.

Система законодавства України про інтелектуальну власність (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1505 11231
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Система законодавства України

про інтелектуальну власність”

ПЛАН

1. Законодавче регулювання відносин в інтелектуальній та творчій
діяльності

2. Удосконалення національного законодавства у сфері захисту прав
інтелектуальної власності

3. Досягнення нацзаконодавства про охорону інтелектуальної власності за
2004 рік

1. Законодавче регулювання відносин

в інтелектуальній та творчій діяльності

Стрімкий розвиток суспільства вимагає адекватного законодавчого
регулювання відносин у сфері інтелектуальної, творчої діяльності —
визначальної рушійної сили забезпечення гідних умов життя людини.

Основою законодавства в цій сфері є Конституція України. Нею громадянам
гарантується воля літературної, художньої, наукової і технічної
творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав,
моральних і матеріальних інтересів, що виникають у результаті різних
видів інтелектуальної діяльності.

Конституцією України проголошене право кожного володіти, користатися і
розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і
передбачена неприпустимість використання чи поширення їх іншими особами
без згоди правовласника, за виключеннями, установленими законом.

Таким чином, основоположними конституційними принципами формування
відносин в інтелектуальній сфері є свобода такої діяльності, визнання і
захист її результатів, а також наділення правами на ці результати їхніх
творців. На реалізацію зазначених принципів і повинне бути націлене
цивільне законодавство України.

Існують різні точки зору з приводу системи викладу в цивільному
законодавстві норм по інтелектуальній власності: від повної
спеціалізації по об’єктах в окремих законах до детальної кодификації
одним актом законодавства.

Після тривалих і напружених дискусій з цього приводу Верховна Рада
України прийняла 16 січня 2003 року Цивільний кодекс України,
врегулювавши в цілому основоположні відносини в сфері інтелектуальної
власності. Це припускає визначення детальних положень по охороні
інтелектуальної власності законами й іншими нормативно-правовими актами.
Такий структурний розподіл змісту цивільного законодавства про
інтелектуальну власність дозволить гармонійно погодити узагальненість і
стійкість цього законодавства з його динамічним розвитком.

Більшість норм Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) по
інтелектуальній власності містяться в книзі четвертій «Право
інтелектуальної власності». До них відносяться загальні положення про
право, основні норми авторського права, суміжних прав, права
інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель,
промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми,
раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, а також права
інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, торгову
марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну
таємницю.

У загальних положеннях дається визначення поняття «право інтелектуальної
власності», розкривається його співвідношення з правом власності на річ,
визначаються об’єкти і суб’єкти права, викладається узагальнений зміст
майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності,
визначаються терміни їхньої дії, встановлюються основні умови
використання зазначених об’єктів і передачі прав на них, регулюються
відносини з приводу об’єктів, створених за замовленням і в результаті
виконання трудового договору, а також визначаються наслідки порушення і
способи захисту права інтелектуальної власності судом.

До системи законодавства про інтелектуальну власність входять:

Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/12/” Міжнародні договори,
адміністративні функції яких виконує ВОІВ

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/13/” Міжнародні угоди
держав-учасниць СНД

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/108/” Міжурядові угоди

Загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/109/” Конституція України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/15/” Кодекси України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/16/” Закони України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/17/” Укази Президента
України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/18/” Постанови та
розпорядження Кабінету Міністрів України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/2485/” Відомчі
нормативно-правові акти

Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності

Спеціальне законодавство України у сфері промислової власності

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/22/” Закони України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/24/” Постанови та
розпорядження Кабінету Міністрів України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/346/” Відомчі
нормативно-правові акти

Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних
прав

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/26/” Закони України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/27/” Укази Президента
України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/28/” Постанови та
розпорядження Кабінету Міністрів України

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/29/” Відомчі
нормативно-правові акти

Стандарти у сфері інтелектуальної власності

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/106/” Стандарти
Всесвітньої організації інтелектуальної власності

HYPERLINK “http://www.sdip.gov.ua/ukr/laws/207/” Державні стандарти
України (ДСТУ)

В Кодексі право інтелектуальної власності включає особисті немайнові і
(чи) майнові права, зміст яких стосовно визначених об’єктів права
інтелектуальної власності визначається Кодексом і іншим законом.

Цю норму без перебільшення можна назвати квінтесенцією Кодексу. Вона
дала можливість об’єднати «під одним дахом» права інтелектуальної
власності все різноманіття безпосередніх результатів інтелектуальної,
творчої діяльності людини й інших об’єктів права інтелектуальної
власності. Залишено в минулому штучне і здебільшого незрозуміле так
називане «виключне право» (не плутати з «виключними правами»), що
десятиліттями стримувало вихід у світ лаконічно виписаного самою суттю
життєдіяльності людини «права інтелектуальної власності».

Візьмемо, приміром, твір. Право інтелектуальної власності на нього
складає сукупність особистих немайнових і майнових прав: право
авторства, право на недоторканність твору, право вибирати псевдонім у
зв’язку з використанням твору, право використовувати твір, виключне
право дозволяти використовувати твір і невиняткове право забороняти
недозволене використання твору.

Ще приклад. Право інтелектуальної власності на винахід — це сукупність
особистих немайнових і майнових прав: право на визнання винахідником
людини, що створила винахід, право надання винаходу власної назви, право
використовувати винахід, виключне право дозволяти використовувати
винахід і виключне право забороняти недозволене використання винаходу.

Іншим є право інтелектуальної власності на торгову марку. Воно включає
лише майнові права: право використовувати торгову марку і виключні права
дозволяти використовувати торгову марку і забороняти її недозволене
використання.

Право на наукове відкриття складають лише немайнові права авторства і
найменування відкриття власною назвою.

Суд наділений новими для цивільного права нашої країни повноваженнями —
запобігати порушенню права інтелектуальної власності, накладати разове
грошове стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне
використання об’єкта права і т.п. Це створює сприятливі умови для
практичної реалізації встановленого Конституцією України права кожного
захищати свої права від порушень і протиправних зазіхань.

Важливі зміни внесені Кодексом і в режим правової охорони ряду об’єктів
права інтелектуальної власності

Змінено склад об’єктів винаходу і корисної моделі. Об’єкт винаходу
«спосіб» замінений на більш узагальнений і застосовуваний у міжнародній
практиці об’єкт «процес», під яким розуміється сукупність послідовних
дій, спрямованих на одержання визначеного результату в будь-якій сфері
технології, прийом чи спосіб виконання кожного з таких дій, а також нове
застосування продукту чи технології процесу.

Замість існуючого єдиного об’єкта корисної моделі «конструктивного
виконання пристрою» у Кодексі визначений «продукт» і «процес», тобто
такі ж об’єкти, як і об’єкти винаходу. Це істотно розширить можливості
винахідників по правовій охороні результатів своєї діяльності.

Відповідно до Кодексу термін дії виняткових майнових прав
інтелектуальної власності на винахід складає не менш 20 років. Це
означає, що з вступом у силу Кодексу 1 січня 2004 року Державний
департамент інтелектуальної власності не буде приймати заявки про видачу
так званих деклараційних патентів на винаходи з терміном дії 6 років.
Патент на винахід буде видаватися після проведення державної
науково-технічної експертизи, що відновить втрачений останнім часом
авторитет запатентованого винаходу як світового досягнення.

По-новому регулюються і відносини, зв’язані з раціоналізаторськими
пропозиціями. Поряд з технічними ними визнаються також організаційні
рішення.

Суб’єктами права на раціоналізаторську пропозицію є тільки його автор і
юридична особа, що одержала пропозицію. Цим підкреслюється, що
правовідносини з приводу раціоналізаторської пропозиції можуть мати
місце лише в межах юридичної особи, якій вона подана. Суб’єктом права на
раціоналізаторську пропозицію варто було б визнати і фізичну особу —
підприємця, оскільки він має право використовувати найману працю.

Замість існуючого права автора на винагороду за використання
раціоналізаторської пропозиції Кодекс установлює право на сумлінне
заохочення від юридичної особи, що получила пропозицію. Таке заохочення,
незалежно від факту використання пропозиції, може бути також складовою
частиною умов оплати праці і т.п.

Кодекс став першим національним законодавчим актом, що установив режим
правової охорони комерційного (фірмового) найменування. Правова охорона
надається комерційному найменуванню, що надає можливість відрізнити одну
особу від інших і не вводить споживачів в оману щодо дійсної її
діяльності. Але допускається існування осіб з однаковим комерційним
найменуванням, якщо це не вводить споживачів в оману щодо товарів і
послуг цих осіб.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування діє з моменту
його першого використання й охороняється без обов’язкової подачі заявки
чи його реєстрації незалежно від того, є чи ні комерційне найменування
частиною торгової марки. Цим у Кодекс імплементована стаття 8 Паризької
конвенції про охорону промислової власності.

Норми про інтелектуальну власність містять також і інші книги Кодексу.

Так, глави 75 і 76 книги п’ятої «Зобов’язальне право» присвячені
регулюванню питань за розпорядженням майновими правами інтелектуальної
власності і відносин сторін у договорі комерційної концесії, предметом
якого є комплекс прав, у тому числі інтелектуальної власності.

У главі 75 приводиться перелік основних видів договорів за
розпорядженням майновими правами інтелектуальної власності, їхні істотні
умови, даються поняття виняткової, одиничної і невиняткової ліцензії. Ці
поняття вперше на законодавчому рівні погоджені з рекомендаціями
Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

В Кодексі виняткова ліцензія видається лише одному ліцензіатові і
виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права
інтелектуальної власності в обмеженою цією ліцензією сфері і видачі ним
іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта в зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається одному ліцензіатові і виключає можливість
видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права
інтелектуальної власності в обмеженою цією ліцензією сфері, але не
виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта в зазначеній
сфері.

Невиняткова ліцензія допускає можливість використання ліцензіаром
об’єкта права інтелектуальної власності в обмеженою цією ліцензією сфері
і видачу ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта в
зазначеній сфері.

Під терміном «обмежена ліцензією сфера» розуміються конкретні надані
права, способи використання об’єкта права інтелектуальної власності,
територія і термін, на які надаються права і т.п.

Кодексом установлено, що ліцензія на використання об’єкта права
інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за
замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності і
договір про передачу виняткових майнових прав інтелектуальної власності
не підлягають обов’язкової державної реєстрації. Їхня державна
реєстрація здійснюється за вимогою ліцензіара чи ліцензіата у
встановленому законом порядку.

Відсутність державної реєстрації не вплине на дію прав, наданих по
ліцензії чи іншому договору, і інших прав на відповідний об’єкт права
інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата звернутися в суд
за захистом.

Але державній реєстрації підлягає факт передачі виняткових майнових прав
інтелектуальної власності, що виникають, відповідно до цього Кодексу чи
іншому закону, після їхньої державної реєстрації. До таких, зокрема
відносяться виключні права на винаходи, корисні моделі, промислові
зразки, торгові марки, сорти рослин і породи тварин.

На жаль, ці норми суперечливі і позбавлені логічної цілісності. Навіщо
встановлена обов’язкова державна реєстрація факту передачі прав, якщо її
відсутність не впливає на дію переданих прав? Не ясні і наслідки
порушення норми про обов’язкову державну реєстрацію факту передачі прав.

У цілому ж передбачені Кодексом положення по інтелектуальній власності
відповідають Конституції України, міжнародним договорам України й інших
міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, до яких може
приєднатися наша держава в зв’язку з очікуваним вступом у Всесвітню
Торгову Організацію і майбутньою інтеграцією в Європейський Союз.

Викладене вище свідчить про те, що Кодекс став колискою правовідносин у
сфері інтелектуальної власності і творчим джерелом подальшого
удосконалювання цивільних відносин у цій сфері відповідними законами й
іншими нормативно-правовими актами.

2. Удосконалення національного законодавства

у сфері захисту прав інтелектуальної власності

В чинному ЦК норми права щодо захисту об’єктів права інтелектуальної
власності, крім книги Четвертої “Право інтелектуальної власності”,
визначено у главі 15 “Нематеріальні блага” книги Першої, у главі 75
“Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності” та в главі
76 “Комерційна концесія”, що належать до книги П’ятої ЦК. Крім того, в
розділі III “Майнова основа господарювання” міститься глава 16
“Використання у господарській діяльності права інтелектуальної
власності”.

Безперечно, стверджувати, що прийнятий ЦК є вершиною успіху
законодавчого процесу у сфері цивільного законодавства, на даному етапі
правотворення неможливо. Та головне (і це не викликає жодних сумнівів),
ЦК є базовою основою для подальшого удосконалення цивільного
законодавства в Україні, що намагається йти шляхом демократичного
розвитку. Процес становлення і розвитку держави з часом внесе відповідні
корективи й поправки до чинного нині цивільного законодавства, і
поступово в нашій державі буде створено належну систему охорони
інтелектуальної власності на рівні найбільш розвинених країн світу. Тоді
Україна матиме змогу приєднатися до міжнародних конвенцій і договорів,
до яких вона ще не приєдналася.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), членом якої є
Україна, поділяє інтелектуальну власність на дві групи прав – промислову
власність і авторське право. Новий ЦК поділяє інтелектуальну власність
на три групи прав: авторське право та суміжні права, право промислової
власності, право на засоби індивідуалізації учасників цивільного
обороту, товарів і послуг.

На думку деяких науковців, в Україні до зазначеної класифікації слід
віднести ще й четверту групу інтелектуальної власності, яку вони
називають “нетрадиційні об’єкти”. Думаю, на це слід зважити, і мати
певне уявлення про право на існування четвертого інституту права
інтелектуальної власності. Основою для створення проекту книги Четвертої
ЦК “Право інтелектуальної власності” стали цивільно-правові норми пакету
законів про інтелектуальну власність, які були прийняті в Україні за
роки її незалежності. Це, зокрема, Закони України “Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р. № 3687-XII, “Про
охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р. № 3688-XII,
“Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 р. № 3116-XII,
“Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. № 3691-XII, “Про
охорону прав на знаки товарів і послуг” від 15 грудня 1993 року №
3689-XII, “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. №
3792-XII, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5
листопада 1997 р. № 621/97-ВР, “Про науково-технічну інформацію” від 25
червня 1993 р. № 3322-ХII, “Про захист від недобросовісної конкуренції”
від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР та ін.

Слід зазначити, що деякими постановами Кабінету Міністрів України (далі
– КМ України) частково відпрацьовані механізми реалізації цих законів.
Так, охорона авторського права та суміжних прав здійснювалася Законом
України “Про авторське право та суміжні права” вiд 23 грудня 1993 р. №
3792-XII. Відповідно, КМ України прийняв дві постанови – “Про мінімальні
ставки авторської винагороди за використання творів літератури і
мистецтва” вiд 18 листопада 1994 р. № 784 та “Про державну реєстрацію
прав автора на твори науки, літератури і мистецтва” вiд 18 липня 1995 р.
№ 532.

Весь перелік законів та інших нормативних актів про захист прав
інтелектуальної власності, які тією чи іншою мірою стосувалися захисту
права інтелектуальної власності, є занадто довгим, але всі вони стали
основою для створення цивільно-правової бази книги Четвертої ЦК “Право
інтелектуальної власності”. Цивільно-правові норми, що стосуються права
інтелектуальної власності, були вилучені з цих законів та інкорпоровані
до нового ЦК. І це закономірно, оскільки правова охорона права
інтелектуальної власності за своєю юридичною природою має здійснюватися
в комплексі. ЦК на сьогодні є саме таким комплексним нормативно-правовим
актом. У ньому усунуто більшість суперечливих положень та узгоджено
суперечливі форми, що діяли в зазначених законах. Разом із тим в ньому
містяться посилання на окремі закони, які ще не прийняті ВРУ, але мають
бути прийнятими, і разом із ЦК регулюватимуть цивільно-правові відносини
у сфері прав інтелектуальної власності.

Відповідно до норм права, затверджених у ЦК, в законах мають
продовжувати діяти норми у сфері інтелектуальної власності, але у
зміненому вигляді, оскільки норми генерального закону є сильнішими за
норми спеціального, і між ними не має бути розбіжностей.

Разом із тим слід зазначити, що незважаючи на значні досягнення ВРУ в
цивільному правотворенні, нормативно-правова база нині чинного
цивільного законодавства ще далеко не досконала. На сьогодні вона є
широким полем діяльності як для фахівців, так і для всього законодавчого
органу, яким є Верховна Рада. Значною мірою це стосується і захисту прав
інтелектуальної власності.

Безперечно, створена нормативно-правова база в цілому вирішує питання,
пов’язані з наданням захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності,
що пов’язані з їх використанням. Разом із цим цілий ряд положень у
правовому аспекті нині чинного цивільного законодавства ще не
врегульований.

У зв’язку із цим нагальною необхідністю стає розроблення і прийняття
окремих законів про інтелектуальну власність. Адже ЦК не бере всіх
об’єктів інтелектуальної власності під свою охорону, а це в свою чергу
пов’язано з тим, що жоден кодекс чи закон не може передбачити всіх
випадків виникнення результату творчої діяльності суб’єкта права і, як
наслідок, не може своєчасно взяти їх під свою охорону.

Таким чином, правову охорону інтелектуальної власності закон може
надавати не завжди, а лише у передбачених самим законом випадках.

Сьогодні до чинного ЦК включено главу 38 “Право інтелектуальної
власності на наукове відкриття”, яка складається з двох статей –
“Поняття наукового відкриття” та “Право на наукове відкриття”, де у ст.
457 дається визначення наукового відкриття, а ст. 458 визначено, що
право на наукове відкриття охороняється в порядку, встановленому
законом. Тобто нині чинний ЦК прямо посилається на закон, який має
охороняти право власності на наукове відкриття, але якого поки що не
існує навіть у проекті. Таким чином, положення глави 38 ЦК мають
декларативний характер, а тому на даному етапі розвитку держави та її
цивільного правотворення інтелектуальна власність на наукове відкриття є
незахищеною.

Зрозуміло, що відсутність державної реєстрації відкриттів у даний час
зумовлена перш за все відсутністю нормативно-правової бази. Виходячи із
зазначеного, а також у зв’язку з тим, що законодавець у цьому відношенні
не зробив жодного кроку, назріла потреба в урегулюванні даної правової
проблеми шляхом відпрацювання проекту нового Закону України “Право
інтелектуальної власності на наукове відкриття” та прийняття його ВР.

Відомо, що ст. 514 “Права автора на відкриття” (розділ 5 “Право на
відкриття”) в Цивільному кодексі УРСР 1963 р. (далі – ЦК УРСР) було
передбачено право автора відкриття вимагати визнання його авторства та
пріоритет відкриття, що посвідчувалося дипломом. Старий кодекс не
регулював правові відносини та не здійснював захист права на відкриття.
Натомість кодекс посилався на “Положення про відкриття, винаходи та
раціоналізаторські пропозиції”, який був затверджений Радою Міністрів
Союзу РСР. Це положення фактично мало силу закону і регулювало правові
відносини між державою та автором. Слід зазначити, що в самій назві
даного Положення пріоритет надається саме відкриттю як такому, що має
більш важливе значення, ніж винахід чи раціоналізаторська пропозиція. І
це не випадково. У коментарі до ст. 514 ЦК УРСР викладено: “Право на
відкриття відноситься до наукових досягнень…”.

Необхідно зазначити, що ЦК УРСР не давав гарантій захисту прав автора
відкриття як на інтелектуальну власність, а лише надавав право вимагати
визнання авторства та пріоритет відкривача.

Разом із тим, було досить чітко регламентовано процес надання таких
прав: подача заявки, проходження попередньої експертизи даної заявки,
прийняття Держкомітетом рішення щодо її публікації. І тільки після
спливу річного терміну публікації заявки на відкриття, протягом якого
вона не буде опротестована, Держкомітет надавав автору (кожному із
співавторів) диплом, який засвідчував право автора на наукове відкриття.

Визнання відкриття, його реєстрація та видача диплому могли бути
опротестовані приватною або юридичною особою, але лише на підставі
невідповідності положення вимогам, яким має задовольняти відкриття. Крім
того, автору відкриття надавалося право назвати його своїм іменем або
дати йому спеціальну назву.

При визнанні відкриття воно вносилося до державного реєстру СРСР, про що
робилася публікація в офіційному бюлетені “Відкриття, винаходи,
промислові зразки, товарні знаки”.

Вітчизняний законодавець, у ст. 457 ЦК посилаючись на те, що право на
наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється в порядку,
встановленому законом, має на увазі те, що необхідно розробити проект
такого закону і прийняти його найближчим часом, оскільки
цивільно-правові відносини щодо захисту прав інтелектуальної власності
на відкриття на сьогодні в нашій державі є зовсім не врегульованими.
Тобто не існує будь-яких чинних нормативних актів, які б регулювали
договірні відносини між авторами та їх користувачами.

Нині чинний ЦК у ст. 457 дає визначення: “Науковим відкриттям є
встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей,
властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у
рівень наукового пізнання”.

Таким чином, на відміну від інших видів інтелектуальної власності, що
належать до цієї групи (таких як винаходи, корисні моделі та промислові
зразки, нові сорти рослин та на нові породи тварин), відкриттям є те, що
вже існує й існувало в матеріальному світі, але про його існування до
цього ще ніхто не знав.

Тобто автор відкриття побачив і відкрив те, що до цього часу ще не було
відомо світу, тоді як винахід, корисна модель і промисловий зразок, нові
сорти рослин та нові породи тварин створюються розумовою працею автора
за допомогою його інтелекту. Безперечно, відкриття є наслідком розумової
праці потужного інтелекту, який дає можливість побачити в навколишньому
світі те, що до цього ще ніхто не зумів побачити. Відкриттям є те, що
вносить докорінні зміни в рівень наукового пізнання і свідомість людини,
а тому відіграє надзвичайну роль у розвитку всього людства.

Уявіть собі, що людством ще до цього часу не відкрито радіохвилі або не
відкрито періодичну таблицю Менделєєва. У зв’язку з цим виникає
запитання: на якому рівні розвитку знаходилася б цивілізація, якби не
були здійснені лише ці два відкриття? Ось чому відкриття має таке
важливе значення.

На підставі цього закономірно у правовому полі відвести належне місце
захисту прав інтелектуальної власності на відкриття. Мається на увазі
створення нормативно-правової бази, яка дозволить “засвітити зелене
світло” інтелектуальному потенціалу нашого народу. Саме тому належний
захист права інтелектуальної власності взагалі та захист права на
інтелектуальну власність права на відкриття зокрема, на сьогодні є
надзвичайно важливим.

Всі види інтелектуальної власності створюються. На відміну від них, лише
відкриття здійснюються.

Виходячи з цього, слід замислитися над тим, чи не слід віднести
відкриття як вид інтелектуальної власності до окремої (уособленої) групи
прав інтелектуальної власності.

3. Досягнення нацзаконодавства про охорону інтелектуальної власності за
2004 рік

Підбиваючи підсумки року, що минув, можна констатувати: він позначився
розвитком правового поля в царині охорони прав інтелектуальної
власності, що пов’язано із набранням чинності Цивільним кодексом
України. Розширення спектра об’єктів інтелектуальної власності,
адаптація національної термінології до загальноприйнятих міжнародних
понять та вдосконалення можливості власників захистити свої права
інтелектуальної власності в суді є основними досягненнями нового
Цивільного кодексу.

Новелою законодавства про інтелектуальну власність стало введення у
Цивільний кодекс спеціальної глави, присвяченої праву на комерційне
найменування. Таким чином, внаслідок врегулювання Цивільним кодексом
питання про право інтелектуальної власності на комерційне найменування з
1 січня 2004 р. втратило силу Положення про фірму, затверджене
постановою ЦВК і РНК СРСР від 22 червня 1927 р. Призначення комерційного
найменування полягає в можливості вирізнення однієї особи з-поміж інших
та запобіганні введення в оману споживачів щодо справжньої її
діяльності. Сформулювавши положення ст. 489 ЦК про те, що право
інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту
першого використання цього найменування та охороняється без
обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від
того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки,
законодавець імплементував у Кодекс ст. 8 Паризької конвенції про
охорону промислової власності. Проте положення Цивільного кодексу про
комерційне найменування мають загальний характер і відсилають до
спеціального законодавства, досі не прийнятого. Нагальною потребою
наразі є прийняття спеціального закону, який би регламентував відносини
у сфері охорони комерційного найменування та визначав порядок реєстрації
зазначеного об’єкта інтелектуальної власності.

Змінився правовий режим охорони торговельної марки. Відтепер майнові
права інтелектуальної власності на торговельну марку набирають чинності
з дати подачі заявки на торговельну марку, а не за свідоцтвом, як це
визначалося в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і
послуг», до речі, чинному ще й дотепер. Зараз свідоцтво лише
посвідчуватиме право інтелектуальної власності на торговельну марку.
Зазначена новела є позитивним зрушенням, оскільки означає, що одночасно
з подачею заявки заявник одержує всі, передбачені законодавством, права
на торговельну марку і не змушений роками чекати надання йому права на
таку марку у формі свідоцтва.

Новелою цивільного законодавства стало впровадження положень про договір
комерційної концесії, відомий під міжнародним терміном «франчайзинг».
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів
права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових
зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного
досвіду та ділової репутації. Відповідно до ст. 1115 Кодексу за
договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець)
зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право
користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав
із метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або)
надання послуг. Введення поняття «комерційна концесія» до цивільного
законодавства України є важливим досягненням національного законодавця,
адже неможливо переоцінити значення цього виду договору для економіки
кожної країни.

Цивільний кодекс змінив низку термінів, якими позначаються об’єкти
інтелектуальної власності. Доцільно нагадати, що «знак для товарів і
послуг» відповідно до ст. 420 і глави 44 ЦК та ст. 155, 157-158
Господарського кодексу перейменований на «торговельну марку»; «фірмове
найменування» визначається ст. 420 і главою 43 Цивільного кодексу та
ст.ст. 155, 159 Господарського кодексу як «комерційне (фірмове)
найменування»; а «кваліфіковане зазначення походження товару» згідно із
ст. 420 і главою 45 Цивільного кодексу та ст. 155, 160 Господарського
кодексу замінене на «географічне зазначення».

Варта на увагу новела, за якою суд виконуватиме функцію запобігання
порушенням прав інтелектуальної власності, накладатиме разове грошове
стягнення, замість відшкодування збитків за неправомірне використання
об’єкта права. Так, п. 2 ст. 432 Цивільного кодексу визначає способи
судового захисту прав інтелектуальної власності: 1) застосування
негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної
власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через
митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з
порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного
обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг із порушенням
права інтелектуальної власності; 4) вилучення з цивільного обігу
матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення
товарів із порушенням права інтелектуальної власності; 5) застосування
разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за
неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності; 6)
опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення
права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого
порушення. Шляхом впровадження ст. 432 Цивільного кодексу законодавець
розширив можливості захисту прав інтелектуальної власності від
протиправних посягань.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р.
№ 984-р створено Науково-дослідний Центр судових експертиз з
питань інтелектуальної власності, віднесений до сфери управління
Міністерства юстиції України. Ця подія отримала неоднозначну оцінку
з-поміж фахівців, задіяних у сфері судової експертизи з питань
інтелектуальної власності. Одні розцінюють ініціативу створення
Науково-дослідного центру як спробу монополізації досліджень у цій
галузі, здатну призвести до руйнування системи судової експертизи; інші
обстоюють необхідність створення подібної спеціалізованої експертної
установи та переатестації судових експертів з питань інтелектуальної
власності.

Звіт Торгового представника США (ТП) за 2004 рік вже вкотре визнав
Україну «пріоритетною» країною у списку найбільших порушників прав
інтелектуальної власності у сфері оптичних носіїв інформації. У 2002 р.
уряд США виключив Україну із Загальної системи преференцій та встановив
щодо України торгові санкції в розмірі 75 млн дол. США. Причину пильного
нагляду уряду США за станом охорони інтелектуальної власності та
встановлення торгових санкцій щодо України ТП США обґрунтовує небажанням
України забезпечити належний захист аудіовізуальної продукції від
«піратства». Таким чином, за даними ТП США, рівень «піратського»
виробництва в галузі кінематографії в Україні становить 90%, в музичній
індустрії – 75%, у сфері комп’ютерних програм – 83%, у розважальній
індустрії – 85%, що загалом у 2004 р. спричинило збитки у розмірі 213,3
млн дол. США.

Керуючись положеннями підписаної 23 березня 1989 р. Угоди про
співробітництво між Світовою митною організацією (СМО) та Міжнародною
федерацією фонографічної індустрії (IFPI – International Federation of
Phonographic Industry), зважаючи на членство України у СМО та її
зобов’язання перед цією організацією, Державна митна служба України та
представництво Міжнародної федерації фонографічної індустрії в Україні
склали Протокол про співробітництво у боротьбі з обігом контрафактної
фонографічної продукції від 5 листопада 2004 р.

Рік, що минув, можна охарактеризувати як такий, що позначився
позитивними зрушеннями у напрямі заповнення прогалин у законодавстві
України про інтелектуальну власність. Натомість успіхи українського
правового поля затьмарює нехтування Україною міжнародними зобов’язаннями
та низька правова культура суспільства.

Використана література:

Конституція України. – К., 1996.

Цивільний кодекс України. – К., 2001.

Інтелектуальна власність. – 2005. – №4.

Монастирецький М. Впровадження новітніх інформаційних технологій в
Укрпатенті

Халаїм Н. Суб’єкт майнових прав інтелектуальної власності на службовий
винахід (корисну модель)

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020