РЕФЕРАТ
на тему:
“Старослов’янська мова –
перша літературна мова слов’ян”
Старослов’янська мова — перша писемно зафіксована слов’ян. літ. мова,
створена Кирилом і Мефодієм на базі одного з праслов’ян. діалектів —
солунського — для репрезентації слов’ян. мовою богослужб. і каноніч.
книг. С. м. близька до праслов’янської мови і зберігає багато архаїзмів,
утрачених ін. слов’ян. мовами. Обслуговувала переважно культові потреби.
С. м. називають ще староцерковнослов’янською.
Особливо чітко їх ототожнення настає в 11 — 12 ст., коли книги, написані
цією першою літ. мовою слов’ян, потрапляють спочатку до сх. слов’ян, а
від них знову повертаються до південних. Певний час ця мова — тепер уже
просто церковнослов’янська — побутувала також у зх. слов’ян, про що
свідчать «Київські листки» (10 ст.) і «Фрейзінгенські уривки» (10 — 11
ст.), які зберегли моравізми. В цілому ж С. м. використовувалась як
міжнародна, бо, хоч і мала багато рис, спільних для всіх слов’ян.
етносів, все ж кожен із цих етносів уже усвідомлював себе як окр. народ.
Старослов’янська мова представлена в пам’ятках, написаних двома
системами письма: кирилицею і глаголицею. Досі немає єдиної думки, яка з
цих систем давніша. Останнім часом переважає припущення щодо первісності
глаголиці, при створенні якої на творчу фантазію Кирила впливали зразки
кількох сх. алфавітів, бо один алфавіт не міг відтворити старослов’ян.
фонетику. Перші церк. тексти були написані, очевидно, глаголицею.
Старослов’ян. пам’ятки походять з різних слов’ян. земель: «Київські
листки» — з Моравії (або Паннонїї), Зографське, Маріїнське, Ассеманійове
євангелія, збірник Клоца і «Синайський псалтир» (11 ст.) — охридський
(південнослов’янський) звід, Савина книга (кін. 10 — поч. 11 ст.),
Супрасльський рукопис (11 ст.), Єнинський апостол (11 ст.) —
преславський (східноболгарський) звід.
Старослов’ян. літ. мова належить до південнослов’янських. Її
характеризують такі риси. У фонетиці початкові сполучення ра-, ла-
відповідно до українських (ро-) рі-, (ло-) лі-: равьнъ — рівний (з
ровьный), лакъть — лікоть (з локоть); наявність je на поч. слова або
складу, де в сучас. східнослов’ян. мовах маємо [о]: ?єдинъ — один,
?єзеро — озеро; старослов’ян. [і] відповідає також [і] в рос. і білорус.
мовах, а в укр. — [и]: сила — рос. сила, білорус. сіла, укр. сила; у С.
м. були носові звуки [д] та [е], що передавалися відповідно літерами Ж
та а: мЖжь, женЖ, часть, чадо; (ж — юс велийкий, а — юс малий)
характерною ознакою старослов’ян. мови були голосні неповного творення ъ
та ь — перше було середнім між [о] та [ы], друге між [е] та [і], що
доводить їхня дальша доля, зокрема в укр. мові: у сильній позиції сънъ
дало сон, пьсъ — пес, у слабких позиціях (ненаголошених) ці голосні
зникли. У С. м. короткі голосні виступали після сонорних: грътань,
гръдъ, тръгь, влъкъ; у сучас. східнослов’янських сонорним передують
голосні повного творення: рос. гортань, гордый, торг, волк, укр.
гортань, гордий, торг, вовк — з переходом сонорного [л] в губний [в],
неповноголосні згодом зникли (къто — укр. хто, съмрьть — укр. смерть);
характерні для С. м. неповноголосні форми (брада, глава, врЂдъ, млЂко)
збереглися тільки в південнослов’ян. (болг. брада, глава, вред, млекар),
чес. і словац. мовах (чес. brada, hlava, mleko; словац. brada, hlava,
vred, mleko); у східнослов’ян. мовах у цих словах виступають
повноголосні форми борода, голова, молоко; праслов’ян. сполученням *tj,
*dj у С. м. відповідають [шт] і [жд] (*sv?tja > свЂшта, *vodjь > вождь,
*medja > межда та ін.). Іменники, як і в сучас. укр. мові, мали сім
відмінків, у т. ч. і кличний, який уживався тільки в назвах істот ч. і
ж. р. За особливостями відмінювання іменники С. м. зводяться до п’яти
відмін залежно від характеру основи: І — основи на -а, -йа (роука,
земла); II — основи на -о, -йо (конь, поле авжды мЂли єсмо
яко и ныне мамы волю тако яко коро[л] хрестья[н]кии коу покоєви а коу
єдності а справедливосте нашоу вьісвєтли[в]ши о[т] ровности нє хочє[м]
cА выламавати вартуючисА розлиянья рови хрєстьянскои — 1447-1492,
ССУМ, І, 220), выстояти сА (про маєток) «перейти у власність кредитора
за давністю користування» (ИмЂнїя дЂди[ч]но которыи [ж] то оу пєнАзА[х]
запїсоують нєкоторы[х] оу наши[х] сторона[х] дЂржано до и?і лЂ[т] а
потомъ сА выстояло — XV ст., ССУМ, І, 222), завЂзовати сА
«зобов’язуватися до чого-небудь» (оучинили є[с]ми… доброво[л]но сА
завЂзоуючи… голдъ прЂ(д)реченныи… на кажды[и] ча[с] ховати — 1436,
ССУМ, І, 373), завЂсити «відкласти, відстрочити» (О дЂтЂ[х] што[ж] нє
маю[т] лЂ[т] розоумоу своєго а боудоуть на соуд позваны имаєть имь
соу[д]я ро[к] завЂсить и запи[с] до лЂ[т] розоумоу ихъ — XV ст., ССУМ,
І, 373), завЂзка (завіска) «грошове забезпечення на користь правителя
або його урядників у випадку порушення однією із сторін укладеної угоди»
(а кто сЂ покуси[т] тєгати бу[д] оу которы[х] днє[х] и часо[х] …то[т]
тогди да заплати[т] завЂзкоу ? рубли срєбра чистого — 1474, ССУМ, І,
373), кмєть «незакріпачений оброчний селянин з правом виходу» (а и гдЂ
коли слоужєбникъ бєрє[т] волы а па[н] свои[м] сєло[м] и зъ свои кмєти
боронить а не хочє[т] выда[т] тогды на[м] маєть заплатить винЖ — XV ст.,
ССУМ, І, 478), ламати «порушувати, не дотримуватися угоди» (ВЂдомо то
єть [!] всємъ присылалъ да (!) на[с] Бг?омолєць нашь архима[н]дри[т]
Пєчє[р]скїи c Кієва и вся братїя мн?[с]тыря пєчє[р]ского… жалуючися на
митрополита кїєвского и всєя роусїє што[ж] и[м] насилїє чини[т] и права
имь давные и [з]вєчистыє ламати хоще[т] — 1481, ССУМ, І, 538), невЂста
«доросла особа жіночої статі» (коли моужь жєнє оумрєть тогды жона всє
именїє своє брала, а оу томъ дЂти шкодила мы оуставлАє[м] и[ж] такая
нєвЂста имЂеть изостать прї жївотїнЂ и прї винЂ — XV ст., ССУМ, II, 33),
объихати «об’їздивши якусь територію, визначити її межі» (прыйшовши
передъ насъ… Карпъ Ивановичъ… покладалъ пєрєдъ нами лыстъ… дворанъ
нашихъ… што єсмо имъ пєрвєй сего велилы именя єго Мыкулинскіє объихати
— 1430, ССУМ, II, 71), позвати «подати позов, судову скаргу на
кого-небудь» (а сє АЗЪ. па[н] .пєтрашь. староста, галицкыи … свЂдчю то
… ижє пришєдь передъ ma. васко мошєнчичь. и позваль. коундрата
борєничА. ? границю. ? вашичиньскоую — 1401, Р., 36), тАгатисА «брати
участь у судовій розправі» (туть будеть судъ тАгатисА ис королемъ —
1352, II, 14) та ін.
У літературній мові нарощується запас характерних фразеологічних
зворотів. Це, наприклад, бъчолы дєрти (ССУМ, І, 134), быти у вене
«володіти майном, одержаним у віно» (139), быти оу соромотЂ «бути
позбавленим честі» (140), на бЂгъ повернути са «кинутися тікати» (148),
седити на вдовим столци «залишатися вдовою щонайменше протягом шести
місяців після смерті чоловіка, щоб не втратити права на віно, яке
залишив чоловік» (II, 332), вЂдати дати «повідомити» (І, 227), головою
заплатити (248), горла избавити (251), дєржати оу пра†«поводитися з
кимось згідно з законом» (297), оу ласцЂ держати «ласково, з
прихильністю ставитися до кого-небудь» (539), дорости лЂтъ (320), мати
за собою «бути одруженим» (435), имати над собою «підкорятися
кому-небудь» (там же), мати твердость «мати законне право» (там же) та
ін.
Українська й білоруська донаціональні мови постійно підтримували
літературно-писемні контакти з чеською й польською мовами. Через
західнослов’янське літературне джерело в українську мову (як і в
білоруську) вливався потік латинізмів, германізмів і власне
західнослов’янізмів, напр.: броваръ (ст.-п. browar, свн. brouwer),
будованє (ст.-п. budowani? від budouwa?, що розвинулося на базі buda,
очевидно, від свн. boude «шалаш», «намет»), боургаръ (свн. burger
«житель міста»), боуръмистръ (ст.-п. burmistrz, burgmistrz, свн.
buerge-, burge-, byrgermeister), бытлєнє «репутація» (ст.-ч.
bytelnost/bytedlnost, ст.-п. bydlenie), варовати сА «остерігатися»
(ст.-ч. varovati se), власност (ст.-ч. vlasnost, ст.-п. w?ostno??),
воитъ (ст.-п. wojt, свн. voget, лат. vocatus, advocatus), вымЂнити
«відмітити», «відзначити» (ст.-п. wymieni?), габати «напастувати»
(ст.-п. gaba?), гетман (ст.-п. hetman, ст.-ч. hejtman, схсн. hetman,
свн. haeuptmann), глейтовати «гарантувати безпеку охоронною грамотою»
(ст.-ч. glejtovati, ст.-п. gleitowa?, свн. geleiten), голдовати
«присягати на вірність» (ст.-ч. holdovati, ст.-п. ho?dowa?, свн.
holden), грунтъ (ст.-ч. grunt, ст.-п. grunt, свн. grunt), доконати
(ст.-ч. dokonali, ст.п. dokona?), домнивати сА «думати, припускати»
(ст.-ч. domnivati se, ст.-п. domniewa? si?), досытьоучинєнїє
«відшкодування» (ст.-ч. dosti u?in?nie, ст.-п. dosy?uczynienie), єднати
«погоджувати що з ким» (ст.-ч. jednati, ст.-п. jedna?), єднота «єдність,
згода» (ст.-ч., ст.-п. jednota), жолдъ «оплата найманим солдатам»
(ст.-ч. ?o?d, ст.п. ?o?d, свн. solt), жолнер «солдат» (ст.-ч. ?oldn??,
ст.-п. ?o?nierz), завитє «остаточно» (ст.-п. zawicie), замєшкати (ст.-п.
zamieszka?), зацний «належний до благородного стану, шляхетний» (ст.-п.
zacny), зрада (ст.-ч. zrada, ст.-п. zdrada), каплица (ст.-ч. kaplice,
ст.-п. kaplica, лат. capella), квитацыя і квитанція «письмове доручення
про видачу з митного збору певної грошової суми» (ст.-п. kwitacja, лат.
quitatio), кєліхъ (ст.-ч. kelich, ст.-п. kieliech, свн. kelch, лат.
саііх), конати сА «відбуватися» (ст.-ч. konati se, ст.-п. kona? si?),
коштъ «ціна», «зусилля» (ст.-ч. ko?t, ст.-п. koszt, свн. kost(e)),
маршалок «службова особа» (ст.-ч. mar?alek, ст.-п. marsza?ek, всн.
marschalc), цмынтаръ «цвинтар» (ст.-п. cmentarz, лат. caem?nt?rium,
caemeterium, гр. ??????????? під впливом лат. caementum) та ін.
Досить помітними є запозичення, що означали звання, чини і сани
службових осіб — світських і духовних, — належних до структури
польського суспільства: маршалок, подкоморий та ін. Набуло поширення
слово панъ (п., ч. слв. pan
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
