РЕФЕРАТ
на тему:
„Стан грошової системи в Україні”
ПЛАН
Вступ
1. Історія виникнення, поняття та призначення грошової системи
2. Грошова реформа та становлення грошового ринку України
3. Проблеми функціонування грошової системи України
4. Шляхи зміцнення грошової системи України
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Грошова система України функціонує відповідно до закону про Національний
банк України. Офіційною грошовою одиницею (валютою) є гривня.
Співвідношення між гривнею і золотом Законом не встановлено. Офіційний
курс гривні до іноземних грошових одиниць визначається НБУ і
публікується в пресі. Фіксований масштаб цін відсутній. Видами грошей,
що мають законну платіжну силу, є банкноти і металеві монети, що
забезпечуються всіма активами Національного банку. Крім готівки
функціонують і безготівкові гроші (у виді засобів на рахунках у
кредитних установах). Виключним правом емісії готівки, організації і
їхнього обертання і вилучення володіє НБУ. На Національний банк України
покладені такі обов’язки:
прогнозування й організація виробництва, перевезення і збереження
банкнот і монет, а також створення їхніх резервних фондів;
установлення правил збереження, перевезення й інкасації готівки для
кредитних організацій;
визначення ознак платоспроможності грошових знаків і порядку заміни і
знищення ушкоджених;
розробка порядку ведення касових операцій для кредитних організацій;
визначення правил, форми, термінів і стандартів здійснення безготівкових
розрахунків;
ліцензування розрахункових систем кредитних установ.
З метою регулювання економіки НБУ залучає такі інструменти: ставки
облікового відсотка; норми обов’язкових резервів кредитних установ;
операції на відкритому ринку; здійснює регламентацію економічних
нормативів для кредитних заснувань.
Для здійснення касового обслуговування кредитних заснувань, a також
інших юридичних осіб, на території України створюються
розрахунково-касові центри при територіальних головних управліннях НБУ.
Ці центри формують оборотну касу по прийомі і видачі готівки, a також
резервні фонди грошових банківських квитків і монет.
Всі ми поступово звикаємо до стабільної національної грошової одиниці —
малопомітних коливань її валютного курсу та незначних змін цінової
динаміки. Наскільки міцна ця стабільність? Це питання, поза сумнівом,
турбує не лише кожного пересічного громадянина та суб’єктів
господарювання, а й фахівців, безпосередньо причетних до
грошово-кредитної політики, зокрема членів Ради Національного банку, які
разом з правлінням НБУ опікуються вищезазначеною проблемою.
1. Історія виникнення, поняття та призначення грошової системи
Безперервний рух товарів і послуг, який відбувається в економіці,
опосередковується відповідним рухом грошей. Грошовий обіг – це
сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що обслуговують
відносини еквівалентного обміну. Грошовий обіг поділяється на дві
взаємопов’язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового
обігу. Грошовий обіг у цілому перебуває в складному взаємозв’язку з
товарним, який є тут вихідним, базовим. Саме заради здійснення обміну
товарів історично і логічно виникли гроші.
Грошовий обіг з’явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період
розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та
феодального устроїв розширенню грошового обігу перешкоджали панування
натурального господарства та обмеженість товарних зв’язків. Значного
розвитку грошовий обіг набув при капіталізмі, коли сформувалися
національні та світові товарні ринки (XVI-XVII ст.), хоча окремі їх
елементи з’явилися значно раніше.
Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено
тим, що у період утвердження капіталізму виникла об’єктивна необхідність
зведення різних елементів грошового обігу в систему для побудови єдиної,
стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для
успішного ведення торговельних операцій була заінтересована в єдиній
грошовій одиниці зі стабільним масштабом. Із розвитком капіталізму та
його кредитної системи з’являються банкноти. Для обслуговування дрібного
товарообігу та розміну повноцінних монет і банкнот виникла потреба в
розмінних монетах. Усе це потребувало впорядкування грошового обігу,
регулювання його законодавчими нормами. Буржуазна держава була саме тим
органом, який міг забезпечити таке регулювання.
Грошова система – це форма організації обігу грошей у даній країні, що
склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором
державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин.
Закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги,
що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи
надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті
суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування
грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи
влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не
тільки від формування грошових систем, а й від контролю за
функціонуванням їх окремих елементів.
З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі
банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є
одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується
і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова
останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову
систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві,
насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків.
Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються
широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави
вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому
належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування
грошової системи країни.
За сферою охоплення економічних відносин грошова система – явище
надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові
потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми,
в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи.
Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих,
відносно самостійних підсистем: системи безготівкових розрахунків;
валютної системи; системи готівкового обігу. Кожна із названих підсистем
має свій особливий об’єкт регулятивного впливу, який обмежується певною
формою чи сферою грошового обороту.
Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім
законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто
національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему,
намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти
зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної
економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з
ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.
Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи
повинні враховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про
реконструкцію своїх грошових систем у напрямі їх об’єднання. Таке
об’єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для
національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого
механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові
за рівнем розвитку і структурою економіки та високодемократичні
політичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно
слабких, так і економічно сильних країн, що об’єднуються.
Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у
функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника,
традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її
формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових
знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах
грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків,
організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної
країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових
систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього
втручання. Разом з тим у грошових системах різних країн є багато
спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання
грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів
регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових
систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем,
побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив
достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою
досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і
запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці
країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг
електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних
технологій.
2. Грошова реформа та становлення грошового ринку України
За той час, відколи нова національна валюта перебуває в обігу,
обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного життя, висловлено
багато в основному позитивних оцінок і міркувань щодо організації та
наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно–карбованця
гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск
нової валюти був добре підготовлений і організовано проведений. У
процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної
соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові
платежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей
чи додаткових витрат із боку їхніх клієнтів.
Особливо важливу роль в успішному запровадженні гривні відіграв
Національний банк України. Зусиллями його фахівців та служб було
проведено велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої
маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну доставку
в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи для
всіх структур, котрі здійснювали обмін грошей. Вирішальне слово належало
керівництві НБУ у досить вдалому виборі терміну випуску гривні,
пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випуску
гривні, сформуванні покупюрної структури маси нових грошей. Як відомо, в
багатьох країнах при проведенні грошових реформ нерідко виникали так
звані “розмінні кризи” коли в обігу бракувало розмінної монети та купюр
дрібних номіналів. Банківській системі України вдалося уникнути подібної
кризи. Слід вказати також на значну роз’яснювальну роботу щодо випуску
нової валюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та
фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню
виваженого ставлення до нової валюти основної маси населення, що мало
особливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її
функціонування.
Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала
щонайменше три мети:
Створити національну грошову систему самостійної української держави.
Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для
стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і
соціального розвитку країни.
Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог
законів ринкової економіки.
Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи
визначили її багатоетапність і значну тривалість.
Першої мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск
карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і в безготівковий дав
можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником
радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію української
держави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний
механізм, економіку України було виведено з рубльового простору. Проте
глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці
України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як
платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого
високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який
загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р.
використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території
України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних
засобів і обслуговування внутрішнього ринку.
Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до
введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося
довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових
коштів на потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної
політики, яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993
р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 раза, то за 1994 р, — у 5 разів, а
за 1995 р. — лише у 2,8 раза. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996
р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив
5,7%, а у вересні — 2%. Довгий час залишався стабільним і навіть
підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави
стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України
досягла досить високого рівня сталості чим була підготовлена база для
випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою
досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього
заходу. Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996
р. лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної
боротьби за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей
реформ Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск
гривні.
Третя мета грошової реформи–створення грошової системи ринкового типу —
переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період
створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу,
запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики,
лібералізовано механізми ціно– та курсоутворення, почали формуватися
ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були
створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної
політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.
Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, було
повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного
ринкового механізму. Нинішня грошова система має такий же перехідний
характер як і економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове
вдосконалення грошової системи триватиме і після введення гривні.
3. Проблеми функціонування грошової системи України
Багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу
грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем
української економіки – це платіжна криза, яка паралізувала економічний
оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини
між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні
рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному
стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певними соціальними
групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділків від
економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя,
спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового
статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У
країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства не мають жодної
мороки зі стягненням грошових сум з покупців їхньої продукції. Як тільки
згідно з договором підприємства відвантажили продукцію покупцям, вони
передають документи в банк і перекладають на нього всі турботи щодо
отримання грошей. У тому випадку, коли підприємства застосовують
факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукції комерційним
банкам чи факторинговим конторам, вони платять за послуги банків 1-2%, а
в Україні – 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал у них здійснює
200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас.
Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова
система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через
це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну
платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4
розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів,
різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада
визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і
передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у
звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і є безконтрольними.
Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні
грошові капітали – десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватися в
інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів
підприємств, по суті, згорнуті.
Розблокувати платіжну кризу можна неінфляційними методами. На створення
грошей на базі векселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних
банків під заставу векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій
сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові
зобов’язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу і не
справляють тиску на грошову масу, натомість її штучне звуження душить
виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, на жаль, в Україні не
набув широкого використання.
Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних документів,
передусім векселів, і неврегульованість відносин з використанням
комерційного кредиту підривається база грошової системи країни, а
підприємства позбавляються ліквідів, штучно робляться
неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються
розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в
цілому.
Великої шкоди Україні завдає нав’язувана ззовні жорстка монетарна
політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання
економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у
світі. У найбільших країнах Європи темпи зростання грошової маси були
значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням
приросту реального ВВП). Наприклад, у Франції за відповідний період
середньорічні темпи зростання грошової маси становили 5,9%, а
середньорічний темп приросту реального ВВП – 2,2%, інфляції – 2,4%.
Відповідні показники в Німеччині становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії –
6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії – 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи
приросту грошової маси виявилися у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані
сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту
реального ВВП. Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту
грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж
середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання
насиченості економіки грішми.
Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам
рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший економічний курс,
насправді є набором положень із застарілих концепцій ХVІІІ-ХІХ століть,
принизливих для нас вимог МВФ, інших міжнародних фінансових організацій,
провідних, високорозвинених країн. Вони проникнуті турботою не про
піднесення і розквіт України, не про спорудження на її території нових,
потужних найсучасніших підприємств, а про збут на її ринках своїх
залежалих, морально застарілих товарів, привласнення наших багатств. Тож
очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває
в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та
інфраструктури.
У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного
економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють
транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн – США,
Німеччини, Великої Британії, Франції. Для цього вони застосовують такий
інструмент, як міжнародні фінансові організації (МФО). До співпраці з
ними українську владу змушує величезний зовнішній борг. ТНК і МФО
фактично здобули статус консолідованого члена українського уряду.
Надмірно розрісся експорт. Вивозиться з України 60% ВВП, переважно
сировина. У хімічній і нафтохімічній промисловості обсяг експорту
становить 80,2%, у чорній металургії – 75,4%, у деревообробній і
целюлозній промисловості – 62,2% обсягу виробництва. У кольоровій
металургії і легкій промисловості внаслідок використання давальницької
сировини цей показник сягає відповідно 103 і 135,7% обсягу виробництва.
Країни світу борються за експорт, на якому вони багатіють, а з України
вивозиться все, що можна вивезти. Натомість гроші в Україну не
повертаються.
Існуюче виробництво в Україні на 90% пов’язане із зовнішнім торговим
оборотом. Це майже вдвічі більше, ніж у Німеччині і Великій Британії, в
5 разів – ніж у Японії, в 6 разів – ніж у США. Велика спрямованість на
зовнішній ринок робить економіку України залежною від кон’юнктури
світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного
зростання.
Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку
внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні. Активність внутрішнього
ринку – це індикатор економічного розвитку країни. В узагальнюючому
вигляді вона виявляється через співвідношення таких ринкових критеріїв,
як попит і пропозиція. В дефіцитній економіці, притаманній
адміністративній системі, проблемою завжди була пропозиція. Нині, в
умовах вільного ринку Україна зіткнулася з проблемою попиту, вірніше з
його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувального зростання
внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і
забезпечення на цій основі сталого розвитку економіки України. Подолання
структурних деформацій і перехід до активізації розвитку внутрішнього
ринку можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів
країни, підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва,
зростання трудової, творчої і підприємницької ініціативи громадян.
4. Шляхи зміцнення грошової системи України
Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи
не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це
насамперед курсова політика. Вже вказувалося на некоректність намагань
штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту з використанням
зазначеного інструментарію, використання девальвації як компенсуючого
інструменту експортних втрат може дати лише тимчасові вигоди. Україна
мала можливість переконатися у цьому на власному досвіді.
На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної
грошової одиниці більш вигідне для України. Йдеться, по-перше, про
здешевлення критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе
місце в нашому торговому балансі. По-друге, Україна здешевлює
технологічний імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає
стратегії інноваційного розвитку української економіки на наступне
десятиріччя. По-третє, поступова ревальвація гривні, що нині
відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте,
стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції.
По-п’яте, ревальвація — важливий чинник підвищення не лише реальних
доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових
(зокрема банківських) установ, номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте,
сильна гривня — це важлива передумова зміцнення інвестиційного
потенціалу, зокрема залучення в національну економіку іноземних
капіталів. Україна має розраховувати саме на такі результати, добре
розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі. Ті ж, хто
живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (це закид
на адресу уряду), обстоюють протилежне — девальваційне знецінення
національної грошової одиниці.
Звісно, у будь-якому разі не йдеться про штучну ревальвацію. Існує
необхідність істотної лібералізації валютного ринку і запровадження
політики гнучкого валютного курсу, який має визначитися взаємодією
ринкових факторів, вільних від адміністративних обмежень. Ця позиція
найбільшою мірою відповідає логіці євростратегії України, адже саме
такий валютний режим збалансовує реальний попит на іноземну валюту з її
пропозицією, врівноважує торговельний баланс, сприяє економічному
зростанню.
В останні два роки грошово-кредитна політика НБУ набула більшої
визначеності. Однак Україна припустилася б небезпечної помилки, якби
почала замовчувати існуючі і в цій сфері проблеми. Тим більше що на
багато запитань поки що немає відповіді.
Добре відомо, що дійовість грошово-кредитної політики визначається
здатністю Національного банку регулювати грошові потоки та структуру
грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також не становлять жодної
таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути
ефективною, коли поза банками обертається понад 40% грошової маси. Ці
гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге,
грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не
діють механізми дисконтного регулювання. Йдеться про механізм облікової
ставки, яка поки що не виконує у нас регулятивної функції. Впродовж 2001
року облікова ставка знизилася з 27 до 11,5%, а кредитні ставки
комерційних банків — усього на 7,7 відсоткових пункти. Нині у нас
облікова ставка становить 10%, а в Росії — 23%, однак кредитні ставки
комерційних банків в Україні в 2,5—3,0 разу вищі, ніж у Росії. По-третє,
грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючої
доларизації, коли гривня лише частково виконує функцію нагромадження та
міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається
основним товаром на ринку грошей. Частка депозитів, номінованих у ній,
1997 року становила 29,9%, 2001-го — 42,7%. Добре відомо і те, що у
скляних банках населення зберігає не гривні, а долари.
Україну має турбувати і проблема здешевлення механізмів грошової
стабілізації — якою ціною вона досягається? Раніше ніколи про це не
говорили. Це, знову ж таки, багатоаспектна проблема. Один із аспектів —
кредити МВФ, які спрямовуються виключно на підтримку національної
валюти. З 1994 по 2000 рік вони становили 3368,5 млн. дол. Лише на
підготовку грошової реформи 1996 року було витрачено майже 2 млрд. дол.
відповідних запозичень. Про це із зрозумілих причин не говорилося. Нині
за це потрібно розплачуватися. Як відомо, НБУ, який розраховується по
боргах з МВФ, грошей як еквівалента вартості не створює. Він лише друкує
знаки вартості, яка створюється живою працею у реальній економіці.
Купуючи валюту на відповідні цілі, НБУ обслуговує свої зовнішні
зобов’язання за рахунок інфляційного податку. Торік практично вся емісія
була спрямована на розрахунки з кредиторами. Здійснено близько 1 млрд.
дол. боргових платежів. Це також ціна стабілізації.
Існують й інші не менш гострі проблеми, без розв’язання яких говорити
про надійність грошової стабілізації було б передчасно. У контексті
проблеми, що розглядається, для нас дуже важливе удосконалення
немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це має стати
головною турботою уряду, його економічного блоку. Тут є багато позицій,
однак зупинимося лише на визначальних. По-перше, збереження політики
бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає
альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет — не лише основа стабільності
гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на
економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова
складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається
надзвичайно високою. По-третє, створення ефективного антимонопольного
конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілля природних
монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що це
найслабше місце у політиці реформ. По-четверте, детінізація української
економіки та ін. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з
Міністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про
органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної
антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України
завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на
основі такого комплексного підходу.
Висновки
Грошово система не є довільним витвором державної влади, а залежить від
реально існуючих економічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу
роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах,
незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють
центральні органи влади.
Так, було досліджено, що багато труднощів в економічному будівництві
виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена.
Одна з найгостріших проблем української економіки – це платіжна криза,
яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та
зробила ненадійними відносини між підприємствами. Великої шкоди Україні
завдає нав’язувана ззовні жорстка монетарна політика. У країні не
сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного
розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні
корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн. Потенційні резерви
відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку,
в Україні майже не задіяні.
Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи
не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це
насамперед курсова політика. На відміну від девальвації, зміцнення
валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для
України. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з
Міністерством економіки з питань поліпшення функціонування грошової
системи України та її елементів. Йдеться про органічне поєднання
інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної
політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо
відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого
комплексного підходу.
Список використаних джерел
Абрамова Марина Александровна, Александрова Лариса Станиславовна.
Финансы, денежное обращение и кредит: Учеб. пособие / Институт
международного права и экономики. — М., 1996.
Антонов Н. Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. М.
Финстатинформ. 1995.2. Банки и банковское дело. Уч. пособие для вузов.
Сбп. Питер.2001.
Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная
политика. / Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991.
Жукова Е.Ф. Общая теория денег и кредита. Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ,
1995.
Макконелл К.Л., Брюс С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика.
Москва: «Республика», 1992.
Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993
Основи економічної теорії. під редакцією Климко Г.Н. – Київ: Вища школа,
1997.
Савлук М. І. Гроші та кредит. Київ: Либідь, 1992.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
