для приготування їжі та плавки металів, опріснювачі води
тощо. На енергії сонячних променів сьогодні рухаються машини.

Сонячна енергетика грунтується на перетворенні сонячного
випромінювання в електричну (сонячні електричні системи) чи теплову
енергію (сонячні теплові системи – виробляють теплоту для одержання
гарячої води, опалення приміщень тощо).

Сонячна енергія найефективніше може бути використана як теплова.
Перевагою таких систем є високий коефіціент корисної дії (ККД), який
сягає 45-60%, а в разі застосування концентраторів – 80-85%. Тепло
отримане в сонячних системах теплопостачання використовується для
нагрівання води, опалення будівель, у сільському господарстві, у
технологічних процесах у промисловості.

Широкого розповсюдження набуло використання низькотемпературних сонячних
систем, де теплоносій нагрівається до 100-2000C. Але іноді потрібні
більш високі температури, і з цією метою використовують різного типу
концентратори сонячного випромінення, що дозволяє досягати високих
температур (до 3000 градусів за Цельсієм), чого достатньо навіть для
плавки металів.

Фотоенергетика

Сонячна енергія може бути перетворена на електроенергію безпосередньо чи
опосередковано. Пряме перетворення сонячної енергії на електричну може
бути здійснене за рахунок використання фотоелектричного ефекту, світло
(фотони), попадаючи на предмети, здатні вибивати з їх поверхні
електрони. Для того, щоби кількість цих електронів була достатньою, були
розроблені спеціальні сонячні елементи(фотоелементи), які складаються з
двох типів матеріалу з різною електропровідністю. Сонячне світло(фотон),
попадаючи в такий елемент, викликає порушення рівноваги так званого
“p-n” переходу і спричиняє появу в системі електричного струму.
Ефективність сучасних фотоелементів досить низька – в середньому 10-15
%. І хоча існують перспективні розробки з ККД близько 30%, вартість
енергії, отриманої на сонячних батареях, залишається високою.

Сонячна теплоелектроенергетика

На відміну від фотоенергетики у сонячній теплоенергетиці
електроенергію отримують у теплових машинах (наприклад, звичайних
парогенераторах), в яких тепло від згоряння палива замінюється потоком
концентрованого сонячного світла. Тобто вода перетворюється на пару за
рахунок енергії сонця, а не спалюваня вугілля чи іншого палива. Для
цього сонячне світло за допомогою системи дзеркал концентрують на
спеціальний сонячний котел (ресівер), з якого утворена водяна пара
спрямовується в стандартну парову турбіну. За рахунок використання
сучасних технологій вартість електроенергії, отриманої на сонячній
електростанції, наблизилася до вартості енергії, отриманої на атомних
електростанціях.

Така електростанція може працювати тільки при прямому освітленні
сонячними променями. Тому часто, щоб уникнути перебоїв у генерації
струму, такі станції комбінують зі звичайними тепловими
електростанціями. Технічна складність підтримання ефективної роботи
сонячної електростанції та доволі великі площі дзеркал, які необхідні
для отримання достатніх для промислового використання об’ємів
електроенергії, стримують швидкий розвиток цього напрямку сонячної
енергетики

Енергія вітру

Близько 1% сонячної енергії, яку отримує Земля, спричиняє рух
атмосферних повітряних мас, викликаний перепадом температур у різних
шарах атмосфери через нерівномірний нагрів її Сонцем. Отже, енергія
Сонця перетворюється в механічну енергію вітру. Установки, що в свою
чергу перетворюють енергію вітру на корисну механічну або електричну
енергію, називають вітроенергетичними (ВЕУ) або вітрогенераторами.

Розвиток вітроенергетики відбувся, насамперед, у країнах, які не мають
власних потужних джерел енергії: великих рік, нафти, газу, вугілля.
Стимулом для розвитку вітроенергетики є також бажання виробляти на своєї
території екологічно чисту енергію.

Деякі місцевості у Данії, Німеччині й Іспанії одержують 10-15% електрики
від вітру. Автономні вітроустановки можуть замінити дизельні
електростанції, опалювальні установки, що працюють на нафтопродуктах.
ВЕУ також можуть бути призначені для безпосереднього виконання
механічної роботи, наприклад, приведення в дію водяного насоса.

Будова ВЕУ подібна до будови гідроустановки. Основними частинами
установки є ротор, генератор, турбіна, обладнана пропелером
(вітроколесом), яке безпосередньо приймає на себе енергію вітру.

У більшості конструкцій ВЕУ ротор, турбіна и генератор розташовані на
єдиному валу і мають горизонтальну орієнтацію. Вітрові турбіни, сучасні
технології яких були розроблені у 1980-х роках, як правило, обладнані
трилопатевими пропелерами, що орієнтуються проти вітру.

Багато вітроенергетичних об’єктів складаються з великих груп вітряків,
які звуть “вітряковими фермами” або вітроенергетичними станціями (ВЕС).

Сучасні вітроустановки мають потужність 600-3000кВт, а найпотужніші –
4,5 МВт. У теперішній час вітротехнологія отримання енергії є найбільш
дешевим способом вироблення екологічно чистої енергії. Безперечною
перевагою вітрових електростанцій є те, що єдиним чинником забруднення
навколишнього середовища є утворення при їх роботі шуму низької частоти.

Вітроенергетичний потенціал в Україні досить великий. Більшість ВЕС
призначена для роботи при швидкості вітру від 4 до 30 м/сек. В Україні
можна виділити 6 регіонів, для яких використання енергії вітру є
економічно ефективним. Це Карпатський, Приазовський, Донбаський,
Західно-Кримський, Гірничо-Кримський і Керченський, а також дві зони –
Харківську і Полтавську

Сьогодні Україна – лідер у галузі розвитку вітроенергетики серед
країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Загальна потужність її
ВЕС наприкінці 2002 р. досягла 45 МВт. І хоча цей показник занадто
низький у порівнянні з Німеччиною або Данією, Україна належить до тих
небагатьох країн, де налагоджене серійне виробництво 100 кВт
вітроустановок (ВЕУ) і розпочато підготовку до виробництва більш
потужних установок на 600 і 1000 кВт.

Гідроенергетика

Термін “гідроенергетика” визначає галузь енергетики, яка
використовує енергію рухомої води, як правило, річок. Ця енергія
перетворюється або на механічну, або найчастіше на електричну. Поза
гідроенергетикою водними джерелами енергії є морські хвилі й припливи,
спричинені гравітаційною взаємодією Землі з Місяцем та Сонцем..

Гідроенергетика – найрозвиненіша галузь енергетики на
поновлюваних ресурсах. Під впливом сонячного випромінення вода
випаровується з поверхні Світового океану, її пара підіймається в
горішні шари атмосфери, конденсується у хмари й випадає у вигляді дощу,
поповнюючи витоки річок. Отже, використовувана енергія річок вже є
перетвореною в механічну енергією Сонця..

Теперішні гідроелектростанції (ГЕС) є складними гідротехнічними
спорудами. Основними її елементами є водосховище, гребля, гідротурбіна,
генератор. Шляхом створення греблі створюється різниця рівнів води.
Вода, перетікаючи з верхнього рівня (б’єфа) на нижній, набуває великої
швидкості. Водяний потік падає на лопаті турбіни, що обертає генератор,
виробляючи тим самим електрику.

В Україні нараховується понад 63 тис. малих річок
загальною довжиною 135,8 тис.км, де можна встановлювати макро- чи мікро-
ГЕС. Експлуатація малих ГЕС у нашій країні дає можливість виробляти
близько 250 млн кВт.год електроенергії, що дозволило б зекономіти до
75000 т. дефіцитного органічного палива.

Геотермальна енергія

Геотермальна енергія – це тепло Землі, яке переважно утворюється
внаслідок розпаду радіоактивних речовин у земній корі та мантії.
Температура земної кори углиб підвищується на 2,5-3 °С через кожні 100 м
( так званий геотермальний градієнт).Так, на глибині 20 км вона складає
близько 500 °С, на глибині 50 км – порядку 700…800 °С. У певних
місцях, особливо по краях тектонічних плит материків, а також у так
званих “гарячих точках”, температурний градієнт вище майже в 10 разів, і
тоді на глибині 500-1000 метрів температура порід сягає 3000С. Однак і
там де температура земних порід не така висока, геотермальних
енергоресурсів цілком достатньо.

Усю природну теплоту, яка міститься в земній корі, можна
розглядати як геотермальні ресурси двох видів:

пара, вода, газ

розігріті гірські породи

Гідротермальні джерела енергії поділяються на термальні води,
пароводяні суміші і природну пару.

Для отримання теплоти, акумульованої в надрах землі, її спочатку
треба підняти на поверхню. Для цього бурять свердловини і, якщо вода
досить гаряча, вона піднімається на поверхню природним чином, за нижчої
температури може знадобитися насос. Геотермальні води – екологічно чисте
джерело енергії, що постійно відновлюється. Воно суттєво відрізняється
від інших альтернативних джерел енергії тим, що його можна
використовувати незалежно від кліматичних умов і пори року.

Виходячи з наявних оцінок запасів геотермальної енергії, пріоритетними
районами в Україні є Керченський півострів, Закарпаття, Прикарпаття
(Львівська обл.), Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська,
Харківська, Херсонська, Чернігівська та інші області.

3. Відновлення родючості еродованих земель

За даними Інституту землеустрою УААН в Україні нараховується близько 3,2
млн. га деградованих та малопродуктивних орних земель. Згідно зі статтею
172 Земельного кодексу України землі, господарське використання яких є
екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають
консервації. Виводиться із сільськогосподарського обробітку рілля, на
якій неможливо одержати екологічно чисту продукцію. Протягом тривалого
часу такі землі “оздоровлюються” шляхом залуження або заліснення. Але
головна перешкода на шляху впровадження подібних “реабілітаційних”
заходів – недостатнє бюджетне фiнансування. Впродовж останніх трьох
років кошти в країні на рекультивацію практично не виділялися з тієї
причини, що у 2000 році Верховною Радою накладено мораторій на дію
статті 22 Закону України “Про плату за землю”. Сумна реальність така, що
податки, які держава отримує від фізичних та юридичних осіб за
землекористування і які повинні йти на відновлення родючості нашої
споконвічної годувальниці, насправді використовують не за призначенням,
визначеним у законі, мовляв, у країні повно інших важливих проблем, які
треба розв’язувати сьогодні, а земля нехай почекає. Тож і виходить, поки
латають дірки в бюджеті грошима на заліснення та інші реабілітаційні
заходи, українська земелька продовжує “деградувати”, втрачаючи свою
славнозвісну родючість.

Таким чином, сучасне використання земельних ресурсів України не
відповідає вимогам невиснажливого природокористування, а проблемними є
більше половини українських земель. Зволікання з виправленням цієї
ситуації лише загострює її. На жаль, комплекс робіт, пов’язаний з
відновленням родючості земель, вимагає значних фінансових затрат. На
будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд та рекультивацію
порушених земель Державним бюджетом України на 2003 заплановано видатки
у сумі 3 млн. 800 тис. гривень. Головним розпорядником коштів визначено
Держкомзем України.

Уряд усвідомлює гостроту проблеми збереження та відновлення родючості
земель і має намір вирішувати її. Для поліпшення стану довкілля,
створення передумов для збалансованого розвитку та зміцнення
мінерально-сировинного потенціалу країни Програмою діяльності Кабінету
Міністрів “Відкритість, дієвість, результативність” передбачено низку
заходів як організаційного, так і практичного характеру. Зокрема,
розробляється проект Концепції Екологічного кодексу України та нова
редакція Кодексу про надра. Триває робота над створенням Національного
екологічного фонду, поставлено завдання сформувати дієву систему
екологічного аудиту і страхування. У найближчій перспективі передбачено
розробку проектів: “Загальнодержавної програми використання та охорони
земель”, “Національної програми дій по боротьбі з опустелюванням та
деградацією земель”, десятирічної програми скорочення розорювання земель
та збереження родючості ґрунтів.

Покращенню стану зрошуваних та осушених земель має сприяти виконання,
схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000
року № 1704, “Комплексної програми розвитку меліорації земель та
поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001 – 2005
роках та прогноз до 2010 року”, якою в термін до 2010 року передбачено
проведення реконструкції зрошувальних систем та поліпшення екологічного
стану – зрошуваних земель на площі 600 тис. га, осушених земель – на
площі 180 тис. га.

Отже, збереження земельного фонду, який є найбільшою цінністю України –
завдання надзвичайної ваги. Охорона ґрунтів вiд негативного впливу
ерозiйних процесiв, забруднення, підтоплення, iнших видiв деградацiї –
це не одноразовий захід, а тривала й складана робота, яка вимагає
постiйного контролю відповідних державних органів влади. Виходячи з
програмних положень діяльності Уряду, охорона довкілля, раціональне
використання та відтворення природних ресурсів визначено як один із
пріоритетних напрямків. Серед заходів, що мають бути реалізовані –
створення збалансованих, екологiчно безпечних ерозiйно стiйких
агроландшафтiв, впровадження проектів землеустрою з ґрунтозахисною
контурно-мелiоративною органiзацiєю територiй; практична реалізація
ґрунтозахисних, енергозберiгаючих технологiй обробiтку ґрунту, а також
виконання iнших агротехнiчних притиерозiйних заходiв.

Збереження та відновлення родючості земель – це питання
загальнодержавної ваги, але практичне його вирішення все ж таки
відбувається на місцевому рівні. Тому результат у значній мірі залежить
від роботи в цьому напрямку органів місцевої влади.

У підвищенні родючості земель важливе місце займає меліорація земель.

Меліорація земель – це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних,
хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів,
що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і
поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та
формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються
такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна,
хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

Гідротехнічна меліорація земель

Гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів,
спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним
режимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання водного режиму
шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилових та інших
землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму грунтів та
захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія
тощо).

Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні,
осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові,
протисольові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

Культуртехнічна меліорація земель

Культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування
поверхні землі та підготовку її до використання для
сільськогосподарських потреб. З цією метою здійснюються такі заходи, як
викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування
купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження,
влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.

Хімічна меліорація земель

Хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів,
спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей
грунтів, їх хімічного складу.

Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та
фосфоритування ґрунтів.

Агротехнічна меліорація земель

Агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів,
спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних
властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі
заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання,
кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

Агролісотехнічна меліорація земель

Агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу
заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель
шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших
властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі
поліфункціональні лісомеліоративні системи, як:

– площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують
захист земель від ерозії, а водних об’єктів від виснаження та замулення
шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих
земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та
інших водойм;

– лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від
вітрової і водної ерозій та поліпшення грунтово-кліматичних умов
сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і
стокорегулюючих лісосмуг.

Забезпечення здійснення державної політики у сфері меліорації земель,
підвищує родючість ґрунтів, забезпечує:

– раціональне використання земельних, водних, лісових та
мінерально-сировинних ресурсів;

– захищає землі від деградації, вітрової і водної ерозії;

– охорону ґрунтів від виснаження, засолення, заболочення, насичення
пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами,
погіршення інженерно-геологічних властивостей;

– охорону поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження;

– запобігання негативному впливу меліоративних заходів на рослинний і
тваринний світ, рибні запаси;

– збереження природних ландшафтів, територій та об’єктів
природно-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародного
значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.

Користувачі та власники меліорованих земель забезпечують:

– одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур шляхом
застосування науково обґрунтованих технологій вирощування
високоврожайних, стійких до захворювань та шкідників, адаптованих до
грунтово-кліматичних умов сортів і гібридів сільськогосподарських
культур;

– збереження та відтворення родючості ґрунтів, біологічне різноманіття і
екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі.

Користувачі та власники меліорованих земель включають щороку до книг
історії полів дані про призначення, розміри та основні характеристики
меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про
ефективність використання цих ділянок – урожайність
сільськогосподарських культур, способи обробітку ґрунту, періодичність і
кількість внесення добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні
заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть
відповідальність за стан їх використання та моніторинг навколишнього
природного середовища в зоні впливу меліоративної системи згідно із
законодавством аж до припинення права власності чи користування
меліорованими землями.

Використана література

1. Закон України від 14.01.2000 № 1389-XIV „Про меліорацію земель”.

2. Стадницкий Г.В., Родионов А. Й. Экология- М.: Высшая школа, 1988.

3. Одум ІО. Основи зкологии. – М.: Мир, 1998.

4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. –
Київ: Либідь, 1993.

5. Вронский В.А. Прикладная зкология / Учебное пособие. -Ростов-на-Дону:
Феникс,1996.

6. Демченко Н.С., Куценко Н.В. Практикум по рациональному
природопользовапию. – Киев: УМКВО, 1991.

7. Основи соціоекології / За ред. Бачинського Г.О. – Київ: Вища школа,
1995.

Радкевич В. А. Экология. – Минск: Высшая школа, 1997.

8. ІІовиков В.Ю. Экология, окружающая среда й человек. – М.: Торговый
дом «Гранд», 1998.

9. Вишион ПА, Им М.-С. Экологический риск. – Санкт-Петербург, 1999.

10. Боков В.А., Лущик А.В. Основи зкологической безопасности. –
Симферополь: Сонат, 1998.

11. А. И. Опарин «Происхождение жизни», М. 1954.

12. А. Б. Георгиевский «Дарвинизм», М., 1985.

13. Т. Николов «Долгий путь жизни», М., 1986.

14. В.В. Петров, „Растительный мир нашей Родины” М., «Просвещение»,
1991.

15. Н.Н. Верзилин, Н.Н. Верзилин, Н.М. Верзилин «Биосфера, её настоящее,
прошлое и будущее» М., «Просвещение, 1976.

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020