Реферат на тему:
“Міжнародна організація ООН”Вступ
У сучасних міжнародних відносинах міжнародним організаціям приділяється
значна роль. Починаючи з 19 сторіччя, прагнення до інтернаціоналізації
багатьох сторін життя товариства викликало необхідність створення нової
форми міжнародного співробітництва. Новим етапом у розвитку світового
співтовариства явилося установи перших міжнародних універсальних
організацій – Всесвітньої телеграфної спілки в 1865 р. і Всесвітньої
поштової спілки в 1874 р. В даний час нараховується більш 4 тисяч
міжнародних організацій, що мають різноманітний правовий статус. Це
дозволяє говорити про систему міжнародних організацій, центром якої є
ООН (Організація Об’єднаних Націй).
ООН – універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки
миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами.
Статут ООН обов’язковий для всіх держав і в його преамбули записано:
“Ми, народи об’єднаних націй, сповнені рішучості позбути прийдешні
покоління від лиха війни, знову затвердити віру в основні права людини,
у гідність і цінність людської особистості, рівноправність чоловіків і
жінок і в рівність прав великих і малих націй, створити умови, при яких
можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов’язань і в цих
цілях виявляти толератність і жити разом, у світі один з одним, як добрі
сусіди, об’єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки,
забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних
інтересах, вирішили об’єднати наші зусилля для досягнення цих цілей”.
Створення ООН
Ще до закінчення Другої світової війни учасниками антигітлерівської
коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність
ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком
нових засадах. Цими засадами були принципи права, спрямовані на
забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.
Такою організацією стала Організація Об’єднаних Націй, створена 26
червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна
діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок
ООН у розвиток сучасного міжнародного права.
У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної
організації:
1 Підтримувати міжнародний мир і безпеку
2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу
рівноправності і самовизначення народів.
3 Здійснювати міжнародне співробітництво в розв’язанні міжнародних
проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру
й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для
усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.
4 Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних
цілей.
Для досягнення цих статутних цілей ООН керується такими принципами, що є
фактично основними принципами міжнародного права:
1. Принцип суверенної рівності всіх членів ООН.
2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов’язань.
3. Принцип розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами.
4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її
застосування.
5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої
Організація Об’єднаних Націй застосовує дії превентивного або
примусового характеру.
6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, оскільки це
може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки.
7 Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої
компетенції будь-якої держави.
У Статуті ООН чітко визначено членство в організації (статті 3—6).
Головними органами ООН визначені такі, що засновуються за Статутом:
Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з
опіки, Міжнародний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних
органів ООН докладно окреслено у розділах IV і V Статуту
Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв’язання спорів,
які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ
VI).
Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут ООН докладно
визначає обов’язки і дії Ради Безпеки стосовно загрози миру, порушень
миру й актів агресії (розділ VII)
У Статуті ООН закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає
існуванню поряд з ООН регіональних угод або органів, що пов’язані з
підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому
застерігається, що такі угоди або органи та їх діяльність мають бути
сумісні з цілями і принципами ООН.
Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для
мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу
рівноправності і самовизначення народів, у розділі IX Статуту ООН
окреслено основні напрями міжнародного економічного і соціального
співробітництва.
Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні органи ООН, зокрема
Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено
норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів
голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ
XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються.
Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що
стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження,
голосування, процедура — закріплені в розділі XIII.
Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту,
де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує
Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом ООН
(ст. 92). Всі члени Організації (тобто внаслідок самого факту)
учасниками Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації
зобов’язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій
він є стороною (ст. 94). Статут Міжнародного суду є додатком до Статуту
ООН. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного
правосуддя. Статут Міжнародного суду — невід’ємна частина Статуту ООН.
У заключних розділах Статуту ООН викладено норми про Секретаріат ООН
(розділ XV), постанови ООН (розділ XVI), заходи щодо безпеки в
перехідний після Другої світової війни період (розділ XVII), поправки до
Статуту ООН (розділ XVIII). Завершують Статут ООН норми його ратифікації
і підписання (розділ XIX).
Підписано Статут ООН представниками урядів Об’єднаних Націй у місті
Сан-Франциско (США).
Понад піввікове існування ООН підтверджує, що ця організація є
унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна
акумулювати колективний розум і волю людства. Ці розум і воля були
спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на
створення через механізм ООН концепції всеосяжної міжнародної безпеки,
що домінує сьогодні.
2. Напрямки діяльності ООН, її органів та їх структура
Напрямки діяльності ООН визначаються в більшій мірі профілем тих або
інших органів і установ в системи. Тому варто роздивитися напрямки
діяльності не ООН у цілому, а роздивитися повноваження і діяльність
кожного з них, а також ті питання який не ставляться до їхньої
компетенції, або в питаннях у який існують обмеження повноважень.
Генеральна асамблея ООН – має широкі повноваження. Відповідно до
Статуту вона може обговорювати будь-які питання або справи, у тому числі
стосовні до повноважень і функцій любого з органів ООН, і, за винятком
ст.12, давати рекомендації членам ООН і (або), Раді Безпеки ООН по
будь-яких таких питаннях і справам.
Генеральна Асамблея ООН уповноважена розглядати загальні принципи
співробітництва в справі підтримки міжнародного миру і безпеки, у тому
числі принципи, що визначають роззброювання і регулювання озброєнь, і
пропонувати у відношенні цих принципів рекомендації. Вона також
уповноважена обговорювати будь-які питання, що ставляться до підтримки
міжнародного миру і безпеки, поставлені перед нею будь-якими державами,
у тому числі державами членами і не членами ООН, або Радою Безпеки ООН,
і робити у відношенні будь-яких таких питань рекомендації зацікавленій
державі або державам або Раді Безпеки до і після обговорення. Проте
будь-яке таке питання, по якому необхідно “почати дію”, передається
Генеральною Асамблеєю ООН Раді Безпеки до і після обговорення .
Генеральна Асамблея ООН не може висувати рекомендації, що стосуються
якоїсь суперечки або ситуації, коли Рада Безпеки виконує стосовно них
покладені на нього Статутом ООН функції, якщо сама Рада Безпеки не
попросить про це.
Генеральна Асамблея ООН організує дослідження і складає рекомендації з
метою сприяння співробітництву в області економічної, соціальної,
культури, освіти, охорони здоров’я, сприяє здійсненню прав людини й
основних свобод для усіх, без розходження раси, статі, мови і релігії.
Генеральна Асамблея одержує і розглядає щорічні і спеціальні доповіді
Ради Безпеки, а також доповіді інших органів ООН, розглядає і
підтверджує бюджет ООН. Вона має право виносити тільки рекомендації, що,
за винятком рішень із питань бюджету і процедури, не мають обов’язкової
сили для членів ООН. За рекомендацією Ради Безпеки вона призначає
Генерального секретаря ООН, робить прийом до ООН нових членів, вирішує
питання призупинення здійснення прав і привілеїв держав-членів, їхнього
винятки з ООН. Генеральна Асамблея ООН обирає непостійних членів Ради
Безпеки, членів ЭКОСОС, Ради по Опіці, Міжнародного Суду ООН.
Генеральна Асамблея проводить щорічні регулярні сесії, що відчиняються в
третій вівторок вересня, а також спеціальні (скликаються по будь-якому
питанню, якщо вимоги надходять від Ради Безпеки) і надзвичайні, що
скликаются протягом 24 часів із моменту одержання Генеральним Секретарем
вимоги від Ради Безпеки і підтриманого голосами будь-яких членів Ради у
випадках:
1) якщо існує погроза миру;
2) відбулося порушення миру або акт агресії і члени Ради Безпеки не
прийшли до рішення питання.
Відповідно до Статуту ООН Генеральна Асамблея грає істотну роль у
діяльності ООН. Вона вносить значний внесок у розробку і підготування
ряду важливих міжнародних документів і кодификації принципів і норм
міжнародного права.
Генеральна Асамблея – демократичний орган. Кожний член незалежно від
розмірів території, чисельності населення, економічної і військової мощі
має 1 голос.
Рішення по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і що
беруть участь у голосуванні членів Асамблеї. У роботі Генеральної
Асамблеї можуть брати участь держави – не члени ООН, що мають статус
постійних спостерігачів при ООН (Ватикан, Швейцарія).
Рада Безпеки ООН – головний постійно існуючий політичний орган ООН, на
який, відповідно до Статуту ООН, покладена головна відповідальність за
підтримку міжнародного миру і безпеки. Рада наділена широкими
повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок,
недопущення військових сутичок між державами, припинення актів агресії й
інших порушень миру і відновлення міжнародного миру.
Відповідно до Статуту ООН, тільки Рада Безпеки і ніякий інший орган або
посадова особа ООН має право приймати рішення про проведення операцій із
використанням Збройних сил ООН, а вирішувати питання, пов’язані зі
створенням і використанням Збройних сил ООН, зокрема, такі, як
визначення задач і функцій збройних сил, їхнього складу і чисельності,
структури командування, термінів перебування в районах операцій, а також
питання керівництва операціями і визначення порядку їхнього
фінансування.
Для тиску на державу, дії якої, створюють погрозу міжнародному миру або
являють собою порушення миру, Рада може вирішити і зажадати від членів
ООН застосування мір, не пов’язаних із використанням збройних сил,
наприклад, таких як повна або часткова перерва економічних відносин,
залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо – і
інших засобів повідомлення, а також розірвання дипломатичних відносин.
Якщо такі міри будуть недостатніми, Рада уповноважена починати дії,
пов’язані з використанням повітряних, морських і сухопутних збройних
сил.
Рада вносить рекомендації про прийом держав у члени ООН, про виключення
членів ООН, що систематично порушують принципи Статуту ООН, про
призупинення здійснення прав і привілеїв, що належать члену ООН, якщо
проти цього члена він починає дії превентивного або примусового
характеру. Рада робить рекомендації Генеральної Асамблеї ООН щодо
призначення Генерального секретаря ООН, вибирає разом із нею членів
Міжнародного Суду ООН і може вжити заходів для виконання рішення цього
Суду, що та або інша держава відмовилася виконати.
Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОС) також є одним із головних
органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує
економічну і соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а
також численних органів ООН. На ЕКОСОС покладені широкі різноманітні
функції координації і розвитку співробітництва держав із різноманітним
соціальним ладом в таких важливих економічних і соціальних областях
їхніх взаємовідносин, як економічний розвиток, світова торгівля,
індустріалізація.
Освоєння природних ресурсів, міжнародний захист прав і свобод людини,
положення жінок, народонаселення, соціальне забезпечення, наука і
техніка, попередження злочинності і багато чого іншого. ЕКОСОС
покликаний, відповідно до Статуту ООН, починати дослідження, складати
доповіді, виносити рекомендації з питань міжнародного, економічного,
соціального, культурного співробітництва держав, сприяти дотриманню і
повазі прав людини, скликати міжнародні конференції і симпозіуми,
підготовляти проекти конвенцій із питань своєї компетенції для
представлення їх Генеральній Асамблеї, укладати угоди зі
спеціалізованими установами ООН, що визначають їхні відносини з ООН,
вживати заходів для одержання доповідей від них і інформації від членів
ООН із питань, що входять у її компетенцію.
Вона повинна служити центральним форумом для обговорення міжнародних
економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і
виробітку рекомендацій у відношенні політики по цих проблемах,
контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії і виконання
першочергових задач встановлених Генеральною Асамблеєю в зазначених
областях, забезпечувати загальну координацію діяльності організацій і
системи ООН у таких областях і проводити всебічні огляди політики в
області оперативної діяльності у всій системі ООН, з огляду на
необхідність забезпечення рівноваги, сумісності і відповідності
першочерговим задачам, встановленим Генеральною Асамблеєю для системи
ООН у цілому.
Рада по Опіці ООН діє під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН і
уповноважена розглядати звіти, надані владою, що управляє відповідною
територією, приймати петиції і розглядати їх, консультуючись із керуючою
владою, влаштовувати періодичні відвідини відповідних територій під
опікою в узгоджені з керуючою владою терміни і починати згадані дії
відповідно до умов угод про опіку.
Вона розробляє анкету щодо політичного, економічного і соціального
прогресу, а також прогресу в області освіти, а керуюча влада кожної
території під опікою, що входить у компетенцію Генеральної Асамблеї,
подає останній щорічні доповіді на основі цієї анкети. У результаті
визвольної боротьби більшість підопічних територій здобуло незалежність.
Відповідно з 11 підопічних територій, що знаходилися у “веденні” Ради із
самого початку її діяльності, у даний час залишилася одна –
Тихоокеанські острови (під опікою США).
До складу Ради входять Росія, США, Великобританія, Франція і Китай, що у
його роботі фактично не бере участь.
Міжнародний Суд ООН це головний судовий орган ООН.
Відповідно до Статуту ООН у 1945 році був заснований новий судовий
орган – Міжнародний Суд. Відповідно до статті 92 Статуту ООН,
Міжнародний Суд є головним судовим органом Організації Об’єднаних Націй.
Його заснування означало реалізацію пункту 1 статті 33 Статуту ООН у тій
частині, що передбачала в якості одного з мирних засобів дозволу
міжнародних суперечок можливість організації судового розгляду. [4,
ст.162]
Статут Міжнародного Суду разом із главою ХIV Статуту ООН, невід’ємною
частиною якого він є, був розроблений на конференції в Думбартон-Оксе
(1944 рік), у Комітеті юристів у Вашингтонові і на конференції в
Сан-Франциско 1945 року.
За винятком незначних змін, велика частина яких носить чисто формальний
характер, Статут Міжнародного Суду тотожний Статуту Постійної Палати
Міжнародного Правосуддя.
Відповідно до статті 38 Статуту Міжнародний Суд застосовує:
а) міжнародні конвенції і договори;
б) міжнародний порядок;
в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
г) судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів у
якості допоміжного засобу для визначення правових норм.
Крім того, Суд може розв’язати справу ex aequo et bono, тобто
відповідно до принципів справедливості, а не по формальному законі, якщо
сторони з цим згодні.
Секретаріат ООН це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших
органів ООН і здійснювати їхній рішення і рекомендації. Секретаріат ООН
виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема, готує деякі
матеріали, перекладає, друкує і поширює доповіді, резюме й інші
документи тощо.
3. Спеціалізовані установи ООН
Це міжурядові організації універсального характеру, що здійснюють
співробітництво в спеціальних областях і пов’язані з ООН. Стаття 57
Статуту ООН перераховує з основні риси: міжурядовий характер угод про
створення таких організацій широка міжнародна відповідальність у рамках
їхніх установчих актів.
Зв’язок встановлюється й оформляється угодою, що полягає Економічною і
Соціальною Радою (ЭКОСОС) і затверджуються Генеральною Асамблеєю ООН. В
даний час існує 16 таких організацій. Їх можна розділити на такі групи:
– соціального характеру (Міжнародна Організація Праці МОП і Всесвітня
Організація Охорони здоров’я ВОЗ);
– культурного і гуманітарного характеру (ЮНЕСКО – із питань освіти,
науки і культури, ВОІВ – Всесвітня Організація Інтелектуальної
Власності);
– економічні (ЮНІДО – по промисловому розвитку);
– фінансові (МБРР, МВФ, МАР – Міжнародна Асоціація Розвитку, МФК –
Міжнародна Фінансова Корпорація);
– в області сільського господарства (ФАО – продовольча і
сільськогосподарська організація, ІФАД – Фонд сільськогосподарського
розвитку);
– в області транспорту і зв’язку (ІКАО – цивільної авіації, ІМО –
морська, ВПС, МСЕ – спілка електрозв’язку);
– в області метеорології (ВМО).
Міжнародна організація праці (МОП)
Найстарша міжнародна організація. Створена в Парижі в 1919 р. як
автономна організація Ліги Націй. Її Статут у 1946 р. був переглянутий і
приведений у відповідність з установчими документами ООН. Штаб-квартира
ООН знаходиться в Женеві (Швейцарія).
Ціллю МОП є сприяння встановленню тривалого миру шляхом заохочення
соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життєвого рівня
трудящих. МОП має представництва в столицях ряду держав-членів.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ)
ВОЗ – створена в 1946 р. на Міжнародній конференції по охороні здоров’я
в Нью-Йорку. Її ціль – досягнення всіма народами можливо вищого рівня
здоров’я. Основні напрямки діяльності ВОЗ:
– боротьба з інфекційними хворобами;
– розробка карантинних і санітарних правил;
– проблеми соціального характеру.
У 1977 р. ВОЗ поставила задачу досягнення до 2000р. усіма жителями Землі
такого рівня здоров’я, який би дозволив вести продуктивний у соціальному
й економічному плані спосіб життя. Для реалізації цієї програми
розроблена глобальна стратегія, що потребує об’єднаних зусиль урядів і
народів.
У рамках ВОЗ діють 6 регіональних організацій: країн Європи, Східного
Середземномор’я, Африки, Північної і Південної Америки,
Південно-Восточної Азії, західної частини Тихого океану.
Організація Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО)
Заснована в 1945 році на Лондонській конференції. Штаб-квартира
знаходиться в Парижі.
ЮНЕСКО ставить своєю задачею сприяти зміцненню миру і безпеки шляхом
розвитку міжнародного співробітництва в області просвітництва, науки і
культури, використання засобів масової інформації, подальшого розвитку
народної освіти і поширення науки і культури.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)
Заснована в 1967 році. Ціль організації – сприяти охороні
інтелектуальної власності у усьому світі, а також підготування проектів
договорів в області захисту авторських прав, розробка нової патентної
класифікації.
Організація Об’єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО)
Створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 листопада 1966 року.
С 1985 р. є спеціалізованим установам ООН. Месцезнаходження – Відень
(Австрія).
Цілями ЮНІДО є сприяння промисловому розвитку країн, що розвиваються,
прискоренню їхньої індустріалізації і надання помочі у встановленні
нового міжнародного економічного порядку.
Вищим органом ЮНІДО є Генеральна конференція, що складається з усіх
держав-членів.
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний
фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова
корпорація (МФК)
Всі чотири організації тісно пов’язані один з одним. У організаціях
застосовується система зваженого голосування, при котрої кожна держава
одержує кількість голосів пропорційно розміру капіталу, вкладеного в
ресурси організації.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 p. на конференції
світових лідерів у Бреттон-Вуді. Головне завдання Фонду полягало в тому,
щоб нормалізувати національну монетарну політику 30-х років у
післявоєнний період. Будівництво доріг, мостів, комунікацій,
енергетичних систем та інших основних будівельних споруд, зруйнованих
війною в Європі, покладалось на Міжнародний банк реконструкції та
розвитку.
Якщо Світовий банк надає позики тільки країнам, що розвиваються, то до
послуг і ресурсів МВФ можуть звертатися всі держави. Враховуючи, що
міжнародна торгівля й інвестиції мають глобальний характер, кожна країна
купує та продає іноземну валюту для фінансування експорту й імпорту. МВФ
здійснює моніторинг таких угод і проводить консультації з
країнами-членами щодо шляхів створення гнучкої стабільної монетарної
системи. МВФ також надає технічну допомогу на рівні макроекономічного
менеджменту та розширює фінансову допомогу кра’інам, котрі взяли на себе
зобов’язання змінити економічну політику.
Головний напрям діяльності МВФ полягає у розробці економічної політики.
Фонд слідкує за монетарною та фінансовою політикою своїх членів у тих
аспектах, які можуть вплинути на їхню змогу фінансувати свій імпорт і
експорт тобто на «платіжний баланс».
Фонд розробляє рекомендації під час регулярних консультацій із урядовими
чиновниками щодо того, яких заходів слід вживати у політиці, щоб
запобігги їм у майбутньому. Він надає позики країнам-членам, котрі мають
короткочасні проблеми, пов’язані зі зовнішніми платіжними проблемами.
Фонд прагне досягти повної конвертованості валют країн-членів у межах
гнучкого курсу валют, який набув чинності у 1973 p.
Одже цілями МВФ є координація валютно-фінансової політики держав-членів
і надання їм короткострокових і середньострокових позик для врегулювання
платіжних балансів і підтримки валютних курсів.
Висновок
Таким чином ми розглянули ООН як складний багатоступінчатий механізм,
поява якої була зумовлена зростанням взаємозв’язків і взаємозалежності
країн і народів, що особливо відчутно почало проявлятися вже у роки
бурхливого розвитку капіталізму в другій половині XIX ст. Формування
світових економічних відносин, технічний прогрес, розвиток залізничного
і морського транспорту та міжнародних контактів породили проблему
регулювання і стандартизації міжнародних зв’язків.
Питання про необхідність утворення спеціалізованих установ вперше
обговорювалося на конференції в Думбартон-Оксі (1944 р.). Тут було
вирішено, що ООН сприятиме розв’язанню міжнародних економічних,
соціальних та інших гуманітарних проблем через певні міжурядові
організації.
На цьому грунті між 1944 і 1948 рр. виникли міжнародні фінансові
організації, які почали відігравати важливу роль у міжнародних
економічних відносинах: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний
банк реконструкції й розвитку (МБРР), який очолив фінансову групу, куди
увійшли Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова
корпорація (МФК). Важливе місце у світовій торгівлі посіла також
Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ). Ця міжнародна
організація, утворена 1948 р., не вважається формально Спеціалізованою
установою, хоча за своїми рисами і цілями дуже схожа зі спеціалізованими
установами ООН.
Основними принципами ООН є:
– суверенна рівність усіх її членів;
– сумлінне виконання зобов’язань за Статутом;
– розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами;
– відмова від погрози силою або її застосування проти територіальної
цілісності або політичної незалежності будь-якої держави;
– забезпечення того, щоб держави, що не є членами ООН, діяли відповідно
до принципів ООН, коли це необхідно для підтримки міжнародного миру і
безпеки;
– невтручання у внутрішні справи держав;
– поваги основних прав і свобод людини;
– рівноправністі і самовизначення народів;
– співробітництва і роззброєння.
Також, прийом до членів Організації відкритий для всіх миролюбних
держав, що приймуть на себе зобов’язання за Статутом і який можуть і
бажають ці зобов’язання виконувати. Прийом здійснюється постановою
Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки.
Список використаної літератури
Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. Учебник. – М.:
Издательство БЕК, 1997. – 371с.
Международное право: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. Отв. Ред. Ю. М.
Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 624с.
Навчальний посібник “Міжнародне публічне право” А.І Дмитрієв, В.І
Муравйов\ К.\Юрінком Інтер\2000
Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Видавництво
«Юридическая литература», М., 1995.
ООН у системі міжнародних відносин: історичний досвід і перспективи:
Ювіл. наук. зб. – К.: Либідь, 1995. – 128с.
Тускоз Жан Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. К.: “АртЕк”,
1998.- 416с.
ст.10 Статуту ООН
ст.11 Статуту ООН
ст.12 Статуту ООН
ст.13 Статуту ООН
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
