.

Українські землі в другій половині 17-18 ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 11335
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Українські землі в другій половині 17-18 ст.”

План

Боротьба Українського народу проти іноземних агресорів у другій
половині ХVІІ століття.

Початок “Руїни”.

“Вічний мир” 1686 р. між Росією та Польщею. Закріплення територіальної
розчленованості українських земель.

Гетьманування І.Мазепи.

Гетьмани після І.Мазепи.

1. У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти
польсько-католицького поневолення. Експлуатація панів, шляхти,
євреїв-орендаторів була жорстокою. Богдан Хмельницький сказав:
“Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною на ляхів було не те,
що позбавляти їх .земної батьківщини, не те, що обтяжувати їх роботами,
подібно до немилостивих фараонів, а те, що ляхи, змушуючи козаків
відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного
вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ”.

Війна подилилась на чотири періоди.:

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими
Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським
договором.

Другий період війни (1650-1653) попри кровопролитну боротьбу повсталих і
поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

Тритій період війни (1654-1655) визначився допомогою Росії Україні в
боротьбі з Польщею.

Четвертий період війни (1656-1657) це укладання союзу між Україною і
Семиградським князівством, а також спільні дії козацтва і шведською
армії проти Польщі.

Внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. Українська держава увійшла до
складу Московської на правах автономії. Основою державної території була
Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на
сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина
Волинського та Білої Русі.

Після смерті Б.Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом
генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського, він був
найближчим соратником Б.Хмельницького. Намагаючись протистояти впливу
Москви, Виговський уклав союз із Швецію та Кримом, розпочав переговори з
Польщею, що викликало невдоволення старшини. Він розірвав союз з Москвою
і сповістив про це європейські країни. Під Гадячем у вересні 1658 р. він
уклав договір із Польщею, за яким Київське, Брацлавське, Чернігівське
воєводства входили до складу Речі Посполитої як окрема держава під
назвою Велике князівство Руське зі своїм гетьманом.

Народ договору не підтримав, побоюючись повернення польських порядків.
Не прийняли його й запорізькі козаки з І. Серком. Договір привів до
конфлікту з Росією, внаслідок якого російська армія на чолі з князем
Трубецьким в червні 1659 р. зазнала ніщивної поразки під Конотопом,
втративши до 40 тис. Убитими проти 10 тис. Виговського. Проте гетьман не
міг скористатися своєю перемогою – адже в Україні перебували моськовськи
залоги, нерозважливий напад запорожців на чолі з І.Сірком на Крим змусив
союзників Виговського – татар – повернутись додому. Загони Богуна та
кошового Сірка з допомогою російських військ розбили загони Виговського.
Він відмовився від гетьманства і подався до Польщі.

У 1663-1687 рр. Україна розпалася на дві окремі частини Правобережну і
Лівобережну Україну. На Правобережжі гетьманом став П. Тетеря, на
Лівобережжі Я. Сомко. Тоді ж на Правобережній Україні розпочався
антифеодальний рух на чолі з І. Поповичем, який і привів до краху П.
Тетері. Тоді ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра
Дорошенка. Він здійснив військову реформу, мав на меті об’єднати всі
українські землі. Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, яка в 1672 р.
оголосила війну Польщі та за Бучацькою угодою отримала поділля; під
власністю Дорошенка залишилася Наддніпрянщина. В 1672 р. з 12-тисячним
загоном він був змушений допомагати турецькій армії, яка вибивала
поляків із Поділля, щоб перетворити його на турецьку провінцію. Через
деякий час турецькі війська, захопивши Поділля та обложивши Львів,
змусили Польщу підписати Бучацький мир (1672), за яким Брацлавщина і
Південна Київщина переходили під контроль козацтва. Поява турків в
Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р.
булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687)

У боротьбі проти турків і татар велике значення мали суходільні та
морські походи на Крим і турецькі фортеці. В 60-х роках ХVII ст. таки
походи очолювали Іван Сірко та Іван Ріг. Основні напрямки цих походів
пролягли на Перекоп, Кафу, Бахчисарай, Акерман, Кизикермен, Тагин та
інші фортеці. Сірко разом із Запорозькою Січчю не прийняв присяги цареві
в 1654 р. Постійно організовував походи проти турків і татар. Навесні
1660 р. Сірко на чолі загону козаків завдав удару Очакову. У 1663 р.
Сірко разом із командиром російського гарнізону на Запоріжжі Г.
Косаговим здійснив два походи на перекопські укріплення і не дав татарам
можливості об’єднатися з поляками. Успішним був похід Сірка та кошового
Рога проти татар 1667 р. У 1677-1678 рр. Українські козаки на чолі з І.
Самойлевічем разом із московськими військом обороняли Чигирин від Турків
під час російсько-турецької війни (1677-1681) за правобережні землі
України. У 90-х роках козаки планували здобути турецьку фортецю Азов.
Відволікаючий удар завдався в пониззі Дніпра. Було здобуто 4 ворожі
фортеці, що відкривало водний шлях до Чорного моря. 19 липня 1696 р. під
час другого похода Азов було здобуто. Водночас активізувалися
суходільні та морські походи запорозьких козаків на Крим, що сприяло
бойовим діям під Азовом. Унаслідок азово-дніпровських походів південні
рубежі України та Росії стали безпечними.

У другій половині XVII ст. народ України, як і раніше, боровся проти
агресії Туреччини, Польщі та Кримського ханства. На при кінці XVII ст.
українські землі було поділено між Росією, Польщею і Туреччиною.
Автономія Лівобережної України регулярно обмежувалася. Політика
козацької старшини та української шляхти, як і боротьба між гетьманами
за владу, лише руйнувала державний лад України.

2. Як писалось раніше внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр.
Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії.
Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на
заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське,
Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі. Галичина й
частина Волині линились у поляків. На підлеглих козакам землях, площею
майже 150 тис.км2 , проживало 1,2-1,5 млн населення.

Після смерті Б.Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом
генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського. Про його
правління нам вже звісно (см. п 1). Виговський відмовився від
гетьманства і гетьманом обрали Юрія Хмельницького (1659-1663). Він
підписав із царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., що
доповнювали та істотно обмежували Березневі статті 1654 р. Старшині
заборонялось обирати гетьмана на старшинських радах, гетьману –
підтримувати відносини з іншими державами. Московські воєводи, крим
Києва, з’явились і в деяких інших містах. Це допомогло Москві укріпитися
в Україні.

У 1660 р. Ю. Хмельницький уклав із Польщею Слабодищенський трактат, за
яким Україна визнавала владу Польщі, що викликало протест з боку
лівобережних полків і змусило Ю. Хмельницького на початку 1664 р.
зректися гетьманства. Розірвана на окремі території соціальними
конфліктами, Україна розпалася на дві окремі частини. Народ назвав цей
час “руїною” (1663-1687)

3. На Правобережжі України гетьманом став П. Тетеря (1663-1665), який
здобув грунтовну освіту і обіймала низку важливих посад ще за Б.
Хмельницького. Але в основному він проводив про польську політику. Разом
із поляками захопив Лівобережжя, агітуючи польського короля Яна Казимира
продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря
повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських
заколотів. Це ще більше обурило народ. Втративши підтримку населення,
Тетеря втік до Польщі.

На Лівобережжі в ті часи гетьманом був Я. Сомко (обраний ще 1662 р. за
гетьманування Ю. Хмельницького). Царський уряд звинуватив його в
серпатизмі та за судовим вироком стратив у вересні 1663 р. А в червні
того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної
України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. В 1665 р. він
підписав Моськовськи статті, за якими в Україні значно обмежувалися
права українського народу, а його землі оголошувалися володінням
російських царів. Все це спричинило хвилю повстань. І І. Брюховецького
було вбито. Тоді ж на Правобережній Україні розпочався антифеодальний
рух на чолі з І. Поповичем, який і привів до краху П. Тетері. Тоді ж
гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він
організував похід на Лівобережжя, де 8 червня 1668 р. (після вбивства
повстанцями І. Брюховецького) його проголосили гетьманом усієї України.

У той час почався наступ поляків на Правобережжя, що змусило Дорошенко
повернутися туди, залишивши на Лівобережжі наказ ним гетьманом
чернігівського полковника Демка Многогрішного. Незалежна поведінка
гетьмана збурила проти нього старшину. Многогрішного несподівано
ув’язнили і відвезли до Москви. Після допитів гетьмана заслали до
Сибіру, де він і помер. За таких умов Дорошенко ледве міг управляти
навіть Правобережною Україною. Для подальшої боротьби сил не вистачало,
і він уклав союз із турецьким султаном. Поява турків в Україні остаточно
відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь
лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687)

Замість Дорошенко турки висунули на гетьмана Ю.Хмельницького
(1677-1681). І ця його спроба гетьманства закінчилась невдало. Ставши
знову гетьманом , він так і не зміг позбутися турецької опіки, що й
призвело до втрати його прибічників, а потім і до смерті від турецьких
рук у Кам’янці (1681) Відтоді Правобережна Україна втратила політичну й
економічну самостійність.

Сусідні держави поділили між собою Правобережжя. У 1681 р. Росія й
Туреччина уклали в Бахчисараї мирний договір, за яким зобов’язалися не
заселяти землі між Дніпром і Південним Бугом.

У 1677 р. турецька армія підійшла до Чигирина та обложила його. Протягом
чотирьох тижнів оборонялись захисники міста. Козацькі полки й російські
війська розгромили турків і татар поблизу Бужина, і Чигирин було
врятовано. Нова спроба турецької армії овладіти містом у червні 1678 р.
теж закінчилася її розгромом біля Стрельнікової гори, повз яку пролягла
дорога на Чигирин, що ним наприкінці липня турки все ж оволоділи. У
серпні поблизу Бужина відбулася семиденна жорстока битва, після якої
турецька армія відступила. Це стало переломним етапом у війні, яка
завершилася Бахчисарайським перемир’ям на 20 років між Росією,
Туреччиною і Кримським ханством. Останні визнали умови Адрусівського
договору 1667 р. між Росією та Польщею.

Згідно з умовами “Трактату про вічний мир” між Росією і Польщею (1686)
царський уряд розірвав мирні відносини з Туреччиною і приєднався до
антитурецької “Священної ліги” (Австрія,Венеція,Польша), що ц привело до
початку боротьби за визволення Північнього Причорномор’я та Приазов’я,
до кримських походів 1695-1696 рр. Російсько-українських військ.

4. ІВАН МАЗЕПА-КОЛЕДИНСЬКИЙ (1687—1709)

Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинсько-

го чи подільського походження. Предки його в XVI ст. оселилися

на Білоцерківщині. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, нале-

жав до партії Виговського і брав участь в укладанні Гадяцького до-

говору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду

Мокіевських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка,

вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року

була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського манастиря. До

смерти. в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана, що свідчить

про її високу культурність та освіту.”

Року 1663 Іван Мазепа покинув королівську службу і 1669 рок)

опинився в Чигирині, у гетьмана Дорошенка”, де присвятив себе

українській справі.

У Дорошенка Іван Мазепа дістав рангу генерального осаула

Він виконує важливі дипломатичні доручення гетьмана: в 1673 р

їздить до Криму, до гетьмана Самойловича в справі об’єднання

України, в 1674 р. — до Криму та Туреччини. Запорожці взяли бул»

Мазепу в полон, але кошовий Сірко врятував його і видав Самой-

ловичеві,

То був час, коли до лівобережного гетьмана переходили видатні

Діячі Правобережної України, зневірившись у політиці Дорошенка

Це були: Лизогуби, Ханенки, Кандиба, Гамалій, Скоропадські, Кочубей,

навіть Дорошенки; до них приєднався і Мазепа. Він здобув

довір’я Самойловича, став близьким до нього та його родини, навіть

посвоячився з ним. Мазепа мав вплив на гетьмана і брав участь

в його політиці. З доручення гетьмана майже щороку їздив до Мос-

кви у важливих справах, наприклад, у 1689 році із застереженням з

приводу «вічного миру» з Польщею. Він нав’язав у Москві близькі

стосунки з князем В. ґолщинии, фаворитом царівни Софії, фактич-

ним керманичем московської політики, одним із найкультурніших

людей Москви XVII ст.

Взагалі в 1680-их роках Мазепа став одним із найбільш впли-

вових діячів Лівобережжя. Офіційно він мав рангу генерального

осаула, але значення його було ширше. До цього треба додати, що

він мав надзвичайний особистий чар, уміння приваблювати людей

різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж геть-

манської держави та влади гетьмана.

Іван Мазепа був найпопулярнішою особою на раді під Колома-

хом. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним жит-

тьовим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю

в управлінні України під булавою двох видатних гетьманів: Дорошен-

ка та Самойловича. Крім того значно поширило його кругозір пере-

бування в Західній Европі, зокрема у Франції часів Мазаріні.”

Але який би не був цей досвід — становище, в якому опинився

Мазепа, як гетьман, було дуже складне, і треба було мати також

надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років

вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.

Обрання Мазепи зв’язане було з підписанням нових, «Коломаць-

ких статтей». В основу їх покладено «Глухівські статті» Многогріш-

ного з року 1669, але пороблено при тому багато додатків на ко-

ристь Москви. Так, у пакті XX застережено, що Україна не сміє по-

рушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добро-

сусідські стосунки з Кримом. Знову, як і в зфальсифікованих «Пе-

реяславських статтях» 1659 року, заборонено Україні вести дипло-

матичні зносини з іншими державами. Крім залог та воєводів, що бу-

ли в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська за-

лога мала стати в гетьманській резиденції — Батурині — для по-

стійного контролю над гетьманським урядом (пакт XVII). Цілком

новий пакт (XIX) трактував про взаємини між Україною та Мос-

ковщиною. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский

край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до

єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути віль-

ний перехід з Москви ва Україну. Гетьман і старшина повинні дба-

ти про зміцнеяня зв’язків між двома народами (важливе е, що ска-

зано тут чітко про два народи), зокрема — сприяти шлюбам між

москалями та українцями.

Факт, що Мазепа, не зважаючи на дружні відносини з ґоліци-

них, не потерпів під час перевороту, свідчить про його надзвичайне

вміння пристосовуватись до людей та обставин.

Досвід двох невдалих походів показав, що для того, щоб здо-

бути Крим, треба опанувати Чорноморське узбережжя. Почалися

походи на долішній Дніпро, на Очаків. У походах на Очаків та Гази-

Кармея в 1690 році та на Аккерман року 1691 брали участь лівобе-

режні полки разом з правобережними із полковником Семеном Па-

лієм на чолі. Року 1692 знову ходили на Гази-Кармен, а року 1694

— на Очаків та Буджак.

У вересні 1700 року 4-тисячна польська армія з гарматами ата-

кувала Хвастів, але була відбита. Палій готується до боротьби

з Польщею, гуртує правобережних козаків, зноситься з Лівобереж-

жям, з Запоріжжям. Почалися селянські повстання на Поділлі, на

Брацлавщині, Київщині. Самусь проголосив селянам вічну волю від

панського гніту. Козацтво визнало Палія своїм проводирем. У 1702

році Самусь розгромив польське військо під Бердичевом: поляки

втратили 2.000 чоловіка. Того ж року козаки зайняли всю Брацлав-

щину та частину Поділля. Здобута була твердиня поляків на Пра-

вобережжі — Біла Церква.

Року 1704 Мазепа вступив до Київщини. Незабаром Палій був

заарештований разом з його ближчими співробітниками. Інші виз-

нали владу Мазепи. Палія заслано на Сибір.”‘

На Правобережжі почалася влада Мазепи, бо Польща, знесилена

війною зі шведами, які окупували значну частину її, була неспро-

можна боротися за Правобережну Україну. Мазепа доводив цареві,

що під час війни зі Швецією конче потрібно вдержати гетьманське

володіння на Правобережжі. Мазепа збільшив число полків з 4 до 7,

залишив декого зі старих полковників і призначив нових, переваж-

но з правобережної старшини. Він почав запроваджувати той самий

суспільно-економічний лад, який був на Гетьманщині: надавав зем-

лі старшині та манастирям, дозволяв заводити салітряні майдани,

давав доручення «осаджувати» міста та села.

Так під булавою гетьмана Івана Мазепи на короткий час об’єд-

налися Лівобережна і Правобережна Україна. Діяльність Мазепи

була обірвана подіями 1708-1709 років.

5. ПИЛИП ОРЛИК (1710—1742)

Смерть гетьмана Івана Мазепи була новою катастрофою для

України. Старий, хворий, прикутий до ліжка, пін залишався геть-

маном до кінця, силою свого авторитету стримуючи групу українців,

що подалася на еміграцію, від морального розкладу і впливаючи

авторитетом свого ймення на молодого короля Карла XII.

По смерті гетьмана почався серед емігрантів неспокій. Він зали-

шив великі скарби в золотих монетах, коштовностях, гетьманських

інсигніях. Поки був живий гетьман, ніхто не цікавився природою та

походженням цих скарбів, бо за старими традиціями гетьман не ро-

бив різниці між «приватом» і «фіском». Після його сморти постало

питання: хто мас їх успадкувати? Чи вони належать державі, як

державний фонд, чи персонально гетьманові і мають перейти до

його єдиного спадкоємця, небожа Андрія Войнаровського.

У 1710 році обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Ор-

лика. Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-

даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі зі’

незалежність України. Він походив із чеського роду, одна лінія яко-

го подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчив-

ся в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Сте-

фана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріяршогс

престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Кан-

целярії, де його пізнав й оцінив Мазепа.

Обрання на гетьмана в 1710 році не було тільки почестю для Орли-

ка воно було великим тягарем, тим більшим, що не дістав він нічого

зі скарбів Мазепи і ввесь час повинен був витрачати власні гроші.

В день виборів Орлика схвалена була державна конституція під

назвою «Конституція прав і свобід Запорізького Війська». Основний

пункт її — проголошення незалежности України від Польщі та Мос-

кви. Другим пун-ктом було встановлення козацького парляменту

який мав скликатися тричі на рік; крім Генеральної старшини до

нього мали входити представники від Запоріжжя та по одному пред-

ставникові від кожного полку

30-річна діяльність екзильного гетьмана не мала практичних нас-

лідків, але він багато зробив в ідеологічному відношенні: поширив

в Европі ідею незалежної України, потрібної для Европи, для євро-

пейської рівноваги проти щораз сильнішої Росії. Праця Пилипа Ор-

лика і його сина, генерала французької армії Григора Орлика, була

ваяиіива і з іншого погляду: вони створили традицію мазепинців-емі-

Грантів, апостолів Української Незалежної Держави, які довгий час

лякали могутню Російську імперію.

 

ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ (1708—1722)

Як уже сказано, негайно після того, коли Петро 1 дізнався про пе-

рехід Мазепи до Карла ІІ, він наказав обрати нового гетьмана. Ви-

бір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатні-

ших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець.. Навіть

обраний гетьманом, він ніколи не називав Мазепу «зрадником», як

було прийнято в офіційній мові, а уживав назви «бувший гетьман»

або «пан антецесор». Ці дрібні риски дають промовисту характери-

стику нового гетьмана та його моралі.™

Іван Скоропадський, коли його обрано гетьманом, мав понад 60

років. Походив він з Правобережжя, але перейшов на Чернігівщину

і зробив блискучу кар’єру завдяки своїм дипломатичним здібностям;

в 1709 році мав усі права вважатися за одного з найповажніших пол-

ковників. Таким чином, обрання його на гетьмана, проведене під тис-

ком Петра 1, було цілком нормальним, і, якщо не було б цього тиску,

його однаково обрали б «вільними голосами» старшини, бо мав тільки

одного суперника—Чернігівського полковника Павла Полуботка.'”

Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зро-

стання могутности Московської держави, яка офіційно перетвори-

лася в Російську імперію, і приниження Української держави.

1722 року засиовадо Малоросійську Колегію із шістьох москов-

ських старшин з президентом-бриґадиром Вельяміновим на чолі.

Вона мала приймати від населення скарги на українські) суди, конт-

ролювати фінанси, стежити, щоб старшина не обтяжувала козаків

У грамоті до українського народу Петро 1 заявив, що Малоросійську

Колегію засновано для того, щоб «народ український не був ш від

кого обтяжений — ані неправими судами, ані утисками старшин».'”

Таким чином Малоросійська Колегія позбавляла гетьмана навіть

тієї влади, яка йому залишалася. Старий гетьман 1. Скоропадський

пробував був протестувати, але марно. Він не переніс удару і неза-

баром — 3 липня 1722 року — помер.

ПАВЛО ПОЛУБОТОК (1722—1724)

Негайно після похорону Івана Скоропадського старшина звер-

нулася з проханням до Петра 1 дозволити провести вибори нового

гетьмана, а тимчасово уповноважила Чернігівського полковника

Павла Полуботка перебрати правління як наказний гетьман. Одно-

часно приїхав до Глухова бригадир Вельямінов і зформував Мало-

російську Колегію. Так постали два уряди: Генеральна Військова

Канцелярія з наказним гетьманом Полуботком та Малоросійська

Колегія з бригадиром Вельяміновим, і між ними почалися тертя.

Павло Полуботок користався великою пошаною серед старшини

й козацтва. Це була людина енергійна, твердої вдачі, оборонець авто-

номних прав України. Він подав протест до Сенату проти Малоро-

сійської Колегії, яка зверталася до Генеральної Військової Канцеля-

рії з наказами, як до підвладної їй установи, і цим разом добився,

що Сенат наказав Вельямінові звертатися до Військової Канцелярії

з «промеморіями» і надалі працювати в контакті з вищими україн-

ськими установами.

Петро наказав заарештувати Полуботка, всю старшину, що була

з ним, і всіх українців, що підписали петицію. Полуботок, реснт Ге-

неральної Канцелярії Володховський та полковник Переяславський

Карпека померли у в’язниці. Інших, після смерти Петра, в 1725 році,

звільнено, але інтерновано в Петербурзі. Відпущено на Україну

лише тих, хто мав синів, а синів узято закладаиками. Це був повний

розгром української старшини. В Україні все затихло, пригнічене

терором. Правила Малоросійська Колегія разом з слухняною стар-

“таною.'”

Малоросійська Колегія накладала щораз нові податки, збираючи

їх грошима та збіжжям; щороку сума податків збільшувалась: до

1725 року зібрано 45.527 карбованців, року 1725 — 244.225. Все над-

силалося до російського уряду.

В пам’яті українського народу Павло Полуботок залишився як

один із улюблених героїв, який боронив українську автономію і

заплатив за неї життям. В «Історії Русів» змальовано його як сміли-

вого борця за національну свободу. В домах багатьох свідомих укра-

їнських патріотів ХУШ-ХІХ ст. висіли портрети Полуботка із звер-

неними до Петра словами, що їх приписав йому автор «Історії Ру-

сів»: «Заступаючись За отчизну, я не боюсь ні кайданів, ні тюрми, і

для мене ліпше найгіршою смертю вмерти, як дивитися на загальну

загибель моїх земляків».'”

У січні 1725 року помер Петро 1. В хаосі, який почався, коли не

стало твердої, жорстокої руки Петра 1, несподівано дістала престіл

друга Петрова жінка, слаба волею, мало культурна Катерина Г.

Фактично правив Росією за Катерини 1 Меншиков, який допоміг їй

здобути трон.

1-го жовтня 1727 року в Глухові, в присутності радника Наумова,

обрано на гетьмана полковника Миргородського полку Данила Апо-

стола, а Наумову наказано бути при ньому радником.”*. Обрання

Данила Апостола переведено дуже урочисто і воно викликало в

Ухраигі загальне задоволення, яке виявилося не в адресах, привітан-

нях, але в тому, що посилився поворот українців з-закордону.

 

ДАНИЛО АПОСТОЛ (1727—1734)

Обраний на гетьмана, Данило Апостол мав уже 73 роки. Не

бувши близьким з Мазепою, він був його однодумцем у питанні со-

юзу зі Швецією і користався його довір’ям. Неясними залишаються

мотиви, з яких він покинув Мазепу і вернувся до Петра 1. Пізніше,

за Полуботка, він активно підтримував його в справі «привернення

прав українців» та в справі обрання гетьмана; був заарештований

і звільнений після смерти Петра 1. Син Данила Апостола, Петро, за-

лишився закладником в Петербурзі. Так само, як згадано вище, зат-

римано синів інших старшин, випущених після звільнення на

Україну.

Дозвіл обрати гетьмана застав Україну в хаотичному стані.

З 1724 р. не було гетьмана, вищого носія влади. Не було й генераль-

ної старшини, яка сиділа під арештом в Петербурзі. Малоросійська

Колегія не мала компетенції призначати нову старшину. Тому ра-

зом з обранням гетьмана треба було обрати й старшину.

Гетьман не мав сил для боротьби з цими явищами. Він пішов іншим

шляхом: наполягав на виборності інших членів полкової старшини

і з їх допомогою боровся з свавіллям полковників.”‘

Данило Апостол застав на Україні непорядок також у земельних

справах. За старим звичаєм, кожній ранзі належала певна маєтність,

з обов’язковою працею посполитих. Цією маєтністю володів старши-

на, поки посідав певну посаду. Якщо він залишив її, ця земля, яка

звалася «рангою», переходила до його наступника, а він з новою по-

садою діставав іншу рантову землю. Таким чином рангові землі були

платнею, нагородою за виконування певних обов’язків і не могли за-

лишатися в посіданні тимчасового володільця, якщо він не мав поса-

ди, і в жадному разі не могли бути передані як спадщина.

З бігом часу розгорілась боротьба за перетворення рантових зе-

мель на власні. Почалася вона ще за Мазепи і продовжувалась у на-

ступних часах — за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Нас-

лідком цього фонди рантових земель вичерпались і люди, мало за-

безпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації.

На цьому ґрунті, було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропад-

ського, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських на-

чальників, затримала за собою володіння величезними маєтками, що

їх гетьман мав на ранту. Полковник Гадяцький, Г. Граб’янко, при-

значений у 1730 р., так і яе дістав рангової землі. Сам гетьман Д. Апо-

стол не міг довгий час дістати всіх земель, які раніше діставали геть-

мани «на булаву». Багато заколоту вносили російські достойники, які

також діставали рантові земзгі, але ставилися до них, як до власних.

Наумов, наприклад, продав два великих села. Ці землі росіяни залюд-

нювали кріпаками, внаслідок чого поставили ще більші непорядки.'”

Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення

«Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоро-

падського, коли порушено було питання про переклад українських

законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій до-

ручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати

кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке

право.

Своїми талантами, зокрема дипломтичним хистом, Данило Апо-

стол не міг дорівнювати Мазепі. Але спокійний, розважний, він був

глибоко переконаний український патріот, який останні роки свого

бурхливого життя присвятив Українській державі, збереженню та

охороні її незалежности, того, що мовою XVIII ст. називали «автоно-

мією». Про щось більше не мріяли українські патріоти. «Його шести-

літнє гетьманування було короткою яснішою смугою на темному тлі

українського життя після упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити

гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місце-

вих українських властей», — характеризував Данила Апостола Д.

Дорошенко.'”

 

ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ (1734—1750)

Данило Апостол, умираючи, хотів був передати владу генераль-

ній старшині, до обрання нового гетьмана, але в Петербурзі вже

чекали на його смерть і негайно надіслали наказ резидентові при

гетьмані, генералові Наришкіну, по смерті гетьмана, перебрати

владу. Російський уряд, замість обрання гетьмана, вирішив поно-

вити Малоросійську Колегію, але це реішення наказано було три-

мати в таємниці від українського народу, щоб уникнути хвилювання.

До загального лиха, яке принесла з собою російська влада, при-

єдналася руйнація господарства, спричинена війною з Туреччиною,

що почалася 1735 року. На Україну впав найбільший тягар цієї війни.

Крім участи козаків у війську, вона мусіла постачати харчі, вози,

коней, волів для обозу, погоничів.

Війна почалася походом російської армії на Крим влітку 1735 ро-

ку. Як і за цариці Софії, похід не вдався через погану організацію по-

стачання. У тій невдалій авантурі загинуло з голоду 12.000 козаць-

них коней. Року 1736 похід почався під командою фельдмаршала Мі-

ніха, який вів 54-тисячну армію, в тому числі 12.730 козаків. Ці ко-

заки були виснажені, погано озброєні і половина їх не мала коней. До

такого стану приведено Україну вже в 1736 році. Ціною великих

жертв Мініх дійшов до Криму і здобув його столицю Уахчесарай, але

мусів спішно відступити, бо в армії прокинулись пошесті. Мініх

утратив половину армії. Особливо великі втрати були в українській

частині армії.

Року 1744 Єлисавета, подорожуючи по Україні, побувала в Києві,

де старшина звервулася до неї з проханням дозволити обрати геть-

мана, і вона дала свою згоду. Але вибори гетьмана відкладено, бо

Єлисавета хотіла, щоб гетьманом став молодший брат Олексія Рову-

мовського, Кирило, який ще був замолодий. Тож йото виряджено за

кордон, з ментором, адьюнктом Академії Наук, Г. Тепловим, де слу-

хав він лекцій в університетах Німеччини, Франції, Італії. Кости Ки-

рило поверяувся до Петербургу, його призначили президентом Ака-

демії Наук (йому було тоді 18 років). Він був одружений з родичкою

Єлисавети — Нарішкіною.

Року 1746, коли помер президент Правління Гетьманського Уря-

ду, Бібіков, наступника йому не призначали і Україною правила Ма-

лоросійська Колегія. Року 1745 поновлено Київську митрополію

(після арештування Йоасафа Краковського в Києві були тільки

архиспископи). Тепер архиепископ Рафаїл Заборовський дістав ти-

тул митрополита.'” Року 1747 проголошено царську грамоту про об-

рання гетьмана.

Обрання гетьмана відбулося в Глухові з додержанням усіх старо-

давніх традицій, з великою урочистістю. Проте, оскільки останні

гегьмаіві були накинені російським урядом, Скоропадський та Апо-

стол, могли бути обрані й без російського примусу, бо обидва були

визначними полковниками, добре відомими в Україні, з великими

заслугами перед Батьківщиною, — Кирило Розумовський завдячував

своє «одноголосне» обрання лише царициній ласці, бо ніхто в Укра-

їні, крім хіба односільчан, не знав цього 22-х літнього юнака, що до

15-ти років жив життям звичайного сільського хлопця в селі Леме-

ші. Але був і другий бік медалі: Україна надто тяжко терпіла під

ярмом Малоросійських Колегій, надто ненавиділа російських уря-

довців, і перспектива мати знову гетьмана була привабливою для ба-

гатьох українців.

 

КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ (1750—1764)

Новий гетьман дістав тяжку спадщину: Україна була зруйнована

війною з Туреччиною. Старшина була пригнічена терором російсько-

го панування, здеморалізована систолою доносів, на якій базувалося

правління Анни та Бірона.

Молодий, легковажний Кирило Розумовський все ж таки дав собі

раду в цьому конґльомераті впливів і ввесь час свого гетьманування

залишався тим, чим створила його природа і що сприйняв він з мо-

локом матері, з першими дитячими вражеякшми — залишався укра-

Поцем.

Кирило Розумовський з самого початку свого правління добивався

від російського уряду привернення Україні прав, які втратила вона

після Мазепи, Дещо пощастило йому добитись, але багато його за-

ходів не увінчались успіхом. Звичайно, допомогал» гетьманові при-

язне ставлення до нього, як і до цілої родини Розумовських, цариці

Єлисавети, яка поширювала таке своє ставлення і на всю Україну.

Внаслідок наполегливих заходів гетьмана справи України знову

передано з Сенату до Колегії Закордонних Справ, під його управ-

ління передано Запоріжжя і Київ. Але тяжко було з фінансовою

автономією України. Року 1754 гетьманові наказано складати звіти

російському урядові про прибутки та видатки державного скарбу.

Не зважаючи на енергійні протести Розумовського, який покликав-

ся на часи Богдана Хмельницького та Дорошенка, йому не вдалося

добитися скасування цієї контролі. Не вдалося й осягнути права віль-

них зносин з чужоземними державами, звільнити Україну від уча-

сти у війнах Російської імперії, які не стосувалися інтересів Укра-

їни, а також від матеріяльних тягарів, зв’язаних з цими війнами.

Україна примушена була брати участь в Семилітній війні Росії з

Прусією, 1757 року мусіла вислати 8.000 погоничів-селян, більша

частина яких загинула в поході. Вислала вона й 1.000 компанійців,

які брали участь у битві під Егередорфом. Року 1760 вислала знову

2.000 козаків і кілька тисяч волів.

За Розумовського українська старшина здобула високе стано-

вище. Під час частих виїздів гетьмана з України правління переда-

вав він генеральній старшині: обозному С. Кочубеєві, підскарбієві

М. Скоропадському, писареві А. Безбородькові, осаулові П. Вальке-

вичеві та хорунжому М, Ханенкові. За Розумовського ввійшли у

звичай загальні з’їзди старшини в Глухові для обговорювання важ-

ливих справ. Ці з’їзди мали тенденцію перетворитися на постійний

український шляхетський сойм. Року 1763 Розумовський скликав до

Глухова Генеральні Збори — справжній шляхетський сойм — для

затвердження судової реформи.

За Кирила Розумовського в Україні проведено значні соціяльні

реформи. Козацька старшина остаточно оформилася у вищий упри-

вілейований стан — шляхетство. Це був процес, який розпочався дав-

но, зародки якого помічалися ще за Хмельниччини і який почав

оформлюватися за Мазепи. Процес перетворення дворянства на

упривілейований стан швидкими темпами розгортався і в Російській

імперії. За цариці Анни дворянство здобуло емансипацію від обов’яз-

кової служби державі, приписаної Петром 1, за Єлисавети воно здо-

було ще більше прав.

На одному із з’їздів старшини виголошено промову, відписи якої

довгий час ходили по руках: «Про уліпшення стану Малоросії». Ця

промова була показником політичних та суспільних змагань козаць-

кої старшини: її автор журився занепадом войовничого духу в Укра-

їні, ідеалізував давні часи, коли були «сойми або генеральні ради».

Ідеал автора — конституційно-парляментарний лад, в якому всі по-

літичні права належали б українському шляхетству. Одним із най-

більших лих сучасного ладу, на його думку, було те, що селяни мали

право переходити з місця на місце, тому, мовляв, занепадає хлібо-

робство, убожіють дідичі, держава не дістає належних їй податків

і т. д. Потрібна судова реформа — треба зосередити суд в руках

старшини.

Це прагнення закріпити за собою володіння маєтками та обме-

жити права селян було основним прагненням старшини. Під її впли-

вом гетьман Розумовський значно обмежив права переходу селян.

Розумовський ввів реформи у війську: запроваджено муштру за

зразком західньоевропейським, удосконалено артилерію, введено

однакове узброєння та уніформу.

Багато дбав Розумовський за освіту: в усіх полках заведено школи

для обов’язкового навчання козацьких синів; крім загальної освіти,

введено спеціяльну освіту: «військові акзерциції».

З самого початку гетьманування Розумовський вживав заходів,

щоб заснувати університет в Батурині, що його гетьман хотів знову

зробити столицею. Палац гетьмана був збудований в стилі королівських
палаців, з англійським парком.

Але Глухів не задовольняв гетьмана: він хотів перенести столицю до

Батурина, над рікою Сеймом. Скасування гетьманства в 1764 році”

поклало всьому край.

ЛІТЕРАТУРА:

1.“Історія України” В.Ю.Король, видавничий центр “Академія” 1999 р.

2. .“Історія України” О.Субтельний, Київ 1993 р.

PAGE 4

PAGE 16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020