.

Правоохоронна діяльність митних органів. Декларація митної вартості (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
388 2945
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Правоохоронна діяльність митних органів. Декларація митної вартості

ПЛАН

Правоохоронна діяльність митних органів

Декларація митної вартості

Правоохоронна діяльність митних органів

Митні органи відносяться до державний правоохоронних органів, які на
відміну від багатьох державних органів мають певні юрисдикційні та
організаційні відмінності від інших органів держави. Юрисдикція
правоохоронних органів полягає в повноваженнях, які делеговано державою
та які встановлюють обсяг їхньої компетенції, способи розгляду й
прийняття рішень, порядок їхнього оскарження.

До складу юрисдикції правоохоронних органів входять взаємопов’язані
елементи, а саме: охорона та захист права, відновлення порушеного права,
припинення або розгляд порушення права, виявлення або розслідування
злочинів. За законом до правоохоронного органу належить такий державний
орган, предмет діяльності якого законодавче зафіксовано як його завдання
або функції саме охоронного призначення, хоч у назві це може й не
відбиватися. Правоохоронні функції або завдання здебільшого залежать від
участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку.
Правопорядок – об’єктивна потреба розвитку держави й суспільства. Його
забезпечення має відбуватися в межах законності. Підтримують
правопорядок щоденним додержанням, виконанням, використанням і
застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у таких
відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу
відповідальність. Для правоохоронного органу правопорядок вже сам по
собі становить вищий рівень необхідності. Притягнення ним правопорушника
до відповідальності лише з міркувань доцільності містить небезпеку. Для
правоохоронного органу неприпустимо обґрунтовувати порушення
правопорядку політичними, технократичними або іншими інтересами.
Наприклад, дії відповідальних посадових осіб під час прокладання
транспортних магістралей без додержання норм екологічної безпеки або
організація публічних заходів без дотримання порядку їхнього проведення
можуть зумовити негативні суспільні наслідки, в тому числі – вчинення
злочинів.

Потреба у визначенні правоохоронної діяльності виникла внаслідок того,
що в Конституції України проголошено: Україна є “соціальна, правова”
держава, серед органів якої дедалі більше виникають паралельні, зовні
ідентичні функції та завдання з контролю, захисту й охорони прав людини,
інтересів громадянського суспільства й самої держави (ст. 1). Вона взяла
на себе обов’язок охороняти людину й суспільство від негативних проявів,
соціальних відхилень. Людину, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю (ст. 3).
Розв’язання проблеми життєзабезпечення людини, її охорона та захист як
найвищої соціальної цінності має багато складників, які належать до
різних галузей права, до різних видів юридичної практики. Поняття
правоохоронної діяльності широко використовують у правовій і
соціально-політичній літературі. Проте воно не обґрунтовано, хоч
законодавство про статус правоохоронних органів, функції, завдання та
конкретні напрями їхньої діяльності, повноваження окремих органів і
службових осіб досить розвинені. В навчальній літературі нечітко
визначено ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовано поняття
правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності,
іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та
правозахисної.

За кількістю суб’єктів і значущістю в державі правоохоронна діяльність
посідає значне місце й постійно привертає увагу органів влади,
політичних партій, засобів масової інформації, громадськості.
Правоохоронна діяльність – багатоаспектна. Політичними, управлінськими
та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень,
локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів. Складну систему
правоохоронної діяльності реалізують у різних видах правозастосовних
дій, а саме: правовстановлюючих, правозабезпечувальних,
правопримушувальних і правовідновлювальних.

Зазначені види правоохоронних дій уповноважені здійснювати, органи
прокуратури, органи досудового слідства й дізнання, органи юстиції.
Правовстановлюючі та правопримушувальні дії можуть здійснювати органи
служби безпеки, податкової міліції та митні органи.

Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрями:

а) діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального
судочинства;

б) діяльність органів прокуратури;

в) діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

г) діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного
кордону й охорони правопорядку.

Кожний напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості. Цим
пояснюють наявність так званих “силових структур”, субординацію
всередині правоохоронних органів, певних організаційних та інформаційних
зв’язків між ними, автономне, тобто незалежне одне від одного, відомче
регулювання оперативної діяльності й управління.

В Україні за чинним законодавством можлива лише державна правоохоронна
діяльність. Недержавну правоохоронну діяльність не передбачено, хоч
участь громадян у охороні правопорядку та державного кордону є досить
розвиненою й регламентованою.

Правоохоронній діяльності притаманна взаємодія між державними органами
різних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. Але незважаючи
на множинність її суб’єктів, така діяльність має єдиний, цілісний
характер. Цілісне виконання правоохоронної функції в державі утворено
системними зусиллями вповноважених органів із виявлення або
розслідування правопорушень, відновлення порушеного права, захисту
правопорядку, нагляду за додержанням законності, активною й
цілеспрямованою взаємодією в процесі цієї діяльності та координацією між
уповноваженими органами.

Правоохоронна функція держави полягає в забезпеченні конституційного
порядку, національної безпеки; вона зумовлює стан законності, актуалізує
охорону конституційних прав людини й громадянина та відновлення
неправомірно порушених цих прав. Ознаки правоохоронної діяльності.
Правоохоронна діяльність є різновидом застосування права за часом,
простором і колом осіб. У законі встановлено порядок застосування норм,
стадії, процедури, наслідки його невиконання.

Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості
охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими
процедурами (публічний характер діяльності).

Соціальна цінність такої діяльності полягає в позитивному впливі на
правову поведінку людини (груп людей) за допомогою використання
дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності.
Отже, вона є своєрідним охоронним інструментом держави.

Діяльність уповноважених органів здатна позитивно впливати на людину,
мотивувати її правомірний спосіб поведінки, застосовуючи до
правопорушників правомірний примус.

Тому протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних
випадках, передбачених законом, неприпустимою. Осіб, які перешкоджають
правомірній правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до
відповідальності.

Сутність правоохорони полягає в тому, що вона є способом діяльності
вповноваженого органу, якого позбавлено права діяти інакше ніж на основі
закону або виходити за межі наданих повноважень. У процесі
правоохоронної діяльності може бути використано лише офіційні (офіційна
інформація) й правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо)
засоби впливу на юридичну або фізичну особу стосовно рухомого або
нерухомого майна чи немайнових прав, які їм належать.

Інструментарій правоохоронної діяльності використовують під час
розв’язання різних питань державного життя. Разом з тим у діяльності
державних органів і їх посадових осіб правоохоронні дії, які вони мають
виконувати, можуть бути не основним, а похідним (допоміжним) завданням.
Наприклад, переважна частина дій і завдань, які виконують посадові
особи, що мають право складати протоколи про адміністративні
правопорушення (органи санітарно-технічного контролю, пробірного
нагляду, гірничого нагляду, нагляду за охороною праці тощо), є
управлінськими або організаційними, а не правоохоронними. Водночас
правоохоронні органи зобов’язані виконувати дії, що мають
упорядкувальне, консультативне, а не охоронне призначення. Наприклад, на
органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії, за
Законом України “Про державну податкову службу України” покладено
завдання формувати й вести Державний реєстр фізичних осіб – платників
податків та інших обов’язкових платежів – і Єдиний банк даних про
платників податків (юридичних осіб), а також роз’яснювати законодавство
з питань оподаткування серед платників податків (ст. 2 Закону).

Таким чином, позитивний вплив на фізичні або юридичні особи є іманентною
ознакою, публічним способом взаємодії між владою та людиною, що
проголошено Конституцією й законами України.

Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер
діяльності (процесуальна ознака).

Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності
складаються зі спеціально встановлених юридичних процедур, таких як
подання позову, подання заяви про правопорушення або про злочин, подання
звернення, опитування, допит тощо. Порушення посадовими особами
правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним
порушенням процесуального законодавства. Здебільшого це тягне за собою
визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Про важливість
додержання процедури правоохоронних дій свідчить також і те, що під час
масових репресій 30-х років порушення законності відбувалося саме у
вигляді спрощення процедур і появи надзвичайних правоохоронних органів.

Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними.
Наприклад, процедури звернення громадян до державних установ з питань
захисту власного права, з питань притягнення до кримінальної
відповідальності, з розв’язання трудових спорів, доставлення порушника
для складання протоколу про адміністративне правопорушення тощо докладно
описано у відповідних законах, настановах, інструкціях. Характерною
ознакою правоохоронних процедур є те, що вони мають протокольну форму.
Це означає, що будь-яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи,
допит, обшук, затримання підозрілого, пред’явлення обвинувачення тощо)
має протоколюватися, при цьому вимоги до складання акту чи протоколу є
однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або
з провадження адміністративних правопорушень.

Це стосується і вимог до складання процесуальних актів іншими суб’єктами
правоохорони, а саме прокурора, слідчого, органу дізнання тощо.

Отже, процедурна (процесуальна) ознака правоохоронної діяльності вказує
на формальну визначеність такої діяльності та неприпустимість її
порушення.

Третьою суттєвою ознакою правоохоронної діяльності визнають статусну
(професійну) ознаку особи, яка є вповноваженим державою суб’єктом такої
діяльності. Здійснювати заходи з охорони права, відновлення порушеного
права, виявлення та розслідування злочинів, підтримання правопорядку має
лише компетентна, фахово підготовлена, процесуальне вповноважена
державою посадова особа, яку позбавлено права обіймати будь-яку іншу
посаду або займатися іншою діяльністю (крім наукової та творчої) й
делегувати свої повноваження іншій особі.

Таким чином, правоохоронна діяльність митних органів – це державна
правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи
людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони
права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення
права, його виявлення або розслідування з обов’язковим додержанням
установлених у законі процедур для цієї діяльності.

2. Декларація митної вартості

Декларації митної вартості (далі – ДМВ) використовується для митних
цілей:

декларантами – при визначенні та заявленні митної вартості товарів, що
переміщуються через митний кордон України;

митними органами – при здійсненні контролю за правильністю визначення
заявленої декларантом митної вартості товарів, що переміщуються через
митний кордон України, або при здійсненні митної оцінки.

Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через
митний кордон України, визначено в постанові Кабінету Міністрів України
від 28.08.2003 № 1375 „Про затвердження Порядку декларування митної
вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України”.

ДМВ подається в установленому порядку митному органу, що проводить митне
оформлення товарів, одночасно з вантажною митною декларацією (далі –
ВМД) та іншими необхідними для митного оформлення документами.

ДМВ подається в 3 примірниках, які розподіляються таким чином:

перший – залишається в справах митного органу;

другий – передається декларанту;

третій – залишається у відділі контролю митної вартості регіональної
митниці чи відділі контролю митної вартості та номенклатури митниці.

ДМВ складається з двох основних аркушів (№1 і №2) і може містити
додаткові.

Основні аркуші ДМВ заповнюються на товари одного – трьох найменувань. За
наявності в партії товарів більше трьох найменувань використовуються
додаткові аркуші, кожний з яких може заповнюватися на товари одного –
трьох найменувань.

Усі аркуші ДМВ, починаючи з третього, є додатковими.

Додаткові аркуші можуть бути використані тільки в тому разі, якщо всі
дані, заявлені в аркуші № 1 ДМВ, повною мірою стосуються й товарів,
зазначених у додаткових аркушах цієї ДМВ.

Форма додаткового аркуша ідентична формі основного аркуша № 2 ДМВ.

ДМВ заповнюється українською мовою із застосуванням ПЕОМ. Бланки ДМВ
друкуються декларантом на білому папері формату А4. Технічні
характеристики паперу, призначеного для виготовлення бланків ДМВ за
допомогою комп’ютера, повинні забезпечувати належну якість відбитків
службових штампів і печаток митних органів, що використовуються для
оформлення ДМВ.

Кожний аркуш ДМВ повинен бути підписаний декларантом.

Вартісні показники в ДМВ виражаються дробовим числом з точністю до сотих
(до 2 знаків після коми).

При заповненні ДМВ використовуються класифікатори, затверджені наказом
Держмитслужби України від 09.07.97 № 307 „Про затвердження Інструкції
про порядок заповнення вантажної митної декларації”, зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України 24.09.97 за № 443/2247, зі змінами й
доповненнями, і Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою
Правління Національного банку України від 04.02.98 № 34 „Про
затвердження Класифікатора іноземних валют” у редакції постанови
Правління Національного банку України від 02.10.2002 № 378,
зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за № 841/7129,
зі змінами й доповненнями.

За відсутності в будь-якій графі ДМВ місця, потрібного для зазначення
відомостей, допускається запис їх на зворотному боці відповідного аркуша
ДМВ із зазначенням графи, якої стосується цей запис. Такий запис
засвідчується підписом і печаткою особи, яка вчинила запис, а у
відповідних графах ДМВ робиться відмітка “Див. на звороті”.

Митна вартість товарів заявляється митному органу декларантом у разі
переміщення товарів через митний кордон України (постанова Кабінету
Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1598 «Про затвердження Порядку
визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення
їх через митний кордон України», далі — постанова № 1598).

Термін «митна вартість» застосовується у разі імпорту (експорту)
продукції. Митна вартість зазначається в рядку 12 Вантажно-митної
декларації, що і є підтвердженням митної вартості продукції.

Митна вартість товарів, що переміщуються підприємствами через
митний кордон України, заявляється у вантажній митній декларації
згідно з Митним кодексом України та іншими актами законодавства.

У разі переміщення підприємствами через митний кордон України
товарів, які підлягають обкладенню податками і зборами
(обов’язковими платежами) та/або митна вартість яких у партії
перевищує суму, еквівалентну 5000 євро, за умови, що така партія не є
частиною поставки за однією угодою (договором, контрактом), а також
поставок того самого товару, що здійснюються кількома партіями
одним відправником на адресу одного одержувача за різними угодами
(договорами, контрактами), крім вантажної митної декларації
подається декларація митної вартості.

Порядок заповнення декларацій митної вартості визначається
Держмитслужбою.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються)
підприємствами з України, визначається відповідно до статті 274
Митного кодексу України .

Для заявлення митної вартості товарів, що вивозяться
(експортуються) підприємствами з України, на які встановлено
вивізне, антидемпінгове, компенсаційне чи спеціальні види мита,
подається декларація митної вартості за формою ДМВ-3.

Митна вартість товарів, що ввозяться (імпортуються)
підприємствами на митну територію України, визначається шляхом
відповідного застосування методів, передбачених статтями 266-273
Митного кодексу України.

Митна вартість товарів, що ввозяться (імпортуються)
підприємствами на митну територію України, заявляється декларантом
митному органу шляхом подання декларації митної вартості за формою ДМВ-1
або ДМВ-2 за умови, що ці товари ввозяться (імпортуються) на митну
територію України із застосуванням відповідного митного режиму або
попередньо заявлений митний режим щодо таких товарів змінюється на
інший, який передбачає обкладення цих товарів податками і зборами
(обов’язковими платежами).

Декларація митної вартості за формою ДМВ-1 подається для
заявлення митної вартості товарів, яка визначена шляхом
застосування методу оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1)
відповідно до статті 267 Митного кодексу України.

Декларація митної вартості за формою ДМВ-2 подається для
заявлення митної вартості товарів, визначеної шляхом застосування
одного з передбачених статтями 268-273 Митного кодексу України
методів оцінки: за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за
ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на
основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості
(метод 5); резервного (метод 6).

Декларант самостійно заповнює декларацію митної вартості, за
винятком граф, призначених для відміток митниці.

Посадова особа митного органу, що проводить перевірку
оформлення декларації митної вартості, не має права з власної
ініціативи або за дорученням чи на прохання декларанта вписувати
будь-які дані до граф декларації, які повинні заповнюватися
декларантом, або вносити до них зміни, доповнення чи виправлення.

Декларант самостійно заповнює всі графи ДМВ відповідно до порядку їх
заповнення, за винятком граф, призначених для відміток митного органу.

Митним органом заповнюється графа ДМВ “Для відміток митного органу”.

В основних і додаткових аркушах проставляється реєстраційний номер ДМВ,
який повинен відповідати номеру ВМД.

В основному аркуші № 1, крім реєстраційного номеру ДМВ, повинно бути
зазначене рішення посадової особи, яка перевірила дані, наведені в ДМВ,
прийняте за результатами контролю про правильність визначення митної
вартості.

Запис про рішення митного органу про правильність визначення митної
вартості товарів, учиняється таким чином:

якщо в митного органу немає зауважень щодо заявленої декларантом митної
вартості, то в основних і додаткових аркушах ДМВ учиняється запис “Митну
вартість визнано”;

якщо декларантом надано відомості не в повному обсязі або митний орган
має зауваження щодо цих відомостей і в установленому порядку необхідно
здійснити додаткову перевірку даних, зазначених у ДМВ, та їх уточнення,
то посадова особа митного органу, що здійснила перевірку даних,
зазначених у ДМВ, і її оформлення, на аркуші № 1 ДМВ учиняє запис:
„необхідно подання додаткових документів, що підтверджують митну
вартість (відповідно до пунктів 14,15 постанови Кабінету Міністрів
України № 1375 від 28.08.2003)” або „здійснено митну оцінку із
застосуванням методу № ___ на підставі документа № ___ від ___”.

Порядок заповнення граф ДМВ-1 декларантом

Аркуш № 1 ДМВ-1

Графа 1

Зазначаються найменування й місцезнаходження іноземної особи
(підприємства) – продавця товарів.

Графа 2(а)

Зазначаються найменування, місцезнаходження й код за ЄДРПОУ підприємства
на території України, яке є покупцем товарів.

Графа 2(б)

Зазначаються найменування, місцезнаходження й код за ЄДРПОУ
підприємства, яке декларує та пред’являє митному органу товари.

Графа 3

Зазначаються скорочене літерне найменування умов поставки (відповідно до
“Інкотермс-2000”) і обов`язково – географічний пункт, наприклад:
СІF-Одеса, FOB-Нью-Йорк тощо.

Графа 4

Зазначаються номери і дати рахунків-фактур, виставлених продавцем
покупцеві, або рахунків-проформ, що містять вартісну оцінку товарів (для
умовно-вартісних угод (договорів, контрактів)).

Графа 5

Зазначаються номер і дата укладення угоди (договору, контракту) про
поставку товарів, а також доповнень та змін до неї (нього) – за
наявності.

Графа 6

Зазначаються номери й дати рішень, прийнятих за попередніми угодами
(договорами, контрактами) цього покупця з цим самим продавцем, якщо в
митного органу були зауваження до даних, що зазначаються в графах 7 – 9
ДМВ-1. Наводяться найменування й код митного органу, який здійснював
митне оформлення товару, і зміст зауваження.

Графи 7(а), 7(б)

Відмічається знаком “Х” потрібна відповідь (“так” або “ні”).

Графи 8(а), 8(б)

Відмічається знаком “Х” потрібна відповідь (“так” або “ні”).

У разі відповіді “так” наводяться подробиці, тобто зміст умов, які мали
вплив на ціну угоди, наприклад наявність вимоги щодо зустрічної поставки
товару покупцем або надання ним будь-яких послуг продавцеві.

Розрахунок вартісного впливу цих умов або обмежень надається на
зворотному боці ДМВ-1 із зазначенням документів, на підставі яких
здійснювався розрахунок, а відповідна сума наводиться в графі 11(б) як
непрямий платіж і враховується при визначенні ціни угоди та митної
вартості товару; у графі 8 учиняється запис “Див. на звороті”.

Графа 9(а)

Відмічається знаком “Х” потрібна відповідь (“так” або “ні”).

У разі відповіді “так” наводяться подробиці, що стосуються ліцензійних і
подібних платежів, тобто виду платежу, за що він сплачений тощо, при
цьому зазначаються суми цих платежів, які покупець прямо чи побічно
зобов’язаний сплатити продавцеві відповідно до умов угоди (договору,
контракту) купівлі-продажу, якщо ці суми не були включені до ціни, що
фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, і не ввійшли до
рахунку, виставленого продавцем покупцеві. Розмір цих платежів
наводиться в графі 15.

Графа 9(б)

Відмічається знаком “Х” потрібна відповідь (“так” або “ні”).

У разі відповіді “так” у графі 16 зазначається частина доходу покупця,
яка підлягає поверненню продавцеві, від будь-якого наступного
перепродажу товарів, що оцінюються, їх передання або використання.

Графа10(а)

Зазначається кількість додаткових аркушів до ДМВ-1 (кількість аркушів
повинна відповідати номеру останнього аркуша мінус 2).

Графа 10(б)

Проставляються місце й дата заповнення ДМВ-1, прізвище, ім’я, по
батькові, особистий підпис і печатка декларанта.

Дані графи повинні збігатися з аналогічними даними ВМД.

Аркуш № 2 ДМВ-1 і додаткові аркуші до неї

Цей аркуш і додаткові аркуші до ДМВ-1 призначаються для розрахунку
митної вартості за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів, які
імпортуються.

На кожному аркуші зазначається його порядковий номер. В аркуші можуть
бути наведені відомості щодо товарів від одного до трьох найменувань.

“Номер товару”

Зазначається номер відповідного товару з аналогічної графи ВМД або
додаткового аркуша до неї.

“Код товару”

Зазначається код відповідного товару за УКТЗЕД.

Розділ А “Підстава для розрахунку”

Наводяться відомості про вартість імпортованого товару, що фактично
сплачена або підлягає сплаті, а також про непрямі платежі, які в сумі є
підставою для визначення митної вартості товару.

При розрахунку митної вартості враховується вплив умов поставки (графа
3) та інших умов угоди (договору, контракту) на ціну угоди. За
відсутності потреби проведення додаткових нарахувань до ціни угоди чи
відрахувань з неї заявлена ціна угоди може дорівнювати митній вартості
товарів, що імпортуються.

Графа 11(а)

У першому рядку у валюті рахунку зазначається вартість товару, яка
фактично сплачена або підлягає сплаті продавцеві.

Документальним підтвердженням заявленої вартості товару є
рахунок-фактура (інвойс), зазначений у графі 4, який декларант повинен
подати разом з ДМВ-1, або рахунок-проформа, який також зазначається в
графі 4, – для умовно-вартісних угод (договорів, контрактів), банківські
платіжні документи, якщо рахунок уже сплачено, угода (договір, контракт)
купівлі-продажу або про поставку товару.

У другому рядку графи зазначається сума в гривнях за рахунком (вартість,
що фактично сплачена або підлягає сплаті).

У третьому рядку графи наводиться код валюти рахунку (у дужках) і курс,
за яким її перераховано в гривні. Відомості повинні наводитися в рядку
після тексту, а не в графах “Номер товару”/”Код товару”. Перерахунок
іноземної валюти в гривні здійснюється за курсом, установленим
Національним банком України на дату прийняття ДМВ-1 до оформлення (тобто
за тим самим курсом, що зазначений у відповідній графі ВМД).

Графа 11(б)

Проставляється сума підтверджених документально непрямих платежів у
гривнях, якщо про них було зазначено в графі 8(б). (Непрямий платіж –
платіж покупця на адресу третьої особи на користь продавця, вартість
поставки будь-яких товарів покупцем на користь продавця тощо).

Зазначається також підтверджена документами декларанта й розрахунками на
зворотному боці аркуша ДМВ-1 величина поправки до ціни товару для
випадків, коли мали місце відповідні обмеження або умови (розрахунок
вартісної оцінки впливу цих поправок також наводиться на зворотному боці
аркуша ДМВ-1). Якщо в графі 11(б) зазначено сумарний розмір непрямих
платежів і величин поправок до ціни (або тільки величину поправки), то в
графі обов’язково вчиняється запис “Див. на звороті”, а на зворотному
боці аркуша наводиться розшифровка загальної суми, зазначеної в графі
11(б) і т.д.

Використана література:

Митне право України. Посібник / За ред. Коваленко С.І. – Харків, 2001.

Митний Кодекс України.

Інструкції по заповненню декларації митної вартості. – К., 2002.

PAGE

PAGE 17

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020