.

Політичні вчення Стародавньої Індії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
24 17290
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Політичні вчення Стародавньої Індії”

ПЛАН

Вступ

1. Зародження класового розшарування в Індії, його вплив на
політично-релігійні вчення

2. Суть ділення на варни. Політичні вчення у межах варн

3. Вплив буддизму на політичні вчення стародавньої Індії

4. Артхашастра як визначна памятка політичного вчення в стародавній
Індії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Політико-правова думка Стародавньої Індії сформувалась під впливом
міфологічних і релігійних уявлень про владу. Саме цим можна пояснити те,
що на протязі багатьох віків жриці (брахмани) займали домінуючу роль в
духовному і соціально-політичному житті країни. Ідеї ідеології
брахманізму зустрічаються у пам’ятниках ІІ тисячоліття до н.е. і
називаються Ведами. Саме в них говориться  про поділ суспільства на
чотири касти. Така будова суспільства передбачає місце і роль певної 
касти, а також права і обов’язки їх до інших членів суспільства.

Слід зазначити, що на політичні вчення стародавньої Індії вирішальне
значення мав релігійний та міфологічний впливи.

1. Зародження класового розшарування в Індії,

його вплив на політично-релігійні вчення

Великий Індійський півострів у доісторичні часи мав населення темної
барви. Його останками є дравіди, що дотепер живуть у південному Декані.
Але в різні часи напливали сюди різні племена із Середньої Азії, так що
расовий характер Індії є доволі мішаним.

У ІІ тис. до н.е. на індійські низини вдерлися з півночі народи
індоєвропейського походження. Називалися вони “арія”, що означає
“шляхетно уроджені”. Це були скотарі, що жили зі своїх стад худоби, але
також охоче займалися хліборобством. Ділілися на роди й племена та
підлягали королям, що мали спадщинну владу.

Дуже скоро утворилися суспільні класи: жерців – “брахманів”, войовників
– “кшатрія” та хліборобів – “вайшія”. Місцевих жителів вони частково
винищили, та завоювали і зробили невільниками – “шудра”. Пізніше цей
класовий поділ став ще різкішим, так що перехід від одної касти до іншої
був заборонений, а темношкіре населення вважали нечистим – “парія”.
Потворилися й різні другорядні класи, кожен з яких мав свої окремі
права, вірування і звичаї. Вони створили стародавню культуру, стародавню
цивілізацію.

Період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е. дістає
назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює –
“раджа”, який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада стає
спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово
трансформуються у збори знаті. Органи племенної організації
перетворюються в державні органи. Помічником раджи стає жрець. Тимчасова
дружина переростає у постійне військо. Вирішується проблема з
податкообкладанням.

Таким чином на базі родоплеменних колективів виникають державні
утворення, не великі за територіальною ознакою, форма правління
монархія, абсолютна республіка. Суспільний устрій характерезується
нерівністю.

Політико-правова думка Стародавньої Індії сформувалась під впливом
міфологічних і релігійних уявлень про владу. Саме цим можна пояснити те,
що на протязі багатьох віків жриці (брахмани) займали домінуючу роль в
духовному і соціально-політичному житті країни. Ідеї ідеології
брахманізму зустрічаються у пам’ятниках ІІ тисячоліття до н.е. і
називаються Ведами. Саме в них говориться  про поділ суспільства на
чотири касти. Така будова суспільства передбачає місце і роль певної 
касти, а також права і обов’язки їх до інших членів суспільства.

Слід відмітити, що всі члени каст були вільними. Існування рабів
передбачалось, але вони були поза кастами. Щодо прав членів різних каст,
то тут було певне розмежування. Перших дві (брахмани – жриці і краштриї
– воїни) були домінуючими, дві інші (вайші, включаючи селян, ремісників,
торгові; шудри, вільні низи) – підлеглими.

Індійські жерці уявляли собі божество як духовну силу, що проникає весь
світ, творить його й усе наново відроджує. Такий світогляд названо
пантеїзмом (або теопанізмом, як це означують деякі дослідники). З ним
в’язалися вірування в мандрівку душ. По смерті людини душа переходить у
якесь друге єство – другу людину, звіра, рослину. Ступінь підвищення чи
пониження залежить від суми добрих чи лихих справ померлого, що зветься
“карма”. тільки по довгому часі людина кінчає своє коло життя –
“самсару” – доходить до визволення – “нірвани”. Віра в мандрівку душ
поглибила різницю між суспільними класами Індії: брахмани вважали себе
за священний стан, що найскоріше осягає спасіння, інші верстви мусили
проходити довгу мандрівку, – чим хто нижчий тим довшу. Життя й релігію
Індії в найдавніші часи пізнаємо із старовинних пісень, званих веда
(“знання”). Найстаріша їх частина зветься “Рігведа” – (“знання пісень”).

Згідно релігійного вірування бог-творець – брахма створив брахманів із
своїх уст, шатріїв з рук, вайшів з стегон і шудри із ступнів. Для кожної
варни були своя драхма (закон життя).

2. Суть ділення на варни. Політичні вчення у межах варн

У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена
цивілізація. Ранньокласове суспільство існувало в Індії ще в III тис. до
н.е. і було ровесником цивілізації Стародавніх Єгипту і Шумеру.

Новий період в історії Стародавньої Індії пов’язаний із вторгненням на
її територію стародавньоіранських племен і аріїв – племен білої раси. За
зовнішнім виглядом, мовою, етикою поведінки вони різко відрізнялись від
корінних жителів. Арії займалися скотарством. Рівень їх військової та
жрецької організації був вищим, ніж у дравидів. Місцеві правителі
зазнали від аріїв ряд поразок. Процес розселення аріїв територією Індії
зайняв не одне століття.

З часом арії сприйняли культуру корінних жителів, стали землеробами.
Родова община переросла в сусідську. Становище людини в суспільстві
визначалося її майновим станом. Як пережиток зберігалася кровна помста,
яка вважалися релігійним і моральним обов’язком усіх родичів
потерпілого.

Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община.

Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об’єднували
представників однієї професії, і були сімейні общини родичів. Були
сангхи, що об’єднували ремісників і крамарів з різних каст. На чолі цих
груп стояв виборний староста.

Давня пам’ятка літератури та історії “Ригведа” (II ст. до н.е.) дає
певні відомості про індоаріїв. Це був войовничий народ, який вважав
військову справу найдостойнішим заняттям для чоловіків. Вони
захоплювалися музикою, любили поезією.

Арії вживали міцні збуджуючі напої ї навіть здійснювали обряд на честь
алкогольної рідини – сома. У “Ригведі” написано, що їхнє головне
божество Індра зневажав мораль, любив військові авантюри, бали, був
схильний до пияцтва.

Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей
за варнами – замкненими групами. Поділ людей на певні замкнені групи мав
місце в Стародавніх Єгипті та Ірані, але в Індії станова замкненість
жителів набула найзавершенішою форми.

Рух народів, етнічна строкатість, часта зміна держав-гегемонів змушували
панівний прошарок підтримувати станову солідарність. Посилення
соціальної нерівності призвело до того, що знатні роди одних племен
стали вважати знатні роди інших племен ближчими собі, ніж своїх
незнатних одноплемінників.

Про походження вари існує багато версій. Більшість учених пов’язує їх
виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила
собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність.

Професія, посада, величина одержаної спадщини, процент за договором про
позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни
(ст. 87 – 91; 142; 267 – 268;

270; 279). Від цього залежало навіть ім’я, яке йому давали з
народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з
однієї варни до іншої в принципі був неможливим.

До вищих варнів належали “двічі народжені”- брахмани, кшатрії, вайшьї.
Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і
ритуали. Пізніше з’явилась пригнічена варна – шудри, “раз народжені”.
Існування варн пізніше було закріплено у пам’ятці права Стародавньої
Індії -Законах Ману.

Перша варна – найпривілейованіша – брахмани. Вони ніби виникли з вуст –
“найчистішої”” частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає
мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів,
вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації
правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг
розпоряджатися їхньою власністю. “Якщо раджа не слухатиме порад
брахмана, – записано в законах Ману, – то може загинути, як корова в
трясовині”. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність
до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі
випадки переходу їх в інші варни.

Право закріплювало привілеї “благородних” станів. Брахман, як і інші
“двічі народжені”, досягнувши 8 років, проходив обряд посвячення в
“двічі народжені”. Після завершення курсу навчання у наставника йому
належало одружитися, стати главою дому, мати дітей, займатися їх
вихованням, здійснювати обряди на честь богів і предків. Продовживши
свій рід і побачивши онуків, брахман, доживши до сивого волосся, повинен
був стати самітником, відійти від світу в ліс, там роздумувати про
марність усього земного, вивчати Веди, очистити душу від гріховних
помислів.

Етика зобов’язувала брахмана показувати приклад у виконанні релігійних
обрядів, уміти уважно слухати інших, говорити правду або мовчати,
дотримуватися законів гостинності. Йому категорично заборонялося вбивати
всіх, хто ходить, літає, повзе. Тому правовірні брахмани не могли
займатися навіть землеробством, “адже дерево із залізним наконечником
ранить землю (й істоти), що живуть в землі”.

Брахмани звільнялися від податків, повинностей і тілесних покарань.

Правителі залучали брахманів до розгляду судових справ, виконання
різноманітних державних доручень, не пов’язаних з військовою справою.
Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя.
За Законами Ману, цар повинен був слухати їхні поради з самого ранку до
приходу інших міністрів та радників.

Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх
підлеглих (брахманів), то його “необхідно було вбити як скажену собаку”.
Подібна стаття дуже рідкісна в історії права, їй немає аналогів.

Вихідці з брахманів були царями, воєначальниками, перебували в царському
суді.

Правителі із кшатріїв звичайно не мирилися з брахманами, між ними
точилась боротьба за вплив і владу.

У поселеннях серед простого люду брахмани жили скромніше, годувалися за
рахунок пророкування, відведення несприятливих наслідків від тих, хто не
дотримувався ритуалів.

Друга варна – кшатрії (раджанья), “створені з рук бога”. Вони становили
основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників, раджів.
В їх руках була реальна влада військова і матеріальна могутність. Майже
всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов’язувала до
співробітництва брахманів і кшатріїв. Царі – прибічники брахманів –
переслідували кшатріїв. доходило до кривавих міжусобиць.
Правителі-кшатрії відповідали тим же. Посилення впливу буддистів
послабило позиції кшатріїв. Багато з них покинули військову службу,
перетворились на ремісників і крамарів.

Третя варна – вайшьї, “створені із стегон бога”, – займалися
землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися
покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось
ополчення, вони сплачували основну мису податків. Тільки окремі вайшьї
були багаті, посідали високе становище в суспільстві.

Четверта варна – шудри, “створені із ступнів бога”. Вони не проходили
обряду посвячення, їхнім головним обов’язком було служіння “двічі
народженим”. Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити
його недоношений одяг. Вій не міг вивчати веди. Брахман за вбивство
шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри
становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна
було мати багатство, оскільки це могло “утискувати брахманів”. За образу
брахмана шудрі могли відрізати язика.

Окремі представники цієї варни досягли матеріального благополуччя,
переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шудри не були прикріплені до
землі. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем.
Так, у III ст. до н.е. правителем держави Нанди був шудр Аграмес, який
створив сильне, добре організоване військо. Навіть Олександр
Македонський ухилився від битви із цим царем. Багато царів, які

намагалися підкорити Нанду, зазнали поразки. Засновник імперії Маур’їв
Чандрагупта лише в результаті війни переміг Аграмеса.

Таким чином, належність людини до певної варни не заважала їй обирати
професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв
переходити з одної варни в іншу, вважав це великим гріхопадінням.

З часом між ваншьїв і шудр виникли поділи на касти за професійними
ознаками: ковалі, гончарі, цирульники, прибиральники нечистот. Були
“чисті” і “нечисті” касти.

Про неоднорідність варни шудр свідчить те, що до шудрам у міру посилення
кастового розподілу стали відносити знедолені, «недоторкані» касти, що
виконують саму принизливу роботу. У «Законах Ману» згадуються особи,
«знехтувані навіть для знедолених». «Недоторкані» касти,
дискримінувалися і як шудри, і як «недоторканим». «Недоторканим»
заборонялося відвідувати індуські храми, загальні водойми, місця
кремації, магазини, що відвідувалися членами інших каст. Обмеження
правоздатності «недоторканих» у колоніальних судах порозумівалося
широким визнанням «кастової автономії», що забороняє втручання уряду в
кастові відносини. У ряді князівств існували окремі суди для
«недоторканих», діти «недоторканих» не могли відвідувати школи, де
училися діти з інших каст.

У староіндійських текстах міститься разюча кількість прикладів
об’єднання жінок і шудр в одну категорію. Вони маються й у ранній
літературі типу брахман, і в більш пізніх текстах, таких, як смрити і
пурани. Наприклад, у спокуту гріха убивства, будь те убивство шудри чи
жінки, накладалися однакове покаяння й однаковий штраф. Ні жінка, ні
шудра не вважалися здатними зробити що-небудь гарне.
«Шатапатха-брахмана» попереджає, що при навчанні учнів ритуалу праварджя
вчителю не можна дивитися на жінку, шудру, собаку і птаха шакуни, тому
що усі вони брехливі.

Дуже важливі зведення «Артхашастри» про положення шудр. У главі,
присвяченій зовнішній політиці, рекомендується здобувати такі землі,
населення яких переважно відноситься до нижчої варни – авараварнапрая,
оскільки з таких земель цар зможе одержувати усі види доходів-податей –
бхога. Нижча варна була основним податним станом. Це цілком
підтверджується і матеріалами глави про основи держави, де ідеальної
визнається місцевість – джанапада, жителі якої здебільшого –
представники тієї ж варни. У главі про пристрій джанапады рекомендується
заселяти її головним чином хліборобами, шудрами – шудракаршакапрая.

Кшатрии і брахмани стали виділяти себе з загальної маси населення на тім
підставі, що вони володіють худобою, зерном, грошима, а також рабами,
але малися також бідні брахмани і кшатрии, що не відрізнялися по
положенню від бідних вайшьев. В міру консолідації вищих варн – брахманів
і кшатриев складався особливий порядок регулярних відрахувань від
сільськогосподарського продукту – болю. Податок йшов на зміст брахманів
і кшатриев. Люди, що входили в три вищі варна, були ритуально відділені
від тих, хто входив у четверту варну. В наявності глибока соціально
діюча ступінь поділу, коли праця фізичний відокремлювався від
розумового, матеріальний від духовного, продуктивний від управлінського.
В основі цієї першої, тричленної диференціації староіндійського
суспільства лежав поділ праці, ті основи соціально-економічної
нерівності, експлуатації родовою аристократією простого народу. Вага
покарання за здійснення тих чи інших злочинів визначається в
дхармашастрах у строгій відповідності з приналежністю до тієї чи іншої
варни. Заборонявся перехід з однієї варни в іншу.

Обмежувалася можливість змішаних шлюбів. Дхармашастри закріплюють чіткі
релігійно-правові границі між брахманами, кшатриями, вайшьями і шудрами,
засновані на численних релігійно-ритуальних обмеженнях, заборонах,
розпорядженнях. Для кожної варни була сформульована своя дхарма, закон
способу життя. Державне керування залишалося у веденні двох перших варн.
Цілі глави дхармашастр присвячені твердої регламентації поводження
людей, їхнього спілкування один з одним, із представниками так званих
«недоторканих» каст, що стоять поза варн індійським суспільством,
ритуалам «очищення» від «забруднення» при такім спілкуванні. Ступінь
покарання за здійснення тих чи інших злочинів визначається в
дхармашастрах у строгій відповідності з приналежністю до тієї чи іншої
варни. Закріплені правом границі варн найчастіше відображали фактичне
положення індивіда в системі суспільного виробництва і розподілу,
безпосередньо зв’язаного з його відношенням до власності на землю:
державну й общинну.

Двонародженні отримували право вивчати веди і покладати, на себе
«священний шнур», у той час як четвертий стан, шудры, цього права були
позбавлені. Долею, цих останніх стало служіння трьом вищим варнам, як і
рабів найманих робітників.

Посилення майнової диференціації в другій половині 1 тисячоріччя до н.е.
усі частіше стало виявлятися в розбіжності варнового статусу і фактично
займаного людиною місця в суспільстві. У Законах Ману можна знайти
згадування про брахманів, що пасуть худобу, брахманах-ремісниках,
акторах, слугах, до яких пропонується відноситися «як до шудр».

У буддійській і джайнистской літературі стародавності описується високе
положення багатих купців, що, усупереч розпорядженням дхармашастр,
зараховувалися до варни кшатриєв, користалися великою владою, у тому
числі й у суді.

Люди нижчих варн не можуть свідчити проти людей вищих варн. Показання
«рабів, родичів і дітей» «ненадійні», і тому краще до них не прибігати.
При розбіжності між відмінним і гарним свідком перевага повинна бути
віддана показанням відмінного і т.д.

В оцінці показань свідка панує критерій якості свідка. Це неминуче для
суспільства, розділеного на різко відмежовані касти. Свідка собі ніхто
не готує: їм стають випадково. Але щоб шудра був свідком у справі
«вищого», вважалося неприпустимим. Звідси формальна оцінка доказів.
Важливо не стільки те, що говориться, скільки те, хто говорить.

Пізніше, унаслідок падіння ролі вільних общинників у суспільному житті
вайш’ї стали мало відрізнятися від шудр і лінія роздягнула стала
проходити вже між знаттю – брахманами і кшатриями, з одного боку, і
простолюдом – вайшьями і шудрами – з іншої.

Традиційне індуське право розглядало варни як ендогамні групи, при цьому
допускалися шлюби, коли чоловік належав до більш високої варни, чим
жінка. Анулома – шлюб чоловіка більш високої чи касти варни з жінкою
більш низької чи касти варни – був одним з найважливіших елементів у
системі варн і пізнішій системі кастового суспільства. Визнання шлюбів
анулома приводило до визнання правом «змішаних каст», таких, як
амбаштха, нишада, угра. У процесі свого розвитку індуське право
змінювало відношення до шлюбів анулома. Ранні дхармашастры більш
ліберально відносилися до шлюбів чоловіків вищих варн із жінками нижчих,
чим пізніші. Грубим порушенням правил варнового суспільства завжди
вважалися шлюби пратилома, коли чоловік з більш низької чи варни касти,
женився на жінці більш високої варни чи касти.

По «Законах Ману» вайшьям і шудрам, не повинне було дозволяти
відхилятися від запропонованих їм функцій, тому що в противному випадку
у світі запанував би хаос. Звідси в древніх текстах робився природний
висновок про те, що кшатрии не можуть благоденствувати без підтримки
брахманів, а брахмани – без підтримки кшатриєв. Тільки в союзі один з
одним можуть вони процвітати і правити світом.

Таким чином, усередині кожної варни розвивалася соціальна нерівність,
розподіл на експлуатованих і визискувачів, але кастові, общинні,
великородинні границі, скріплені правом, релігією, стримували їхнє
злиття в єдину класову спільність. Це і створювало особливу строкатість
станово-класової соціальної структури Древньої Індії.

Ослаблення варнової замкнутості в цілому всієї системи і спроби зміцнити
варнові перегородки в пізніх дхармашастрах були наслідком перебудови
станово-класового розподілу раннє середньовічного суспільства в Індії. У
цій перебудові не останнє місце зайняла нова соціальна форма, що
розвивається – каста. В одній з пізніх глав «Законів Ману» згадується 61
каста, а в «Брахмавайварта -пуране» – більш ста. На думку деяких авторів
усе це були головним чином племена, перетворені в касти.

3. Вплив буддизму на політичні вчення стародавньої Індії

Офіційна наука брахманів – брахманізм – зустріла реакцію в новій релігії
буддизмі. Засновником нової релігії був сідхартха (560-480 рр. до н.е.)
– син князя країни Сакія. Він зростав у багатствах і розкоші, рано
одружився і мав уже сина. Але розкішне життя не давало йому задоволення.
За прикладом аскетів – йогів, яких в Індії було багато, він подався на
мандрівку, осів у віддаленій місцевості й віддався постам і духовним
вправам. По кількох роках він виступив як Будда (“освідчений”) із новою
наукою.

Будда не цікавився метафізичними питаннями та визнавав повний атеїзм і
акосмізм – це значить заперечував існування божества, душі й навіть
світу. Бог, світ і людина – це тільки сума фізичних і психічних явищ у
постійнім, нескінченнім перепливі (“самсара”). Цей рух без відпочинку є
найбільшим стражданням світу. Кінець його знаходиться у відпочинку
нірвани, до якого людина повинна стреміти. Будда проголосив “чотири
благородні правди” :

перша – все життя є страждання;

друга – люди з несвідомості прив’язуються до життя;

третя – до мети доходить, той хто вирікається любові до життя;

четверта – шлях до спасіння веде восьма стежинами ( чесний погляд, чесна
воля, чесне слово, чесне діло, чесне життя, чесне змагання, чесна думка,
чесне заглиблення в себе). Для звичайних людей Будда давав прості
моральні накази: не вбивати ніякої живої істоти, не красти, не говорити
неправди, не вживати п’янких напоїв, не провадити розгнузданого життя,
бути прихильним до всіх. Але за найвищий ідеал він уважав мудреця, що
уникає любові й радості та перебуває в повній душевній бездіяльності.
Через те в будистів поширилося незвичано чернече життя, постала велика
сила монастирів і пустинь, в яких прихильники нової релігії наслідували
свого вчителя.

У цей же час постала друга релігійна секта – дженістів. Її творцем був
Вардгамана (540 – 468 рр. до н.е.), званий Магавіра, тобто “великий
герой”. Він походив із лицарського стану, дванадцять років віддавався
аксетичним вправам і врешті почув себе вільним від страждань, став
“переможцем” “джина” ( демон – персонаж східної міфології, звідси і
назва його приклонників). Він наказував суворі покути й навіть поручав
добровільну голодову смерть.

Нові релігії поширилися серед нижчих класів бо не визнавали суспільної
нерівності й навіть паріїв приймали за своїх визнавців. Але вищі верстви
залишилися при вигідному положенні.

Основною виробничою одиницею була сільська община в яку об’єднувалася
значна частина вільного населення. Процес майнової диференціації
проходить і в общині . Поряд з тими хто сам обробляє землю формується
панівна верхівка, що експлуатує найманих робітників.

Стародавня Індійська держава виникає як рабовласницька. проте в праві
відсутне чітке розмежування положення людей і рабів. Це мало свій прояв
у тому, що закони говорили більш чітко положення каст ніж відмінність у
положенні вільних і рабів. Праця рабів не набула вирішального значення в
економіці стародавньої Індії. Суттєвою особливістю рабства у стародавній
Індії було законодавство, що обмежувало свавілля власників по відношенню
до рабів.

Приблизно в ІІ ст. до н.е. появляється відомий політико-правовий
пам‘ятник – „Закони Ману”. В цьому документі поділ населення держави на
касти найшло дальше закріплення. Але визначна роль надається брахманам,
їх прав в питаннях встановлення, тлумачення і захисту законів. Навіть
цар за своїм статусом повинен перш за все поважати брахманів, слухатися
їх порад і повчань, вчитись у них знанню Вед, я потім уже стояти на
стражі встановленої системи.

Нерівність прав і обов’язків членів різних каст включає і їх нерівність
перед законом в питаннях проступків і покарання. В цьому питанні
брахмяни користувались певними превілеями.

Основна посадова особа – цар. Посада ця спадкова. Ще за свого життя цар
призначає одного з своїх синів (не обов’язково старшого). Цар має
законодавчу владу, виконує управління, є верховним суддєю, главою
фіскальної адміністрації. Оскільки при царському дворі частими випадками
були заколоти то особливу уваги приділяють охороні царя.

Основний сановник царський жрець представник знатного роду. Царь очолює
військо. Одним з органів управління була рада царських сановників яка
називається паричад. Крім управлінських функцій паричад можна розглядати
як орган який має певне політичне забарвлення. Таємна рада –
малочисельний орган, особам яких цар довіряв найбільш. В разі крайньої
необхідності ради могли збиратися разом. Сабна – збори знаті має
найбільш церимоніальне значення.

Територія у стародавній Індії поділяється на провінції з яких 4 основні
мали надзвичайний статус їх очолювали сини царя – царевичі. Поряд з
поділом на провінції існує поділ на області і округи. Найнижчою
територіальною одиницею було село. Високе положення займали чиновники по
охороні границь (прикордонники). В деяких зберігалися автономні поліси,
що зберігали стару політичну організацію (самоуправлінські).

Закони Ману – закони були складені в І ст. до н.е. авторами законів були
брахмани. Норми викладалися у поетичній формі , формі 260 строф. вони
нараховували 2685 статей, мова сантскрипт зміст виходить за рамки права
це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 глав.

З критикою ряду основних положень Вед і ідеології брахманізму в цілому в
VІ ст. до н.е. виступив Сиддхартха, якого  прозвали Буддою. Він відкидає
думку про бога як верховної особи яка править світом і є першоджерелом
Закону. Діла людські, згідно вчення Будди, залежать від власних зусиль
людей.

Традиційно-теологічному брахмані стичному тлумаченню дхарми буддизм
противопоставив свій, в багатьох випадках  раціоналістичний підхід до
розуміння тодішньої політико-правової думки і ідеології в цілому.
Трактова дхарми, як і все світосприйняття раннього буддизму, пронизане
проповіддю гуманізму, добрих відносин між людьми, любові до ближнього,
ненасильства. Для буддизму притаманна тенденція до зменшення ролі і
масштабів покарань. Саме вчення восхваляє законність і законний шлях в
житті. Для того, щоб виконувати ці закони, людина повинна знаходитись на
певному рівні розвитку.

Вже на початку свого зародження ідеї буддизму мали досить актуальне
соціально-політичне звучання. З ростом числа її поборників зміцнювались
їх позиції в суспільно-політичному житті. Згодом ідеї буддизму почали
більш сильніше впливати на державну політику і законодавство. Під час
правління Ашоки (268-232 рр. До н.е.) який об‘єднав Індію, буддизм був
признаний державною релігією. Пізніше вплив вищезгаданої релігії
розповсюдився на інші  країни південно-східної Азії.

4. Артхашастра як визначна памятка політичного вчення в стародавній
Індії

З чого починається політика? Це одне з перших і головних питань
Артхашастри (Артхашастра перекладається і як наука про господарювання, і
як правда про владу). Артхашастра дуже просто і точно відповідає –
політика починається з перемоги над почуттями. Отже, якщо ти не переміг
своїх почуттів, то робити тобі в політиці, власне, нема чого. А почуттів
цих, що унеможливлюють, кажучи сучасною мовою, ефективний політичний
менеджмент, всього шість. Це пристрасті, гнів, користолюбство, гординя,
божевілля і зарозумілість.

Артхашастра не була б великою працею, якби вона не називала не лише
перешкоди на шляху до влади, а й способи їх подолання. Тому, називаючи
перемогу над почуттями найважливішою умовою справжнього лідера, вона
відразу ж говорить, що перемогти шкідливі гени можна або самостійно,
через наполегливе вивчення політичної науки (принагідно зазначу, що
Артхашастра політичну науку вважає найвищою з усіх, які тоді існували,
тобто вищою за право, економіку і навіть філософію) і самовиховання.
Якщо ж навіть це не допомагає, тоді особлива роль у приборканні почуттів
відводиться міністрам лідера, у яких є два основні способи примусити
свого лідера жити не почуттями, а справою. Це або переведення уваги
лідера з власних почуттів на державні справи, або просто тримання його в
постійному тимчасовому цейтноті, коли на емоції і почуття просто не
залишається часу.

Тобто тут виникає вже ключова роль міністра. І тому найважливіший розділ
Артхашастри називається Призначення міністрів.

Призначення міністрів

Чи можна призначати міністрами людей, з якими ти разом учився? Відповідь
негативна. Рано чи пізно, говорить Артхашастра, колишні товариші по
навчанню замучать і лідера, і один одного тією фамільярністю.

Чи можна призначати міністрами тих, з ким разом, кажучи сучасною мовою,
вдавався до якихось надмірностей або мав якісь спільні таємні справи?
Відповідь негативна. Той, хто знає слабкі чи таємні сторони лідера, рано
чи пізно, швидше за все, ними скористається.

Чи можна, питає Артхашастра, призначати міністрами людей відданих?
Відповідь, як не дивно, знову-таки негативна. А все тому, що, на її
думку, відданість, як сказали б сучасні соціологи, має негативну
кореляцію з розумом. А простіше кажучи, чим відданіша людина, тим вона,
як правило, дурніша. Вади ж дурості, як правило, переважають всі
переваги відданості.

Чи можна призначати людей абсолютно прагматичних і таких, що реально
довели (мабуть, перш за все, фінансово) свою користь лідерові? Знову ні.
Причому цього разу – без пояснень.

Артхашастра сформулювала великий принцип ставлення влади до опозиції,
який чомусь потім, через півтори тисячі років, приписали Нікколо
Маккіавеллі, хоча той лише майже повністю його повторив. А саме – влада
ніколи не повинна лякати своїх опонентів, а має або підкуповувати їх і
схилити до співпраці, або відразу без погроз і моралей одномоментно
знищити їх чи фінансово, чи юридично, чи фізично.

Давши таку пораду, Артхашастра з чистою совістю переходить безпосередньо
до обов’язків лідера, присвячуючи їм, знову-таки, цілий розділ.

Обов’язки лідера

Першу восьмушку він повинен займатися заходами з безпеки країни, а також
її бюджетом.

Другу – розглядом конкретних скарг громадян.

Третю – вивченням законів своєї країни, суміщаючи це з їжею. (Нічого не
змінюється в підмісячному світі. Мабуть, правителі завжди погано знали
закони своєї країни. І завжди їх вивчали між ділом, під гарну закусь).

Четверта – поточні фінансові й кадрові питання.

П’ята – нарада з радниками.

Шоста – продовження нарад і консультацій.

Сьома – робота з силовиками з конкретних проблем.

Восьма – обговорення геостратегічних і геополітичних аспектів і доктрин.

Потім перерва на молитву, і після цього до половини ночі прийом
працівників своєї адміністрації.

Потім ще консультації з духовним вчителем, короткий сон і, власне, можна
вже приступати знову до денних обов’язків.

А із загальних порад Артхашастра чомусь виділяє тільки одну: ніколи не
змушуйте чекати в приймальні тих, хто має до вас реальну справу. Справи
ж треба розглядати «у порядку їх важливості й терміновості». А «будь-яку
термінову справу треба вислухати негайно і не відкладаючи». І лише такою
«напруженістю в роботі досягаються її плоди і повнота матеріальних благ
для моєї країни».

Висновки

Отже, Період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е.
дістає назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює
– “раджа”, який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада
стає спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово
трансформуються у збори знаті. Специфіка суспільного ладу Стародавньої
Індії полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами. Поділ
людей на певні замкнені групи мав місце в Стародавніх Єгипті та Ірані,
але в Індії станова замкненість жителів набула найзавершенішою форми.

У буддійській і джайнистской літературі стародавності описується високе
положення багатих купців, що, усупереч розпорядженням дхармашастр,
зараховувалися до варни кшатриєв, користалися великою владою, у тому
числі й у суді.

Люди нижчих варн не можуть свідчити проти людей вищих варн. Показання
«рабів, родичів і дітей» «ненадійні», і тому краще до них не прибігати.
При розбіжності між відмінним і гарним свідком перевага повинна бути
віддана показанням відмінного і т.д.

Офіційна наука брахманів – брахманізм – зустріла реакцію в новій релігії
буддизмі. Стародавня Індійська держава виникає як рабовласницька. проте
в праві відсутне чітке розмежування положення людей і рабів. Це мало
свій прояв у тому, що закони говорили більш чітко положення каст ніж
відмінність у положенні вільних і рабів. Праця рабів не набула
вирішального значення в економіці стародавньої Індії. Суттєвою
особливістю рабства у стародавній Індії було законодавство, що
обмежувало свавілля власників по відношенню до рабів.

Приблизно в ІІ ст. до н.е. появляється відомий політико-правовий
пам‘ятник – „Закони Ману”. В цьому документі поділ населення держави на
касти найшло дальше закріплення. Але визначна роль надається брахманам,
їх прав в питаннях встановлення, тлумачення і захисту законів. Навіть
цар за своїм статусом повинен перш за все поважати брахманів, слухатися
їх порад і повчань, вчитись у них знанню Вед, я потім уже стояти на
стражі встановленої системи.

Нерівність прав і обов’язків членів різних каст включає і їх нерівність
перед законом в питаннях проступків і покарання. В цьому питанні
брахмяни користувались певними превілеями.

Основна посадова особа – цар. Посада ця спадкова. Ще за свого життя цар
призначає одного з своїх синів (не обов’язково старшого). Цар має
законодавчу владу, виконує управління, є верховним суддєю, главою
фіскальної адміністрації. Оскільки при царському дворі частими випадками
були заколоти то особливу уваги приділяють охороні царя.

Список використаної літератури:

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.

Брегеда А.Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.
– К., 1999.

Гелей С., Рутар С. Основи політології. – Львів, 1996.

Лазоренко О.В., Лазоренко О. О. Теорія політології: Навч. посібник. –
К., 1996.

Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр.
19-25.

Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн. Ірпінь, 2001. Ч.1.
стр. 18-69.

Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. – Житомир, 1999.

Піча В.М. Соціологія. Загальний курс. – К., 2000.

Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі,
1995. стр. 92-95

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020